«У вас можуть бути недоліки, ви можете турбуватися і навіть сердитися, але не забувайте, що ваше життя — це найбільше підприємство в світі. Тільки ви можете уберегти його від розорення.

Багато хто тебе цінують, захоплюються тобою і люблять тебе. Пам’ятайте, що бути щасливим — це не мати неба без грози, дороги без пригод, роботи без втоми, відносин без розчарувань.

Бути щасливим — це означає знайти силу в прощенні, надію в битвах, безпеку в ситуації страху, любов в розбраті.

Це не тільки для того, щоб насолоджуватися посмішкою, але і для роздумів про смуток. Це не тільки для того, щоб святкувати успіхи, але і для того, щоб витягувати уроки з невдач.

Це не тільки для того, щоб радіти від оплесків, а й щоб радіти бути неназваним.

Бути щасливим — це не доля долі, а досягнення для тих, хто може подорожувати всередині себе.

Бути щасливим — це перестати відчувати себе жертвою і стати автором своєї долі. Це перетнути пустелі, але при цьому знайти оазис в глибині душі. Це дякувати Богові за кожний ранок, за чудо життя.

Бути щасливим — це не боятися власних почуттів, щоб мати можливість говорити про тебе. Це мати сміливість почути «ні». Це впевненість перед обличчям критики, навіть якщо вона необґрунтована.

Це цілувати дітей, балувати батьків, переживати поетичні моменти з друзями, навіть коли вони завдають нам біль.

Бути щасливим — це означає дозволити творінню, яке живе в кожному з нас, жити вільно, радісно і просто. Це означає бути зрілим, щоб чесно сказати: «Я робив помилки». Це означає бути сміливим, щоб сказати: «Мені дуже шкода».

Це означає бути чуйним, щоб сказати: «Ти мені потрібен». Це означає бути здатним просто сказати: «Я люблю тебе». Нехай ваше життя стане садом можливостей для щастя …

Щоб навесні воно була любителем веселощів. Взимку любителем мудрості. І якщо ви помилилися, почніть все спочатку. Тільки тоді ви полюбите життя.

Ви виявите, що бути щасливим — це не наявність ідеального життя. Але використовуйте сльози, щоб пробудити терпимість. Використовуйте свої втрати, щоб тренувати наполегливість.

Використовуйте свої помилки, щоб стати скульптором спокою.

Використовуйте біль, щоб контролювати бажання. Використовуйте перешкоди для розкриття інтелекту. Ніколи не здавайтеся …. Ніколи не відмовляйтеся від людей, які вас люблять.

Ніколи не відмовляйтеся від щастя, адже життя — це неймовірне видовище». (Папа Франциск).

Із Міжнародним Днем обіймів, друзі! ОБІЙМИ... Обійми рятують. Знищують чиєсь відчуття непотрібності світові. Відновлюють запорошене кохання. Обійми промовляють. Якщо б їх перенести у текстовий варіант, — вийде сотня абзаців й десятки сторінок.

Обійми лікують. Фізичні й душевні хвороби. Дітей, дорослих, стареньких. Обійми зігрівають. Розморожують багатолюдний колектив. І підвищують не лише температуру тіла. Обійми відчувають.

Часом, обнявши людину, відчитуємо низку невисловлених нею емоцій. Обійми лякають. Якщо колючі й холодні. Або різкі й «без стукоту». Якщо у час пандемії. Обійми дратують.

Підлітків, — якщо батьки проявляють так свою любов у колі друзів сина чи доньки. Обійми смішать. Коли обійматися як неповороткі ведмежата, перетворюючи обійми у веселу гру. Обійми присипляють.

Підсилюють ефект колискових. Замінюють снодійні. Стишують нав’язливі думки. Висушують сльози, які планували рясно змочити подушку. Обійми зближують, заспокоюють…

Бувають дитячими, батьківськими, дружніми, сусідськими… Бувають незабутніми, — Божими… Просять частішого застосування. Бути потрібними. Бути обійнятими… (с)

Наталія Сиротич

Сценарій святкування сьогоднішнього Дня такий зрозумілий і простий 🙂 Святкуймо!

Відбулося гарне Різдвяне дійство. Коляда у Новосілці біля Раківця. Навколо джерела. Та в храмі. Коляда зібрала усіх на спільну молитву-прославу новонародженого Ісусика. Дякуємо за логістику та організацію Марія Ходак та Віра Глиняна! У наших діток неймовірні враження. Цілий тиждень тільки про це і говорять. Та за смачні пампушки - чай - і каву! Нуууууу! Дуже велике спасибі.

Фолькльорне та історичне значення Колдяи в нашому народі:

Колядки — величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини. Колядки приурочені до одного з найбільших релігійних свят — Різдва Христового. Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч», «Нова радість стала» та інші).

У фольклористиці є різні думки щодо походження терміну "коляда". Багато дослідників схильні вважати, що воно походить від латинського слова Calenda, що означає свято нового року. Зокрема, Ф. Колесса пояснює його походження від назви нового року у римлян — Calendae januaria. Ця чужа назва, що сплелася із старослов'янським празником зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні впливи грецької та римської культур в ІV-ІХ ст., коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Дунаю, де безпосередньо зустрілася з греко-римським світом. Відомий історик M. Грушевський звертає увагу на зв´язок української назви із новогрецьким «колянта», болгарським «коленде» або «коляда», що вживались на означення вечора перед Різдвом на Балканах, і вважає, що «се ім´я вигнало стару тубильчу назву «корочуна», значення якої не зовсім ясне».

А от письменниця, дослідниця українських колядок Олена Пчілка підходить до цієї проблеми по-своєму. Вона заперечує судження О. Веселовського та Ф. Колеси про те, що українська "колядка" походить від римської назви нового року "calendae januaria". Водночас вона погоджується з тим, що така думка має право на існування, проте лише як гіпотеза. Вона висловлює припущення, що слово "колядка", скоріше всього, слов’янського походження.

У Львівському національному музеї зберігається рукописний збірник пісень, датований 1661-1680 роками, де вміщена коляда «Король з Еміру до нас приходить». Найдавнішою сучасною колядою є «Бог предвічний», що відома ще з 1780 року. Колядують її у кожному домі не лише на Україні, а й у Європі.
За обробку та відновлення колядок бралися видатні композитори: Микола Лисенко, Станіслав Людкевич та інші. За традицією колядки вшановували всіх членів родини – господаря, господиню, хлопця, дівчину. Спів поєднувався з відповідними іграми, танцями, музикою. Колядували групами, де були «отаман», «звіздар» та  «міхоноша».

Із появою християнства обряд колядування було приурочено до Різдва Христового. Виникли нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності в народі. Звичай колядування, як і щедрування, відіграв важливу роль у розвитку народної музично-пісенної творчості. Новорічні наспіви виконувалися колективами (співочими ватагами, гуртами) різного складу: парубочими, дівочими, дитячими, старшого віку. Це визначало певні особливості їхньої мелодики, ритму й навіть змісту. Дитяче колядування мало спрощену форму — здебільшого це прохання винагороди.

Гуртувалися колядники і за територіальним принципом — по окремих вулицях або кутках. Обов´язково обирали серед себе старшого (отамана, березу) та міхоношу, який носив зібране. До складу ватаги нерідко входили музики й танцюристи.
У різних місцевостях колядування мало свої відмінності. На Східній Україні переважали обходи з різдвяною зіркою, на Західній — із ляльковим або живим вертепом. Крім релігійної народної драми, розігрували різні театралізовані сценки.

Перед сучасною фольклористикою стоїть завдання і надалі продовжити дослідження багатої скарбниці українських колядок та щедрівок, зокрема їх образності й поетики на тлі всього жанрового багатства українського пісенного фольклору та, безперечно, їх значення для розвитку духовної культури.

Сьогодні складно уявити школяра без акаунту у популярній соцмережі. Колись соцмережі були простою розвагою, проте сьогодні більшість великих компаній створюють профілі і активно просувають свій бізнес, що вже говорити про “звичайних смертних”, які використовують усю міць соціальних мереж для вираження себе. Ми вирішили з’ясувати, як зробити так, щоб соцмережі не приносили шкоди юному блогеру, а забезпечити безпеку у мережі можуть тільки батьки.

Припиніть забороняти

Це все одно є марною справою. Дитина завжди знайде можливість створити акаунт таким чином, що ви просто про це не дізнаєтеся, у цьому випадку ви ніколи не дізнаєтеся, з ким вона спілкується і з якими онлайн-проблемами може зіштовхнутися. Тому прийміть той факт, що у дитини є потреба у спілкуванні за допомогою Інтернет-платформи. Замість жорстких заборон, цікавтеся життям свого сина або доньки. Коли дитина зрозуміє, що вам не все одно, вона буде охоче ділитися з вами усім, що відбувається у її житті, у тому числі успіхами і проблемами з Мережі.

Будьте обізнаними у цьому

Не думайте, що завівши сторінку у “Інстаграмі”, ви “опуститеся” у своєму рівні. Як ми вже говорили, найбільші світові компанії активно ведуть соцмережі і успішно на цьому заробляють, тоді чому ж саме ви повинні піддатися критиці? Крім того, якщо ви не розумієте, як працюють соцмережі, ви просто не зможете зрозуміти, у чому проблема вашої дитини, з якою вона прийшла до вас по допомогу.

Покажіть свою зацікавленість

Для дитини немає нічого кращого, ніж розуміння того, що її батько не просто завів сторінку, а й активно нею займається, та ще й готовий допомагати їй самій. Під час дозвілля вивчіть останні тренди в області того ж Instagram. Поділіться своїми думками з цього приводу зі своєю дитиною. Ви побачите, наскільки ваш авторитет злетить після того, як ваш школяр зрозуміє, що ви “своя людина”, яка завжди зрозуміє і підтримає, і з якою можна обговорити практично усе.

Ненав’язливо перевіряйте стрічку дитини

Для будь-якої людини вторгнення в особистий простір — є справжнім нахабством, причому сьогодні особистий простір поширюється і на акаунти у соціальних мережах, а тому у жодному разі не переглядайте підписників своєї дитини за її присутності, так ви втратите усіляку повагу і спровокуєте сильне обурення. Спочатку зрідка перевіряйте, які коментарі залишають люди під постами вашої дитини, хто ставить лайки і чи немає серед її підписників дійсно підозрілих особистостей.

"Лайки", твіти, групи та нагадування - нинішнє життя наших дітей тісно пов'язане із інтернетом, соцмережами та гаджетами. Майже щоденне перебування онлайн стає невід'ємним у їхньому житті, навіть на прогулянці чи після занять у школі. Поряд із користю на дітей постійно чатує небезпека від такої "корисності". На що варто звернути увагу батькам, діти котрих частенько "зависають" перед моніторами комп'ютера, планшета чи телефона - читайте далі.

Соцмережі варіант для стеження за людьми, адже доступ до акаунта буває відкритим і всі дані у вільному доступі. Адже дізнатися хто знаходиться за тим чи іншим ніком, аватаркою чи вигаданими даними фактично неможливо. Та й інформацію надану в профілі часто можна підробити або ж вигадати. Тож викладаючи особисту інформацію про себе, сім'ю чи друзів діти почасти навіть не замислюються кому і що вони надсилають чи розповідають.

Також психологічні проблеми мають місце бути, адже недостатня кількість лайків чи коментарів можуть "заганяти" дитину в депресію. Адже невизнання з боку однолітків тотожне з поняттям вигнанця. Були й такі випадки, коли діти опинялися у лікувальних закладах психологічного напрямку.

Збудуйте із дитиною довірливі відносини

Нехай він/вона не боїться до вас підійти та порадитися чи розповісти про свої страхи й переживання. Будьте для дитини авторитетом - покажіть, що ви також не ідеальні, і немає чого соромитися прохаючи про пораду. Нехай дитина прислухається до вашої думки, а ви таким чином будете в курсі всіх справ дитини і зможете пояснити про усі небезпеки соцмереж.

Беріть участь у життя вашої дитини

Чимало дітей, життям котрих не цікавляться батьки знаходять розраду і спілкування у інтернеті. Виділяйте частину вашого часу для дитини, тільки для неї, а не паралельно сидячи самому перед моніторм і намагаючись вести бесіду із молодшим поколінням.

Спілкування не замінять подарунки

Не провели із дитиною часу, замучила совість..і вуаля - новенький "яблучний" телефончик? Ні, так не піде! Жодні дороговартісні презенти не замінять розмов "по душам" із дитиною чи буцання м'яча у дворі. Спільне хоббі - прогулянки, приготування млинців чи перегляд фільму допоможуть зблизитися. Головне без примусу. Коли малюк чи підліток зрозуміє, що його життя важливе і цікве для дорослих, тоді і відкритися захоче наступного разу. І не завжди "влізайте" із допомогою та порадами, адже надконтроль приводить до зворотньої реакції і дитина може повністю закритися від вас. Ви порадник та підтримка.

Аргументи перш за все

Не просто заборона соцмереж, а причина вашого побоювання: стеження, недобросовісні користувачі і т.д. Адже відомо - все таємне надто бажане. Краще ви знатимете профіль вашої дитини, аніж втратите зв'язок із нею та шукатимете справжню "сторінку" у мережі.

Ви не зупините технічний прогрес!

Зрозуйміте та прийміть це як і те, що віртуальні друзі і соцмережі - це нормально! І секрети про котрі ви не знаєте - теж нормально (згадайте хоча б себе у їхньому віці). Пояснюйте, кому можна довіряти, а кого варто побоюватися. Атмосфера довіри - один із головних факторів гармонійних та дружніх відносин.

Бажаєте, аби ваша дитина завжди засинала спокійною, задоволеною та щасливою? Тоді щодня приділяйте їй увагу та розмовляйте, хоча б декілька хвилин. Психологи рекомендують щодня перед сном проводити міні-інтерв’ю з малюком. А як часто ви відверто говорите з рідною дитиною?

Багато батьків забувають розмовляти зі своїми дітьми. Зранку швидке збирання до дитячого садочка чи школи, потім заняття, поспіхом прогулянка, купання і мультфільми. Орієнтовні фрази, якими зазвичай спілкуються батьки з сином чи донькою: «Ти голодний? Їсти хочеш? Чому ніс брудний? Сідай за стіл! Їди купатися! На добраніч!» А ще діалог може повністю містити лише докори й критику: «Знову ти брудний, як чортеня! Коли це припиниться! Одні погані оцінки!» І подібне, наші діти чують, терплять, мовчать, або влаштовують істерику. А батьки ще дужче починають їх сварити і не розуміють: «Ну що я роблю не так? Годую, купаю, одягаю, усе купую!»

А насправді відсутнє головне — відверта, щира розмова, коли батьки не поводяться, неначе відбувають певний термін і виконують завдання з виховання дитини. Ці питання допомагають відкрити дитячі серця та налагодити довірливі гармонійні стосунки між дитиною та батьками.

1. Чому тобі сьогодні стало дуже сумно? Це питання потрібне, адже всі неприємності важливо проговорювати, аби вони не «осіли» на дно душі.

2. Що тебе сьогодні змусило посміхнутися? Так перед сном дитина налаштується на позитив і не зациклюватиметься на негативних емоціях.

3. Що цікавого ти дізнався сьогодні? Нова інформація закріпиться, а можливо, постануть нові питання щодо неї.

4. Як ти гадаєш, чи існує десь Країна снів? Такі та подібні казкові запитання потрібні для розвитку дитячої уваги. Аби вони цінували цей прекрасний чарівний світ дитинства, де можливо все.

5. Яким би ти хотів бачити свій завтрашній день? Звичка уявляти свій новий день допомагає навчитися раціонально планувати свій час.

Не варто витрачати багато часу на ці запитання. Стисло, але регулярно щодня. Можна інколи, якщо є час, збільшувати кількість запитань. Дитині не важливо, аби ви зверталися до неї розумними фразами та давали наукові поради. Головне — ви цікавитеся справами дитини, уважно слухаєте та приймаєте її такою, якою вона є, зі своїми недоліками та досягненнями.

Ви звикли направляти дитину, підштовхувати до певної мети? Або вважаєте, що у неї є право жити і діяти на власний розсуд? Психолог Елісон Гопник рахує: можна виділити два основних батьківських стилі. Ми прочитали для вас її книгу «Садівник та тесля: що сучасна наука про розвиток дітей говорить нам про взаємини між батьками та дітьми» та виділили основні моменти.

Група американських психологів провела експеримент з дітьми дошкільного віку. Дітям дали іграшку, зібрану з декількох пластикових деталей, кожна зі своєю окремою функцією: одна деталь пищала, в іншої спалахувала лампочка, в третій звучала музика, а в останній було заховане дзеркало.

Психолог покликала частину дітей в ігрову і там натиснула — мабуть, випадково — на деталь, яка запищала. «Ой!» – сказала психолог. З іншими дітьми вона поводилася більш впевнено і продемонструвала іграшку, як це зробив би учитель. «Подивіться, яка чудова іграшка! Ось як вона працює», – вимовляючи це, психолог навмисне натискала на звуковий сигнал. Потім дітей залишили одних, щоб вони могли спокійно пограти.

 

Діти з першої групи грали з іграшкою вільно і невимушено, як вийде. Незабаром дослідним шляхом вони виявили всі інші функції: світло, музику, дзеркало. Діти, яким «учитель» показав, як користуватися іграшкою, поводилися набагато скутіше — вони натискали лише на ту деталь, яка пищала, повторюючи це знову і знову, і навіть не намагалися дослідити можливості обраної іграшки.

Наше завдання не формувати їхній розум, а дозволити цьому розуму вивчати всі можливості, які світ надає

«Цей експеримент виявляє серйозні вади сучасного виховання, — коментує Елісон Гопник. – Батьки намагаються — та й ми всі намагаємося — допомогти дітям найкращим чином вирішити всі життєві завдання, одне за одним — від будівництва вежі Duplo до отримання атестата зрілості. Але ті, хто ліпить зі своїх трирічних дітлахів першокурсників Гарварду, сильно ризикують обмежити їхні можливості — ті самі, які начебто намагаються розвинути».

Діти розквітають в ситуаціях, подібних до тієї, що була створена в першій частині описаного вище експерименту, — коли вони можуть самі по собі вільно все досліджувати. Причому на наших помилках вони вчаться не гірше, ніж за нашою вказівкою.

На думку експерта, в сучасних благополучних суспільствах процвітає помилковий підхід до виховання дітей. Сім’ї середнього класу відчувають величезний тиск: вони повинні виростити дітей так, щоб у них все склалося благополучно.

Ми тягаємо їх на футбольну секцію і в балетні класи. З тривогою перевіряємо кожен вечір, чи правильно вони зібрали шкільні рюкзаки, і відчуваємо себе винуватими, якщо не встигаємо зробити це. Турбуємося, чи добре вони сплять, чи достатньо у них друзів. Активно обговорюємо принципи хорошого і поганого виховання. І без кінця ставимо під сумнів наш власний вибір: чи не занадто багато ми працюємо? Чи не занадто опікуємося дітьми? Чи достатньо ми до них уважні?

Але все це — неправильні питання, стверджує Елісон Гопник: ми не повинні підміняти турботу про дітей «вихованням». Проблема «виховання» в тому, що воно має на увазі роботу, а не любов.

Ставлення до дітей як до особливо важливого «проекту» прирікає батьків на почуття незадоволення, тому що це наполеглива, невдячна, ненормована і до того ж неоплачувана праця. Але водночас, додає експерт, «це і приголомшливо сильне почуття любові, в усякому разі, для більшості з нас».

«Виховання» психолог уподібнює роботі теслі, який струже, пиляє і виточує якийсь предмет, щоб досягти якоїсь кінцевої мети, в такому випадку — сформувати певний тип особистості. Тесляр переконаний, що перетворити дошки в витончений стілець цілком в його владі.

Коли ж ми обробляємо сад, ми аж ніяк не вважаємо себе «творцями» капустини або куща троянд. Швидше, ми працюємо над тим, щоб створити сприятливі умови для їхнього дозрівання.

Садівник знає, що його плани з великою ймовірністю будуть порушені. Мак виросте яскраво-червоний, а не блідо-рожевий, помідори в парнику почорніють, а тлю так і не вдасться вивести. Мета батьків – «садівників» – забезпечити дітям безпечний простір, в якому вони зможуть стати самими собою, а не підганяти їх під шаблон задуманої конструкції.«Теслярська» модель виховання зазнала нищівного провалу, стверджує Елісон Гопник. У США і Великобританії система освіти орієнтується на результати тестів, а рівень неписьменності, особливо серед дітей з сімей з низьким доходом, залишається високим.

Більш того, до дітей, які не відповідають вимогам школи, ставляться так, ніби вони дефектні або хворі. Замість того, щоб натаскувати їх на високі бали, психолог пропонує проявити до них більше уваги. Особливо до дітей з бідних сімей, і особливо — в перші роки їхнього життя.

З точки зору еволюції людства вигідніше вирощувати дітей з широким діапазоном якостей. У порівнянні з іншими біологічними видами людські істоти довше залишаються незрілими, але у них більший розмір мозку і велика здатність вчитися. Оскільки маленькі діти так довго потребують нагляду, в минулому про них завжди дбали по черзі різні члени спільноти.

Переваги такого підходу підтверджені численними дослідженнями, які показують, що діти вчаться краще, спостерігаючи за різними людьми. Спочатку ми набуваємо вміння і навички, граючи, і тільки потім — навчаючись. Тому, така шкідлива сучасна шкільна система, де гра відсувається в сторону, а дітей вчать науці не на практиці, а за підручниками і тестовими завданнями.

Що таке національна ідентичність? Формування свідомості патріотизму та духовності. Самобутність української нації. Особиста культура християн. Священство вчора, сьогодні, завтра. Нові виклики сьогодення Церкві? Щаслива Християнська сім'я яка вона? Як протистояти спокусам: схильностям, слабкостям, залежностям, постійним гріхам? Універсальний рецепт щастя по-християнськи?

Запрошуємо до огляду програми "Діалоги". В прямому ефірі, говоримо та відповідаємо разом з отцем Юстин Юрій Бойко, на ваші запитання.

Скажіть будь ласка: товариш говорить про хрещення дитини таке: Ісуса Христа охрестили вже у дорослому віці тобто він сам приймав рішення робити це чи ні! І він каже що як його діти виростуть то самі будуть приймати такі важливі рішення у своєму житті! Чи правильно це як це може пояснити церква!??

На останній сповіді необдумано натякнув священику на гріх ,в думках про цей гріх подумав,але вся проблема в тому що я незнаю вчиняв я цей гріх чи ні. Я хочу знов сповідатись, але незнаю як мені правильно сказати про цей випадок священику щоб знов не згрішити. Допоможіть мені будь ласка ярослав

В мене таке питання, в мене був такий великий гріх, як звязок з одруженим чоловіком, на сповіді я сказала про статеві звязки але не сказала, що той чоловік одружений, скажіть будь ласка чи була ця сповідь доброю? Марина

Син скоїв страшний гріх самовбивство, чи можна його поминати у записці за упокій разом з іншимт родичами без імені галина

Христос народився! Я їмость, чи можу я ходити до чоловіка на сповідь? Чи шукати іншого священика? В нас маленька дитина і я не можу з нею ходити на службу в іншу церкву на сповідь. Як бути? Катерина

Це правда, що не можна одягати на себе знайдений хрестик? І взагалі – навіщо потрібен людині хрестик?

Чи бувають сни віщими?

Які професії вважаються гріховними?

Отче, дайте пораду, а то тяжко жити з такою ситуацією. Зустрічаюся з хлопцем 2 роки,йде до весілля, хочу зберегти цнотливість до весілля, але хлопець не може чекати, мовляв це чоловічі потреби і від довгого утримування можуть бути в нього проблеми зі здоров*ям. Поженитися нам не виходить зараз, бо я навчаюсь.

Отче,чи є гріхом,якщо я досить давно хочу,щоб мене чоловік залишив.Я не спонукаю його до розводу,в нас немає сварок,тільки йому говорю,що якщо він захоче мене залишити,я його зрозумію,не буду тримати на нього зла і залищусь сама.Дякую за відповідь.

Як харчуватись,щоб не впасти у гріх обжерливості?Як визначити ту межу,де кінчається ця поміркованість?

Я молюсь молитву "Таємниця щастя" щовечера. Але недавно я присипляв дитину,і втомлений заснув,і молився лише о 02.00. Чи вважається це перервана молитва і починати все спочатку, чи можна продовжувати далі молитися? І як правильно молитися молитву "Таємниця щастя"? Дякую.

Отче, дайте пораду як молитися, щоб випросити в Бога доброго чоловіка? Просити доброї долі чи казати конкретно ім'я людини, з якою хотіла б бути, якщо така в житті зараз є...?

Рік тому я втратила дитину - не виносила, стався викидень! Пройшов 1рік, тривалий час та на душі і в голові важко, прошу Бога про допомогу, та чуда не стається і вагітність не приходить. Порадьте як молитись, можливу молитву, як жити?, аби Бог змилосердився над нашою сімєю! І прошу Вас помолитися за нас, (Олега та Оксану) аби ми в скорім часі прийшли хрестити дитинку в цей храм ( бо тут брали шлюб), дякую!

Доброго дня!Мене звати Ірина і мені 16 роківРік тому я подивилась по телевізору програму про всяку магію і т.п.Після того я не могла позбутись усього цього з своєї голови :(Потім почали лізти якісь розпусні думки і навіть коли я в церкві:(Я ненавиджу ці думки і дуже хочу їх позбутись :(Хочу жити нормальним життям) і вчитись)бути доброю )ходити до церкви)Якщо виходу немає то я не матиму бажання більше жити )щоб не нашкодити рідним

Добрий вечір. Я охрещена при СССР православним священником, чи можу сповідатися і причащатися у римокатолицькій або греко католицькій церквах?

Мені в голову лізуть різні погані думки ніби я когось проклинаю,але я нікому нічого поганого не хочу :(потім лізуть всякі розпусні думки пов'язані навіть із святими,але я не хочу так думати і борюся з цим усім:(але не виходить (боюсь іти на сповідь ,бо незнаю як сказати про це(підкажіть чи взагалі таке прощається?

Вже довгий час мене мучить одне питання: чи можуть хресні батьки однієї дитини ( хресний батько і хресна мати) одружитися? Ми похрестили одну дитину і через три роки так вийшло що закохалися... Зараз ми зустрічаємось але його батьки проти цього, говорять що нам не можна бути разом.. Ми дуже сильно любимо одне одного, хіба любов може бути гріхом?? Хіба вона не Богом данна? Дуже сильно надіюсь що Ви допоможете знайти вірну відповідь на це питання. З нетерпінням чекаю Вашої відповіді

Хочу запитати чи є гріхом ношення дуже модного одягу? Одна старша жіночка зробила мені зауваження, що я ношу занадто вузькі джинси, і сказала, що такий одяг не для християн. Але ж зараз така мода і вся молодь так вдягається, це не є якимось особливим винятком.

Скажіть, будь ласка, після унеуваження шлюбу Церквою, живучи в громадянському шлюбі з іншим чоловіком, чи можу я йти до сповіді та Причастя? Орися Соснівка

Отче, доброго дня! Скажіть, будь ласка, чи дозволяється нам, греко-католикам, сповідатись і приймати Причастя у римо-католицькому храмі? Коли я буваю у парафії святого Олександра на месі, так іноді хочеться прийняти Святе Причастя, і не знаю, чи маю на те право.
Дякую.
Антон Київ

Скажіть, будь ласка, чому, коли хтось помре, то покривають дзеркала простирадлами? Чи пишеться щось у Біблії про це? Дякую.Марина Пасіка

Отче, поясніть, чи варто і чи можна робити біометричні паспорти? Чи дійсно це печать антихриста?ХристинаТернопіль

Хочу задати питання: під час шлюбу в церкві ні священик, ні ми не згадали про свічки, і вся церемонія була без запалених свічок. Моя мама дуже сильно переживає, каже, що не буде добра, хоча я в це не дуже вірю, але б хотілось заспокоїти маму .АннаІвано-Франківськ

Отче, скажіть, будь ласка, стригтися під час вагітності, різати в неділю - це все забобони, чи в цьому щось є? Дякую!

Чому Юда Іскаріотський зрадив Ісуса Христа? Чому багато послідовників апостолів теж можуть зраджувати Ісуса Христа?Мирослав Теропіль

Як позбутися залежності від еротики і мастурбації?

Отче, скажіть, будь ласка, чи мастурбація уві сні також трактується, як тяжкий гріх? Зробилося несвідомо через сон, уві сні. Чи треба йти до сповіді і чи можна приступати до Святого Причастя?

Я згрішив. Я зрадив дружині. Ми прожили в шлюбі дев'ять років, маєм донечку. Але я повівся на спокусницю. Що робити? Як жити далі? Чи є мені порощення? Бо дружина вибачати не хоче. Як зберегти сім'ю?

Мені 18 років, у мене зараз проблеми з вибором. Я хочу стати простим монахом. Через те, що спокій я находжу тільки через молитву і Бога. Мені причиняли стільки душевного болю батьки, рідні, друзі, дівчина. Я просто хотів всім допомагати, а від інших допомоги не відчував... І підтримки теж. Я постійно чую: «Знову все через тебе». Я просто вже не розумію і заплутуюсь в собі. Кожен день, коли я слухаю службу чи просто молюсь, я починаю відчувати легкість і спокій. Тому я задумався піти в монахи, щоб присвятити життя Богу. Тарас

Чому Бог допустив епідемію коронавірусу? В чому тут сенс? В карі за гріхи чи заклику до покаяння? Чи віруси створені Богом і в чому суть їх створення? Чотків Лілія

Добрий день!
Якщо я свідомо перестану приймати ліки, які підтримують моє життя, чи буде це вважатися самогубством?
Михайло Івано-Фр

Доброго дня, отче!
У мене тяжко захворів чоловік. Скажіть, будь ласка, чи можна мені, православній, читати вервиці та інші католицькі молитви, наприклад, Дев'ятницю до Марії, що розв'язує вузли, та
молитву до Св.Юди-Тадея? Дякую. Галина

 

До зустрічі в ефірі!

 


 

Спільнота «Емаус – Оселя» збирає речі потребуючим.

Речі можна здавати у контейнери, що розташовані по місту, або ж, якщо речі великогабаритні, – вантажівка організації забере їх з-під дому. Також речі можна приносити в будинок спільноти у Винниках або в Майстерню добрих справ.

Спільнота “Емаус – Оселя” збирає для подальшого використання речі, які більше не потрібні їхнім власникам, але ще можуть знадобитися іншим. Збір речей відбувається через розташовані у місті контейнери (див. карту і адреси нижче), а у випадку великогабаритних речей – вантажівками організації за викликами додому (див. інструкцію внизу сторінки). Також можна привозити речі у будинок Спільноти у Винниках або у Майстерню добрих справ “Емаус-Оселя” у Львові.

Усі зібрані речі використовуються для допомоги іншим людям через реалізацію низки соціальних проектів.

Адреси розташування контейнерів у м. Львові:

    1. вул. Винниченка, 22 (біля Храму Святого Архистратига Михаїла);
    2. пл. св. Юра, 5 (біля входу в Собор Святого Юра);
    3. просп. Червоної Калини, 70 (біля входу у Церкву Різдва Пресвятої Богородиці);
    4. вул. Джорджа Вашингтона, 12 – на розі з вул. Пасічна (АЗС “ОККО”);
    5. вул. Малоголосківська, 8д (на парковці житлового комплексу);
    6. с. Сокільники, вул. Стрийська, 30; (біля входу у ТРЦ “King Cross Leopolis” зі сторони гіпермаркету “Епіцентр”);
    7. вул. Личаківська, 175 (біля входу у Церкву Покрову Пресвятої Богородиці);
    8. вул. Максимовича, 2 (біля Каплиці Успення Пресвятої Богородиці);
    9. вул. Угорська, 2 (біля входу у Майстерню добрих справ “Емаус – Оселя”);
    10. ТВК “Південний” ( навпроти підземної парковки);
    11. вул. Генерала Чупринки, 70 (подвір’я Храму Святого Климентія Папи);
    12. вул. Пилипа Орлика, 5 (подвір’я Церкви Святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії);
    13. вул. Наукова, 19а (між супермаркетами “Сільпо” та “Арсен”), біля церкви Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього;
    14. вул. Наукова, 2А (АЗС “ОККО” №64);
    15. вул. Симона Петлюри, 1 (АЗС “ОККО” №68);
    16. просп. Червоної Калини, 35а  (АЗС “ОККО” №63);
    17. вул. Зелена, 283 (АЗС “ОККО” №65);
    18. вул. Ряшівська, 6 (АЗС “ОККО” №69);
    19. вул. Б. Хмельницького, 292 (АЗС “ОККО” №87);
    20. вул. Старознесенська, 24-26 (!FESTrepublic);
    21. вул. Щирецька 36 (біля входу у Благодійний фонд “Білий ангел”);
    22. вул. Рудненська, 1 (АЗС “ОККО” №67)
    23. вул. Замарстинівська, 174 (АЗС “ОККО” №02)

Друзі, попереду важкий тиждень, коли морози будуть трохи лютувати. З 14 по 20 січня до -22. Тож гуртуймося та плануємо допомогу безпритульним та диким тваринам.
Що потрібно:
- якщо ви бачите безпритульну тварину, яка знаходиться в вашому під'їзді - не виштовхуйте її на вулицю, це може коштувати їй життя. Дайте відігрітися та нагодуйте її, вона не причинить вам лиха
- як що ви раптом знайшли тварину (особливо, якщо це кошеня або цуценя), яка сидить або лежить на вулиці та виглядає як змерзла та така, що потребує допомоги, намагайтеся терміново її зігріти (перенести в тепле приміщення, у кабіну автомобіля; якщо це маленька тварина - зігрійте її притуливши до себе під курткою)
-перевірте чи вистачає вам запасів зерна та насіння для птахів на тиждень (для годівнички)
-закупаємо собачі та котячі корми та не лінуємось кожного дня розносити корм безпритульним тваринам
-якщо біля вас живе безпритульна тварина, особливо старенька, продумайте, можливо є змога перетримати її у теплому приміщенні
-магазини, ресторани, перукарні, кав'ярні прошу організувати невеличкі місця для зігріву тварин та не проганяти їх, якщо зайдуть погрітися
-шукаємо грецькі горіхи, дрібнемо їх та при можливості залишаємо жменьками у парках, садах, лісах-це добрий морозний корм для багатьох тварин та птахів
-якщо біля вас є родини лебедів-зараз саме час за ними пильнувати
Дякуємо, що з нами! Дякуємо, що не залишаєте тварин в біді!
Морози лише на тиждень і ми маємо пройти цей іспит людяності!
Автор: Мария Микитюк
Відредактовано: Юлія Трусанова

  1. Знайдіть час для Бога, себе і ближніх. Якщо це дозволяє професійна діяльність, то по можливості відкладіть комп’ютери, смартфони… щоб мати більше часу для Бога, себе та ближніх;
  2. Бережіть ресурс енергії. Рекомендую достатньо виспатись, бо попереду зима, а організм потребує достатнього ресурсу енергії;
  3. Присвятіть час для руху. Присвятіть щонайменше годину на день для руху, прогулянки на свіжому повітрі;
  4. Зробіть приємність ближнім. Щоденно зробіть іншим якусь приємність, даруючи тим самим радість;
  5. Чиніть діла милосердя. Подаруйте комусь частинку свого цінного часу;
  6. Зробіть символічні ясла. Роблячи якесь добре діло, покладіть туди соломинку. На Різдвяні свята подивитися, наскільки Ісусові комфортно зі мною. Ясла можуть бути спільні для цілої сім’ї;
  7. Читайте Святе Письмо. Щоденно прочитайте уривок зі Святого Письма та якусь історію для роздумів;
  8. Знайдіть час для тиші. З огляду на довгі вечори, присвятіть достатньо часу на тишу, можна в супроводі запаленої свічки, смачного чаю…
  9. Приступіть до Сповіді. Обов’язково потрібно приступити до святого Таїнства Покаяння (сповіді);
  10. Відвідайте відпустове місце. Наприклад Ікону Вифлеємської Богородиці в соборі св. Юра у м. Львові.
За матеріалами релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

 

Страх обмежує людину в її діяльності, в пошуку правди, у висловлюваннях, у виборі, в тому, щоб людина була собою. Господь бажає розблокувати в кожній людині страх, вчинити її вільною, здібною бути людиною, чинити волю Бога. Господь допоміг пастухам перемогти страх, вони побачили духів небесного війська й чули, як ті прославляли народженого Месію. Це розбудило в них віру: «… Ходімо лишень до Вифлеєму та подивімося на ту подію, що Господь об’явив нам» (Лк. 2, 15).

Різдвяне послання Архиєпископа і Митрополита Львівського
Української Греко-Католицької Церкви

Преосвященним і Боголюбивим Владикам,Всесвітлішим та Всечеснішим отцям,
Високопреподобним і Преподобним отцям, ченцям та черницям,
Дорогим та достойним мирянам

Ісус Христос, як Друга Божа Особа, зійшов із неба і став людиною. На матір Божого Сина була вибрана пречиста діва Марія, яку Господь зберіг від впливу первородного гріха. Святі євангелисти у Євангелії описують родоводи, з яких народився Спаситель світу. Звичайно, що в родоводах бракує осіб, які були би бездоганними, такими, як була пресвята Богородиця. Тому Небесний Отець вибрав пресвяту діву Марію на матір свого Сина, – Її, яка жодним, найменшим гріхом не образила Господа Бога. Такою святою повинна була бути та, хто привела на світ Божого Сина, бо жодної іншої такої особи з-поміж незліченної кількості не було.

До приходу на світ самого Бога людство жило своїм життям, народ не готувався до того, щоби гідно зустріти Христа, який має народитися. Коли Марія зі святим обручником Йосифом опинилася у Вифлеємі та прийшов час Їй родити, не знайшлося нікого із людей, хто би прихильно поставився до Бога, який у вигляді малого дитяти прийшов на світ. Люди були так перейняті собою, що ніхто не змилосердився над молодою матір’ю, якій настав час пологів. Про себе люди пам’ятали, клопоталися собою, а про Бога зовсім забули. Святий Іван Богослов пише про Ісуса, як світло, яке прийшло у світ: «Прийшло до своїх, – а свої його не прийняли» (Ів 1,11). Не знайшлося місця у людей, бо пресвята Марія породила Ісуса й положила у яслах, тобто жолобі, з якого худоба споживала корми.
Коли ангели з’явилися пастухам, то сказали їм про народження Спасителя, Христа Господа, якого знайдуть як сповите дитя у яслах. І пастухи побігли до Вифлеєму: «… і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало у яслах» (Лк 2,16). Такі скромні вітання приймав Ісус, як немовля, від пастухів, а ті, повертаючись, «… прославляли Бога за усе, що чули, бачили, так, як їм було сказано».

Відомо, що Ісуса вітали три мудреці зі сходу, які уважали за свою повинність запитати в царя Ірода в Єрусалимі, де народився юдейський цар? До такої новини цар Ірод не був готовий, бо відразу думав про себе – що буде з ним? Очевидно, мудреці знайшли Ісуса, поклонилися Йому й залишили свої дари: золото, ладан і миро. Коли поверталися, Ірода оминули, бо зоря повела їх іншою дорогою додому. А поклін Ірода мав інший характер, бо він бажав розправитися з народженим дитятком, уважав його загрозою своєму царюванню. У Божих планах не було, щоби Ісус загинув, як мале дитятко, коли військові Ірода шукали Його, щоб убити. А Ісус, Господь і цар людських душ, втікав у Єгипет, щоби рятуватися від Ірода. Коли Ісуса – уже згодом – спіймали й привели до Пилата, той звернувся до Христа: «Ти цар юдейський?» Ісус не заперечив, лиш відповів Пилатові: «Царство моє не від світу цього… не звідсіля моє царство» (Ів 18,36).

Будьмо вдячні Богові за Його бажання царювати у людських душах! Господь, наш Спаситель, прийшов у світ ради нашого спасіння. Він не переслідує інших цілей, окрім тієї, щоби людину вчинити навіки щасливою у Небесному Царстві! Прибігаймо духом разом із пастушками до ясел, щоби поклонитися народженому дитяті, а в нашому випадку кланяймося поважно й низько Господеві, який знаходиться у кивоті та приходить до наших душ у святому Причасті. Ісус не очікує від нас особливих дарів, Він дуже задовольняється тим, коли людина мириться з Ним, перепрошує Його за вчинені прогрішення, стається людиною світла, вірною Богові. Послухаймо слів Ісуса, вони не важкі до виконання, дуже прості, не коштують зусиль, ані жодних коштів: «Покайтеся, бо Небесне Царство близько» (Мт 4,17). Це все – найкращий дар народженому Божому Синові, який легко може вчинити кожна людина: примиритися з Богом через покаяння!
Скеровую щире вітання до усіх наших священників, дияконів, осіб чернечого стану, працівників наших храмів, хористів, дяків та диригентів! Пересилаю вітання нашим військовим, тим, хто перебуває у полоні, в зоні військових дій, нашим лікарям та хворим особам, тим, хто томиться у в’язницях! Хай настрій святкового Різдва долине до кожної душі наших вірних та мешканців нашого краю!
Христос Раждається! Славімо Його!

ІГОР
Архиєпископ і Митрополит Львівський

Дано у Львові
при Архикатедральному соборі св. Юра
дня 4 січня 2021 року

А в Рясне-Руська свято відбулося так! Дякуємо скаутам. Скауткам. Школярам. Та всьому педагогічному колективу, який зібрався для урочистого дійства. Кожен мав змогу взяти Вифлеємський вогонь Миру для свого дому та родини! За гучну і дзвінку коляду! Від щирого серця! Зберігаймо традиції! Передаваймо їх з покоління в покоління!

«Щоб наше щастя та життя в цьому році було справді спокійним і впевненим, мусимо відкинути страх та непевність, „Бо з нами Бог“.

Можливо не кожному з нас уві сні приходить ангел, утішаючи, але Бог завжди шукає моменту, щоб у важку хвилину нас потішити. Бог дуже часто промовляє до нас: „Не бійся“.

Це звучить до пастухів на Вифлеємських полях. Це звучить до Марії у Гетсиманському саду, яка побачила Воскреслого Спасителя.

Господь дуже часто промовляє до людини оце „Не бійся!“.

Промовляє, коли людина на своїх дорогах життя шукає Бога, коли людина виходить за межі власного комфорту і шукаючи Бога, йде за світлом вифлеємської зорі.

Коли людина йде до ясел, де Бог, як немічне маленьке дитятко потребує нашої уваги, нашого тепла, нашого кадильного диму, наших дарів, які випромінює людське серце, мова, усміх та проста людяна підтримка».

_ владика Йосиф Мілян Щасливого Нового Року!💌

В Україні традиційними атрибутами Різдва є кутя, узвар і хліб на столі, Дідух - на покуті й колядники у хату.

Колядування - це урочисті обходи сусідів, родичів і приятелів із ритуальними пісенними величаннями і зиченнями гараздів усім членам родини. За виконання колядок годиться пригостити колядників й наділити їх подарунками.

В основі звичаю колядування лежить прадавня віра в силу побажання й магію словом творити те, що воно описує.

На думку дослідників, обряд колядування дійшов до нашого часу із язичницьких часів. У давнину був приурочений до дня зимового сонцевороту. Колядники - "рокові гості" - уособлювали душі померлих предків, які зʼявлялися у той чарівний час, коли межа між світом живих і мертвих зникала.

 

З прийняттям християнства старовинні обряди церква поступово поєднала із умовною датою народження Ісуса Христа. Тому в текстах багатьох українських колядок Ісус допомагає господарю виорати ниву, святі Петро й Павло поганяють йому волів, а Божа Мати носить на поле обід.

У ХVIII столітті почали виходити "Богогласники" - збірники християнських колядок на євангельські сюжети. Фольклоризувавшись, церковні твори ввійшли до народного колядкового репертуару українців. Такою є найпоширеніша колядка - "Нова радість стала, яка не бувала, над вертепом звізда ясна весь світ осіяла…".

Колядки виконують гурти хлопців й молодих чоловіків, які збираються у "дружини" під головуванням досвідченого ватага "берези". Розучують колядки "дружинники"-новачки протягом всього пилипівського посту.

Навіщо ми колядуємо

Репертуар вправних колядників нараховує до вісімдесяти текстів, оскільки в Україні побутує традиція виконувати колядки окремо для кожного члена сім'ї: господарю, господині, парубку, дівчині, малим дітям, діду й бабі.

Також є тексти колядок для священника, вчителя, пасічника, вдови. Якщо в сім'ї протягом року був небіжчик, у пам'ять про нього виконується спеціальна колядка померлому.

Гурт колядників складається із десяти-двадцяти учасників. У селі Криворівня Богородчансього району й Космач Верховинського району на Івано-Франківщині щороку збираються п'ять-шість а то й більше колядницьких дружин.

Тут до гурту колядників обов'язково входять музиканти з трембітою, скрипкою, бубном і дзвониками. Також є плясачі, що виконують ритуальні танці, "кінь" - міхоноша, що збирає почастунки, якими обдаровують колядників. Один із учасників, перебраний на "козу" розважає господарів жартами і витівками.

Колядники в руках тримають топірці, прикрашені різьбленням й обкуті бляхою. До топірців і до правої руки прив'язують дзвіночки. Обов'язковим вбрання колядників є вишита сорочка, баранкова чорна шапка, широкий шкіряний пояс, сардак або кожух, штани-гачі червоного або чорного сукна.

Навіщо ми колядуємо

З собою колядники носять "зірку". Роблять її із решета або луб'яного ободу, обтягнутого кольоровим папером, прикрашеного позлітками. З паперу також роблять до "зірки" вісім-дев'ять рогів. Колись всередину "зірки" ставили іконку або свічку, сьогодні підсвічують електронним ліхтариком.

З першого дня Різдва по всій Україні починається урочисте колядування. Гурти колядників заходять на подвір'я кожної хати, щоб величально-поздоровчими піснями прославити господарів, їхніх дітей, побажати всім щедрого врожаю, достатку, здоров'я й щастя.

Чи дома, дома, пан господар?

Ой радуйся земле, син Божий народився!

Ой знаємо ж ми, що він дома,

Ой сидить собі по конець стола.

Та ньому шуба люба,

На поясі калиточка повна злота,

На столі калачі з ярої пшениці…

Навіщо ми колядуємо

У колядках зображується щасливе й заможне життя всієї родини. Господиня ідеалізовано описується як вірна дружина, щаслива мати, вправна хазяйка:

По двору ходить, як сонце сходить,

А в хату ввійде - як зоря зійде,

А заговорить, як дзвін задзвонить,

Як засміється - сад-виноград вʼється…

Найкраще традиція колядування збереглася на Гуцульщині. Розпочинається тут обряд колядування біля церкви після Божої служби й благословення панотця. Як правило, співають церковних колядок про "Боже нарождення". Виконують також стародавній танець "плєс" навколо церкви, супроводжуваний бадьорою мелодією:

Але ми, браття, раз обернім си,

Церкві Христовій всі поклонім си,

Шапочки здоймім

Богу си клонім.

Навіщо ми колядуємо

Опісля гурти розходяться в різні боки, наперед визначивши кутки, де збираються колядувати. Трапляється, що гурт заходить на "чужу територію" і може виникнути конфлікт. Тому намагаються не перетинатися й не створювати один одному конкуренції.

Дорогою до обійстя господаря колядники голосно співають колядки з міфологічним сюжетом про створення світу, утворення землі з піску, який голуб дістає з дна моря, про суперечку сонця, місяця й дощу, хто з них є наймогутнішим і найважливішим. Урочистий похід супроводжується голосом трембіти, дзвониками й ритуальним танком.

Підійшовши до хати господаря, береза кланяється хазяйці й хазяїну, пританцьовує й співає "підстінну" колядку :

Ми до вас, до вас, до вашої хати,

Чи дозволити нам тут плєсати?

Навіщо ми колядуємо

Отримавши згоду господарів, "плєсаки" танцюючи заходять до хати під маршову мелодію у супроводі музикантів. Після приспівування щастя-долі кожному члену сімʼї, колядників запрошують за стіл. Закінчивши гостину, весь гурт виконує колядку "подяку столові" й віншівки - спеціальні пісні, присвячені величанню кожного, хто є в хаті. Так дівчині бажають:

Бувай здоровенька, Богу миленька,

Здорова рости, на весілля проси.

Якщо в господаря є бджоли, то на пасіці плєсаки виконують ритуальний танець навколо вуликів - "круглик". Склавши до середини кола шапки й наставивши туди топірці, вони приспівують, наслідуючи дзижчання бджіл: "Ми тут їли, ми тут пили, жеби бджоли вам роїли".

Навіщо ми колядуємо

На Рівненському Поліссі на запит колядників: "Кому співати?" - колись відповідали "Волам!" Тоді виконувалась спеціальна колядка, присвячена худобі: "Воли рогаті пішли ораті, свого хазяїна розвеселяті…"

На Подніпрянщині хлопчики-підлітки починають колядувати різдвяної ночі 6 січня на Святвечір під вікнами односельців. Їхні колядки мають гумористичний характер й складаються із коротеньких віршиків-побажань і проханок почастунків:

Колєд-колєдниця,

На покуті кутиця.

Прийшли колядники,

Зостали господаря

З челядкою коло стола.

Поздоровляєм до ста літ!

Дайте нам коляду,

Бо далі іду.

Дайте нам пироги,

Бо ми змерзли в ноги.

До хати їх, як правило, не запрошують, а обдаровують пирогами, печивом у вигляді коників, зірок, панянок, горішків. Сьогодні також дають гроші. Не обдарувати колядників вважається поганою прикметою, протягом року не щаститиме всьому сімейству. Скупих хазяїв нещадно висміють:

Як не дасте книш,

Впустимо в хату миш.

Як не дасте доходу,

Перевернем хату на воду.

На більшості території України колядування триває до Водохреща 19 січня. Проте на Київщині до середини минулого століття колядники ходили від хати до хати аж до свята Стрітення Господнього 15 лютого.

Попри всю обрядовість та звичаї. Памятаймо! Що в центрі уваги: завжди був і є і буде Ісус Христос. Наші живі відносини з ним. У молитві. В літургійному житті! Сповідь. Євхаристія. Також кожен звичай має свою історію походження. Не завжди вона була правильною. Часто вони є забобонними. Тому не біймося питатися своїх священників на парафії про це!

Гарної Коляди! Нехай в цей Різдвяний час нікому не буде сумно! Кожен відчуватиме себе потрібним! У житті! Не покинутим!

Христос Раждається!

Славімо Його!

Приємною традицією, як вже декілька років під ряд: стали відвідини львівського ліцею ім. Пулюя нашою організацією з Вифлеємським Вогнем Миру. Діти готували цього року сюрприз нашим скаутам та скауткам, вовченятам, горобчикам - танцювальну та пісенну зустріч. А ще мак-кофі брейк у шкільній кав'ярні. Висловлюємо велику подяку за спільне проведення часу. Святковий настрій директору п. Ірині Хміль. Про ліцей:

Львівський ліцей імені Івана Пулюя ще до минулого липня 40 років носив назву «школа № 83». Міська рада підтримала рішення про перейменування та зміну типу школи. Ліцей розташований у Франківському районі Львова на вулиці Івана Пулюя, 16. Іван Пулюй (1845–1918) — український фізик і електротехнік, публіцист, перекладач Біблії українською. Разом із назвою школа змінила свій імідж і наполовину оновила вчительський склад. У школу, де навчалося всього 400 учнів, за короткий час перевели з інших навчальних закладів більш ніж 200 дітей. Зараз тут 673 учні. Про результати швидких змін у ліцеї, де немає звичних учительських, а в їдальні дітей обслуговують офіціанти — у матеріалі Ольги Швед.

Курс на інновації

«Живіть у сучасному світі та використовуйте технології, в яких ховається майбутнє» — це гасло ліцею.

Ліцей на Пулюя — звичайна триповерхова будівля в радянському стилі в глибині спального густонаселеного львівського району. Лише кілька років тому цей район ожив — відкрили торговий центр з кінотеатром і розвагами. Сюди складно дістатися громадським транспортом, дорога з інших ділянок міста забирає годину. Раніше такі райони називали «робочими» або й «депресивними». Але жителям пощастило — у 2017-му він став пілотним у Львові, де реалізували експеримент «Розумний мікрорайон». Гроші на сучасне обладнання, оснащення технологіями smartcity в усьому районі та навчальних закладах дало місто.

Перше враження від холу ліцею — потрапляєш не в державну школу, а в кав’ярню чи приватну школу. Зліва — зона коворкінгу, облаштована велика територія з мультипроектором, м’якими меблями. На вході — маленький пункт охоронця. Справа — стійка кав’ярні з кавовими автоматами і прилавком з випічкою. Навпроти — дизайнерські стільці й лавки, стіна в ролі дошки для малювання крейдою. Поруч — столи, де дітям проводять майстер-класи, наприклад, із розмальовування медових пряників.

У нас так було не завжди», — зустрічає директорка ліцею Ірина Хміль. Себе називає освітнім менеджером, а учні її — пані Іриною. На посаді вона півтора року. До цього 14 років успішно запроваджувала зміни в іншій школі.

«Я спеціально фото зберегла, як було. При вході в хол з двох боків були темні похмурі грати. Справа була гардеробна, зліва — щось типу підсобки. Ще була оббита пластиком капличка з іконками. Усе разом справляло на учня і гостя школи гнітюче враження. У красивому дворику всередині — стоянка вчительських автомобілів. Діти не хотіли ходити в їдальню — їжа несмачна. Багатьом вчителям було далеко за 60 років», — каже пані Ірина.

Що нового?

День знань у «Креативній школі», як називають тепер ліцей у Львові, відбувся без традиційних лінійок і квітів. Для першокласників влаштували казковий маршрут станціями — усіма шкільними зонами, де вони проводитимуть час. У мріях — замінити випускні вечори з пишними сукнями і святкуваннями в ресторані на групові поїздки всім класом за кордон.

У межах міської програми «Розумний район» біля школи облаштована зона вільного доступу до інтернету із сонячними батареями. Лавки тут — з підігрівом, можна сидіти навіть узимку. Часто проводять уроки для старшокласників. Вчителі дають завдання, пов’язані з доступом до мережі.

 

Замість двох на тиждень уроків англійської у старшокласників їх п’ять, у молодших школярів — три. Уроки інформатики викладає молодий вчитель кілька разів на тиждень.

Перерва в ліцеї триває годину. Мета — дати можливість дітям перезавантажитись. Для цього є тенісні столи, коворкінг, подвір’я, стадіон, екодворик, шаховий кабінет, wi-fi-зона, бібліотека, кімната партнерства, кав’ярня.

Для першокласників кабінети — не лише для навчання, а й для ігор. Адже клас поділений на дві зони — ігрову й навчальну. Усі парти зсунуті в «круглі» столи, щоб дітям було комфортно й цікаво. В ігровій зоні — м’який килим-пазл та набори Lego, книги і навіть іграшки.

На балансі школи — найкращий у місті спортивний майданчик для футболу та інших видів спорту зі штучним зеленим покриттям. Окремо є будівля роздягалень і душових. На все це місто витратило 2,5 млн грн. Утримує і слідкує за справністю громадська організація, яка має дозвіл використовувати майданчик для своїх потреб після уроків.

Кабінет директора — освітнє бюро, а учительські — менторські

«Бюро зробили на першому поверсі, щоб було доступне для всіх, хто приходить у школу, — розповідає пані директорка. — Раніше це були підсобки сторожа. Бюро — у дизайнерському «медовому» стилі. Полиці — у формі бджолиних сот, частина стін — прозорі — виходять на загальні кабінети і хол. Тут проводять зустрічі, майстер-класи, приймають батьків і дітей. Ми відкриті до світу. У директора немає окремого кабінету. Я працюю разом з усіма. Мені нічого приховувати».

Менторські обладнані сучасними принтерами і сканерами. Є кабінет партнерства — там працюють психолог, логопед.

У сучасному кабінеті-лабораторії є все необхідне для навчання: від реактивів і приладів до 3D-принтера та смарт-ТБ.

Учні активно користуються 3D-принтером. Разом виготовили макет свого ліцею і обладнали його сонячними батареями. Два мультиборди активно використовують на уроках фізики, хімії, гуманітарних і природничих наук. У ліцеї 25 гуртків і секцій — від гімнастики до робототехніки. Двері ліцею відчинені для всіх до 20:30.

Школа 3.0

Ліцей Пулюя — учасник всеукраїнської програми «Школа 3.0». Програма орієнтована на культурну трансформацію та зміну підходів школи. Мета участі — систематизувати, поглибити, поширити напрацювання та залучити весь колектив школи до впровадження інноваційних технологій.

 

«Застарілим методам викладання інформації — не місце в нашому ліцеї. Так дитину не зацікавиш і не поясниш тему. Або вчитель сам опановує нові форми викладання — із мультибордами, проектором, схемами і новітніми підходами, або ми дуже наполегливо просимо його це зробити. Найкращі вчителі з багаторічним досвідом у нас так і роблять. Проходять веб-курси, йдуть на семінари, їдуть у відрядження. У школу запрошуємо лекторів, коучів, фахівців із психології».

Звідки кошти на зміни?

Річний бюджет ліцею — майже 12 млн грн. Левову частку коштів дають держава і місто. Державні кошти — більш ніж 9 млн грн — йдуть на заробітну плату, податки, комунальні витрати, харчування дітей, ремонти. З міського бюджету розвитку виділили 2 млн грн. Решта коштів — спонсорські та батьківські добровільні внески. Батьківських надходжень, наприклад, усього 73 тис. грн.

Керівництво ліцею бере участь в усіх громадських проектах, конкурсах із голосуваннями і грантах.

«Я готую заявки, планую, розраховую кошторис, малюю дизайн, візуалізацію, планую, співпрацю з підрядниками, контактую. Стукаю у всі двері. Інколи грант передбачає співфінансування — щоб його отримати, треба певну суму додати самим. Спочатку звертаюся до меценатів, потім — до батьків. Приймаємо спільне рішення: брати в цьому участь чи ні.

Щоб підготувати заявку на один проект, треба місяці власного часу. Щоб реалізувати його — вдвічі більше. Тому в мене немає вчительських годин. Я — директор-менеджер. Так і має бути в сучасній системі освіти. Директор, який набирає години, щоб була вища зарплата, не має ні часу, ні енергії на зміни в школі».

Меценати

Школа — державна. Для залучення коштів активно запрошують меценатів. Уся звітність є на сайті школи та сайтах громадських закупівель: https://spending.gov.ua/web/guest та https://prozorro.gov.ua/. Пошук за ЄДРПОУ (ЗКПО) платника — 20834411.

Готівка в обігу не використовується

«У нас сучасний спортзал. Після занять і гуртків здаємо його спортсменам і любителям волейболу. Вони повністю за свій кошт оновили сітки, придбали інвентар», — каже директорка. Територію в холі, де зараз кав’ярня, відремонтувала, оновила і завезла свої меблі львівська фірма-хлібопекарня. За це отримали дозвіл реалізовувати свою продукцію за доступними цінами. Вони витратили сотні тисяч гривень на це. Ще одне джерело допомоги — випускники школи та підприємці, іноземні фонди.

Батьки — не для поборів

У державній школі батьківські комітети мають бути, але не для поборів, а заради спілкування і взаємодії.

«Батьки спочатку боялися йти на зустрічі з новим керівництвом. Адже звикли, що ці зустрічі проходять у форматі поборів. Але благодійність важлива, коли вона не примусова. Класний керівник не має стосунку до готівки і зборів. Є розрахунковий рахунок школи, на який надходять усі благодійні внески. На зборах батьки озвучують свої питання сміливіше, коли бачать на них реакцію. Ми творимо культуру школи разом, ми союзники, а не суперники. На їхнє прохання ми звільнили, перевели на гурткову чи позакласну роботу вчителів, на яких нарікали діти. Звісно, після детального вивчення проблеми. Ці вчителі ображали дітей, у них була невідповідна кваліфікація, неприпустима поведінка. Загалом у ліцеї 56 вчителів, з них 18 нових».

Шкільна їдальня з офіціантами

Формат харчування змінили. Діти 1–4-х класів харчуються безкоштовно — за них платить місто. Інші обирають з десяти позицій меню. Пообідати можна за 12–30 грн. Зони не поділені на вчительські й учнівські, лише найменші сидять за низькими столиками. На столах — білі скатертини і прибори, серветки. Обслуговують офіціанти в метеликах. У їдальні «Смаколик» працюють і проходять практику студенти коледжу ресторанного і туристичного сервісу. З ними уклали договір. Перерви на харчування у класів — у різний час, щоб не було забагато людей.

 

«Наше завдання — навчити дітей ввічливо замовляти страви, дякувати та отримувати задоволення від їжі. А прибирати самим — непотрібно», — каже директорка Ірина Хміль.

Екопідхід

Екодворик у школі — зовсім новий. На ньому лише бруківка, трава і кілька дерев. Цього року діти в спеціальних ящиках висадять перші рослини — у рамках навчання біології. Одна стіна дворика буде для скелелазіння.

В усіх класах є окремі відра для сортування різних видів сміття. Цього року класи змагалися за найекологічнішу ялинку. Першокласники наклеїли зелений папір у формі ялинки просто на стіну. Інші — збирали пластикові зелені пляшки і вирізали з них гілки дерева.

У планах школи — змінити решту застарілих вікон, доробити бібліотеку, озеленити екодворик, відремонтувати класні кімнати, зробити стоянку для велосипедів. А ще —запросити до ліцею міську мобільну наукову лабораторію.\

 

Сайт ліцею:

https://osvitoria.media/experience/litsej-pulyuya-yak-zvychajnu-derzhavnu-shkolu-peretvoryty-na-kreatyvnyj-litsej/

Сьогодні, до нашого храму принесли Вифлиємський вогонь Скаути Європи в Україні. Гостей зустрів отець Тарас. Опісля усі вирушили до ліцею Львівської міської ради 38, щоб поділитися вогнем миру з Вифлиєму.

Учні та вчителі ліцею зустріли колядками отця Тараса зі скаутами і вогнем з місця де народився Спаситель. Уже на місці усі присутні дізналися історію цієї акції, а також взяли участь у веселих іграх.

Нехай цей вогонь зігріває своїм теплом наші родини і просвічує наші серця.

Хоч святкування Різдва Христового в українців та західному світі не збігається у часі, проте обидва народи: український та польський мають добре збережену спільну традицію рідвяних коляд.

Сьогодні ці пречудові витвори славлення Різдва є невід’ємною частиною різдвяно-новорічних свят, звучать у церкві чи костелі, у наших домівках, на сцені, на вулиці. Спробуймо з’ясувати, на якому історичному відтинку найбільше взаємодіяли польська та українська колядна творчість.

Різдвяні коляди серед колядок і щедрівок

Для українців різдвяні коляди – це лише частина дуже розмаїтого зимовообрядового репертуару із загальною назвою колядки і щедрівки. Українська традиція колядування має прадавнє коріння. Первісно колядки і щедрівки супроводжували дохристиянський обряд відзначення «повороту Сонця на весну», силою слова та музики мали прикликати щедрий врожай у новому році, сприяти добробуту господаря, звеличити його родину. Ці магічно-величальні смисли досі переважають у побажальних формулах віншівок, колядкових приспівів (наприклад, «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я!»). А на Бойківщині, Гуцульщині, Буковині та деяких інших регіонах України дотепер серед народу побутують чудово збережені справжні раритери первісного мистецтва та світогляду – колядки і щедрівки господарського циклу.

Одна з таких щедрівок – це відомий в Україні та за її межами (завдяки музичній обробці Миколи Леонтовича) «Щедрик» з архаїчним мотивом ластівка сповіщає господаря про приплід худоби: «Вийди-вийди господарю, подивися на кошару: там овечки покотились, а ягнички народились...».

Як і щороку під спільну коляду внесли Вифлеємський Вогонь Миру Митрополиту Мечиславу. Нехай вогник дарує мир, добро, Любов кожній Людині

 

Високопреосвященним і преосвященним архиєпископам і митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа,
що задля вас став бідним, бувши багатим,
щоб ви його вбожеством розбагатіли.
2 Кор. 8, 9

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Важко повірити, наскільки змінилося наше життя від останньої коляди минулого року до першого «Бог предвічний» цьогорічної різдвяної ночі. Упродовж 2020 року всі ми немовби були перенесені в інший світ—світ страху та непевності перед невідомим. Та незважаючи на обмеження, випробування і людські втрати через пандемію коронавірусу, ми разом, як Церква, у своїх родинах, парафіях, громадах і країнах не перестали бути носіями доброї новини надії, любові та радості. Тож цього року з нагоди Різдва Христового маємо в особливий спосіб засвідчити перед іншими про «велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 10–11).

Таїнство Різдва Христового – це радість приходу Божого Сина у світ, сповнений бідою, болем і стражданням людини. Він залишає небесну славу, щоби ввійти в людську неміч усіх часів, культур і народів. Христос-Бог стає не просто людиною, а людиною вбогою, людиною, яка страждає від початку свого земного життя. Предвічний Бог входить у людську історію і переживає людський голод та холод, біль та хвороби, ворожість та байдужість суспільства.

Новонароджений Бог-Безхатченко – яка це дивна суперечність, яка це дивна божественна убогість! Всемогутній Бог стає бідним, щоби нас збагатити. Цар всесвіту покладений «у біднім вертепі, в ясла на сіні», щоб нам простелити шлях до небесних осель. Вдивляючись у це таїнство, св. Григорій Богослов каже: «Той хто збагачує, став убогим; прийняв бо убогість моєї плоті, щоб я став багатим в Його божестві.» (Oratio 45, 9). Прийшов Господь, який своїми ранами зцілює наші рани, нашу слабкість, нашу біду. І Він залишається з роду в рід нашим Еммануїлом, що означає «з нами — Бог», у наших потребах, болях і стражданнях. Присутність воплоченого Бога в людській історії і в нашому житті є нашою безнастанною та невід’ємною радістю, як у день Різдва Христового, так і в усі дні нашого життя.

Вживаючи в побутовому спілкуванні якесь слово, ми зазвичай не замислюємося над його походженням і значенням. Мова розвивається стихійно і стрімко – ми забуваємо, звідки це слово виринуло, розминаємося з його глибиною. Так є із поняттям «убогий», яке вказує на бідну людину. Однак, якщо подивимося, як це слово утворене, то зрозуміємо, що «у-Богий» – це людина через яку Господь до нас приходить, особа яка є «у Бога», тобто під особливою опікою Всевишнього.

Христос учить нас, що фізично вбогі та вбогі духом, або покірні, є щасливі – блаженні, бо саме їм належить Царство Небесне (пор. Лк. 6, 20). Для вбогого останньою надією, опорою і спасінням є лише Бог. Його доля завжди лежить у Божих руках. А Господь особливо чутливий до того, як ми ставимося до Його вбогих, себто до потребуючих, знедолених, безхатченків, голодних, самотніх, вдів і сиріт. Хто зневажає вбогих – зневажає свого Творця. Кривдити таких людей – значить чинити гріх, який кличе до неба про помсту!

Цього року Синод єпископів нашої Церкви зосередив увагу вірних саме на обличчі сучасної бідності. Заохочую вас дослухатися до Синодального послання під назвою «Залишиться вам одне – те, що ви дали вбогому!» та розглянути його у світлі вифлеємської зорі, споглядаючи обличчя новонародженого Спасителя. Боже Дитя присутнє в кожній потребуючій людині, яка стукає до нашого серця, як Йосиф стукав у двері заїздів у Вифлеємі.

Тоді до цього міста Давида спішили мудреці зі Сходу, щоби принести Цареві віків, що народився як мале дитя у вертепі, ладан, золото і миро. Сьогодні немовля Ісус присутній у хворих, немічних, самотніх, опущених, які чекають, щоби їм хтось допоміг, приніс дари – золоте, тепле слово, ладан християнського братерства і миро невідкладної допомоги, яка їм необхідна.Хто простягає руку вбогому – той багатіє в Бога і стає причасником вічних благ самого Творця!

Ми святкуємо Різдво в умовах всесвітнього болю людини, спричиненого пандемією коронавірусу. Усіх наслідків і облич цієї біди ми ще вповні не збагнули і не усвідомили. Не відомо, які зміни чекають нас у сфері економіки, суспільно-громадського та церковного життя... Але ми вже зрозуміли, що вірус не цікавиться ні нашим місцем проживання, ні нашим достатком чи соціальним статусом. Усі ми однаково перебуваємо в небезпеці захворювання, а новітня загроза вбогості торкає всі закутки світу. Усі ми однаково потребуємо такої допомоги і сили, яка виходить за межі людських можливостей і сил. Тому Різдво Христове є для нас світлом надії та радості серед теперішньої темряви страху і розгубленості, і кожен із нас має бути відкритий для Божої благодаті, яка виливається на нас постійно, навіть у найтяжчі часи.

Святкувати Різдво в час пандемії – це просвічувати тих, хто в темряві, як це сповістив пророк Ісая: «Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, - зійшло їм світло» (Іс. 9, 2; пор. Мт. 4, 16). Якщо нам дозволено зустрічатися, – звичайно, із дотриманням дистанції, – хай наша радість буде всім явна в наших очах. Носімо захисні маски, якщо потрібно, але не даймо, щоб вони приглушили спів наших традиційних колядок. Святкуймо, хто як може. Оспівуймо народження Спасителя в межах можливого, аби навіть у цій пандемії через нас передавалася найважливіша істина людської історії, що ми не самотні та покинуті, бо «З нами – Бог»!

Принесімо сьогодні разом до Вифлеєма в дар новонародженому Спасу нашу власну убогість і рани сучасного людства та просімо Його про багатство Божої мудрості для подолання цієї хвороби, про багатство Божої сили, щоби впоратися з її наслідками для суспільства, життя і здоров’я кожної людини, а передовсім – просімо про багатство Його любові, яка єдина здатна відновити наш стривожений світ і дарувати йому надію, безпеку та радість. Не втеча від страждання, яке нависає сьогодні над всіма нами, а солідарність і близькість із тими, хто є в потребі, співучасть у болю та тривозі дасть нам можливість тішитися і по-справжньому святкувати цьогорічне Різдво. Тож спішімо до цьогорічного вертепу, де у яслах на сіні спочиває наш Спаситель, і разом із пастирями та мудрецями заспіваймо:

Бог предвічний народився!

Прийшов днесь із небес,

Щоб спасти люд свій ввесь,

І утішив вся!

Дорогі брати і сестри! Незважаючи на нашу вбогість і неміч, сьогодні всі ми багаті в радості та любові новонародженого Спаса. Із Різдвом Христовим щиро вітаю вас усіх: від Києва до Лондона, від Буенос-Айреса до Мельбурна, від Вінніпега до Зеленого Клину, – хто сьогодні святкує в колі родини і хто тримається на певній відстані від рідних, щоб нікого не наражати на небезпеку, хто має змогу зайти до храму на святкову Службу і хто ще вдома єднається у спільній молитві через соціальні мережі. Особливо вітаю всіх медичних працівників, які, незважаючи на реальну небезпеку для себе і своїх близьких, невтомно і жертовно дарують свій час та свої таланти задля здоров’я інших. Обіймаю тих, хто страждає від тілесних і душевних ран. Посилаю слово потіхи тим, які цього року втратили рідних і близьких і яким особливо важко в цей Святий вечір сідати до столу. Єднаюся в молитві з тими, хто безстрашно стоїть на фронті та захищає нашу державу і рідний народ, ризикуючи своїм життям не тільки перед загрозою підступних снайперських куль, а й мікроскопічного ворога-вірусу, який наступив на нас і завдає нам додаткового терпіння і тривоги. Нехай всемилостивий Господь, який у своїй безконечній любові завітав до нашої вбогості, наповнить серця кожного і кожної з вас, дорогі брати і сестри, Своїм миром, Своєю благодаттю і надією!

Від щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року!

Христос народився! Славімо Його!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого всехвального апостола Андрія Первозванного,
13 грудня 2020 року Божого

Рік почався з теплом і затишком Посмішки, спільне готування та святковий настрій - так відбулося довгоочікуване відкриття родинного центру «Рій» у селі Чишки Львівської області Святкування відбувалося у надзвичайно домашній атмосфері: волонтери та мешканця громади зібралися разом, щоб наготувати вареників та голубців для людей у потребі.

Тішимося разом нашою скаутською родиною Допілка (нашого гурткового Миколи з Винник). За їх ініціативу. Ідейність. Та діяльність. Добро поширюється. Тепер ця домівка осередок для зустрічей щасливих матерів та родин! Багатодітних сімей! Діток в потребі опіки! Відбулося урочисте перерізання стрічки. Церемонія відкриття. Внесення Вифлеємського вогню. Ділення ним. Та обряд посвяти домівки. Дякуємо о. Леонтію капелану скаутів Винник за молитву.

Так, кожна сім’я громади зможе гарно провести Святу вечерю Подія розпочала діяльність родинного центру «Рій», який стане осередком розвитку для місцевих дітей та молоді.

Організатори проєкту розповідають, що мріяли, аби в їхньому селі було безпечне та тепле місце, де сім’ї могли б проводити час у неформальній атмосфері, а діти і молодь мали можливість відвідувати гуртки, розвиватися та навчатися здоровому способу життя. Так, при родинному центрі «Рій» функціонує сучасний спортзал, який створює для молоді можливості активного відпочинку та спілкування

Ми дуже тішимося, що цей проєкт є синергійним, бо спільними зусиллями, шляхом реалізації проекту #Громада_для_сім’ї та за підтримки наших партнерів - Програми підтримки дітей та сімей Фонду Джинджер, у селі Чишки було створено ефективну соціальну послугу!

Так тримати! #Соціальний_відділ Marianna Kaspryshyn Ivanka Rudakevych Marjana Kashchak Oksana Dopilka Volodymyr Lys Natalia Shalata Служба у справах дітей Львівської ОДА

#Флешмоб #ДитячаБібліотека #КультурнаФортеця

#ЩасливихСвятУЩасті #РіздвяніЛистівки закінчився і ми отримали багато малюнків. За ці новорічні привітання наших мешканців міста з новим роком, ми обіцяли діткам подаруночки. Вони справді зробили добру справу і повинні отримати винагороду.

24 грудня, біля ялинки, на площі Миру, ми зустріли дітей, пограли з ними в ігри, особливо сподобалася гра у сніжки, а потім вручили призи й солодкі подарунки.

Нажаль не всі дітки змогли прийти до ялинки, тому повідомляємо, що діти, які малювали і не змогли прийти за подарунками, ви можете прийти у "Центр громадської активності" ( вул. Спортивна 3, біля пенсійного фонду) та отримати свій подарунок.

Сьогодні до нас знову приходили дітки, які приймали участь у флешмобі, і отримали солодкі подарунки. Майже всі учасники вже з подарунками, залишаються ще ті, хто виїхав зі Щастя. Ми вирішили залишити телефон, телефонуйте хто приїде, щоб отримати свій подарунок.

#Свято_наближається

Вчора, після форуму у вечері малювала пряники. А потім ще і галетне печиво розмалювпла. Класно та смачно. Ці пряники відправлю дітям у Харків.

Дякуємо за захід та статтю - Галина Калиніна

 

„Багато разів і багатьма способами колись через пророків говорив Бог до наших батьків. А цими останніми днями заговорив до нас через Сина, якого поставив спадкоємцем усього і через якого створив віки” - такі слова, Дорогі Брати і Сестри, читаємо у Посланні до Євреїв (Євр 1,1-2).  Ці „останні дні” – це омріяний багатьма поколіннями Вибраного Народу час приходу Месії, нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. У Ньому „об’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей” (Тт 2, 11). 

Ми, християни, згадуємо цю доленосну для кожної людини подію, святкуючи з великою радістю Христове Різдво. Радіємо і, захоплюючись Божою любов’ю і добротою до нас, споглядаємо Новонароджене Дитя, Його Матір Марію, Його земного Опікуна – Святого Йосифа. Радіємо так, як пастирі, які побачили ангельські хори, що прославляли Божу велич і звіщали людям доброї волі мир і Боже благословіння.

Улюблені у Христі!
З нагоди Різдвяних Свят прийміть мої щирі вітання і побажання. Нехай Всевишній, Преславний Бог, який прийшов у світ як мале Дитятко, розсіває темряву наших сердець. Нехай дасть нам істинну віру, міцну надію, безмежну любов, щоб ми вміли розпізнавати і виконувати Його святу і безпомилкову волю.

Бажаю благословенних і радісних Різдвяних Свят та щедрого в благодать, здоров´я та душевний спокій Нового 2021 Року.
Бажаю мирного неба над нашою країною, якнайшвидшого закінчення пандемії і сповнених любові та Божої благодаті спокійних днів у наших родинах.

Христос Народився!
Славімо Його!

 

 
З нагоди урочистості Христового Різдва Святіший Отець виголосив з лоджії ватиканської базиліки Святого Петра наступне послання «Urbi et Orbi»:

«Народ, який в пітьмі ходить, узрів світло велике» (Іс 9,1).

Дорогі брати й сестри, благодатного Різдва!

З лона Церкви-матері цієї ночі знову народився Божий Син, Який став людиною. Його ім’я – Ісус, що означає «Бог спасає». Отець, відвічна й безмежна любов, послав Його в світ не для того, щоб його засудити, але спасти його (пор Ів 3,17). Отець дав Його з безмірним милосердям. Дав Його для всіх. Дав Його назавжди. І Він народився, немов малий вогник, запалений серед нічної пітьми та холоду.

Це Дитя, народжене з Діви Марії, є Божим Словом, Яке стало тілом. Словом, яке спрямовувало серце та кроки Авраама до обіцяної землі й надалі приваблює тих, які покладаються на Божі обітниці. Словом, яке провадило євреїв на шляху від неволі до свободи й не перестає призивати невільників усіх часів, також і сьогодні, виходити зі своїх ув’язнень. Це Слово, ясніше від сонця, що втілилося в малому людському синові – Ісусові, світлі світу.

Саме тому пророк взиває: «Народ, який в пітьмі ходить, узрів світло велике» (Іс 9,1). Саме так, у людських серцях існує пітьма, але більшим є Христове світло. Існує темрява в особистих, родинних, соціальних стосунках, але Христове світло є більшим. Пітьма присутня в економічних, геополітичних та екологічних конфліктах, але більшим є Христове світло.

Нехай же Христос буде світлом для численних дітей, які страждають від війни та конфліктів на Близькому Сході та в різних країнах світу. Нехай буде утішенням для дорогого сирійського народу, що досі не бачить кінця військових дій, що розтерзали країну протягом цього десятиріччя. Нехай же сколихне сумління людей доброї волі. Нехай же сьогодні надихне уряди й міжнародну спільноту знайти розв’язки, що гарантували би безпеку та мирне співжиття народів регіону та поклали край їхнім невимовним стражданням. Нехай же буде підтримкою для ліванського народу, щоб він зумів вийти із сучасної кризи та наново відкрити своє покликання бути посланням свободи та гармонійного співіснування для всіх.

Нехай же Господь Ісус буде світлом для Святої Землі, де Він, Спаситель людини, народився, й де не припиняється очікування багатьох, які серед труднощів, але без зневіри очікують днів миру, безпеки й процвітання. Нехай буде утішенням для Іраку, пронизаного соціальним напруженням, і для Ємену, випробовуваного серйозною гуманітарною кризою. Маю на думці єменських дітей.

Нехай же маленьке Вифлеємське Диятятко буде надією для всього Американського континенту, на якому різні країни переживають пору соціальних і політичних заворушень. Нехай же підбадьорить дорогий венесуельський народ, що переживає тривале випробування політичним і соціальним напруженням, і нехай не дозволить, щоб йому забракло допомоги, якої він потребує. Нехай благословить старання тих, які не щадять зусиль для того, щоб підтримувати справедливість і примирення та докладають зусилля, аби подолати різні кризи і численні форми бідності, що кривдять гідність кожної особи.

Нехай же Відкупитель світу буде світлом для дорогої України, яка прагне конкретних вирішень на користь тривалого миру.

Нехай же Господь, Який народився, буде світлом для народів Африки, де тривають соціальні й політичні ситуації, що часто змушують людей емігрувати, позбавляючи їх домівки та родини. Нехай стане миром для населення, що живе в східних регіонах Демократичної Республіки Конго, виснаженої тривалими конфліктами. Нехай же буде розрадою для тих, які страждають від насильства, стихійних лих чи надзвичайних ситуацій, що загрожують здоров’ю. Нехай стане відрадою для тих, які зазнають переслідування задля своєї віри, особливо, для викрадених місіонерів і вірних, і для тих, які стають жертвами терактів з боку екстремістів, насамперед, у Буркіна-Фасо, Малі, Нігері та Нігерії.

Нехай же Божий Син, що зійшов з неба на землю, буде захистом і підтримкою для тих, які задля цих та інших проявів несправедливості змушені емігрувати з надією на безпечне життя. Це несправедливість змушує їх долати пустелі та моря, що перетворилися у цвинтарі. Це несправедливість змушує їх переносити невимовні зловживання, всякі форми рабства й тортур у нелюдяних таборах тримання. Це несправедливість відкидає їх з тих місць, де вони могли б мати надію на гідне життя, спричинюючись до того, що вони натрапляють на мури байдужості.

Нехай же Еммануїл буде світлом для зраненого людства. Нехай же розтопить наше серце, часто зашкарубле й егоїстичне, та вчинить нас засобами Своєї любові. Нехай же через наші вбогі обличчя дарує Свою усмішку дітям усього світу: покинутим і тим, які зазнали насильства. Нехай же через наші слабкі руки зодягне вбогих, що не мають чим прикритися, дасть хліб голодним, заопікується хворими. Нехай же через наш нестабільний супровід виявить близькість похилим віком і самотнім, мігрантам і марґіналізованим. Нехай же в цей святковий день Він дарує всім Свою ніжність та розсіє пітьму цього світу.

 

At Our Lady of Lourdes Church in Indianapolis Dec. 4, 2018, Natalee Darzentas, a student at Our Lady of Lourdes Catholic School, holds a candle ignited with the Peace Light, a flame kindled from the place in Bethlehem, West Bank, where Christ was born. (CNS photo/Katie Rutter)

BERLIN (CNS) — The year, the Christmas tradition of the Peace Light of Bethlehem continues, despite COVID-19 restrictions and border and church closures.

In mid-November, the Austrian public broadcasting corporation, ORF, announced that the light had been lit from the oil lamp hanging over the 14-point star in the Church of the Nativity in Bethlehem, West Bank. Since 1986, the light has been lit by an Austrian child, but this year, due to travel restrictions, 9-year-old Maria Khoury of Bethlehem lit the lantern.

ORF reported Maria is from a Christian family in Bethlehem and took on this task with great joy: “My family and I are very proud to be part of this Austrian Christmas tradition,” she was quoted as saying.

In the past the lantern was then returned to Austria by plane, where the flame was used to light other lamps and candles that families and parishes placed next to their Nativity scenes. With the support of organizations such as the Scouts or the Youth Fire Brigades, this symbol of peace at Christmas was then distributed to people all over the world.

ORF said the Austrian railways, fire brigades, the Red Cross, the Samaritan Federation, Scouts, as well as parishes and private organizations would again support the spreading of the light this year. There was no further information how this would be done.

The Peace Light has become especially popular in Austria’s neighboring countries in Eastern and Central Europe, where, for many years under communism, Christians were deprived of openly celebrating their faith.

In the past, the Peace Light was presented to Pope Francis, as well as his predecessors, now-retired Pope Benedict XVI and St. John Paul II. Other prominent government leaders also have received the Peace Light.

The “Peace Light of Bethlehem” initiative raises money for children with disabilities and special needs. This year, the Vatican and Austria issued joint stamps to honor the initiative.

On the one stamp of the stamp block, Pope Francis is seen with the peace light, and below him is a white pen drawing of St. Peter’s Basilica in the Vatican.

The other stamp shows baby Jesus wrapped in a red cloth in a depiction inspired by a painting by the Italian Baroque artist Guido Reni. Below that is the slab of the Nativity Grotto, where Jesus is said to have been born. In the background is a drawing of the iconic pilgrimage church Christkindl in Steyr, Austria, while the lower edge of the block is decorated with the coat of arms of the Holy See.

У церкві Богоматері Лурдської в Індіанаполісі 4 грудня 2018 року Наталі Дарзентас, учениця католицької школи Богоматері Лурдської, тримає свічку, запалену Світлом Миру, полум’ям, запаленим із місця у Віфлеємі, Західний берег, де Христос народився. (CNS фото / Кеті Руттер)
БЕРЛІН (ЦНС) - Рік Різдвяних традицій Віфлеємського світла миру продовжується, незважаючи на обмеження COVID-19 та закриття кордонів та церков.
У середині листопада австрійська громадська телерадіокомпанія ORF повідомила, що світло запалено від масляної лампи, що висіла над 14-точковою зіркою в церкві Різдва у Віфлеємі, на Західному березі. З 1986 року світло запалювала австрійська дитина, але цього року через обмеження на поїздки ліхтар запалила 9-річна Марія Хоурі з Віфлеєму.
ORF повідомила, що Марія з християнської родини у Віфлеємі і з великою радістю взялася за це завдання: "Ми з сім'єю дуже пишаємось тим, що є частиною цієї австрійської різдвяної традиції", - сказала вона.
Раніше ліхтар тоді повертали до Австрії на літаку, де полум’я використовували для запалення інших ламп та свічок, які сім’ї та парафії розміщували біля своїх вертепів. За підтримки таких організацій, як скаути або молодіжні пожежні бригади, цей символ миру на Різдво був тоді розданий людям у всьому світі.
ORF заявив, що австрійські залізниці, пожежні команди, Червоний Хрест, Федерація Самарян, скаути, а також парафії та приватні організації знову підтримають поширення світла цього року. Більше не було інформації про те, як це буде зроблено.

Світло Миру набуло особливої ​​популярності в сусідніх з Австрією країнах Східної та Центральної Європи, де протягом багатьох років за часів комунізму християни були позбавлені відвертого святкування своєї віри.
У минулому Світло Миру подарували Папі Франциску, а також його попередникам, нині відставному Папі Римському Бенедикту XVI та Святому Іоанну Павлу ІІ. Інші видатні урядові лідери також отримали Світло миру.
Ініціатива «Віфлеємське світло миру» збирає гроші для дітей з обмеженими можливостями та особливими потребами. Цього року Ватикан та Австрія випустили спільні марки на честь ініціативи.
На одній марці блоку марок Папа Франциск бачиться із світлом миру, а під ним - білий малюнок пером базиліки Святого Петра у Ватикані.
На іншій марці зображений немовля Ісус, загорнуте в червону тканину, на зображенні, натхненному картиною італійського художника бароко Гвідо Рені. Внизу знаходиться плита гроту Різдва Христового, де, як кажуть, народився Ісус. На задньому плані - малюнок знакової паломницької церкви Христкіндль в Штайрі, Австрія, тоді як нижній край блоку прикрашений гербом Святого Престолу.



Vatican Christmas stamps for 2020 show the baby Jesus and Pope Francis holding a lantern. The theme of this year's Christmas stamps is "the light of the peace of Bethlehem." The stamps were issued with Austria to honor the tradition of the Peace Light. (Credit: CNS photo/Vatican stamp and coin office.)

BERLIN — The year, the Christmas tradition of the Peace Light of Bethlehem continues, despite COVID-19 restrictions and border and church closures.

In mid-November, the Austrian public broadcasting corporation, ORF, announced that the light had been lit from the oil lamp hanging over the 14-point star in the Church of the Nativity in Bethlehem, West Bank. Since 1986, the light has been lit by an Austrian child, but this year, due to travel restrictions, 9-year-old Maria Khoury of Bethlehem lit the lantern.

ORF reported Maria is from a Christian family in Bethlehem and took on this task with great joy: “My family and I are very proud to be part of this Austrian Christmas tradition,” she was quoted as saying.

In the past the lantern was then returned to Austria by plane, where the flame was used to light other lamps and candles that families and parishes placed next to their Nativity scenes. With the support of organizations such as the Scouts or the Youth Fire Brigades, this symbol of peace at Christmas was then distributed to people all over the world.

ORF said the Austrian railways, fire brigades, the Red Cross, the Samaritan Federation, Scouts, as well as parishes and private organizations would again support the spreading of the light this year. There was no further information how this would be done.

The Peace Light has become especially popular in Austria’s neighboring countries in Eastern and Central Europe, where, for many years under communism, Christians were deprived of openly celebrating their faith.

In the past, the Peace Light was presented to Pope Francis, as well as his predecessors, now-retired Pope Benedict XVI and St. John Paul II. Other prominent government leaders also have received the Peace Light.

The “Peace Light of Bethlehem” initiative raises money for children with disabilities and special needs. This year, the Vatican and Austria issued joint stamps to honor the initiative.

On the one stamp of the stamp block, Pope Francis is seen with the peace light, and below him is a white pen drawing of St. Peter’s Basilica in the Vatican.

The other stamp shows baby Jesus wrapped in a red cloth in a depiction inspired by a painting by the Italian Baroque artist Guido Reni. Below that is the slab of the Nativity Grotto, where Jesus is said to have been born. In the background is a drawing of the iconic pilgrimage church Christkindl in Steyr, Austria, while the lower edge of the block is decorated with the coat of arms of the Holy See.

Ватиканські різдвяні марки на 2020 рік показують немовля Ісуса та Папу Франциска, що тримають ліхтар. Тема цьогорічних різдвяних марок - "світло Віфлеємського миру". Марки були випущені з Австрією на честь традиції Світла Миру. (Кредит: фото CNS / офіс штампів та монет Ватикану.)
БЕРЛІН - Рік Різдвяної традиції Віфлеємського світла миру триває, незважаючи на обмеження COVID-19 та закриття кордонів та церков.
У середині листопада австрійська громадська телерадіокомпанія ORF повідомила, що світло запалено від масляної лампи, що висіла над 14-точковою зіркою в церкві Різдва у Віфлеємі, на Західному березі. З 1986 року світло запалювала австрійська дитина, але цього року через обмеження на поїздки ліхтар запалила 9-річна Марія Хоурі з Віфлеєму.
ORF повідомила, що Марія з християнської родини у Віфлеємі і з великою радістю взялася за це завдання: "Ми з сім'єю дуже пишаємось тим, що є частиною цієї австрійської різдвяної традиції", - сказала вона.
Раніше ліхтар тоді повертали до Австрії на літаку, де полум’я використовували для запалення інших ламп та свічок, які сім’ї та парафії розміщували біля своїх вертепів. За підтримки таких організацій, як скаути або молодіжні пожежні бригади, цей символ миру на Різдво був тоді розданий людям у всьому світі.
ORF заявив, що австрійські залізниці, пожежні команди, Червоний Хрест, Федерація Самарян, скаути, а також парафії та приватні організації знову підтримають поширення світла цього року. Більше не було інформації про те, як це буде зроблено.
Світло Миру набуло особливої ​​популярності в сусідніх з Австрією країнах Східної та Центральної Європи, де протягом багатьох років за часів комунізму християни були позбавлені відвертого святкування своєї віри.
У минулому Світло Миру подарували Папі Франциску, а також його попередникам, нині відставному Папі Римському Бенедикту XVI та Святому Іоанну Павлу ІІ. Інші відомі урядові лідери також отримали Світло миру.
Ініціатива «Віфлеємське світло миру» збирає гроші для дітей з обмеженими можливостями та особливими потребами. Цього року Ватикан та Австрія випустили спільні марки на честь ініціативи.
На одній марці блоку марок Папа Франциск бачиться із світлом миру, а під ним - білий малюнок пером базиліки Святого Петра у Ватикані.

На іншій марці зображено немовля Ісуса, загорнутого в червону тканину, на зображенні, натхненному картиною італійського художника бароко Гвідо Рені. Внизу знаходиться плита гроту Різдва Христового, де, як кажуть, народився Ісус. На задньому плані - малюнок знакової паломницької церкви Христкіндль в Штайрі, Австрія, тоді як нижній край блоку прикрашений гербом Святого Престолу.
 

 

 
Традиційно у Парафії св.Йоана Павла ІІ у Львові відбувається Святкування Різдва у формі яка хоче бути наближена до домашніх умов. Одночасно, завдяки використанню багатьох різдвяних символів таке чування є глибоко повчальним і надихає до ще більш релігійного переживання Святвечора.
 
Вечором 24 грудня для батьків і дітей, котрі пізнають традиції католицького Різдва, відбулась Вігілія застосованна до можливостей дітей. Батьки і їх діти віком 3-5 років, приносили світло і фігури Вертепу, ділилися оплатком. Також "подружились" з мешканцями живої шопки.
Пізнійше відбулося святкування для дорослих та родин як "Римське Різдво". Внесення Вифлеємського Вогню скаутами.
 
Майже двохгодинне театралізоване дійство, встановлення фігурок, катехези котрі пояснюють значення символів проведені священником і ведучими лідерами - це глибоке катехетичне дійство. Переглядали фільм "Католицизм". Це був перший у світі офіційний показ для широкої групи глядачів української версії фільму
 
Дочекавшись півночі, всі відповідно підготовленні, пішли на Пастирку. На спільну молитву - щоб зустріти Новонародженого Ісуса та прославити Його молитвою і колядами! Дякуємо священникам РКЦ та УГКЦ за спільне служіння Пастирки та Літургії
 
Христос народився!
Славімо Його!
 
 
 
 

24 грудня 2020 року, традиційно у надвечір’я Різдва Христового за григоріанським календарем,у Латинському Катедральному Соборі РКЦ звершили урочисту Різдвяну Месу “Пастирку”. Як і вже 15-ть років під ряд делегація нашої організації взяла участь у святковій молитві!

Урочисту Літургію очолив Митрополит і Архиєпископ Львівський РКЦ Мечислав Мокшицький у співслужінні із Митрополитом та Архиєпископом Львівським УГКЦ Ігорем, єпископом-помічником Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященним Владикою Володимиром. До участі в урочистостях долучилися представники місцевої влади, громадськість міста.

Свою подяку за розділену радість й побажання у свято Різдва висловив Митрополит Мечислав Мокшицький:

 «Дякую усім вірним Греко-Католицької та Православної Церков, які разом з нами сьогодні розділяють радість народження Спасителя. Особливо тішуся від  присутності й побажань  Високопреосвященного Архиєпископа Ігоря та владики Володимира. Нехай Всевишній,  який увійшов у світ як маленьке дитятко,  дасть нам істинну віру, міцну надію, безмежну любов, щоб ми  гідно виконували Його святу волю. Благословенних і радісних різдвяних свят, щедрого добробуту й здоров’я та душевного спокою у  прийдешньому 2021 році».

Із подячним словом також виступив і Митрополит і Архиєпископ Львівський УГКЦ Ігор : «Нехай цей підхід Бога, який прийняв людське тіло, ми приймемо як девіз життя – постійно шукатимемо близькості з Господом. Нехай Всевишній благословить всіх нас, наділить здоров’ям. А я у свою чергу бажаю всім радісних різдвяних свят та щасливого нового року».

Редакція сайту fse.in.ua вітає Вас - всіх хто святкує свято Різдва Христового у ці дні:

Заходить сонце, зірка сходить,
Свята Вечеря настає.
Сім'я збирається у колі,
В душі всіх свято настає.

Столи накриті пишно в стравах,
Ялинка у кутку стоїть.
Кутю по центру столу ставлять,
Святкова свічка мерехтить.

Уже скінчилась вся робота,
Всі дружно сіли до Вечері.
Спочатку Богу помолились,
Постукав раптом хтось у двері.

Почався спів — колядники !
Почали у дверях співати.
І про народження Христа,
В колядці своїй сповіщати.

І так повсюди, в кожнім домі,
Де Зірка світить всім в вікно.
Бо наступило гарне свято,
Під світлим іменем — РІЗДВО!

Бажаємо усім миру та злагоди! Любові і здоров'я! Миру кожній Людині, сім'ї та нашій неньці Україні! Перемоги світові та медицині над пандемією! Простого людського щастя усім! З Богом в Нову Дорогу 2021 року!

 

 

Свято Миколая - найбільш очікуване свято для дітей! Всі чекають на подарунки та сюрпризи! Люблять це не тільки діти. Але й дорослі! Дякуємо Жанні Горай за чудово продумане та організоване свято Миколая! Було мило та весело! А саме головне: всі наші діти задовлені! Усмішка та радість Дитини - найбільше Щастя та Скарб батьків!

Ведуча 1. Добрий день, шановні гості,

Добрий день, малята.

Закінчилась швидко осінь,

Лине зимнє свято.

Свято світле і барвисте,

Гостя, що із Раю –

Завітав село і місто

Свято  Миколая.

Ведуча 2. Є свято гарне в Україні.

Є свято казки чарівне.

Що Миколай в святій ряднині

Слухняним ласощі несе.

Ведуча 1. Це свято раз буває в році.

Воно нікого не мине.

Бо Миколай Святий із неба.

В оселю кожну зазирне.

Ведуча 2. Сьогодні, мої милі друзі, довгожданий день зустрічі з мріями та подарунками. Свято дитинства й щедрості, на яке щорічно чекають наші діти. От і нині малеча з самого раночку виглядає Миколая, аби отримати подарунки, але не тільки отримати, а й подарувати Миколаю щось незвичне. Довго й старанно діти готували для святого справжнісінький бал, аби показати, як вони люблять його, які вони слухняні й талановиті.

Ведуча 1. Діти, а ви знаєте, хто такий Святий Миколай? Це, малята, дуже добрий дідусь, який завжди піклується і про дорослих і про дітей. У цей день, 19 грудня, він обходить кожну домівку і дивиться, а чи гарно поводиться та чи інша дитина. Якщо вона працьовита, слухняна – то нагороджує її подарунками, а якщо ледача, неслухняна – дарує різку. До речі, подарунки Миколай ховає під подушечку або в чобіток. А ви сьогодні, діти, у себе під подушками щось знайшли? Подарунки чи різочки? (Відповіді дітей).

Ведуча 2. Поки він ще не прийшов,

Станьмо разом в коло знов,

Миколаю заспіваймо,

В гості діда закликаймо.

Пісня : «Запрошує в гості святий Миколай…»

Виступ дітей.

1.Сьогодні в нас казкове свято!

Гостей запрошено багато.

Бо Миколай прийде до нас.

Його чекає кожен з вас.

  1. Свято лине Миколая –

Серденько радіє.

Йде святий до нас із раю

Принесе надію.

  1. Він ходить від хати й до хати

Питається в мами і тата

Чи є у вас чемна дитина?

Дівчаточко мале чи хлопчина?

Для кожного має в торбинці

Найкращі у світі гостинці!

  1. З нетерпінням я чекаю –

Нині свято Миколая.

Як надворі стане темно

Він приходить потаємно.

Ще ніхто його не бачив

Та у ліжечка дитячі

Він кладе під подушки

Подарунки і книжки.

  1. Святий Миколаю, прийди до нас з раю.

Принеси нам дари, кожному до пари.

Цукерки смачненькі, булочки пухкенькі.

Книжечок багато, читати у свято!

Музика «В  гостях у казки».

Маша: Доброго дня,  любі дітки. Я дівчинка  Маша,  з казки «Про Машу та Ведмедя». Незабаром до нас завітає Святий Миколай. Чи вірите ви в дива? Правильно. Треба вірити.

Хай Миколай у вишиванці
Розбудить подарунком вранці,
І принесе у Вашу хату
Добробут, радості багато.
Розбудить приспані надії,
Зігріє гумором, любов’ю,
І принесе усім здоров’я!!!

За традицією, у цей день всі дітки пишуть листи Св. Миколаю з проханнями. Він допомагає усім нужденним і всім, хто цього заслужив. День Святого Миколая відмічають двічі на рік -19 грудня і 22 травня. (З дверей влітає лист)

Ой що це, це ж лист Святому Миколаю. Хтось його загубив, а може, підкинув, давайте почитаємо його.

Лист  Святому Миколаю:

     «Святий Миколаю, я хочу до свята гарного велосипеда і  новий айфон 5».

Ого, це  не прохання, а наказ-замовлення. Не дуже вихований хлопчина писав. Щось я не бачу, які добрі діла він робив, і які світлі думки відвідали його голову. Я теж колись не слухала дідуся ведмедя Михайла Потапича. І мені дуже соромно за мої вередування і клопіт, який зазнав через мене Мішка. З екрану на це смішно дивитись, але ведмедику Михайлу Потапичу було не переливки. Я і хату підпалювала, і фарбою одяг замащувала, і фотокартини робила так, що від мене усі звірі в лісі тікали,  і грядку спустошувала, ох , соромно тепер.

Ябіда:/влітає на швабрі/  О, привіт. От вас якраз мені і бракувало.  Я Ябіда-карябіда. Мене не чекають, а я  сама приходжу. Де сваряться дві подруги, я тут як тут. Я обожнюю робити дрібні капості.  Я намастила усі двері школи клеєм і вставила сірники у замки дверей класів. Я дуже люблю, коли діти голосно розмовляють на перерві, бігають як скажені, і штовхаються на сходах. А ще мені подобається, коли хлопці чубляться у коридорах.

А ще я наплювала жувальних гумок, де хотіла. Ага, не очікували, що я завітаю до вас на свято. А я для вас приготувала різочки-лозиночки, тому що ви неслухняні. І тобі , Машо, теж.

Маша:  Ці дітки тебе, Ябідо, слухати не будуть, бо  вони слухняні, розумні  і виховані. Та і я стала розумницею.

Ябіда: Якщо так, я зараз подивлюся, які ви розумні, творчі, кмітливі, а головне — дружні… а ну відповідайте…що це?
 В теплий край не відлітають,

 Взимку весело співають,

 Жовтогруді, невелички,

 Звуться ці птахи… (синички) 

 А ну цю загадку, ну ніколи не відгадаєте:

 Влітку медом ласував,

 Досхочу малини мав,
А як впав глибокий сніг,

Позіхнув і спати ліг. Хто це? (ведмідь)

А таку загадку:

 Я падаю на ваші хати,
Я білий-білий, волохатий,
Я приліпаю вам до ніг,

І називаюсь просто … (сніг)

Маша: От бачиш, діти  кмітливі і добрі,  тобі тут друзів не знайти.

Ябіда:… Зате … Я… я… я вмію  розповідати вірші, отак! Слухайте.
Всім роблю я капості, із великою радістю.
Знаю, що й ви, малята, не тільки, любите бешкетувати,
А й у різні історії потрапляти. Ой що це…оце історія.

Лінь: /потягується і вповзає під музику, тягне за собою подушку/

Ой , як же мені лінь робити уроки і готуватися до школи. Прибирати в кімнаті – мені лінь, йти на фізкультуру і витерти класну дошку – мені лінь. Мені лінь відігнати муху. Мені лінь  заправити вранці ліжечко і лінь помити тарілку. Мені лінь сказати «дякую» і «доброго дня», як же мене звати, діти? Правильно – лінь.  Я прийшов провести майстер-клас з ліні. Слухайте  уважно: завдання на домошку  з дошки не переписуєте. З однокласниками не вітайтесь. Якщо на сходах побачили бумажку, проявіть лінь, не піднімайте. Якщо ви їсте яблуко і вам лінь викинути качан, то кидайте його собі під ноги або просто у вікно.

Ябіда: О, мій товариш  по життю, лінь дорогесенький , у нас так багато спільного. Давай дружити.

Лінь:  А давай.

 Маша:  Ой, які погані гості до нас завітали. Правильно кажуть: «Два чоботи – пара». Ой, дітки, чуєте – дзвіночки. Цеж ангели небесні завітали до нас.

1-й ангел:

Доброго дня, дорогі дітки.

2-й ангел:

Хай вам бог помагає.

1-й ангел:
Дорогим діточкам — юним, щирим, милим –
Ми бажаєм здоров’я, щастя та сили,
Бути чемними завжди з мамою і татом,
Щоб слухняністю була наповнена хата.

2-й ангел:
І дівчатам, і хлоп’ятам, всім цікаво знати,
Хто такий Миколай і що то за свято?
Ми прийшли із небес на зустріч із вами,
Нас прислав Миколай з добрими вістями.
Маша:

Святий Миколаю, ми знаєм:  бачить усіх і мене,
Уклінно йому посилаєм одвічне  прохання земне:
Хай люди живуть у вірі і правді,
І пам’ятають вічно про те —
Тільки коли ближні люблять сердечно,
Тоді до людей він  із Богом іде.
1-й ангел:
Не турбуйтеся, любі діти,
Він до нас завітає на свято,
Бо про кожного знає він все,
Подарунки усім принесе.

2-й ангел:
Знає він про всі ваші забави,
Про хороші й добрі справи,
Як вчитеся старанно у школі,
Як працюєте з мамою в домі,
Як дідусь і бабуся вас люблять
І внучат своїх ніжно голублять.

Ябіда: А якщо комусь не хочеться учитись?

Лінь:  Або якщо лінь робити уроки і допомагати батькам. Тоді що?
1-й ангел:
Якщо кому не хочеться учитись,
Якщо кому не хочеться трудитись,

2-й ангел:
То Миколай усе бачить, знає,
І винуватця неодмінно покарає.

 
 

 Маша: А як святий Миколай бачить усе на світі?

Ябіда: А як він встигає за всім стежити і всьому давати лад?

Лінь: В нього що, 100 пар очей?

1-й ангел:
Знає Миколай пригоди всіх,
Бо живе святий на небесах.
Дарував йому Бог місію святу —
Він заходить в кожну хату.

2-й ангел:
Він на поміч поспіша завжди,
Береже від горя і біди,
Всім увагу приділити може,
Бо відмовити, вважає він,  негоже.

Прощавайте, дітки, нам ще треба пів землі облетіти.

/Ангели йдуть. Ябіда  і Лінь ховаються/ 

Вбігає  чорт:

Чортик. Довкола ніч, судома зводить тіло,

А їсти нічого і горло заболіло.

А голод ну такий, що ледве копита тягну,

Я б вже з’їв цукерки, мармелади, горішки,грушки, марципани, цитрини, яблука, банани.

Ой холодна тут зима, в пеклі холоду нема.

Одягнувся ніби літом, в пеклі жар, а зима на світі.

Я без шапки та кожуха і відмерзнуть мої вуха.

Я змерз, як чорт.

Зараз би гарячої смоли.

 Попросив одного разу смоли в Івасика-Телесика, а він сказав, що такого тут ніхто не їсть. Він дав мені шматок жуйки, і я нею ледве не подавився, і як діти таке паскуд­ство їдять? А ще діти зараз говорять по мобілкам і спілкуються в інтернеті. А ще Котигорошко повідав, що діти грають у «Танчики» з ранку до ночі.
Ябіда: О, наш дружбане -чорте. Ти що, нас не впізнав? Так, всі йдіть сюди, і Чорте, і Лінь. На перший-другий розрахуйсь. Так, що будемо робити, щоб зірвати прихід Святого Миколая. Може, вкрадемо в учительки всі конспекти, щоб не проводила уроки. Або будемо давати шкільні дзвінки, як захочемо – не за розкладом.

Лінь:  Ні, мені лінь.

Чортик:  Я знаю, давайте вимкнемо скрізь світло, і уроків не буде або оголосити карантин.
Ябіда:  То ж всі здорові.

Лінь: Щоб Святий Миколай не прийшов, треба всім дітям зробити щеплення на лінь.

Ябіда:    А  я вважаю, що треба зварити чарівну юшку, щоб діти із слухняних стали бешкетниками-бруднулями, невихованими хлопчиськами і дівчиськами.

 Чортик: А давайте накидаємо на сходах кульок, щоб всі падали. І буде як у фільмі  «Один дома».

Ябіда:    А хто з вас знає чарівні слова? Ніхто.

Лінь:  А давайте покличемо Двійку. Вона все знає. Вона вміє зіпсувати свято.

Всі: Двійка , двієчко, красунечко, йди сюди.

Двійка:  Ой, хто мене кликав? Я тут,  як тут . Мене й кликати не треба. Я сама у гості прийду. Мене так  багато на сторінках щоденників у моїх шанувальників. Ой, а якого я гарного червоного коліру, а ще я буваю дуже жирна. Діти мене люблять виривати разом із сторінкою, або стирати гумкою. І не люблять показувати батькам. Щоб їх не сварили. Але ж я є у журналі, звідти я нікуди не подінусь. І батьки мене все одно в журналі побачать під час  батьківських зборів чи в табелі. За мене вдома карають дітей і не пускають у кіно чи погуляти. А ну, діти, відкрийте щоденники, я пошукаю  в них своїх родичів –  братів та сестричок. Хто вступить у клуб моїх фанатів-шанувальників, підніміть руку. О, тільки Лінь,  Ябіда  і Чорт. А давайте заспіваємо гарну пісню старої Шапокляк.

Всі:  /співають/  Кто людям помогает, проводит время зря.

Хорошими делами прославиться нельзя.

Маша : Дітки, не піддавайтеся на спокуси грішників.
Ще хвилька, діти, і між вами
Тут стане Миколай святий.
Він з щирим серцем і дарами
Опиниться у залі цій!
Ангел 1: 
Яка радість, який рай! Іде святий Миколай!
Несе він дарунки, і втіху і пакунки!

Ангел 

Пісню слави заспіваймо

Щирим серцем нині враз.

Миколая зустрічаймо

В це святий величний час.

Пісня: «Миколай святий дивиться віконце»

/Входить святий Миколай /

Святий Миколай:
Вітаю усіх вас, добрії діти.

Щоб стрітись із вами, проїхав півсвіту.

Лиш радість та мир несу я в оселі,

Нехай люди завжди будуть веселі.

Нехай сліз не буде, не буде біди.

Багато дарунків приніс я сюди.

Ангел 1:  Дарунки потім, а спочатку:
Скажіть як іде навчання?
Хто з вас людям добро робить?
Хто живе по правді?
Хто з вас любить рідну неньку,
Як їй помагає?

Ангел 2:
Хто з вас слуха і шанує
Своїх вчителів?
Хто із вас “будує”
України рідний дім?
Ябіда: Ми слухняні і живем по правді.

Лінь: Ми розумні і справедливі.

Двійка: Ми виховані і чемні.

Чортик. : Ми добрі і щирі.

            Ми працелюбні і вчимося на «12».

Маша: Оце брехуни. Не вір цим пройдисвітам, Святий Миколаю. Вони спокушали дітей, в них вселилася нечиста сила.

Святий Миколай:  А ми це зараз перевіримо- а ну кажи, Ябідо, які математичні дії ти знаєш.

Ябіда: Забирати і … полювати.

Маша: Неправильно. Додавання, віднімання, множення і ділення. Правда, дітки.

Святий Миколай: А ти, Лінь, скажи як закінчується прислів’я : «Праця  годує, а лінь …»

Лінь: Дарує

Маша: Невірно. А правильно буде – «Праця годує, а лінь марнує»».

Святий Миколай:  Ану, скажіть,чортеня, що є супутником Землі?

Чортик: Пекло.

Маша: Помилився, чортик, – Місяць.

Святий Миколай:  А ну скажи, Двійко, скільки буде 9 помножити на 8.

Двійка:  25…

Святий Миколай:   О, я бачу, хто тут капосний, ледачий, бешкетливий і неосвічений. Не отримаєте ви від мене подарунків.

 Маша: Правильно.

Лінь:  А ваша Маша – тоже наша. Вона не слухала ведмедя Михайла. Вона його замучила. Не давайте їй подарунків. Від неї ліс і звірі здригалися.

Маша:  Так, я була колись неслухняна. Мені дуже соромно. /стук у двері/

Ведмідь: Я по світу все ходив. Машу все свою глядів.

Ой, пропала моя Маша. Мила Маша-розтіряша.

Без неї в лісі мені нудно. Я навіть  з горя трохи схуднув.

Коли жила вона – цікаво в лісі було.

Всі звірі в гості йшли до нас. Пропала Маша, може, у вас?

Маша: Дідусю, мій дорогий дідусю. Я тут. Я загубилася. Мені без тебе дуже погано. Вибач мені, що я була неслухняна. Я буду слухатись і у всьому допомагати.

Ведмідь: Ой, Машенька моя дорогенька, який я щасливий, що тебе знайшов. Більше не губись.   /обіймаються-цілуються/

Святий Миколай:  От і добре, Михайло Потапич, що Маша знайшлася. Більше не губися.

Гра: (Проводить Святий Миколай)

Що ж я можу лиш радіти,

Що такі ви гарні діти.

А зараз ми проведемо з вами «Хвилинку добра»

  • Якщо ви знаєте, що треба бути чемними, вихованими, встаньте.
  • Якщо ви намагаєтесь бути щедрими, надавати допомогу іншим, сплесни у долоні.
  • Якщо ви намагаєтесь бути чесними, правдивими, тупни ногою
  • Якщо ви знаєте, що до людей потрібно ставитись доброзичливо, сплесни в долоні над головою.
  • Якщо ви вважаєте, що потрібно піклуватися по інших, любити ближнього, простягти руку сусіду.
  • Посміхніться один одному. Ми всі разом можемо дарувати людям добро.

А чим ще ви мене порадуєте?

Виступ дітей (Вірші)

1.Святий ти, добрий Миколаю,

На тебе ждемо вже давно,

Що даси Ти нам, про це не знаєм,

Та просимо тебе одно:

Ти нашим родичам дай сили,

Щоб виховати нас могли,

Щоб тої втіхи ще дожили,

Щоб доросли їх дітлахи.

  1. А всьому нашому народу

Ти добру долю принеси,

Усяке зло і лиху пригоду

Від України відверни.

А нам в здоровї дай зростати,

Завзяття й сили нам надай,

Щоб ми з руїн могли підняти

І звеселити рідний край.

  1. Я у Бога завжди прошу

Не цукерок і не грошей,

А здоровя мамі й тату

Миру, щастя в нашу хату.

Слави, й волі всій родині,

Нашій рідній Україні.

  1. Святий отче Миколаю!

Мою хату не минай,

Подаруй мені потіху,

І торбину повну сміху,

І здоров’я для родини,

Красну долю для Вкраїни!

Ябіда: Святий Миколаю, а може, ми хочемо виправитись? Нам надоїло бути поганими.

Двійка: А я мрію стати 12. Це всього –навсього дописати переді мною одну одиничку.

Лінь: А мені як надоїло лінуватись. Я хочу стати працелюбним.

Чортик: А я хочу мати гарних друзів і жити не в пеклі, і ходити до школи.

Маша : Ну, то треба йти до школи, в цей дружній клас і виправлятись. Читати книжки, розв’язувати задачі, виконувати домашні завдання, писати вправи. Вчити природознавство,  шанувати  та любити батьків, вчителів  і однокласників. Слухати дорослих. Робити добрі справи.

Всі: Так. Ми виправимося. Згода.

Святий Миколай.

Молодці, малята!

Час цукерки вам роздати

А потім далі вирушати!

Ведуча. Ой, яке в нас гарне свято

Так солодощів багато

Дякуємо Миколаю

І для тебе заспіваємо.

Святий Миколай:От настав прощатись час,

Залишаю вже я вас.

Будьте добрі й завжди щирі,

Живіть в злагоді і мирі.

Мамі й татку помагайте.,

Менших себе не чіпайте.

Вчителям у поміч будьте.,

І мене ви не забудьте.

Швидко мчиться часу лік,

Знов прийду я через рік

На велике, світле свято.

З Миколаєм вас, малята!

"Гаражна молодь", "Вулична молодь", "Дворова молодь", "Хатня молодь", молодь в стилі "Party на хаті", on-line молодь. Та ще багато цікавих тем піднятих в прямому ефірі:

Поговоримо разом з LVIVDANCECLUB про музику: сучасні тренди в музиці, - які вони? Як пережити пандемію? Перспективи музичного шоу-бізу в Україні? Як створити музичний гурт з самого нуля? З чого починати?

Lvivdanceclub — це фіналісти українського відбору на фестиваль SZIGET, учасники найбільших українських фестивалів Zaxidfest та Atlas Weekend, фіналісти «Хіт-конвеєра» 2018 та 2019 року від телеканалу М2.

У арсеналі гурту є EP-альбом "Гаражна Романтіка" (2015), Live-альбом "Live in Lviv" (2016), і два студійні альбоми "Качелі" (2017) та "Лагідний"(2019). На початок літа 2021 заплановано випуск альбому "Пандора".

До зустрічі в ефірі! Запитання можна ставити під час ефіру та тут!)))

 

-Як розвивається музика у Львові?

- чому така назва " Львівський Танцювальний клуб"

- учасники фестивалів Захід Фест, Атлас Вікенд

- Чого не хватає  зараз для реалізації своїх цілей в українському шоу бізнесі?

- як відбувається процес створення пісні(слів і музики) . ( Все пишуть самі і записують на студії)

- Ваш ідеальний кліп, який він?

- Яка зараз сучасна музика ? Її плюси і мінуси

- як створити хіт? 

- Ваші кумири в музиці?

Запитання від Глядачів:

Ситуація в суспільстві якось впливає на вашу творчість? (Аліна Ужгород)

Щодо концертів у різних містах. З якими складнощами ви зіткнулися під час ваших виступів? (Ігор)

Чи були у вас моменти розчарування у обраному музичному шляху? (Галина)

Зважаючи на усі ваші досягнення, які амбіції творчі й кар’єрні досі мотивують діяльність гурту?

Яких людей ваша музика гуртує разом? Хто є вашим шанувальником сьогодні? (Степан)

Як бачите сучасну українську музичну сцену, яких змін ви б прагнули? Можливо, маєте бачення як їх досягнути? (Іра)

До бліц питання:

- які мрії вашого дитинстві. З чим пов'язані?

- найбільш курйозний момент ?

- плани гурту на найближче майбутнє?

- що найважливіше у житті ваші пріоритети?

- чи є перспектива розвитку в Україні? Самостійним шляхом

- улюблений відпочинок?

- улюблена страва та напій?

- Україна вашими очима яка вона?

- кому хочете сказати дякую у житті?

- кому пробач?

Дякуємо нашим ведучим: Аня Збишко та Назар Єременко. Й режисеру - Сергій Степанюк

Запрошуємо до перегляду ефіру:

 

До нових зустрічей в ефірі!)

🌄Марія
🤱🏻Марія - це мати Ісуса. Дивно, правда? Як ви думаєте, чому Бог обрав її для такого важливого завдання? Думаєте, Марія була принцесою? Або, можливо, вона була багата? Думаєте, вона була знаменита? 
👰🏻Ніким таким Марія не була. Вона була молодою й бідною дівчиною. Багато вчителів Біблії вважають, що їй було приблизно 14 років, коли вона завагітніла Ісусом, тому що в такому віці дівчата, зазвичай, виходили заміж. Марія жила в крихітному, малопримітному селі. Крім того, вона була незайманою, а це означало, що в неї ще не могло бути дітей. 
 
👩🏻 Молода. Бідна. Невідома. Нездатна мати дитину. Чи схожий цей опис на того, кого ви б обрали на роль матері Ісуса? Ймовірно, ні. Але Марія була смиренною.
📖 Біблія каже про те, що Бог прославляє тих, у кого смиренне серце, тих, хто ставить Його на перше місце, навіть якщо це їм чогось коштує. Бути смиренним також означає не хвалитися, а служити іншим не чекаючи похвали. 
 
😇Смиренна людина поводиться так, ніби на неї дивиться тільки Бог. Бог обрав Марію, молоду жінку, не дуже важливу в очах світу, на роль матері Спасителя цього світу. Чому? Тому що смиренне серце Марії було чистим, коли вона відповіла ангелу Ґавриїлу: "Я люблю Бога. Я зроблю все, про що Він мене попросить".
 
📜«Та Господь сказав Самуїлові: Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, бо Я відкинув його Собі! Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце.»
‭‭1-а Самуїлова‬ ‭16:7‬ ‭UBIO‬‬
 
✅Чудово, що Господь запевнив Марію, що вона обрана й не має підстав боятися. Перш ніж вона встигла засумніватися або відчути невпевненість, Бог дав їй упевненість, необхідну їй, щоб виконати призначення свого життя.
 
📚Читаємо: 📖Луки 1:26-38
 
❓Запитання: Яку новину Ангел сказав Марії? Що вона відповіла на це? 
 
🔍 Запитання для сімейного обговорення: 
• Що би ви хотіли зробити для іншої людини, щоби продемонструвати Божу любов, але поки не зробили?
• Чи зробите ви це, навіть якщо ніхто цього не побачить, і ви не отримаєте похвалу?
 
🙏 Молитва: Отче, дякую тобі за дар Ісуса. Дякую, що вибрав таку жінку, як Марія, щоб принести Його у світ. Ти використав її як посудину для Твого найбільшого дива. Дякую Тобі за те, що дав мені особливе призначення. Допоможи мені шукати й пізнавати Тебе більше в ці дні. Відкривай мені моє призначення для мене, коли я зосереджуюсь на призначенні Різдва.
 
🎨 Завдання: зробіть вертеп і фігурки біблійних персонажів різдвяної історії із підручних матеріалів. 

💡Використовуйте власну фантазію🤔, а також можете черпати ідеї зі світлин у каруселі

 

Відбувся чудовий і надзвичайний захід в ніч на Миколая: розпис екосумок під індивідуальний малюнок. Дякуємо діткам та батькам за участь. А в особливий спосіб нашій мисткині та майстрині - Елла Золотаренко. За чудовий вечір та тренінг по Петриківському розпису!

“Пакет потрібен?” – це тривіальне питання в нашому повсякденному житті вже давно перевершило за рівнем набридливості недбало-стандартне “Як справи?”. Але головна незручність – в тому, що пакет зазвичай потрібен.

В Тихому океані є велика сміттєва пляма, що сформувалась переважно з пластику. Її розмір оцінюють від 700.000 до 15.000.000 кв. км. Ця сміттєва пляма розміром з найбільші європейські країни.

А Ви ще й досі складаєте покупки в пластикові пакети?

Пропонуємо відмовитись від згубної звички та перейти на еко сумки, в які (як в горнятко Вінні Пуха) можна складати що завгодно. Шоперів забагато не буває, але бувають улюблені. У Вас є класна можливість зробити власну сумку-шопер такою, як подобається саме Вам, та ще й унікальною.

Наші сумки стильні, якісні, міцні та дуже полюбляють, коли їх розписують. Для розпису ми використовуємо якісні текстильні фарби. А це означає, що сумки можна прати навіть в пральній машині на делікатному режимі.

Такі стильні сумки будуть довго радувати своїх власниць та слугувати вірними помічниками в шопінгу. В еко сумку легко поміщається ноутбук, улюблений блокнот та куплені на вечерю продукти.

Чому це цікаво

  • Розпис екосумок – процес не тільки приємний і сповнений творчості, а й сприяючий розвитку: власноруч створюючи такий виріб, ви запускаєте механізми розкриття свого креативного потенціалу.
  • Орнамент, напис або малюнок, нанесений на екосумку, перетворить її зі звичайної функціональної речі на аксесуар, що підкреслює вашу індивідуальність.
  • Творчі майстер-класи проводяться в невимушеній і веселій атмосфері, що стимулює учасників до генерування оригінальних ідей і їхнього втілення.
  • Під час заняття вам надається чудова можливість – спробувати свої сили в дизайні і стати справжнім креативщиком, вигадати концепт для своєї майбутньої екосумки (наприклад такий, який підкреслить вашу громадську позицію з питань екології або буде вирізнятися якимось символічним для вас принтом).

Переваги екосумок:

  • Гармонійне поєднання “зручність + естетика”: екосумки у сутності своїй легкі, ергономічні і компактні, а після розпису стають ще й справжнім витвором мистецтва.
  • Турбота про збереження навколишнього середовища – катастрофічний вплив поліетилену на екологічні показники давно загальновідомий, тому екосумка з деяких пір стала своєрідним маркером свідомого вибору на користь порятунку природи.
  • Легкість декорування: після вибору малюнка або написа олівцем на тканину наносяться позначки, а по ним розмальовують сумку фарбами в тій палітрі, яка імпонує її майбутньому володарю.
  • Простота догляду за писаними екосумками – зазвичай в режимі “Делікатне прання”.
  • Незмінно стильний лук під час шопінгу, на відміну від вигляду більшості покупців з однаковими поліетиленовими пакетами.
  • Щоденне усвідомлення себе частиною спільноти небайдужих людей, що прикладають зусилля щодо поліпшення екологічної ситуації та збереження природи в різних місцях планети.

Кожен скаутський рух має свою харизму. Але головне завдання будь-якого з них: виховати еліту народу, - яка не боїться брати відповідальність за особистісні сімейні суспільні та державні рішення. Бути господарем свого життя. Лідером своєї професії. Свідомим громадянином. Добрим християнином. Зрілим до Життя! Успішним у свому фасі та напрямку життєвої діяльності. Розуміючи що найкраща ознака та чеснота - Людяність, яку кожен скаут пропагує незважаючи де закине Його Життя.

Сьогодні поговоримо про Важливе: Одна річ, яка з самого дитинства програмує нас на бідність! Відбулася формаційна зустріч курсу "Молода Дорога"

Спеціаліст в області підвищення самооцінки і бізнес-тренер Наталія Грейс написала дуже цікаву статтю, яку вона назвала просто «Закон генетичних злиднів». Цей закон ще раз доводить, що між тим, як ми думаємо і про що ми мріємо є безпосередній зв’язок з тим, як ми живемо.

Всі люди народжуються з однаковими стартовими можливостями і лише одиниці стають успішними і багатими, інші програмують себе на бідність вже від народження. І ось чому це відбувається.

Колись в дитинстві була у мене подруга. Ми жили по сусідству і наші батьки між собою дружили. Мама часто залишала мене у тітки Тані. Мені там було дуже весело. Ми з Машею обожнювали стрибати у них вдома на дивані. Нам було так цікаво і забавно. А тітка Таня постійно нас сварила і говорила, що потрібно цей диван берегти, тому що новий вони вже не куплять.

Ми виросли і кожна пішла своїм шляхом. А коли я одного разу зайшла до Маші в гості, то була шокована. По центру кімнати стояв той самий старий диван, на якому ми стрибали двадцять років тому. Вікна були брудні, штори не випрані. На стелі всюди павутина, на меблях пил. Підлога була липкою і брудною. Перша моя думка була про те, що у них туго з грошима. Але потім я зловила себе на думці, що навіть якщо не вистачає грошей на новий диван, то старий в нормальному стані можна підтримувати. Я хотіла взяти пилосос, віник, ганчірку з водою і прибрати там, навести в квартирі Маші чистоту і порядок. Зробити її придатною для життя.

А тоді я зрозуміла, що бруд – це не безгрошів’я, а людський вибір, такий менталітет. А якщо провести паралель, то виходить, що злидні також народжуються в бруді, в брудній голові, брудних думках.

У школі в старших класах у нас була така чудова вчителька літератури Тамара Сергіївна. Її фрази ми розбирали на афоризми. Я до сих пір ними користуюся, хоча школу закінчила понад тридцять років тому. Так ось на одному з уроків, коли вчительку запитали, що таке міщанство, вона відповіла коротко, чітко і ясно: «Це коли в серванті стоїть новенький чайний сервіз, а сім’я п’є чай з битих чашок». Так мало тексту і так багато сенсу. Якщо задуматися, то це дійсно так.

У наших людей менталітет такий – відкладати все на завтра, тримати все краще на особливий день, відкладати на чорний день. Ми не живемо сьогоденням. Ми постійно думаємо про майбутнє. Через це в нашому житті немає світлих і яскравих днів, адже ми готуємося до чорного дня і він неодмінно настає.

І ось тоді я зрозуміла, що соромно бути бідним, соромно мати брудні думки, які руйнують не тільки наше майбутнє, але і майбутнє наших дітей

У моїх друзів є сусідка, яка все життя відкладала на власний будинок. Вона виховувала своїх двох дочок сама. Зарплату всю відкладала на будинок мрії. І дівчата з дитинства росли в злиднях. Вони погано харчувалися, погано одягалися. З них сміялися в школі і ніхто не хотів з ними дружити. І ось коли дівчата виросли, а мати зібрала достатньо грошей, вона змогла купити будинок. Але він був уже нікому не потрібен. Дівчата не оцінили мамині старання, адже вона не зробила головного: вона не навчила їх бути жінками, бути щасливими і любити себе.

У дівчат сформувався комплекс неповноцінності. Вони не звикли витрачати гроші на себе, а тому соромилися купувати собі нові речі. Вони звикли бути Попелюшками. Їх цього навчила мати.

Ось це і є генетичні злидні, які закладаються дітям відразу після народження і з яких практично неможливо вибратися.

Звичайно, є люди, яких бідність стимулює рухатися і досягати поставлених цілей. Однак, їх одиниці. Більшість людей втомлюються і не витримують важких буднів від тотальної бідності. Вони просто ламаються, перегорають і перестають вірити в себе.

Бідність – це стан розуму і не більше, тому щоб вирватися з неї потрібно в першу чергу привести в порядок свої думки. Перестаньте програмувати себе на бідність і у вас все вийде.

 
Цього року я вже організовувала збір до Миколая на дитячий будинок та для літніх людей. ❤
 
Прийшов час допомогти " братам нашим меншим" 🐎🐈
 
Всіх хто має бажання та можливість прошу доєднатися ❤️ "Домівка врятованих тварин" вулиця Довбуша,24
 
Зараз  потрібно : курятина (шийки,сердечка,гомілки,крила)
Корм сухий для котів та собак
Овочі (окрім капусти)
Фрукти (будь які ) 
Риба дрібна (може бути морожена) 
Зерно (кукурудза ,овес,пшениця,просо,жито,насіння соняшника,гречка,рис ,пшоно,)
 
Щиро Вам дякуємо!
 
#притулокдлятварин #львів #допомога #lviv #animals
 
 
Хто має можливість та бажання допомогти - Пишіть!) Дякуємо за будь-яку поміч!
 
Шостий закон скаутів каже: "Скаут бачить у природі витвір Божий. Він любить (шанує) рослин і тварин

Регіональний ландшафтний парк “Знесіння” - одна з найбільших рекреаційних зон у Львові, що розташувалась у Личаківському районі, на території колишнього Кайзервальду (т.зв. “імператорського лісу” за часів Австро-Угорщини).

Добратися туди досить просто пішки з центру Львова. Від Порохової вежі на вул. Підвальній прямуємо через скейт-парк і парк “Високий Замок” до початку вулиці Опришківської. Переходимо через дорогу, до вказівника з мапою парку “Знесіння” і рухаємося далі по стежці, крізь дерев’яну браму, прямо до Інформаційного центру парку на вул. Довбуша, 24. Саме тут і розташована Домівка врятованих тварин.

“Домівка виникла у липні минулого року - скоро буде рік. Все почалося з коня Орлика і двох кіз. Потім кількість врятованих тварин збільшувалася, зараз маємо більше сотні тварин - це і вовки, і лисиці, і єнотовидні собаки, звичайні собачки і коти, багато птахів, фретки кролики…”, - пояснює зоозахисник.

Із 1 січня 2019 року Домівка офіційно працює як зоологічний відділ РЛП “Знесіння”, також від Львова цього року поступило 100 тис. грн на харчування тварин. У місті обіцяють також дати грошей на 14 нових вольєрів та оплату ветеринарних послуг. Зараз усі вольєри працівники Домівки будують власноруч, з матеріалів, придбаних за волонтерські кошти.

На базі зоовідділу працює п’ятеро людей - 3 хлопців і 2 дівчат, які щодня годують тварин і прибирають вольєри. На вихідних або після роботи у Домівку приходять волонтери, які допомагають доглядати за “місцевими мешканцями”.

Домівка врятованих тварин у Львові працює щоденно з 9:00 до 21 години. Вхід туди вільний і бажаний як для волонтерів та охочих допомогти, так і для тих, хто просто хоче поспілкуватися з тваринами.

Львів’янка Юля Климович часто допомагає у Домівці на волонтерських засадах. Вперше потрапила до тварин у парку “Знесіння” у жовтні 2018 року, коли дізналася, що там потрібна допомога у прибиранні території та підготовці загону для кіз.

“Про Домівку врятованих тварин я дізналася з посту у Фейсбуці. Стало цікаво, адже це нетиповий притулок для тварин. У Домівці допомагаю годувати тварин, прибирати клітки, коли треба - можу і прибрати кабінет, побілити стіну чи допомогти робити вольєр, а найулюбленіша робота - спілкування з тваринами, вичесати Орлика, погодувати з рук білочку…”, - зазначає Юля.

Дівчина каже, що Домівка - це уособлення безкорисної любові та альтруїзму, адже там панує дружня атмосфера між волонтерами, а  з часом виникає і особливий зв’язок з тваринами, які теж впізнають “своїх людей”

Юля Стецюк Пишіть

 

Сьогодні ми мали день неймовірний враженнями. Господь спровадив нас у сирітський дім родинного типу.

Де Мати- вихователька Катерина Діонісія Долгова живе, виховує десятьох діток із сиротинців. Вона повністю присвятила їм себе і живе долями цих діток. Вона натхнена ними. Ця мужня жінка цікавиться не тільки матеріальним достатком кожної дитини, але також дбає про плекання їхніх сердець у любові до Господа Бога і ближніх.  Розумінні і повазі один до одного. Щира атмосфера. Аура доброти. Та невимушеності. А саме головне: один за всіх і всі за одного!
 
Господь дозволив бути нам помічниками Святого Миколая. Дякуючи жертовним людям діти отримали солодощі, фрукти, канцтовари. Долучилися учні із самоврядування СЗШ 68, а також парафіяни храму Святого Архистратига Михаїла по вул. Каховській- 32 -а своїми пожертвами для влаштування цього свята дітям. Дякуємо скаутській родині Васьків (Наталі, Павлу, Вікторії, Роксоланці) та фонду св. Анни.
 
Окрема подяка Соломійці та Євгену за смачну спечену щойно з печі італійську піццу для усіх гостей та діток!))) Дякуємо Марічці за концерт та фортепіано! Максимчику та Веронічці за ангельску щирість!) Степанкові за господарність! Всім іншим хлопцям за різдвяний концерт на музичних інструментах.
 
Творити Добро легко та просто. Головне бажання. Тоді світ навколо кожного з нас наповнюється Любов'ю!
 
Віра Глиняна - провідник скаутського руху
 
 
 
 
 
 
 

Запрошуємо переглянути в прямому ефірі програми "Діалоги" о 19 годині - інтерв'ю з одним із наших душпастирів - священником-францисканцем отцем Павлом Одуєм. Фейсбук. Портал Молитовна Група. Будемо сьогодні відповідати на ваші запитання. Найбільш актуальні, болючі та ті, відповідь на, які так просто не почуєш:

 

До прикладу: Мені 18 років, у мене зараз проблеми з вибором. Я хочу стати простим монахом. Через те, що спокій я находжу тільки через молитву і Бога. Мені причиняли стільки душевного болю батьки, рідні, друзі, дівчина. Я просто хотів всім допомагати, а від інших допомоги не відчував... І підтримки теж. Я постійно чую: «Знову все через тебе». Я просто вже не розумію і заплутуюсь в собі. Кожен день, коли я слухаю службу чи просто молюсь, я починаю відчувати легкість і спокій. Тому я задумався піти в монахи, щоб присвятити життя Богу. Тарас

  1. 1.Коли любиш когось – цікавишся ним. Що у нього на серці? Богом також треба цікавитися. Чим Він живе? Який Він є? Коли Бог близький мені – я не буду Його зраджувати. Якщо маю очікування від Бога. І не отримую. Людина знеохочується. Бог не діє згідно моїх очікувань – це не є Любов. З Богом не має торгівлі Ти мені – а Я Тобі.
  2. 2.Можна жити все Життя з Богом і для Бога. Пізнати Його. А вкінці життя як Юда Іскаріотський втратити Його. Зрадити. Відректися. Він був в безнадії. Не побачив прощення. Милосердя. Що є люблячий Бог. Не розкаявся. А можна пізнати вкінці життя – при смерті. Для нас це приклад, - як потрібно і непотрібно прожити Життя.
  3. 3.Кожен гріх, який би він не був прощається. Не має такого гріха, який не прощається. Є гріхи проти Святого Духа – які не прощаються. Не тому, що є така категорія гріхів, які не прощаються. А тому, що Ти не хочеш, щоб вони були прощені. Це тільки проблема, яка лежить, на мені, на людині. Для Бога не має проблеми – прощати гріхи.
  4. 4.Як зцілити людські рани: моральні психологічні? Прощення можливе тільки з поміччю Бога. Важливо мати відносини з Богом. Кожен з нас грішить. Я також. Коли отримуємо прощення від Нього. Мені не складно прощати іншим. Кожного дня Бог прощає. Чому я не можу цього самого робити супроти моїх братів і сестер. Якщо він мене прощає. Я маю такий обов’язок та привілей прощати іншим – навіть моїм ворогам. Бо Бог простив мені. Так по-людськи така рана сильна та глибока. Не треба засуджувати. Треба зрозуміти. Будь терпеливий. Люби свою дружину, як ніколи. Вона має побачити, що Тобі потрібна сім’я. Тобі залежиться на цьому. Зробіть духовне ділення в присутності священника. Задля примиренні у сім’ї.
  5. 5.Сфера сексуальна сильно впливає на нас кожного дня. Спокуса постійно присутньо. І в священника. І в монаха. Всі спокусти достають людину. Як радити з цим? Передусім покладатися не на власні сили. А на Бога. Друга річ: треба навести порядок та дисципліну у житті. Не живемо день за днем – буде що буде… Стільки спиш. Навчання. СПОРТ. Таланти. Будуєш добрі відносини з друзями. Спрямувати адреналін та енергію у спорт та добре діло. Спокуси нам трапляються різні. Слід переключитися та перевести увагу на інше. Коли Ти сильно зосереджений на спокусі – вона починає володіти Тобою. На цьому конкретному випадку – сфері сексуального Життя. Коли вміє переключитися – зробити будь-що. Якщо мене спонукає тут, в кав'ярні, щось до гріха. Стояла би біля тебе гарна дівчинка. То треба було мені встати, перейти в інше приміщення. Діяти. Не лишити саме по собі.Складно виходити з таких залежностей. Не впасти у відчай та знеохочення. Треба бути більш бадьорим. Позитивним до життя. Не ставити собі завдання: все сьогодні кінець. Через тиждень знову. Впасти. Треба робити маленькі кроки. Поступово. Без великих планів та мрій. Це як закрите коло. Не буду – падіння, знеохочення, пробуєш, встаєш. Це стосується кожного гріха. Не треба акцентувати сильно на цій сфері. Є більш серйозні гріхи. Є у нас стільки ненависті, гордості, заздрості. Не бачимо іншого… Окрім цього. Тільки ці проблеми. Йдемо до Сповіді і забуваємо про це. А треба в першу чергу пам'ятати.Це занадто сильне зосередження на цьому. Треба в Бога просити цієї благодаті та помочі.

ПЕРЕГЛЯНУТИ ЕФІР МОЖНА ЗА ПОСИЛАННЯМ:

https://fb.watch/2r9hPIr3C5/

 

Ми вивчаємо правила дорожнього руху у школі водіння, щоб зберегти своє життя та здоров’я. Але, на жаль, нікого з нас не навчають у школі тих правил, які б забезпечили щасливе сімейне життя, хоча це також вкрай важливо. Адже кожна людина прагне мати щасливу родину. А здорова у всіх розуміннях родина значною мірою залежить від того, наскільки ми досвідчені та підготовлені. До життя. На скільки тісні наші особистісні відносини з Богом.

Дорога до святості є вузькою, тернистою та водночас багатогранною. В історії церкви зустрічаємо багато людей які наближалися до Христа, провадячи анахоретський (самітницький) спосіб життя, що залишали світ і звершували свій подвиг у пустині. Та, гортаючи сторінки історії спасіння, ми бачимо людей в спільноті, а, зокрема, і у сім’ї, що досягнули великих висот богоподібності.

У Святому письмі слово: «сім’я» зустрічається 221 раз, з цього можна зробити висновок, що сім’я є нормальним людським досвідом, як у Старому так і в Новому завітах. Кожна людина має причетність до сім’ї, адже так вона з’являється на світ, виховується, чи створює свою сім’ю. Родини Авраама, Ноя, Мойсея, Давида відіграли особливу роль в історії спасіння, а особливо сім’я Ісуса з Його матір’ю Марією та опікуном Святим Йосифом (див. Лк. 2: 51).

Христос, зростаючи в сім’ї, освятив її та підніс до гідності святого таїнства. Христос і Церква у своєму таїнственному зв’язку є прообразом подружнього союзу: «Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву» (Еф. 5, 32). (пор. Катехизм УГКЦ, 856). Тому християнська сім’я називається «домашньою церквою».

Ця назва вказує на значення сім’ї у Церкві. У «домашній церкві» народжуються нові громадяни суспільства, що є плодом любові батьків, пізніше увійшовши через хрещення в лоно церкви, у сім’ї вони крокують до зрілості у вірі, стають на шлях до святості, становляться особами у людському і християнському розумінні, готуючись, щоб одного дня, стати батьками та створити свою власну сім’ю.

Організація «Скаутство Європи в Україні» яка займається вихованням дітей та молоді зорганізувала цей захід для висвітлення більш ширших аспектів цієї проблематики. Разом з громадськістю, духовенством різних конфесій та людьми різних професій. Також дякуємо духовному порталу Молитовна Група за он-лайн висвітлення цієї вагомої події для Життя кожної сімї. Та братам-семінаристам за активність та запитання і дебати разом з доповідачами:

-         «Важливість виховання християнських цінностей у формуванні свідомої особистості, предмет основи християнської етики – зміст і важливість викладання»;

-         «Побудова справді християнської держави в Україні – одне з найважливіших завдань Церкви і патріотичних сил»;

-         «Розвиток традицій християнської сім’ї – це основа розбудови християнської держави і майбутнього України;

-         Шляхи та методи популяризації цінностей християнської родини в Україні;

-         Засоби які пропонує Церква сьогодні для популяризації сімейних цінностей;

-         Введення християнського виховання у школах – це майбутнє українського народу;

-         Відповідь християнина на інформаційну дезорієнтації у ЗМІ та соц. Мережах, як інструменту нищення християнських родинних цінностей, вчення Церкви, та загальноприйнятих норм моралі в українському суспільстві;

-         Якою наша Церква бачить християнську Україну майбутнього;

-         Основи християнської сімї сьогодні: вдома, у школі, у громадському суспільстві, в Церкві та державі;

-         Аналіз тривожної демографії та скорочення населення України – шляхи вирішення;

-         Антидискримінаційна експертиза шкільних підручників – шкідливе втручання ідеологізації у виховний процес;

-         Актуальність права на християнське родинне виховання у школах;

-         Віртуальне та реальне життя (межі та грані) – звернення уваги віруючих і громадян України на проблему безпечного використання смартфону, гаджетів, як можливого джерела безпечної і небезпечної інформації для дітей та підлітків;

-         Сексуальна інтеграція сьогодні – вчення Церкви – як промовити до дітей та молоді вчасно;

-         Медичний аспект проблематики виховання та закладення фундаменту у молодшій та старших школах, розуміння статевості;

-         Духовно-патріотичне виховання: основні аспекти та акценти. Невідємність понять «Патріотизм» та «Духовність». Їх впровадження на практиці.

-         Збереження української ікони в традиціях українських родин

-         Покликання української християнської сімї – формування культурної та духовної еліти народу.

Серед доповідачів були:
1. Гавдьо Богдан – адвокат, магістр релігійних наук, президент ГО «Лярш Ковчег»
2. Партика Галина (засновник центру родини фонду св. Володимира – багатодітна мама)
3. Лещишин Іван – громадський діяч, представник регіональної християнської благодійної організації «Христове Милосердя»
4. Тимань Віталій – рух домашня Церква, тренер клубу «Татонет», провідник дошлюбних та післяшлюбних наук, багатодітний батько
5. Гусак Петро – доцент кафедри філософії УКУ, громадський діяч
6. Комарницький Андрій – член НТШ, кандидат мистецтвознавства, співголова іконописної майстерні «Алімпій»
7. Зошій Юрій – юрист, адвокат, президент ГО «Скаутство Європи в Україні»
8. Глиняна Віра – громадський діяч, катехит, вчитель християнської етики.
9. Курка Назар – християнський юрист член асоціації правників України
10. о. Дмитро Романко – автор курсу для молоді та молодят «Поговоримо про секс» (УГКЦ).

«Майбутність належить тим народам, у яких подружжя є святою річчю, – у яких родинне життя чисте і святе»

 

Запрошуємо переглянути в прямому ефірі програми "Діалоги" - інтерв'ю з одним із наших душпастирів - священником-францисканцем отцем Павлом Одуєм. Фейсбук. Портал Молитовна Група. Будемо сьогодні відповідати на ваші запитання:

Мені 18 років, у мене зараз проблеми з вибором. Я хочу стати простим монахом. Через те, що спокій я находжу тільки через молитву і Бога. Мені причиняли стільки душевного болю батьки, рідні, друзі, дівчина. Я просто хотів всім допомагати, а від інших допомоги не відчував... І підтримки теж. Я постійно чую: «Знову все через тебе». Я просто вже не розумію і заплутуюсь в собі. Кожен день, коли я слухаю службу чи просто молюсь, я починаю відчувати легкість і спокій. Тому я задумався піти в монахи, щоб присвятити життя Богу. Тарас

Чому Бог допустив епідемію коронавірусу? В чому тут сенс? В карі за гріхи чи заклику до покаяння? Чи віруси створені Богом і в чому суть їх створення? Чотків Лілія

Якщо я свідомо перестану приймати ліки, які підтримують моє життя, чи буде це вважатися самогубством? Михайло Івано-Франківськ

У мене тяжко захворів чоловік. Скажіть, будь ласка, чи можна мені, православній, читати вервиці та інші католицькі молитви, наприклад, Дев'ятницю до Марії, що розв'язує вузли, та молитву до Св.Юди-Тадея? Дякую. Галина

Хотіла задати таке питання. Я в думках ображаю Бога в прямому значенні, це якось неконтрольовано, і я не знаю, як мені з цим впоратись. Вже 9 місяців я важко хворію, перенесла важку пневмонію і зараз далі є температура, і лікарі чітко не можуть визначити діагноз, кажуть, що це катаральний ендобронхіт. Я вже втомилася, ніяких навантажень фізичних не можу виконувати, ледве ходжу і кожний день плачу, депресія. Я гадаю, що це все пов'язане з духовним, але як мені в собі це перебороти, ці гидкі думки? Я якась невіруюча. Ольга
Одеса

Живем з чоловіком вже 8 років. У мене проблеми зі здоров'ям, серйозні. Бог не дає діток. Дуже важко на душі, відчай, смуток. Питання - чому, за що?.. Багато сумнівів. Розглядали еко, але в сумнівах. Думаєм над усиновленням. Просто хочу якоїсь підтримки, поради, допомоги. Немає ніякої радості в житті, одні обстеження в лікарнях, лікування, а все тільки стає гірше. Як справитися зі страхом, як знайти сили далі жити і боротися? Леся Київ

Чи є гріхом виганяти тварин з дому, вивозити їх кудись далеко, прирікаючи на страждання і можливу смерть? Також бити, не годувати, знущатися?

Скажіть, чому хрестити дитину в католицькому храмі обов'язково хрещені (хтось з хрещених) мають бути католиками?
І що, якщо двоє хрещених є православні?
Анастасія Бердичів

Підкажіть, будь ласка, чи можна брати за хрещену матір жінку, яка з чоловіком не вінчана?

Чому Католицька Церква молиться до непорочного серця Діви Марії? Адже за нас заступається Діва Марія, а не її серце. Чому б тоді не молитися до її руки, ноги, голови і так далі? Мирослав Тернопіль

Всечесний отче, підкажіть, як кинути курити? Я дуже хочу бути священиком, поступати в семінарію. Підкажіть, будь ласка! Олег Україна

Чи визнає Католицька Церква святих Православної Церкви? ВасильКоломийський р-н.

Доброго вечора, мене цікавить таке питання: чи є вислуханою молитва грішника? Чи Бог може вислухати прохання грішника і виконати його? Я іноді довгий час не молюсь, бо не бачу в тому сенсу, думаю, що я занадто грішна, щоб до Господа дійшла моя молитва, лише висповідавшись і прийнявши Святі Тайни, я можу молитись. Але чи правильно я думаю? Будь ласка, дайте відповідь. Соломія Львів

Як правильно відмовляти молитви "Таємниця щастя"? Кожен день всі 15 молитов, або по одній молитві 15 днів, а потім знову з першої по п'ятнадцяту молитву на протязі року? аталіяКоломия

У мене померла мама, вона щасто мені сниться і у кожному сні каже, що жива, або мертва оживає. Дмитро Турка

Мені наснилась Матінка Божа, яка накрила мене своїм омофором! Ісус Христос поклав руки на голову і сказав: "Іди, жінко, у мирі і більше не гріши". І сам Господь Бог показав Своє обличчя і на хмарах бачила! І Ангел, в якого на крилах сиділа, і літали ми усюди! Я не можу розгадати свій сон! І дотик руки до лівого плеча! Зоряна Івано-Франківськ

Підкажіть, Отче, чи можливо молитися за примирення з хлопцем, якщо відчуваю, що це моя людина, дана долею? Але як я помиляюся, можливо, молитва допоможе мені це зрозуміти і перетерпіти. Так як наснився мені сон, у якому ми жили разом біля храму, який будується. Знаю, що Церква до снів ставиться, як до гріха.
Прошу Вашої поради.
Олена с.Солонка

Будь ласка, поясніть мені, де є межа в стосунках між хлопцем і дівчиною (але, якщо можна, з цитатами з Біблії)? Я дуже заплуталась і боюсь, що можу наробити багато дурниць через те, що нема конкретної інформації, і я себе виправдовую на кожному кроці.
Дякую!!!
Віта Київ

Як розуміти неодруженому чоловіку слова з Еклезіаста: "І знайшов я річ гіршу від смерти - то жінку, бо пастка вона"? В'ячеслав Форест Гіллс

Виникає питання, як же дізнатися про волю Божу? Насправді ми такого питання не повинні ставити. У більшості випадків, якщо ми серйозно подивимося на проблему, якщо ми знаємо Слово Боже досить глибоко, і якщо ми, нарешті, помолившись, просили Його, то у нас не буде загадки — в чому ж полягає воля Божа.
ТАК В ЧОМУ ПОЛЯГАЄ ВОЛЯ Божа? Як розуміти, ЩО ЛЮДИНА МАЄ "ВИБІР"?.. Якщо Бог робить вибір за нас?
Юрій Київ

Скажіть, нащо мені ходити до церкви і вірити в Бога? Якщо для мене немає ніяких вагомих доказів, що Він існує, нащо я маю поклонятися тому, кого я не бачу? Григорій
Львів

В коханні мені щось не везе.
Не можу я нормально спілкуватись з жіночою статтю.
В чомусь мені везе, а в коханні - ні... Вже 19 років мені, а дівчат було в мене двоє...
Я вже виріс з дитинства, вже нагулявся. Що вже женитись хочу, вже хочу собі сім'ю.
Але не можу я спілкуватись нормально з жіночою статтю. Що робити??? Хочеться сім'ї. І щоб була кохана людина.
Я вже не знаю, що робити. Якщо можете, то допоможіть, хоча б, чим можете.Дмитро Київ

Якщо я Греко-католицької віри, а мій хлопець має намір стати Свідком Єгови, чи можна нам одружуватись? Чи визнає Церква "свідків"? І як його переконати, щоб він не ставав "свідком"? Дякую за відповідь. Оксана Калуш

Отче, чи можна будувати каплицю на власному подвір'ї?
Чи потрібно дозволи духовенства?Що для цього потрібно?Які речі обов'язково мають бути в каплиці?
Максим Львів

Деякі продукти, наприклад, вода, пиво чи цукерки мають намальовані на етикетках хрестик або інший важливий напис. Наприклад, тут намальований хрестик: Або на одноразвому стаканчику зображений Храм.
Що мені порадите робити, якщо я бачу такі обгортки, наприклад, на вулиці чи в смітнику? Ритися і збирати я соромлюся. Також не знаю, що мені далі з цими пустими пляшками робити. Назбирав вже цілу шафу пляшок з намальованою короною, де вгорі намальований хрестик. Викидати мабуть гріх. Як тоді правильно вчитинити? Дякую.
Олексій Львів

Слава Ісусу Христу!
Скажіть, будь ласка, після унеуваження шлюбу Церквою, живучи в громадянському шлюбі з іншим чоловіком, чи можу я йти до сповіді та Причастя?
Орися Соснівка

Слава Ісусу Христу!
Отче, доброго дня! Скажіть, будь ласка, чи дозволяється нам, греко-католикам, сповідатись і приймати Причастя у римо-католицькому храмі? Коли я буваю у парафії святого Олександра на месі, так іноді хочеться прийняти Святе Причастя, і не знаю, чи маю на те право.
Дякую.
Антон Київ

Слава Ісусу Христу! Скажіть, будь ласка, чому, коли хтось помре, то покривають дзеркала простирадлами? Чи пишеться щось у Біблії про це? Дякую.Марина Пасіка

Отче, поясніть, чи варто і чи можна робити біометричні паспорти? Чи дійсно це печать антихриста?ХристинаТернопіль

Слава Ісусу Христу! Хочу задати питання: під час шлюбу в церкві ні священик, ні ми не згадали про свічки, і вся церемонія була без запалених свічок. Моя мама дуже сильно переживає, каже, що не буде добра, хоча я в це не дуже вірю, але б хотілось заспокоїти маму .АннаІвано-Франківськ

Христос Воскрес! Отче, скажіть, будь ласка, стригтися під час вагітності, різати в неділю - це все забобони, чи в цьому щось є? Дякую! есяТернопільщина

Слава Ісусу Христу! Чому Юда Іскаріотський зрадив Ісуса Христа? Чому багато послідовників апостолів теж можуть зраджувати Ісуса Христа?Мирослав Теропіль

Як позбутися залежності від еротики і мастурбації?

Отче, скажіть, будь ласка, чи мастурбація уві сні також трактується, як тяжкий гріх? Зробилося несвідомо через сон, уві сні. Чи треба йти до сповіді і чи можна приступати до Святого Причастя?

Я згрішив. Я зрадив дружині. Ми прожили в шлюбі дев'ять років, маєм донечку. Але я повівся на спокусницю. Що робити? Як жити далі? Чи є мені порощення? Бо дружина вибачати не хоче. Як зберегти сім'ю?

 

 

 

 

 
Сьогодні був приємний і насичений день хорошими емоціями. Завдяки небайдужим і співчутливим людям діти отримали подарунки на Миколая в дитячому будинку «Рідний дім» с.Сасів, Золочівського району. На зібрані кошти, ми придбали речі першої необхідності, канцелярія, спортінвертар,ігри, солодощі. Дякуємо людям які допомогли з одягом. 
Окрема подяка:
- Колективу та власнику Арома кави за подарункові набори;
- Колективу цеху № 6 , а також працівникам «Львівського бронетанкового заводу»;
- Люба Леськів за солодощі,ігри з Тернополя;
- Наталя Олійник та її сімї;
- Власникам магазину Віра та Христина ;
- нашій Організації Скаутів зі Львова, а саме Сергій, Назар, Віра, які розважали дітей іграми та піснями.
- ГО "Вектор Допомоги" за подаровані нові костюми для діток та інше приладдя! В особі п. Марії Ходак
- скаутській родині Масних, - п. Люба та Юрій
- о. Григорій Драус з парафією св. Йоана Павла. II.
- 68 школі Львова та діткам-скаутам
- 31 школі та діткам-скаутам, родині Гарда та Дац
А також Павло, Анатолій, Андрій Дзюрман, які допомогли завезти подарунки у дитячий будинок, і всім які долучились до акції.
В особливий спосіб дякуємо нашій Юлі Стецюк, за організацію!)))
Ще раз всім щиро вдячні! Приємно бачити радість і усмішку на дитячих обличчях!
 
 
 
 
 

Нещодавно я із групою студентів кілька годин дискутували щодо проблеми сучасного образу католицького священика. Яким має бути священик ХХІ століття? З відповіддю на це запитання група одразу ж поділилась на консерваторів та модерністів.

«Сучасний священик не повинен нічим відрізнятись від свого співбрата сто років тому», – стверджували консерватори. Для консервативно налаштованих людей все добре БУЛО в минулому, а тому кожна новизна БУДЕ злом, зрадою прекрасної казки.

Навіщо створювати щось нове, якщо старе настільки прекрасне? Навіщо взагалі шукати новий образ священика, якщо він має бути завжди однаковим, «во віки вічні?» Для консерватора відповіді на ці запитання цілком очевидні, а само ставлення проблеми виглядає абсурдом, навмисним відкиданням минулого, яке є «magistrae vitae» (вчителем життя).

На запитання «яким є цей незмінний та правильний образ священика?» – мої консерватори взялись описувати ідеалізований образ священика часів початку ХХ століття. Він, на відміну від сучасних священиків, завжди носив сутану, ЗАВЖДИ, без жодних винятків, в нього просто не могло бути іншого гардеробу. Правильний священик має бути вбогим. В нього немає негативних рис характеру, він прямолінійний, терпіти не може брехні, відкрито завжди і в усьому говорить правду, непохитно справедливий. 

Модерністи одразу ж обурюються: «Чим же ваш священик відрізняється від ангела? Ви створили собі ілюзію ангела в плоті, а це ж людина!» Вони починають наводити приклади, коли для сучасного священика сутана стає серйозною перешкодою в служінні в умовах неоязичества та кримінінальних манер антиклерикалів. Вбогість? Де її кордони?

Мати автомобіль – це не розкіш, а необхідність сучасного світу, де священику доводиться часто та багато їздити, щоб духовно охопити довірені йому душі. Або чекати, поки його хтось привезе чи відвезе? Моральна беззаперечність? А чи завжди насправді потрібно говорити правду або ж іноді корисніше не спішити, адже сьогоднішня впевненість у своїй рації завтра може виявитись помилкою? Можливо, краще ввійти в ситуацію людини і не спішити осуджувати її за прояв слабкості чи помилку?

Консервативний образ священика – це не тиран, суддя, який ставить благо Церкви вище цінності особистості, який відгороджує себе від світу, до якого він посланий. На всі аргументи модерністів консерватори поспішають показати відсутність в них фундаменту, відсутність бажання відділити брехню від правди, світло від темряви. В поглядах модерністів відчувався дух сучасного релятивізму: все відносно, все індивідуально, тому не може бути однакових правил для всіх.

Спостерігаючи за дискусією, я помітив, що серед молоді немає людей із крайньою модерністською позицією. Ліберальні погляди відходять. Священик – «друзяка» – це вже не священик, не отець, не духівник, що було модним в другій половині ХХ століття. Проте існує досить сильна партія ідеалістів, для яких священик має бути фактично ангелом. З одного боку, мені хочеться це пояснити юнацьким максималізмом, мовляв, молодь завжди ідеалізує. Але з власної практики знаю, що серед людей літнього віку – маса бажаючих бачити в священикові ангела. А, можливо, й Бога?


Якось само-собою мої думки після цієї розмови потекли в русло роздумів над так званою сакралізацією духовенства, тобто приписування духовенству характеристик Бога. Хто він, священик: представник Бога на землі чи представник землі перед Богом? Для багатьох язичницьких культур був характерним погляд на священика як на бога. У сучасних християн такий погляд набуває форми віри в безпомилковість та непорочність священика. Людям із таким поглядом важко погодитись, що він ЛЮДИНА.

Для них – він надлюдина, вже майже не людина, а втілення божества. До цієї категорії людей прихильні ті, що шукають в священикові емоційне задоволення. Його відкритість та ніжність завжди можуть замінити батька, матір, брата, чоловіка, друга. З ним такі люди готові сидіти годинами, лише б не думати про реальний світ, де потрібно змагатися, творити, працювати, вчитися.

Наскільки ж великим є бажання створити свій емоційний рай, де я – слухняний Адам, а мій улюблений священик – мій власний (!) господь бог. Християнам набагато важче погодитись із образом священика, як людини, наверненої до Бога. Не дивлячись на те, що він ближче Бога і в силі дії благодаті (звершення таїнств), і в богопізнанні, він – не божество, не ангел – ЛЮДИНА.

Як і кожній людині, йому потрібне людське (в позитивному значенні цього слова), і як кожна людина – може помилятися, може мати недоліки. Не так просто погодитись із тим, що з таким священиком не створиш раю, що доводиться разом із ним кудись плентатись все життя, де Бог обіцяв Рай тобі і йому. Йому, як і тобі притаманні сумніви та помилки, як і тобі – доводиться сповідатися.

Складніше в такій людині шукати опору, духівника. Але десь глибинними фібрами душі відчуваєш, що тут реальність, не дивлячись на те, що вона не така вже й гарна, як нам хотілось би її малювати. Виходить, що все наше життя часто нагадує впертість дитини, яка капризує, яка замість того, аби йти додому, намагається побудувати свій будиночок, навіть якщо знає, що це тупий та недовготривалий каприз. Бог не втілюється в священику, а тільки діє через нього.

Рай ніколи не буде побудований на землі навіть найсвятішим священиком, оскільки Рай – поза цим земним життям. Мені, як священику, залишається лише молитися за всіх нас, християн, щоб Богом для нас був Господь Бог, щоб священик був духовною ЛЮДИНОЮ, який знає Шлях, і щоб рядовий мирянин ніколи не шукав раю на землі. Раю тут немає, він – на небесах (по тому боці життя). А тут на землі для нас відкритий тільки Шлях.

Крадіжка є одним зі способів поведінки, який найбільше турбує батьків: часто вони вже бачать у своїх дітях злодіїв за ґратами. Звісно, крадіжки не можна недооцінювати; але вона й не повинна викликати надмірних реакцій. Вважається, що всі підлітки принаймні раз у своєму житті щось украли. В певному сенсі, крадіжка — це соціальна поведінка, яка вимагає дослідження. Часто діти хочуть побачити, як це, коли щось вкрадеш; найчастіше привласнюють дрібні предмети, один із незначних товарів — якийсь спрей, пачку скріпок тощо. Більшість дітей цілком правильно реагують на скоєну крадіжку: після того, що трапилося, мають докори совісті, постійно про це думають, і, врешті‑решт, зізнаються в тому, що трапилося. Навіть, якщо їх не впіймали на гарячому, то ця подія викликає у них неспокій. Здобувши врешті такий досвід, вони задовольняються цим одним разом. Натомість є підлітки, для яких це стає звичкою, і вони насправді вже неспроможні відрізнити, чи вони ще в порядку, чи ні. Що робити? Крадіжки стаються в усіх соціальних групах. Батьки часто запевняють мене, що їхні діти навіть у віці від восьми до дванадцяти років розповідають їм усе і в жодному разі не можуть бути потенційними злодіями, коли в класі стаються крадіжки. Яка помилка! Абстрагуючись від того, що добре заздалегідь навчати дитину змалку, чим є власність, — багатьох батьків лякає ситуація, коли в сумці для сніданку свого малюка раптом знайдуть якусь іграшку сусідської дитини. Малі діти не дуже розуміють, що їм належить, а що ні. Іноді вони так сильно хочуть мати якусь річ, аж кінець кінцем переконують себе, що це їхнє, або що їм цю річ подарували; часто не знають напевно, як стали власниками цього об᾽єкта. Вони найчастіше мають неясне відчуття, що щось не в порядку. Тут потрібно пояснити дитині, що неправильно забирати речі, які їй не були подаровані. Наполягайте на тому, щоби дитина повернула річ, яку забрала. Коли справу буде вирішено, похваліть малюка, ба навіть нагородіть якоюсь дрібничкою. Після цього подія має бути стерта з пам'яті. Якщо йдеться про школярів — важливо, аби вкрадені речі були повернені особисто, діти також повинні вибачитися; незалежно від того, чи справа закінчиться в суді для неповнолітніх, чи ні. Потрібно також брати до уваги негативні наслідки. Безглуздо кричати чи бити дитину, а також задовго розводитися про наслідки, які тягне за собою крадіжка. Важливо, аби дитина чи підліток зрозуміли, що його/її батьки не стануть терпіти такої поведінки, і тут не допоможуть жодні переконливі виправдання. Крадіжка залишається крадіжкою. Дитина не повинна залишати собі крадене, навіть якщо неможливо визначити його власника. Звісно, не раз добре застосувати покарання як своєрідний стимул. Наприклад, заборонити дивитися телевізор на тривалий час, відвідувати тренування або піти на концерт. Якщо буде заява до органів правопорядку, то необхідно, щоби був складений протокол цього випадку; можливо, дитину допитуватимуть у відповідних органах Коли все владнається, потрібно справу закрити і повернутися до нормального життя. Варто пам'ятати, що діти, які не крадуть, радітимуть нагородам, отриманим від батьків або вчителів за те, що така поведінка їм чужа. Якщо крадіжки повторюються, попри вжиті заходи, потрібно звернутися до фахівців.

Заведіть у себе вдома, скаутській домівці такого симпатичного хлопця - іграшку чи ляльку на виступ скаутського гуртка в таборі, який стане невідємним атрибутом і допоможе вам у вашій перемозі у експресії на змаганнях на вечірній ватрі. Він зроблений своїми руками стане відмінним подарунком рідним і близьким. Щоб зробити цього доброго дідуся вам не знадобляться якісь особливі навички, а в якості матеріалу використовується утиль, який знайдеться практично в будь-якому будинку: втулки від скотчу, капронові колготки і обрізки тканини.

 

Для створення цього оберегу нам знадобляться:

  • Втулки від скотчу, поліпропіленових стрічок або щось, чим зможете замінити. Наприклад, обрізок труби або рулону, що залишився від лінолеуму
  • Одноразові пластикові ложки
  • Шпагат
  • Обрізки тканини для костюма
  • Пакля
  • Олівець, ножиці
  • Мішковина, наприклад старі мішки від картоплі, попередньо випрані
  • Голки (звичайна і циганська), нитки (звичайні і вовняні) під колір костюма
  • Капронові колготи.
  • Синтепон або інший наповнювач
  • Дріт
  • Картон
  • Термоклей
  • Декор: ґудзики, стрічки, намистини або бісер
  • Пластикові очі і рум’яна

Для тіла і голови нам знадобляться три втулки від скотчу або стрічки. У середній втулці робимо отвори для дроту. Вставляємо дріт – це будуть ручки домовичка. Довжину ручок визначаєте самостійно – хочете, щоб домовичок і п’яту почухав і потримав що-небудь в ручках – робіть їх довшими.

Коли дріт буде на місці, скачайте невеликі кульки з синтепону, загорніть їх в капрон і прикріпіть до дроту з двох сторін, як на фото. Повинні вийде ось такі мішечки-долоньки.

Збільшуємо повноту рук за допомогою синтепону і шиємо рукава з тканини під колір костюма. Беремо голку й нитку і прошиваємо пальчики на долоньці.

Тепер займемося головою домовика. Візьміть іншу втулку, обтягніть її капроном, зав’яжіть внизу вузол, а зверху поки залиште відкритою, як показано на фото.

Заготовки для носика і щічок робимо з синтепону – скачайте дві однакові кульки для щічок і одну побільше для носика. Кульку для носика обтягніть капроном, краї капрону зшийте ниткою. Помістіть кульки синтепону під капрон на втулці, а носик пришити або приклейте зовні. Зауважте – капрон зверху. Приклейте оченята.

Склеюємо три втулки. На даному етапі одягаємо домовичка в костюмчик.

Робимо ніжки. Розріжте гарячим ножем пластикові ложки, обклейте їх мішковиною або будь-якою іншою тканиною, приклейте до тіла.

З паклі робимо чубчик, вуса або бороду, приклеюємо. Замість паклі можна використовувати залишки пряжі або грубі нитки мішковини. З квадрата мішковини 22 на 22 см шиємо ковпак. Розмір ковпака залежить від діаметра втулки.
Закладаємо один кут квадрата мішковини, це буде лицьова сторона – підворот ковпака. Прошиваємо дві бічні сторони квадрата.

Приміряйте ковпак і придумайте як загнути його кінчик або ж можна залишити його стирчати!

Щоб добрий дідусь став стійким і нікуди не завалювався, ставимо його на картон, обводимо і вирізаємо підставку. Приклеюємо ляльку до основи і декоруємо косою з мотузки, тасьми чи тканини.

 

Залишилося тільки прикрасити наш витвір і дати йому що-небудь в ручки. Зробити домовичка своїми руками виявилося зовсім нескладно – трохи терпіння, часу і ось результат! Ось він який симпатичний вийшов!

😉Запрошуємо до «співпраці»🙃
👉Обмін ідеями щодо літнього дозвілля👈
Літо цьогоріч насправді незвичне і по-своєму унікальне. (сподіваємося, що ТАКОЇ 😒«унікальності» більше не буде:)
🔥Актуальним стає питання щодо незабутніх літніх днів – подій, пригод, свят та буднів.

🔸Вже маємо ідею від наших постійних читачів і з радістю ділимося з вами
◽️Років так 30-40-50 тому (ніби вчора це все відбувалося!) головним літнім заняттям дітей у селі було… «пасти корову» (гусей, качок, індиків, овечок…)
◽️Не тільки сільські діти, а й ті містяни, що проводили літні канікули у бабусі у селі, не були позбавлені такого задоволення)) Тут навіть було присутнє своєрідне «кар’єрне зростання».
🔺Вершина – «пасти корову» ) Це вже «не для дітлахів»… Це вже – пригода!
◽️Скільки цікавих історій і легенд пов’язаних з цим заняттям!
😋👌👍А якими смачними були обіди!.. Дві добрі скибки хліба, а між ними - гарненько засмажена апетитна яєчня!
- А тоненькі шматочки сала, що так заворожуюче шкварчать на патичках впритул до 🔥багаття!
- А вода з прохолодного джерела!
- Куди там тій фанті й пепсі!😜

Та це жодним чином не просто ностальгійне зітхання, типу: «от раніше було життя!»
Живемо «тут і тепер» і власноруч створюємо радісні моменти для себе і своїх дітей.

💪Тож - до роботи!
🔸Нам знадобиться:
Перше та головне – бажання провести час усім разом, усією сім’єю  Друге, третє і так далі) - сіно, палички, шматок тканини, ґудзики, фантазія і гарний настрій!
◽️До питання про сіно. За ним не обов’язково їхати у село чи на поле. Запросто можна роздобути цей матеріал і у місті. Адже у когось є власний газон, який час від часу підстригається, у когось є сусіди з таким газоном, чи просто подвір’я, на якому росте трава. Так от. Цю траву потрібно висушити (можна навіть на балконі)
◽️У крайньому разі - у зоомагазинах продається сухе сіно для домашніх улюбленців-гризунів. Не дорого, та вже дивіться самі.
🔹Робимо з висушеної трави (тобто, сіна) кульки
🔹Щільно обмотуємо їх нитками
🔹З тканини робимо «личко» овечки, з ґудзиків - оченята, малюємо ротик і носик, закріплюємо
🔹З невеликих гілочок робимо ніжки

Весь процес виготовлення овечок ми використовуємо як гарний привід для спілкування:
- Збагачуємо знання дітей (ну і свої власні, якщо підготуватися заздалегідь) про цих тварин
- Пригадуємо та розповідаємо казки з овечками у головних ролях
- Малюємо кумедні та веселі картинки, листівки для далеких та близьких родичів
- Розповідаємо дітям про те, як проходило ваше літо, чи літо ваших батьків (дідусів і бабусь)

Усе це додаткова нагода для знайомства з сімейною історією, традиціями, легендами.

🔹Нарешті наші овечки готові - йдемо їх випасати! Слідкуємо, щоб вони не повтікали і не загубилися!
😎Для татусів є можливість спробувати себе у ролі вовка, якого пастухам треба відігнати від отари😁)))

🔸Після прогулянки заганяємо нашу отару додому) (можна на балкон) і насолоджуємося прекрасним літнім запахом, враженнями і смачною вечерею
💥Тут вже проста яєчня зайде краще ніж найвишуканіша піца)

Ось така от ідея. Якщо вона вам сподобалась і вам вдалося втілити її у життя – пишіть і надсилайте нам ваші фото
Діліться вашими ідеями літніх пригод!

Завжди ваші у Христі та скаутингу❤️

#лето #идеи #дети #досуг #літо #україна #дітиукраїни #здорованація #католики #сімейніцінності #духовність #виховання #воспитание #Скаутство_Жвррпи_в_Україні

 

Оскільки в Україні святкують День матері, то виникає логічне питання - коли ж своє "професійне" свято відзначатимуть чоловіки-батьки? Про те, коли в Україні святкують День батька та на який день це свято припадає у 2020 році - читайте нижче. Коли святкують День батька в Україні День батька у нашій країні офіційно святкувати почали зовсім нещодавно - з 2019 року.

Таким чином, цього року це повинно відбутися всього вдруге. У травні минулого року Кабінет міністрів схвалив проект відповідного указу президента, призначивши святкування Дня батька щорічно у третю неділю червня. дата Нинішнього року всіх татусів України можна сміливо вітати 21 червня - саме на цю дату припадає День батька.

Що означає свято У Кабміні, засновуючи нове свято, пояснили, що реалізація нормативного акта сприятиме забезпеченню сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї як основи суспільства та підвищенню статусу чоловіка як батька у процесі виховання дітей. День матері, як відомо, у 2020 році святкували 10 травня.

День батька у світі За кордоном свята на честь батька відзначають у різні дати. Наприклад, у США це відбувається 19 червня з далекого 1910 року, а в третю неділю червня День батька святкують з 1966 року. Крім США, у червні це свято відзначають Аргентина, Канада, Японія, Ірландія, Індія, Нідерланди, Туреччина, Словаччина та багато інших країн. У сусідній з Україною Польщі День батька святкують 23 червня, у Німеччині - у першу неділю цього місяця. Грузинські батьки своє професійне свято відзначають 3 жовтня, а італійські - 19 березня.

Поради для молодих Татусів:

Як налагодити тату зв'язок з немовлям

Виділіть час на ігри кожного дня
Щодня відводьте час, спеціально для ігр зі своїм малюком. Зробіть це частиною щоденного розпорядку вашої дитини, щоб вона знала, що скоро гратиметься з татком.

Таткова танцювальна вечірка
Діти люблять музику і обожнюють танцювати. Навіть коли вашій дитині всього кілька місяців, ви можете розпочати танцювальні вечірки. Увімкніть музику (або заспівайте спеціальну пісню), а потім поколихайте під пісню дитину. По мірі дорослішання вашої дитини ви можете допомагти їй стояти і танцювати, поки вона ще навчилась триматись.

Візьміть на себе обов’язок заміни підгузника
Звісно, є фактор часу і ви не завжди біля дитини, але заміна підгузників це також своєрідний спосіб зближення. Так, може трохи попахувати, але чи це не щастя, коли все позаду і ваша дитина щасливо всміхається.

Долучайте малюка до прибирання разом
Тримайте дитину поруч, наприклад, в слінгу коли прибираєте. Так ви і пилососите і розважаєте дитину.

Візьміть лікарняний, коли малюк захворів
Коли ваша дитина захворіє, візьміть лікарняний, це буде надзвичайно важливо для вашого зближення. Також ви можете ходити на планові обстеження чи вакцинації, так ви завжди будете в курсі від лікаря, як вона розвивається і росте.

Плануйте рутину перед сном
Дотримання графіку сну дуже важливе, щоб допомогти дитині нормально спати протягом ночі. Виберіть частину розпорядку, до чого ви хочете долучитись, наприклад, час купання. Це допоможе дитині зрозуміти, що коли тато скаже, що зараз час для купання, то незабаром буде і час сну.

Початок і розвиток культу Найсвятішого Христового Серця

Культ Христового Серця за своєю суттю такий давній, як давнє християнство, бо любов до Господа Ісуса – це істотне в християнстві. Однак візьмімо історію про те, як постало та поширювалося почитання Христового Найсвятішого Серця в такому вигляді, як його нині практикує Христова Обручниця, Свята Церква. Почитання Христового Серця повстало у скромних монастирських мурах. Через невідому, забуту монахиню (тепер св. Марію Марґариту Алякок) Господь розпочав величну епопею Свого Найсвятішого Серця, щоб показати, що це діло не людське, а Боже.

Основою культу і свята Найсвятішого Серця Ісусового є обʼявлення, які Ісус зробив для згадуваної св. Марії Марґарити Алякок.

Жила вона у Франції в 1647 – 1691 роках. Була монахинею Ордену Сестер Візиток у монастирі Паре лє Моньяль. Серед інших відзначалася почитанням Найсвятішої Євхаристії. Кілька разів обʼявився їй Ісус саме тоді, коли вона гаряче молилася перед Найсвятішими Тайнами. Зокрема, три обʼявлення стали основою всесвітнього культу Христового Серця – такого, який тепер маємо. У тих обʼявленнях Господь висловив людям Своє бажання, щоби вони почитали Його Серце, та назвав спосіб, за допомогою якого це робити.

Щоправда, ці обʼявлення приватні, проте Христова Церква їх детально перевірила і схвалила, а саму монахиню Марію Марґариту Алякок визнала Святою. Тому сміло можемо вірити цим обʼявленням. Переглянемо їх послідовно і вникнемо глибше у зміст.

Перше обʼявлення відбулося 27 грудня 1673 року. Св. Марія Марґарита Алякок молилася, як завжди, перед Найсвятішими Тайнами. І от побачила перед собою живого Господа Ісуса, що показав їй Своє Серце. Воно було ясне, сяяло, як сонце, із нього било сильне полумʼя, довкола нього був терновий вінок, окрім того, на ньому було видно глибоку рану, а вгорі – хрест. Показуючи рукою на Своє Серце, Господь звернувся до св. Марії Марґарити Алякок: «Моє Серце горить такою любовʼю до людей, що вже більше не може стримувати в собі жару тієї любові. Через Тебе мусить воно обʼявитися людям, щоб вони збагатилися тими скарбами, які в ньому заховані. Тобі хочу вказати на цінність цих скарбів. Це – цілющі та освячувальні ласки, тільки вони зможуть зберегти людей від загибелі. Для виконання цього мого наміру вибираю саме тебе, попри твою негідність і неуцтво, щоб це виразно свідчило, що це – все моє діло».
Друге обʼявлення було 1674 року. Ісус Христос обʼявився св. Марії Марґариті Алякок під час молитви в монастирській церкві, відкрив перед нею Своє Серце, як і вперше, дав їй пізнати та зрозуміти Свою безмірну любов до людей, та, попри те, пожалівся їй на невдячність людей, що завдають незмірного болю Його Серцю. «Нехай хоча б віддавали Мені любов за любов... На жаль, виявляють тільки байдужість, а на Мої повні любові поклики відповідають Мені погордою. Потіш Мене хоча б ти і винагороди Мене з усіх своїх сил за їх невдячність».

Св. Марія Марґарита Алякок почала виправдовуватися, що не знає, як це зробити. Божественний Спаситель заспокоїв її і вказав на спосіб почитання Його Божого Серця. Нехай якнайчастіше приступає до Святого Причастя (Були це часи янсенізму, що остуджував серця й утримував людей на відстані від Євхаристійного Спасителя). Нехай приймає Найсвятішу Євхаристію що першої пʼятниці місяця. Зрештою, нехай вночі з четверга на пʼятницю одну годину проведе у молитві перед Найсвятішими Тайнами.

Третє об'явлення і головне – відбулося 16 червня 1675 року. Воно – основа і початок всесвітнього культу Найсвятішого Ісусового Серця. Було це в неділю після свята Пресвятої Євхаристії. Показуючи Марії Марґариті Алякок Своє Серце, як це робив і перед тим, Божественний Спаситель озвався до неї ось так: «Більшого свідчення любові не зможеш Мені дати, ніж коли виконаєш те, чого Я від тебе вже давно домагаюся. Поглянь! Оце – Серце, що так сильно полюбило людей, яке ні перед чим не зупиняється, воно навіть знищує і вичерпує себе, щоб тільки показати їм свою любов. А отримую від них стільки невдячності, погорди, неповаги, байдужості та святотатської зневаги цієї Тайни любові. А що вже найбільше Мене болить, то це те, що навіть особи, Мені посвячені, поступають так само зі Мною. Тому-то бажаю, щоб ти посприяла тому, щоб перша пʼятниця після свята Пресвятої Євхаристії була святом особливого призначення, щоб у той день віддавали Моєму Серцю честь через приймання Святого Причастя та щоб переблагальними молитвами винагороджували Мене за зневаги, яких зазнаю під час виставлення Найсвятіших Тайн. А Я обіцяю тобі, що Моє Серце розкриється широко, щоб щедро зливати потоки ласки на тих, що Йому цю честь віддаватимуть і подбають, щоб інші віддавали».

Ще більше почала виправдовуватися Марія Маргарита Алякок та просила Господа Ісуса, щоб вибрав когось іншого для втілення цього діла, бо ж воно понад її сили. Як невідома замкнена монахиня в змозі це виконати? Тоді Божественний Спаситель указує їй на о. Клаудія Кольомбʼєра, який вестиме діло як слід. Цей священик єзуїт доклав усіх зусиль, щоби здійснити бажання Божественного Спасителя.

У монастирських мурах народився культ Христового Серця. Згодом він охоплював щораз ширші кола, поборював безліч труднощів, виявлявся у благословенні та святості життя та вчинив, урешті-решт, так, що сьогодні немає навіть закутка у Христовій Церкві, де він не приносив би благодатних плодів. Понад півстоліття тому зволив Ісус глянути і на наші землі й розлити на них благословення й цінності Свого Найсвятішого Серця. До цього також залучив синів св. Василія Великого. Це – запорука благословення для них самих і для їхньої майбутньої діяльності. Під святим стягом Божественного Спасителя підемо сміло в бій за Боже Царство, незважаючи на опір і завзяття посланців Сатани. Робитимемо це сміливіше, бо культ Христового Серця не опирається тільки на приватне обʼявлення, але й на святу, чисту Христову Обручницю, Католицьку Церкву, яка не тільки схвалює саме цей культ, а й не припиняє закликати всіх до найбагатших джерел Христового Серця, наділяючи його численними відпустами та встановлюючи урочисте свято Найсвятішого Христового Серця.

Обʼєкт набожества до Найсвятішого Серця Христового

Насамперед звернімо увагу на дві правди християнської віри, а саме:

1) в Ісусі Христі, Богочоловікові, є дві природи – Божа та людська, – які тісно, нерозривно злучені в Особі Божого Слова. Людська природа Ісуса Христа існує не незалежно, і є особою Божого Сина;

2) саме через особову злуку з Божим Словом, людській природі Ісуса Христа цілим та окремим її частинам належить Божий культ. Коли віддаємо честь людській природі Господа Ісуса, то беремо її не окремо від Слова, а разом з Особою Божого Сина, з якою вона існує, живе і розвиває свою діяльність. Усяке вшановування й адорація, яку віддаємо Душі, Тілу і Крові Господа Ісуса, стосуються Особи Божого Слова.

І. Про що йдеться, коли говоримо про Ісусове Серце?

1. Передусім йдеться про фізичне серце у прямому значенні, тобто орган тіла, що бʼється у грудях й оживляє тіло. Христовому Серцю, взятому в цьому значенні, належить честь і поклін, тому, що воно через іпостатичну подібність є Серцем Божого Сина. Та не берімо його окремо, а таким, яке воно насправді є – живе, те, що було зранене на Хресті, яке тепер прославлене і щасливе в небі. Це живе Серце, що перебуває містично в Найсвятішій Євхаристії, нерозривно та навіки злучене з Особою Слова. Саме цей орган Христового Тіла, в якому концентрується та обʼявляється природне життя, шануємо, почитаємо і віддаємо йому поклін. Проте Ісусове Серце у прямому значенні – це предмет цього набоженства і культу, й не тільки.

2. Під серцем часто розуміємо волю, любов. Інколи кажемо: «Той і той має добре серце». «Моє серце бажає, тужить, болить»: це означає, що воля бажає. «Він зранив моє серце»: цим хочеш сказати, що зранив твою любов, зневажив тебе. «У нього лукаве, погане серце», – цим висловлюєш, що той чи той поганий, лукавий і має підлий характер. Коли говоримо про Ісусове Серце, то потрібно розуміти не тільки серце у прямому значенні як орган тіла, поєднаний з Особою Слова, а також серце образне – тобто волю Господа Ісуса, а передусім найвизначніший акт волі Ісуса Христа, тобто – Його любов. Любов Господа Ісуса є двояка – Божа і людська – залежно від двох її принципів-джерел: Божої і людської волі в Ісусі Христі, що відповідають двом Його природам, носієм яких є Особа Божого Сина. Серце в переносному значенні – це Божа і людська любов Ісуса Христа, яка теж є обʼєктом культу Христового Серця.

Цієї боголюдської любові не беремо окремо, а разом з її природним виявом і знаком-символом, тобто природним Серцем Христовим. Отож і одне, і друге – предмети цього культу. Серце разом з любовʼю, а любов – із Серцем. Не ділимо Господа Ісуса – честь віддаємо Йому цілому, а наголошуємо передусім на любові, символ якої – Серце.

Це треба завжди памʼятати, щоб не виникало суперечок та щоб при потребі можна було дати належну відсіч тим, які наважуються безбожно атакувати культ Христового Серця, доводячи своє твердження тим, що вони приймають і почитають цілого Ісуса Христа і рішуче не погоджуються поділяти Його. Та нікому не слід забувати про те, що цілий, живий Ісус Христос не позбавлений ні любові, ні її природного символу – серця. Хто виступає проти культу Христового Серця, ділить Господа Ісуса. Віддаючи честь і поклін Христовому Серцю, поклоняємося і почитаємо цілого Господа Ісуса в Його Божій Особі – Слові.

На це виразно вказує і Сам Ісус Христос, бо, обʼявляючи св. Марії Марґариті Алякок своє Серце, що билося в Його грудях, чітко говорить: «Ось це Серце, яке так сильно полюбило людей». До того ж закликає її саму, а через неї всіх людей, щоб ушановували Його любов, виражену Серцем.

II. Чому слід почитати Христове Серце?

Тому, що воно гідне любові й почитання. Воно тісно злучене з Божою Особою Сина, воно – найсвятіше, вільне від гріха і повне ласки й правди. Воно збагачене всіма чеснотами, до того ж, у найвищому ступені, воно святе Божою святістю, воно – Серце Бога, в якому всі скарби та багатства. У ньому концентруються всі думки, бажання і наміри Господа Ісуса, в Ньому – джерело життя і всіх Його вчинків. Хто в змозі зрозуміти та висловити велич і гідність того Серця?

Захоплюйся цим величним Серцем, віддай йому поклін, розбуджуй акти любові та прагни збагатитися цінностями цього Серця. Проси Господа Ісуса, щоб сформував твоє серце на зразок Свого Серця. Не було й не буде ніколи такого шляхетного й кришталево чистого характеру, як в Ісуса! Чим більше буде в тебе тих рис Божественного Учителя, тим ліпше для тебе. Обдумай, як тобі планомірно проводити цю працю над засвоєнням прикмет Христового Серця в твоєму майбутньому житті. Не йди навмання. Почни від сьогодні, постановляючи у тому чи тому наслідувати Ісуса, свого Спасителя і Вчителя. Подумай, що би ти міг зробити у цій справі для свого ближнього. Не пропускай жодної нагоди.

ІІІ. Що бажає Господь Ісус Тобі?

Ісус Христос хоче збагатити тебе Своїми скарбами, яких у Нього безліч. Він хоче з тобою поділитися. Він бажає, щоб ти Його глибше пізнав, полюбив, пройнявся Його духом та наслідував – тобто засвоїв собі Його думки, бажання, почування та щоб жив Його життям настільки, щоб ти міг сказати разом зі Св. Павлом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20).

Культ Найсвятішого Серця Ісусового

Здорове ставлення до освячення і вдосконалення людини не може нехтувати тією допомогою, яку дає їй культ Христового Серця. Нам, духовним дітям, не годиться стояти осторонь від Найсвятішого Христового Серця, а навпаки, потрібно стати в перші ряди Його ревних прихильників.

У цьому розважанні прагнемо показати, як повинен бути організований культ Найсвятішого Серця Ісусового, щоб зродити бажані плоди. Саме Христове Серце в такому вигляді, в якому нам зволив Його обʼявити наш Божий Учитель, указує, як належить Його почитати та в яких напрямках розвивати.

Поглянемо на це – достойне найбільшої любові – Серце. Придивімося до знаків-символів, які є на ньому, та задумаймося над їхнім значення. Як Ісус обʼявив колись Своє Найсвятіше Серце св. Марії Марґариті Алякок, то, вказуючи на нього, сказав: «Ось Серце, яке так сильно полюбило людей». З нього виходили ясні промені світла, воно палало вогнем: сильне гаряче полумʼя виходило з Серця й оточувало хрест, що був над Ним, на ньому було видно глибоку рану. Нарешті, це Серце обвивав довкруги терновий вінок, який своїми гострими колючками впивався в нього. Розглянемо всі чотири символи. Вони приховують глибокі правди.

Ясні промені світла

Розходяться вони на всі сторони, повсюди, у всі напрямки. Не бліднуть вони, не слабшають, а навпаки, міцнішають та розʼяснюють своєю появою найбільшу темряву.

1. Це проміння нагадує нам, що Божественний наш Спаситель, Ісус – це світло, що має світити нам і цілому людству на дорозі життя у будь-яких обставинах, якими б вони не були. Справді, Богочоловік, Ісус Христос – світло, яке розʼяснює не тільки дочасне і показує його справжню цінність, але й кидає ясні могутні промені на шляхи, якими слід прямувати нам до невидимої, чудової Небесної вічності. Воно вказує на небезпеки, яких нам слід оберігатися, щоб не зійти на манівці, воно, заразом, скеровує в єдине правильне русло, щоб у нього ми спрямували всі наші зусилля й діяльність. Щасливі – хто йде за цим світлом!

Святий євангелист Іван, на початку своєї Євангелії свідчить про Божого Сина так: «У Ньому було життя, а життя було світлом людей. І світло у тьмі світить, і темрява його не обняла. Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ» (Ів. 1, 5-9).

У Господі Ісусі світло та життя – єдині. Його слово – це слово життя. Де світло Христове, там і життя Його. Де немає Христового світла, там – смерть, руїна.

Пустим стає серце людини, якщо його не обігріває і не оживляє світло Христової правди! Немає святості, немає богоугодних учинків без тісної злуки з правдою – Христом!

Святий старець Симеон також вітає Господа Ісуса словами: «Світло на просвіту поганам, і славу Твого люду – Ізраїля» (Лк. 2, 32).

Сам Ісус звертається до всіх: «Я – світло світу. Хто йде за Мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Ів. 8, 12).

2. Христос-Господь – це світло.

Ця річ важлива, зокрема, для нас, у нашому прагненні до досконалості. Божественний Спаситель освітлює нас і вказує дорогу своєю наукою і своїм життям.

Своїм Словом Ісус пояснює всі сфери нашого життя, повчає, як нам владнати наші взаємини з Богом стосовно нашого оточення і себе самих, показує, чого нам остерігатися, а що робити, щоб догодити Богові й досягнути своєї мети. Подає також усі засоби, які потрібні, щоб переможно вийти із завзятої боротьби з царством гріха, точно і витривало сповняючи Божу волю.

Божий Учитель своїм прикладом учить нас, як нам діяти відповідно до обставин, в яких доведеться нам розвивати свою діяльність, та які, як відомо, змінюються і ставлять до нас щораз інші вимоги.

Немає, навіть складних, обставин, у яких би Господь наукою і прикладом Своїм не повчав нас, як нам у них поводитися й вибрати те, що гарне, святе, миле Богові.

3. Світить це Боже сонце всюди і безупинно, та не всі бачать дорогу, якою їм іти, і не оглядають краси надприродного світу, і не всі бачать видимий світ, а тільки ті, що не закривають своїх очей від проміння природного сонця. Щойно тоді Ісус в змозі освітити нас Своїм благодатним промінням, коли засвоїмо Його Божу науку й ознайомимося детальніше з Його життям, а у конкретних обставинах будемо роздумувати про те, чого вчить нас Господь Своїм Словом як прикладом. Під час такої рефлексії наче у дзеркалі відбиваються промені «Сонця Правди». Такому перед ногами стелиться чіткий Божий шлях – такий не буде блукати в темряві, а житиме серед блиску ясного дня.

Тому перше і головне наше завдання – це ґрунтовне вивчення науки і прикладу Доброго Пастиря, який каже нам: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до Мене і пʼє. Хто вірує в Мене, ... то ріки води живої з нутра його потечуть!» (Ів. 7, 37-38).

Св. Василій Великий визначає у 43-му правилі свою василіянську аскезу словами: «Бути християнином – це, властиво, не що інше, як наслідувати Ісуса Христа в людській природі згідно з покликанням кожного».

Хто не навчився так розважати науку і приклад Господа Ісуса, хто своїм розумом безупинно не звертається до цього Сонця святості, той йтиме навмання; ким будуть керувати пристрасті та хвилеві настрої, той ніколи не буде абсолютним аскетом.

4. В цьому нашому прагненні до досконалості, допомагає нам почитання Христового Серця через світле проміння, що виходить з нього. Знання науки та життя Господа Ісуса є обовʼязковою передумовою для Його любові, а саме, ніжна гаряча і жертвенна любов до Господа Ісуса – це основа святості й досконалості.

Хтось, може, запитає, чому таке важливе це розважання про Слово і приклад Божого Учителя? Саме тому, що внутрішнє духовне життя не розвивається через бездушні механічні дії, а навпаки, воно зростає, розвивається й обʼявляється через свідомі та добровільні дії, тобто моральні поступки. Аскет не сміє бути бездушним автоматом. Людину не можна пустити, наче якусь машину на рейки. Для неї механічні дії не мають ніякої цінності. Бездумні голови не робитимуть поступу на Божій дорозі.

Проте ці роздуми мають бути компасом, який повинен унормовувати все наше життя у будь-яких обставинах: з ранку до вечора, коли ми самі чи в товаристві, коли нас бачать чи ні, коли ми вдома чи поза домом, у дорозі чи у праці, коли ми зі своїми чи чужими, на приватній молитві чи в церкві, під час трапези й на відпочинку, в словах та в усіх наших учинках.

Ясні промені світла, що виходять зі свого осередку – Христового Найсвятішого Серця – нехай нагадують тобі, що Ісус – світло для нас, нехай заохочують тебе до безупинного вивчення Його науки і прикладу. Нехай, урешті, закликають тебе до наслідування Ісуса, а найголовніше – до засвоєння характерної риси Його Серця – спраги завжди й у всьому подобатися Богові (див. Ів. 8, 29).

Вогненне полумʼя

Це – другий знак-символ, який ми бачимо на образах Христового Серця. Цей вогонь – не слабкий, придушений, а живий, великий, полумʼяний, багатий!

Яке значення має цей вогонь, що горить і ніколи не згасає у Христовому Серці?

Він нагадує нам про любов Господа Ісуса, нашого Доброго Пастиря, до нас. Хто матиме відвагу людським словом говорити чи писати про любов, якою горить до нас Боже Серце? Св. євангеліст Іван, що мав щастя спочити на Христовому Серці й відчути Його биття, описуючи любов Господа Ісуса до нас, людей, висловився дуже коротко: «Ісус... полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Ів. 13, 1). Його любов така велика, незрозуміла, невимовлена, як великий, неосяжний сам Бог, бо ж це – любов Божого Серця. Її початок сягає найдальших берегів вічності, а кінець потопає в тій же безмежній вічності. Вона вища за небесні вершини, глибока, як пекельна прірва. Ні час, ні простір, ні вічність не охоплять її.

А яка вона, ця Любов, вияви якої є чудесними й непізнаними? Вона є причиною того, що Божий Син, покинувши багатства та красу неба, зійшов у нашу долину плачу, щоб нас піднести і збагатити. Вона спонукала Доброго Пастиря, щоб Він покинув девʼяносто девʼять овець у небесній отарі, а пішов за однією, яка заблукала. Ця Любов доводить милосердного Самарянина до того, що Він схиляється над нещасною жертвою розбишаки, щоб вилікувати його рани і цілком повернути здоровʼя. Вона сердечно співчуває та плаче одночасно з нами. Вона все дає нам, навіть найцінніше життя Богочоловіка, і саму себе як цілопальну жертву. Словом, любов Христова – безмірна, безкрайня!

«Ось це Серце, що так полюбило людей!» – каже сам Господь, указуючи на Своє Серце, і саме ця полумʼяна, безкорисна, жертовна любов Христового Серця має нас пробуджувати до взаємної, сердечної, щирої, жертовної, святої любові. Любов, це – основа здорової аскези, святості та досконалості! Вона – запорука спасіння! Вона – головний стимул усіх наших богоугодних, достойних діянь.

Ця наша любов не має обмежуватися молитвами, піснями, зітханнями, але має виявлятися через справи, тобто совісне виконання Божої волі, завжди і в усьому, зокрема у найдрібʼязковіших справах. «Якщо ви любите Мене, то Мої заповіді берегтимете» (Ів. 14,15), – каже Господь, а далі: «Той, у кого Мої заповіді і хто їх береже, той Мене любить» (Ів. 14, 21). Ця любов має нас спонукати до того, щоб ми у всьому шукали Божого вподобання, заховуючи точно та совісно Божі заповіді. Освячуємося тільки через злуку – зустріч із Богом. А входимо в контакт із Богом, нашим Творцем і Батьком, тільки тоді, коли творимо Його волю. Бо тут, на землі, Бог там, де Його свята воля – найвища норма праведності та святості.

Ця правда вимагає не тільки жертви. Сповнення того, чого хоче Бог, не завжди задовольняє наше самолюбство чи наші примхи. Та нам не слід забувати, що саме у вірності Божій волі – наша сила. Ця сила з Богом – окраса людини.

Хрест і Рани

Вони є на Христовому Серці. Цей вогонь підноситься до Хреста, обіймає його, а він завершує цю любов і додає їй нової привабливості та краси. Рана у Христовому Серці – глибока та болюча. Однак Ісусова безмірна любов її переносить. Його терпіння дуже великі й важкі, надзвичайного болю завдають Його любові, а Він, однак, безупинно їх переносить і виявляється в них щоразу.

Сам погляд на Христове Серце – зранене і застигмоване Хрестом, повинен підбадьорити нас і піднести в наших терпіннях-хрестах, від яких ми не звільнені ніде. Слід памʼятати, що дорога нашого життя не буде вистелена самими пелюстками троянд. Неодноразово гостра колючка зранить наше серце. Любов, що не перейде через випробовування хрестом і терпінням, не багато вартує. Дух жертви та посвяти – це ознака дітей Божих.

Терновий вінок

Він обвиває довкруги це Найсвятіше любляче Серце. Чому гострі колючки вʼїдаються в живе Серце Господа Ісуса?

Цей терновий вінок має своє значення. Він передусім означає чорну невдячність, яку Господь зазнає зі сторони людей за Свою безмірну любов і незчисленні добра, які їм зсилає. На ту невдячність, байдужість, холод і зневаги жаліється Господь св. Марії Марґариті Алякок і Він – великий всевладний Бог – просить у неї розради та потіхи для Свого зболілого Серця.

Співчувай сердечно з Господом Ісусом та намагайся винагородити Йому за ті всі прикрощі та зневаги, частим та достойним прийняттям Святого Причастя. Старайся приводити до цього й інших. Сам Господь того хоче й обіцяє за цей вияв любові велику ласку. Свята Церква збагачує такий акт переблагання багатьма відпустами.

Нам також потрібно, щоб ми ніколи свідомо не зранили своєю безсоромністю, недбайливістю та скупістю Найдобрішого Христового Серця. Не тільки не встромляймо жодної колючки в це Найсвятіше Серце, а навпаки, лікуймо завдані Йому рани бальзамом сердечної молитви та ніжними почитаннями Пресвятої Євхаристії. Нехай Ісусові добре буде між нами, щоб Він не скаржився на нас за негідні вчинки.

Нехай погляд на увінчане терням Христове Серце утримує тебе в рівновазі духа і додасть сили, щоб у таких випадках не піддатися, не зламатися, а витримати до кінця.

Ось як треба розуміти культ Найсвятішого Христового Серця. Він приводить людське серце до пізнання і глибокого розуміння науки Господа, ніжної, жертовної любові до Нього, до наслідування не тільки у гаразді, але й тоді, коли треба пити з Ним із чаші терпіння. Через акти винагороди цей культ має створити нам стрімкі джерела ласки і допомоги, потрібної для успішної боротьби з царством гріха та для розвитку Божого Царства в собі та в інших. Правдиве всеохоплююче почитання Христового Серця допоможе нам швидко робити великі поступи на стежках світської та монашої досконалості й за короткий час досягати її вершин. Вона буде розрадою в нашому житті й насолодою в хвилини переходу з цієї долини сліз у вічність.

Не сторонися Найсолодшого Христового Серця, а злучайся з Ним і перебувай у Ньому. Нехай Його ласкаві промені освічують тебе, нехай сильна палка любов зігріває тебе й розбуджує та підтримує в тобі дух посвяти і жертви для Божої справи, врешті, нехай схиляє тебе до щирих сердечних актів богопочитання нашого Господа та Бога в Найсвятішій Тайні Євхаристії.

Через епідемію коронавірусу зараз багато людей не можуть фізично відвідувати Літургію і приступати до Таїнств. А хатня атмосфера не найкраще служить тому, аби належним чином взяти участь у Службі Божій через засоби комунікації.

Розповідаємо, як налаштуватися на гідну участь в Євхаристії за допомогою трансляції.

1. Відкладіть усе, що відволікає увагу Вимкніть усе перед початком Літургії. Сідайте, вставайте, опускайтеся на коліна, — виконуйте усі дії — як то робите під час Служби у храмі. Наш розум і серце слідують за тим, куди веде наше тіло. Так ми глибше приймаємо духовне Причастя.

2. Облаштуйте простір Запаліть свічки, поставте розп'яття, статуетки або ікони святих та Богоматері. Вберіться так, як на недільний вихід до церкви. Ці практики теж можуть допомогти правильно пережити Євхаристію.

3. Прийміть духовне Святе Причастя Це важливо для тих, хто не може прийняти Причастя фізично. Ми запрошуємо Ісуса бути центром нашого життя. В Євхаристії Ісус стає буквальним центром усього нашого єства, ми отримуємо Ісуса Христа — тіло, кров, душу і божественність — у своє тіло. У духовному Причасті ми приймаємо Його, ба більше, Він приймає нас...

Молитва духовного Святого Причастя: Мій Ісусе! Вірю, що Ти присутній у Пресвятій Тайні Євхаристії! Люблю Тебе над усе, і моя душа тужить за Тобою. Не можу зараз Тебе прийняти в Пресвятій Тайні Євхаристії, тому хоча б духовним чином прийди до мого серця! Запрошую Тебе, відчиняю навстіж двері мого серця, згадуючи Твої слова: «Ось стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчинить двері, Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Одкр 3, 20). Обіймаю Тебе, неначе б Ти вже був у мені, і весь єднаюся з Тобою. Ісусе, моє найвище Добро й моя солодка Любове! Торкнись мого серця й запали його, щоб воно завжди палало любов'ю до Тебе. Це не означає, що ми не можемо рости в святості. Ми можемо вирости ще більше, прагнучи Євхаристії й очікуючи її прийняття.

4. Взивайте до святої Клари Ассизької Святий Пій XII проголосив святу Клару Ассизьку покровителькою технологічних розробок в комунікації. Вона досвідчила багато страждань перед смертю. Тож коли самотньо лежала у своїй келії і страждала від того, що була позбавлена можливості брати участь у Святій Жертві, вона закричала до Бога, і дух Ісуса Христа прийшов до неї в милості своїй. Ця милість Бога насичувала її і давала їй містичне бачення Святої Меси, що відображалася на стіні келії. Вона могла чути гімни та бути присутньою на Святій Жертві, що наповнило її великою благодаттю та втіхою. Тому важливо зараз просити св. Клару про заступництво. Свята Клара Ассизька, молися за нас!

Друзі скаути!

Друзі во Христі!

Пам'ятаймо!

Євхаристія - найбільший дар від Бога нам! І він безкоштовний! Цінуймо це! Головне наше бажання та наш вибір!

Карантин, який оголосили по всій Україні через новий коронавірус, значно ускладнив життя батькам. Оскільки дитсадки та школи закрили на три тижні, дітей треба розважати вдома. Гуляти на вулиці можна і треба, втім, краще уникати скупчень людей, як-от на дитячих майданчиках. Краще прогулюватись парками чи виїжджати у ліс за місто. Ми ж пропонуємо декілька варіантів чим зайнятися з дітьми під час карантину, якими розвагами можна зацікавити дітей, сидячи в приміщенні.

1. Незвичні способи малювання

Відбитки пальців

Правила. Підготуй такі речі:

  • шматочки мочалки;
  • фарби;
  • вода;
  • пензлик;
  • ручки, олівці або фломастери.

Спочатку нанесемо фарбу на мочалку пензликом. Тепер притиснемо до мочалки пальчик. Усе — на папері можна залишати кольоровий відбиток!

 

Незвичні способи малювання

 

Малюнки мильними бульбашками

Правила. У мильний розчин (вода, мило, шампунь) додай акварельної фарби або харчового барвника. Колір обирай на власний розсуд.

Візьми соломинку і дунь через неї в мильну воду, створюючи якнайбільше бульбашок.

А тепер – увага! Візьми акварельний папір та легенько приклади його зверху до бульбашок. Дай просохнути. Щоб зробити папір ще яскравішим, прикладай його до бульбашок на воді різних кольорів.

Малюнки мильними бульбашками

Дмухавки

Правила. Зробити ляпку. Дмухати на ляпку фарби через соломинку в різних напрямках в залежності від задуму. Домалювати необхідне пальчиком, пензлем, жмаканим папером.

фарби

 

2. Ігри з книгами

Фантазер

Правила. Візьміть якусь дитячу книжку з картинками. Уважно розгляньте картинки разом із малюком і придумайте історію, не пов’язану з тією, про яку написана книга. Кілька разів виконайте це разом, а потім дитина і сама долучиться до вигадування.

Детектив

Правила. Інший варіант цієї гри, коли мама чи тато, не показуючи дитині картинку, розповідає, що на ній зображено і зариває книгу. А дитина повинна знайти цей малюнок, орієнтуючись за маминим описом. Потім помінятися ролями: описує дитина, шукаєш ти.

3. Розвиваючі ігри

Будуємо шалаш

Будиночки в дитинстві не будували тільки ледачі. Коли почнете споруджувати з дитиною будинок із табуреток, ковдр, подушок і коробок, самі того не помічаючи, повернетеся у дитинство! І обов’язково захочете спорудити свій особистий шалаш для читання і медитації.

Озвучка

Правила. Коли в телевізорі відключається звук, а на мультики, кіно або новини придумується власна озвучка. Дитина услід за дорослими перевтілюється на справжнього артиста!

Вгадай

Зав’яжи малюкові очі шарфиком і давай у руки по черзі різні предмети: м’яку іграшку, м’яч, тарілку, зернятка, книгу тощо. Завдання дитини – вгадати на дотик, що у нього в руках. Ускладнити гру можна, якщо вгадувати речі по запаху або, наприклад, за смаком.

Тіні

Загадково і заманливо показувати театр тіней на стінці при запаленій свічці. Тут включається фантазія і творчість. Але не варто обмежуватися лише літаючими пташками або гавкаючими собаками із рук. Виріж разом із дитиною з паперу силуети героїв відомих казок, і розіграйте їх за ролями.

театр тіней на стінці

Посадити і виростити рослину

Привчити дитину нести відповідальність і не забувати про догляд. Квітка – не пес чи кіт, тож сильно не заважатиме.

Скарбничка

Зробити скарбничку і навчити дитину правильно витрачати гроші. Можливо, навіть ввести список заробітку. Щоб отримати гроші – треба їх заробити. Полив квітку – 5 гривень, прибрав іграшки – 10 гривень, застелив ліжко – 15.

4. Проста наука

Міні-вулкан в домашніх умовах

Що вам потрібно:

  • cкляна баночка з кришкою, що закручується;
  • рослинна олія;
  • куркума;
  • глечик або прозора ємність.

Змішайте олію з куркумою – олія має змінити колір на жовтий. Тепер залийте олію в баночку по вінця, щоб у баночці не лишилося повітря. Проколіть у кришці дірку й опустіть баночку у воду. Олія легша від води і відразу почне підніматися з баночки нагору, а вода заповнюватиме баночку. У вас запрацює справжнісінький вулкан! Якщо додасте декілька камінців на дно посудини – матимете підводний вулкан.

Танець яйця

Як змусити яйце танцювати? Проведіть цей експеримент – і усе побачите самі!

Що вам потрібно:

1. Яйце (звичайне куряче яйце, не бите, з рівною поверхнею, класичної овальної форми).

2. Круглий піднос із рівним дном.

Покладіть яйце на піднос і намагайтеся плавно робити кругові рухи підносом щоразу швидше і швидше, тримаючи його горизонтально. Яйце на підносі також почне обертатися. У міру прискорення обертання яйце «підніметься» і стане обертатися на одному з кінців: тупому або гострому, зайнявши, звичайно, вертикальне положення.

Що відбувається? Відцентрова сила утримує яйце, подібно до того як розкручена дзига стоїть на площині, а нерозкручена лежить на боці.

Звичайно, цей експеримент потребує певного досвіду і вправності. Ні з першого, ні з другого і навіть із третього разу у вас, більш за все, нічого не вийде. Але варто тренуватися.

Секретне невидиме чорнило

Створення невидимого чорнила – дуже захопливий процес! Ви можете вдати секретного агента, бо маєте свої секретні коди і повідомлення, приховані від інших. Усе, що вам необхідно, – це деякі предмети домашнього вжитку і таємна сила лимонного соку.

Що вам потрібно:

  • Половина лимона;
  • Вода;
  • Ложка;
  • Миска;
  • Ватна паличка;
  • Білий папір;
  • Лампа.

Вичавіть трохи лимонного соку в миску і додайте декілька крапель води.Змішайте воду і лимонний сік ложкою.Умочіть  ватяну паличку в суміш і напишіть повідомлення на білому папері. Зачекайте, доки сік висохне і стане повністю непомітним.

Коли ви будете готові прочитати ваше секретне повідомлення або показати його комусь,  нагрійте папір, тримаючи його поруч із лампочкою.

Що відбувається? Лимонний сік – це органічна речовина, яка окислюється і при нагріванні стає коричневою. Розведений у воді лимонний сік  дуже важко помітити. Коли ви застосуєте його на папері, ніхто не знатиме про його наявність доти, поки папір не буде нагрітий і ваше секретне повідомлення не відкриється. Інші речовини, які «працюють» так само, – апельсиновий сік, мед, молоко, цибулевий сік, оцет і вино.

 

5. Вироби своїми руками

Саморобний блокнот 

Створіть яскравий особистий блокнот для дитини, де можна записувати її графік на день або  на тиждень. Оформіть і прикрасьте разом новий блокнот і внесіть перші завдання для дитини. З таким підходом навіть завдання «прибратися у кімнаті» буде виконуватися з великим бажанням. 

Колаж бажань

Прикрашаємо стіну і вчимо дитину йти до своїх цілей і бажань. Візуалізуємо її мрії і заодно креативно проводимо час, шукаючи необхідний матеріал та вирізаючи потрібні форми.

Іграшки з яєчних лотків 

Що можна зробити з картонних лотків для яєць – та що завгодно! Наприклад, транспортні засоби для любителів машин: вантажівка, мотоцикл, вертоліт, корабель, екскаватор.

 

Чим зайнятися з дітьми під час карантину

 

Скріплюємо клеєм, зубочистками, скотчем. Розфарбовуємо – і нова іграшка готова!

Скаутята - успіхів!

Як можна щодня зростати у своїй відданості Пресвятому Серцю Ісуса, зокрема під час карантину? Кожний з 12 місяців року має в Церкві свою головну тему.

Це чудовий спосіб через обряди, символи, кольори і навіть страви збагачувати наше духовне життя. У час, коли багато людей перебувають на карантині, коли нас зобов’язують обмеження в публічних місцях, зокрема у храмах, багатство традицій і скарби нашої віри можуть стати особливим благословенням. Червень — прекрасний місяць, присвячений Пресвятому Серцю Ісуса.

Пропонуємо вісім способів оживити свій дім любов’ю до Пресвятого Серця.

1.Розпочніть день з Ісусом Я весь місяць молюся вранці до Пресвятого Серця Ісуса. Помістіть цей текст біля ліжка, наклейте на дзеркало у ванній або покладіть на стіл, щоб кожного ранку пам’ятати про молитву: «Ісусе, через Непорочне Серце Марії жертвую Тобі мої молитви, справи, радощі та страждання цього дня в усіх намірах Твого Пресвятого Серця, в єдності з Пресвятою Жертвою Меси в усьому світі як винагородження за мої гріхи, в намірі всіх наших близьких, а зокрема, в намірі Святішого Отця на цей місяць».

2.Прикрасьте стіл Поставте на столі або іншому видному місці образок Пресвятого Серця і свічку або букетик квітів.

3.Вкладіть це в своє серце Залучіть дітей до ручної роботи. Найпростіший спосіб: візьміть вінок із лози, який нагадуватиме терновий вінець, і покладіть на столі в кухні або в їдальні. Зробіть із картону велике серце і покладіть посередині вінка. Нехай кожний член сім’ї напише на серці молитовний намір і/або справу милосердя, яку жертвує Пресвятому Серцю цього місяця. Ще простіше? Просто напишіть свої молитовні наміри або жертви на паперовому серці та помістіть його перед образком Пресвятого Серця.

4.Готуйте для Царя Приготуйте щось на честь Пресвятого Серця. Проста ідея: спечіть або купіть кекси і прикрасьте їх полуницями, порізаними у формі серця. А щоб десерт іще більше асоціювався з Пресвятим Серцем, спробуйте спекти червоні кекси «red velvet».

5.Моліться до Пресвятого Серця Виберіть із прекрасних молитов до Пресвятого Серця свою улюблену. Можете додати коротку формулу до молитви перед їдою. Перед сном можна відмовляти Коронку до Пресвятого Серця Ісуса (св.Отець Піо молився нею щодня в намірі тих, хто просив його про молитву).

6.Візьміть участь в адорації онлайн Візьміть участь в адорації Пресвятих Дарів у храмі по інтернету або по телебаченню, щоб ушанувати Ісуса, присутнього в Євхаристії. Це прекрасний спосіб не лише поглибити віру, надію і любов, а й віднайти мир, розраду і свободу від страху в серці.

7.Заведіть будильник на 15.00 Година Божого Милосердя — богослужіння, нерозривно пов’язане з Пресвятим Серцем Ісуса — нагадує про Нього словами: «О Крове і Водо, що витекли з Пресвятого Серця Ісуса, як джерело милосердя для нас, довіряємо Тобі». Старайтеся відмовляти Коронку до Божого Милосердя щодня о 15.00 — в ту годину, коли Ісус помер за нас. Ця прекрасна молитва залишиться вашою улюбленою, навіть коли закінчиться червень.

8.Створіть сад Пресвятого Серця Це прекрасне заняття для всієї сім’ї. Перед садовою скульптурою Пресвятого Серця, барельєфом, який зображує серце, або зробленою вдома бруківкою з виїмкою у формі серця посадіть квіти на честь Пресвятого Серця Ісуса. До саду Пресвятого Серця пасуватимуть будь-які квіти червоно-помаранчевих відтінків. Діцентра, або або «розбите серце», має кисті квітів у формі сердець, що кровоточать, — символічний образ жертовної любові. Троянди символізують любов і терновий вінок. Інші прекрасні варіанти — це Віфлеємська зірка й каладіум, відомий як «Серце Ісуса».



Сила протистояти та не піддаватись спокусі не прийде від кількості вивчених напам’ять рядків Біблії чи довгого часу, проведеного в пості та молитві, чи посвяті себе духовним справам. Все це важливо і нормально для християнського росту, але перемога не в цьому. Таємниця в тому, щоби побороти страх. Страх – єдина сила злого над людиною. Бог не дав нам страху, це справа рук сатани. Але людина боїться диявола. Боїться демонів. Боїться впасти. Боїться бажань і звичок, які не може змінити. Боїться внутрішніх бажань, які спалахуватимуть і контролюватимуть життя. Людина боїться, що гріх її не залишить. Людина боїться влади сатани, якої той не має. Кажучи: “Я на гачку і не можу зупинитись! Я під владою злого. Диявол змушує мене робити це!” Страх мучить доти, поки ви боятиметесь диявола, ви ніколи не зарадите собі із силою спокуси. Сатана процвітає на страху християн, які бояться диявола і не протистоять йому. Це все брехня. Брехня – це та сила, якою користується сатана для того, щоби приглумити християн. Однак Ісус прийшов зруйнувати силу диявола над омитими кров’ю дітьми Божими. Я часто запитую себе, чому Бог допускає спокуси? Чому допускає і при тому дає сил вистояти? Відповідь проста. Коли ви зрозумієте одного разу, що сатана не має влади, а Бог охороняє нас від падінь, тоді зможете протистояти усьому, що лукавий кине на вас. Ви пройдете через усе без страху впасти! Ми звільняємось не від спокус, але від страху диявола піддатись йому. Ми матимемо випробування доти, допоки не прийдемо на місце “відпочинку” у нашій вірі. Такий відпочинок – це непохитна впевненість у тому, що Бог переміг сатану і він не має прав на нас. Ми будемо наче золото, випробуване вогнем.

 

– Ми запитали маму, бо нам було соромно перед іншими дітьми в школі, які завтра вихвалятимуться подарунками. А ми не будемо. Зранку під подушкою ми знайшли дві мандаринки і пачку мівіни

 

Мама сумно усміхнулася. Вона не чекала, що ми про це запитаємо. Думала, ми й так все розуміли.

Шестеро дітей, господарка, чоловік-aлкoголік… Який Миколай? Вчора в магазині взяла пляшку олії “на запис”. Нерафінованої, бо вона дешевша. Хліб спекла сама, щоправда пісний. Зварила квасолевого супу, без м’яса. Просто картопля й квасоля. Так, на воді. Старалася зводити кінці з кінцями.

– Мамо, а чому Миколай нам нічого не приносить? – ми запитали маму, бо нам було соромно перед іншими дітьми в школі, які завтра вихвалятимуться подарунками. А ми не будемо…

– Ви дурні! Миколая не існує, – сказала старша сестра. Вона читала книжку і навіть не дивилася на нас. Але я помітила сльози в її очах. Змокріли очі й в мами. Але вона знов усміхнулася нам:

– Тепер Миколай приходить до тих, в кого є гроші…

Ми, малі нічого не розуміли. Так і полягали спати. А десь ходив Миколай, піднімав легенько подушки і клав подаруночки чемним дітям.

Вранці ми прокинулися і почали гратися. Мама на кухні розпалювала в грубці. Як тільки почула, що ми граємося, зайшла в кімнату. Вона усміхалася:

– Ви вже бачили, що приніс вам Миколай? – запитала.

Ми на мить завмерли. І всі кинулися до подушок. О, диво! У нас лежали дві мандаринки і кожному по пачці мівіни!!! Не передати те відчуття радості. Миколай нам приніс подарунки!!! Він про нас не забув.

Мама була весела. А ми щасливі.

Лише тепер я зрозуміла, яким болючим було це запитання для моєї мами. Я дивлюся на свого маленького сина і дякую Богу за достаток, мир і злагоду в сім’ї.

Тіште своїх діток. Вони пам’ятатимуть це все своє життя. Я ж ту пачку грибної мівіни ніколи не забуду. Дякую, Мамо (Миколаю)!

Автор – Наталія ЧЕРВАК

Делегація скаутів «Скаутство Європи в Україні» взяла участь в урочистостях – офіційному переданні Вифлеємського Вогню Миру вже цієї суботи усій Європі в столиці Австрії – Відні.Довга дорога варта такої справи - яка без сумніву є Божою справою. 872 км в одну сторону. Загалом 1754 км. Всяка втома зникає після такого духовного піднесення та такої місії.

Перед тим вогник мандрує з Вифлеєму у вогнетривкій ємкості. Цього року естафету для Європи прийняла одинадцятирічна Вікторія Кампенхубер яка першою запалила цей Вогонь Миру. Вона запалила Світло Миру у гроті Ісуса у Вифлеємі. Протягом 33 років воно нагадує світові про послання миру, яке було проголошено у Вифлеємі при народженні Христа. Та в суботу передавала скаутам з усієї Європи та інших континентів - були присутні США, Мексика, Уганда, Уругвай, Австралія, Канада.

Нашій делегації вдалося поспілкуватися з Вікторією та її мамою і сестрою. Які зазначили що моляться за Україну та знають ситуацію в нашій державі. Делегація ГО "Скаутство Європи в Україні" подарували дівчинці Різдвяну українську відкритку. Несподівано та приємно. В які було написане Різдвяне привітання на українськіій та латині і італійській мовах: "Христос Раждається"

Вифлеємський Вогонь Миру як світло тепла, миру, злагоди і сподівання мандрує світом, долаючи кордони і єднаючи християн у переддень Різдва Христового. Ідея Вогню і його простий символізм — мир, радість і братерство — прихильно сприйнялися українською громадою продовж останніх років, становлячи для багатьох з нас доповнення під час святкування Різдва.

Вифлеємський Вогонь Миру постійно горить у Вифлеємі, на місці народження Ісуса Христа. Не слід плутати його з Єрусалимським вогнем, що запалюється на Великдень. Цей вогонь є спомином про прихід на землю Ісуса Христа, котрий є символом любові та миру, визволенням від гріхів. Він визволяє людей з розпачу і дає силу, сподівання та надію.

В скаутському поясненні палаючий вогник символізує очікування в період посту та повну жертовність. Світло є символом випромінювання добра, душевного спокою, любові до людей і до світу. Рівночасно, цей промінчик — це солідарність зі всіма, хто є далеко. Солідарність з убогими, поєднання з Христом, котрий народився в убогості. У XII столітті один учасник Хрестових походів привіз це світло з Вифлеєма як дар для своєї родини і близьких, як символ найбільшого добра.

І через століття саме з рук в руки, від одного скаутського осередку до іншого, творячи «скаутську естафету» та єднаючи скаутів світу, Вифлеємський Вогонь долає безліч кордонів і потрапляє до всіх, хто чекає на світло тепла, спокою та віри.
Вогнем з Вифлеєму люди можуть запалити свічки вдома на Святу Вечерю. Крім того, Вогонь заносять до сиротинців, лікарень, щоб ті, котрі перебувають далеко від своїх родин, могли відчути тепло Вифлеємської зірки. Традиційно Вогонь зберігається в церкві до Йордану — до 19 січня.

Потім його можна погасити. Люди можуть брати Вогонь на кожну Святу Вечерю або гасити раз запалену від Вогню свічку.

Зручно облаштовані траси, інколи навіть зі штучним снігом, лижі, і, звичайно ж, витяг, який підійме усіх на потрібну висоту. Зазвичай зимові гори викликають саме такі асоціації. Але Карпати узимку можуть бути різними, як і гірський відпочинок. Що треба знати перед тим, як наважитись на пішу мандрівку горами розповів львівський фотограф і просто завзятий турист Максим Баландюх. Інтерв'ю надали tvoemisto.tv та Наталія Середюк.

Безпека

Карпати зимою – це часто небезпечно. Навіть відносно простий маршрут може стати небезпечним при різкій зміні погоди. Також зимою значно легше заблудитися, адже усі стежки присипані снігом. Іноді навіть неможливо повернутися назад стежкою, якою ти ішов, бо її у снігопад не розгледіти.

Найнебезпечніша пора у горах – коли змінюється погода. Підступною є також погода у листопаді та березні, коли начебто не зима: одяг часто не відповідний і після дощу, мокрий до нитки, потрапляєш у зиму і замерзаєш. У березневих походах сніг то тане, то знову замерзає. Тож усі схили перетворюється на суцільну ковзанку.

Одяг

Правильно одягнутися і взутися у зимову мандрівку – найважливіше. Дуже класна штука для зимових гір – це термобілизна. Але навіть якщо її немає, то слід пам’ятати, що на голе тіло потрібно одягати те, що не тримає вологи (а не футболку, як це найчастіше роблять). До прикладу, це може бути шерстяний гольф. Бо коли рухаєшся, то тіло нагрівається, але коли зупиняєшся – то мокрий одяг прилипає і стає у рази холодніше.

Важливо, щоб було зручним і якісним взуття. Воно має бути, насамперед, надійним: щоб не промокало і не рвалося. Коли ночуєш у наметі, не варто залишати взуття надворі – воно замерзає і стає настільки твердим, що зранку вже буває важко одягнути. Досвідчені мандрівники беруть його зі собою у намет, обгортають целофаном і кладуть у спальний мішок.

Також завжди варто мати запасні рукавиці. Може трапитись таке, що одна загубилась або її здуло вітром, і рука починає дуже сильно мерзнути. Від цього увесь організм починає лихоманити. Тому бажано завше брати зі собою запасні рукавиці і шапку. Навіть якщо це трапиться не у тебе, то можна допомогти у халепі друзям.

Коли людина рухається, то їй тепло і не треба багато одягу (іноді достатньо лише термобілизни і куртки), але, коли вона зупиняється, то треба одягти щось тепліше. Окрім флісового светра бажано мати пуховку. Це та річ, яка дуже доречна при зупинках. Якщо температура повітря тримається десь на позначнці -5/-7, то загартовані люди обходяться без неї. Але коли мороз сягає -15/-20, то без пуховки дуже-дуже важко. Коли одягаєш цю річ, то почуваєшся дуже комфортно і з задоволенням готуєш їсти, розводиш вогонь, ставиш намет, бо не мерзнеш.

Дуже важливо подбати про те, щоб сніг не потрапляв у взуття. Для цього зручно використовувати бахіли. Без них сніг потрапляє у взуття, тане і черевики стають мокрими. Часто на снігу утворюється корок льоду – фірн. Якщо губиш стежку й ідеш навпростець, то провалюєшся і кожного разу без бахілів штани закочуються і гострі кристалики льоду ранять ногу.

Вогонь

У зимові мандрівки найчастіше беруть пальник (газовий або бензиновий). Якщо ви ночуєте на хребтах Чорногора чи Боржава, то друзок для багаття ви не знайдете. А за допомогою пальника дуже швидко можна все підігріти. І навіть якщо плануєте ночувати у лісі, все ж бажано мати пальник про всяк випадок зі собою, адже взимку часто обставини складаються не за планом.

А ще – зараз з’явилися на ринку така цікава річ як портативна пічка. Досі такі бачив лише саморобні, а тепер вже можна купити у магазині. Це така наче посудина, до якої прилаштовано маленький гвинт. Він від батарейок крутиться і піддуває кисень у вогонь. Жменьки гілочок достатньо, аби за кілька хвилин закип’ятити літр води. І загалом ця пічка легша за термос і недорога. Звичайно, якщо ви зупинились десь у лісі, то можна розпалити й багаття. Але від температури вогню сніг топиться і з часом ваша ватра провалюється у глибоку снігову лунку, іноді на півтора метри.

Їжа

Взимку беремо десь такі ж харчі у гори, що й улітку: бажано швидке у приготуванні, а також – калорійне. І, звісно ж, термос із гарячим чаєм. Особливо добре в таких умовах ідуть горішки, родзинки, солодощі. Але шоколадні батончики взимку замерзають і треба докладати багато зусиль, щоб розкусити їх. Але у цьому навіть свій смак.

 

Мандрівки на лижах

Можна, звичайно, у гори ходити і на туристичних лижах. Їх відмінність від гірськолижних у тому, що стопа ноги має можливість рухатися, а не зафіксована. Так звані «скі-тури» популярні за кордоном, але вже можна зустріти їх і у Карпатах. На туристичних лижах легше пересуватися по снігу, бо не провалюєшся.

Навіть зручніше, аніж на снігоступах. На лижі кріпляться спеціальні стрічки – камуса, які не дозволяють скочуватись назад при підйомі. Своєму досвіду походу на туристичних лижах завдячую Володимирові Горону та Тарасові Бандрівському, які справді досвідчені у цьому виді зимових походів.

Маршрути для першої мандрівки

Зимові гори цікаві тим, що це завжди пригоди. Улітку ти можеш, до певної міри, усе спланувати, а зимою – ніколи не знаєш: дістанешся запланованої вершини чи ні. Все залежить від умов і стану снігу. То є цілком реальна історія, що за гарної погоди по протоптаній стежці ти можеш подолати певну відстань за дві-три години, а якщо сніг свіжий, то не пройдеш і за день.

уже добре ходити тими шляхами, де ти бував улітку. Бо зимою легко заблукати і, якщо це трапиться, то хоча б приблизно зможеш зорієнтуватися.

Для першої мандрівки я б радив обирати маршрути на один день, так звані «маршрути вихідного дня», бо одразу ночувати у горах взимку не бажано.

Хорошим варіантом може стати гора Парашка або ж Лопата. Складніші походи на Чорногору, Мармароси – лише згодом і з досвідченими туристами.

Гора Парашка знаходиться близько 10 кілометрів на захід від містечка Сколе (Львівська область). Це найвища вершина Сколівських Бескидів. Висота гори становить 1268,5 метрів над рівнем моря. Саме з Парашки добре можна роздивитись навколишні краєвиди і, за хорошої погоди, навіть побачити Львів. Маршрут на гору починається з міста Сколе (10 км довжиною і 800 м угору).

Маршрут на гору Лопата складає довжину 8,5 кілометрів та набір висоти близько 800 метрів. Починається цей маршрут в місті Сколе біля мосту через річку Опір, де знаходиться відпочинкова зона. Саме тут впадає в річку Опір Павлів потік та розміщене міське озеро.

Чи варто йти?

Такий відпочинок на любителя, але він не набридає. Бо кожен похід, то якась нова історія, у якій від тебе мало що залежить. Бо ти не знаєш чи вдасться дійти до тої вершини, чи ні. Мені найбільше у таких мандрівках подобається те, що ти «померзнеш» два дні, а потім півроку згадуєш їх, коли лягаєш спати у тепле ліжко. Після подібного відпочинку починаєш цінувати якісь, здавалося б, зовсім банальні речі.

Максим Баландюх – львівський фотограф, засновник і викладач Школи фотографії імені Дієґо Марадони, у минулому – журналіст. Не любить розповідати про себе, каже, що більше про нього розкажуть його світлини. Останні 15 років намагається 2-3 рази за сезон ходити у піші мандрівки зимовими Карпатами, найдовша із яких тривала 4 дні. Має традицію зустрічати у горах першу та останню неділі зими.

Розмовляла – Наталія Середюк
Фото – Максима Баландюха

 

**Ця історія трапилась у сім’ї однієї шкільної вчительки. Сталося все, коли, прийшовши до дому вчителька мови та літератури, відкрила черговий зошит, щоб перевірити домашнє завдання. І в один момент, вона охопила голову руками, емоції переповнювали її вона не могла стримати сліз, не могла сказати ні слова, плач душив її, це був момент, коли час зупинився.**

Її чоловік був неподалік і здавалося абстрагувався від всього, він перебував у своєму телефоні, нічого, не могло відволікти його від цього процесу. Та повернувши голову і побачивши дружину в такому стані, він, у подиві не наважувався завитатись «Що відбувається?». Не залишаючи телефон і не відводячи очей від дисплея, через деякий час , він все-таки запитався, що стало причиною такої поведінки.

Піднявши заплакані очі, дружина подивилась на чоловіка і сказала, що перевіряла домашню роботу своїх учнів маленьке есе на тему: «Моя заповітна мрія!». Чоловік не розумів і подумки відмітив дивну поведінку дружини, без особливого інтересу і участі, все-таки продовжив розмову, щоб з’ясувати, що ж викликало таку бурливу реакцію. Жінка відповіла, що одне есе, перевернуло весь її світ.

Відклавши телефон в бік, чоловік попросив детальніше розповісти, неспокій появився на його лиці, він зацікавився тим самим есе, яке довело жінку до такого стану і захотів прочитати його. У есе було написано:

«Моя найзаповітніша мрія – бути телефоном батьків. Мої мама і тато дуже люблять телефони, це їх улюблені пристрої, вони так багато часу проводять з ними, я бачу, як вони діляться з телефоном всім. Спілкування зі мною не приносить їм такого задоволення, вони годинами можуть не помічати мене.

Коли я прошу тата пограти зі мною в якусь гру, він говорить, що тільки не сьогодні, тому що був важкий день і він дуже втомився. Але я бачу, як він бере в руки свій телефон і вся втома проходить, він може так просидіти годинами.

Коли мама зайнята своїми справами, але вона знає, що я вже більше години чекаю, коли вона приділить мені трохи часу і раптом лунає дзвінок по телефону, вона забуває про мене. І не перерве розмову навіть якщо я заплачу. Мої батьки читають, грають в ігри, вони дбають і дуже дорожать своїми телефонами.

Всі мої прохання побути разом вони не помічають, тому що там в телефоні є важливіші речі ніж я. Коли прошу маму поговорити зі мною, тому що хочу сказати їй щось важливе, вона завжди каже, що трохи пізніше, тому що зараз дуже зайнята, а в руках у неї телефон. Тому я хочу стати телефоном і завжди бути поруч зі своїми улюбленими батьками».

Дружина дочитала і подивилася на чоловіка, вона не очікувала такої реакції, він був схвильований і в очах була біль він співпереживав цьому хлопчині. Чоловік подивився на дружину і сказав «Як би я хотів зараз обійняти цього хлопця». Дружина підняла червоні від сліз очі і відповіла: «Ти можеш зробити це прямо зараз – це написав наш син».

Святий сященномученику Йосафате, згадай, що ти брат наш із крові й кості, тому заступайся в Бога за народ, з якого ти вийшов.

Вчини, наш святий покровителю, своїми могутніми молитвами, щоб у всьому українському народі настала єдність у святій вірі, щоб усі стали дітьми одної Христової Церкви та щоб наш народ, збагачений дочасним й вічним благословенням, прославляв Бога, Який нагородив тебе нев'янучим вінком слави у Своєму Небесному Царстві, Якому належить слава, честь і поклін. Отцю і Сину і Святому Духові, нині і повсяк час, і на віки вічні.

Амінь.

Скаути першого львівського куреня урочисто відзначили в неділю день свого небесного покровителя та заступника - святого Йосафата Кунцевича. Великого священномученика українського народу. Який вір збреіг. Віру передав. Та загинув мученицькою смертю за Христову Віру

Великий мученику Христовий, Йосафате, чудовий взоре християнської досконалості і непереможний апостоле з'єднання Церков! Ти з любові до Бога не відказався ні від яких праць і трудів, і навіть радо пролляв кров і віддав своє життя.
Благаємо тебе, святий покровителю й отче, заступайся за нас і випроси нам непохитності у святій католицькій вірі й ревності за спасіння наших власних душ, душ наших родин, знайомих і всіх людей.

Хоч окреме Боже благословення супроводило ціле життя Йосафата Кунцевича і вже у хлоп'ячих роках володимирські городяни, здивовані, ставили собі питання: Що виросте з цього хлопчини? – то його смерть неначе розкрила тайни Божого Провидіння, а над його гробом зарясніли знаки Божого вподобання. Коли за його життя свідки не відзначили якихось окремих чудесних проявів, то його смерть стала сигналом Божих чудес, які немов вимогли на людях земську прославу Йосафата.
Наука святої Церкви не ставить святости у нерозривний зв'язок із чудами, і не всі Святі були чудотворцями. Зокрема не ставить Церква у співзалежність свідчення найвищої любови з чудесами, не вимагаючи для прослави своїх мучеників окремих Божих знаків – чудес. Та в постаті Йосафата об'єднались в одне: мученик і чодотворець, і його слава засяла з непереможною ясністю. Тому розумно не можна ставити її в сумнів. Люди могли були поставити в сумнів вартість його свідчення крови й життя, але перед ясністю Божих свідчень мусіли уступити всі тіні сумніву. Отже прослава Йосафата стала одночасно Божою і людською, небесною і земною.

1. – ЗНАКИ БОЖОГО ВПОДОБАННЯ – ЧУДА
Найвищий знак Божого вподобання звершився в сінях полоцької архиєпископської палати, коли, по гарячій молитві, полоцький владика свобідно вийшов на смерть і в недільний ранок дня 12 листопада 1623 склав життя у жертву за правду. Це було чудо Божої благодаті, яке ствердили самі таки вбивники, засумнівавшись, в обличчі такого чуда любови ближнього, навіть у тотожності вбитого владики. І від того моменту почали діятися знаки, які стверджували це чудо.


а. – Світляні знаки. – Як подано вище при описі недільного ранку 12 листопада, різні свідки зізнавали про дивні світляні знаки над містом (М. Гурко, Г. Пестрец, Б. Остапів), над палатою (12 витебщан), над тілом убитого владики (жінка О. Щура). Майже п'яти-дневну густу мряку над містом і рікою витебські старожитці, в тім місці і в цій порі року вважали незвичайним явищем, пов'язуючи його зі смертю архиєпископа (П. Чарний; А. Козєрацький і інші). Згадана мряка утруднювала і розшуки за потопленим тілом владики, і тільки якісь дивні світла над водою вказали на місце, де знаходилося тіло. Багато свідків зізнало, що був це саме витебський радник Наум Вовк, головний привідця трагедії, згодом скараний смертю, який оповідав витебщанам, що бачив ясний промінь світла над водою, де лежало тіло Йосафата, про що – як наочні свідки – зізнають Юрій Шапка, жінка Петра Івановича, Корнило Бутак, Петро Іванович і інші(Усі ці свідчення знаходяться за чергою в ДБ, І, стор. 215, 199, 201, 204,- 203,- 211, 216,- зізнання про Наума Вовка дали свідки в ДБ, І, стор. 215 (Ю. Шапка), 208 (жінка П. Івановича), 202 (К. Бутак), 202 (П. Іванович)). Свідоцтво Наума Вовка про те, що він бачив ночами світла над Двиною, набирає окремої ваги, з огляду на його громадське положення (радник) та його ролю в акції проти Йосафата: він же був і першим плодом смерти владики, навернувшись перед смертю до католицької Церкви, і висповідавшись у з'єдиненого священика.

Оповідання, почуті з уст Наума Вовка, особисто ствердив витебщанин Петро Іванович, на власні очі переконавшися про це однієї ночі, коли тіло було вже знайдене (ДБ, І, стор. 202: свідок 91).Про ці знаки свідки другого беатифікаційнного процесу в 1637 р. зізнавали, як про справу загально знану (Лецикович, Ахримович, Ходика, Дягилевич, Кантакузен, Тишкевич, Хмельницький, Косинський(Пор. ДБ, II, стор. 329, п. 17 (Лецикович), 310, п. 17 (Ходика), 299, п. 17 (Ахримович), 285, п. 17 (Дягилевич), 272, п. 17 (Кантакузен), 255, п. 17 (Тишкевич), 242, п. 17 (Косінський), 228, п. 17 (Хмельницький) і інші, в першім процесі 1628 р).


б. – Ненарушеність і краса тіла. – Крім знаків, пов'язаних із тілом Йосафата чи з речами, які належали до нього за життя, про що ми згадували з нагоди його смерти й перенесення тіла до Полоцька(Пор. вище, розділ VII), увагу народу зокрема полонила ненарушеність його тіла, а то й незвичайна, навіть для живого тіла, краса, – помимо тяжких побоїв та довгого перебування в воді, а згодом у відкритій труні. Про це зізнавали свідки-очевидці в першім і другім беатифікаційнім процесі в 1628 і 1637 рр. Олександер Тишкевич, кілька тижнів по смерті Йосафата, побачив обличчя його кращим як за життя(Пор. ДБ, II, стор. 255, пит. 17); те саме ствердив Доротей Ахримович(Пор. ДБ, II, стор. 292, пит. 18), о. Іван Кендзєжовський, єзуїт(Пор. ДБ, І, стор. 150, свідок 54), та 12 витебщан, які зізнавали в Витебську 31 березня 1628 р.(Пор. ДБ, І, стор. 204: свідчення збірне у Витебську); про незвичайну красу тіла зізнавали Федь Сухорук, витебщанин, Григор Ушацький і інші (Пор. ДБ, І, стор. 202: свідок 88 (Сухорук), стор. 215: свідок 108 (Ушацький)). Ще в 1637 році признавали те саме майже всі свідки: Хмельницький, Дягилевич, Ходика, Ахрамович(Пор. ДБ, II, стор. 227, п. 14 (Хмельницький), стор. 284, п. 14 (Дягилевич), стор. 304, п. 18 (Ходика)). А це були люди, які бачили Йосафата за життя щоденно, знали докладно риси його обличчя, барву шкіри, уклад тощо.

Побачивши його по смерті, і то в обставинах, які не сприяють збереженню не то краси, але й ненарушености тіла, вони ствердили чудний контраст між дійсністю й законами природи, сполучуючи цей контраст із святою смертю владики. Крім того, і в 1628 і в 1637 рр. апостольська комісія оглянула тіло Йосафата та списала відповідний протокол. Вислідом інспекції було ствердження ненарушености тіла. Ось що занотовують нотарі полоцького процесу з 1628 р. дня 23 березня, під час п'ятої сесії Комісії:

"Відкривши труну, знайшли ми тіло ненарушеним, на голові і в бороді волосся, яке не було висмикане в часі смерти; бо майже половину волосся бороди було вирвано; можна було добре розпізнати риси людини, не лише рани, але також і синяки; голова, руки, груди, ноги – коротко ціле тіло було гнучке, і кожний член можна було порушувати. Барва цілого тіла була темнувата, а коли ми думали, що тіло може тільки так виглядає, а справді не є ціле, казали ми обтерти рушничком порох з обличчя, і спостерегли, що скіра прилягала твердо до костей, а череп був твердий."(Пор. ДБ, І, стор. 191: оглядини тіла в 1628 р) А в 1637 р. друга апостольська Комісія знов оглянула тіло Йосафата, і ствердила нотаріяльно:

"Знайшли ми благословенне тіло так укладене: На голові була накладена єпископська мітра з червоного шовку, простої роботи, а знявши її було знайдено, що волосся на голові випало й обернулося в порох так, що голова була покрита тільки скірою і м'язами, що було стверджено дотиком рук Всесв. і Високодост. Комісарів. Голова, яка спочивала на червоній подушці, була злучена з шиєю; на голові було видно смертельну рану, на чолі віднотовано удар, на обличчі і на носі знаки від поранень, але ніс і вуха ненарушені. Борода обтягнена скірою і м'язами, але без волосся."(Пор. ДБ, II, стор. 332: оглядини тіла року 1637, дня 21 серпня)

Під знаком ненарушености зразу таки по смерті Йосафата почалась історія його тлінних останків-мощів, із змінами місця, підсоння, термічних, а навіть чисто технічних обставин опіки і зберігання(Пор. нижче: історія мощів Йосафата). І ця історія мощів Святого сталася одним і тривким знаком Божого вподобання для жертви єпископа-пастиря.
в. – Незвичайні психічні процеси. – Між окремі знаки Божого благовоління слід зачислити ті психічні процеси, які почались у людських душах із хвилиною смерти святого. Коли життя й постать Йосафата-єпископа вмілою пропагандою поставлено в центр релігійної боротьби між католицтвом і православ'ям, – він був лише символом і знаком опозиції, яку доведено до останніх людських меж. Коли ж із хвилиною смерти його постать набрала вартости сама в собі та стала предметом оцінки відповідно до своїх прикмет і діл, почався швидкий, незвичайний процес переоцінки, який межує з Божим чудом.

Смерть Йосафата починає діяти як доказ істини. Вже з самого полудня 12 листопада 1623 р. перед витебщанами стає на повний ріст правда: вбито безвинного і вбито нелюдяно; вбито свідомо і прийнято смерть добровільно; вбито за те, що був з'єдинений, і прийняв смерть за з'єдинення. І ці думи почали діяти: почала наростати загальна опінія про мучеництво за віру. Це був посів крови, який почав скоро сходити й рости. Уже в п'ятницю, 17 листопада, над стікаючим іще водою тілом владики приймає єднання, в вірі з убитим владикою полоцький радник – Іван Яковлевич Ходика, який у 1637 р. описав докладно свій психічний процес до віри(Пор. ДБ, II, стор. 303, п. 18, і стор. 310, пит. 16: зізнання Ходики), а за ним підуть сотні й тисячі витебщан і полочан. Зокрема визрівали ці душевні процеси по знайденні тіла мученика та його публічнім пошануванні у Витебську й Полоцьку: багато змінило свою настанову до слів померлого владики та його навчань. Та наглядним знаком справжнього мучеництва за віру, як писав згодом про це римський життєписець у 1643 р., було навернення нез'єдинених по його смерті; "бо не лише його вороги публічно й виразно заявляли, що вчинили зло, але коли за його життя було там багато нез'єдинених, і різні їх збори та молитовні, то по його смерті вони майже всі заникли."(Пор. ДБ, III, під роком 1643: Короткий життєпис)

Між ті психічні чуда Божої ласки треба поставити навернення майже всіх його вбивників, які перед смертю висповідалися й прийняли католицьку віру; між ними був і головний провідник витебських нез'єдинених – Наум Вовк, міський радник. Митрополит й. Рутський, пишучи в 1628 р. з перспективи п'яти літ своє зізнання перед беатифікаційною Комісією, св. Йосафатові приписує зміну на краще настанови православних до католиків, яка заіснувала зразу по 1624 р. в формі загального бажання поєднання, яке виявили навіть православні єпископи, включно з митроп. І. Борецьким. Він пише дослівно: "Знаю, а думаю, що ніхто краще за мене цього не знає, що не нашим знанням, не нашою дбайливістю, не нашим трудом, не нашою пильністю діється те, чого перше не бувало, хоч і ми, і сам слуга Божий працювали більше за всіх інших; а однак не могли ми зм'ягшити твердого каменя роздору, бо це було зарезервоване його крові, чого свідком і Полоцьк і Витебськ, де грозили йому смертю і де його й убили; тепер же вони з загальним розкаянням признають свою провину і просять розрішення."(Пор. ДБ, І, стор. 292: зізнання Рутського з 1628 р)

Та символом тієї психічної переміни, яку започаткувала смерть Йосафата, було дивне навернення Мелетія Смотрицького, його суперника на полоцькому єпископстві, яке згодом єп. Яків Суша описав у книзі: "Савло і Павло Руського З'єдинення кров'ю блаженного Йосафата перемінений тобто Мелетій Смотрицький архиепископ єрапольський, архимандрит дерманський Чину св. Василія Великого", виданій у Римі 1666 р. Потрясений психічно витебською трагедією, Смотрицький виїздить на Схід, щоб установити захитану рівновагу духа та свою віру в правду православ'я. З цієї подорожі він повертається перемінений, і стає головним пропаґатором поєднання українців, щоб "Русь не нищила Руси", а коли переговори в цій справі не привели до скорих і бажаних наслідків, під конець 1627 р. він признає над-владу митрополита Рутського і складає католицьку ісповідь віри(Пор. Листи митроп. Рутського, видані в Римі в 1956 р., стор. 195, ч. 90: лист Рутського до папи Урбана VIII, з дня 10. 7. 1627, пор. ДБ, II, стор. 228, 229, п. 16). Рівночасно він береться за перо і стає апологетом Берестя й берестейської церковної формули. Видавши кілька праць(Напр. Оборона подорожі на Схід, у Дермані 1628 р., Протест проти Київського Синоду, року, 1628,- Паренеза або напімнення, 1629 р.,- Ексетеза або домагання, 1629 р., і Розважання про сім ріжниць, 1629 р), у яких спростовує свої давніші письма, написані проти католицької Церкви, він помирає згодом у 1633 р. в Дермані в опінії святості(Помер 27 вересня 1633 року, з титулом архієпископа Ієрополітанського, який одержав 1631 року від Папи Урбана VIII, пор. Документи Римських Архиєреїв, т І, стор. 488, ч 412: дня 5. 6. 1631. Про святість його життя і смерти прийшли до Риму документи вже в 1634 р. 30 літ згодом прегарно описав життєвий шлях Смотрицького холмський єпископ, Яків Суша (1666 р.)) так, що в Римі носилися навіть з гадкою розпочати беатифікаційний процес над його життям і смертю. Коли в 1664-1666 рр. Яків Суша старався в Римі про канонізацію Йосафата та написав його першу більшу біографію, він получив з ім'ям Йосафата і ім'я Мелетія Смотрицького, – не тільки на підтвердження справи канонізації Йосафата, але для введення справи бєатифікації Мелетія.

Можна сказати, що в літописах Церкви постать Йосафата Кунцевича на довгі віки стає символом незвичайних психічних процесів на шляхах до церковної єдности та неначе пробним каменем визрівання католицької ідеї в поодиноких душах, а то й у цілих християнських громадах(Пор. нпр. умовини з’єдинення черемиської єпархії в 1691-2 рр., ДБ, III).

г. – Чудесні уздоровлення. – Життя Йосафата та його смерть, – вийняте з обставин релігійної полеміки і боротьби, і бачене саме в собі, у своїй внутрішній вартості, – з перших же днів по витебській трагедії полонило увагу всіх християн, без огляду на віровизнання. Клич: убито святу людину, праведника, – викликав у душах людей цілий ряд асоціяцій із життям святих Церкви Христової. Перед уявою людей станув образ Святого – чудотворця, як посередника Божих благодатей. Зокрема східній культ Святих, підсичуваний змістами східньої Літургії, вразив психіку широких народних мас, і Йосафат крім титулу мученика дістає другий, не менше популярний титул – чудотворця. На нього склалась звичайна людська нужда і незвичайна святість Йосафата, об'єднані вірою й Божим милосердям.

Чудотворна історія Йосафата почалась від отого євангельського поведення людини в обличчі незвичайного й таємничого: "Увесь народ намагався торкнутися його, бо сила виходила з нього й усіх уздоровляла" (Лук. 6, 19). Вже на березі Двини народ тиснеться, щоб діткнутися тіла Йосафата (Ходика); народ тиснеться, коли його виносять з Витебська і вносять до Полоцька і коли його тіло більш року спочивало в храмі Св. Софії. А коли не можна було діткнутися тіла, народ старається дотикатися предметів, які дотикалися його, чи належали до нього (кров, одіж, каміння).

Петро Данковський, полоцький надрадник, у храмі Св. Софії протирає свої осліплі очі волосінницею, яку разом із камінням зложено при одній з колон собору, та відзискує зір; за його прикладом те саме робить якась полочанка і також прозріває(Пор. ДБ, І, стор. 134-135: свідок 27,- згодом це чудо ввійшло як одне з п'ятьох, що їх визнала Конґр. Обрядів у Римі в 1642 р . мер. ДБ, НІ, р 1642); відзискує зір і Микола Докторович Гребницький(Пор. ДБ, І, стор. 130: свідок 12, ДБ, ІІ, стор. 355), а за ним довгим рядом починають іти свідки, які під присягою зізнають про одержані за його заступництвом ласки виздоровлення. Тут і князь Юрій Чарторийський, який по 13 тижнях скомплікованої серцевої недуги нагло видужує і відзискує повне здоров'я(Пор. ДБ, І, стор. 294: свідчення митроп.Рутського з 1628 р., ДБ, ІІ, стор. 351-2: свідчення Юрія кн..Чарториського); тут і князь О. Заславський, який дотиком замоченого в крові Йосафата рушничка встає здоровим із паралічу(Пор. ДБ, І, стор. 293: свідчення митроп.Рутського); тут і князь Тома Замойський, київський воєвода, який приписує Йосафатові рятунок свого родового городу Замостя в часі пожежі (Там же, стор. 293, ч. 4: свідчення митроп.Рутського, пор. ДБ, І, ст.. 171: свідчення Корсака); тут і воєвода Смоленський Олександер Ґонсєвський, який із мощами Йосафата на шиї виходить ціло зі шведської засідки (там же); тут і родина Мелешків, хорунжих слонімських, для якої шматочок скропленого кров'ю Йосафата полотна є родинною лікарнею (там же); тут повсталий із паралічу підсудок полоцької землі Данило Щит із жінкою Анною Подбереською, яка, босоніж і перебрана, на гробі Йосафата вимолювала здоров'я для чоловіка, недужого в далекій Варшаві(Пор. ДБ, І, стор. 123-4: свідок 8); тут складає свідчення про одержану ласку видужання для жінки Михайло Тишкевич, протонотар полоцької землі(Пор. ДБ, І,. Стор. 124: свідок 9, ДБ, II, стор. 250, п. 24: М. Тишкевич); його заступництву приписує рятунок у замерзлій Двині полоцький віцепретор Харбінський(Пор. ДБ, І, стор. 126: свідок 10); йому завдячували різні ласки: адвокат якіманський Іван Коссановський, шляхтич Олександер Єленський, Петро Мнішевський(Пор. ДБ, І, стор. 131: свідок 16 (Коссановський), стор 132: свідок 18 (Єленський), стор. 132: свідок 17 (Мнішевський)), а коли дня 20 березня 1628 р. на полоцькім процесі допущено до зізнань жіноцтво, перед очима Комісії пересунувся цілий фільм болів і страждань, віри і духовного гарту тодішнього жіноцтва. Тут публічно визнавала одержані на гробі Йосафата ласки і Олександра Воловичева-Корсакова, і Марина Друцька-Соколінська, місто-воєводина полоцька, і Марина Сєляв'янка-Дубєнецька, і шляхтянки Крапінська, Ґурська, Войновська, Голубінська й інші, які вставлялися перед Йосафатом за своїми недужими чоловіками, за загроженими ворогом містами, за потребами здоров'я, загроженого паралічем, сліпотою, міґреною і т. д.(Пор. ДБ, І, стор. 133-134: свідки 20-26)

Такий самий фільм людських потреб і довір'я пересунувся перед очима Комісарів і дня 21 березня 1628 р., коли зізнавали полоцькі городяни й городянки: Лука Циганович, міський надрадник, про видужалу дочку свояка(Пор. ДБ, І, стор. 137: свідок 30); Микола Саковський, нотар, про відзискане здоров'я; Федора Волківна-Рожанка з сином Іваном, про відзискане здоров'я по 14 тижнях недуги; Матей Шимкович про видужання сина Юрія; якась Московка Марина про видужання майже сліпого сина Опанаса; полоцький радник Іван Скабіцький про видужалу однорічну донечку Марину; Севастіян Щужинський, Оптат Афанасович, Іван Андрієвич, Іван Василевич із жінкою Юліяною – про різні пільги в недугах(Пор. ДБ, стор. 140: свідок 33 (Саковський), свід. 34 (Волківна-Рожанка), свід 35 (Шимкович( свід. 36 (Марина), свід 37 (Скабіцький), свід. 38, 40, 41, 43 (Щужинський, Афанасович, Андрієвич, Василевич)); а коли того ж дня промовляли і полоцькі міщанки, знову продемонстровано наглядно чудотворну діяльність Йосафата. За його заступництвом повстала з паралічу Марина Василівна і Софія Михайлівна, одна в навечір'я, а друга в самі роковини смерти Йосафата в 1626 р.(Пор. ДБ, І, стор. 143-4: свідки 46 і 47); Реґіна Миколаївна і Олена Камінська визбулися тяжкого болю голови; жінка полоцького лавника Юрія відзискала здоров'я очей, Софія Коженкова відзискала владу в ногах, а Олена Нагурська виздоровіла з кровотечі, якою хворіла через два роки(Пор. ДБ, І, стор. 144: свідки 48, 52; 49, 51, 50). На все це полоцька міська рада предложила записи урядових книг, зроблені зараз по одержаних ласках і задовго перед беатифікаційним процесом.

Та не були це тільки зізнання світських людей; коли дня 22 березня 1628 р. виступили перед Комісію духовні свідки, чудотворна діяльність Йосафата була підтверджена з іще більшою компетенцією. О. Станіслав Косінський, ректор полоцької Колегії, зізнавав і про одержані особисто ласки уздоровлення, і про відзискане при гробі Йосафата здоров'я інших людей; йому приписав він рятунок Полоцька від облоги Шведів у вересні 1627 р., та рятунок будинку Колегії перед пожежею(Пор. ДБ, І, стор. 148-149: свідок 53; подібне в 1637 р.: ДБ, II, стор. 244); про одержані за молитвами Йосафата ласки зізнавав о. Іван Кендзєжовськии, польський єзуїт; о. Доротей Лецикович предложив письмове зізнання Павла Бордзіловського про видужання 12-літнього сина Теофіла(Пор. ДБ, І, стор. 157); полоцькі василіянки Агафія Рустовська і Софія Крижановська зізнавали про чудесно відзискане здоров'я(Пор. ДБ, І, стор. 160); навівши приклад одного свого слуги, Антін Сєлява загально ствердив на тому ж процесі:

"Про чуда Слуги Божого говориться всюди, і їх стверджують публічною присягою", а він же ж був наступником Йосафата та владикою полоцького собору(Пор. ДБ, І, стор. 164: свідок 68). Також Юрій Тишкевич, єпископ і комісар полоцького процесу, прилюдно зізнав про численні ласки уздоровлення, одержані через дотик рушника, скропленого кров'ю Йосафата. Між ними були о. Захарія Скорульський, єзуїт, виленський міщанин Снарський, а навіть сестра виленського єпископа, Філіянна Воловичева - Коссаковська. Він зізнавав також, що в часі оглядин тіла Йосафата, бачив разом з іншими комісарами, як з очей мученика капали сльози(Пор. ДБ, І, стор. 164-6: свідок 69).

Рафаїл Корсак, галицький єпископ і помічник київської митрополї, зізнавав, що в часі послухання в короля Жигмонта III, цей просив у нього мощів Йосафата, щоб оправити їх у золотий реліквар. Він зізнав також про різні чуда, вчинені заступництвом Йосафата, про які вже була мова вище(Пор. ДБ, І, стор. 171-172: свідок 69). Про чуда Йосафата зізнавав архидиякон Білоруси Сініцький, Гервасій Гостиловський, могилівський ігумен, Севастіян Качинський, василіянин, апостольський нотар Альберт Браніцький, апост. нотар Аврам Гриневецький, Мартин Тжцінський і інші(Пор. ДБ, І, стор. 173, 185, 189, 190: свідки: 70, 72, 74, 75, 76, 77). Та може найбільш зворушливе було зізнання о. Геннадія Хмельницького, колишнього Йосафатового сповідника й економа, про вилікування його від тяжкого паралічу в ніч на 28 вересня 1626 р. (яке ввійшло як одне з п'ятьох чуд беатифікації Йосафата в 1643 р.)(Пор. ДБ, І, стор. 182: свідок 71,- пор. ДБ, II, стор. 229, п. 19 (Хмельницький)). Тому він уже в 1628 р. зізнавав загально: "До його гробу приходять звідусіль, усі призивають його заступництва, і через нього діються великі ласки й чуда." А говорив він це як настоятель полоцького манастиря, який мав доручену окрему дбайливість про гріб Йосафата в полоцькій катедрі.

І діялись ці знаки Божі в перших місяцях і роках по смерти Слуги Божого, зростаючи з року на рік. Великий полоцький чудотворець прославився на цілій Білорусі, на Литві й у Польщі та звідусіль линула молитва до нього, ішли прохання і про найменшу дрібку його мощів. Про одержані ласки вписувано протоколи в городські книги, завішувано при гробі вотивні-пам'яткові написи, складано зізнання, поширювано оповідання. Разом із загальною опінією про його святість, про мученичу безвинну смерть, ішла теж слава про могутність його заступництва перед Богом у людських потребах. Тому, коли в 1637 р. вдруге засідала в Полоцьку апостольська беатифікаційна Комісія, усі покликані і переслухані свідки одноголосно говорили про Йосафата-чудотворця як про загально знану й публічну справу.

Згадавши (в межах визначеного на переслуханий часу) про одне-друге замітніше чудо, ось що в загальному заявляли свідки про Йосафата-чудотворця, відповідаючи на відповідні й виразні питання(Робимо тільки загальні виїмки, не наводячи поодиноких випадків, на які часто покликуються свідки. Ідеться про відповіді на питання 24-те)

"'Я знаю, що багато людей – говорив о. Г. Хмельницький – у своїх потребах і недугах поручало себе Слузі Божому Йосафатові, та за його заступництвом багато одержало ласки, і Слуга Божий вчинив багато чудес."(Пор. ДБ, II, стор. 221 (Хмельницький)) "Знаю багато людей, зізнавав полоцький сповідник о. Ст. Косінський, що в своїх потребах молили Слугу Божого Йосафата, і його заступництвом одержали багато ласк, а в різних недугах знайшли полегшу." (Пор. ДБ, II, стор. 236 (Косінський)).

Михайло Тишкевич говорив у 1637 році: "Знаю із щоденного нашого досвіду і з мого власного, що всі ми католики назавжди поручаємо себе в наших потребах згаданому мученикові, і за його заступництвом одержуємо від нього ласки та знаємо про вчинені Слугою Божим чуда."(Пор. ДБ, II, стор. 250 (Тишкевич). Еммануїл Кантакузен говорив:

"Загально відоме, що всі мешканці полоцького воєвідства в якихнебудь своїх потребах і недугах прибігають до святого мученика і знаходять пільгу... і багато чудес предобрий Бог робить через нього."(Пор. ДБ, II, стор. 265 (Кантакузен). Іван Дягилевич зізнавав: "Спостерігаю, і щодня досвідчаю, що ввійшло вже в звичай, що хіба тільки той не вдається в своїх потребах і недугах до св. Йосафата і не одержує від нього ласки, хто або є невіруючий, або не має на цім світі жадної прикрости."(Пор. ДБ, II, стор. 279 (Дягилевич). Доротей Ахрамович під присягою повторював: "Скільки разів говорив я з кимсь про слугу Божого Йосафата, всюди чув я одноголосно, і в наших околицях і в цілім Польськім Королівстві, що всі вірні, без жодного вийнятку, вважали його за святого мученика, і всі почитали і почитають його за такого, і публічно, і приватно, виставляють його образи в домах і в церквах, як латинники так і греки, завішують при його гробі на пам'ятку одержаних ласк срібні, воскові й мальовані образки. А все це діється з побожністю; всі почитають його мощі і носять при собі та виставляють на своїх вівтарях. А знаю це, бо і сам я їх ношу і бачив, що й інші носили, і вважали його за святу людину.-- Тому не можна дивуватися, що в наших потребах ми вдаємося до святого Йосафата, бо маємо від нього завжди готову допомогу."(Пор. ДБ, II, стор. 292, п. 23, стор. 300, п. 19 (Ахрамович). Іван Яковлевич Ходика рішуче твердив: "Молитва святого мученика всім певно і невисказано допомагає в нужді і горю... Тому святий Йосафат задля тих і таких великих причин процвітає, а його вічна слава триватиме на землі й у небі між ангельськими хорами. Увесь католицький нарід однодушно молить його: Святий мучениче Йосафате, молися за нас!" (Пор. ДБ, II, стор. 305, пит. 24-25 (Іван Ходика).

І коли напередодні проголошення Йосафата блаженним, у вересні 1642 р., "для повнішого ствердження його мучеництва, сподобалося Священній Конгрегації Обрядів розглянути також чуда, які Предобрий і Всевишній Бог учинив за його заступництвом,"(Пор. ДБ, III, вересень 1642) то трудність була в тому, щоб вибрати такі чуда, які були найбільшими, найпевнішими та найбільш символічними з тих кількасот чудесних знаків, що їх Господь дав при його гробі як вияв свого Божого уподобання в його житті і в його жертві. З цього великого числа, по зрілім досліді, вибрано п'ять чудесних уздоровлень: прозріння Петра Данковського в Полоцьку (1623), повстання з паралічу полочанки Марини Василівни, видужання з артретизму полоцького підсудка Михайла Тишкевича, виздоровіння з паралічу о. Геннадія Хмельницького та Філіянни Воловичевої-Коссаковської, сестри виленського єпископа(Пор. ДБ, III, листопад 1942: осібний звіт про чуда Йосафата). І дня 27 листопада 1642 р. згадана Конгрегація вирішила: "знані є чуда і то задовільно доказані"(Пор. ДБ, III, листопад: декрет Конґреґації Обрядів), це був останній акт Апост. Престолу перед виготовленням декрету про проголошення Йосафата блаженним(Пор. Документи Римських Архнєреїв, т. І, Рим 1953, стор. 521-523, ч. 459).

Так увійшов Йосафат Кунцевич в історію Святих Божої Церкви не тільки як мученик, але і як чудотворець, тобто не тільки як свідок правди, але і розподільник Божої благодаті. І цей титул і цю ролю, по мірі людської віри, зберігає він аж до наших днів.

2. – ЛЮДСЬКА ПРОСЛАВА
Людська прослава Йосафата прийшла двома шляхами: Божим і церковним, чудесними знаками з небес і бажанням Церкви, щоб його мученича смерть "не залишилася призабутою."(Пор. протокол Конг. Поширення Віри, з 30 квітня 1624 р.; ДБ, І, стор. 40,- лист до варшавського нунція з 4. 5. 1624, там же, ч. 28) І коли Божі знаки сплили з небес уже в самій годині його життєвої жертви на подвір'ї архиєпископської палати в Витебську, то перші акти Церкви для його прослави почалися за не цілого пів року по його смерті, щоб закінчитися остаточно .240 літ згодом – у дні 29 червня 1867 р., торжественним актом вписання в каталог Святих католицької Церкви. Цей довгий процес тільки утвердив славу Йосафата а його історія показує наглядні елементи її тривкости.

а. – Проголошення Блаженним (16. 5. 1643). –
Проголошення Йосафата Блаженним Святої Церкви приготовлялося 20 років, і здійснилося за одного і того ж понтифікату папи Урбана VIII Барберіні (1623-1644).

І.– Зарядження беатифікаційного процесу (1624). – Коротке повідомлення апостольського нунція Лянчельотті з 7 грудня 1623 викликало в Римі радше журбу про справедливе покарання виновників; ще було замало елементів, щоб могти взяти якесь позитивне рішення щодо загиблого архиєпискспа, який був, як пише нунцій, "людина прикладна і дуже ревна про поступ з'єдинення." (ДБ, І, стор. 5, ч. 1: Лист нунція варшавського, з дня 7. 12. 1624) Та вже митрополит Рутський, подаючи докладніші дані про обставини його життя, писав 23 грудня про Йосафата як "про святого отого мученика, який за славу Божу, за святе З'єдинення, за владу Святого Апостольського Престолу віддав своє життя." (Там же, стор. 7, ч. 2: лист митроп. Рутського до Папи Урбана VIII)

У листі ж до кардинала Бандіні Рутський писав 27 січня 1624 р. "ми певні, що для святого 3’єди-нення він більше зробить у небі, як міг зробити тут на землі". Опісля ж ціла українсько - білоруська єрархія, зібрана в Новгородку, писала до Конгрегації Поширення Віри про свою "готовість віддати своє життя за католицьку віру, разом із кров'ю, як це вже зробив один із нас" (30. 1. 1624). І саме на марґінесі цієї деклярації єрархії, яку прочитано на засіданні Конгрегації Пропаганди 30 квітня 1624 р., виринає вперше сформуловане бажання Церкви "встановити процес про життя і смерть полоцького з'єдиненого архиєпископа, а передусім про причину, задля якої був нез'єдиненими вбитий, щоб переслати його в автентичній формі до Папи." (Пор. ДБ, І, стор. 21, ч. 5: лист єрархії до Конгрегації Поширення Віри) До винесення цього рішення причинився вирішньо опис "життя і смерти архиєпископа полоцького," (Ідеться про життєпис пересланий Рутським під кінець 1623 р.; пор. ДБ, І, стор. 8-17, ч. 3.

Існує три тексти цього життєпису, які опублікував о. Й. Скрутень, Перший життєпис св. Йосафата, у "Записки ЧСВВ", т. І, стор. 314-363, Жовка 1925) виготовлений митрополитом Рутським (пор. лист із 27. 1. 1624) та пересланий до Риму через варшавського нунція в листі з 22 лютня 1624 р.; його мали представити в Конгрегації римські студенти митрополита – Корсак і Подбереський, а дійшов він до Риму щойно 10 квітня.

Хоч уже й передше, в березні, в цій же Конгрегації було розглядане письмо виленського єзуїта, о. Михайла Ґуткевича, про два чуда, які сталися з нагоди смерти Йосафата(Пор. ДБ, І, стор. 36, ч. 22: протокол засідання Конґр. Поширення Віри), та щойно по прочитанні цього звіту Рутського присвячено цій справі окреме засідання 30 квітня 1624 р., заряджуючи виготовлення канонічного процесу, щоб, як записано в протоколах, "справа такої ваги не залишилася незнаною всій Церкві" (там же); і вже 5 травня Папа Урбан VIII згодився виставити відповідні письма, які мали бути вислані на руки апост. нунція у Варшаві, з повновластю відпоручити справу комусь іншому(Пор. примітку до протоколу Конгрегації з 30. 4. 1624,- ДБ, І, стор. 40, ч. 27). Однак згадані письма не були виготовлені зразу, і тільки 31 травня 1624 р. префект Конгрегації просив у цій справі папу Урбана VIII, на що він, як віднотовано, "радісно погодився", і обіцяв підписати відповідне письмо, коли лише буде предложене (Пор. ДБ, І, стор. 48: протокол засідання Конгрегація, з 31 травня 1624). У січні, 1625 р. Конґреґація повідомила, що папа Урбан вже підписав петицію в справі процесу (Пор. ДБ, І, стор. 58: лист до митрополита Рутського, з 25. 1. 1625 р.), і Конгрегація Обрядів виготовляє відповідні питання, доручивши їх виготовити маронітському архимандритові Вікторинові Шалях, приятелеві Рафаїла Корсака.

Дня 30 квітня 1625 р. митрополит Рутський просить про висилку цих письм, а Пропаганда, на засіданні 22 серпня 1625, вирішує далі настоювати про виготовлення листів у справі процесу Йосафата (Пор. ДБ, І, стор. 61: лист Рутського, з ЗО. 4. 1625, до Секретаря Конґреґ.), повідомляючи про це митрополита Йосифа. Ці листи (так зв. ремісоріяльні) були підписані Префектом Конгрегації Обрядів щойно під датою 25 вересня 1625 р. і видані на адресу виленського єпископа Воловича, або на Антона Сєляву, а на випадок перешкоди – на митрополита Рутського. Та ще в лютні 1626 р. Рафаїл Корсак настоює про їх висилку, поки жиють свідки. (Пор. лист Корсака з 10. 2. 1626: ДБ, І, стор. 63, ч. 52, Листи Київських Католицьких Митрополитів, том II, Рим 1956, стор. 36-39, . 5) Щойно в грудні 1626 р. Антін Сєлява дякував Урбанові VIII за .пересилку листів, і обіцював зробити все можливе, хоч часи були тяжкі; він натякав на нові чуда, що діються при гробі мученика, та про бажання оснувати окреме братство під його іменем; вкінці просив, щоб у соборі Св. Софії могти здвигнути вівтар на гробі Йосафата (Пор. ДБ, І, стор. 65-68, чч. 54-57: Листи Сєляви з 20. 12. 1626,- пор. Листи Митрополитів, Рим 1956, т. II, стор. 181-184, чч. 1-4).

Про те саме, з більшими подробицями, писав він Конґреґації Пропаганди і її Секретареві, згадуючи, наприклад, що братство імені Йосафата буде радше унійним, і матиме завдання "своїми коштами утримувати в Полоцьку проповідників і вчителів" (там же). Ці прохання були викликані настоюванням багатьох людей, головно ж під натиском зростаючого культу та чудес, які діялися при його гробі; при цій нагоді він пересилав Секретареві шматок хустинки, скропленої кров'ю Йосафата.

Діялося це під кінець 1626 р. Але справа далі проволікалася, і Конґреґація Пропаганди писала Сєляві, що його звіт викликав у Римі нове пожвавлення, та рішено було написати нові ремісоріяльні листи, в яких доручалося приступати до процесу навіть тільки одному Комісареві. Крім того Конґреґація дозволяла приймати різні пам'ятки одержаних чуд, їх списувати і зберігати в окремому місці та обіцювала, що як тільки беатифікаційний процес буде виготовлений, папа Урбан зараз дозволить його відкрити і прослідити (Пор. протокол Конгрегації, з 21. 5. 1627: ДБ, І, стор. 73, ч. 64, і лист до Сєляви, там же, стор. 74, ч. 65).
У тому ж часі наспіла до Риму вістка про навернення Мелетія Смотрицького, про яке митрополит Рутський писав 10 липня 1627 р.:

"Я нікому іншому не приписую цього навернення як лише крові слуги Божого Йосафата, так як разом із голосом народу приписую і його смерть Преосв. Мелетієві, як головній причині.(Пор. Листи Йосифа Велямина Рутського, Рим 1956, стор. 195, ч. 90, писано з Дубна, дня 10. 7. 1627,- пор. також ДБ, І, стор. 75, ч. 67: лист до Секретаря Конґр. Поширення Віри)" Писав про нові чуда і Рафаїл Корсак, тобто про ласки, одержані Олександром Заславським і Томою Замойським, із яких перший обіцяв "по канонізації побудувати слузі Божому церкву."(ДБ, І, стор. 76, ч. 68: лист Корсака до Секретаря Пропаганди, з 1. 12. 1627. Пор. Листи Митрополитів, том II, Рим 1956, стор. 63, ч. 15) А тимчасом, через різні зайняття, апостольські комісари не могли зібратися разом, щоб приступити до переслухання відповідних свідків. Між іншими був перешкоджений і єпископ виленський Євстахій Волович, і його помічник Юрій Тишкевич, який чекав на свою висвяту (Пор. ДБ, І, стор. 78, ч. 70: лист Корсака до Секретаря Пропаганди – Інґолі, а також у Листи Митрополитів, т. II, стор. 66, ч. 18), як писав іще 12 березня 1628 р. Рафаїл Корсак, – не без жалю, що пропадають цінні свідчення. Та були це вже останні перешкоди, бо вже дня 20 березня 1628 р. в Полоцьку зібралася апостольська беатифікаційна Комісія, яка приступила до виготовлення першого процесу про життя і смерть Йосафата.

II. – Перший полоцько -витебський процес (20. 3. – 1. 4. 1628). – У понеділок по другій неділі посту, дня 20 березня 1628 р., в полоцькому соборі Св. Софії зібралася апостольська Комісія на перше своє прилюдне засідання. На основі апостольської делегації були приявні: єпископи Антін Сєлява, Юрій Тишкевич, Рафаїл Корсак; делегат єпископа виленсько-го Воловича – о. Микола Сініцький, білоруський архидиякон; оо. Г. Хмельницький і Гервасій Гостиловський, тобто ігумени полоцький і могилівський, о. Герман Гостиловський, василіянин, о. Альберт Браніцький, як апостольські нотарі процесу та оо. Аврам Гриневецький і Мартин Тжцінський, возні апостольського суду. Переслухання свідків відбулося в церкві, перед головним престолом; апостольські комісари були вбрані в єпископські згл. священицькі ризи; засідання були прилюдні, при участі вірних, і відбувалися вголос.

У Полоцьку таких прилюдних засідань відбулося шість, від 20-24 березня. У четвер, 23 березня, пополудні відбулася приватна візитація гробу Йосафата, а в п'ятницю 24 березня відправив Антін Сєлява архиєрейську Св. Літургію за щасливо переведений процес. По проповіді о. Миколая Сініцького, апостольський нотар Браніцький проголосив, що полоцький процес закривається, і закликав усіх, щоб сказали, що хто має ще сказати. По тому, в церкві, А. Сєлява разом з усім своїм клиром узяв Йосафата за патрона архиєпархії; Р. Корсак зробив те саме від київської митрополії, як її помічник, і від Василіянського Чину, як його Протоархимандрит; о. Косінський проголосив Йосафата патроном полоцької єзуїтської колегії, а з ним спільно зробили це і три латинські братства; згодом полоцькі воєвідські, замкові й городські урядники – всі, спільно, однодушно проголосили Йосафата загальним опікуном і просили про канонізацію. І тоді відбулося посіщення гробу Йосафата.

"Коли ми станули над ним (гробом), ця велика маса народу почала кидати на гріб карточки зі своїми підписами, якими засвідчала, що бере собі Слугу Божого за опікуна. Відтак люди просили благословити діткненням святого тіла вервиці, хрестики, медалики, образки, ланцюжки, перстені, брошки, сережки, навіть свічечки, рушники, книжечки, – що виконував Преосв. єпископ метонський (Тишкевич)." (Порівняй про ці події Беатифікаційний Процес, з 20. 3. 1628 р. в ДБ, І, стор. 79-81, 191-195, зокрема щодо цитованого уступу, стор. 194) Згодом перев'язано труну шовковими шнурками, опечатано і вставлено в виготовлену колись Йосафатом гробницю, а з проповідниці владою Апост.

Престолу була проголошена заборона комунебудь і колинебудь отвирати гріб, або щось із нього виймати, – що народ сприйняв з сльозами, жаліючи, що не могтиме вже бачити святого тіла. Того дня, у навечір'я Благовіщення, єп. Юрій Тишкевич, посвячуючи три дзвони для церкви оо. Єзуїтів, один із них назвав ім'ям Йосафата, а на другий день, уділяючи миропомазання полоцьким дітям латинського обряду, на прохання багатьох надав їм його ймення. Вкінці, ще того дня Комісія покликала до архиєпископської палати полоцьких жидів, які бажали скласти і свої свідчення; їх покликано до палати, бо тодішній церковний правопорядок не дозволяв жидам вступу до християнських святинь, а тим більше складати в них зізнання (Пор. ДБ, І, стор. 195: свідки 79, 80, 81). Десь із неділі виїхала Комісія до Витебська, щоб і там зібрати зізнання свідків-очевидців.

Перше витебське, а сьоме з черги засідання Комісії відбулося в четвер третьої неділі посту, 30 березня 1628 р. Був це саме час весняної відлиги і зрушення ледів, то Комісія з трудом добилася до Витебська щотільки 29 березня; дзвонами трьох тільки церков оголосила свій приїзд і замешкала в єпископській палаті, виставляючи ще того самого дня урядовий поклик для важніших свідків. Отже дня 30 березня ранком, біля години дев'ятої, скликано народ до парафіяльної церкви Благовіщення, при якій Йосафат був убитий, і тут, біля проповідниці, по відібранні присяги, почався переслух свідків, які промовляли спільно і зосібна. Те саме відбулось і в наступних днях, у п'ятницю й суботу, дня 31 березня і 1 квітня, коли відбулася ще й пополуднева сесія, що мала завданням позначити ті місця, які були пам'ятні з різних подій у часі мучеництва Йосафата. На тих місцях приміщено написи, або закопано поблагословлені передше хрести; все те діялось у приявності народу (Пор. процес витебський, ДБ, І, стор. 197-8, 217-219).

Витебська сесія Комісії закінчилася також замітною подією. В неділю, дня 2 квітня, коло полудня, під проводом витебського місто-воєводи Узєнєцького, зійшлися витебські городяни до єпископської палати, де резидувала Комісія, і припавши на коліна просили полоцького архиєпископа Сєляву про наложення на місто подути й розрішення від гріха поповненого вбивства, закликаючи інших комісарів на заступників і свідків цього покаянного акту. Сєлява вийшов до народу й обіцяв вислухати їх прохання та прийняти їх за своїх вірних. Отже в понеділок прийшли головні витебські городяни до палати та просили визначити їм сповідників для цілого міста. А було це навечір'я Благовіщення за юліянським календарем, і справді на празник Благовіщення єп. Корсак та 4 священиків, членів Комісії приймали сповідь витебщан (Пор. ДБ, І, стор. 218: діяння комісії дня 1. 4. 1628, по полудні).

Також і в Витебську покликано до єпископської палати на свідків жидів, а з повороті з Витебська комісія поступила ще до деяких шляхтичів, не-католиків, пп. Мірського і Мартина Ґєдройца, і від них відібрала відповідні зізнання, які внесла в акти процесу (Пор. ДБ, І, стор. 218-219: зізнання жидів і інших принагідних свідків).

Взагалі, апостольська Комісія переслухала і внесла в акти процесу свідчення 155 свідків, із чого в Полоцьку 80 і 3 жидів, а інших у Витебську чи в його околицях. Відповідно до апостольських листів і делегації, свідкам було поставлено 65 питань і стверджень, на які свідки відповідали більше чи менше вичерпно. Велика кількість питань і стверджень не дозволяла Комісії перейти всі питання за чергою і з кожним свідком, уникаючи затрати часу та повторень. Деякі відповіді були давані загальними фразами, а то й спільними відповідями, які Комісія віднотувала, але не протоколувала подрібно. Взагалі, процес такої величини вимагав багато тижнів часу і праці, на що не дозволяли обставини і комісарів, і свідків. Тому апостольські нотарі виготовили текст процесу радше в спосіб історичний і синтетичний; щоб зорієнтуватися в такій масі свідків і свідчень, і для спрощення процедури й заощадження часу не відзначували і заприсяження кожного свідка; з того згодом пороблено в Римі формальні застереження щодо важности процесу, який остаточно таки відкинено, – саме через пропущені формальності, які в тих околицях не були знані.

Акти процесу підписали 5 апостольських комісарів і перевірило їх трьох апостольських нотарів; підписано їх дня 1 травня 1628 р. та разом з іншими документами переслано до Риму; справу пересланого процесу поручали А. Сєлява, як голова Комісії, єп. Ю. Тишкевич, як член Комісії, та митрополит Рутський, який передав і своє письмове свідчення (Поміщене в ДБ, І, стор. 281-294, ч. 77: свідчення Рутського; лист Тишкевича, з 1 травня 1628 р., в ДБ, І, стор. 295, ч. 79,- лист Сєляви, з 10 червня 1628 р., там же, стор. 297, ч. 81). У листопаді Конгрегація Пропаганди, на доручення Папи Урбана VIII, передала процес до Конгрегації Обрядів, щоб ця його отворила й прослідила та звітувала папі (Пор. ДБ, І, стор. 304, ч. 89: протокол Пропаганди, з 24. 11. 1628 р). Про це заінтересовані були повідомлені Конгрегацією Пропаганди дня 2 грудня 1628 р.(Пор. там же, стор. 305-6, ч. 90 (Сєлява), ч. 91 (Рутський), ч. 92 (Тишкевич)), і в січні 1629 р.( Пор. ДБ, II, стор. З, ч. 94 (лист до варшавського нунція)

Одержавши акти процесу, Конгрегація Обрядів вирішила про їх розпечатання, одобрення деяких недокладностей, та переслання їх до ротальних суддів для досліду (Пор. ДБ, II, стор. З, 5, 7, чч. 93, 97, 98, 99: різні рішення Конґреґації). Дня 15 лютня 1629 р. о. Микола Новак, ЧСВВ, заніс процес до Конґреґації і, виказавшися своїми повноваженнями, зажадав його отворення та справдження автентичности, що забрало 4 дні часу. Два римські студенти, оо. Никифор Лосовський і Філон Тишкевич, ствердили автентичність підписів і опечатань (Пор. ДБ, II, стор. 98-101: збірка актів про отворення процесу). Переглянувши процес Конгрегація ствердила деякі неточності формального характеру та в вересні одержала санацію браків. А тимчасом постулятор справи, о. М. Новак, робив старання, щоб, за всіма правилами і приписами, зібрати зізнання свідків, які проживали в Римі, і в листопаді 1629 р. прийшло до так званого першого римського процесу.

III. – Перший римський процес (6-10. 11. 1629). – Процес відбувся в Римі, перед Апост. Протонотарем Лаврентіем Корсі, у каплиці його палати при площі Фарнезе, в годині 20, 10 листопада 1629 р. На процесі зізнавали: о. Микола Ленчицький, єзуїт, який знав Йосафата ще з Вильна в 1607 р.; о. Никифор Лосовський, василіянин, римський студент, який жив із Йосафатом багато літ. та за його понукою вступив до манастиря; о. Філон Тишкевич, василіянин, який знав Йосафата особисто від 1620 р. до смерти, та був свідком і чудес, які діялися на його гробі; клирик Яків Оранський, 22-річний римський студент, який зізнавав дещо зі слуху, а передовсім зізнавав про чудо уздоровлення ломжицької капітанші, якого був свідком (Ідеться про Філіянну Воловичеву, пор. також ДБ, II, стор. 349: свідчення ломжицької капітанші).

– Процес відбувся за всіма формальностями. Однак і цей процес згодом був відкинений через сумнів про повновласті згаданого протонотаря. Справа тягнулася майже два роки, і в грудні 1631 р. була вирішена негативно; через те наказано щераз переслухати римських свідків (Процес поміщений в ДБ, II, стор. 7-29, ч. 100; відкинення римського процесу гл. протокол Конґр. Обрядів із 10. 12. 1931, у ДБ, II, стор. 37, ч. 111).

IV. – Другий римський процес (5-12. 3. 1632). – На вставлення постулятора о. Миколи Новака процес відбувся в захристії церкви оо. Августинців, під предсідництвом делегованих комісарів, Преосв. Ректора Діоталлеві, єпископа св. Агати, і Цезаря Вентімілія, єпископа з Террачіни, та нотаря Едварда Тібальдескі; У процесі взяв участь промотор віри Ґраціозус Уберті; свідками виступили: бувший нунцій у Варшаві Іван Лянчельотті, єпископ із Нолі; о. Никифор Лосовський, василіянин, і Альберт Водейський, мирянин із виленської єпархії (Текст процесу поміщений в ДБ, II, стор. 42-78, ч. 117, під датою 5. 3. 1632). Процес відбувся за збереженням усіх і найменших формальностей та являється просто взірцевим. Його, разом із попередніми передано в студію ротальним суддям та урядникам Конґреґації Обрядів, а Конґреґація Пропаґанди в листопаді 1632 р. вирішила настоювати про скоре вирішення справи (Пор. ДБ, II, стор. 78: протокол засідання з дня 16. 11.1632). Та в міжчасі помер римський василіянський прокуратор о. Микола Новак, і в серпні 1633 р. митрополит Рутський вислав до Риму в справах З'єдинення свого помічника Рафаїла Корсака, доручаючи йому також справу беатифікації, яка застрягла у правних формальностях (Пор. листи Рутського до Урбана VIII і до Конґр. Поширення Віри, з дня 1. 8. 1633, в ДБ, II, стор. 80-81, чч. 120-121). У 1633-1634 (рр. розвинув Корсак у Римі широку діяльність у справі беатифікації Йосафата. Були пороблені й виготовлені всі потрібні студії: про важність процесів і про їх недоліки (Пор. документ із 1633-1635 р. в ДБ, II, стор. 84-103, чч. 125-128), а теж про мучеництво і його причини (Пор. документ із того ж часу, в ДБ, II, стор. 103-148, чч. 129-130), з відповідними прилогами й актами (Там же, ч. 130). Зокрема три ротальні судді: Іван Коччіні, Пилип Піровані і Климент Мерліні виготовили прегарну реляцію про мучеництво Слуги Божого Йосафата, складену з трьох частин: про важність процесів і їх доказову силу, про мучеництво і його причини, про мучеництво Слуги Божого Йосафата; у четвертій частині були розглянені деякі чуда на його гробі (ДБ, II, стор. 149-191, ч. 132). Звіт Роти був позитивний, і справу передано до вирішення папи Урбана VIII.

Та помимо всіх старань Корсака, ротальних суддів і Конгрегації Пропаганди, помимо всіх настоювань митрополита Рутського і короля Володислава, дня 19 червня 1635 р. Конгрегація Обрядів рішила видати нові листи для виготовлення нового процесу (ДБ, II, стор. 191, ч. 133); 20 вересня того ж року Пропаганда переслала їх на руки варшавського нунція з заміткою: не передавати їх нікому, а тільки в руки митрополита, якщо їх зажадає, або Рафаїла Корсака, який виїздить із Риму до Варшави (ДБ, II, стор. 191-192, ч. 134, з 20. 9. 1635). Пропаганда виставила Корсакові від себе новий мандат духовної прокуратури при виготовленні нового процесу, з властю визначити одного чи більше прокураторів-делеґатів (Пор. ДБ, II, стор. 193, ч. 136, із 24. 9. 1635). Із цими документами та цілою низкою папських поручаючих письм до короля й сенаторів та єпископів виїхав Корсак десь під конець 1635 р. до дому (Пор. листи папи Урбана VIII до різних достойників, світських і духовних, із 15. 9. 1635 р., в Документи Римських Архиєреїв, т. І, Рим 1953, стор. 500-509, чч. 434-447), де ждали його нові труднощі, нова праця та відповідальність, передовсім же київський митрополітальний престіл, на який він вступив по смерті митрополита Йосифа Велямина Рутського, дня 5 лютня 1637 р.

V. – Другий полоцький процес (12-25. 8. 1637). – Довго й основно підготовлявся другий полоцький беатифікаційний процес, який формально розпочався щойно 31 липня 1637 р., на основі нових ремісоріяльних листів Конґр. Обрядів із 7 вересня 1635 р., в яких було поставлено для свідків 25 ясно визначених запитів та 20 стверджень (Пор. ці листи в тексті другого полоцького процесу, в ДБ, II, стор. 197-199). Новий процес відбувся в Полоцьку, в архиєпископській палаті, за участю двох відпоручених Комісарів, виленських каноніків, оо. Адама Йосифа Щита і Альберта Сєляви, підпромотора віри о. Степана Дичковського і нотаря Григора Паскевича. Комісія переслухала докладно 8 свідків, вписуючи дослівно їх зізнання в урядові акти, які підиисзли Комісари, кожний зосібна (Текст другого полоцького процесу, під датою 12. 8. 1637, поміщений у ДБ, II, стор. 194: листи: стор. 194-215; зізнання свідків: стор. 215-335, різні документи: стор. 335-363). Дня 21 серпня 1637 р. Комісія перевела розпізнання мощів, перебрала їх у нові ризи та знов опечатала гріб Мученика. До процесу долучили комісари 14 різних документів давнішої дати, з яких деякі складалися з цілого ряду урядових актів, виписаних із полоцьких городських книг, про різні чуда Йосафата (Там же, стор. 335-359). Вкінці були долучені ще деякі акти формального характеру та нотаріяльні підписи, які остаточно дня 4 грудня 1637 р. ствердив своїм авторитетом полоцький архиєпископ Антін Сєлява. Акти процесу були виготовлені й переслані в мові польській та руській (зглядно білоруській), а переклав їх на латинську мову в Римі о. Рафаїл Левакович, хорватський францисканець, назначений кардиналом Памфіліем. (Пор. там же, стор. 363: підпис Сєляви і відмітка Р. Леваковича)

У грудні 1637 р. новий київський митрополит Рафаїл Корсак переслав до Риму акти процесу через польського провінціяла Кармелітів босих, поручаючи Секретареві Пропаганди старатися приспішити отворення процесу та його переклад, до чого поручав римських студентів: оо. Пилипа Боровика і Йосафата Ісаковича (Пор. ДБ, III, рік 1637, і листи Корсака, в Листи Митрополитів, т. II, стор. 146-148, чч. 59-61, із 4. 12. 1637). Дня 24 травня 1638 р. Конгрегація Пропаганди поручала цю справу на своєму черговому засіданні. Але і цей новий процес натрапив на деякі труднощі формального характеру, тобто на брак посвідчення про усунення при гробі Йосафата всякого недозволеного культу. Справа опинилася в липні 1638 р. перед папою Урбаном VIII, який доручив її простудіювати й поладнати (Пор. ДБ, III, рік 1638). Та Конґр. Обрядів наказала в вересні 1633 р. звернутися з тією справою до митрополита Корсака, щоб доповнив брак, виставляючи окремі листи для переведення відповідного процесу. (Пор. там же, вересень 1638 р)

VI. – Третій полоцький процес (1638р.– 1639 р.). – Третій полоцький процес був формального характеру: ствердити, що при гробі Йосафата немає жадного недозволеного почитання. Виготовлення цього процесу доручено архиєпископові полоцькому, який номінував підпромотора віри в особі Іллі Заорського, та визначив нотаря й возного; прокуратором справи був о. Никанор Котарський. Чотири свідки відповіли на поставлені питання. Стверджено, що була усунена лямпа і образ із свічками й різними пам'ятковими таблицями, які були завішені при гробі; також скрізь поусувано образи з авреолею чи короною; залишилися тільки голі стіни, а все інше перенесено до захристії. Зізнання перекладено на латинську мову, нотаріяльно переписано й підписано та доручено заприсяженому возному, щоб перевіз їх до Риму (Текст цього нового процесу не вдалося нам знайти в римських архівах, і зміст його подаємо за відповідною реляцією про його важність, поміщеною в ДБ, III, рік 1639). Тим "возним" став фактично сам митрополит Корсак, який у жовтні 1639 р. вибрався туди в різних справах. Уже 19 листопада справа нового процесу була розглянена в Конгр. Обрядів, яка вирішила його отворити, ствердивши передше його автентичність (10. 12. 1639).

VII. – Декрет проголошення Блаженним (16. 5. 1643). – Щойно з 1640 р. пішла справа беатифікації скорим кроком вперед, головно під на тиском приявного в Римі митрополита Корсака, який там же й помер 28 серпня 1640 р.(Про побут і смерть Рафаїла Корсака в Римі, гл. А. Г. Великий, Рік і день смерти митроп. Рафаїла Корсака (по лат.), в "Записки ЧСВВ", т. І, Рим 1949, стор. 145-160) Та смерть Корсака вже не припинила праці, і в січні 1641 року визнано важність зізнань свідків (Пор. ДБ, III, січень 1641 р), а 2 березня 1641 р. папа вирішив "поступати далі, не чекаючи на окремі засідання" (там же). І знов на основі нових зізнань були виготовлені відповідні документи про мучеництво і його причини,, які розглянено в серпні-вересні 1642 р. Тоді також виринула теоретична проблема про конечність чудес до беатифікації мучеників, яку вирішено, для більшої певности, схвально та в вересні-листопаді перевірено 5 чуд і їх апробовано (27. 11. 1642), і дня 14 грудня 1642 р. Конгрегація Обрядів видала свій декрет: "можна вписати згаданого Слугу Божого Йосафата в каталог святих мучеників, і колинебудь приступити до його торжественної канонізації."(Декрет Конгрегації Обрядів, поміщений у ДБ, III, гру день 1642 р) Того ж таки дня папа Урбан VIII схвалив думку Конгрегації Обрядів.

У часі виготовлювання відповідного папського письма, дня 12 січня 1643 р., на тайній консисторії було вирішено згадати заслуги Конгрегації Поширення Віри у проголошенні Йосафата блаженним, а щодо відсвяткування беатифікаційного торжества в Римі, то справу доручено Конґр. Обрядів. На вставлення о. Пилипа Боровика, ЧСВВ, прокуратора, щоб визначення дня й обставин доручити кардиналові Префектові Пропаганди, Конгрегація Обрядів погодилася на внесок (19. 2. 1643).

Та неприявність кардинала Антона Барберіні в Римі, у листопаді 1643 р., не дозволила, щоб згадане свято відбулося в заплянованих формах; на нього була передбачувана церква оо. Єзуїтів у Римі, з огляду на більшу кількість учасників (Пор. ДБ, III, рік 1643). І щойно в 1644 р. перший раз відсвятковано празник Йосафата в Римі, дня 12 листопада (Пор. ДБ, III, рік 1644, на святкуванні беатифікаційного торжества в Вильні у церкві василіян Святої Трійці, в листопаді (29-го) 1643 р., взяв участь польський король Володислав IV із жінкою Кекилією-Ренатою: Енциклопедія Повшехна, т. 5, стор. 12, Варшава 1861).

А тимчасом дня 16 травня 1643 року появилося папське бреве беатифікації Йосафата, щоб ''слуга Божий Йосафат на майбутнє міг називатися блаженним, і щоб усі ченці згаданого Чину св. Василія в цілому світі, а також усі священики, світські й чернечі, могли дня 12 листопада служити церковне правило й общу Літургію святителя і мученика в усіх церквах єпархії і провінції полоцької та цілої митрополії Руси." У цьому ж бреве був схвалений і декрет Конгрегації Обрядів, що "до його торжественної канонізації можна приступити колинебудь" (Пор. ДБ, III, травень 1643 р.; А. Великий, Документи Римських Архиєреїв, т. І, стор. 521-523, ч. 459: 16. 5. 1643). З цієї нагоди дня 1. 11. 1643 р. в Римі появився в італійській мові популярний життєпис Блаженного з іконкою, пера Антонія Джерарді, римського прокуратора справи (Пор. ДБ, III, травень 1643). Так вступив Йосафат на перший ступінь своєї земської прослави, як блаженний священомученик.

б. – Культ блаженного Йосафата (ХУІІ-ХІХ ст.). – Між проголошенням Йосафата блаженним у 1643 р. і його канонізацією в 1867 р. проминуло 225 літ культу Йосафата, обмеженого в рямках помісної українсько-білоруської Церкви київської митрополії. Цей культ розвивався і проявлявся в залежності від загальної історії Церкви, і тому переходив різні етапи своєї інтенсивности. На це вплинули і політичні обставини у східній Европі в ХУШ-ХІХ століттях. Головним промотором цього культу став Василіянський Чин, який і був кустосом мощів Йосафата. Розвиток цього культу пов'язується також з тією історією мощів блаженного Йосафата, про яку скажемо окремо.

І. – Змагання за поширення культу Йосафата (XVII ст.). – Бреве, яким папа Урбан VIII проголосив Йосафата блаженним, обмежувало його культ до київської митрополії й Василіянського Чину; щойно торжественна канонізація поширювала такий культ на цілу Церкву. Тому всі зусилля XVII століття йшли до того, щоб проголосити Йосафата святим, основуючись на декреті з 14 грудня 1642 р., що "можна колинебудь приступити до його торжественної канонізації". Та Урбан VIII скоро помер (1644 р.), а згодом на сході Европи прийшло до козацьких воєн та шведської й московської інтервенції. Київська митрополія через 10 літ була необсаджена, та й саме Берестейське З'єдинення переходило тяжкі драматичні часи.

Навіть мощі бл. Йосафата опинилися на скитальщині в часі наступу московських військ на Литву. Все це забрало яких 20 літ часу, і про канонізацію не могло бути мови, хоч у тяжких воєнних роках лихоліття культ Йосафата зростав, і за його молитвами діялися чудесні явища. Щойно в червні 1662 р. тодішній Протоархимандрит Василіянського Чину, єп. Яків Суша, висилаючи до Риму на прокуратора о. Пахомія Огілевича, порушив справу канонізації бл. Йосафата. Суша просив кардинала Барберіні вставитися за цією справою, щоб із канонізацією Костки сполучити канонізацію Кунцевича, яка принесе багато користи З'єдиненню, загроженому ворогами (Пор. ДБ, III, червень 1662). Рік згодом, у серпні 1663 р.

Суша сам особисто вибирався до Риму в справах з'єдиненої Церкви та зрушив цілу Польщу, Литву й Австрію, щоб спомогли проханнями справу проголошення бл. Йосафата святим. І коли в квітні 1664 р. він їхав до Риму, то віз із собою десятки листів польсько-литовської знаті, від короля Івана Казимира починаючи, яка прохала про канонізацію Йосафата; а коли переїздив через Німеччину, вступив до цісаря Леопольда І, та виєднав і від нього такі ж поручаючі листи (Ці листи почав Суша збирати вже в 1663 році; пор. ДБ, III, рр. 1663-4). Прибувши до Риму, Суша повів справу енергійно, а тимчасом із Польщі й Литви напливали щораз нові прохання до папи й кардиналів та римських Конгрегацій (Пор. ДБ, III, за роки 1665-1666). Тут виготовив він два славні життєписи, які мали на цілі зрушити справу з місця. На тлі загальнішого стосторінкового меморіялу "Про праці з'єдинених" (Пор. видання М. Гарасєвича, в Аnnаlеs Ессlеsіае Ruthenae, Leopoli 1862, раg. 298-349.), він написав свій "Курс життя і мученицький подвиг блаженного Йосафата Кунцевича", та "Савло і Павло Руського З'единення перемінений кров'ю блаженного Йосафата тобто Мелетій Смотрицький...", видаючи їх у Римі в 1665 і 1666 рр.

Головним заміром Суші було приєднати бл. Йосафата до канонізації якогось іншого Святого і так зменшити кошти цього торжества, які тодішня з'єдинена Церква не могла сама вирівняти. До цієї думки він приєднав митрополита Гавриїла Коленду та згодом і його помічника Кипріяна Жоховського, які через дальших 10 літ настоювали на цю справу в своїх листах і меморіялах до Риму (Пор. ДБ, III, між роками 1667-1675). Щойно по 1675 р. ця справа знову занепала, і вже більш у такій формі не виринула. Зате виринула вона в іншій практичнішій формі, за митрополитування Жоховського, який поставив поширення культу Йосафата як умовину з'єдинення галицьких єпархій під кінець XVII століття. Цю умовину зробив Апостольський Престіл своєю і виміг її на Інокентієві Вінницькому (ДБ, III, рр. 1691-2), розширюючи так культ Йосафата на західньо-українські землі, які в XVII ст., будучи нез'єдиненими, його не плекали і не знали.

Дальшим проявом культу бл. Йосафата в XVII ст. було більш підхоже святкування його празника. Тому митрополит Жоховський іще в 1678 р. просив перенести цей празник з холодного листопада на місяць вересень, і Апост. Престіл погодився на це перенесення; згаданий митрополит увів його службу під днем 16 вересня старого календаря, у своїм Служебнику, виданім 1692 р. (Пор. на стор. 136-137, де, під заголовком: "В той же день празднуєм Блаженнаго Священномученика Іосафата, Архієпископа Полоцкаго", подано тропар і 2 кондаки Святому, прокімен, Апостол, аллилуя, Євангелію, і причастен. За цим пішли інші видання напр. Літургікон, вид. у Львові 1758 р) Це перенесення і його відчута потреба вказує на поширення культу Йосафата в північних єпархіях київської митрополії XVII століття.

II. – Поглиблення культу бл. Йосафата в XVIII ст. – Першим кроком було поглиблення церковного культу Йосафата. Замойський синод у 1720 р. затвердив свято бл. Йосафата на 16 вересня (27 за новим календарем), а в 1737 р. вийшла в Почаєві перша церковна служба бл. Йосафатові для церковного вжитку, в рамках так зв. "річної минеї", (Пор. Мінея рочная іли мало нічто сокращенний Трефологіон..., в Обителі Почаєвской Успенія Пресвятой Богородици тщанієм іноков Ч.С.В.В. типом іздан, 1737 р. (в 4)) а в 1738 в Уневі. Дальшим кроком було перенесення святкування празника Йосафата на неділю, щоб так уможливити народові взяти в ньому громадну участь. Уже в 1703 р. просили про це галицькі василіяни, а зараз по Замойськім Синоді справу передано до Апост. Престолу, який у 1728 р. розглянув її і прихилився до цього прохання. Однак постанова не була виконана і її відновив двадцять літ згодом, у 1749 р. митрополит Гребницький. Третій раз цю справу порушила передсоборова Комісія в 1765 р., але і тепер не прийшло до скликання синоду й виконання постанови. Згодом у Галичині перенесено празник на неділю з рацій зменшення церковних свят, на яке наполягав австрійський уряд (Про історію зменшення свят в австрійській державі пор. працю В. Хотковського, Historja polityczna Kosciola katolickiego w Galicyi za rzadow M. Teresy, Краків 1909 р).
У сторіччя смерти бл. Йосафата в 1723 р. Василіянський Чин виєднав був окрему ласку повного відпусту для всіх, що 16 вересня відвідають якусь із василіянських церков (Пор. Документи Римських Архиєреїв, т. II, стор. 44, ч. 658, Рим 1954, пор. ДБ, III, дня 7. 8. 1723). Цей одноразовий привілей був даний у 1756 р. на десять літ (Пор. Документи Римських Архиереїв, т. II, стор. 165, ч. 748, дня 14. 7. 1756; пор. ДБ, III, під днем 14. 7. 1756), а згодом відновлюваний – останній раз у 1827 р., останнім василіянським прокуратором у Римі – Анатолем Вільчинським (Пор. Авдієнції Святішого, т. II, стор. 256, ч. 713: з дня 23. 9. 1827, пор. ДБ, III, дня 23. 9. 1827). Крім василіянських церков такий привілей випросив для цілої луцької єпархії в 1778 р. єп. Кипріян Стецький (Пор. Авдієнції, т. І, стор. 233, ч. 259: дня 25. 2. 1778; пор. ДБ, III, під тою самою датою) та деякі поодинокі церкви, які мали бл. Йосафата за покровителя.

Ш. – Занепад культу бл. Йосафата в XІX ст. – З 1772 р. почався занепад церковного культу бл. Йосафата в московській і австрійській займанщині із двох різних причин. Москва змагала до ліквідації З'єдиненої Церкви взагалі, і зовнішнє торжество бл. Йосафата декому виглядало на непотрібну провокацію православної Церкви та держави, як нпр. архиєпископові полоцькому Лісовському, чому рішуче спротивився Василіянський Чин на своїй останній капітулі в Жидичині 1788 р. (Капітула відбулася в Жидичинській Архимандріі, дня 19. 9. – 14. 10. 1788 р., а справу обрядів і свят трактовано на засіданні 11 і 12) Та ступнева ліквідація східнього католицизму в російській займанщині потягнула за собою і занепад Йосафатового культу, за виїмком Холмщини, де в Білій Підляській горів далі вогник Йосафата, – аж до ліквідації василіянського манастиря в 1864 р., а згодом і до усунення його мощів у церковні підвали в Білій, у 1873 р.

В Австрії діяли інші причини, економічного порядку. Йосифінські реформи мали також на меті зменшення обов'язкових церковних свят, чого жертвою впав і празник св. Йосафата. Галицькі єпархії тільки помалу піддалися натискові австрійських властей, переносячи більші празники на неділю. Серед них однак не згадується вже празник св. Йосафата в рр. 1788, 1792, 1813 і 1816, як видно з "курренд"" львівської митрополії (Пор. про це Гарасєвич М., Аннали, стор. 613, 969; Ю. Пелеш, Пастирськоє Богословіє, Відень 1885, стор. 316-317; той же, Історія Унії (по нім.), том II, стор. 742, Відень 1880). Щойно канонізація бл. Йосафата в 1867 р. знов оживила справу його церковного почитання, яка згодом була порядкована на Львівському Синоді в 1891 р., – відповідно до введення у 1882 р. празника св. Йосафата в календар вселенської Церкви (Пор. Акти і Декрети Львівського Синоду 1891 р. (по лат.), стор. 129, Рим 1895,- тут поміщено празник св. Йосафата між неподвижними, під днем 31 жовтня, з заміткою: "переноситься на неділю". Пор. про святкування празника св. Йосафата статтю М. Ваврика, в "Записки ЧСВВ", том VI, Рим 1967 (присвячений 100-літтю з дня канонізації)).

в. – Торжественна канонізація св. Йосафата (29. 6. 1867). – Справа торжественної канонізації св. Йосафата виринула знову щойно на початку 1860-их років. У 1861 р. майже припадково зацікавилися справою бл. Йосафата деякі ченці Ґроттаферратської василіянської обителі (о. Тоскані), і виклали справу в окремім меморіялі в Конгр. Обрядів, із нагоди розгляду справи так званих японських мучеників. Та тому, що справа цих мучеників була вже закінчена, справу Йосафата відложено; коли ж у 1863 р. Папа Пій IX проявив бажання канонізувати нових блаженних, секретар Конгр. Обрядів Д. Бартоліні предложив теж справу бл. Йосафата, на що Пій IX радо погодився. Тодішня польська еміграція також інтересувалася цією справою. Були це часи так зв. січневого повстання і повстанці й емігранти вважали, що піднесення Йосафата на престоли зверне увагу світу на обставини московської окупації.

Та папа Пій IX думав передовсім про справи Церкви і її одність у тих тяжких часах, коли першенство Римського Архиєрея ставили під сумнів, а ліберальні цивільні кола поборювали Апостольський Престіл. Тому, не зважаючи на гасла пропаганди з одного і другого боку: мовляв Рим бажає канонізацією св. Йосафата виявити своє вороже наставлення до Росії і православ'я, чи, навпаки, обстоює за польськими повстанцями, Пій IX рішив іти далі; дня 28 січня 1864 р. кардинал вікарій Риму Патріці був назначений релятором справи, а вже дня 5 лютня визначив він двох постуляторів: оо. Миколу Контієрі, ґроттаферратського ігумена і о. Михайла Домбровського, колишнього протоігумена так зв. Руської провінції василіян на Холмщині, який тоді проживав у Римі. Прокуратором справи став адвокат Де Домінічіс-Тості. На вимогу Конґр. Обрядів, у серпні 1864 р. постулятори прєдложити в справі Йосафата давнішу документацію з часів беатифікаційного процесу, та взялися за пропаганду його імені в Італії й поза нею, друкуючи два образки Блаженного.

Дня 8 січня 1865 р. Конґр. Обрядів на своєму засіданні поставила справу канонізації до вирішення, тобто "чи можна безпечно приступати до канонізації?" Справу на засіданні схвалено і вона чекала тільки свого проголошення; але саме в тому часі вдарила в неї з іншого боку російська пропаганда. Коли не вдалося задушити справу під замітом політичної афери, московська преса пустила в обіг давній закид про т. зв. жорстокість Йосафата, яка, мовляв, спровокувала реакцію народу, – що привело до трагедії. Головним документом був уже знаний лист Лева Сапіги з 1622 р. Ця пресова атака викликала в Римі тривогу, і справу знову відложено. Тимчасом о. Контієрі та о. Альфонс Ґепен, бенедиктинець, і о. Іван Мартинов, єзуїт, взяли закиди в студію та, на основі аналізи переписки Сапіга - Кунцевич, вияснили безпідставність і фальшивість закидів, публікуючи свої висновки в паризькім журналі "Ле Монд". Щойно в квітні справа пішла далі вперед, і Пій IX вибрав празник св. Атанасія в Грецькій Колегії, щоб із тієї нагоди проголосити своє рішення, так зване "можна безпечно". І справді, 2 травня 1865 р. папа взяв участь у Св. Літургії, а по її закінченні велів прочитати декрет і виголосив відповідну проповідь.

По тому зачалися приготування до торжества, і збирання складок на покриття коштів. У тому ж часі, десь у другій половині 1865 р„ був іменований і третій постулятор, Преосв. Йосиф Сембратович, який проживав у Римі. Вже в 1866 р. почали продумувати про ближчу підготовку нпр. про відповідні канонізаційні образи і прикраси, книжки й торжества; з Польщі, через віденську нунціятуру, було одержано більші мощі, для потреб канонізації. На тайній консисторії дня 11 травня 1866 р. була виконана ще дальша канонічна формальність, тобто запитування кардиналів, чи приступати до самого проголошення бл. Йосафата Святим. Десь у листопаді того року взявся о. Контієрі до написання життя Йосафата, якому присвятив 7 місяців часу, в пості, в молитвах та на самоті. Вкінці прийшов день 29 червня 1867 р., 1800-роковини від смерті св. апостола Петра, на який призначено канонізаційне торжество, в якому на першому місці поставлено бл. Йосафата. Ще 12 червня папа Пій IX промовляв на півпубличній консисторії про канонізацію Йосафата, висказуючи всі свої інтенції й бажання. Разом із ним дня 29 червня були піднесені на престоли: бл. Петро Арбуенський і 19 мучеників із різних Чинів, та 4 інших блаженних.

Канонізація бл. Йосафата відбулася на базі документів беатифікації, бо в бреве Урбана VIII було сказано, що до торжественної канонізації можна доступити коли-небудь. Ця нагода прийшла щойно з нагоди цих роковин святого апостола Петра і два роки перед початком Вселенського Собору Ватиканського Першого, який у 1870 р. торжественно проголосив науку Церкви про першенство й непомильне вчення Римського Архиєрея, – за що в 1623 р. Йосафат віддав своє найвище свідчення. Так увійшов Йосафат видимо в історію вселенської Церкви, як і в каталог її Святих. Про це появилася 6 липня 1867 р. окрема велика булля, підписана також усіма кардиналами, приявними в Римі. Літом 1867 р. відбулися в його честь канонізаційні торжества з церковними моліннями, богослужбами, проповідями й іншими громадськими торжествами в Римі й у Галичині. З українських владик взяли участь у канонізацінних торжествах галицький митрополит Спиридон Литвинович і Йосиф Сембратович та декілька священиків. Василіянський Чин гідно заступали ченці Ґротта-Ферратської обителі. У святкуваннях у липні 1867 р. в церкві св. Атанасія в Римі, брав участь єп. Йосиф Сембратович, зі значним у таких нагодах торжеством (До підготовки і проведення канонізації порівняй Документи Беатифікації, том III, між роками 1864-1867, Рим 1967 р. Пор. також статтю А. Г. Великого в "Записки ЧСВВ", том VI (з нагоди 100-ліття від дня канонізації), де подана коротка хронологія беатифікації і канонізації).

г. – Культ св. Йосафата в новіших часах (ХІХ-ХХ ст.). – Проголошення Йосафата святим католицької Церкви розширило його почитання на цілу Церкву, його ім'я ввійшло в римський мартирологіон латинської Церкви, з окремою службою, – зразу під днем 12, а згодом (від 1882) під днем 14 листопада. Також і Львівський Синод визначив празник св. Йосафата на день 31 жовтня, – ідучи в тому за т. зв. природним календарем, – з перенесенням празнування на неділю; за церковним календарем празник св. Йосафата святковано дня 12 листопада. Як і інші наказні свята, празник св. Йосафата святковано з окремою литією, яку перенесено з дня 16 вересня, як це було в XVIII ст. (Пор. М. Ваврик, ЧСВВ, Про свято св. Йосафата в Русако-Українській Церкві (по лат.), в "Записки ЧСВВ", том VI, Рим 1967)

Інтенсивний культ св. Йосафата почав ширитися головно в Галичині, переходячи згодом і в діяспору. Святому присвячувано церкви, будовано і присвячувано, престоли, а до церков і каплиць увійшли його ікони, коругви тощо. Засновані під його іменем поставали між народом і клиром окремі братства й товариства, з окремим узглядненням унійної праці, його ім'я залюбки поширюється головно серед чернецтва. Помалу, але постійно зростає теж про нього відповідна духовна література (Пор. "Записки ЧСВВ", том VI, Рим 1967, де поміщена багата документація в цій справі).

Окремий і новий поштовх одержав культ св. Йосафата від 1923 р., коли ціла Церква, під проводом Апост. Престолу, святкувала 300-літній ювілей із дня його смерти. Папа Пій XI видав із цієї нагоди, під днем 12 листопада 1923 р. окреме окружне послання під заголовком: "Церкву Божу", звернене до всього єпископату світу. Цей ювілей збудив у Церкві різні унійні ініціятиви та дав новий поштовх екуменічному рухові в світі. Українська Церква, по всіх країнах її поселення, відсвяткувала зокрема торжественно цей ювілей церковними і громадськими торжествами, публікаціями тощо. Цим увійшов Йосафат у душу широких народних мас, а василіянські місії, в Галичині й за кордонами, поширювали його знання та ті ідеали, за які він трудився і віддав життя. Так став він близьким і рідним українському народові на західніх українських землях, і сьогодні стоїть він у ряді українських Божих угодників, що їх видала українська земля.




3. – ДУХОВНЕ ОБЛИЧЧЯ ЙОСАФАТА
Дня 29 червня 1867 р., канонізаційним торжеством викінчено духовний образ Йосафата, як Святого Христової Церкви, та передано для загального почитання й наслідування віруючим християнам. І кого саме передала свята Церква до прилюдного почитання? На закінчення життєвого шляху Йосафата Кунцевича, з'ясуємо бодай коротко і загальними рисами його духовне обличчя, його характеристику.
Та поки приступимо до духовної характеристики, подаємо на основі документів і образів Святого його завнішню характеристику, хоч і не легко її сьогодні задовільно встановити. І сучасники, і згодом різні мистці, які зарисовували його постать для цілей церковного культу, звертали увагу передусім на його духовні риси, на його чесноти. Така була доба, яка гляділа радше на душу ніж на тіло, на чесні вчинки ніж на зовнішню поставу. Це типічне всім життєписам Святих, і щойно в наші часи життєписці стараються дійти і до відтворення вірного зовнішнього образу Святого, який помагає багато переданню внутрішніх незримих прикмет і настанов.
На основі різних даних треба сказати, що Йосафат був середнього росту й сильної будови тіла, яка зумовила його витривалість у трудах і загартованість у невигодах тодішнього побуту, а зокрема мандрів, яких вимагало тодішнє архипастирське служіння. Обличчя його було овальне, чоло високе, лице смагляве (Пор. свідчення Івана Яковлевича Ходики, в ДБ, II, стор. 304: "був із природи смаглявий і грецького вигляду"), очі великі і глибоко осаджені в лобовій частині обличчя; із них променіла погідність, веселість, доброта. Вузькі і стиснуті уста вказували б на рішучий характер та енергійну поведінку, хоч був він лагідної вдачі. Визначався бистрим умом, добротою, а навіть може і феноменальною пам'яттю. Доброта ж серця поєднувалася в ньому із сильною та залізною волею, завдяки якій він панував над самим собою та мав непереможний вплив на своє окруження. Глибока любов до правди, ревність про Божу справу, беззастережне прив'язання до рідної Церкви й обряду виробили в ньому простолінійність у поведінці, принциповість і послідовність у діянні, певність та рішучість у рішеннях, а вкінці й готовість пожертвувати матеріяльне, дочасне й особисте для Божої справи, високих ідеалів та загального добра.
Йосафат був наскрізь "східньою" людиною – і в своїй ментальності, і в своїй аскезі, і в своїй духовній формації, а це проявилося найбільше в його любові до богослужбово-літургійних та обрядових традицій рідної Церкви. Вийшовши з народу і здобувши собі освіту й духовне виховання шляхом мозільної праці, Йосафат пожертвував усі свої здібнощі, труди, терпіння й життя для духовного піднесення й відродження своєї пастви. У своїй смиренності він відмовлявся від єпископської гідности, але коли був змушений взяти на себе цю велику відповідальність, то розумів свій уряд не як "володіння", а як "служіння". Тому став за прикладом св. Павла "всім для всіх" і, послідовно, здійснював заповіт Христа, даний Його Апостолам: "Хто хоче бути старший поміж вами, нехай буде всім слугою". І хоч тільки 6 років судилося Йосафатові виконувати архипастирське служіння серед свого народу, то і за цей короткий час виявив він себе як ревний, безкористовний, жертвенний і святий душпастир, наслідуючи зразок "Доброго Пастиря" – Христа, та залишаючи своїй добі і грядучим століттям ідеальний тип Христового Апостола.
Може найбільш характеристичною рискою особистости, духовости і святости Йосафата є його полум'яна любов до Бога й ближніх. З любови до ближніх зродилися лагідність і милосердя, доброзичливість та смиренність, услужливість і жертвенність для всіх людей , а гаряча любов Бога стала джерелом апостольської ревности, невсипущої праці та всецілої посвяти Йосафата для Божої слави, для спасіння душ і добра народу. Цей дух жертвенної любови став підкладом для мучеництва Йосафата. У деякому розумінні цього слова, Йосафат був мучеником уже за свого життя, бо цілий немов спалювався для Христа і з любови до Нього. Ми могли б сказати, що мученича смерть Йосафата була тільки завершенням його великого і шляхетного духа, що був завжди готовий пожертвувати себе всеціло для Божої справи. Мученича смерть це тільки кульмінаційна, остаточна точка святого життя Йосафата.
Велич Йосафата в тому, що він зрозумів своє покликання, завдання і призначення, яке вклало на нього Боже Провидіння, а саме – бути святою людиною, ченцем, душпастирем та єпископом серед неспокійної, розбурханої людськими пристрастями та морально розперезаної, сучасної йому доби. Йосафат зрозумів це своє, Богом дане призначення, виконав його, а коли став жертвою людських пристрастей, то був уповні свідомий того, що і ця смерть є невід'ємною частиною його покликання і призначення.
Цю духовну велич, а водночас історичне значення Йосафата на тлі його доби, дуже влучно з'ясував о. Ст. Косінський у своєму свідченні перед беатифікаційною Комісією 1637 р.: "Я переконаний, що праведністю і святістю життя та в усій душпастирській діяльності Йосафат Кунцевич, Мученик, став подібний і рівний до життя й чеснот інших святих священомучеників, ісповідників, преподобних і преподобномучеників. Усі його розмови й учинки були в досконалій згоді з Божою волею. Думаю, що він у досконалий спосіб поєднував у собі життя богомільне з діяльним та заяснів даруванкями, великими ласками й геройськими чеснотами, щоб згідно з Божою волею і промислом стати величнім прикладом святости для людей усяких станів, головно ж дзеркалом усіх чеснот для ченців і єпископів..." (Пор. ДБ, II, стор. 233: свідчення о. Ст. Косінського)
Таким виступає Йосафат Кунцевич у світлі свого життя й діяння, на тлі своєї епохи та на основі автентичних документів. Своїм святим життям, геройськими чеснотами й учинками, вкінці своєю кров'ю Йосафат Кунцевич змалював собі нерукотворну ікону, яку невсилі знищити "зуб часу" чи людські пристрасті, його світлої й святої пам'яті не заплямить ніяка тенденційна полеміка ні конфесійна пристрасть. Каже Псальмопівець: "Пам'ять про праведного буде вічна, лихої чутки про себе він лякатися не буде" (Пс. 112, 6-7).
У Службі св. Йосафатові, на Всенічній, є два читання із Книги Мудрости царя Соломона, які мають знамените застосування до життя, смерти і прослави Йосафата. Ось деякі уривки з цих "Чтеній":
"І сказали собі ті, що неправедно міркують: Зробім насилля над праведником і не пощадім його преподобства і не зважаймо на довголітню сивину старого. Хай наша сила буде законом, засядьмо на праведника, бо він нам невигідний, противиться нашим учинкам, закидує нам гріхи проти закону і оскаржує провини нашого виховання. Він – утілений докір думкам нашим, нам тяжко і глянути на нього. Життя його не таке, як інших, а поведінка його дивацька... Випробуймо його зневагою й мукою, досвідчім його лагідність і терпеливість, на смерть ганебну засудім його...
"Оттак собі гадали, та помилились, бо їхня злоба засліпила їх. Не зрозуміли вони таємних судів Божих і не збагнули, що Ти один є Бог, Пан над життям і смертю, що спасає в час терпіння і визволяє від усякого лиха...
"А праведник, хоч і вмре передчасно, знайде спокій. Смертю праведник осудить живучих безбожників, а вони побачивши смерть його, не зрозуміють того, що Господь вирішив про нього. Господь стрясе неправедників аж до самих основ; вони пропадуть і пам'ять про них загине.
"І прийдуть вони зі страхом у день обрахунку своїх гріхів, і Господь поставить проти них їх беззаконня, щоб обвинувачували їх. Тоді праведник виступить з великою сміливістю перед тими, що його переслідували і гордили його ділами. А ті, побачивши його, збентежаться у великім страсі і будуть дивуватися його славним визволенням. І в розкаянні скажуть тоді один до одного і в тривозі промовлять: "Це той, кого ми колись на кпини брали і глузували з нього! Які ж ми дурні! Ми вважали його життя за божевілля, а смерть його неславою. Як же то його зараховано до синів Божих і між святих він попався? Це ми збилися з правдивої дороги, світло справедливости нам не світило і сонце для нас не зійшло! Ми наситилися стежками беззаконня й погибелі, проходили через пустині непрохідні, а Господньої дороги ми таки не впізнали..." (Книга Мудрости Соломона, 2, 10-21, 4, 7, 5, 1-8)
Йосафат Кунцевич був тим праведником, що став жертвою тих, "які несправедливо міркували". Та перед судом Бога, Церкви й історії його святість і невинність заблиснули небесним сяйвом, а вороги його своїм насильством тільки промостили йому дорогу до Божої і людської прослави!

Цей тиждень пройшов під спогадуванням днів - Революції Гідності та Дні Пам'яті Жертв Голодомору. Львів пам’ятає. На площі навпроти пам’ятника Тарасові Шевченку представники влади, громадськість та духовенство спільно помолились екуменічну панахиду за жертвами Голодоморів 1921—1922, 1932−1933, 1946−1947 років в Україні, та згадали пам’ять загиблих хвилиною мовчання. Опісля — долучились до всеукраїнської акції "Запали свічку пам’яті", запаливши свічки і лампадки на площі. Дякуємо за участь у поминальних заходах кошовму Миколі Пашку та наміснику Назарові Пашко і гуртковій Насті Желізко

ʺСьогодні ми вшановуємо пам'ять заморених Голодом у 1921−22 роках, 1932−33 роках, 1946−47 роках. Ці три Голодомори винищили практично все українське село, весь той генофонд нації, який би мав зробити поступ вперед — до свободи, життя, волі, стояти і боротись за вільну Україну. У селян відібрали все. Ці біси були господарями тоді на українській землі, але той страшний час минув і пам’ять про ці трагічні події описана чорними літерами в українській історії.

Сьогодні кожен візьме до рук лампаду, зігріє у своїх руках, запалить свічку, щоб засвідчити, що ми пам’ятаємо, ми будемо живі, будемо боротись за Україніʺ, — сказав Владика Димитрій, ПЦУ.

ʺВ ці листопадові дні мене супроводжує символ колосків. В четвер ми звершували моління біля Меморіалу пам’яті Героїв Небесної Сотні. Там є такий гарний символ — є колоски. Хтось приніс колоски з нашого збіжжя. Ці Герої віддали життя і за те, щоб ми сьогодні мали що їсти, щоб ми не мали Голодомору. Вони не можуть померти, бо ми про них пам’ятаємо. Прийшли ми, які запалюємо свічки. Ми свідчимо, ми пам’ятаємо, ми дякуємоʺ, — сказав Владика Володимир (Груца), УГКЦ. Також сьогодні у Львові біля входу в міську раду відбулась акція — Вуличний ресторан ʺНепораховані з 1932ʺ, а на просп. Чорновола відбулось покладання квітів та запалення лампадок до Пам’ятного знаку жертвам Голодомору та політичних репресій.

Також протягом дня у храмах міста відбулись поминальні Служби Божі. Додамо, що до Дня пам’яті жертв Голодомору, у Львові людям, які пережили Голодомор 1932−1933 років, виплатять одноразову матеріальну допомогу в розмірі 1 тис грн. ЇЇ отримають 106 осіб.

Додамо, що до Дня пам’яті жертв Голодомору, у Львові людям, які пережили Голодомор 1932−1933 років, виплатять одноразову матеріальну допомогу в розмірі 1 тис грн. ЇЇ отримають 106 осіб.

Курс "школа Молодої Дороги". Провадить Віталій Тимань, майстер Молодої Дороги. Говоримо про духовні теми, - важливі для життя кожної Людини: НАДЗВИЧАЙНО ВАЖЛИВЕ ВІДЕО ТА ТЕМА:
Говоримо про статеве виховання. Шлюбну вірність. Подружжя. Комерційний проект обману різних протиабортивних засобів (контрацептиви, таблетки, презервативи, спіралі...). Психологію жінки та чоловіка. Провадить Майстер Молодої Дороги - Віталій Тимань

Кожного року, як кажуть автори документа, в Україні стається понад 200 тисяч абортів. Також дуже велика кількість знищених людей на ранніх стадіях розвитку через контрацептивно-абортивні засоби і процедури штучних запліднень. А це, на їхню думку, неприпустимо в країні, у якій воїни захищають свободу та мир співгромадян ціною власного життя.

Працівники Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я сподіваються, що в час посту, готуючись до народження Христа, ми будемо роздумувати над великою таємницею Різдва, коли «Син Божий стає людиною – маленьким ембріоном у лоні Пречистої Матері, невидимим для людського ока, вповні залежним від людського вибору, немічним і вразливим, як інші людські діти».

«Бог із нами переживає біль та відкинення небажаних дітей і тих, які стали «побічним продуктом» людської пожадливості… Не забуваймо, що мир є плодом дії Святого Духа в нашому житті. Без нашої доброї волі та співпраці з Богом, без виконання Його Заповідей не осягнемо миру», – ідеться у зверненні.

Представники Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я УГКЦ закликають нас не бути байдужими, а працювати, щоб забезпечити законодавчий та фактичний захист життя кожної людини від зачаття до природної смерті і молитися, щоб Господь допоміг нам подолати споживацьку культуру смерті, бачити цінність і красу людини й шанувати її гідність як особи.

У програмі мовиться, що, за офіційною статистикою, щороку в Україні здійснюється понад 200 тисяч абортів. Що таке аборт? «Аборт, із точки зору медицини, – це штучне переривання вагітності. Але в плані моральної оцінки цього явища, аборт – навмисне вбивство невинної людської особи», – каже Глава Церкви.

За його словами, люди часто навіть не замислюються, яке значення має такого типу злочин не тільки для новонародженої дитини, яку вбивають, а й для жінки, для родини, для самого лікаря і загалом для всього суспільства. «Тому, – відзначає Блаженніший Святослав, – Церква вважає аборт тяжким гріхом, який глибоко ранить людину. Я ще не зустрічав жодного серйозного лікаря, який би сказав, що аборт – це щось добре. Бо коли чиниться аборт, страждає тіло, душа і, очевидно, страждає людський дух».

Предстоятель висловив позицію, що Церква підтримує заборону абортів в Україні на законодавчому рівні, оскільки фундаментом, основою будь-якого демократичного суспільства є захист життя його членів. «Право на життя, – просить задуматися Глава УГКЦ, – є первинним фундаментальним правом будь-якого цивілізованого суспільства. І коли в державі заперечують право на життя за віковим принципом, значить ідеться про заперечення фундаментального права людини».

«Звичайно, – продовжив Предстоятель, – сама заборона нічого не вирішує. Хто хоче, може обійти будь-які заборони. Наприклад, сьогодні в Україні спостерігаємо таке явище як «абортний туризм». До України приїжджають робити аборти жінки з країн, де штучне переривання вагітності заборонене законом. Тому, гадаю, найважливіше є усвідомити усім нам, а не тільки жінкам, як це часто думають, те, у чому полягає моральне зло такого вчинку і які він має наслідки для всього суспільства».

В Україні є відповідні рухи, які пропагують аборт як право жінки. «З такою аргументацією важко погодитися. Бо сучасна медицина, сучасна наука нам чітко каже, що людський зародок, ембріон – це не є істота на нижчих стадіях еволюції, як вчили в радянських медичних інститутах, це не частина, клітина, орган тіла матері, а окремий організм, окрема особа – людина. Тому, коли роблять аборт, то вбивають людину на ранніх стадіях її життя. Тут ми мусимо себе запитати: чи ми можемо стверджувати право кого-небудь на вбивство іншої людини?!» – переконує Глава УГКЦ.

https://www.facebook.com/253773041718188/videos/2380668518711076/

Наша Українська Держава повинна не забувати та зробити все, щоб пенсіонери та старенькі люди були забезпечені усім, бо вони заслуговують на все це!!! Давши Життя та проживши його! Вміймо побачити навколо себе потребуючих, адже наша допомога їм дуже необхідна. Не встидаймося підійти та поговорити. Знайти дві хвилі часу. Та вислухати таких людей. Старість чи самотність. Не вердикт. Кожен з нас може пожертвувати свій обід. Зробити покупку. Їжі. Подарувати просто так іншим потребуючим. Сказати дякуємо що ви є. Це для Вас. Обійняти зі словами все буде Добре! Нічого не потрібно в замін. Хіба що - одне Отче Наш чи Богородице Діво! Це всього лишень 100-200 гривень. Дл якогось це 2-5 днів Життя!!! Пам'ятаймо - головне бути ЛЮДИНОЮ!

– Скажіть, бабусю, а що Ви хочете купити?
На бабу Дуню уважно дивилася дівчинка років восьми.
– Навіщо тобі, дитино?
– Ми з татом Вам купимо.
– Що купите? – розгубилася баба Дуня.
– Будь ласка, скажіть, що Ви хочете?..
– Так я той... Просто за хлібом зайшла.
– Отже, купимо Вам хліба. Тату, йди сюди!
Підійшов чоловік.
– Ви не соромтеся, – сказав він бабі Дуні. – Ми з донькою іноді приходимо в цей магазин, і вона вибирає к о г о с ь, кому хоче допомогти. Що Ви хотіли купити?
– Не треба, діточки, – ще більше розгубилася бабуся. – Я і пенсію отримую, і город у мене є, і п'ять курочок... Це ви в місті за все платите, а ми в селі... Хіба нам багато треба? Спасибі вам, дітки... Дай Бог вам здоров'я!
– Ні! – не відступала дівчинка. – Я знаю, що Вам важко... Це ж видно! Ми обов'язково Вам допоможемо. Що Вам іще, крім хліба?
Баба Дуня не знала, що сказати.
– Ну, я іноді ще беру сто грамів ковбаси. Прямо тут, біля магазину, з хлібом її і з'їдаю. Сто грамів... Найдешевшої.
– Показуйте, – сміливо сказала дівчинка, – повертаючись до прилавка з ковбасами.
Бабуся довго розглядала вітрину.
– Так тут зараз і немає такої... Я беру ту, що гривень за 60, за 70... А тут дивіться, які ціни! Ні, не треба, діточки. Спасибі вам...
– Зрозуміло, – знову заговорив тато. – Ви, бабусю, постійте тут ось із цим візком, а ми з донькою зараз швидко візьмемо все, що Вам потрібно. Доню, обирай.
– Не треба, діточки! – почала було знову баба Дуня, але ніхто її вже не слухав.

...Коли я під'їхав до магазину, побачив на розі стареньку бабусю. Біля її ніг стояла торба. У руках вона тримала хліб і шматок вареної ковбаси. Підійшов до неї, бо помітив, що бабуся плаче.
– Що трапилося? – питаю.
Бабуся мовчала, а потім каже:
– У тебе, дитино, немає в машині ножа? Мені б відрізати ковбаски, а то бачиш... Це дуже багато.
Приніс ніж. Відрізали і хліба, і ковбаси. Решту бабуся акуратно поклала в пакет до круп, макаронів і мандаринів.
– Так чого Ви плачете? – знову питаю я.
– Не знаю, дитино, – відповіла баба Дуня і розповіла мені історію, яку ви тільки що прочитали вище.
Вона відкушувала маленькими шматочками то хліб, то ковбасу... А на щоках сльози...
Це сталося у місті Світловодську. Дівчинку, як каже баба Дуня, звуть Віта. Тато у неї Олег. Ще й мама в магазині була, теж із покупками допомагала. Не сумніваюся, що і Господь там був. Стояв на розі магазину, обійнявши стару бабусю. Доки вона їла і ... тихо плакала.

Сергій МИРНИЙ

У ніч з 22 на 23 листопада, у стінах Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, відбулися молодіжні нічні чування на тему – “Стосунки з Богом в XXI столітті”. Традиційно чування були організовані братами Пасторального Центру “Еклезія”. Чування розпочались із розважання над уривком із послання до євреїв, яке провадив духівник “Еклезії” о. д-р Михайло Плоцідем.Дякуємо молодим мандрівницям за участь в духовній віднові

Що таке чування, чувати? Чіткого пояснення цього слова не можна знайти.

Для пояснення можна застосувати гарні слова, які сказав Христос до своїх учнів: "Чувайте і моліться, щоб не впасти у спокусу".

Отже, чувати - це бути чуйним, розважати, роздумувати над важливістю життя з Богом, над своїм спасінням, над важливістю святості життя; молитися і просити допомоги Божої про витривалість у цих чеснотах.

У даному випадку будемо розважати над життям Св. Миколая із постановою його наслідувати і просити його допомоги у наших потребах.

Багато разів Ісус закликає учнів (а отже, нас усіх) бути чуйними. З одного боку - це пересторога перед небезпекою: "Якби господар знав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би він і не дав би підкопати свого дому" (Мт 25,43) – тобто, щоб ми не давали злому заскочити себе зненацька. Таким же чином Ісус каже до Петра в Гетсиманському саду: "Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти у спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе!" (Мк 14,38). Це заклик до чуйності в молитві, щоб нас не захопила неочікувана спокуса: пам’ятаємо, що коли приходить Юда з вояками, учні Ісуса не знають, як їм поводитися, і, зрештою, втікають, залишаючи Його в руках солдатів (пор. Мк 14,50).

Ісус вимагає також готовності на Його прихід; чувати, бути підготовленими; вимагає готовності прийняти благо, яке Він приносить. Так само і св. Павло наполягає: "Моліться завжди в Дусі всякою молитвою і благанням. І для того, чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх святих і за мене, щоб Бог, коли уста мої відкрию, дав мені сміливо звістувати тайну Євангелії, якої я посланець у кайданах, щоб я говорив сміливо про неї, як мені належить" (Еф 6,18-20).

Проголошення чуйності відповідає старозавітнім закликам мати в собі страх Божий. Книга Сираха каже: "Початок мудрості – боятися Господа, і створено її в лоні з вірними разом" (Сир 1,14). Це дуже цікавий текст, бо він показує страх Божий як величезний Божий дар, що готує людину до вірності Господу. Цей страх не є боязню Бога – це чуйне життя в Його присутності, це життя віри в Божу опіку, віри в Його допомогу. А водночас це й усвідомлення відповідальності перед Ним за кожну нашу думку, за кожне слово, за кожний вчинок, навіть якнайкраще прихований від людей.

Цей страх справді є початком мудрості: не зарозумілого знання, що віддаляє від Бога та від людей, а мудрості, яка є даром Святого Духа; є мудрістю життя з Богом і для Бога; є вмінням оцінювати події з Божої перспективи.

"Глядіть, чувайте і моліться".

Спаситель велів нам, як вірним слугам, чувати і завжди чекати на Його пришестя, а не сподіватися, що нас додатково попередять. цитований рядок вказує нам одразу на багато речей. Перша з них – "глядіть".

"Хто має очі, нехай побачить" – вислів, парний до знаного "хто має вуха, нехай слухає" (пор. Іс 6,10; Мт 13,14-17; Мт 11,15; 13,43.). Ці слова наче підтверджують: Бог – повсюди, Він звертається до нас усім своїм творінням, і щоб Його побачити – нам достатньо (а також необхідно) дивитися.

Після цього Ісус каже: "Чувайте". Частенько в повсякденному житті можна почути: "Проспав!" – у сенсі "запізнився, не був готовий, нічого не зробив". Коли душа, розслаблена і впевнена в своїй безкарності (нехай і тимчасовій), коли людина чекає, якщо навіть не Страшного Суду, а тільки великих свят, щоб згадати про Бога, – видається імовірним, що й у ці дні вона не зуміє миттєво переналаштуватися зі звичайного способу життя і не покаже себе з кращого боку.

Так, постійне чування – не найпростіший спосіб існування. Щоб витримати це напружене очікування Бога, необхідна постійна, щоденна практика послуху та дисципліни. Отже, ми маємо бути готові не тільки сприймати, "дивитися", а й відповідати дією на заклик Бога.

І, нарешті, Господь каже: "Моліться". Ці Його слова свідчать про те, що замало просто бачити в усьому Бога й очікувати на Його заклик – належить і самим невпинно закликати Його до себе, щоб, хоча б коли Він з’явився, Його зустріли як довгожданого гостя, з радістю, а не зі страхом і в метушні. Жодне ворожіння ані розрахунки не можуть підказати нам, коли Господь прийде і зажадає наших дій.

Підготуватися до приходу Бога, неможливо, якщо ти не готуєшся до цього ціле своє життя. Саме про це нам нагадують Апостоли, цитуючи слова Христа: немає "відповідного часу" для приходу Бога в наше життя: Він може прийти будь-коли, а ми повинні чекати на Нього, бути готовими побачити Його і піти за Ним тоді, коли Він покличе.

Важливості цих чувань у тому, що ми можемо випросити собі у Бога ласки, за заступництвом св. Миколая, через присутність його реліквій, присутність самого святого Миколая між нами.

Одразу по завершенні розважань розпочалась вечірня, яку супроводжував своїм неймовірним співом семінарійний октет “Теофорос”. По завершенні цього богослужіння до учасників чувань звернувся зі своїм словом салезіянин — отець Петро Майба, який зокрема наголосив на молитві (розмові), як основі стосунків між Ним та людиною. Відтак відбулась перша праця в групах, знайомство і спільні роздуми над темами які запропонував отець.

Опісля усі мали можливість приготувати своє серце і душу до найважливішої частини чувань – Божественної Літургії, молячись та роздумуючи над Божим Словом, яке звучало у вигляді розважань та Ісусової молитви. Одразу після Святої Трапези учасники мали нагоду послухати слова с. Наталії Мельник, яка звернулась до спільноти з темою гріха та його впливом на наше життя і звісно була можливість обдумати та поділитись своїми думками щодо почутого на праці в групах.

Духовно підкріпившись, молодь мала нагоду також підкріпитись фізічно. Наступним етапом чувань був чудовий виступ гурту “PopryVse” і також декілька бансів. Відтак відбувся спільний перегляд фільму та обговорення.

Фінальним етапом чувань були молитви Taize, подячне слово бр. Ярослава Домерецького та о. Михайла Плоцідема, який благословив усіх присутніх на щасливе повернення додому.

Дякуємо кожному, за присутність та творення спільноти!

Діти чекають на Святого Миколая. Вони пишуть листи і дивляться у вікно, сповнені надії, що є хтось, хто може здійснити їхні дитячі мрії. На жаль, деякі батьки вважають, що це нагода подбати про дисципліну. Якщо дитина буде неслухняна, то вони можуть “скасувати” візит Миколая. Досить буде сказати, що він не прийде.

Шантаж

Це жахливе (і теж інфантильне) твердження: той, кого так з нетерпінням чекають, пройде мимо або подарує подарунок комусь іншому. Шкода, що батьки використовують постать святого в своїх цілях – там, де вони не в змозі налагодити контакт з дитиною або коли хочуть легко досягти ефекту послуху. Погроза, що найочікуваніший святий дитинства не прийде з подарунком – потужний шантаж.

На жаль, у передріздвяний сезон залишаються ще інші інструменти такого типу. “Ангел (Дитятко, Звіздарик- тут багато варіантів, залежно від регіону та традицій власного будинку) не принесе тобі нічого під ялинку”. І нарешті найгірше: «Ісус до тебе не прийде». Тому що ти був грубим. Бо ти сперечався з братом. Тому що ти не прибрав іграшок. Тому що ти був неслухняний у магазині.


Приховане насильство

Стає не по собі, коли думаю про насильство, приховане в таких словах. Сумно думати про образ Бога та святості, який формується у маленької тендітної людини, яка чує брехню від батьків, а заслуговує на те, щоб почути правду. “Бог завжди любить тебе”. “Він ніколи не перестане любити тебе, і радий, що прийде до тебе”.

Використовуючи такі погрози, ми знижуємо освіту до рівня «поведінки дитини», і зовсім нівелюємо набагато глибші сфери: переживання, потреби, цінності.

На жаль, моделі батьківства, засновані на негативі, на відміні любові та прийняття, добре зарекомендували себе і поза святами. Не треба святих, достатньо батькам сказати, що вони самі перестануть їх любити і підуть від них.

Скасування любові

Варіантів багато: “Залишу тебе тут і ніколи не повернусь”, “Віддам тебе цьому дядечкові”, “Продам тебе в магазині”, “Віддам тебе в дитячий будинок”, “Знайду собі іншу чемну дитину”.

Такі повідомлення є надзвичайно руйнівними та шокуючими для дитини – тим більше, коли вона сердиться, плаче чи відчуває інші важкі для неї самої емоції, з якими не може впоратися (і їй потрібен дорослий, який допоможе своїм спокоєм).

Для дитини зв’язок з батьками є найпервиннішим і найважливішим у світі – життєдайним у всіх сенсах. Доросла людина – це людина, від якої залежить її життя. Починаючи з фізичного виживання, закінчуючи безпечними обіймами, які захистять від загроз цього світу. Бути залишеним – це кінець життя.

Не лякаймо дітей!

Погрожуючи відмовитись або позбавити любові, вчимо дитину, що вона мусить якось заслуговувати на любов, а її право на існування не зовсім очевидне. Дитина вчиться, що не має права помилятись чи навіть отримувати підтримку, коли ще не може з чимось справитися. У такій системі батьки стають тими, хто лише нав’язує бажану поведінку, а не тими, хто допомагає дитині розвивати здібності, щоби вона могла краще справлятися в різних повсякденних ситуаціях.

І нарешті – погрози з відмовою любити дають лише короткочасний ефект. Насправді дитина, батьки якої кажуть “я завжди буду тебе любити”, отримує зовсім іншу мотивацію для свого розвитку. Завдяки любові та присутності батьків вона може навчитися боротися буквально з усім. З гнівом, безладом, ревнощами.

Завдяки любові мами і тата, яка не зникне (і вони не підуть!), дитина будує з ними міцний зв’язок, на якому можна будувати чудову і плідну співпрацю обох.

Не лякаємо дітей! Миколаєм, Богом і тим, що підемо самі. Ніколи.

Адаптація Тетяни Трачук

Добре проставлені пріоритети важливі не лише у професійній роботі, але і сприяють успіху в побудові подружніх відносин. Коли у чоловіка і дружини немає ієрархії цінностей, тоді і виникають проблеми у відносинах. Ось хороші та практичні способи побудувати подружжя за Божими принципами.

Бог на першому місці

Якщо Бог на першому місці, тоді наше подружжя має фундамент, завдяки якому є сильним і значно краще справляється з поточними проблемами

Ось декілька способів, щоби Бог “утримував позицію лідера” у нашому житті:

Часте читання Святого Письма разом

Подружжя – це спільнота, а тому обоє мають можливість втамовувати спрагу слова Божого.

Щодня спільна подружня молитва

У нас це виглядає так, що ми намагаємось молитися разом вранці та ввечері – своїми словами – дякуючи Богові за все, що він робить у нашому житті, і просячи прихильності для нашої родини, коханих та друзів.

Проведення часу з подружжями-однодумцями

Це не означає, що ми не проводимо часу з невіруючими. Навпаки, у нас є багато друзів поза Церквою, яких ми зустрічаємо часто та охоче.

Однак у кризові моменти для подружжя варто мати навколо себе людей, які мають подібні цінності, допоможуть та заохочують працювати і боротися за шлюб у християнському дусі. Ми маємо спільноту, у якій багато подруж, і вона дуже допомагає.

Будь найкращим другом своєму чоловіку чи дружині

Подружжя подібне до саду – як доглядатимемо, такі плоди і отримаємо.

Дбати про дружні стосунки у парі – одне із головних, а водночас і найскладніших завдань.

Планування побачень, часу, проведеного разом (без телефону та комп’ютера), приємні записки – сюрпризи та навіть купівля незапланованих подарунків – лише деякі із способів підтримувати та будувати стосунки у шлюбі.

Ми практикуємо час “для двох”, коли випадає нагода. Наприклад, коли вкладаємо спати нашу доньку, то залишаємось наодинці без жодних гаджетів, п’ємо смачну каву і багато говоримо. Це дуже важливо.

Не забувай про своїх дітей та родину

Маємо дбати також про добрі стосунки з родичами та дітьми.

Особливо з дітьми, бо проведений разом у забаві та іграх час – чудова можливість розповісти дітям про Ісуса і дати їм приклад справжньої любові.

Бо взємна любові матері та батька – найдосконаліша школа любові для дитини.

Не забувати про свідчення для інших людей

Коли зустрічаєш Ісуса у своєму житті – переповнюєшся радістю і тобі хочеться нею ділитися.

Жодні слова, які заохочують пізнавати Бога, не здатні зрівнятися зі свідченням нашого життя.

Коли хтось, познайомившись з нами, скаже: “які вони щасливі, живучи з Богом” і “ми хочемо так” – то місія виконана!

Щодня тому ми стараємось іти в цьому напрямі – до святості. Навіть якщо не вдається сьогодні, завтра – це завжди новий шанс.

Ці поради діють! Допомагають зберегти і розвивати найважливіше – дар подружжя. І ніколи не запізно скористатися ними.

Батьки вкладають дуже багато в своїх дітей, сподіваючись, що можуть допомогти їм досягти успіху в житті.

Вони хочуть бачити, як їхні діти досягають успіху в навчанні, соціально, фінансово, в спорті… Все це добре, та найголовніше, що батьки можуть допомогти своїй дитині ― процвітати духовно.

Батьки мають найбільший вплив на духовне життя своєї дитини.

Розгляньмо десять способів, якими батьки можуть допомогти своїм дітям досягти духовного успіху.

1. Батьки можуть привести своїх дітей до Ісуса.

Ось де все починається: допомогти дітям зрозуміти, що означає слідувати за Ісусом. Найважливіше, що батьки можуть зробити для своїх дітей ― поділитися з ними Євангелієм. Я вірю, що саме батьки повинні привести свою дитину до Ісуса.

Роль батьків полягає не в тому, щоб підштовхнути своїх дітей до прийняття рішення. І не в тому, щоб стримувати їх. Роль батьків полягає в тому, щоб бути поруч зі своєю дитиною і вести духовні бесіди про те, що означає слідувати за Ісусом. Якщо вони будуть робити це, Дух Божий приверне дитину до спасіння в потрібний час.

2. Зробіть церкву пріоритетом.

Ми живемо в той час, коли бути частиною помісного Тіла віруючих не є пріоритетом для багатьох сімей. Вони відвідують церкву, коли це зручно, але це не входить в список їх пріоритетів.

Вкрай важливо, щоб батьки приводили своїх дітей до церкви. І не раз на місяць. Якщо батьки дійсно хочуть мати великий духовний вплив, тоді церква повинна бути щотижневим пріоритетом. Пріоритетнішою від інших справ ― спорту, поїздки на озеро, недільного ранкового сну.

3. Підтверджуйте слова діями.

Діти знають, коли батьки не живуть відповідно до того, що вони чують щонеділі. Діти можуть сперечатися з тим, що ви їм говорите, але вони не можуть сперечатися з тим, як ви живете. Будьте справжніми. Діти не завжди роблять те, що ми їм говоримо, але вони ніколи не перестають нас наслідувати.

Це не означає, що батьки повинні бути досконалими. Ніхто не є досконалим. Але це означає, що батьки гаряче слідують за Ісусом і, коли вони помиляються, смиренно просять вибачення.

4. Читайте Боже Слово.

Проводьте спільний час за читанням Біблії. Батьки повинні ділитися зі своїми дітьми тим, що Бог вчить їх через Своє Слово. Це дуже важливо. Запорошена Біблія не допоможе дітям досягти успіху духовно. Боже Слово має силу допомогти дітям процвітати духовно. Але вони повинні впустити Слово в своє життя.

5. Молитва.

Батьки повинні молитися за своїх дітей. Батьки повинні молитися зі своїми дітьми. Батьки повинні вчити своїх дітей тому, як молитися.

Дітям потрібно молитися, щоб процвітати духовно. Молитва поглибить їх стосунки з Богом і допоможе підтримувати їх духовний шлях.

6. Допоможіть дитині знайти наставника в церкві.

Я переконався, що зазвичай Бог дає дитині турботливого наставника в церкві. Я озираюся назад на життя своїх дітей, і обом моїм синам Бог дав наставника, який зміцнив те, що ми хотіли затвердити в їх духовний шлях.

Це може бути керівник малої групи, або інша молода людина, або диякон, або молодіжний капелан, якого Бог послав допомогти вашій дитині стати духовно успішним.

7. Зосередьтеся на стосунках більше, ніж на правилах.

Ви вже чули цю заяву раніше: «Дітям байдуже як багато ви знаєте, поки вони не зрозуміють, наскільки сильно ви про них дбаєте».

Це дуже правильно. Правила ― важливі. Та стсоунки повинні бути на першому місці, якщо ви хочете, щоб діти слухали і слухали вас, коли ви просите їх що-небудь зробити.

Коли ви зосереджуєтесь на взаєминах, це відкриває серце дитини для прийняття того, що ви намагаєтеся до нього донести.

8. Придивіться уважніше.

Закликайте батьків сісти і скласти список того, ким вони хочуть, щоб їх дитина стала після закінчення школи, коледжу, університету. Який характер вони хочуть бачити в своєї дитини? У що вони хочуть, щоб їх дитина вірив? Які стсоунки вони хочуть бачити між їхньою дитиною і Богом? Що вони хочуть, щоб їх дитина знала про Бога і Біблію?

Тоді батьки можуть взяти цей список, який самі склали, і сфокусуватися на тому, щоб впроваджувати це в життя своєї дитину в міру її дорослішання.

9. Навчайте їх самих ходити з Богом.

У міру дорослішання дітей, батьки повинні заохочувати їх розвивати власну духовну дисципліну. Можете собі уявити 12-річного підлітка, який все ще сидить на дитячому стільчику для годування і їсть дитяче харчування? Це якось дивно, правда? Мета кожного з батьків повинна полягати в тому, щоб навчити свою дитину самостійно харчуватися.

У духовному плані повинно бути так само. Батьки повинні допомогти своїм дітям налагодити самостійне ходіння з Богом. Що старші вони стають, то самостійніше вони повинні йти з Богом. Це зовсім не означає, що ви повинні перестати молитися за свою дитину, коли вона дорослішає; просто це означає, що ви вчите дитину ставати основним джерелом свого власного духовного зростання.

10. Відзначайте їх духовні віхи.

Віхи ― це маркери на духовному шляху дитини. Це важливі рішення, які приймає дитина. Ось кілька прикладів:

– Хрещення.

– Знайомство з Біблією.

– Усвідомлення своєї віри.

– Сповідь і Євхаристія та багато інших важливих етапів у духовному зростанні.

Коли ви відзначаєте ці етапи, це має великий вплив на духовне життя дитини. Ви можете вважати це великими перемогами. Це може вплинути на духовний шлях вашої дитини.

Адаптація Наталії ПАВЛИШИН

Духовна мандрівка фігурки Фатімської Богородиці триває від сім'ї до сім'ї: дякуємо яворівським скаутам, що передали фігурку в осередок СЄ.У Янів. Приймає родина Васьків - кошові осередку!
Пресвята Богородице Фатімська заступайся у Бога за Україну!
Даруй нам справедливий мир! Далі фігурка помандрує скаутськими родинами у Яневі на Яворівщині                                   
Молитва до Матері Божої на честь Її об'явлення у Фатімі

 
0, Пресвята Діво Маріє! Оце ми, Твої діти, в нашій скорботі до Тебе прибігаємо. Сповни на нас свої Фатімськї обітниці.
Ти сказала у своєму посланні до світу, що Ісус хоче рятувати світ через Твоє Непорочне Серце, й Ти зажадала нашого співдіяння, щоб ми своєю любов'ю, покаянням, своїми добрими вчинками, терпінням і молитвами допомогли Тобі рятувати світ. І Ти обіцяла, що світ буде врятовано!
О, Мати найдорожча! Сповни на нас свої Фатімські обітниці. Дивись скільки молитов, скільки жертв та зітхань лине із землі до Тебе. Поглянь, як страшно гріх спустошив світ! Він, мов широке море, розлився по землі. Жахливі війни, безвір'я, забобони, і ворожбитство, чари, магія, гіпнози, спіритизм, страшна ненависть, злочини дітовбивства, зруйновані родини, діточки без Божої любові! Матінко Божа! Рятуй світ від гріха, вчини, щоб Царство Боже наблизилось до нас, щоб невіруючі навернулись, а грішники каялися, щоб швидко сповнилися Христові слова: "Буде один пастир і одне стадо". Щоб усі християни з'єдналися в одній святій соборній апостольській Церкві. Заопікуйся нами і нашою Церквою й прослав славою всіх її святих, а між ними й митрополита Андрея Шептицького та всіх тих єпископів і священиків, які віддали життя в тюрмах і на засланнях за святу католицьку віру.
Прийми, о найдорожча Мати, покірні наші молитви і вчини так, щоб ми колись щасливо з Тобою могли повторювати біля Твого трону, який підноситься біля Твоїх престолів: Ти — хвала! Ти - радість! Ти - слава нашої Церкви й нашого українського народу!
Амінь

Набожество п'яти перших субот


Із об’явленнями Діви Марії у Фатімі тісно пов’язане Набожество п'яти перших субот кожного місяця підряд.
Під час третього об’явлення 13 липня 1917 р. Б. Діва Марія показала трьом дітям жахи пекла, смутно при цьому додавши: «Ви бачили пекло. До нього йдуть бідні грішники. Господь хоче запровадити Набожество до Мого Непорочного Серця, щоб їх рятувати. Багато душ врятується, коли будуть чинити те, що вам говорю…».
10 грудня 1925 р. Луція одержала нове сповіщення неба щодо Набожества п'яти перших субот: «Ось з’явилася   їй на ясній хмарі Пречиста Діва з Дитятком Ісусом. Мати Божа показала Своє Непорочне Серце, пронизане колючим терням; Дитя вказало на Нього і промовило: «Спів страждай разом із тим найліпшим Серцем, що Його безнастанно мучать людська невдячність і гріх». А  Марія додала: «Моя доню, поглянь на Моє Серце, пронизане терням, що ним постійно невдячні люди пробивають Його через свої гріхи, прокльони та невдячність. Бодай ти старайся  Мене потішити. Я ж від Себе прирікаю стояти в годині смерти з потрібними до спасіння ласками при всіх тих, що у першу суботу в місяці, п’ять місяців по черзі, висповідаються, запричащаються, помоляться вервицю та протягом 15 хвилин у Моїй присутності разом зі мною будуть розважати про таємниці Св. Вервиці: тобто Радісні, Страсні і Славні таїнства в намір енні винагородити Моєму Непорочному Серцю за зневаги».

Свята Сповідь

Потрібно її виконати в першу суботу місяця в намір енні винагородження Непорочному Серцю Марії за зневаги. У кого б виникли труднощі зі сповіддю в першу суботу, то це можна зробити в одному з семи днів до першої суботи, але Св. Причастя приймати в ласці, тобто без тяжкого гріха.

 

Святе Причастя

Святе Причастя потрібно приймати в першу суботу місяця в намір енні винагородження за зневаги Непорочному Серцю Діви Марії.

 

Молитва на Св. Вервиці

Під час останнього об'явлення 13 жовтня 1917 р. Б. Пречиста Діва Марія сказала: «Я – Цариця Св. Вервиці». До цього Набожества п'яти перших субот входить і вервиця. Вервицю потрібно молитися також у намір енні винагородження за зневаги Непорочному Серцю Марії.

 

П'ятнадцять хвилин роздумування (розважання) про таємниці Св. Вервиці разом із Пречистою Дівою Марією.

Мати Божа просить, щоби ми з Нею, в Її присутності роздумували 15 хв. Про таїнства Св. Вервиці, тобто: Радісні, Страсні і Славні. Це добре пояснила Луція в листі до своєї мами 24 липня 1927 р., в якому закликає виконувати Набожество перших субот. «Думаю, що найбільшою проблемою буде для тебе витримати тих 15 хвилин», - пише сестра Луція. Але це дуже легко. Хто б не знав розважати про тайни Св. Вервиці: про Благовіщення, про Страсті Ісуса Христа, про Його Воскресіння. Це розважання також потрібно жертвувати в намір енні винагородження Непорочному Серцю Марії.

Задум винагородити за зневаги, заподіяні Непорочному Серцю Діви Марії

Цей задум є ніби духовною атмосферою, яка має пронизувати всі інші складові частини Набожества п’ятьох перших субот: тобто Св. Сповідь, Св. Причастя, молитву на вервиці та 15 хв. Розважання таїнств Св. Вервиці. Усе це слід робити в одному намір енні – винагородження за зневаги Непорочному Серцю Діви Марії.

 

П’ять перших субот

Це означає п’ять, які йдуть одна за одною, тобто без перерви (подібно як перші п’ятниці місяця). Це означає, що умови цього набожества потрібно виконати у першу суботу місяця п’ять місяців підряд. Очевидно, що ця умова для багатьох буде тяжкою до виконання. Приклад: хтось у суботу працює на державній роботі і не може звільнитися і т.д. Про такі випадки Луція почула внутрішній голос Ісуса Христа:  «Так само це набожество буде прийняте у неділю після першої суботи, коли це мої священики у важливих випадках дозволять».

 

Джерело матеріалу - "Молитовник до Матері Божої Фатімської" (СБССЙ)

Чому власне п’ять перших субот місяця? Мати Божа у Фатімі показувала трьом дітям Своє Непорочне Серце, обвите терновим вінком. А тим колючим терням є зневаги і блюзнірства, які люди завдають Непорочному Серцю Пречистої Діви Марії. Їх є 5 видів, через які Господь Бог не приймає грішників до Неба, бо вони ображають Його Улюблену Матір. Уявімо собі, якщо би хтось плюнув нашій мамі в обличчя, ми б справедливо обурилися. Так само Син Божий, який найбільше любить свою Матір, не може терпіти такі зневаги.

5 способів зневаги і блюзнірства на Непорочне Серце Марії:

1) проти Непорочного Зачаття Марії. Ніхто, крім Католицької Церкви, не визнає Непорочне Зачаття Богородиці;
2) проти Її Дівицтва. Протестантські секти кажуть, що Марія після народження Сина Божого стала жінкою, а не залишилась Дівою;
3) проти Її Божого Материнства. Люди не визнають Марію за Матір всіх людей;
4) блюзнірства тих, які вкладають у серця дітей зневагу, погорду і навіть ненависть до Непорочної Діви Марії;
5) зневага Марії безпосередньо в Її святих образах (наприклад, виготовлення і використання носових хустинок чи килимів з зображенням Матері Божої).

Зауважмо, під ці зневаги підпадають усі люди, які не є в Католицькій Церкві – від православних до протестантських сект, євреїв, мусульманів, буддистів. Але навіть серед католицького духовенства є байдужість до об’явлень Матері Божої у Фатімі. Майже ніхто зі священиків нині не говорить про ці об’явлення, про набоженство перших субот місяця, про молитву на вервиці і т. д. І це є також зневажання Матері Божої.
Серце Марії затріумфує

Святі говорили, що особливо наприкінці світу Бог покаже велич Марії. Невірні будуть навертатися через Матір Божу, хоч один день, але Марія буде тріумфувати в Росії. Багато хто каже, що це навернення вже відбулося, коли розпався Радянський Союз. Але навернення повинно бути духовним, а не політичним, і воно відбудеться тоді, коли православні зрозуміють свій блуд і навернуться в лоно Св. Католицької Церкви.
Рятуймо грішні душі разом з Марією
Навернення людей має статися через винагородження за зневаги Непорочному Серцю Матері Божої. Тій людині, яка винагороджує Марії через Сповідь та Святе Причастя, Бог дає ласку навернення, не гнівається на неї через її упадки. Через Набоженство ми співпрацюємо з Марією у справі спасіння грішних душ. Можемо сказати, чого варта наша молитва в цьому світі, адже нас є мало, а потребуючих душ так багато, але коли ми вкладаємо нашу малу нужденну молитву у руки Богородиці, то вона стає великою. І через ту горстку людей, які відмовляють Набоженство перших п’яти субот місяця, Мати Божа рятує тисячі людей.
Непорочне Серце Марії – це найцінніший та останній дар Бога для людини. І якщо ми відкинемо його, то наш Отець Небесний прийде вкінці світу як Справедливий Суддя судити живих і мертвих.
Мати Божа обіцяла, що ті, хто виконує і поширює це набоженство, будуть, як квіти у небі, яких Марія принесе до Божого престолу. Для нас є незрозумілим, як за практикування та поширення набоженства ми можемо стати понад святими у Небі і бути близько біля Престолу самого Творця. Багато людей кажуть: неможливо стати святим, але Мати Божа дає ласку стати більшими від святих, практикуючи це набоженство і ревно заохочуючи до нього інших. Скористаймося з цієї ласки доброї нашої Небесної Неньки…

         

 

АКТ ВИНАГОРОДЖЕННЯ НЕПОРОЧНОМУ СЕРЦЮ МАРІЇ
На першу Суботу місяця

Непорочна Владичице, на всі часи і навіки Преблагословенна Діво Маріє! Оце ми, Твої діти, стаємо перед Тобою, щоб Тебе славити, величати і шанувати, а особливо, щоб Тобі надолужити і Тебе перепросити за зневаги і богохульства, що ними безбожники зневажають Твоє Найсвятіше ім'я та Твої незрівнянні при­вілеї і ще інших до нього приводять. Тому запевняємо Тебе і урочисто обіцяємо, що:
- чим більше безбожники заперечу­ють Твоє Непорочне Зачаття і хочуть вирвати цю найкращу перлину з Твоєї корони, тим сильніше ми віримо і урочис­то визнаємо, що Ти, Пресвята Діво, від першої хвилі Свого Зачаття, за особли­вішою ласкою і привілеєм Всемогутнього Бога, була вільна від усякого пороку первородного гріха. І якраз тому Ти така мо­гутня і непереможна.
Ти -жінка, що стерла голову пекельно­го зміія; чим більше Твої вороги хочуть зрів­няти Тебе з немічними та грішними людь­ми, тим радісніше вітаємо Тебе, обдаро­вану між жінками, і віримо, що Ти впро­довж: цілого свого життя не зробила на­віть найменшого гріха. І тому Ти - найдос­коналіший взірець християнського життя;
- чим більше невірні нападають на Твоє дитинство, тим гарячіше величаємо Тебе, гарну, без пороку, Діву, і визнаємо зі святою Католицькою Церквою: "Вища Ти понад усі природні закони, Діво чистая! Бо дівичим стало рождество, і життя перемогло смерть. Ти після рождества - Діва, і по смерті жива, рятуєш усіх Своїх дітей;
-  чим більше фальшива наука ста­вить Тебе на рівні з усіма невістами і за­перечує Твою чудесну плідність, тим більше ми віримо і визнаємо, що Ти, Пре­свята і Пречиста, Діво Маріє, силою Св. Духа зачала Єдинородного Божого Сина і породила нашого Господа і Царя всього світу, не стративши нічого з блиску Свого дівицтва. І тому Ти дійсно - Божа Мати, "Богородиця".
І справедливо Тебе так величаємо;
-  чим більше грішників Тебе знева­жають і не хочуть Тебе знати, з тим біль­шим запалом долучаємо наш голос до слави та честі, що несеться до Тебе з усіх кінців землі, і тим гарячіше бажаємо Тобі служити.
Наймилостивіша наша Владичице, Ти з тілом і душею взята до Неба і возве­личена понад усіх Ангелів і людей. Ти - Цариця Неба!;
- чим більше пекельний змій нападає на Тебе і на Твоїх дітей, тим більше ми, впевнені в перемозі, стаємо під Твій прапор, щоб мужньо боротися за Твоїх приятелів і вірно стояти при Тобі, Все­сильна Переможнице всякої пекельної ненависті та злоби;
- чим більше грішники насміхаються з довір'я, любові і честі, які Ти маєш від своїх дітей, з тим більшим довір'ям бу­демо прибігати до Тебе у всіх наших по­требах та бідах наших. І тим більше бу­демо Тебе любити та славити, бо Ти - найліпша наша Мати і Заступниця. Ти - наша допомога на всякий час. Ти - найпевніше наше прибіжище у житті і смерті.

 

Непорочна Діво Маріє,
Пресвята Богородице,
Царице Неба і землі!
Поглянь ласкаво на нас і поспіши нам на допомогу у боротьбі зі силами тьми, щоб ми, Твої діти, завжди вистерігалися гріха, Твої чесноти наслідували, до Тебе і Твого Небесного Царя поспішали. Амінь.
Найсвятіше Серце Ісуса, нехай прий­де Твоє Царство через Непорочне Сер­це Марії! (5 р.).
Непорочне Серце Марії, подай укра­їнському народові міцну Віру і святу Єдність!
Непорочне Серце Марії, подай Єд­ність Церквам і всім християнам!
О Маріє, Непорочно Зачата! Молися за тих, що до Тебе прибігають, і за тих, що до Тебе не прибігають, і за ворогів Католицької Церкви, і за душі, посвячені Тобі (Зр.).
(Цілуй медалик Матері Божої, Не­порочно Зачатої).

 

ВИНАГОРОДЖУВАЛЬНІ МОЛИТВИ НЕПОРОЧНОМУ СЕРЦЮ МАРІЇ НА 5 ПЕРШИХ СУБОТ МІСЯЦЯ


Небесна Мати і Володарко! Прибігаємо до Твого Материнського і Непорочного Серця, оживлені дитячим довір'ям і поривом любови, щоб Його величати і хвалити, щоб взивати до Його могутнього заступництва.
Ту честь, яку з покорою Тобі віддаємо, лучимо з досконалим величанням, яке неустанно з невичерпною ревністю складають Тобі благословенні Ангельські хори, Святі в небі, всі Твої слуги на землі. Особливо лучимо те величання з повсякчасною хвалою, якою огортає Тебе Пресвята Тройця — Тебе, котру вибрала собі за улюблену Дочку і Матір. Згадай, о Маріє, про нас, котрі зітхаємо на цій долині сліз, благаючи у Тебе помочі. Поможи нам виблагати у Бога ласк, яких просимо через ці молитви. Амінь.

Перша субота першого місяця

О Непорочне Серце Марії, сяюче чистотою! Ти — найпрекрасніша квітка Божого саду. Ти — той чудовий рай, що не заплямований жодним гріхом. Подай нам ласку, щоб за Твоїм прикладом служити Богові серцем чистим і непорочним і щоб усіма нашими силами ми намагалися не завдати Богові навіть найменших терпінь.
Благословенна Діво і Мати Божа, зверни з високих небес Свій ласкавий погляд на мене, бідного грішника і слугу Твого. Хоч я свідомий своєї негідности, однак бажаю винагородити за всі зневаги і кривди, які завдають безбожні душі Тобі і Твоєму Синові.
Богородице Діво...

Літанія до Непорочного Серця Марії

Киріє елейсон!
Христе елейсон!
Киріє елейсон!
Христе, послухай нас!
Христе, вислухай нас!
Отче з неба, Боже, помилуй нас.
Сину, Відкупителю світу, Боже, помилуй нас.
Духу Святий Боже, помилуй нас.
Свята Тройце, єдиний Боже, помилуй нас.
Серце Марії, Непорочне, молися за нами.
Серце Марії, повне ласки, молися за нами.
Серце Марії, найблагословенніше, молися за нами.
Серце Марії, найчистіше, молися за нами.
Серце Марії, найпокірніше, молися за нами.
Серце Марії, помешкання Предвічного Слова в часі Воплочення, молися за нами.
Серце Марії, наповнене новими ласками в часі відвідин святої Єлисавети, молися за нами.
Серце Марії, сповнене радістю в часі народження Христа-Спасителя, молися за нами.
Серце Марії, мечем болю пробите в часі жертвування Ісуса в Єрусалимській Святині, молися за нами.
Серце Марії, засмучене, коли 12-літній Ісус загубився в Єрусалимській Святині, молися за нами.
Серце Марії, наповнене радістю при віднайденні Ісуса, молися за нами.
Серце Марії, безмірно пригнічене в часі двигання Ісусом Хреста, молися за нами.
Серце Марії, в море болю занурене в часі конання Ісуса на Хресті, молися за нами.
Серце Марії, конаюче у жалобі за померлим Ісусом, молися за нами.
Серце Марії, радістю наповнене в часі Воскресіння Ісуса, молися за нами.
Серце Марії, повне безмірної втіхи при Вознесінні Господньому, молися за нами.
Серце Марії, обдароване новою повнотою ласк при Зісланні Святого Духа, молися за нами.
Серце Марії, оздоровлення хворих, молися за нами.
Серце Марії, потіхо пригнічених, молися за нами.
Серце Марії, прибіжище грішників, молися за нами.
Серце Марії, надіє вмираючих, молися за нами.
Агнче Божий, що береш на себе гріхи світу, — вислухай нас, Господи.
Агнче Божий, що береш на себе гріхи світу, — прости нам, Господи.
Агнче Божий, що береш на себе гріхи світу, — помилуй нас, Господи.

 

Перша субота другого місяця

О Непорочне Серце Марії, котре довірило своє дівицтво найвищому Маєстатові Бога! Ти — Непорочна лілея, зелений і квітучий оазис у пустелі світу. Ти є Тією, котра привабила погляд Бога. За прикладом Твого дівицтва якнайбільше душ, противлячись земним спокусам, усім своїм єством віддалися Богові.
Тому з глибини свого серця віддаю хвалу і прославляю Тебе як найчистішу, найпрекраснішу серед усіх створінь. Славлю Твоє святе Ім'я, славлю Твої возвеличені привілеї як правдивої Божої Матері, Непорочної Діви, зачатої без плями гріха, Співвідкупительки людського роду .
Богородице Діво...
Літанія до Непорочного Серця Марії...

Перша субота третього місяця

О Непорочне Серце Марії, пломеніюче Божою любов'ю! Ти є полум'ям, яке розпалене самим Святим Духом і живлене оливою Його Любови. У Твоєму Серці це святе полум'я ніколи не погасає. Випроси нам ласку любови до Бога з цілого серця і всієї душі, а до ближніх такої, якою їх любить сам Бог і Твоє Непорочне Материнське Серце.
Дякую Предвічному Отцеві, що в особливий спосіб вибрав Тебе за дочку. Дякую Втіленому Слову, що прибравши людську природу в Пречистім Твоїм Лоні, вчинило Тебе Своєю Матір'ю. Дякую Божому Духові, що вибрав Тебе Своєю Улюбленицею. Благословляю і величаю всехвальну Тройцю і заношу їй подяки, що Тебе вибрала, великою любов'ю обдарувала і піднесла понад усі створіння до найвищої гідности.
Богородице Діво...
Літанія до Непорочного Серця Марії...

Перша субота четвертого місяця

О Непорочне Серце Марії, заглиблене у побожне розважання! Твої думки і все Твоє єство назавжди поєднані з Богом. В тиші Твоєї святости Ти розважала слова Твого Сина і таємниці Відкуплення. Допоможи нам позбутися розсіянь, які не дають нам зосередитись, і скеруй наші думки до Бога.
О Свята і Милостива Діво, випроси ласку опам'ятання тим, що Тебе зневажають, а від мене, Твого слуги, прийми в Своїй доброті цей, хоч і малий доказ вірности і виєднай також для мене у Свого Божественного Сина відпущення всіх моїх гріхів.
Богородице Діво...
Літанія до  Непорочного   Серця Марії...

Перша субота п'ятого місяця   

О Непорочне Серце Марії, що є взірцем покори! Багатство Твоїх ласк і чеснот, Твій дух скромности і покори виєднав у Бога ласку і зробив можливим, щоб Син Твій замешкав у    Твоєму Серці. Навчи і нас такої покори, яка дасть нам у всьому покластися на Божу волю.
Маріє! Прошу Тебе: зложи наші серця в дар Твоєму Синові, щоб Він зміг їх перемінити і ушляхетнити, бо ми самі з собою не здатні нічого вчинити.   
Богородице Діво...   
Літанія до  Непорочного   Серця Марії...

 

Зітхання до Непорочного Серця Матері Божої

Серце Марії, Доньки Отця Небесного, — до Отця заведи нас.
Серце Марії, Матері Сина Божого, — з Сином поєднай нас.
Серце Марії, Обручниці Святого Духа, — повноти Святого Духа випроси нам.
Серце Марії, Непорочної Діви, — чистотою обдаруй нас.
Серце Марії, Вчительки нашої, — навчи нас.
Серце Марії, Провідниці нашої, — веди нас.
Серце Марії, Цариці нашої, — наказуй нам.
Серце Марії, Зорі нашої, — світи нам.
Серце Марії, Надії нашої, — рятуй нас.
Серце Марії, Заступниці нашої, — спаси нас.
Серце Марії, Матері нашої, — Тобі всім серцем віддаємося.
Серце Марії, любов'ю до Бога, — запали нас, щоб ми у небі любили Тебе.
Непорочне Серце Марії, молися за нами тепер і в годині нашої смерті.
Амінь
Солодке Серце Марії, будь нашим спасінням!

 

Святкування 13 числа місяця

Пречиста Діва Марія появлялася у Фатімі кожного 13-го дня в місяці від травня до жовтня. Звідки таке вподобання цього числа? Доктор Фішер віднайшов у португальських бібліотеках і архівах матеріали, які підтверджували, що в Португалії протягом століть відзначалося свято доброї смерти Діви Марії саме 13 серпня. Цей звичай привезли францисканці зі Святої Землі. Коли ж цей звичай походить зі Святої Землі, то за тамтешнім усним переказом, Пречиста Діва Марія уснула (померла) справді 13 серпня. 15-ий день серпня – це імовірно, день Її величавого прийняття до Неба. У Святій Землі донині 13 серпня відзначають як день смерти Марії. Приватні об'явлення багато спричиняться до кращого пізнання Божих тайн.
Преподобна сестра Марія з Агреди, що мала влите Богом знання, пише у своєму «Містичному Місті Божому»: «Цей славний відхід великої Цариці світу відбувся у п’ятницю о тій же самій годині, коли помер Її Найсвятіший Син, наш Господь Ісус Христос».
Тому Пречиста Діва Марія, що є Престолом Премудрості, мала особливу причину з’являтися у Фатімі постійно тринадцятого дня місяця. Почитаймо ж цього дня особливо гаряче Пречисту Діву Марію! Візьмімо собі до серця це Її послання до світу і до нас зокрема: молитися і приносити багато жертв за навернення грішників та як винагородження за зневаги Непорочному Серцю Марії, кожного дня побожно молитися на вервиці, почитати Її Непорочне Серце, перепрошувати Господа Бога за гріхи свої і цілого світу та більше Його не ображати. Відновімо цього дня посвяту Її Непорочному Серцю. Зі щирою любов’ю та побожністю роздумуймо 13-го числа про Її святе Успення (блаженну смерть).
Коли будемо призивати Її серед таких думок, то Вона обдарує нас великими ласками та допоможе жити в більшій чистоті. Це прирекла Вона в одному з об’явлень сестрі Марії від Ісуса з Агреди.
Тоді і для нас тринадцятий день стане днем великих ласк та доброго приготування до щасливої смерті. У кожній парафії могла б організовуватися група почитателів Пречистої Діви з Фатіми та кожного 13-го числа практикувати спільні набожества перед образом чи фігурою Марії або в церкві.
В католицьких родинах цей день потрібно вирізнити спільним проказуванням вервиці.

(Молитовник до Матері Божої Фатімської, СБССЙ)
Молитва до Матері Божої Фатімської (на 13-те число)

0, Непорочне Серце Марії! Оце ми, Твої діти, в нашій скорботі до Тебе прибігаємо. Сповни на нас свої Фатімськї обітниці. Ти сказала у своїй відозві до світу, що Ісус хоче рятувати світ через Твоє Непорочне Серце, й Ти зажадала нашого співдіяння, шоби ми своєю любов'ю, покаянням, своїми добри­ми вчинками, терпінням і молитвами допо­могли Тобі рятувати світ. І Ти обіцяла, що світ буде врятовано!
О, Мати найдорожча! Сповни на нас свої Фатімські обітниці. Дивись скільки моли­тов, скільки жертв та зітхань лине із землі до Тебе. Поглянь, як страшно гріх спусто­шив світ! Він, мов широке море, розлився по землі. Жахливі війни, безвір'я, забобони, і ворожбитство, чари, магія, гіпнози, спіритизм, страшна ненависть, злочини дітовбивства, зруйновані родини, діточки без Божої любові!
Матінко Божа! Рятуй світ від гріха, вчи­ни, щоб Царство Боже наблизилось до нас, щоб невіруючі навернулись, а грішники ка­ялися, щоб швидко сповнилися Христові слова: "Буде один пастир і одне стадо". Щоб усі християни з'єдналися в одній святій со­борній апостольській Церкві. Заопікуйся нами і нашою Церквою й прослав славою всіх її святих, а між ними й митрополита Андрея Шептицького та всіх тих єпископів і священиків, які віддали життя в тюрмах і на засланнях за святу католицьку віру. При­йми, о найдорожча Мати, покірні наші мо­литви і вчини так, щоб ми колись щасливо з Тобою могли повторювати біля Твого тро­ну, який підноситься біля Твоїх престолів: Ти — хвала! Ти - радість! Ти - слава нашої Церкви й нашого українського народу!
Амінь

         

Кожен скаут та скаутка мають випробування. Одне із них - третій ступінь. Який містить підрозділи - життя в природі, повсякденне життя, християнське і т.д. Одним із завдань в ньому є: вміти охрестити дитину в крайній потребі. Коли близько не має священника і є надзвичайний стан. Дитина вмирає... Лікарі безсилі. Констатують що це станеться ось ось. Часто скаути нас запитують про це: чи можна так? і для чого це знати?

Реальна життєва історія - яка буде найкращою відповіддю на це запитання!

24 жовтня у місті Сьюдад-дель-Есте, Парагвай, у пожежну частину поступив виклик. Бригада швидко знайшла місячне немовля та її 13-річну мати, що жебракували на вулиці. Немовля не подавало жодних ознак життя.

«Маленька дитина була у стані між життям і смертю. Ми помістили її у машину швидкої допомоги і відвезли до міського травматологічного центру. По дорозі ми безуспішно намагалися реанімувати немовля», – пояснив Корвалан, член рятувальної групи, колишній семінарист католицької семінарії.

Коли вони прибули до лікарні, пожежний попросив медсестру принести йому воду, щоб він зміг охрестити дитину.

«У разі надзвичайної ситуації кожен може хрестити. Я вважав, що настав час віддати дитину в руки Бога, так я і зробив », – сказав Корвалан.

Після слів таїнства «Я хрещу тебе в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», немовля відреагувало. Пізніше Корвалан ділився з Aletia: “Коли я повернув її на носилки, вона заплакала. Це дуже обнадійливий знак у цих випадках”. Її негайно прийняли до відділення невідкладної допомоги педіатричного відділення лікарні.

Корвалан повернувся до дитячого крила лікарні через кілька годин, і лікарі сказали йому, що здоров’я дитини покращується. 

У публікації на сторінці пожежника у Facebook зроблено висновок: «Можливо, у це дуже важко повірити, або це був просто шанс, але те, в чому ми впевнені і раді, це те, що сьогодні маленька дитина з нашого міста є частиною однієї з найбільш зворушливих і емоційних історій нашого закладу!”

Завдяки людям, котрим не байдуже виховання духовно-патріотичної свідомості учнів, аби стати гідними громадянами України та добрими християнами, наші скаути взяли безпосередню участь у заході: курси орієнтування та виживання від офіцерів Збройних Сил України!
Найдорожчий скарб у кожного народу – його діти, молодь та сім'я. Те, якими вони виростуть, у що віритимуть, залежить від нас сьогодні. Щиро вдячні Вам, людям, які сповнені щирої батьківської любові та ніжності, які не шкодують ні сил, ні часу, роблять все можливе аби кращим було майбутнє дітей🤗Цей день видався повним емоцій та веселих вражень💪👍Чекаємо не менш яскравих вражень від наступних наших виїздів!

Коротко про орієнтування та вивчене на практиці:

При відсутності компасу можна орієнтуватися за небесними світилами, за деякими місцевими предметами, за природними прикметами.

Рис. 2.4. Визначення сторін горизонту за зірками

За зірками. Орієнтування за зірками зводиться до вміння знайти на небозводі Полярну зірку, яка завжди показує напрямок півночі. її можна знайти за сузір’ям Великої Ведмедиці або за сузір’ям Кассіопеї (Рис. 2.4). Полярна зірка — найяскравіша зірка в сузір’ї Малої Ведмедиці, яке має вигляд повернутого ковша.

За Місяцем. Якщо при сильній хмарності Полярної зірки не буде видно, але видно Місяць, то права половина диска Місяця о 19 год вказує нам напрямок на південь, о першій годині ночі — на захід. Повний Місяць о 19 год знаходиться на сході, о першій годині ночі — на півдні, о 7 год ранку — на заході. Коли ж видно ліву половину диска Місяця, то о першій годині ночі Місяць буде знаходитись на сході, а о 7 год ранку — на півдні.

У період першої та останньої чвертей Місяця, коли ясно видно ріжки півмісяця, напрямок, що показує положення Сонця в даний момент, можна взнати таким способом.

Між ріжками півмісяця в думці натягається тятива. Наклавши на і по тятиву (на її середину) стрілу, треба простежити її напрямок. Стрілка буде спрямована в центр Сонця

За сонцем. За сонцем можна визначити сторони горизонту пам’ятаючи, що в нашій півкулі воно приблизно знаходиться: О 7 годині — на сході; 0 13 годині — на півдні; 0 19 годині на заході; О 1 годині — на півночі (спостерігається влітку за полярним кругом).

В лісі. Кора хвойних і листяних дерев звичайно значно темніша й більше вкрита мохом та лишайниками з північного боку.

У хвойних дерев з боку півдня добре помітно окремі краплі й цілі нальоти смоли, що показують напрямок найбільшого обігрівання сонячними променями, тобто південь.

На окремо розташованих деревах гілки та листя густіші з південного боку. З північного боку кора грубіла та на стовбурі більше тріщин, лишайників. Особливо ці ознаки добре помітні на березі, в якої з південного боку кора біліша та гладша, ніж із північного.

На пеньках шари щорічних приростів з північного боку тонші та щільніші, ніж з південного.

Не менш точну інформацію по визначенню сторін горизонту дають гриби. Необхідно пам’ятати, що вони ростуть з північної сторони дерев, пеньків, кущів. На східній і західній стороні дерев, каменів, кущів їх значно менше, а на південній стороні, особливо в суху погоду, їх майже не буває.

Під час дозрівання ягід слід пам’ятати, що вони скоріше забарвлюються в колір з південної сторони.

Трава навесні вища і густіша з південної сторони, а влітку залишається зеленішою з північної сторони дерев.

У всіх лісових масивах просіки прорубують в залежності від напрямку сторін горизонту: основні просіки з півночі на південь, поперечні із сходу на захід.

На туристичних маршрутах Криму, Закавказзя туристи зустрічають рідкісне дерево-компас. Це алепська сосна. Свою назву вона дістала від сирійського міста Халеб (Алепно), на окраїнах якого вона особливо розповсюджена. Висота цієї сосни 10-15 м. Вона дуже любить сонце, і її характерною особливістю є те, що кінчик постійно дещо нахилений в сторону сонця.

За тваринами, птахами, комахами. Допоможуть орієнтуватися в лісі і його мешканці. Мурашники розташовуються, як правило, з південного та південно-західного боку дерев, пнів, причому, північний бік мурашника крутіший, ніж південний. В туристичних походах може виникнути необхідність орієнтування в часі. Найкраще орієнтуватися по птахах. Слід пам’ятати, що зяблик прокидається біля 1-ї години -1 год 30 хв ночі, перепел — біля 3-ї години ранку; дрізд — біля 4-ї години ранку; горобець — біля 5-6 — ї години ранку.

За місцевими предметами. Вхід до православних церков розташований завжди на захід, а косе перехрестя хреста верхньою своєю частиною показує на північ. Дзвіниці церков звернуті на захід.

Рис. 2.5. Визначення сторін горизонту за допомогою годинника

За годинником. Сторони горизонту в сонячний день можна визначити за допомогою годинника (рис. 2.5). Годинник кладуть на долоню та направляють годинникову стрілку на Сонце. Не змінюючи положення годинника, поділяють кут між годинниковою стрілкою та цифрою 1 на циферблаті навпіл. Лінія, яка ділить цей кут, і буде вказувати напрямок на південь. Знаючи напрямок на південь, легко визначити напрямок на північ, захід, схід. До полудня треба ділити навпіл кут між годинниковою стрілкою та цифрою 1 на циферблаті по ходу стрілки (з лівої сторони циферблата), а після полудня — за ходом стрілки, тобто, з правої сторони.

Визначення відстані.

Існують різні найпростіші способи та прилади для визначення відстаней на місцевості.

Вимір відстані на око-найбільш простий та розповсюджений спосіб визначення відстаней. Він базується на таких двох положеннях:

— чим ближче предмет, тим ясніше та різкіше ми його бачимо та тим виразніше розрізняємо на ньому дрібні деталі;
— чим ближче предмет, тим він здається більшим та, навпаки, чим далі, тим він здається меншим.

Точність визначення відстані на око залежить від багатьох умов: освітлення, характеру місцевості, стану погоди, пори року та доби, кольору предмета тощо.

Відстань можна визначити за допомогою сірника або міліметрової лінійки. Наприклад: для визначення відстані до телеграфного стовпа, висота якого 6 м.

Для цього:

  1. витягнути руку (0,6 метри від очей) і сполучити сірник зі стовпом;
  2. відзначити нігтем великого пальця частину сірника, що закриває стовп (допустимо, це буде 12 мм);
  3. знаючи висоту стовпа (6 метрів) підрахуємо значення відстані за формулою:

L = 0,6M * 6M/0,012м = 300 м

Замість сірника краще користуватися лінійкою з міліметровими діленнями.

Як бачимо, при користуванні далекомірами треба знати зразкові розміри того предмета, до якого визначається відстань. От середні розміри деяких з них:

Таблиця 2.1.
Середні розміри предметів

Предмети Розміри, м
висота ширина довжина
Дерев’яний стовп лінії зв’язку 5-7
Відстань між стовпами лінії зв’язку 50-60
Ліс 18-20
Залізничні вагони:
пасажирські 4,3 3,2 20
товарні 4 2,7 13
Автомобіль вантажний 2 2-3,5 5-6
Людина середнього зросту 1,65

Вимір відстані кроками є найбільш простим способом. Так, рухаючись від одного орієнтиру до іншого, рахують пройдені кроки. Після кожної сотні пар кроків починають знову, а щоб не збитись, кожну пройдену сотню записують на папері або згинають послідовно пальці руки.

Для переведення кроків в метри необхідно знати довжину кроку в сантиметрах. Приймаючи в середньому довжину кроку за 0,5 м, а пару кроків за 1 м, можна приблизно визначити відстань до предмета. Приблизно довжину свого кроку можна визначити за наступною формулою:

L = P/4 + 37,

 де L — довжина кроку в см; Р — зріст людини в см; 4 та 37 — постійні числа.

Для точніших підрахунків треба знати дійсну довжину свого кроку, яку можна обчислити за формулою:

L = D/n ,

де L — довжина кроку в м; D — подолана відстань в м; n — кількість кроків.

При обмеженій видимості, відхилившись трохи від правильного напрямку, можна легко втратити орієнтування. Наприклад, помилка в визначенні напрямку в 6° дасть відхилення в сторону на 1/10 частину пройденого шляху, а помилка в 12° дає відхилення до 1/5. Ось чому дуже важливо навчитись здійснювати пересування за допомогою компасу, тобто за азимутом.



Недавнє дослідження, проведене в Гарвардському університеті, показало, що діти, у яких було релігійне виховання, ймовірно, будуть здоровими і будуть мати більш високий рівень щастя в ранньому дорослому віці, ніж ті, хто цього не робив.

Дослідники виявили, що люди, які щотижня відвідували релігійні служби або щодня займалися молитвою або медитацією в юності, повідомили про більш високе задоволення життям у віці 20 років.

Було виявлено, що такі люди рідше курять, рідше страждають від депресії, рідше вживають заборонені наркотики або мають інфекції, що передаються статевим шляхом, ніж люди, які займаються менш регулярними духовними практиками.

«Ці висновки важливі як для нашого розуміння здоров’я, так і для розуміння практики виховання дітей», — сказав перший автор дослідження Чен Ин. Багато дітей виховані релігійно, і наше дослідження показує, що це може сильно вплинути на їх поведінку щодо здоров’я, психічне здоров’я і загальне щастя і благополуччя».

Дослідники спостерігали за 5000 молодих людей протягом від 8 до 14 років, контролюючи такі змінні, як здоров’я матері, соціально-економічний статус і історію зловживання психоактивними речовинами або симптоми депресії.

Результати показують, що ті, хто ходив на релігійні служби принаймні один раз в тиждень в дитинстві, на 18 відсотків частіше повідомляли про більш високий рівень щастя у віці від 23 до 30 років, ніж ті, хто цього не робив. Також було показано, що у них на 29 відсотків більше шансів стати волонтерами у своїх місцевих громадах і на 33 відсотки менша ймовірність вживання заборонених наркотиків.

Ті, хто молився або медитував, принаймні, один раз в день в молодості, з більшою ймовірністю повідомляли про більш високий рівень щастя, ніж молоді люди, на 30 відсотків рідше ставали сексуально активними в підлітковому віці. Ці люди також на 40 відсотків рідше захворіли на інфекцію, що передається статевим шляхом, ніж ті, хто ніколи не молився і не медитував.

Емілі Као, директор Центру релігії та громадського суспільства в Девосі, сказала, що вона не здивована результатами досліджень, зазначивши, що дослідження Гарварду об’єднує довгий список досліджень, що показують позитивний зв’язок між релігією і добробутом буття.

«Я думаю, що вони узгоджуються з іншими дослідженнями, які показують, що релігійні вірування дають людям духовні сили, які призводять до здорових звичок і формують їх соціальні мережі, дають їм можливість долати перешкоди у житті», — сказав Као.

Хоча позитивні наслідки дорослішання в релігійній сім’ї очевидні, релігійність в Америці знижується. Дані Геллапа показують, що число американців, які вважають релігію «дуже важливою» у своєму житті, досягло 51%.

Крім того, дані Центру досліджень П’ю показують, що релігійність серед американців постійно знижувалася протягом останніх п’яти поколінь, причому 36 відсотків мілленіалів народилися в період з 1990 по 1996 рік, не пов’язані з будь-якою релігією. На відміну від цього, згідно П’ю, тільки 11 відсотків з «Тихого покоління», які народилися між 1928 і 1945 роками, не були пов’язані з релігією.

Джон Кадл, старший науковець з Міннесоти в Університеті Джорджа Вашингтона, сказав, що молоді люди сьогодні дуже зайняті, і він звинувачує в цьому технології.

«Якщо раніше це був сімейний захід щонеділі, то тепер це футбол і «Фортнайт», — сказав Кадл, маючи на увазі популярну онлайн-відеогру для дітей і підлітків, в якій батьки навіть почали наймати репетиторів для своїх дітей. — У нашій культурі сьогодні набагато більше відволікаючих чинників, ніж у минулих поколіннях».

Хантер Вілсон, студент Університету Джорджа Вашингтона, згоден з тим, що зниження значення релігії серед молоді є результатом зміни цінностей між поколіннями.

Як правильно сваритися? Більше того – як сваритися з любов’ю?
Здавалося б, дивне питання. Проте це не зовсім так.

Конфлікт як такий присутній у житті людей – у сім'ї, колективі, спільноті, його не уникнути у повсякденному житті. При цьому він може мати й позитивні результати і наслідки. Сварка чи різке зауваження мають бути проявом любові, а не гордині.

«Справді, конфліктів і суперечок уникнути майже неможливо: навіть із найближчими людьми ми можемо мати різні погляди на певні речі. І це нормально – бути різними і по-різному ставитися до життєвих ситуацій. Тому – перше: не потрібно боятися чи уникати конфліктів.

Уникання конфлікту – це втеча від проблем

Уникання – це втеча від проблем, які нікуди не подінуться. Більше того, конфлікт, як такий, неминучий у будь-якому спілкуванні. Це – зустріч різних думок і поглядів, людей, які стають одне для одного дзеркалом. Хіба погано подивитися на себе збоку? Ні, непогано, а інколи й необхідно.

Сам факт конфлікту означає лише те, що ми взаємодіємо з іншими людьми, відмінними від нас. Тому уникання конфлікту – це страх побачити у цьому дзеркалі не те, що хочеш чи очікуєш…»

Інше питання – що робити з конфліктом, який виник? Адже його результат залежатиме від того, як ми його переживаємо і сприймаємо.

Конфлікти у сім'ї, між чоловіком і жінкою, неминучі, тому що ми є різними за природою, Ми формувалися і виховувалися з різними акцентами, наші ігри/компанії/життєві сценарії відрізняються. Тому у перші роки подружжя відбувається вирівнювання ціннісних орієнтирів – фундаменту, на який опираються обоє.

Хоча пізнавати цінності одне одного після одруження буває запізно. Адже найчастіше подружжя розпадаються не через сварки – це лише прояв того, що цінності одне одного не співпадають…

Власне, є суттєва різниця між конфліктом – розбіжностями у поглядах чи оцінках, і сваркою – досить різкою реакцією, яка, проте може перейти межі. Що ж це за межі?

Сварка – як вияв Любові

Так, є ситуації, коли сварка чи різке зауваження може бути виявом любові. Простий приклад: дитина перебігає дорогу на червоне світло, ризикуючи потрапити під колеса. Проблема у тому, що ця «сварка» і реакція повинні бути адекватними ситуації.

І, що найважливіше, наші слова і зауваження мають бути проявом любові, а не нашої гордині. Бо може виявитися, що у своїх найкращих побажаннях і намірах щодо іншої людини ми керуємося виключно гординею…

Часто сварка і розмова на підвищених тонах є свідченням того, що ми не до кінця використали такий інструмент, як мова і спілкування. Так, слово – не єдиний засіб передачі інформації, особливо між близькими людьми. Окрім того, слід розуміти просту річ: не так важливо, що ти сказав, як те, що інша людина почула.

Інколи це – далеко не одне й те саме. Якісь речі чи слова краще взагалі не говорити. З цього приводу є хороша вправа: говорити із дзеркалом – до тієї особи, яку там бачимо. І виявиться, що не все, що хотілося сказати, варто говорити – принаймні, такими словами і таким тоном.

«Мистецтво сваритися»

Від того, як і наскільки ми вміємо вирішувати конфлікти, правильно реагувати на ті чи інші ситуації – від «мистецтва сваритися», залежить міцність сім'ї. Парадоксальна річ: сварка має бути проявом любові, як от з дитиною на дорозі зі жвавим рухом, коли ми адекватно оцінюємо ситуацію і тому діємо рішуче.

Але у більшості випадків сварка проявом любові не є. Часто грунтом для неї є брак спілкування, а, отже, нерозуміння одне одного чи непорозуміння, оте «ти мене неправильно зрозумів/зрозуміла»…

Ще один момент – підвищення голосу. Це – вияв того, що нас не слухають чи нам здається, що не слухають. Проте розмова на підвищених тонах – не найкращий спосіб порозумітися: коли обоє кричать, ніхто нікого не чує. Тому якщо співрозмовник перейшов на крик, найкраще – утриматися, як би складно це не було.

Потреба підвищити голос часто є спробою переконати іншого, що рацію маємо саме ми, взяти верх, перемогти. Але треба завжди знати і розуміти: у сім'ї – між чоловіком і дружиною, батьками й дітьми, змагатися немає за що, немає сенсу воювати і нічого ділити.

Сварку завжди провокує якась незначна деталь, подія, в певний момент сказане слово, які можуть бути сприйняті як образа чи нехтування. Але коли люди люблять одне одного, такі ситуації виникають зовсім не з бажання поранити чи принизити іншого, а, швидше, через непорозуміння, недоговореність, в тому тощо. У таких моментах слід пам’ятати: переді мною – не агресор і навіть не опонент, тому я не мушу захищатися й, тим більше, завдавати цій людині болю у відповідь…



Навчитися розпізнавати один одного

Найголовніше у таких випадках – навчитися розпізнавати знаки, слова й емоції, які виходять від іншої людини. Часто ці слова означають зовсім не те, що нам здається, знаки не відчитуються, а емоції є проявом зовсім інших потреб і бажань. Тому – важливо зупинитися і, як кажуть, видихнути.

Мені потрібно три хвилини, щоб осягнути свою емоційну реакцію і ситуацію. Комусь, можливо, достатньо 30 секунд, а комусь потрібно погуляти на вулиці із півгодини-годину – все дуже індивідуально. Потрібно дати емоції повернутися у звиклий стан і тоді поговорити спокійно, з’ясувати – чому ти так сказав/сказала чи зробив/зробила? Інакше – починається боротьба з тінню…

Взаємне пробачення

Наступний необхідний крок – взаємне вибачення. Адже, як правило, обидві сторони у чомусь праві, а у чомусь – ні. Вміти визнавати, що щось зроблено чи сказано не так, – важливе вміння і ознака зрілості. «Навіть якщо наша гординя говоритиме – «а за що вибачатися? нас скривдили, не віддали належне, принизили…». Але потрібно вміти розпізнавати цю гординю і необхідність відстояти свою гідність. Між людьми, які люблять одне одного, хоча й сваряться, такої необхідності немає – як і потреби захищатися…»

Якщо нами керує любов –, і тоді навіть слова, сказані різко і гостро, можуть бути корисними.

Він став першим в історії Папою слов'янського походження.
Понтифікат Івана Павла II тривав 27 років, ставши одним з найтриваліших в історії Католицької Церкви. Він здійснив 104 закордонні поїздки і відвідав усі континенти. А у 2001 році Іван Павло ІІ відвідав і Україну. До сьогодні увесь Львів та Україна з теплом згадує цей візит. Від нині Винники запрошують усіх , хто бажає прийти і прикластися до мощей святого.
 

У неділю, до Санктуарію Матері Божої Винниківської передали мощі св. Папи Івана Павла ІІ, а також освятили  площу та пам’ятник на його честь.У відкритті пам’ятника першому папі-слов’янину взяли участь міський голова Винник Володимир Квурт,  фундатори, гості.Чин освячення звершив Архієпископ Львівський РКЦ Мечислав Мокшицький.

У світлий історичний день наймолодші маленькі винниківчани запустили в небо вервичку з жовтих повітряних кульок, що неймовірно урочисто виглядала в блакитному небі.

«Місто Винники захотіло мати мощі святого Івана Павла ІІ в своєму храмі, – промовив Архієпископ Львівський РКЦ Мечислав Мокшицький. – Їхня присутність у цій святині буде печаткою, яка підкреслює єдність церкви. Отче-настоятелю, прийміть ці реліквії і разом із вірними оточуйте їх шаною і повагою. Святий Павле Іване ІІ, молись за нас».

Численним вірним, які були на площі, розповіли, чого навчає Христовий учень ХХІ століття, в чому його сила, а також про етапи життя, основні цінності святого, який цінував рівність, своїм прикладом змінив багатьох і навернув тисячі людей.

Тепер мешканці Винник матимуть можливість пересвідчитись, що молитва до святого Івана Павла ІІ має особливу силу, а недільний день - 27 жовтня 2019 року увійде в історію міста.

Приходячи до храму чи монументу, присвяченому святому можна промовити молитви:

O Пресвятий у Трійці Єдиний Боже, дякуємо Тобі за те, що Ти дарував Церкві блаж. Йоана Павла II, Папу, в якому засяяла Твоя батьківська доброта, слава Господнього Хреста і сяйво Духа любові. Він, повністю покладаючись на Твоє безмежне милосердя та на материнське заступництво Пресвятої Діви Марії, дав нам живий приклад Ісуса, Доброго Пастиря.

Він показав нам святість як високу якість християнського щоденного життя і як дорогу до вічної єдності з Тобою. Господи, даруй нам, за його заступництвом та згідно з Твоєю святою волею, благодать, про яку ми Тебе благаємо, з надією, що він незабаром увійде до спільноти Твоїх Святих. Амінь. Молитва до блаж. Йоана Павла ІІ Йоане Павле ІІ, наш святий заступнику, допомого у важких справах, ти, який власним життям виявляв велику любов до Бога і людей, ведучи нас шляхом Ісуса і Марії у любові до Них і прагнучи допомагати іншим.

Ти через любов і велике страждання, жертвуване за ближніх, щодня наближався до святості. Прагну просити тебе про заступництво у моїй справі (…), вірячи, що завдяки своїй вірі, молитві та любові ти допоможеш занести її до Бога.

З упованням на Боже Милосердя та міць твоєї папської молитви прагну через Ісуса і Марію за Твоїм прикладом наближатися до Бога.

Найсильніший зв’язок у сім’ї – у матері з дочкою. До таких висновків дійшли американські вчені, досліджуючи, в який спосіб можуть передаватись спадкові хвороби.

Психологія дорослого і дитини надає особливого значення стосункам людини з її сім’єю. Група американських вчених вивчила це питання, проаналізувавши кожен тип стосунків окремо. Метою цього дослідження, опублікованого в The Journal of Neuroscience, було з’ясувати, чому і як передаються певні патології всередині сім’ї. Було встановлено, що найсильніша передача відбувається між матір’ю та донькою, і це говорить про велику силу стосунків. Цей взаємозв’язок може пояснити багато питань.

Каліфорнійські дослідники заздалегідь відібрали 35 сімей із добрим здоров’ям: а це відсутність неврологічних чи психіатричних розладів, відсутність попереднього досвіду прийому сильнодіючих ліків чи препаратів, а також протипоказань магнітно-резонансної томографії (МРТ). Завдяки дослідженню кожного учасника було створено “карту мозку”.

Результати аналізу віддалених зон мозку та тестів поведінки були сенсаційними. Проаналізовано рівну кількість стосунків батько-дочка, батько-син, мати-дочка та мати-син. Основною метою дослідження було з’ясувати, чому і як депресія та розлади настрою переходять від одного члена сім’ї до іншого, особливо між матір’ю та донькою.

Цікаві результати

Дослідження дало такі результати: матері і дочки мають однакову анатомію тієї частини мозку, яка відповідає за емоції. Звичайно, така схожість існує і між мамою та сином, батьком і дочкою, батьком і сином. Однак це набагато істотніше проявляється між матерями та дочками. Тому передача емоційних схем між ними дуже сильна, настільки, що вони можуть відчувати себе однаково і страждати від однакових патологій.

Взаєморозуміння

Хороша новина полягає в тому, що в світі є одна людина, яка може вас зрозуміти ідеально. Така схожість сірої речовини матері і дочки сприяє взаємному розумінню. Мамам простіше визначити і сприйняти емоції своїх дочок і навпаки. Також з цієї причини відносини мати-дочка не найпростіші, оскільки вони емоційно занадто близькі один одному.

Звичайно, це дослідження відкриває простір для багатьох подальших пошуків, наприклад, для вивчення людей з різними дисфункціями, вивчення більшої групи сімей тощо.

Однак уже зроблені відкриття пояснюють, чому навіть у дорослому віці матері залишаються улюбленими та надійними довіреними особами.

Адаптація Тетяни Трачук

Отець Піо обіцяв, «Коли мільйон дітей молитимуться Вервицю, тоді світ зміниться». 18 – жовтня запрошуємо підтримати грандіозну світову молитовну акцію – «1 мільйон дітей молитимуться разом Розарій».

Сьогодні католики з різних частин земної кулі об’єднали свої молитви на вервиці за мир та єдність. Захід відбувся з ініціативи Папи Франциска, який проголосив місяць жовтень 2019 року надзвичайним місійним місяцем та бажає спрямувати цьогорічну молитовну ініціативу у цьому руслі, де діти будуть молитися за всіх місіонарів і численні покликання до цього стану, а також за мир і єдність у світі.

Сотні храмів Української Греко-Католицької Церкви також долучилися до цієї прекрасної ініціативи. В нашій Архієпархії та зокрема обласному центрі до святинь прийшли тисячі дітей, щоби в спільній молитві своїми невинними серцями випросити у Всевишнього миру та єдності.

Львівський кіш св. Юрія Змієборця також взяв участь у молитві. В центрі Львова біля фігурки Матері Божої лунала молитва дітей-скаутів

ЯК МОЛИТИСЯ НА ВЕРВИЦІ
Перехрестися тричі і відмов, держачи хрестик, “Царю небесний”.
На першому великому зернятку”Вірую в Єдиного Бога”
На першому малому: “Слава Отцю, що нас сотворив і нині і повсякчас і на віки віків” і “Богородице Діво”.
На другому малому:“Слава і Сину, що нас відкупив і нині і повсякчас і на віки віків”  і “Богородице Діво”.
На третьому малому:“Слава і Святому Духу, що нас просвітив і в святій католицькій вірі утвердив, і нині і повсякчас і на віки віків”, “Богородице Діво”, і на великому зерні: “Слава Отцю і Сину і Святому Духу і нині і повсякчас і на віки віків” і “Отче Наш”…

Це лише вступ.
Тепер наступає сама вервиця з роздумом.
На кожному з десяти малих зернин відмовляється “Богородице Діво”, роздумуючи, маючи перед очима душі, в пам’яті картину таїнства на означений день. Опісля “Слава
Отцю і Сину і Святому Духу і нині і повсякчас і на віки віків”, “Отче Наш” і знову прочитай і держи в пам’яті наступне таїнство впродовж десяти “Богородице Діво”.

ТАЇНСТВА ВЕРВИЦІ
І. Радісні таїнства(понеділок, вівторок)
1. Пречиста Діва Марія Господа Нашого Ісуса Христа від Святого Духа зачала
2. Пречиста Діва Марія, відвідуючи святу Єлисавету, Господа Нашого Ісуса Христа носила
3. Пречиста Діва Марія Господа Нашого Ісуса Христа породила
4. Пречиста Діва Марія Господа Нашого Ісуса Христа в святині жертвувала
5. Пречиста Діва Марія Господа Нашого Ісуса Христа в святині знайшла

ІІ. Страсні таїнства(в середу і п’ятницю)
1. Господь Наш Ісус Христос на Оливній горі кривавим потом заливається
2. Господь Наш Ісус Христос бичований
3. Господь Наш Ісус Христос вінчаний терням
4. Господь Наш Ісус Христос під хрестом падає
5. Господь Наш Ісус Христос розп’ятий на хресті

ІІІ. Світлі таїнства(четвер)
1. Богоявлення
2. Чудо в Кані Галилейській
3. Господь Наш Ісус Христос проповідує Царство Боже
4. Преображення Господа Нашого Ісуса Христа
5. Установлення Євхаристії

IV. Славні таїнства(в суботу і неділю)
1. Господь Наш Ісус Христос воскрес з мертвих
2. Господь Наш Ісус Христос вознісся на небо
3. Господь Наш Ісус Христос зіслав Святого Духа апостолам
4. Господь Наш Ісус Христос взяв свою Матір до неба
5. Господь Наш Ісус Христос вінчає свою Матір на Царицю неба і землі
Після закінчення святої вервиці можна відмовити молитву “Під твою милість”, або “Радуйся Царице”.

Мій активний життєрадісний малюк обирає чорний. Часто з веселим сміхом: "Мама, дай цьойненьку файбоцьку!". Всі інші кольори у нього просто фарби, а чорний "файбоцька".
І ще є кілька цікавих історій про те, що він не відчуває ні страху, ні пригнічення від темряви чи темних кольорів, навпаки, він від них в щирому захваті)

Те, що для малюка важливо, він малює великим. Незначиме - маленьким.

У правій частині малюнку дитина частіше зображає того, хто має на неї сильний вплив.

Персонаж, який розміщений вище за усіх, на думку дитини, має найбільшу владу у сім’ї.

Найбільш близьких людей дитина малює поруч біля себе.

Широко розкриті очі свідчать про тривогу, потребу в допомозі. Очі-крапочки означають, що дитина забороняє собі сльози і прохання.

Великий, заштрихований рот - ознака агресії, небезпеки. Якщо рот відсутній або у вигляді крапки - відсутність права висловити власну думку і впливати на інших.

Відсутні чи недомальовані руки свідчать про труднощі у взаємодії з оточуючим світом і у спілкуванні.

Якщо стопи намальовані у профіль - це ознака стійкості, впевненості в собі.

Багато затемнених, чи, навпаки, прозорих ділянок свідчать про невпевненість дитини в собі.

Найбільш розумним у сім’ї дитина вважає того, кому намалювала найбільшу голову.

Найважливіше при інтерпретації малюнку - загальне враження від нього.

Для того, щоб отримати об’єктивну картину стану юного художника - слід порівнювати кілька малюнків, зроблених впродовж місяця-двох.

Якщо тривожні знаки і депресивні кольори повторююються постійно - зверніться до дитячого християнського психолога.

Чувайте! Цими днями, мандрівниця Ірина Герик та намісник вовченят Петро Дітчук мали нагоду відвідати "Форум молодіжних лідерів та душпастирів" у Львові. Це другий Форум - спільно проведений двома церквами. Тут ми знайомились із молодими людьми з інших міст та навіть завели друзів у сусідній Польщі.

Ми по справжньому здружились та вже ввечері показували гостям наше чудове місто. Спільна молитва, трапеза, біблійні театральні постановки, ігри - це все тут. Чудова атмосфера, хороші люди, усе сприяло до дружнього обговорення, а подекуди і дискусії на тему:

"Соціально - психологічний образ молодої людини : бізнес, громадський сектор, влада, церква". Після цих двох днів, можу із впевненістю сказати, про Скаутський рух дізналось ще більше молоді, а ми для себе почерпнуть ще більше нового та цікавого.

 

 

Львів – колиска та духовний центр Української Греко-Католицької Церкви. Цього року відзначається 30-річчя виходу Церкви з підпілля. З цієї нагоди у львівській міській раді сьогодні відбулося офіційне представлення святкових заходів по вшануванню пам’яті митрополита Андрея Шептицького та 30-ліття виходу УГКЦ з підпілля. Наша спільнота також взяла участь в цьому дійстві.

Представники церкви та місто спільно напрацювали ряд освітніх, культурних, духовних, спортивних, екскурсійних заходів, які будуть присвячені цій тематиці. Ці заходи проведуть упродовж двох місяців – жовтень-листопад.

В офіційному брифінгу взяли участь: Євген Бойко - директор департаменту «Адміністрація міського голови» ЛМР, Преосвященний владика Володимир, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ, отець Павло Дроздяк, капелан Львівської міської ради, керівник прес-служби Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ, сотрудник Архикатедрального Собору Святого Юра, Валерій Калинюк, голова громадської ради «Святий Юр».

В особливий спосіб церковне духовенство запрошує усіх здійснити прощу до Гробу Праведного Митрополита (перший ступінь святості у            Католицькій Церкві наданий Папою Франциском) і стати живою частинкою його прослави в спільнотній молитві.

Якщо я вдома, то стараюся щонайменше раз на день піти до крипти — до Праведного Митрополита Андрея, до Патріарха Йосифа, до Митрополита Сильвестра Сембратовича, до Митрополита Володимира Стернюка, і там завжди себе відчуваю як вдома — захищеним. Ми маємо цих чудових наших старців, які вже не говорять своїми фізіологічними устами, але вони надихають. Вони є нашими покровителями в небі, нашими заступниками. Ми маємо кожного дня о другій годині молитву біля гробу Праведного Митрополита Андрея, де молимося особливо за онкохворих чи взагалі за всіх хворих людей. Молитва зцілює тіло і приготовляє його до зустрічі з Богом. Тому хочу заохотити всіх щонайменше 1 листопада прийти на цю нашу прощу”, — сказав Преосвященний владика Володимир, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ.

Як розповів директор департаменту «Адміністрація міського голови» ЛМР Євген Бойко, місто спільно з Церквою напрацювало чимало ініціатив, які відбудуться на загальноміському рівні.

«Митрополит Андрей є не лише духовним лідером нашої громади, а є її будівничим. Тому в межах цих заходів ми намагатимемося показати Митрополита як одного із тих, який був будівничим нашої держави, людиною освіченою, людиною мистецтва, людиною-меценатом, людиною, який у своєму житті свідчив про Бога і церкву. Тому для нас надзвичайно важливо проводити ці події на загальноміському рівні. Міський голова підписав відповідне розпорядження, де в межах наступних 2−3 місяців всі заходи в міських установах проходитимуть під покровом Митрополита. В цей час ми будемо відзначати ще одну важливу подію для Львова і всієї України — 30-ліття виходу Греко-Католицької Церкви з підпілля, тому для нас важливо, щоб ці події були проведені на високому рівні.

Місто спільно з церквою напрацювало низку ініціатив, до яких були долучені різні структурні підрозділи мерії. Це і освітні заходи — в жовтні-листопаді буде проведено серію тематичних уроків, бесід, круглих столів у наших навчальних закладах, відкриття різних виставок, конкурсів. Також активно залучені до заходів наші культурні установи — бібліотеки, Центр Довженка, палац Хоткевича. Крім того, колеги з відділу промоції розробили тематичну візуалізацію проведення цих заходів, буде розповсюджена інформація про ці події у громадському транспорті, на сітілайтах і бордах. Також колеги з управління внутрішньої політики спільно з вищими навчальними закладами організують перші академічні читання про Митрополита Андрея Шептицького у бібліотеці Франкового вишу, до якого залучимо усі виші. Також у вишах буде і низка інших ініціатив, присвячених митрополиту. Крім того, колегами з управління спорту проведуть у жовтні-листопаді низку спортивних заходів, і одним із центральних буде футбольний турнір — кубок Шептицького серед духовенства, і ми передбачаємо там хороший призовий фонд”, — розповів Євген Бойко, директор департаменту «Адміністрація міського голови» ЛМР.

Особливі урочистості відбудуться 1 листопада в Архикатедральному Соборі Святого Юра. На цьому акцентував отець Павло Дроздяк, капелан Львівської міської ради, керівник прес-служби Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ, сотрудник Архикатедрального Собору Святого Юра.

«Ми не можемо говорити про 30-ліття легалізації української греко-католицької церкви, не перебуваючи в контексті праведного митрополита Андрея — адже вони абсолютно взаємопов’язані. Це вперше, коли за 30 років легалізації нашої церкви, митрополит Львівський в особливий спосіб закликає 1 листопада звершити прощу до місця поховання праведного Митрополита Андрея. Адже без сумніву, що 30 років Церква відбулася не лише інституційно, розбудувавши свої церковні одиниці, але Церква вийшла вже далеко за межі храмів — це і військове капеланство, студентське капеланство, медичне капеланство, пенетенціарне служіння і багато інших речей, де Церква надає духовну опіку для усіх потребуючих. І тому ми вертаємося до першоджерела — хто був тим, хто дав нового духа розвитку Церкві? Це брати Шептицькі — Праведний Митрополит Андрей та Блаженний Климентій. Ми знаємо про їхню надактивну участь в житті і діяльності не лише нашого міста, а всієї України і світу, де були українські поселення.

Саме тому ключовий меседж — що Він є зовсім поруч. Це не абстрактна особа, яка колись була в нашому місті, зробила надзвичайно багато і відійшла до вічності. Ні, він є присутній серед нас зокрема своїми останками, які спочивають у крипті собору. Тому 1 листопада буде чудова нагода прийти до гробу Праведного Митрополита і подякувати за те, що ми сьогодні можемо бути в нашому місті, яке дало потужний поштовх і національній свідомості, і духовно-патріотичному налаштуванні. Це буде День прослави і День подяки за його особисту участь у нашому житті”, — розповів отець Павло Дроздяк.

З його слів, 1 листопада з 07.00 до 22.00 год. Собор Святого Юра буде відкритий для усіх прочан, які бажатимуть звершити прощу до гробу Праведного Митрополита Андрея. Також у цей час буде розміщена експозиція особистих речей Митрополита. Відтак, у цей день передбачена така програма:

10.00 — Архиєрейська Божественна Літургія

07.00−22.00 — експозиція особистих речей Митрополита Андрея

13.00 — 18.00 — музичний голос прослави у виконанні хорів та оркестрів Львова

15.00 — пам’ятний передзвін у всіх храмах Львова і Львівської Архиєпархії

19.00 — свічка пам’яті на площі Святого Юра — перед пам’ятником Митрополитові.

«Святіший Вселенський Архиєрей папа Франциск вже проголосив геройські чесноти Праведного Митрополита — це означає, що це останній щабель до того, щоб Митрополит був проголошений блаженним. Митрополит уже для нас є святим, і щоб ми цю святість показали, потрібно справді бути активними 1 листопада і кожного дня у нашому житті», — додав отець Павло Дроздяк.

«Ми себе відчуємо єдиною місцевою громадою, українцями, які підтримують моральні авторитети. Тому я всіх закликаю відвідати гріб Митрополита Андрея і віддати йому шану 1 листопада цього року, і завжди пам’ятати про нього. Бо інформаційний прорив про нього в Україні відбувся після того, як у Львові спорудили пам’яник митрополиту Андрею», — акцентував Валерій Калинюк, голова громадської ради «Святий Юр».

ДЕНЬ ПРОСЛАВИ ПРАВЕДНОГО МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ

ПРОГРАМА ЗАХОДІВ 

з відзначення 75-річчя відходу до вічности Праведного Митрополита Андрея та 30-річчя виходу УГКЦ з підпілля

16.10.2019 –12.11.2019

ДАТА ТА ЧАС ПРОВЕДЕННЯ 

МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ 

НАЗВА ЗАХОДУ

16.10.2019, 12:00 

Митрополичі сади 

Екскурсії для екскурсоводів та представників турфірм Святоюрським комплексом

27.10.2019, 10:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Архиєрейська Божественна Літургія

27.10.2019, 12:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Посвячення Меморіальної таблиці, присвяченої 30-ій річниці 

27.10.2019, 17:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Урочисте внесення мощей Блаженного мученика Миколая Чарнецького на постійне поклоніння вірних у Храмі Преображення ГНІХ

27.10.2019, 18:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Святкова Літургія 

28.10.2019, 09:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Заупокійна Божественна Літургія за всіх спочилих християн, що стояли в обороні нашої святині в ті буремні часи

28.10.2019, 18:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Божественна Літургія

28.10.2019, 19:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Молебень до свмч. Миколая

28.10 – 4.11.2019* 

Бібліотека-філія №34 

Книжкова виставка «На скелі Віри»

29.10.2019, 14:00 

Бібліотека-філія №23 

Година духовності «Український Мойсей» 

29.10.2019, 18:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Соборна Божественна Літургія

29.10.2019, 19:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Молебень до свмч. Миколая

01.11.2019, 07:00-22:00 

Архикатедральний Собор Св. Юра 

Проща до гробу Праведного Андрея у крипті Собору 

01.11.2019, 07:00-22:00 

Архикатедральний Собор Св. Юра 

Експозиція особистих речей Митрополита 

01.11.2019, 10:00 

Архикатедральний Собор Св. Юра 

Архиєрейська Божественна Літургія

01.11.2019, 12:00 

Бібліотека-філія №23 

Година духовності «Український Мойсей» 

01.11.2019, 13:00-18:00 

Архикатедральний Собор Св. Юра 

Музичний голос прослави у виконанні хорів та оркестрів Львова 

01.11.2019, 15:00 

Архикатедральний Собор Св. Юра 

Пам’ятний передзвін 

01.11.2019, 19:00 

Архикатедральний Собор Св. Юра 

Свічка пам’яти на площі Святого Юра

01.11.2019* 

Архикатедральний Собор Св. Юра 

Концерт муніципального хору «Гомін»

03.11.2019* 

Lviv Dovzhenko Centre 

Концерт за участі церковного хору зі струнним квартетом

04.11.2019, 15:00 

Бібліотека-філія №17 

Перегляд художнього фільму «Владика Андрей» українського режисера Олеся Янчука 

04.11.2019, 18:30 

Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької 

Духовно-мистецька програма «Божий Агнець», присвячена 30-літтю виходу УГКЦ із підпілля та Блаженному священномученику Омеляну Ковчу. 

Автори програми – Сестри Тельнюк

05.11.2019* 

Міський палац культури ім. Гната Хоткевича 

Музичний вечір

05.11.2019* 

Бібліотека-філія №6 

Година історії «Аристократизм духу Андрея Шептицького»

05.11.2019* 

ЦМБ імені Лесі Українки 

Година пам’яті «Святоюрський Владика»

06.11.2019, 15:00 

Бібліотека-філія №28 

Зустріч-бесіда з о. Романом Соколенком із Церкви Різдва Пресвятої Богородиці

09.11.2019* 

Львівський органний зал 

Концерт «Шептицький. Музично-мистецький контекст»

12.11.2019, 16:00 

Бібліотека-філія №41 

Вечір-шана «Добрі пастирі» до Року Блаженного Священомученика Климентія Казимира Шептицького та річниці смерті Митрополита Андрея Шептицького 

жовтень – листопад 2019* 

Вищі навчальні заклади Львова 

Проведення конференцій та тематичних круглих столів, присвячених постаті Андрея Шептицького

жовтень – листопад 2019* 

Заклади загальної середньої освіти Львова 

Проведення серії уроків та тематичних бесід, присвячених постаті Андрея Шептицького 

жовтень – листопад 2019* 

Заклади загальної середньої освіти Львова 

Відвідування учнями закладів загальної середньої освіти Львова Національного музею ім. Андрея Шептицького (пр. Свободи, 20) 

жовтень – листопад 2019* 

Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка

Перші академічні міські читання, присвячені 75-річчю відходу до вічности Праведного Митрополита Андрея 

жовтень – листопад 2019*

Місце проведення уточнюється*

Футбольний міні-чемпіонат серед духовенства «Кубок Митрополита Андрея» 

жовтень – листопад 2019* 

Львівська міська рада, 

пл. Ринок, 1; 2-й поверх* 

Конкурс малюнка серед школярів, присвячений пам’яті Митрополита Андрея

 

Ласкаво запрошуємо усіх завітати на ці урочисті заходи до міста Лева. Та спільно вшанувати загальноукраїнську історію Церкви.

Мт. 15, 21-28.
Змилуйся наді мною, Господи, …Біс тяжко мучить мою дочку

В другу неділю традиційно відбулася Служба Божа для скаутів у Львові у храмі воїнів-афганців. Вже 17-ий рік поспіль існує така добра традиція спільної молитовної практики.

Євангельське слово 17 неділі по Зісланні Святого Духа розповідає нам про зустріч жінки хананейки з Ісусом Христом. Звернення цієї жінки до Ісуса має одну особливість. Мати просить наполегливо Спасителя не за себе, а про оздоровлення своєї дочки від злого духа. Проблема дочки стала її особистою проблемою, болем її душі. Вона старається з усіх сил допомогти їй, тому наполегливо просить Ісуса Христа про поміч, доки не отримає від Нього конкретної допомоги. Мати властиво нічого не просить для себе, тільки представляє свій біль з твердою вірою і повною надією, покладаючись на доброту і владу Ісуса. Її прохання було настільки сильне, що й самі апостоли почали заступатися за неї в Ісуса.

Ісус, слухаючи наполегливе прохання матері, діє в протилежний спосіб. Він найперше звертає свою увагу на матір, старається допомогти їй, зміцнюючи спочатку її віру, надію і довір’я Богові, а бачачи витривалу і повну віри молитву жінки, Він вкінці оздоровляє її дочку. Таким чином Христос допоміг матері отримати подвійну нагороду: зміцнення віри і оздоровлення дочки.

Історія хананейки зустрічається і в нашому житті. Коли ми молимося за навернення наших ближніх чи вирішення їхніх справ з Божою допомогою, бачимо, що Господь не завжди зразу відповідає на наші звернення, ситуація не змінюється зразу, але це не означає, що Бог нас не чує. Певне мовчання Бога на нашу молитву, як подібно в ситуації хананейки, насправді несе для нас велике добро. Перш ніж допомогти нашим ближнім, Господь хоче зміцнити духовно нас самих, загартовуючи нашу віру і надію на Божу всемогутність і доброту, щоб таким чином нам було легше нести тягар проблем наших ближніх. Щоб ми могли когось навернути, привести до Бога, Бог хоче найперше зблизити до себе нас самих, зміцнити наш зв’язок віри і надії з Ним.

Один батько прийшов до священика за порадою і відразу почав жалітись на свого підростаючого сина, що він неслухняний, не хоче вчитися. Священик запитав цього батька: „А скажіть мені, яких способів ви вживали, щоб наклонити його до виправлення?” Зажурений батько відповів: „Та що я тільки не робив: замикав його у підвалі, не давав їсти, бив його без рахунку, і нічого не допомагало”. Тоді священик ще запитав: „А скажіть мені, як ви старалися приклонити його до молитви і чи ви разом із ним молитесь?” Батько розвів руками і тим дав знак, що ні, тоді священик відповів йому: „Чоловіче добрий, із того виходить, що ви до цього часу працювали над його шкірою, а не над його душею, тому від сьогоднішнього дня я раджу вам молитися разом із ним”. Незабаром стало відомо, що порада священика була дуже корисною, бо цей син невдовзі виправився і виріс достойним чоловіком.

Історія оздоровлення Ісусом дочки жінки хананейки пригадує нам Божу правду, щоб Бог є щедрий у своїх дарах і завжди дає нам більше, ніж ми просимо у Нього, якщо ми всю нашу надію покладаємо лише на Нього і беззастережно довіряємо його волі. Потрійне звернення жінки до Ісуса, це шлях її потрійного духовного зросту: зміцнення віри, утвердження надії, розпалення любові до Бога. Цей духовний зріст не стається в один момент, а Ісус провадить людину до нього поступово, в міру її відкритості на Бога.

А незамінним середником у цьому зрості є наша молитва. Наполегливе звернення матері до Ісуса про оздоровлення її дочки є чудовим прикладом правдивої християнської молитви. Ісус вислухав її звернення, бо прохання, молитва жінки була щира і витривала, наповнена духом твердої віри. Бо хто справді вірить у всемогутність і доброту Бога до людей, той буде витривало просити Бога про поміч і з непохитною надією очікувати тої допомоги, знаючи, що кращої допомоги, крім Господа Бога, ніхто їй не надасть.

Зустріч жінки хананейки з Ісусом показує також, як молитва може змінювати людину і її життя, коли вона щира і витривала, повна віри, як казав Христос: „По вашій вірі нехай буде вам” (Мт. 9, 29). Іншими словами Христос запевняє нас, що наша молитва завжди буде вислухана: „І все, чого проситимете в молитві з вірою, отримаєте” (Мт. 21,22). Молитовна праця не завжди є легкою. Перше ніж прийде успіх, людині доводиться перебороти багато різних спокус, людських немочей, сумнівів. Але хто всю надію покладає на Бога, того Бог чинить кращим, міцнішим особисто, захищає від знеохоти, а також помагає у земних потребах.

Сьогодні ми є свідками того, як Господь нагороджує жінку хананейку за її щиру, покірну, витривалу молитву. Нехай і наша молитва буде подібною до її. У всьому покладаючи надію на волю Божу, вірмо, що Господь робить все для нашого добра тут, на землі, і особливо бажає нашого духовного добра, спасіння також у вічності. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Скаутство Європи в Україні - кіш із Сихова Йоана Павла II та центру Львова - кіш св. Юрія Змієборця взяли участь у молитовній ході містом Лева - молитва на Вервиці 6 жовтня 2019 року

Цього року величне моління було присвячене постаті преподобної матері Йосафати, співзасновниці і першої черниці Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії. Її пам’ять в особливий спосіб вшановували з нагоди 150-літнього ювілею від дня народження блаженної, який святкуємо 2019 року.

Хода Вервиці пройшла звичним маршрутом від храму Святого Архистратига Михаїла до площі святого Юра. У ній взяли участь Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, Преосвященний владика Володимир, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії, численне духовенство, монашество, студенти Львівської духовної семінарії Святого Духа, вірні Львівської Архиєпархії, представники влади, гості міста Львова. У поході урочисто несли мощі преподобної Йосафати.

У молитовній ході розважали над сподвижницьким життєвим шляхом блаженної, для якої це місто було рідним і саме з нього почалася Велика справа заснування Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, що зараз охоплює діяльність у цілому світі.

«Преподобна Йосафата завжди з любов’ю опікувалася тими, хто потребував її допомоги. Єдиним бажанням її серця було цілковите єднання є Богом та святість життя. Про це вона неодноразово говорила своїм сестрам». Блаженна Йосафата стає нам великим прикладом довіри до Бога і служіння ближніх задля Його слави.

Особливо знаковою була ця молитовна хода через вшанування 30-ліття виходу із підпілля УГКЦ, адже велелюдний маніфест, що спричинився до визволення нашої Церкви, і нині став свідченням її незламності і численних Божих благодатей.

Завершилася молитва Вервиці на площі святого Юра перед пам’ятником Праведному Митрополиту Андрею. Тут вірні спільно звершили молитву до Пресвятої Богородиці. Відтак до присутніх звернувся Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський. У слові до вірних він представив постать Богородиці як найбільшої заступниці перед Господом. «Це мати, що навчає нас ніколи не сумніватися у довірі до Бога». У неспокійний час труднощів та випробувань Вона є тією, яка випрошує у свого Сина Милосердя і миру. «Поручаю усіх Вас Покрову Пресвятої Богородиці… Нехай ім’я Боже буде благословенне».

Архиєрей подякував організаторам Вервиці та вірним, що долучилися до спільної молитви. Також владика закликав вірних у 1 листопада у день 75-ліття відходу до вічності Праведного Митрополита Андрея відвідати його гріб у крипті Архикатедрального Собору святого Юра.

На завершення Митрополит уділив вірним Архиєрейське благословення, а опісля було звершено молитву «Боже великий, єдиний».

Те, що вихованням дітей має займатися тільки жінка, — стереотип. Для повноцінного розвитку дитині потрібні обоє — і мама, і тато, пише у межах проєкту «Час жінок» батько трьох дітей отець Ростислав Пендюк та ділиться власним досвідом і висновками батьківства.

Я мав на меті спробувати написати якийсь мудрий текст, поділитись своїми знаннями та тими десятками прочитаних на тему книжок і прослуханих лекцій. Але не буду цього робити. Лише спробую коротко розповісти про власний досвід батьківства, свої роздуми на цю тему та висновки, які зробив впродовж майже 18 років батьківського досвіду.

Перший мій такий досвід пов’язаний із народженням першої дитини. Звісно, я не мав найменшого уявлення, з якого боку до тієї малечі підійти, як поводитись і як допомогти дружині. Наші жінки ніби мають від народження інстальовану програму материнства і якось дуже швидко та якісно дають собі раду з цим новим завданням. А я почувався як Колумб, який відкриває Америку. Єдине, що відбулось дуже швидко, — різка зміна ставлення до світу. В одну мить прийшло усвідомлення, що тепер є хтось, хто повністю залежить від мене, якась така людська істотка, яка не має шансів сперечатись, щось доводити, але яка повністю мені довіряє і на мене покладається. Оте відчуття, мабуть, і було першим досвідом дорослості, бо вона, дорослість, дуже чітко пов’язана із відповідальністю. Якщо хтось хоче мати сім’ю, народити дітей і нічого не змінити у своєму ставленні до життя — краще не починайте.

А тепер розповім про два висновки, які для мене є доволі болючими, бо не можу похвалитись, що їх виконав у своєму батьківстві так, як би хотів. Перший: якість батьківства можна поміряти, і одним з найбільш певних мірил є час, проведений зі своєю сім’єю, зокрема дітьми. Так-так, я вже чую ваші думки: «Але я дуже зайнятий, я мушу заробляти гроші, вирішувати справи, трошки затриматись, без мене на роботі нічого не відбудеться». Ваше право так думати — якийсь час я також так думав. Коли за вікном світить сонце, спробуйте зарядити від нього телефон. Не заряджається? Звісно, адже телефон потрібно підключити до електромережі, і лише так ви зможете його зарядити, щоб він міг виконувати свої функції належно. То хто ж нам у голови вклав нісенітницю, що наших дітей можна «зарядити» — виховати і підготувати до життя, — застосовуючи якісь замінники: іграшки, планшети, телевізори, гуртки, родичів? Певна річ, що не йдеться про те, щоб покинути роботу і займатись виключно дітьми. Але ваш робочий день точно може закінчитись о 18:00. Ви можете не попрацювати в суботу і погуляти зі своїми дітьми. Можна запланувати цікавий вікенд з рідними. Загалом можна робити тисячі маленьких жестів, які означатимуть, що діти для вас важливі. Єдине прохання: не намагайтесь купити ваших дітей, замінивши себе чимось або кимось.

А другим мій досвід, який зрозумів не так швидко, як би хотілось, — питання дисципліни. Ви щось говорите дитині — а вона не слухає, і робить по-своєму. Що робити в такій ситуації? У мене є товариш, який каже: «На кожне складне запитання є принаймні одна зрозуміла, проста і неправильна відповідь». В описаній вище ситуації такою відповіддю є показати свою силу і владу. Оце так потужний супермен — зумів перевершити потугою голосу свого чотирирічного сина, та ще й помахав своїм великим пальцем із суворим виразом обличчя. Панове, силу треба показувати в інших місцях і ситуаціях! А тут справді сильний чоловік зуміє перемогти свій гнів і спробує зрозуміти, чому дитина поводиться неналежно і як можна їй допомогти змінити свою поведінку. Жодним чином не хочу сказати, що дисципліна не важлива чи що не варто карати дітей за неналежну поведінку. Єдине про що тут йдеться, що батьківство має бути дуже мудрим і творчим — без цього ніяк. Навчитись похилятись до своєї малечі чи старших дітей, пробувати розпитати їх про їхні відчуття, а якщо карати, то без застосування переваги фізичної чи психологічної. Добрий Батько в Євангелії навіть дозволяє помилитись своєму синові, але ніколи не перестає йому довіряти і його любити.

Добрий батько — це також чоловік, який у першу чергу любить свою дружину. І ця любов, хай як дивно би це не звучало, є тим, чого найбільше потребують наші діти. Адже їх виховують не наші палкі промови, не найкращі і найдорожчі школи чи гуртки, а та атмосфера, яка панує вдома. Хочете виховати мудрих, врівноважених, люблячих дітей — подбайте про належні стосунки у вашому подружжі. А ця любов також повинна бути пов’язана із зусиллям і бажанням добра.

Якщо ваша дружина піклується вдома про дітей, а ви заробляєте гроші, то ніколи не наважтесь навіть подумати, що ви робите щось важливіше і складніше. Така думка є найбільшою у світі нісенітницею. Більше того, виходьте кудись іноді вдвох, залишивши дітей із близькими чи нянею, а також знаходьте можливості відпустити дружину, щоб вона могла займатись тим, чим хоче, чи просто відпочити, поки ви будете з дітьми. Коли наші діти були ще маленькі, мені доводилось декілька разів з ними залишатись на кілька днів. І це був той час, коли я особливо відчув смак батьківства, який досі пам’ятаю і яким пишаюсь. Для повноцінного розвитку кожна дитина потребує і маму, і тата, хай хто б і що не говорив.

Бути добрим батьком — найскладніша у світі місія, яка вимагає багато зусиль, спроб і помилок, терпеливості і молитви. Водночас, ця місія є найважливішою у житті будь-якого чоловіка. Якщо ви заснували велику компанію, збудували неймовірний будинок, створили громадську організацію, стояли біля витоків телевізійного каналу чи стали мером великого міста — усе це нічого, порівняно з тим, що ви стали справді добрим і люблячим батьком для своїх чудових (вони справді всі чудові) дітей.

o. Ростислав Пендюк

Сьогодні до Монастирецької школи приїжджав президент скаутства Європи в Україні пан Юрій Зошій та Крайовий пан Nazar Yeremenko.
Ознайомили дітей із скаутським рухом - методикою та педагогікою. Цікаво та повчально провели час! Діти натхнені та задоволені!
Провели цікаві ігри, продемонстрували пізнавальні фільми, презентації. Дякуємо Богові - що повстає новий скаутський осередок. Діти дізналися хто такі скаути, чим вони займаються, яка їхня мета! З нетерпінням чекають зустрічей із скаутами зі Львова та Львівщини і всієї України на спільних заходах!
Щиро ДЯКУЄМО!!! Скауство Європи!
Це було ЦІКАВО!!!👍 ФАНТАСТИЧНО!!!БОМБЕЗНО!!!🙋‍♂️🙋‍♀️

 

Мандрівниця - Оксана Кормило-Байцар




– Денні! Припини штурхати сестру, – Марлен зиркнула в дзеркало заднього огляду і міцніше схопилася за кермо.
– Це вона почала.
Чотирирічний Денні обернувся і висолопив язика на Дженніфер, свою восьмирічну сестру.
– Неправда! – насупилася Дженніфер. – Він завжди каже, що я винна.
Марлен глибоко зітхнула. Чому їй здалося, що непогано би з собою взяти дітей до гастроному? Усі ці сварки і гнівання по дорозі от-от зведуть її з розуму. І коли вони під’їхали до свого будинку, це врешті-решт сталося.

Відстебнувши ремінь безпеки, вона заявила:
– Ви обоє беріть по сумці.
– Але ж мамо, – застогнала Дженніфер, – я хочу в туалет.
Денні вистрибнув з машини:
– А ось і Зак на новому велосипеді!
– Нумо, діти! Несіть додому продукти. Вам вистачить хвилини, щоби допомогти.
Але Денні вже помчав до будинку Зака, а Дженніфер поспішила в туалет.

Марлен хряснула дверцятами автомобіля.
– Денні, повернися-но сюди!
Він далі біг по хіднику.
Вони мене так дратують. Вони ніколи мене не чують! Завжди одне і те саме. Вони навіть не думають слухатися, і я мало не божеволію. Тепер вони побігли веселитися, добряче мене розсердивши.
Вона поволокла по сходах дві торби з продуктами. Вони просто на мене не зважають. Жити справді було би легше, якби ці дітлахи навчилися думати не лише про себе. Потрібно щось змінювати.

Наступного ранку Марлен зайшла до вітальні.
– Денні, час у садок. Поклади іграшки й одягайся.
Денні перехилився над краєм ліжка, держачи по трансформеру в кожній руці й удаючи, що не чує.
Ну от, знову те саме. Щоранку одне і те саме. Мені треба підвезти Денні і встигнути в офіс до дев’ятої, але щоби вибратися із цієї оселі, треба бути вправним продавцем, військовим інструктором і носієм водночас.
– Ходи-но, Денні! Відклади ті іграшки і бери ранець! – Вона помітила його невзуті ноги. – Де твої черевики?
Денні поглянув на ноги так, немовби дивуючись, що вони без черевиків.
– Не знаю.
– Я ж тобі тричі наказувала взути черевики. Постій під дверима. Не рухайся… Я піду пошукаю їх.
Марлен кинулася через передпокій до його спальні. Тоді вона зазирнула у ванну кімнату. Так! Один є. Другий, мабуть, недалеко. Ах, он він. У ванній? Чому він просто відразу не вдягнув їх, коли я сказала?
Марлен вже розуміла, що аж ніяк не зможе встигнути на роботу, а спізнюватися вона страх як не любила. Її завжди дратували люди, які щоразу виправдовувалися за спізнення. Тепер у неї було лише одне виправдання.

– Денні, ти де?
– Тут, – Денні кинув свої машинки на підлогу у вітальні.
– Що ж ти робиш? Я сказала тобі чекати під дверима. – Вона піднесла голос, відчувши, як їй стискає живіт. – Сядь. – Вона натягла черевики синові на ноги. – А тепер марш у машину.
Кінець кінцем Марлен привезла Денні до садка і поїхала на роботу, рада, що може відпочити від дітей.

Згодом Марлен під’їхала до дитячого садка, щоб забрати Денні, і кілька хвилин спостерігала за групою. Діти виглядали щасливими й задоволеними, і місіс Фітіян спокійно бесідувала з ними, поки вони прибирали в групі.

Місіс Фітіян попросила Денні зібрати зі столу головоломку. Без метушні й нарікань він позбирав усі пазли, кинув їх у коробку і засунув її на полицю.

Марлен розкрила від здивування рота. Денні послухався – і напевне далеко швидше, ніж удома. Ба більше, місіс Фітіян дала йому та іншим дітям ще кілька вказівок, і вони відразу послухалися. Як вона може бути такою веселою і водночас змушувати всіх цих дітей їй допомагати?
Марлен відчинила двері.
– Добридень, місіс Фітіян.
– Добрий день. Як у вас справи?
– Мені дуже подобається, як ви спілкуєтеся з дітьми, – заговорила Марлен. – Денні вельми добре відгукується на ваші слова. Вас діти завжди так слухають?
Пані Фатіян усміхнулася.
– О ні, спочатку було трохи не так. Знадобилося кілька тижнів, перш ніж вони зрозуміли, що я не кидаю слів на вітер. Тепер вони знають, що я кажу лише раз, і коли вони не послухаються, то будуть наслідки. Мені довелося добряче попрацювати перших кілька тижнів, але, як бачите, діти щасливі, коли розуміють правила нашої групи і знають, що Час дій не забариться.
– Час дій? Що це таке?
– Час дій – це момент, коли я перестаю говорити і беруся до діла. – Місіс Фітіян узяла пачку паперу для малювання і стала розкладати його на дитячих поличках. – Чимало батьків розчаровані, що діти не слухаються, але насправді вони просто не привчили їх, що потрібно слухатися швидко.
Швидкий Час дій – це знаряддя, яке я застосовую, щоби навчати послуху.

– Мабуть, я не зовсім вас розумію.
– Дозвольте мені вас запитати. Коли ви кажете Денні застелити своє ліжко, а він цього не робить, що відбувається далі?