Сім’я є невід’ємною ланкою суспільства, а тому від стосунків в кожній родині залежить майбутнє дітей і всього суспільства. У щасливих сім’ях виростають впевнені в собі і щасливі діти, які вміють розрізняти добро і зло і мають високі моральні якості, важливі для розвитку суспільства. Рух «Щаслива Християнська Сім’я» та міжнародна організація «Скаутство Європи в Україні» провадить по всій Україні науково-практичні міжнародні конференції «Щаслива Християнська сім’я – запорука майбутнього України». В цю неділю 29 серпня така конференція відбулася у нас в Миколаєві

Незважаючи на дощ та похмуру погоду у цей день, народний дім м.Миколаєва зібрав під своїм дахом багатьох людей різних професій, різного виду діяльності та релігійної приналежності.

Розпочалась конференція з благословення отця-декана Андрія Павліва (УГКЦ), який 30-ть років служить настоятелем церкви св.. Миколая та декана, митр. прот. Романа Сотника, адміністратора парафії Успіння Пресвятої Богородиці м.Миколаїв Львівської єпархії ПЦУ. Та міжконфесійної екуменічної молитви за сім’ю

Природа дана нам Богом! Кожен з нас відповість сам перед Творцем, як користали цим Божим подарунком та надбанням поколінь:

"гвалтувння" лісу, тотальна вирубка, негативна політика задля збереження лісового фонду, масове вивезення, відсутність особистої культури поваги до "легень" природи, - сьогодні пожинаємо "плоди" цього...

Селі, потопи, буревії, паводки, затоплення, знищені оселі, людські життя, вихори, цунамі, громовиці...

Доки не пізно людство має отямитися!!! Застановитися, зупинитися, зробити правильні висновки!!!

Змінити гріховну постановку питання: одні мовчали, одні закривали очі, інші заробляли,...

Все в людських руках!!!! З Божого допуску.

Перед Богом всі будуть рівні! Виправдання не буде! Перездачі іспиту також!!!!

Тотальне знищення лісу - гріх усіх!!! Громад, людей, суспільства, всього народу.

В першу чергу державників!

Вітаю в ХХІ столітті!

Тут секс вільний, а справжня любов – важка цноти.

Тут втрата телефон страшніша, ніж втрата гідності.

Тут ванна кімната стала фотостудією, а церква ідеальним місцем, щоб себе показати.

Тут доставка піци швидша, ніж приїзд швидкої.

Тут люди вмирають від страху перед терористами і злочинцями, але не бояться Бога.

Тут одяг і гроші важливіші, ніж друзі і навіть родина.

Чоловік одружився на красивій дівчині. Його любов до неї була безмірною. Одного разу у неї виявили шкірне захворювання і краса стала її залишати. Чоловік відправився в подорож і на зворотному шляху він втратив зір. Але незважаючи ні на що, вони жили так, як і раніше.

Згодом вся її краса вичерпалася, але сліпий чоловік не помічав цього і продовжував любити свою дружину, так само сильно, як і вона любила його. В один з наступних днів вона померла. Її смерть занурила його в печаль і страждання. Провівши всі необхідні ритуали, він вирішив покинути місто.

– Як ти зможеш ходити без сторонньої допомоги? Адже весь цей час ти справлявся завдяки своїй дружині, – пролунав голос перехожого.

 
1. Молись вголос під час вагітності
Дитина в утробі матері чує голоси навколишніх, тому важливо, щоб миті нашої молитви були якомога спокійніші і тихіші. Вибери зручне місце, де тебе не будуть перебивати чи заважати тобі. Для молитви можеш використати образок Ісуса або Богородиці, щоб твої думки були зосереджені на молитві. Нехай твоя дитина відчує, що цей момент – особливий для вас обох. Під час молитви можеш погладжувати свій живіт, щоб дитина відчула, що ця молитва стосується її також.
 
2. Бери дітей з собою на Службу Божу
Дехто вважає, що маленькі діти заважають під час Служби Божої, бо вони голосно плачуть, шумлять, створюють дискомфорт іншим і просто не можуть довго стояти на одному місці. Однак варто брати дітей з собою до церкви кожної неділі так само, як ви це робили до їх народження. Якщо твоя дитина ще немовлятко і плаче, спробуй заспокоїти її, погодувавши; якщо дитина трохи старша і вже повзає чи ходить, і «закатує» істерики,­– виведи її з церкви і трошки прогуляйся, поки вона заспокоїться, а тоді повернись на Службу.

Дякуємо Богові за чудовий день дискусій, діалогу, планів, роздумів, про місію сім'ї в сьогоденні. Міжнародна науково-практична конференція "Щаслива Християнська сім'я запорука майбутнього України".

Виклики сучасності для реалізації покликання батьківства та материнства. Спільну екуменічну та міжконфесійну молитву духовенству. Роль Церкви, держави, батьків, органів місцевого самоврядування у вихованні дітей та молоді.

Духовно-патріотичне виховання. Важливість викладання предметів Християнської етики та основ сім'ї у школах. Абортивна "культура", - причини і наслідки. Гаджетоманія. Вплив соціальних мереж на свідомість дітей та підлітків.

Державна сімейна політика. Чинне законодавство. Відповідність його заповідям Божим. Реакція громадянського суспільства на процеси державотворення. Стрий. Народний дім. 23.05.2021 року.       

“Поки ви думали, що я не дивлюсь…”:

«Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, що ви повісили мій перший малюнок на холодильник, і я негайно захотів намалювати інший.

Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, що ви нагодували бездомну кішку, і я дізнався, що добре бути добрим до тварин.

Поки ви думали, що я не дивлюсь, я бачив, що ви зробили мій улюблений пиріг для мене, і я дізнався, що навіть дрібниці можуть мати особливий сенс.

Ми часто в житті зіштовхуємось з людською злістю. Чому? Через брак любові. Тієї самої любові, яка повинна народжуватись насамперед в сім'ї...

Часом строгої, але справедливої любові тата, турботливої любові мами, терпеливої любові старшого братика чи ще такої маленької та наївної любові молодшої сестри. А з любов'ю зажди будуть поруч ніжність, добро та затишок.

Тому сьогодні, і кожен день, маємо чудову нагоду подякувати Богу за наші сім'ї та всіх людей, яких ми любимо! (Любомир Гузар)

Мама дівчинки, яка народилася без оченяток, закликає батьків хворих дітей не впадати у відчай, а творити для своєї дитини усе найкраще, що в їх силах.

Коли львів’янці Вірі кажуть: "Ви така молодець, ви така сильна", вона скромно відповідає: "Я не можу інакше". Це така мама, яка стала для своєї донечки усім світом і змогла надихати інших. Вона вміє знайти у собі ресурс для того, щоб створити для малечі найкращий світ, у якому, попри фізичні обмеження, можна рости щасливим. Звідки вона це знає? Коли у неї народилася донечка без оченят, вона змогла знайти у собі сили прийняти цей факт, бути щасливою попри все і тепер ділиться своїм рецептом з іншими.

Дякуємо за гарну робочу зустріч Голові Камянець-Подільської РДА Олександру Анур'єв Говорили про роль органів місцевого самоврядування в духовно-патріотичному вихованні школярів, дітей, підлітків та студентів.

Важливість прикладу громадських діячів, публічних людей та відомих особистостей. Актуальність так званої "віртуальної" реальності. Часові межі розумної поведінки підлітків у соціальних мережах, гаджетах, онлайн іграх. Кричуча та гостра проблема абортів.

Проблематику християнського законотворення. Роль Батька та Матері у вихованні дітей. Головні базисні напрямні для виховання свідомості особистості та зрілості до відповідального батьківства!

 
У Рівному Жінка і Мама засвідчила свою любов до Бога і дитини. Хочу попросити ваших молитов за упокоєння душі Поліни Хацаюк - дружини і мами шести дітей, молодої жінки, яка декілька днів тому упокоїлася після народження своєї донечки Софії.
 
Хочу подякувати Богові за життя Поліни, а також подякувти самій сестрі Поліні за її Любов до Бога, дітей і людей. Поліна знала, що народження дитини є небезпечним для її життя.
 
Колись ми у Рівному експонували виставку про польських жінок, які заради життя дітей віддали свої життя або несли інші свої хрести, дякуючи Господу і захищаючи дитиниу в материнському лоні, а значить Гідність Життя кожного з нас з самопожертвою. Я тоді думав, що і в Україні, де тепер аборт багатьма сприймається, як похід до стоматолога, є такі жінки. Навіть обіцяв собі зробити таку виставку. І не зробив...

П’ята заповідь блаженств: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть». Роздумуємо про те, що обіцяє Господь за блаженство милостині.

Про милостиню у Святому Письмі

Ніщо так не умилостивлює Бога, як милостиня, як мило­сердя.

Піклуватися про бідних — є обов’язком вірних: «Не забу­вайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові» (Євр. 13, 16). «А хто має достаток на світі, й бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від ньо­го, то як Божа любов перебуває в такому?» (1 Ів. З, 17).

Подавайте бідним, не жалкуючи: «Конче дай йому, і не­хай не жаліє твоє серце, коли ти даватимеш йому, бо за ту річ поблагословить тебе Господь, Бог твій у кожнім чині тво­їм, і в усьому, до чого доторкнеться рука твоя» (5 М. 15, 10). «Нехай кожен дає, як серце йому велить, — не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!» (2 Кор. 9,7)

"ВІЙНУ НЕ ВИГРАЄТЕ ВІЙНОЮ. ВИГРАЄТЕ МОЛИТВОЮ ".- Півдня думаю над цими словами. "А як же наші воїни, вони ж воюють, ми молимося, але вони мусять воювати? ..." Чомусь сприйняла буквально ті слова і не могла до кінця погодитися...

Але, як завжди, Господь, бачачи мою недолугість, пояснив🙂) Відкриваю своє чтиво на вечір ( дуже сьогодні захотілося пройтися по улюбленій "Роздуми про віру" о. Т. Дайчера). Просто відкриваю (я її лише 1й раз перечитала за порядком) і:

"О, Боже! Дякую....": 📖 << Переходячи через пустелю, до Обіцяної Землі, ізраїльтяни мали сутичку з амаликитянами, які контролювали шляхи через пустелю (див. Вих. 17,8 - 13).

Мойсей - Божа людина - знав, як забезпечити своєму війську перемогу. Якби він був стратегом, який МИСЛИТЬ ЛИШЕ ЯК ЛЮДИНА, то став би на чолі війська, так, як це робиться завжди.

Сучасний світ – це життя напоказ.

Пішов у кафе – фотографуєш каву і їжу, сходив на манікюр- обов’язково треба тицьнути нігтя в камеру. А якщо вже взяли заміж, народилась дитина чи ви поїхали закордон, то буде мільйон фотографій з різних ракурсів.

Порадіти тихо? Та ну, це ж так ніби й все пройшло мимо! Як можна “злупити” кілограм полуниці і не викласти це в Інтернет? А як можна залізти в ріпак, макове поле, піти збирати чорницю до лісу і не сказати про це?

Кількість шлюбів в Україні зменшилася втричі за останні 30 років. У 2020 році було офіційно зареєстровано 167,9 тисяч шлюбів, тоді як в 1991 році — 493 тисячі.

Крім цього, згідно офіційної статистики переривання вагітності в офіційних лікарнях за рік збільшилося на 60%, серед неповнолітніх - на 82%.

До прикладу, кількість абортів в Україні за підсумками 2019 року зросла до 74 606 у порівнянні з 46 552 в 2018 році.

Останніми роками Україна наближається до справжньої національної катастрофи: кількість наркозалежних, зокрема дітей та підлітків, зростає в геометричній прогресії.

Модна Панянка запитує: - Скільки хочете за відро полуниці? Бабуся продавець відповідає: - 120 грн, прошу пані.

- Я беру за 100 гривень або я йду, - впевнено стверджує панянка. Бабуся відповідає їй: - Купіть за ціною, яку хочете, пані...

Мені потрібні ці гроші, щоб жити. Пані купила за договірною ціною і пішла з почуттям перемоги.

Вона сіла в свою елегантну машину і, через пару годин, пішла в модний ресторан зі своєю подругою.

Вони вибрали з меню все, що хотіли. Організували інстафото, поїли трохи, залишивши на столі багато з того, що замовили...

У 2021 році в Україні зросла кількість випадків, коли підлітки намагалися покінчити із життям. 

Від початку року було зареєстровано 90 суїцидальних випадків серед дітей.

Таку статистику озвучила генеральний прокурор Ірина Венедіктова під час конференції 14 травня, пише "Інтерфакс-Україна".

"В країні в цьому році ми всі спостерігаємо сплеск спроб суїциду серед підлітків. 

ЗАЛАЙКАНИЙ 🙂 "А знаєте, там даже нема Інтернета. Але я всьо равно люблю їхати в село.

Бабуся від мене нічого не хоче. Їй нормально, що я просто є. Каже мені стільки всього, шо то даже круче, чим лайки.

Піду на город, — всім сусідкам розказує, який у неї золотий внук. Води принесу, — в чоло цілує.

А недавно придумала собі, що ніхто так гарно, як я, яєць з-під курей не забирає. Але хіба їх можна негарно забирати? 🙂

Сьогодні гуляла в супермаркеті і раптом почула шум розбитого посуду. Коли я увійшла в зал, побачила сумну сцену.

Одна дама зачепила візком полку і багато тарілок впало і розбилося. На колінах, в розпачі, вона складала шматочки, а її чоловік брав кожен штрих -код кожної зламаної посуду, кажучи: "Бачиш? Тепер тобі доведеться заплатити за все це.

"Сумна сцена. Всі дивилися на неї. Тоді я встала на коліна поруч з нею, щоб пояснити, щоб Вона не турбувалася. Підійшов молодий чоловік, став на коліна біля нас і сказав: - Залиште це, нехай прибиральник прибере.

Молодого священика послали служити в село, заздалегідь попередивши, що до церкви ніхто не ходить.... Приїхавши, він насамперед написав оголошення і повісив біля клубу:

"Завтра вранці будуть проходити похорони Церкви-запрошую усіх!". Ну, люди від цікавості і подиву і прийшли...

Стоїть посеред храму труна дорога, у квітах вся...Священик запросив кожному підійти і попрощатися з "покійницею",як і належить...

Люди з цікавістю підходили до труни,нахилялися і....скрикували від жаху!!!!

"Куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог. Де помреш ти, там помру й я, і там буду похована. Нехай Господь зробить мені так, і так нехай додасть, і тільки смерть розлучить мене з тобою." (Рут 1;16-17).

Шлюб – диво на землі. В світі, в якому все нарізно, шлюб – це місце, де двоє, завдяки тому, що покохали один одного, стають одним цілим, це місце, де розбіжності закінчуються, і починається відлік нового – спільного життя.

І в цьому найбільше чудо людських взаємин: двоє стають єдиною особистістю, різні особистості, тому, що покохались і прийняли одна одну до останку, беззаперечно, стають чимось більшим, ніж чоловіком та дружиною , ніж просто дві людини, – стають ЦІЛІСНІСТЮ. Божественне походження шлюбу вказане у книзі Буття.

 
12 травня відбулась робоча зустріч-круглий стіл "Щаслива Християнська сім'я - запорука майбутнього України" за участі голови Кам'янець-Подільської Громади п. Михайла Посітка, блогера, журналіста News from Ukraine, намісника скаутів Сергія Степанюка, крайового Скаутства Європи та амбасадора руху "Щаслива сім'я" в Україні Назарія Єременка.
 
Обговорено актуальність та проблематику виховання дітей, підлітків, школярів, головні аспекти: роль сім'ї, батька, матері в цифрову еру розбудови суспільства.
 
Духовно-патріотичне виховання молоді та наших дітей: запорука формування свідомої нації, зрілого суспільства на основі християнських засадах.

Розповідь священика: це сталося кілька років тому. Увечері після служби, годині близько сьомої, йду з вівтаря до виходу. Дивлюся, сидить на лавці чоловік-ридає. Підходжу: "що сталося?»

Виявилося, привід цілком собі був. Довгий час у цього чоловіка і його дружини не було дітей. Вони старанно молилися, і Господь дав їм першу дитину. Через деякий час вони спробували завагітніти ще раз. І знову Господь явив Свою милість.

Вагітність протікала без ускладнень, поки раптом під час чергового обстеження не виявилося, що у мами — пухлина. У неї виявили онкологічне захворювання з дуже своєрідним прогнозом: вилікувати хворобу можна, роблячи хіміотерапію, і все буде добре.

У церкві бабуся, служниця, дуже зосереджено вишкрябувала свічковий віск із підсвічника. Спочатку зворотною стороною ложечки, а потім викруткою. Я стояла поруч, спостерігала. Я щойно поставила свічку у свічник, і не хотіла, щоби їй заважали горіти.

Мене бентежила ця бабуся, хотілося сказати їй: «Тут усе нормально, тут не потрібно», але так негоже, і я мовчала. Бабуся відчутно пихтіла, вишкрябуючи віск. — Це, мабуть, складно? — запитала я.

Усе одно зосередитися на молитві, коли поруч хтось пихтить, неможливо. — А спробуй, — вона простягнула мені викрутку. Я спробувала. Стала шкребти. Віск відходив неохоче, кришився. — Складно, — коментувала мої дії бабуся. — Влітку жарко, віск плавиться відразу, і це погано, а зараз холодно, застигає — не відходить, не виколупаєш потім… — І справді, непросто.

 
Святкування весілля в Кані Галилейській впроваджує нас у таємницю таїнства Подружжя. Нам не відомі імена наречених, але ми знаємо, що Марія, Ісус та його учні були там. Це весілля в певний момент зустрілося із тривогою, з приводу незвичної ситуації для виноробної країни, а саме браком вина, яке несподівано закінчилося.
 
Заступництво Марії є важливим у цьому чуді, разом із працею слуг весільних, яким не потрібно було у тій ситуації підкорятися Ісусові, однак вони підкорилися зі сліпою довірою. Ісус попросив їх наповнити шість глеків кожен об’ємом по 100 літрів води. Звичайно, на перший погляд, ці вказівки не вирішували проблему браку вина. Людський розум, мабуть, сперечався: «Нам потрібне вино, а не вода!». в той час, водяні глеки можливо було наповнити водою, приклавши значні зусилля.
 
Слуга, щоб наповнити глек до країв водою, повинен був влити 40 разів відро, що було об’ємом у 15 літрів. Очевидно що весільним слугам довелося важко попрацювати аби виконати Ісусове доручення. Нам не відомо, коли сталося перетворення, однак результат був вражаючим: реакція весільного старости, сповненого здивуванням, свідчить, що нове вино було кращим від попереднього. Розповідь про весілля в Кані Галилейській — це своєрідна притча, яка висвітлює становище цілого людства, і подружжя зокрема. Ми часто опинаємося у ситуації між двома крайнощами: між людською слабкістю та славою, особливо у любові.

У неділю біля третьої години в штаті Меріленд незнайомець, який став свідком автомобільної аварії, не задумуючись стрибнув з моста висотою 25 футів, щоб врятувати дворічну дівчинку

Інцидент стався на мосту, що перетинає затоку Ассавумен.

У результаті  аварії автомобіль частково опинився за перилами моста, а маленька дівчинка випала з автокрісла прямо у воду. Побачивши аварію, добрий самарянин, який сидів у своєму авто через декілька машин, одразу поспішив на допомогу.

Водію човна, який знаходився поруч, вдалося зняти на відео частину цього героїчного порятунку.

Христос Воскрес! 650 пасхальних наборів і 540 кілометрів дороги!

Наші волонтери, разом із РХБО "Христове милосердя", з Божою допомогою, за п'ятницю і суботу, відвідали дітей сиріт, багатодітних родин та мешканців із особливими потребами, разом 6 закладів:

Лешківську школу інтернат, Заболотівській ОТГ, Бродівську ОТГ, Підкамінське ОТГ, Підкамінський психоневрологічний інтернет та Монастироцький психоневрологічний інтернат.

Сьогоднішня історія трапилася з маленькою дівчинкою Белою і її батьками з Англії. Тато Лі і мама Франческа були щасливою родиною, і шалено любили один одного. У них вже був син і вони були дуже раді, коли дізналися, що в їхній родині буде поповнення. Коли маленька Белла з'явилася на світ, Лі і Франческа були впевнені - вони найщасливіша сім'я на світі!

Франческа вважала себе жінкою, якій неймовірно сильно повезло в житті. У неї турботливий чоловік, який її та їхніх дітей дуже любить. 4-х річний син Боббі через пару років відправиться в школу. Вже зараз він проявляв себе як розумний і добре розвинений хлопчик.

А маленька Белла напевно виросте і стане справжньою красунею. Але як це часто буває в житті, біла смуга часом переривається, поступаючись чорної смузі ... Подивіться цю душевну історію!

Почуття заздрості – це те, що знайоме більшості людей в тій чи іншій мірі. Руйнівну силу цього почуття також напевно багато пережили на собі, хоча не кожен готовий в цьому зізнатися. Адже заздрість – ганебне почуття.

Почуття заздрості

Заздрість – це гріховне почуття, що виникає по відношенню до того, хто володіє чим-небудь (матеріальним або нематеріальним), чим хоче володіти заздрячий, але не володіє.

За Словником Даля, заздрість — це «досада по чужому добрі чи благо», заздрити – значить «шкодувати, що у самого немає того, що є у іншого».

Спіноза визначав заздрість як «незадоволення при вигляді чужого щастя» і «задоволення в його ж нещастя».

«Заздрість – гниль для кісток» – говорив Соломон Мудрий, а перший Єрусалимський єпископ Яків застерігає, що «…де заздрість, там безлади і все зле».

2 квітня 1968 р. робітники - мусульмани автобусного парку, що знаходився поруч з храмом, побачили дивне видовище - на даху церкви стояла напівпрозора жіноча фігура, від якої йшло сіяння. Спочатку вони не зрозуміли, але потім жахнулися.

Люди, що прибігли, побачили на даху Богородицю - такою, якою Її зображують на іконах. Фотографи, що прийшли, зробили перші кадри. Звістка про явлення облетіла коптські квартали. Люди йшли і йшли до храму, який був швидко найменований Явленим (Apparition church).

Люди приносили хворих, і почали відбуватися чудесні зцілення від раку, туберкульозу... У храмі щодня молилися. Про чудесні події скоро дізнався весь світ. Очевидцями явлень, що тривали безперервно протягом трьох років, були сотні тисяч людей, серед яких чимало фотокореспондентів і журналістів.

Один з робітників, на ім'я Фарух, вказав перев'язаним пальцем (який йому повинні були ампутувати наступного дня) і закричав з усіх сил, думаючи, що дівчина хоче кинутися вниз: "Леді! Не стрибайте! Не стрибайте!"

Пригадую, як бабуся наша залишила нас з братом на дачі. Залишила з дідом. Треба їй було виїхати у справах.

Нам по 8 років було. Вляглися спати, балакаємо, бісимося. Дід каже: - Спіть. Завтра підніму рано.

Сніданок в дев'ять. Нам по барабану. Заснули за північ. Дід будить в 8.30: - Вставайте. Сніданок в дев'ять. - Ага, діду ...

І спати далі. Встаємо в 11. Сарай з продуктами замкнений. Ключі у діда в кишені.

Бабуся нам по п'ять разів сніданок підігрівала. - Діду, а сніданок? - Сніданок у дев'ять. ...

В якомусь монастирі під час Великого посту одному з ченців подарували яйце.

А чернець любив поїсти і яйце його страшно спокушало. Але завбачливий ігумен на час посту розпорядився відібрати у братії каструльки і сковорідки, щоб у них не було спокуси щось собі в таємниці приготувати.

Тоді чернець не придумав нічого кращого, як запалити свічку, з якою зазвичай молився, і над нею в металевій ложці спробувати зварити нещасне яйце. І ось стоїть він і смажить яйце над свічкою, як раптом в келію входить ігумен.

Озеленення особливий час - нового народження. Дякуємо нашим скаутам за висадку дерев при двох школах у м. Пустомити та двох школах м. Львова. Висловлюємо щиру подяку Національному Природному Парку "Сколівські Бескиди" в особі керівника - п. Василя Приндака за надані 40 саджанців-ялинок. Для висадки. Ділимося з вами репортажем, світлинами, радості дітей та доброї справи!

Сьогодні багато людей садять на своїх ділянках хвойні рослини. Дійсно їх вид прикрасить будь-яку ділянку, та й вважаються у догляді хвойні рослини невибагливими. Мабуть, найскладніший момент це посадка молодого саджанця і тим більше крупномірів. Одним з найпопулярніших хвойних дерев серед садівників вважається ялина. Для того щоб ялина добре перенесла посадку і прижилася на Вашій ділянці, необхідно дотримуватися таких правил посадки ялини.

 
 
Одному священикові дали призначення переїхати служити в один сільський храм. Приїхавши в село, священик переодягнувся - в БОМЖА і відвідав - свою майбутню церкву.
 
Він ходив навколо церкви, яку незабаром повинні були - ПЕРЕДАТИ йому для служіння, протягом 40 хвилин, в той час, як вона заповнювалася людьми для служіння .... Він попросив, щоб люди - ПОДАЛИ йому милостиню, щоб купити їжу. ...
 
Але ніхто з людей, які прийшли в храм - НЕ ПОДАВ йому, навіть, дрібних.
 
Він по доброму - ВІТАВ людей, але у відповідь отримав - пильні і несхвальні, часом гидливі - погляди людей, що дивляться - зверхньо на нього - жебрака і обірваного бомжа і судячи його.
 
Коли він сидів у задній частині церкви, староста сказав, що радий ПРЕДСТАВИТИ нового священика ...
 
Прихожани дивилися навколо, аплодуючи від радості і очікування ...
 
І тоді бездомний чоловік вийшов до вівтаря ..., ляскіт -- ЗУПИНИВСЯ -- ВСІ очі були спрямовані -- на нього ...

 
МОЛИТВА ЗЦІЛЕННЯ
Господи, Ти що сказав :
"Мир залишаю вам - мир мій даю вам".
Через заступництво Пречистої Діви Марії звільни нас від усяких недуг і учини що ми раділи завжди Твоїм миром, Через Хрест нашого Господа.
Отче, ми хочемо повернути Тобі всі наші бажання, слабкості, нещастя і гріхи, наше серце, тіло, душу і духа, ким ми є і що маємо : нашу віру, життя, подружжя, сім`ю, працю, покликання і служіння...
Наповни нас Твоїм Духом, Господи !
Наповни нас Твоєю любов`ю, Твоєю силою і Твоїм життям !
Прийди Святий Духу Божий ! Прийди в ім`я Ісуса ! Прийди і оживи слово Боже в нас, яке проголошується через молитву, і нехай вона принесе в кожне серце благодать для зцілення, спасіння, звільнення в ім`я Ісуса Христа нашого Господа.
Просимо Тебе, Мати Божа, що є Надією мільйонів, дай нам усім жити у свободі та правді, у вірності Тобі та Твоєму Сину.
Ісусе помилуй мене!
Ісусе помилуй нас!
Ісусе спаси нас!
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
 

Якщо вам потрібне зцілення, попросіть цих святих молитися за вас перед Богом.

Перед тим, як Ісус вознісся на Небеса, він сказав Своїм учням:

„А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім’ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане“ (Марка 16: 17-18).

Чудові зцілення в ім’я Ісуса відбувалися не тільки тоді, коли жили апостоли і святі, але й після їхньої смерті. Бог неодноразово дає незліченні зцілення через заступництво святих.

Звісно, молитви аж ніяк не скасовують звернення за вчасною медичною допомогою, однак вони можуть стати серйозною поміччю на шляху зцілення від хвороби.

Всі люди, народжені без фізичних недоліків, з’являються на світ однаковими. Відповідальність за поділ дітей на розумних і тупих, замкнутих та агресивних лягає на виховання. Будь-яка дитина, якщо дати їй те що потрібно і коли потрібно, виросте тямущою і з твердим характером. Головне не пропустити етап раннього розвитку дитини, що, на думку японського вченого Масару Ібука, попередить появу нещасних дітей.

За його теорією, дитині дають слухати хорошу музику і навчають грати на скрипці не для того, щоб виростити з неї видатного музиканта. Її вчать іноземних мов не для того, щоб виховати геніального лінгвіста, і навіть не для того, щоб підготувати її до навчання у «хорошому» садку чи початковій школі. Головне – розвинути у дитини безмежні потенційні можливості, що внесе більше радості у її життя.

Ранній розвиток не передбачає насильне завантаження грудних дітей цифрами та фактами, зовсім навпаки. Неважко уявити собі, яким би був світ, якби величезне бажання дітей навчатися не притуплювалося іграшками і беззмістовними мультиками, а заохочувалось і розвивалось. Якби голод пізнання трьохрічної дитини задовольнявся не лише Міккі Маусом і цирком, але і витворами Мікеланджело, Мане, Рембранта, Ренуара, Леонардо да Вінчі.

Сьогодні хрестив маму з сином. Дитині 4,5 років. Він сліпий. Сюди приїхали на операцію, яка може повернути хлопчикові зір.

І ось вони прийшли хреститися перед операцією. Коли я починав хрестити, у мене промайнула думка:

"От би добре було, якби Господь дарував зір цій дитині прямо зараз, в хрещенні".

Таке ж бувало, наприклад, у апостола Павла і князя Володимира.

Я, звичайно, розумів, що Господу краще знати, кого зціляти і коли і як. Тому, взагалі-то, нічого такого не чекав, просто думка промайнула і все.

Добре любити - коли все гаразд: всі здорові, є праця, не має проблем чи труднощів. Справжня Любов виявляться у вчинках: коли настають моменти випробувань чи час "життєвої бурі". Тоді добре, як ніколи видно: хто є хто. Чи Любов: мильна ілюзія чи справжня!

"Є єврейська казка про любов і щуку. Щука вірила в любов. Вона була дуже романтична.

І ось одного разу її спіймав рибалка, така біда з нею трапилася. Але у щуки була надія: рибалка бурмотів, що зараз віднесе щуку пану і той купить рибу за хороші гроші!

Пан любить щуку! І ось щуку,що задихалась принесли до пана. Той дуже зрадів. Підтвердив, що щука йому подобається.

Він любить щуку! Щука думала, що вона врятована. Адже її люблять! Вголос говорять про це! Але пан її наказав засмажити.

Віртуальний світ добре. Але живе життя - живі вдносини. Абсолютно інші.

Рукоділля та майстер-клас по-домашньому.

Так в дома добре, але в дома не має друзів.

Йому 85 років, куди б не йшов, тримає дружину за руку.

Коли його запитали "чому твоя дружина так відволікається, наче вона стежить за кимось?"

Він відповів: "У неї Альцгеймер, вона вже нічого не пам'ятає...

Вона не знає навіть хто я, і не впізнає мене роками"..

-"А ти все ще продовжуєш піклуватися і доглядати за нею щодня, незважаючи на те, що вона більше не впізнає тебе?"

Старий посміхнувся і відповів: "Вона не знає, хто я, але я знаю хто вона..

" ВОНА -ЛЮБОВ МОГО ЖИТТЯ".

💍"Беру тебе...і прирікаю любов..і не залишу тебе аж до смерті".. (з чину подружньої присяги)

Сьогодні можна знайти багато визначень, що таке любов. Своє розуміння любові дано і Наймудрішій Книзі – Біблії (1Коринтянам13:4-8)

Вчора, їду в жаркій жовтій маршрутці...людей трохи назбиралося, пахне не дуже..😤)

і от, двері відкриваються і в середину заходить молодий батько і з своєю донечкою..років 4 (?)..

Дівчинка мала легенько зібране волосся у гульку і ніжних кольорів платтячко..і трохи намальовані губки яскраво рожевою помадою💋 (може виступала десь🤷‍♀️...

але я тут же згадала себе, коли я в цьому віці брала помади зі всіх полиць шо бачила і теж малювала губи🤦🏽‍♀️..))

Одним словом, мала шось розказує татові, він уважно слухає..а коли до нього хтось дзвонить і він домовляється за якусь роботу, то він відповідаючи, цілує свою доню в потилицю..

Просто ніжність.. Але тут заходить ще більше людей і в маршрутці стає ще гарячіше) Мала починає вередувати..трохи так..голоснувато, тато обіймає її, питає, чи їй не гаряче, знімає курточку, щось говорить про морозиво, але мала починає і далі нити..і цікаво..

Львів’янка розповіла про зустріч із бaбуcею пiд 80-ть poкiв у супермаркеті

Я дужe вaжкo  пpиймaлa тe, щo нe мoжу дoпoмoги вciм, кoму xoчeтьcя. Сaмi знaєтe cкiльки paзiв в дeнь пpoлiтaють в cтpiчцi пpoxaння пpo дoпoмoгу. Алe пpийнялa piшeння,  щo буду цe poбити в cилу cвoїx мoжливocтeй.

Сьoгoднi в cупepмapкeтi зaйшлa i пoбaчилa її – бaбуcя пiд 80-т poкiв, взуття пoдepтe. Я вiдpaзу зpoзумiлa, щo дaлi пpoйти нe змoжу… Вoнa пiшлa, взялa 2 мopквини. Пoтiм пiдiйшлa дo кулiнapнoгo вiддiлу i дoвгo дивилacь нa їжу. Чepгa пpoxoдилa, вoнa нiчoгo нe вибиpaлa. Мeнe пoчaли душити cльoзи. Дoбpe, щo булa мacкa, зa нeю мoжнa пpиxoвaти cвoї eмoцiї. Я взялa ceбe в pуки i cтpoгим гoлocoм cкaзaлa:

– Бaбцю, вибиpaйтe щo xoчeтe їcти, я вaм куплю! А cтpoгим тoму, щo тaкi бaбцi зaзвичaй вiдмoвляютьcя,  якщo бути впeвнeним i нe мямлити, тo в нeї мeншe шaнciв втeкти)

Бaбця:

– Ой дoцю, я думaлa взяти coбi caлaт з буpякa чи кaпуcти, aлe нe бaчу цiни, нaпeвнe дopoгo…

Бepу caлaти, вapeнички i питaю:

–  Ви куpку їcтe? (чepeз вiдcутнicть зубiв нe вci мoжуть)

– Я куpку їлa ocтaннiй paз як чoлoвiк живий був…

Вона працювала гінекологом. Працювала вже довго: близько двадцяти років. Багато перебачила, лікувала хвороби, робила аборти ... З чоловіком не склалося. Жила з сином. Жила ... Півтора місяці тому сина не стало ... Автокатастрофа, реанімація, похорон. Йому не було і дев'ятнадцяти. Весь цей час, поки син був у реанімації і після похорону, вона була не в собі. На роботу просто не ходила, їй було все одно: звільнять - не звільнять. Вона не уявляла собі взагалі, як можна далі жити. І чи потрібно ... Поруч була мама. Так обидві вони сиділи вечорами і вили від болю. Але мама намагалася триматися, потихеньку приводила доньку до тями, годувала мало не з ложечки, хоча сама корчилася від втрати дорогого хлопчика. ... Сьогодні вона після довгої перерви вийшла на роботу. У якийсь момент вона зрозуміла, що зійде з розуму, якщо не почне працювати. Вона рада була б померти сама слідом за сином, але жила, бо до неї смерть не приходила. А раз жива, то так треба. І щоб не звихнутися, вона вийшла на роботу. Звична атмосфера, свій кабінет, мовчазна і розумна медсестра - все це призвело її до тями, притупило біль. До кабінету увійшла молода жінка. Все пішло звично: прізвище, заповнення картки, потім увага пацієнтові. - Доктор, я вагітна, так тест показав. Можна підтвердити? - Ідіть на крісло. Так, вона вагітна. 4-5 тиждень.

На кожному відспівуванні я бачу одну і ту ж картину - в храмі або морзі, де відбувається останнє прощання з покійним, труну завалюють гвоздиками і трояндами, і скорботні родичі тісно встають навколо. Жінки в чорних хустинках промакають серветками очі. Чоловіки молодші тридцяти з виразом зубного болю на обличчі переминаються з ноги на ногу. На обличчях людей похилого віку часто можна прочитати майже торжество: "Це не я, не я тут в труні!" Обличчя бабусь непроникні, немов вирізані з дерева маски. А в центрі всього - восковий лик небіжчика. Ні звуку. Лише рідкісне покашлювання. Ніхто не молиться. Ніхто не хреститься. Всі стоять, як пні. І нічого їх не пробиває. Ні проникливий і тихий спів хору, ні безсмертні вірші преподобного Іоанна Дамаскіна. Ні рядки апостольського або євангельського читання. Ні молитви священика. Все - як об стінку горохом. ... Нудьгують люди, машинально думаючи про своє: я туди поїду, я те куплю, я зроблю ... На поминках, як годиться за радянським звичаєм, випивають по першій, зітхають і говорять: "відмучився (відмучилися). Напевно, там, у Бога - йому (або їй) - небіжчикові або покійниці - тепер добре. Царство Небесне"!

"Я під киснем. Прошу про молитву" - прочитала випадково в коментарях до одного допису. Пронизала думка: "Наскільки ж він не має сили, якщо пише в коментарях, а не проханням на сторінці?.." Уявила собі могутнього капелана "Дуба" безпомічним на лікарняному ліжку, що через туман перед очима просить про молитву… За лічені секунди встигла подумати: " Чому ж так затягнув? (я була впевнена в цьому і потім виявилося, що мала рацію…). А як не виживе?... " Дуже незатишно стало, якось аж холодом повіяло. Але, дякувати Богу, відразу ж інша думка "Виживе, він має ще дуже багато роботи, його чекають хлопці на фронті, чекають сироти, вдови, бідні, "... - думки, як блискавки, пролетіли, зібралася, почала молитися разом зі всіма. А вже навіть не за 2 тижні по тому годину розмовляли з Василь Довганюк по телефону. Слухала, плакала, уявляла, знову плакала, навіть сміялася і знову плакала… Говорили багато про що, говорив більше він, капелан "Дуб", а я боялася щось пропустити… Я маю поділитися свідченням отця про дію Бога і заступництво Богородиці. І дуже будемо вдячні всім, хто поширюватиме це #СВІДЧЕННЯ. Отже, як все відбувалося… Отець Василь справді лікувався вдома, до лікарні не йшов, щоби не займати місце, яке могло бути більш потрібним комусь важчому… Коли таки приїхав, ще своїм бусиком, котрим їздить на фронт, і заходив до лікарні, тоді вже сили покидАли, розумів, що ось - ось впаде. Це був понеділок, перший день Великоднього Посту (отець саме так назвав той день, не за датою..) Зробили обстеження - ураження легень 78%, сатурація падає. Вівторок - ураження 82 - 85 %, сатурації навіть не пам'ятає, дихати не може, поставили кисневу маску. Сказали лікарі: "Вам вже треба в реанімацію, в такому стані не можете тут ходити. Та й, взагалі, ЯК Ви ще ходите???" -"Та яка реанімація, лікарю, я до Великодня маю бути в формі, мене хлопчики на Сході чекають". Лікар подивився трохи дивно і, хто зна, які думки мав і що би хотів сказати, але, напевне, стримався, -"Добре,чекаємо до завтра, завтра - в реанімацію ". Назавтра під вечір капелан "Дуб" скинув маску, почав дихати самостійно, з перервами, паморочилося в голові, але дихав, сатурація піднеслася 92 - 94. Поставили трубки кисневі для підтримки, все ж легше, не маска, а здивовані лікарі продовжували слідкувати, що там відбувається. А відбувалося слідуюче.

У животі вагітної жінки спілкуються два малюки. Один з них – віруючий, інший – невіруючий. Невіруючий малюк: І ти віриш в життя після пологів у новому світі?! Віруючий малюк: Так, звичайно. Всім зрозуміло, що життя після пологів існує. Ми тут для того, щоб стати достатньо сильними і готовими до того, що нас чекає потім. Невіруючий малюк: Це дурість! Ніякого життя після пологів бути не може! Ти можеш собі уявити, як таке життя могло б виглядати (яким би воно було,– життя після пологів)? Віруючий малюк: Я не знаю всіх подробиць, але я вірю, що там буде більше світла, і що ми, можливо, будемо самі ходити і їсти своїм ротом. Невіруючий малюк: Яка дурниця! Неможливо ж самим ходити і їсти ротом! Та й навіщо це нам?! У нас же є пуповина, яка нас живить!!! Ну як можна жити без пуповини?! Віруючий малюк: Я впевнений, що це можливо. Просто все буде трохи по-іншому.

Тайна подружжя з’єднює чоловіка і жінку в одне тіло, в одне серце. Через цю Св. Тайну сам Бог дає всі ласки, щоб спільно переносити всі хрести, труднощі і невдачі, які трапляються на життєвій дорозі. Тому подружжя є нерозривне. Модель християнської сім’ї є: чоловік – ІСУС – жінка. Де Ісус є центром та основою родини. Це означає поставити Ісуса на перше місце у своєму житті. Тільки через любов до Ісуса чоловік і дружина є спосібні безкорислово любити один одного. Життя – етап випробування Біблія вказує на велику гідність людини, створеної Богом на Його образ. Крім смертного тіла вона має безсмертну душу, а нею подібна до Бога. Бог сотворив людину як чоловіка і жінку. Це людське життя є лише етапом випробовування, чи кожна особа вибере вічне життя або його відкине і буде вічно мучитись. По суті йдеться про те, чи вибрати правду, прийнявши Божі і природні закони (совість), або поставитися проти неї. Подружжя – це св. Тайна В християнстві стосунки між чоловіком і жінкою в подружжі є св. Тайною і це – зв’язок на все життя. Йдеться про союз між чоловіком і жінкою, які перед Богом обіцяють, що будуть разом переносити добре і зле аж до смерті, цей союз поєднаний з щоденним терпінням і відріканням самого себе… Можна було б написати цілі книги, як приклади безкорисної любові і взаємної жертовності чоловіка та дружини, їх батьківської любові до дітей, а також дітей до батьків. Приклад з життя В сім’ї, що мала 5 дітей, жінку паралізувало і вона була в інвалідному візочку. Чоловікові навіть не спало на думку втекти від цієї сім’ї та егоїстично піти від сім’ї шукаючи свою власну самореалізацію. Хоча він був ще молодий, прийняв цей хрест і терпеливо піклувався все життя про свою дружину, яка була паралізована і їй залишився вірний аж до смерті.

Якщо поміркувати про завдання батьків у еру технологій, то можна виокремити кілька ролей, які мали б відігравати дорослі. Бути ЗАХИСНИКОМ: оберігати від небезпек, вчити як поводитися у незрозумілих ситуаціях, по можливості відфільтровувати інформацію, яка може потрапити на очі дитині. Бути РОЛЬОВОЮ МОДЕЛЛЮ: на власному прикладі демонструвати грамотне та свідоме користування технологіями. Бути ПРАВДОШУКАЧЕМ: вчити критичного мислення, пояснювати дитині, що інформація у мережі може бути неправдивою або, навіть, шкідливою. Тренувати дитяче вміння відрізняти правду від фікції. Бути НАСТАВНИКОМ ЦІННОСТЕЙ: закладати фундамент із правильних моральних норм. Пояснювати, що онлайн-світ є всього лише проекцією світу реального, що в обох світах є поняття відповідальності і місце для людяності. Бути РЕФЕРІ: контролювати, чи дотримується дитина узгоджених «правил гри». Разом встановлювати розумні межі, залежно від віку дитини, у яких вона буде користуватися технологіями, а не зловживати ними. Бути ВІЗІОНЕРОМ: виховувати із думкою про майбутнє. Заохочувати дитину активно пізнавати і випробовувати на практиці унікальні можливості сучасного світу. Чітко розуміти, які цінності близькі вашій сім'ї, яке бачення «успішного життя» ви маєте. Та намагатися давати дітям те, що реально допоможе їм у майбутньому.

«У вас можуть бути недоліки, ви можете турбуватися і навіть сердитися, але не забувайте, що ваше життя — це найбільше підприємство в світі. Тільки ви можете уберегти його від розорення.

Багато хто тебе цінують, захоплюються тобою і люблять тебе. Пам’ятайте, що бути щасливим — це не мати неба без грози, дороги без пригод, роботи без втоми, відносин без розчарувань.

Бути щасливим — це означає знайти силу в прощенні, надію в битвах, безпеку в ситуації страху, любов в розбраті.

Це не тільки для того, щоб насолоджуватися посмішкою, але і для роздумів про смуток. Це не тільки для того, щоб святкувати успіхи, але і для того, щоб витягувати уроки з невдач.

Це не тільки для того, щоб радіти від оплесків, а й щоб радіти бути неназваним.

Бути щасливим — це не доля долі, а досягнення для тих, хто може подорожувати всередині себе.

Бути щасливим — це перестати відчувати себе жертвою і стати автором своєї долі. Це перетнути пустелі, але при цьому знайти оазис в глибині душі. Це дякувати Богові за кожний ранок, за чудо життя.

Бути щасливим — це не боятися власних почуттів, щоб мати можливість говорити про тебе. Це мати сміливість почути «ні». Це впевненість перед обличчям критики, навіть якщо вона необґрунтована.

Це цілувати дітей, балувати батьків, переживати поетичні моменти з друзями, навіть коли вони завдають нам біль.

Бути щасливим — це означає дозволити творінню, яке живе в кожному з нас, жити вільно, радісно і просто. Це означає бути зрілим, щоб чесно сказати: «Я робив помилки». Це означає бути сміливим, щоб сказати: «Мені дуже шкода».

Це означає бути чуйним, щоб сказати: «Ти мені потрібен». Це означає бути здатним просто сказати: «Я люблю тебе». Нехай ваше життя стане садом можливостей для щастя …

Щоб навесні воно була любителем веселощів. Взимку любителем мудрості. І якщо ви помилилися, почніть все спочатку. Тільки тоді ви полюбите життя.

Ви виявите, що бути щасливим — це не наявність ідеального життя. Але використовуйте сльози, щоб пробудити терпимість. Використовуйте свої втрати, щоб тренувати наполегливість.

Використовуйте свої помилки, щоб стати скульптором спокою.

Використовуйте біль, щоб контролювати бажання. Використовуйте перешкоди для розкриття інтелекту. Ніколи не здавайтеся …. Ніколи не відмовляйтеся від людей, які вас люблять.

Ніколи не відмовляйтеся від щастя, адже життя — це неймовірне видовище». (Папа Франциск).

Із Міжнародним Днем обіймів, друзі! ОБІЙМИ... Обійми рятують. Знищують чиєсь відчуття непотрібності світові. Відновлюють запорошене кохання. Обійми промовляють. Якщо б їх перенести у текстовий варіант, — вийде сотня абзаців й десятки сторінок.

Обійми лікують. Фізичні й душевні хвороби. Дітей, дорослих, стареньких. Обійми зігрівають. Розморожують багатолюдний колектив. І підвищують не лише температуру тіла. Обійми відчувають.

Часом, обнявши людину, відчитуємо низку невисловлених нею емоцій. Обійми лякають. Якщо колючі й холодні. Або різкі й «без стукоту». Якщо у час пандемії. Обійми дратують.

Підлітків, — якщо батьки проявляють так свою любов у колі друзів сина чи доньки. Обійми смішать. Коли обійматися як неповороткі ведмежата, перетворюючи обійми у веселу гру. Обійми присипляють.

Підсилюють ефект колискових. Замінюють снодійні. Стишують нав’язливі думки. Висушують сльози, які планували рясно змочити подушку. Обійми зближують, заспокоюють…

Бувають дитячими, батьківськими, дружніми, сусідськими… Бувають незабутніми, — Божими… Просять частішого застосування. Бути потрібними. Бути обійнятими… (с)

Наталія Сиротич

Сценарій святкування сьогоднішнього Дня такий зрозумілий і простий 🙂 Святкуймо!

Відбулося гарне Різдвяне дійство. Коляда у Новосілці біля Раківця. Навколо джерела. Та в храмі. Коляда зібрала усіх на спільну молитву-прославу новонародженого Ісусика. Дякуємо за логістику та організацію Марія Ходак та Віра Глиняна! У наших діток неймовірні враження. Цілий тиждень тільки про це і говорять. Та за смачні пампушки - чай - і каву! Нуууууу! Дуже велике спасибі.

Фолькльорне та історичне значення Колдяи в нашому народі:

Колядки — величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини. Колядки приурочені до одного з найбільших релігійних свят — Різдва Христового. Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч», «Нова радість стала» та інші).

У фольклористиці є різні думки щодо походження терміну "коляда". Багато дослідників схильні вважати, що воно походить від латинського слова Calenda, що означає свято нового року. Зокрема, Ф. Колесса пояснює його походження від назви нового року у римлян — Calendae januaria. Ця чужа назва, що сплелася із старослов'янським празником зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні впливи грецької та римської культур в ІV-ІХ ст., коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Дунаю, де безпосередньо зустрілася з греко-римським світом. Відомий історик M. Грушевський звертає увагу на зв´язок української назви із новогрецьким «колянта», болгарським «коленде» або «коляда», що вживались на означення вечора перед Різдвом на Балканах, і вважає, що «се ім´я вигнало стару тубильчу назву «корочуна», значення якої не зовсім ясне».

А от письменниця, дослідниця українських колядок Олена Пчілка підходить до цієї проблеми по-своєму. Вона заперечує судження О. Веселовського та Ф. Колеси про те, що українська "колядка" походить від римської назви нового року "calendae januaria". Водночас вона погоджується з тим, що така думка має право на існування, проте лише як гіпотеза. Вона висловлює припущення, що слово "колядка", скоріше всього, слов’янського походження.

У Львівському національному музеї зберігається рукописний збірник пісень, датований 1661-1680 роками, де вміщена коляда «Король з Еміру до нас приходить». Найдавнішою сучасною колядою є «Бог предвічний», що відома ще з 1780 року. Колядують її у кожному домі не лише на Україні, а й у Європі.
За обробку та відновлення колядок бралися видатні композитори: Микола Лисенко, Станіслав Людкевич та інші. За традицією колядки вшановували всіх членів родини – господаря, господиню, хлопця, дівчину. Спів поєднувався з відповідними іграми, танцями, музикою. Колядували групами, де були «отаман», «звіздар» та  «міхоноша».

Із появою християнства обряд колядування було приурочено до Різдва Христового. Виникли нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності в народі. Звичай колядування, як і щедрування, відіграв важливу роль у розвитку народної музично-пісенної творчості. Новорічні наспіви виконувалися колективами (співочими ватагами, гуртами) різного складу: парубочими, дівочими, дитячими, старшого віку. Це визначало певні особливості їхньої мелодики, ритму й навіть змісту. Дитяче колядування мало спрощену форму — здебільшого це прохання винагороди.

Гуртувалися колядники і за територіальним принципом — по окремих вулицях або кутках. Обов´язково обирали серед себе старшого (отамана, березу) та міхоношу, який носив зібране. До складу ватаги нерідко входили музики й танцюристи.
У різних місцевостях колядування мало свої відмінності. На Східній Україні переважали обходи з різдвяною зіркою, на Західній — із ляльковим або живим вертепом. Крім релігійної народної драми, розігрували різні театралізовані сценки.

Перед сучасною фольклористикою стоїть завдання і надалі продовжити дослідження багатої скарбниці українських колядок та щедрівок, зокрема їх образності й поетики на тлі всього жанрового багатства українського пісенного фольклору та, безперечно, їх значення для розвитку духовної культури.

Сьогодні складно уявити школяра без акаунту у популярній соцмережі. Колись соцмережі були простою розвагою, проте сьогодні більшість великих компаній створюють профілі і активно просувають свій бізнес, що вже говорити про “звичайних смертних”, які використовують усю міць соціальних мереж для вираження себе. Ми вирішили з’ясувати, як зробити так, щоб соцмережі не приносили шкоди юному блогеру, а забезпечити безпеку у мережі можуть тільки батьки.

Припиніть забороняти

Це все одно є марною справою. Дитина завжди знайде можливість створити акаунт таким чином, що ви просто про це не дізнаєтеся, у цьому випадку ви ніколи не дізнаєтеся, з ким вона спілкується і з якими онлайн-проблемами може зіштовхнутися. Тому прийміть той факт, що у дитини є потреба у спілкуванні за допомогою Інтернет-платформи. Замість жорстких заборон, цікавтеся життям свого сина або доньки. Коли дитина зрозуміє, що вам не все одно, вона буде охоче ділитися з вами усім, що відбувається у її житті, у тому числі успіхами і проблемами з Мережі.

Будьте обізнаними у цьому

Не думайте, що завівши сторінку у “Інстаграмі”, ви “опуститеся” у своєму рівні. Як ми вже говорили, найбільші світові компанії активно ведуть соцмережі і успішно на цьому заробляють, тоді чому ж саме ви повинні піддатися критиці? Крім того, якщо ви не розумієте, як працюють соцмережі, ви просто не зможете зрозуміти, у чому проблема вашої дитини, з якою вона прийшла до вас по допомогу.

Покажіть свою зацікавленість

Для дитини немає нічого кращого, ніж розуміння того, що її батько не просто завів сторінку, а й активно нею займається, та ще й готовий допомагати їй самій. Під час дозвілля вивчіть останні тренди в області того ж Instagram. Поділіться своїми думками з цього приводу зі своєю дитиною. Ви побачите, наскільки ваш авторитет злетить після того, як ваш школяр зрозуміє, що ви “своя людина”, яка завжди зрозуміє і підтримає, і з якою можна обговорити практично усе.

Ненав’язливо перевіряйте стрічку дитини

Для будь-якої людини вторгнення в особистий простір — є справжнім нахабством, причому сьогодні особистий простір поширюється і на акаунти у соціальних мережах, а тому у жодному разі не переглядайте підписників своєї дитини за її присутності, так ви втратите усіляку повагу і спровокуєте сильне обурення. Спочатку зрідка перевіряйте, які коментарі залишають люди під постами вашої дитини, хто ставить лайки і чи немає серед її підписників дійсно підозрілих особистостей.

"Лайки", твіти, групи та нагадування - нинішнє життя наших дітей тісно пов'язане із інтернетом, соцмережами та гаджетами. Майже щоденне перебування онлайн стає невід'ємним у їхньому житті, навіть на прогулянці чи після занять у школі. Поряд із користю на дітей постійно чатує небезпека від такої "корисності". На що варто звернути увагу батькам, діти котрих частенько "зависають" перед моніторами комп'ютера, планшета чи телефона - читайте далі.

Соцмережі варіант для стеження за людьми, адже доступ до акаунта буває відкритим і всі дані у вільному доступі. Адже дізнатися хто знаходиться за тим чи іншим ніком, аватаркою чи вигаданими даними фактично неможливо. Та й інформацію надану в профілі часто можна підробити або ж вигадати. Тож викладаючи особисту інформацію про себе, сім'ю чи друзів діти почасти навіть не замислюються кому і що вони надсилають чи розповідають.

Також психологічні проблеми мають місце бути, адже недостатня кількість лайків чи коментарів можуть "заганяти" дитину в депресію. Адже невизнання з боку однолітків тотожне з поняттям вигнанця. Були й такі випадки, коли діти опинялися у лікувальних закладах психологічного напрямку.

Збудуйте із дитиною довірливі відносини

Нехай він/вона не боїться до вас підійти та порадитися чи розповісти про свої страхи й переживання. Будьте для дитини авторитетом - покажіть, що ви також не ідеальні, і немає чого соромитися прохаючи про пораду. Нехай дитина прислухається до вашої думки, а ви таким чином будете в курсі всіх справ дитини і зможете пояснити про усі небезпеки соцмереж.

Беріть участь у життя вашої дитини

Чимало дітей, життям котрих не цікавляться батьки знаходять розраду і спілкування у інтернеті. Виділяйте частину вашого часу для дитини, тільки для неї, а не паралельно сидячи самому перед моніторм і намагаючись вести бесіду із молодшим поколінням.

Спілкування не замінять подарунки

Не провели із дитиною часу, замучила совість..і вуаля - новенький "яблучний" телефончик? Ні, так не піде! Жодні дороговартісні презенти не замінять розмов "по душам" із дитиною чи буцання м'яча у дворі. Спільне хоббі - прогулянки, приготування млинців чи перегляд фільму допоможуть зблизитися. Головне без примусу. Коли малюк чи підліток зрозуміє, що його життя важливе і цікве для дорослих, тоді і відкритися захоче наступного разу. І не завжди "влізайте" із допомогою та порадами, адже надконтроль приводить до зворотньої реакції і дитина може повністю закритися від вас. Ви порадник та підтримка.

Аргументи перш за все

Не просто заборона соцмереж, а причина вашого побоювання: стеження, недобросовісні користувачі і т.д. Адже відомо - все таємне надто бажане. Краще ви знатимете профіль вашої дитини, аніж втратите зв'язок із нею та шукатимете справжню "сторінку" у мережі.

Ви не зупините технічний прогрес!

Зрозуйміте та прийміть це як і те, що віртуальні друзі і соцмережі - це нормально! І секрети про котрі ви не знаєте - теж нормально (згадайте хоча б себе у їхньому віці). Пояснюйте, кому можна довіряти, а кого варто побоюватися. Атмосфера довіри - один із головних факторів гармонійних та дружніх відносин.

Бажаєте, аби ваша дитина завжди засинала спокійною, задоволеною та щасливою? Тоді щодня приділяйте їй увагу та розмовляйте, хоча б декілька хвилин. Психологи рекомендують щодня перед сном проводити міні-інтерв’ю з малюком. А як часто ви відверто говорите з рідною дитиною?

Багато батьків забувають розмовляти зі своїми дітьми. Зранку швидке збирання до дитячого садочка чи школи, потім заняття, поспіхом прогулянка, купання і мультфільми. Орієнтовні фрази, якими зазвичай спілкуються батьки з сином чи донькою: «Ти голодний? Їсти хочеш? Чому ніс брудний? Сідай за стіл! Їди купатися! На добраніч!» А ще діалог може повністю містити лише докори й критику: «Знову ти брудний, як чортеня! Коли це припиниться! Одні погані оцінки!» І подібне, наші діти чують, терплять, мовчать, або влаштовують істерику. А батьки ще дужче починають їх сварити і не розуміють: «Ну що я роблю не так? Годую, купаю, одягаю, усе купую!»

А насправді відсутнє головне — відверта, щира розмова, коли батьки не поводяться, неначе відбувають певний термін і виконують завдання з виховання дитини. Ці питання допомагають відкрити дитячі серця та налагодити довірливі гармонійні стосунки між дитиною та батьками.

1. Чому тобі сьогодні стало дуже сумно? Це питання потрібне, адже всі неприємності важливо проговорювати, аби вони не «осіли» на дно душі.

2. Що тебе сьогодні змусило посміхнутися? Так перед сном дитина налаштується на позитив і не зациклюватиметься на негативних емоціях.

3. Що цікавого ти дізнався сьогодні? Нова інформація закріпиться, а можливо, постануть нові питання щодо неї.

4. Як ти гадаєш, чи існує десь Країна снів? Такі та подібні казкові запитання потрібні для розвитку дитячої уваги. Аби вони цінували цей прекрасний чарівний світ дитинства, де можливо все.

5. Яким би ти хотів бачити свій завтрашній день? Звичка уявляти свій новий день допомагає навчитися раціонально планувати свій час.

Не варто витрачати багато часу на ці запитання. Стисло, але регулярно щодня. Можна інколи, якщо є час, збільшувати кількість запитань. Дитині не важливо, аби ви зверталися до неї розумними фразами та давали наукові поради. Головне — ви цікавитеся справами дитини, уважно слухаєте та приймаєте її такою, якою вона є, зі своїми недоліками та досягненнями.

Ви звикли направляти дитину, підштовхувати до певної мети? Або вважаєте, що у неї є право жити і діяти на власний розсуд? Психолог Елісон Гопник рахує: можна виділити два основних батьківських стилі. Ми прочитали для вас її книгу «Садівник та тесля: що сучасна наука про розвиток дітей говорить нам про взаємини між батьками та дітьми» та виділили основні моменти.

Група американських психологів провела експеримент з дітьми дошкільного віку. Дітям дали іграшку, зібрану з декількох пластикових деталей, кожна зі своєю окремою функцією: одна деталь пищала, в іншої спалахувала лампочка, в третій звучала музика, а в останній було заховане дзеркало.

Психолог покликала частину дітей в ігрову і там натиснула — мабуть, випадково — на деталь, яка запищала. «Ой!» – сказала психолог. З іншими дітьми вона поводилася більш впевнено і продемонструвала іграшку, як це зробив би учитель. «Подивіться, яка чудова іграшка! Ось як вона працює», – вимовляючи це, психолог навмисне натискала на звуковий сигнал. Потім дітей залишили одних, щоб вони могли спокійно пограти.

 

Діти з першої групи грали з іграшкою вільно і невимушено, як вийде. Незабаром дослідним шляхом вони виявили всі інші функції: світло, музику, дзеркало. Діти, яким «учитель» показав, як користуватися іграшкою, поводилися набагато скутіше — вони натискали лише на ту деталь, яка пищала, повторюючи це знову і знову, і навіть не намагалися дослідити можливості обраної іграшки.

Наше завдання не формувати їхній розум, а дозволити цьому розуму вивчати всі можливості, які світ надає

«Цей експеримент виявляє серйозні вади сучасного виховання, — коментує Елісон Гопник. – Батьки намагаються — та й ми всі намагаємося — допомогти дітям найкращим чином вирішити всі життєві завдання, одне за одним — від будівництва вежі Duplo до отримання атестата зрілості. Але ті, хто ліпить зі своїх трирічних дітлахів першокурсників Гарварду, сильно ризикують обмежити їхні можливості — ті самі, які начебто намагаються розвинути».

Діти розквітають в ситуаціях, подібних до тієї, що була створена в першій частині описаного вище експерименту, — коли вони можуть самі по собі вільно все досліджувати. Причому на наших помилках вони вчаться не гірше, ніж за нашою вказівкою.

На думку експерта, в сучасних благополучних суспільствах процвітає помилковий підхід до виховання дітей. Сім’ї середнього класу відчувають величезний тиск: вони повинні виростити дітей так, щоб у них все склалося благополучно.

Ми тягаємо їх на футбольну секцію і в балетні класи. З тривогою перевіряємо кожен вечір, чи правильно вони зібрали шкільні рюкзаки, і відчуваємо себе винуватими, якщо не встигаємо зробити це. Турбуємося, чи добре вони сплять, чи достатньо у них друзів. Активно обговорюємо принципи хорошого і поганого виховання. І без кінця ставимо під сумнів наш власний вибір: чи не занадто багато ми працюємо? Чи не занадто опікуємося дітьми? Чи достатньо ми до них уважні?

Але все це — неправильні питання, стверджує Елісон Гопник: ми не повинні підміняти турботу про дітей «вихованням». Проблема «виховання» в тому, що воно має на увазі роботу, а не любов.

Ставлення до дітей як до особливо важливого «проекту» прирікає батьків на почуття незадоволення, тому що це наполеглива, невдячна, ненормована і до того ж неоплачувана праця. Але водночас, додає експерт, «це і приголомшливо сильне почуття любові, в усякому разі, для більшості з нас».

«Виховання» психолог уподібнює роботі теслі, який струже, пиляє і виточує якийсь предмет, щоб досягти якоїсь кінцевої мети, в такому випадку — сформувати певний тип особистості. Тесляр переконаний, що перетворити дошки в витончений стілець цілком в його владі.

Коли ж ми обробляємо сад, ми аж ніяк не вважаємо себе «творцями» капустини або куща троянд. Швидше, ми працюємо над тим, щоб створити сприятливі умови для їхнього дозрівання.

Садівник знає, що його плани з великою ймовірністю будуть порушені. Мак виросте яскраво-червоний, а не блідо-рожевий, помідори в парнику почорніють, а тлю так і не вдасться вивести. Мета батьків – «садівників» – забезпечити дітям безпечний простір, в якому вони зможуть стати самими собою, а не підганяти їх під шаблон задуманої конструкції.«Теслярська» модель виховання зазнала нищівного провалу, стверджує Елісон Гопник. У США і Великобританії система освіти орієнтується на результати тестів, а рівень неписьменності, особливо серед дітей з сімей з низьким доходом, залишається високим.

Більш того, до дітей, які не відповідають вимогам школи, ставляться так, ніби вони дефектні або хворі. Замість того, щоб натаскувати їх на високі бали, психолог пропонує проявити до них більше уваги. Особливо до дітей з бідних сімей, і особливо — в перші роки їхнього життя.

З точки зору еволюції людства вигідніше вирощувати дітей з широким діапазоном якостей. У порівнянні з іншими біологічними видами людські істоти довше залишаються незрілими, але у них більший розмір мозку і велика здатність вчитися. Оскільки маленькі діти так довго потребують нагляду, в минулому про них завжди дбали по черзі різні члени спільноти.

Переваги такого підходу підтверджені численними дослідженнями, які показують, що діти вчаться краще, спостерігаючи за різними людьми. Спочатку ми набуваємо вміння і навички, граючи, і тільки потім — навчаючись. Тому, така шкідлива сучасна шкільна система, де гра відсувається в сторону, а дітей вчать науці не на практиці, а за підручниками і тестовими завданнями.

Що таке національна ідентичність? Формування свідомості патріотизму та духовності. Самобутність української нації. Особиста культура християн. Священство вчора, сьогодні, завтра. Нові виклики сьогодення Церкві? Щаслива Християнська сім'я яка вона? Як протистояти спокусам: схильностям, слабкостям, залежностям, постійним гріхам? Універсальний рецепт щастя по-християнськи?

Запрошуємо до огляду програми "Діалоги". В прямому ефірі, говоримо та відповідаємо разом з отцем Юстин Юрій Бойко, на ваші запитання.

Скажіть будь ласка: товариш говорить про хрещення дитини таке: Ісуса Христа охрестили вже у дорослому віці тобто він сам приймав рішення робити це чи ні! І він каже що як його діти виростуть то самі будуть приймати такі важливі рішення у своєму житті! Чи правильно це як це може пояснити церква!??

На останній сповіді необдумано натякнув священику на гріх ,в думках про цей гріх подумав,але вся проблема в тому що я незнаю вчиняв я цей гріх чи ні. Я хочу знов сповідатись, але незнаю як мені правильно сказати про цей випадок священику щоб знов не згрішити. Допоможіть мені будь ласка ярослав

В мене таке питання, в мене був такий великий гріх, як звязок з одруженим чоловіком, на сповіді я сказала про статеві звязки але не сказала, що той чоловік одружений, скажіть будь ласка чи була ця сповідь доброю? Марина

Син скоїв страшний гріх самовбивство, чи можна його поминати у записці за упокій разом з іншимт родичами без імені галина

Христос народився! Я їмость, чи можу я ходити до чоловіка на сповідь? Чи шукати іншого священика? В нас маленька дитина і я не можу з нею ходити на службу в іншу церкву на сповідь. Як бути? Катерина

Це правда, що не можна одягати на себе знайдений хрестик? І взагалі – навіщо потрібен людині хрестик?

Чи бувають сни віщими?

Які професії вважаються гріховними?

Отче, дайте пораду, а то тяжко жити з такою ситуацією. Зустрічаюся з хлопцем 2 роки,йде до весілля, хочу зберегти цнотливість до весілля, але хлопець не може чекати, мовляв це чоловічі потреби і від довгого утримування можуть бути в нього проблеми зі здоров*ям. Поженитися нам не виходить зараз, бо я навчаюсь.

Отче,чи є гріхом,якщо я досить давно хочу,щоб мене чоловік залишив.Я не спонукаю його до розводу,в нас немає сварок,тільки йому говорю,що якщо він захоче мене залишити,я його зрозумію,не буду тримати на нього зла і залищусь сама.Дякую за відповідь.

Як харчуватись,щоб не впасти у гріх обжерливості?Як визначити ту межу,де кінчається ця поміркованість?

Я молюсь молитву "Таємниця щастя" щовечера. Але недавно я присипляв дитину,і втомлений заснув,і молився лише о 02.00. Чи вважається це перервана молитва і починати все спочатку, чи можна продовжувати далі молитися? І як правильно молитися молитву "Таємниця щастя"? Дякую.

Отче, дайте пораду як молитися, щоб випросити в Бога доброго чоловіка? Просити доброї долі чи казати конкретно ім'я людини, з якою хотіла б бути, якщо така в житті зараз є...?

Рік тому я втратила дитину - не виносила, стався викидень! Пройшов 1рік, тривалий час та на душі і в голові важко, прошу Бога про допомогу, та чуда не стається і вагітність не приходить. Порадьте як молитись, можливу молитву, як жити?, аби Бог змилосердився над нашою сімєю! І прошу Вас помолитися за нас, (Олега та Оксану) аби ми в скорім часі прийшли хрестити дитинку в цей храм ( бо тут брали шлюб), дякую!

Доброго дня!Мене звати Ірина і мені 16 роківРік тому я подивилась по телевізору програму про всяку магію і т.п.Після того я не могла позбутись усього цього з своєї голови :(Потім почали лізти якісь розпусні думки і навіть коли я в церкві:(Я ненавиджу ці думки і дуже хочу їх позбутись :(Хочу жити нормальним життям) і вчитись)бути доброю )ходити до церкви)Якщо виходу немає то я не матиму бажання більше жити )щоб не нашкодити рідним

Добрий вечір. Я охрещена при СССР православним священником, чи можу сповідатися і причащатися у римокатолицькій або греко католицькій церквах?

Мені в голову лізуть різні погані думки ніби я когось проклинаю,але я нікому нічого поганого не хочу :(потім лізуть всякі розпусні думки пов'язані навіть із святими,але я не хочу так думати і борюся з цим усім:(але не виходить (боюсь іти на сповідь ,бо незнаю як сказати про це(підкажіть чи взагалі таке прощається?

Вже довгий час мене мучить одне питання: чи можуть хресні батьки однієї дитини ( хресний батько і хресна мати) одружитися? Ми похрестили одну дитину і через три роки так вийшло що закохалися... Зараз ми зустрічаємось але його батьки проти цього, говорять що нам не можна бути разом.. Ми дуже сильно любимо одне одного, хіба любов може бути гріхом?? Хіба вона не Богом данна? Дуже сильно надіюсь що Ви допоможете знайти вірну відповідь на це питання. З нетерпінням чекаю Вашої відповіді

Хочу запитати чи є гріхом ношення дуже модного одягу? Одна старша жіночка зробила мені зауваження, що я ношу занадто вузькі джинси, і сказала, що такий одяг не для християн. Але ж зараз така мода і вся молодь так вдягається, це не є якимось особливим винятком.

Скажіть, будь ласка, після унеуваження шлюбу Церквою, живучи в громадянському шлюбі з іншим чоловіком, чи можу я йти до сповіді та Причастя? Орися Соснівка

Отче, доброго дня! Скажіть, будь ласка, чи дозволяється нам, греко-католикам, сповідатись і приймати Причастя у римо-католицькому храмі? Коли я буваю у парафії святого Олександра на месі, так іноді хочеться прийняти Святе Причастя, і не знаю, чи маю на те право.
Дякую.
Антон Київ

Скажіть, будь ласка, чому, коли хтось помре, то покривають дзеркала простирадлами? Чи пишеться щось у Біблії про це? Дякую.Марина Пасіка

Отче, поясніть, чи варто і чи можна робити біометричні паспорти? Чи дійсно це печать антихриста?ХристинаТернопіль

Хочу задати питання: під час шлюбу в церкві ні священик, ні ми не згадали про свічки, і вся церемонія була без запалених свічок. Моя мама дуже сильно переживає, каже, що не буде добра, хоча я в це не дуже вірю, але б хотілось заспокоїти маму .АннаІвано-Франківськ

Отче, скажіть, будь ласка, стригтися під час вагітності, різати в неділю - це все забобони, чи в цьому щось є? Дякую!

Чому Юда Іскаріотський зрадив Ісуса Христа? Чому багато послідовників апостолів теж можуть зраджувати Ісуса Христа?Мирослав Теропіль

Як позбутися залежності від еротики і мастурбації?

Отче, скажіть, будь ласка, чи мастурбація уві сні також трактується, як тяжкий гріх? Зробилося несвідомо через сон, уві сні. Чи треба йти до сповіді і чи можна приступати до Святого Причастя?

Я згрішив. Я зрадив дружині. Ми прожили в шлюбі дев'ять років, маєм донечку. Але я повівся на спокусницю. Що робити? Як жити далі? Чи є мені порощення? Бо дружина вибачати не хоче. Як зберегти сім'ю?

Мені 18 років, у мене зараз проблеми з вибором. Я хочу стати простим монахом. Через те, що спокій я находжу тільки через молитву і Бога. Мені причиняли стільки душевного болю батьки, рідні, друзі, дівчина. Я просто хотів всім допомагати, а від інших допомоги не відчував... І підтримки теж. Я постійно чую: «Знову все через тебе». Я просто вже не розумію і заплутуюсь в собі. Кожен день, коли я слухаю службу чи просто молюсь, я починаю відчувати легкість і спокій. Тому я задумався піти в монахи, щоб присвятити життя Богу. Тарас

Чому Бог допустив епідемію коронавірусу? В чому тут сенс? В карі за гріхи чи заклику до покаяння? Чи віруси створені Богом і в чому суть їх створення? Чотків Лілія

Добрий день!
Якщо я свідомо перестану приймати ліки, які підтримують моє життя, чи буде це вважатися самогубством?
Михайло Івано-Фр

Доброго дня, отче!
У мене тяжко захворів чоловік. Скажіть, будь ласка, чи можна мені, православній, читати вервиці та інші католицькі молитви, наприклад, Дев'ятницю до Марії, що розв'язує вузли, та
молитву до Св.Юди-Тадея? Дякую. Галина

 

До зустрічі в ефірі!

 


 

Спільнота «Емаус – Оселя» збирає речі потребуючим.

Речі можна здавати у контейнери, що розташовані по місту, або ж, якщо речі великогабаритні, – вантажівка організації забере їх з-під дому. Також речі можна приносити в будинок спільноти у Винниках або в Майстерню добрих справ.

Спільнота “Емаус – Оселя” збирає для подальшого використання речі, які більше не потрібні їхнім власникам, але ще можуть знадобитися іншим. Збір речей відбувається через розташовані у місті контейнери (див. карту і адреси нижче), а у випадку великогабаритних речей – вантажівками організації за викликами додому (див. інструкцію внизу сторінки). Також можна привозити речі у будинок Спільноти у Винниках або у Майстерню добрих справ “Емаус-Оселя” у Львові.

Усі зібрані речі використовуються для допомоги іншим людям через реалізацію низки соціальних проектів.

Адреси розташування контейнерів у м. Львові:

    1. вул. Винниченка, 22 (біля Храму Святого Архистратига Михаїла);
    2. пл. св. Юра, 5 (біля входу в Собор Святого Юра);
    3. просп. Червоної Калини, 70 (біля входу у Церкву Різдва Пресвятої Богородиці);
    4. вул. Джорджа Вашингтона, 12 – на розі з вул. Пасічна (АЗС “ОККО”);
    5. вул. Малоголосківська, 8д (на парковці житлового комплексу);
    6. с. Сокільники, вул. Стрийська, 30; (біля входу у ТРЦ “King Cross Leopolis” зі сторони гіпермаркету “Епіцентр”);
    7. вул. Личаківська, 175 (біля входу у Церкву Покрову Пресвятої Богородиці);
    8. вул. Максимовича, 2 (біля Каплиці Успення Пресвятої Богородиці);
    9. вул. Угорська, 2 (біля входу у Майстерню добрих справ “Емаус – Оселя”);
    10. ТВК “Південний” ( навпроти підземної парковки);
    11. вул. Генерала Чупринки, 70 (подвір’я Храму Святого Климентія Папи);
    12. вул. Пилипа Орлика, 5 (подвір’я Церкви Святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії);
    13. вул. Наукова, 19а (між супермаркетами “Сільпо” та “Арсен”), біля церкви Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього;
    14. вул. Наукова, 2А (АЗС “ОККО” №64);
    15. вул. Симона Петлюри, 1 (АЗС “ОККО” №68);
    16. просп. Червоної Калини, 35а  (АЗС “ОККО” №63);
    17. вул. Зелена, 283 (АЗС “ОККО” №65);
    18. вул. Ряшівська, 6 (АЗС “ОККО” №69);
    19. вул. Б. Хмельницького, 292 (АЗС “ОККО” №87);
    20. вул. Старознесенська, 24-26 (!FESTrepublic);
    21. вул. Щирецька 36 (біля входу у Благодійний фонд “Білий ангел”);
    22. вул. Рудненська, 1 (АЗС “ОККО” №67)
    23. вул. Замарстинівська, 174 (АЗС “ОККО” №02)

Друзі, попереду важкий тиждень, коли морози будуть трохи лютувати. З 14 по 20 січня до -22. Тож гуртуймося та плануємо допомогу безпритульним та диким тваринам.
Що потрібно:
- якщо ви бачите безпритульну тварину, яка знаходиться в вашому під'їзді - не виштовхуйте її на вулицю, це може коштувати їй життя. Дайте відігрітися та нагодуйте її, вона не причинить вам лиха
- як що ви раптом знайшли тварину (особливо, якщо це кошеня або цуценя), яка сидить або лежить на вулиці та виглядає як змерзла та така, що потребує допомоги, намагайтеся терміново її зігріти (перенести в тепле приміщення, у кабіну автомобіля; якщо це маленька тварина - зігрійте її притуливши до себе під курткою)
-перевірте чи вистачає вам запасів зерна та насіння для птахів на тиждень (для годівнички)
-закупаємо собачі та котячі корми та не лінуємось кожного дня розносити корм безпритульним тваринам
-якщо біля вас живе безпритульна тварина, особливо старенька, продумайте, можливо є змога перетримати її у теплому приміщенні
-магазини, ресторани, перукарні, кав'ярні прошу організувати невеличкі місця для зігріву тварин та не проганяти їх, якщо зайдуть погрітися
-шукаємо грецькі горіхи, дрібнемо їх та при можливості залишаємо жменьками у парках, садах, лісах-це добрий морозний корм для багатьох тварин та птахів
-якщо біля вас є родини лебедів-зараз саме час за ними пильнувати
Дякуємо, що з нами! Дякуємо, що не залишаєте тварин в біді!
Морози лише на тиждень і ми маємо пройти цей іспит людяності!
Автор: Мария Микитюк
Відредактовано: Юлія Трусанова

  1. Знайдіть час для Бога, себе і ближніх. Якщо це дозволяє професійна діяльність, то по можливості відкладіть комп’ютери, смартфони… щоб мати більше часу для Бога, себе та ближніх;
  2. Бережіть ресурс енергії. Рекомендую достатньо виспатись, бо попереду зима, а організм потребує достатнього ресурсу енергії;
  3. Присвятіть час для руху. Присвятіть щонайменше годину на день для руху, прогулянки на свіжому повітрі;
  4. Зробіть приємність ближнім. Щоденно зробіть іншим якусь приємність, даруючи тим самим радість;
  5. Чиніть діла милосердя. Подаруйте комусь частинку свого цінного часу;
  6. Зробіть символічні ясла. Роблячи якесь добре діло, покладіть туди соломинку. На Різдвяні свята подивитися, наскільки Ісусові комфортно зі мною. Ясла можуть бути спільні для цілої сім’ї;
  7. Читайте Святе Письмо. Щоденно прочитайте уривок зі Святого Письма та якусь історію для роздумів;
  8. Знайдіть час для тиші. З огляду на довгі вечори, присвятіть достатньо часу на тишу, можна в супроводі запаленої свічки, смачного чаю…
  9. Приступіть до Сповіді. Обов’язково потрібно приступити до святого Таїнства Покаяння (сповіді);
  10. Відвідайте відпустове місце. Наприклад Ікону Вифлеємської Богородиці в соборі св. Юра у м. Львові.
За матеріалами релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

 

Страх обмежує людину в її діяльності, в пошуку правди, у висловлюваннях, у виборі, в тому, щоб людина була собою. Господь бажає розблокувати в кожній людині страх, вчинити її вільною, здібною бути людиною, чинити волю Бога. Господь допоміг пастухам перемогти страх, вони побачили духів небесного війська й чули, як ті прославляли народженого Месію. Це розбудило в них віру: «… Ходімо лишень до Вифлеєму та подивімося на ту подію, що Господь об’явив нам» (Лк. 2, 15).

Різдвяне послання Архиєпископа і Митрополита Львівського
Української Греко-Католицької Церкви

Преосвященним і Боголюбивим Владикам,Всесвітлішим та Всечеснішим отцям,
Високопреподобним і Преподобним отцям, ченцям та черницям,
Дорогим та достойним мирянам

Ісус Христос, як Друга Божа Особа, зійшов із неба і став людиною. На матір Божого Сина була вибрана пречиста діва Марія, яку Господь зберіг від впливу первородного гріха. Святі євангелисти у Євангелії описують родоводи, з яких народився Спаситель світу. Звичайно, що в родоводах бракує осіб, які були би бездоганними, такими, як була пресвята Богородиця. Тому Небесний Отець вибрав пресвяту діву Марію на матір свого Сина, – Її, яка жодним, найменшим гріхом не образила Господа Бога. Такою святою повинна була бути та, хто привела на світ Божого Сина, бо жодної іншої такої особи з-поміж незліченної кількості не було.

До приходу на світ самого Бога людство жило своїм життям, народ не готувався до того, щоби гідно зустріти Христа, який має народитися. Коли Марія зі святим обручником Йосифом опинилася у Вифлеємі та прийшов час Їй родити, не знайшлося нікого із людей, хто би прихильно поставився до Бога, який у вигляді малого дитяти прийшов на світ. Люди були так перейняті собою, що ніхто не змилосердився над молодою матір’ю, якій настав час пологів. Про себе люди пам’ятали, клопоталися собою, а про Бога зовсім забули. Святий Іван Богослов пише про Ісуса, як світло, яке прийшло у світ: «Прийшло до своїх, – а свої його не прийняли» (Ів 1,11). Не знайшлося місця у людей, бо пресвята Марія породила Ісуса й положила у яслах, тобто жолобі, з якого худоба споживала корми.
Коли ангели з’явилися пастухам, то сказали їм про народження Спасителя, Христа Господа, якого знайдуть як сповите дитя у яслах. І пастухи побігли до Вифлеєму: «… і знайшли Марію, Йосифа й дитятко, що лежало у яслах» (Лк 2,16). Такі скромні вітання приймав Ісус, як немовля, від пастухів, а ті, повертаючись, «… прославляли Бога за усе, що чули, бачили, так, як їм було сказано».

Відомо, що Ісуса вітали три мудреці зі сходу, які уважали за свою повинність запитати в царя Ірода в Єрусалимі, де народився юдейський цар? До такої новини цар Ірод не був готовий, бо відразу думав про себе – що буде з ним? Очевидно, мудреці знайшли Ісуса, поклонилися Йому й залишили свої дари: золото, ладан і миро. Коли поверталися, Ірода оминули, бо зоря повела їх іншою дорогою додому. А поклін Ірода мав інший характер, бо він бажав розправитися з народженим дитятком, уважав його загрозою своєму царюванню. У Божих планах не було, щоби Ісус загинув, як мале дитятко, коли військові Ірода шукали Його, щоб убити. А Ісус, Господь і цар людських душ, втікав у Єгипет, щоби рятуватися від Ірода. Коли Ісуса – уже згодом – спіймали й привели до Пилата, той звернувся до Христа: «Ти цар юдейський?» Ісус не заперечив, лиш відповів Пилатові: «Царство моє не від світу цього… не звідсіля моє царство» (Ів 18,36).

Будьмо вдячні Богові за Його бажання царювати у людських душах! Господь, наш Спаситель, прийшов у світ ради нашого спасіння. Він не переслідує інших цілей, окрім тієї, щоби людину вчинити навіки щасливою у Небесному Царстві! Прибігаймо духом разом із пастушками до ясел, щоби поклонитися народженому дитяті, а в нашому випадку кланяймося поважно й низько Господеві, який знаходиться у кивоті та приходить до наших душ у святому Причасті. Ісус не очікує від нас особливих дарів, Він дуже задовольняється тим, коли людина мириться з Ним, перепрошує Його за вчинені прогрішення, стається людиною світла, вірною Богові. Послухаймо слів Ісуса, вони не важкі до виконання, дуже прості, не коштують зусиль, ані жодних коштів: «Покайтеся, бо Небесне Царство близько» (Мт 4,17). Це все – найкращий дар народженому Божому Синові, який легко може вчинити кожна людина: примиритися з Богом через покаяння!
Скеровую щире вітання до усіх наших священників, дияконів, осіб чернечого стану, працівників наших храмів, хористів, дяків та диригентів! Пересилаю вітання нашим військовим, тим, хто перебуває у полоні, в зоні військових дій, нашим лікарям та хворим особам, тим, хто томиться у в’язницях! Хай настрій святкового Різдва долине до кожної душі наших вірних та мешканців нашого краю!
Христос Раждається! Славімо Його!

ІГОР
Архиєпископ і Митрополит Львівський

Дано у Львові
при Архикатедральному соборі св. Юра
дня 4 січня 2021 року

А в Рясне-Руська свято відбулося так! Дякуємо скаутам. Скауткам. Школярам. Та всьому педагогічному колективу, який зібрався для урочистого дійства. Кожен мав змогу взяти Вифлеємський вогонь Миру для свого дому та родини! За гучну і дзвінку коляду! Від щирого серця! Зберігаймо традиції! Передаваймо їх з покоління в покоління!

«Щоб наше щастя та життя в цьому році було справді спокійним і впевненим, мусимо відкинути страх та непевність, „Бо з нами Бог“.

Можливо не кожному з нас уві сні приходить ангел, утішаючи, але Бог завжди шукає моменту, щоб у важку хвилину нас потішити. Бог дуже часто промовляє до нас: „Не бійся“.

Це звучить до пастухів на Вифлеємських полях. Це звучить до Марії у Гетсиманському саду, яка побачила Воскреслого Спасителя.

Господь дуже часто промовляє до людини оце „Не бійся!“.

Промовляє, коли людина на своїх дорогах життя шукає Бога, коли людина виходить за межі власного комфорту і шукаючи Бога, йде за світлом вифлеємської зорі.

Коли людина йде до ясел, де Бог, як немічне маленьке дитятко потребує нашої уваги, нашого тепла, нашого кадильного диму, наших дарів, які випромінює людське серце, мова, усміх та проста людяна підтримка».

_ владика Йосиф Мілян Щасливого Нового Року!💌

В Україні традиційними атрибутами Різдва є кутя, узвар і хліб на столі, Дідух - на покуті й колядники у хату.

Колядування - це урочисті обходи сусідів, родичів і приятелів із ритуальними пісенними величаннями і зиченнями гараздів усім членам родини. За виконання колядок годиться пригостити колядників й наділити їх подарунками.

В основі звичаю колядування лежить прадавня віра в силу побажання й магію словом творити те, що воно описує.

На думку дослідників, обряд колядування дійшов до нашого часу із язичницьких часів. У давнину був приурочений до дня зимового сонцевороту. Колядники - "рокові гості" - уособлювали душі померлих предків, які зʼявлялися у той чарівний час, коли межа між світом живих і мертвих зникала.

 

З прийняттям християнства старовинні обряди церква поступово поєднала із умовною датою народження Ісуса Христа. Тому в текстах багатьох українських колядок Ісус допомагає господарю виорати ниву, святі Петро й Павло поганяють йому волів, а Божа Мати носить на поле обід.

У ХVIII столітті почали виходити "Богогласники" - збірники християнських колядок на євангельські сюжети. Фольклоризувавшись, церковні твори ввійшли до народного колядкового репертуару українців. Такою є найпоширеніша колядка - "Нова радість стала, яка не бувала, над вертепом звізда ясна весь світ осіяла…".

Колядки виконують гурти хлопців й молодих чоловіків, які збираються у "дружини" під головуванням досвідченого ватага "берези". Розучують колядки "дружинники"-новачки протягом всього пилипівського посту.

Навіщо ми колядуємо

Репертуар вправних колядників нараховує до вісімдесяти текстів, оскільки в Україні побутує традиція виконувати колядки окремо для кожного члена сім'ї: господарю, господині, парубку, дівчині, малим дітям, діду й бабі.

Також є тексти колядок для священника, вчителя, пасічника, вдови. Якщо в сім'ї протягом року був небіжчик, у пам'ять про нього виконується спеціальна колядка померлому.

Гурт колядників складається із десяти-двадцяти учасників. У селі Криворівня Богородчансього району й Космач Верховинського району на Івано-Франківщині щороку збираються п'ять-шість а то й більше колядницьких дружин.

Тут до гурту колядників обов'язково входять музиканти з трембітою, скрипкою, бубном і дзвониками. Також є плясачі, що виконують ритуальні танці, "кінь" - міхоноша, що збирає почастунки, якими обдаровують колядників. Один із учасників, перебраний на "козу" розважає господарів жартами і витівками.

Колядники в руках тримають топірці, прикрашені різьбленням й обкуті бляхою. До топірців і до правої руки прив'язують дзвіночки. Обов'язковим вбрання колядників є вишита сорочка, баранкова чорна шапка, широкий шкіряний пояс, сардак або кожух, штани-гачі червоного або чорного сукна.

Навіщо ми колядуємо

З собою колядники носять "зірку". Роблять її із решета або луб'яного ободу, обтягнутого кольоровим папером, прикрашеного позлітками. З паперу також роблять до "зірки" вісім-дев'ять рогів. Колись всередину "зірки" ставили іконку або свічку, сьогодні підсвічують електронним ліхтариком.

З першого дня Різдва по всій Україні починається урочисте колядування. Гурти колядників заходять на подвір'я кожної хати, щоб величально-поздоровчими піснями прославити господарів, їхніх дітей, побажати всім щедрого врожаю, достатку, здоров'я й щастя.

Чи дома, дома, пан господар?

Ой радуйся земле, син Божий народився!

Ой знаємо ж ми, що він дома,

Ой сидить собі по конець стола.

Та ньому шуба люба,

На поясі калиточка повна злота,

На столі калачі з ярої пшениці…

Навіщо ми колядуємо

У колядках зображується щасливе й заможне життя всієї родини. Господиня ідеалізовано описується як вірна дружина, щаслива мати, вправна хазяйка:

По двору ходить, як сонце сходить,

А в хату ввійде - як зоря зійде,

А заговорить, як дзвін задзвонить,

Як засміється - сад-виноград вʼється…

Найкраще традиція колядування збереглася на Гуцульщині. Розпочинається тут обряд колядування біля церкви після Божої служби й благословення панотця. Як правило, співають церковних колядок про "Боже нарождення". Виконують також стародавній танець "плєс" навколо церкви, супроводжуваний бадьорою мелодією:

Але ми, браття, раз обернім си,

Церкві Христовій всі поклонім си,

Шапочки здоймім

Богу си клонім.

Навіщо ми колядуємо

Опісля гурти розходяться в різні боки, наперед визначивши кутки, де збираються колядувати. Трапляється, що гурт заходить на "чужу територію" і може виникнути конфлікт. Тому намагаються не перетинатися й не створювати один одному конкуренції.

Дорогою до обійстя господаря колядники голосно співають колядки з міфологічним сюжетом про створення світу, утворення землі з піску, який голуб дістає з дна моря, про суперечку сонця, місяця й дощу, хто з них є наймогутнішим і найважливішим. Урочистий похід супроводжується голосом трембіти, дзвониками й ритуальним танком.

Підійшовши до хати господаря, береза кланяється хазяйці й хазяїну, пританцьовує й співає "підстінну" колядку :

Ми до вас, до вас, до вашої хати,

Чи дозволити нам тут плєсати?

Навіщо ми колядуємо

Отримавши згоду господарів, "плєсаки" танцюючи заходять до хати під маршову мелодію у супроводі музикантів. Після приспівування щастя-долі кожному члену сімʼї, колядників запрошують за стіл. Закінчивши гостину, весь гурт виконує колядку "подяку столові" й віншівки - спеціальні пісні, присвячені величанню кожного, хто є в хаті. Так дівчині бажають:

Бувай здоровенька, Богу миленька,

Здорова рости, на весілля проси.

Якщо в господаря є бджоли, то на пасіці плєсаки виконують ритуальний танець навколо вуликів - "круглик". Склавши до середини кола шапки й наставивши туди топірці, вони приспівують, наслідуючи дзижчання бджіл: "Ми тут їли, ми тут пили, жеби бджоли вам роїли".

Навіщо ми колядуємо

На Рівненському Поліссі на запит колядників: "Кому співати?" - колись відповідали "Волам!" Тоді виконувалась спеціальна колядка, присвячена худобі: "Воли рогаті пішли ораті, свого хазяїна розвеселяті…"

На Подніпрянщині хлопчики-підлітки починають колядувати різдвяної ночі 6 січня на Святвечір під вікнами односельців. Їхні колядки мають гумористичний характер й складаються із коротеньких віршиків-побажань і проханок почастунків:

Колєд-колєдниця,

На покуті кутиця.

Прийшли колядники,

Зостали господаря

З челядкою коло стола.

Поздоровляєм до ста літ!

Дайте нам коляду,

Бо далі іду.

Дайте нам пироги,

Бо ми змерзли в ноги.

До хати їх, як правило, не запрошують, а обдаровують пирогами, печивом у вигляді коників, зірок, панянок, горішків. Сьогодні також дають гроші. Не обдарувати колядників вважається поганою прикметою, протягом року не щаститиме всьому сімейству. Скупих хазяїв нещадно висміють:

Як не дасте книш,

Впустимо в хату миш.

Як не дасте доходу,

Перевернем хату на воду.

На більшості території України колядування триває до Водохреща 19 січня. Проте на Київщині до середини минулого століття колядники ходили від хати до хати аж до свята Стрітення Господнього 15 лютого.

Попри всю обрядовість та звичаї. Памятаймо! Що в центрі уваги: завжди був і є і буде Ісус Христос. Наші живі відносини з ним. У молитві. В літургійному житті! Сповідь. Євхаристія. Також кожен звичай має свою історію походження. Не завжди вона була правильною. Часто вони є забобонними. Тому не біймося питатися своїх священників на парафії про це!

Гарної Коляди! Нехай в цей Різдвяний час нікому не буде сумно! Кожен відчуватиме себе потрібним! У житті! Не покинутим!

Христос Раждається!

Славімо Його!

Приємною традицією, як вже декілька років під ряд: стали відвідини львівського ліцею ім. Пулюя нашою організацією з Вифлеємським Вогнем Миру. Діти готували цього року сюрприз нашим скаутам та скауткам, вовченятам, горобчикам - танцювальну та пісенну зустріч. А ще мак-кофі брейк у шкільній кав'ярні. Висловлюємо велику подяку за спільне проведення часу. Святковий настрій директору п. Ірині Хміль. Про ліцей:

Львівський ліцей імені Івана Пулюя ще до минулого липня 40 років носив назву «школа № 83». Міська рада підтримала рішення про перейменування та зміну типу школи. Ліцей розташований у Франківському районі Львова на вулиці Івана Пулюя, 16. Іван Пулюй (1845–1918) — український фізик і електротехнік, публіцист, перекладач Біблії українською. Разом із назвою школа змінила свій імідж і наполовину оновила вчительський склад. У школу, де навчалося всього 400 учнів, за короткий час перевели з інших навчальних закладів більш ніж 200 дітей. Зараз тут 673 учні. Про результати швидких змін у ліцеї, де немає звичних учительських, а в їдальні дітей обслуговують офіціанти — у матеріалі Ольги Швед.

Курс на інновації

«Живіть у сучасному світі та використовуйте технології, в яких ховається майбутнє» — це гасло ліцею.

Ліцей на Пулюя — звичайна триповерхова будівля в радянському стилі в глибині спального густонаселеного львівського району. Лише кілька років тому цей район ожив — відкрили торговий центр з кінотеатром і розвагами. Сюди складно дістатися громадським транспортом, дорога з інших ділянок міста забирає годину. Раніше такі райони називали «робочими» або й «депресивними». Але жителям пощастило — у 2017-му він став пілотним у Львові, де реалізували експеримент «Розумний мікрорайон». Гроші на сучасне обладнання, оснащення технологіями smartcity в усьому районі та навчальних закладах дало місто.

Перше враження від холу ліцею — потрапляєш не в державну школу, а в кав’ярню чи приватну школу. Зліва — зона коворкінгу, облаштована велика територія з мультипроектором, м’якими меблями. На вході — маленький пункт охоронця. Справа — стійка кав’ярні з кавовими автоматами і прилавком з випічкою. Навпроти — дизайнерські стільці й лавки, стіна в ролі дошки для малювання крейдою. Поруч — столи, де дітям проводять майстер-класи, наприклад, із розмальовування медових пряників.

У нас так було не завжди», — зустрічає директорка ліцею Ірина Хміль. Себе називає освітнім менеджером, а учні її — пані Іриною. На посаді вона півтора року. До цього 14 років успішно запроваджувала зміни в іншій школі.

«Я спеціально фото зберегла, як було. При вході в хол з двох боків були темні похмурі грати. Справа була гардеробна, зліва — щось типу підсобки. Ще була оббита пластиком капличка з іконками. Усе разом справляло на учня і гостя школи гнітюче враження. У красивому дворику всередині — стоянка вчительських автомобілів. Діти не хотіли ходити в їдальню — їжа несмачна. Багатьом вчителям було далеко за 60 років», — каже пані Ірина.

Що нового?

День знань у «Креативній школі», як називають тепер ліцей у Львові, відбувся без традиційних лінійок і квітів. Для першокласників влаштували казковий маршрут станціями — усіма шкільними зонами, де вони проводитимуть час. У мріях — замінити випускні вечори з пишними сукнями і святкуваннями в ресторані на групові поїздки всім класом за кордон.

У межах міської програми «Розумний район» біля школи облаштована зона вільного доступу до інтернету із сонячними батареями. Лавки тут — з підігрівом, можна сидіти навіть узимку. Часто проводять уроки для старшокласників. Вчителі дають завдання, пов’язані з доступом до мережі.

 

Замість двох на тиждень уроків англійської у старшокласників їх п’ять, у молодших школярів — три. Уроки інформатики викладає молодий вчитель кілька разів на тиждень.

Перерва в ліцеї триває годину. Мета — дати можливість дітям перезавантажитись. Для цього є тенісні столи, коворкінг, подвір’я, стадіон, екодворик, шаховий кабінет, wi-fi-зона, бібліотека, кімната партнерства, кав’ярня.

Для першокласників кабінети — не лише для навчання, а й для ігор. Адже клас поділений на дві зони — ігрову й навчальну. Усі парти зсунуті в «круглі» столи, щоб дітям було комфортно й цікаво. В ігровій зоні — м’який килим-пазл та набори Lego, книги і навіть іграшки.

На балансі школи — найкращий у місті спортивний майданчик для футболу та інших видів спорту зі штучним зеленим покриттям. Окремо є будівля роздягалень і душових. На все це місто витратило 2,5 млн грн. Утримує і слідкує за справністю громадська організація, яка має дозвіл використовувати майданчик для своїх потреб після уроків.

Кабінет директора — освітнє бюро, а учительські — менторські

«Бюро зробили на першому поверсі, щоб було доступне для всіх, хто приходить у школу, — розповідає пані директорка. — Раніше це були підсобки сторожа. Бюро — у дизайнерському «медовому» стилі. Полиці — у формі бджолиних сот, частина стін — прозорі — виходять на загальні кабінети і хол. Тут проводять зустрічі, майстер-класи, приймають батьків і дітей. Ми відкриті до світу. У директора немає окремого кабінету. Я працюю разом з усіма. Мені нічого приховувати».

Менторські обладнані сучасними принтерами і сканерами. Є кабінет партнерства — там працюють психолог, логопед.

У сучасному кабінеті-лабораторії є все необхідне для навчання: від реактивів і приладів до 3D-принтера та смарт-ТБ.

Учні активно користуються 3D-принтером. Разом виготовили макет свого ліцею і обладнали його сонячними батареями. Два мультиборди активно використовують на уроках фізики, хімії, гуманітарних і природничих наук. У ліцеї 25 гуртків і секцій — від гімнастики до робототехніки. Двері ліцею відчинені для всіх до 20:30.

Школа 3.0

Ліцей Пулюя — учасник всеукраїнської програми «Школа 3.0». Програма орієнтована на культурну трансформацію та зміну підходів школи. Мета участі — систематизувати, поглибити, поширити напрацювання та залучити весь колектив школи до впровадження інноваційних технологій.

 

«Застарілим методам викладання інформації — не місце в нашому ліцеї. Так дитину не зацікавиш і не поясниш тему. Або вчитель сам опановує нові форми викладання — із мультибордами, проектором, схемами і новітніми підходами, або ми дуже наполегливо просимо його це зробити. Найкращі вчителі з багаторічним досвідом у нас так і роблять. Проходять веб-курси, йдуть на семінари, їдуть у відрядження. У школу запрошуємо лекторів, коучів, фахівців із психології».

Звідки кошти на зміни?

Річний бюджет ліцею — майже 12 млн грн. Левову частку коштів дають держава і місто. Державні кошти — більш ніж 9 млн грн — йдуть на заробітну плату, податки, комунальні витрати, харчування дітей, ремонти. З міського бюджету розвитку виділили 2 млн грн. Решта коштів — спонсорські та батьківські добровільні внески. Батьківських надходжень, наприклад, усього 73 тис. грн.

Керівництво ліцею бере участь в усіх громадських проектах, конкурсах із голосуваннями і грантах.

«Я готую заявки, планую, розраховую кошторис, малюю дизайн, візуалізацію, планую, співпрацю з підрядниками, контактую. Стукаю у всі двері. Інколи грант передбачає співфінансування — щоб його отримати, треба певну суму додати самим. Спочатку звертаюся до меценатів, потім — до батьків. Приймаємо спільне рішення: брати в цьому участь чи ні.

Щоб підготувати заявку на один проект, треба місяці власного часу. Щоб реалізувати його — вдвічі більше. Тому в мене немає вчительських годин. Я — директор-менеджер. Так і має бути в сучасній системі освіти. Директор, який набирає години, щоб була вища зарплата, не має ні часу, ні енергії на зміни в школі».

Меценати

Школа — державна. Для залучення коштів активно запрошують меценатів. Уся звітність є на сайті школи та сайтах громадських закупівель: https://spending.gov.ua/web/guest та https://prozorro.gov.ua/. Пошук за ЄДРПОУ (ЗКПО) платника — 20834411.

Готівка в обігу не використовується

«У нас сучасний спортзал. Після занять і гуртків здаємо його спортсменам і любителям волейболу. Вони повністю за свій кошт оновили сітки, придбали інвентар», — каже директорка. Територію в холі, де зараз кав’ярня, відремонтувала, оновила і завезла свої меблі львівська фірма-хлібопекарня. За це отримали дозвіл реалізовувати свою продукцію за доступними цінами. Вони витратили сотні тисяч гривень на це. Ще одне джерело допомоги — випускники школи та підприємці, іноземні фонди.

Батьки — не для поборів

У державній школі батьківські комітети мають бути, але не для поборів, а заради спілкування і взаємодії.

«Батьки спочатку боялися йти на зустрічі з новим керівництвом. Адже звикли, що ці зустрічі проходять у форматі поборів. Але благодійність важлива, коли вона не примусова. Класний керівник не має стосунку до готівки і зборів. Є розрахунковий рахунок школи, на який надходять усі благодійні внески. На зборах батьки озвучують свої питання сміливіше, коли бачать на них реакцію. Ми творимо культуру школи разом, ми союзники, а не суперники. На їхнє прохання ми звільнили, перевели на гурткову чи позакласну роботу вчителів, на яких нарікали діти. Звісно, після детального вивчення проблеми. Ці вчителі ображали дітей, у них була невідповідна кваліфікація, неприпустима поведінка. Загалом у ліцеї 56 вчителів, з них 18 нових».

Шкільна їдальня з офіціантами

Формат харчування змінили. Діти 1–4-х класів харчуються безкоштовно — за них платить місто. Інші обирають з десяти позицій меню. Пообідати можна за 12–30 грн. Зони не поділені на вчительські й учнівські, лише найменші сидять за низькими столиками. На столах — білі скатертини і прибори, серветки. Обслуговують офіціанти в метеликах. У їдальні «Смаколик» працюють і проходять практику студенти коледжу ресторанного і туристичного сервісу. З ними уклали договір. Перерви на харчування у класів — у різний час, щоб не було забагато людей.

 

«Наше завдання — навчити дітей ввічливо замовляти страви, дякувати та отримувати задоволення від їжі. А прибирати самим — непотрібно», — каже директорка Ірина Хміль.

Екопідхід

Екодворик у школі — зовсім новий. На ньому лише бруківка, трава і кілька дерев. Цього року діти в спеціальних ящиках висадять перші рослини — у рамках навчання біології. Одна стіна дворика буде для скелелазіння.

В усіх класах є окремі відра для сортування різних видів сміття. Цього року класи змагалися за найекологічнішу ялинку. Першокласники наклеїли зелений папір у формі ялинки просто на стіну. Інші — збирали пластикові зелені пляшки і вирізали з них гілки дерева.

У планах школи — змінити решту застарілих вікон, доробити бібліотеку, озеленити екодворик, відремонтувати класні кімнати, зробити стоянку для велосипедів. А ще —запросити до ліцею міську мобільну наукову лабораторію.\

 

Сайт ліцею:

https://osvitoria.media/experience/litsej-pulyuya-yak-zvychajnu-derzhavnu-shkolu-peretvoryty-na-kreatyvnyj-litsej/

Сьогодні, до нашого храму принесли Вифлиємський вогонь Скаути Європи в Україні. Гостей зустрів отець Тарас. Опісля усі вирушили до ліцею Львівської міської ради 38, щоб поділитися вогнем миру з Вифлиєму.

Учні та вчителі ліцею зустріли колядками отця Тараса зі скаутами і вогнем з місця де народився Спаситель. Уже на місці усі присутні дізналися історію цієї акції, а також взяли участь у веселих іграх.

Нехай цей вогонь зігріває своїм теплом наші родини і просвічує наші серця.

Хоч святкування Різдва Христового в українців та західному світі не збігається у часі, проте обидва народи: український та польський мають добре збережену спільну традицію рідвяних коляд.

Сьогодні ці пречудові витвори славлення Різдва є невід’ємною частиною різдвяно-новорічних свят, звучать у церкві чи костелі, у наших домівках, на сцені, на вулиці. Спробуймо з’ясувати, на якому історичному відтинку найбільше взаємодіяли польська та українська колядна творчість.

Різдвяні коляди серед колядок і щедрівок

Для українців різдвяні коляди – це лише частина дуже розмаїтого зимовообрядового репертуару із загальною назвою колядки і щедрівки. Українська традиція колядування має прадавнє коріння. Первісно колядки і щедрівки супроводжували дохристиянський обряд відзначення «повороту Сонця на весну», силою слова та музики мали прикликати щедрий врожай у новому році, сприяти добробуту господаря, звеличити його родину. Ці магічно-величальні смисли досі переважають у побажальних формулах віншівок, колядкових приспівів (наприклад, «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я!»). А на Бойківщині, Гуцульщині, Буковині та деяких інших регіонах України дотепер серед народу побутують чудово збережені справжні раритери первісного мистецтва та світогляду – колядки і щедрівки господарського циклу.

Одна з таких щедрівок – це відомий в Україні та за її межами (завдяки музичній обробці Миколи Леонтовича) «Щедрик» з архаїчним мотивом ластівка сповіщає господаря про приплід худоби: «Вийди-вийди господарю, подивися на кошару: там овечки покотились, а ягнички народились...».

Як і щороку під спільну коляду внесли Вифлеємський Вогонь Миру Митрополиту Мечиславу. Нехай вогник дарує мир, добро, Любов кожній Людині

 

Високопреосвященним і преосвященним архиєпископам і митрополитам,
боголюбивим єпископам, всечесному духовенству,
преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам,
в Україні та на поселеннях у світі сущим

Ви ж знаєте ласку Господа нашого Ісуса Христа,
що задля вас став бідним, бувши багатим,
щоб ви його вбожеством розбагатіли.
2 Кор. 8, 9

Христос народився! Славімо Його!

Дорогі в Христі!

Важко повірити, наскільки змінилося наше життя від останньої коляди минулого року до першого «Бог предвічний» цьогорічної різдвяної ночі. Упродовж 2020 року всі ми немовби були перенесені в інший світ—світ страху та непевності перед невідомим. Та незважаючи на обмеження, випробування і людські втрати через пандемію коронавірусу, ми разом, як Церква, у своїх родинах, парафіях, громадах і країнах не перестали бути носіями доброї новини надії, любові та радості. Тож цього року з нагоди Різдва Христового маємо в особливий спосіб засвідчити перед іншими про «велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 10–11).

Таїнство Різдва Христового – це радість приходу Божого Сина у світ, сповнений бідою, болем і стражданням людини. Він залишає небесну славу, щоби ввійти в людську неміч усіх часів, культур і народів. Христос-Бог стає не просто людиною, а людиною вбогою, людиною, яка страждає від початку свого земного життя. Предвічний Бог входить у людську історію і переживає людський голод та холод, біль та хвороби, ворожість та байдужість суспільства.

Новонароджений Бог-Безхатченко – яка це дивна суперечність, яка це дивна божественна убогість! Всемогутній Бог стає бідним, щоби нас збагатити. Цар всесвіту покладений «у біднім вертепі, в ясла на сіні», щоб нам простелити шлях до небесних осель. Вдивляючись у це таїнство, св. Григорій Богослов каже: «Той хто збагачує, став убогим; прийняв бо убогість моєї плоті, щоб я став багатим в Його божестві.» (Oratio 45, 9). Прийшов Господь, який своїми ранами зцілює наші рани, нашу слабкість, нашу біду. І Він залишається з роду в рід нашим Еммануїлом, що означає «з нами — Бог», у наших потребах, болях і стражданнях. Присутність воплоченого Бога в людській історії і в нашому житті є нашою безнастанною та невід’ємною радістю, як у день Різдва Христового, так і в усі дні нашого життя.

Вживаючи в побутовому спілкуванні якесь слово, ми зазвичай не замислюємося над його походженням і значенням. Мова розвивається стихійно і стрімко – ми забуваємо, звідки це слово виринуло, розминаємося з його глибиною. Так є із поняттям «убогий», яке вказує на бідну людину. Однак, якщо подивимося, як це слово утворене, то зрозуміємо, що «у-Богий» – це людина через яку Господь до нас приходить, особа яка є «у Бога», тобто під особливою опікою Всевишнього.

Христос учить нас, що фізично вбогі та вбогі духом, або покірні, є щасливі – блаженні, бо саме їм належить Царство Небесне (пор. Лк. 6, 20). Для вбогого останньою надією, опорою і спасінням є лише Бог. Його доля завжди лежить у Божих руках. А Господь особливо чутливий до того, як ми ставимося до Його вбогих, себто до потребуючих, знедолених, безхатченків, голодних, самотніх, вдів і сиріт. Хто зневажає вбогих – зневажає свого Творця. Кривдити таких людей – значить чинити гріх, який кличе до неба про помсту!

Цього року Синод єпископів нашої Церкви зосередив увагу вірних саме на обличчі сучасної бідності. Заохочую вас дослухатися до Синодального послання під назвою «Залишиться вам одне – те, що ви дали вбогому!» та розглянути його у світлі вифлеємської зорі, споглядаючи обличчя новонародженого Спасителя. Боже Дитя присутнє в кожній потребуючій людині, яка стукає до нашого серця, як Йосиф стукав у двері заїздів у Вифлеємі.

Тоді до цього міста Давида спішили мудреці зі Сходу, щоби принести Цареві віків, що народився як мале дитя у вертепі, ладан, золото і миро. Сьогодні немовля Ісус присутній у хворих, немічних, самотніх, опущених, які чекають, щоби їм хтось допоміг, приніс дари – золоте, тепле слово, ладан християнського братерства і миро невідкладної допомоги, яка їм необхідна.Хто простягає руку вбогому – той багатіє в Бога і стає причасником вічних благ самого Творця!

Ми святкуємо Різдво в умовах всесвітнього болю людини, спричиненого пандемією коронавірусу. Усіх наслідків і облич цієї біди ми ще вповні не збагнули і не усвідомили. Не відомо, які зміни чекають нас у сфері економіки, суспільно-громадського та церковного життя... Але ми вже зрозуміли, що вірус не цікавиться ні нашим місцем проживання, ні нашим достатком чи соціальним статусом. Усі ми однаково перебуваємо в небезпеці захворювання, а новітня загроза вбогості торкає всі закутки світу. Усі ми однаково потребуємо такої допомоги і сили, яка виходить за межі людських можливостей і сил. Тому Різдво Христове є для нас світлом надії та радості серед теперішньої темряви страху і розгубленості, і кожен із нас має бути відкритий для Божої благодаті, яка виливається на нас постійно, навіть у найтяжчі часи.

Святкувати Різдво в час пандемії – це просвічувати тих, хто в темряві, як це сповістив пророк Ісая: «Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, - зійшло їм світло» (Іс. 9, 2; пор. Мт. 4, 16). Якщо нам дозволено зустрічатися, – звичайно, із дотриманням дистанції, – хай наша радість буде всім явна в наших очах. Носімо захисні маски, якщо потрібно, але не даймо, щоб вони приглушили спів наших традиційних колядок. Святкуймо, хто як може. Оспівуймо народження Спасителя в межах можливого, аби навіть у цій пандемії через нас передавалася найважливіша істина людської історії, що ми не самотні та покинуті, бо «З нами – Бог»!

Принесімо сьогодні разом до Вифлеєма в дар новонародженому Спасу нашу власну убогість і рани сучасного людства та просімо Його про багатство Божої мудрості для подолання цієї хвороби, про багатство Божої сили, щоби впоратися з її наслідками для суспільства, життя і здоров’я кожної людини, а передовсім – просімо про багатство Його любові, яка єдина здатна відновити наш стривожений світ і дарувати йому надію, безпеку та радість. Не втеча від страждання, яке нависає сьогодні над всіма нами, а солідарність і близькість із тими, хто є в потребі, співучасть у болю та тривозі дасть нам можливість тішитися і по-справжньому святкувати цьогорічне Різдво. Тож спішімо до цьогорічного вертепу, де у яслах на сіні спочиває наш Спаситель, і разом із пастирями та мудрецями заспіваймо:

Бог предвічний народився!

Прийшов днесь із небес,

Щоб спасти люд свій ввесь,

І утішив вся!

Дорогі брати і сестри! Незважаючи на нашу вбогість і неміч, сьогодні всі ми багаті в радості та любові новонародженого Спаса. Із Різдвом Христовим щиро вітаю вас усіх: від Києва до Лондона, від Буенос-Айреса до Мельбурна, від Вінніпега до Зеленого Клину, – хто сьогодні святкує в колі родини і хто тримається на певній відстані від рідних, щоб нікого не наражати на небезпеку, хто має змогу зайти до храму на святкову Службу і хто ще вдома єднається у спільній молитві через соціальні мережі. Особливо вітаю всіх медичних працівників, які, незважаючи на реальну небезпеку для себе і своїх близьких, невтомно і жертовно дарують свій час та свої таланти задля здоров’я інших. Обіймаю тих, хто страждає від тілесних і душевних ран. Посилаю слово потіхи тим, які цього року втратили рідних і близьких і яким особливо важко в цей Святий вечір сідати до столу. Єднаюся в молитві з тими, хто безстрашно стоїть на фронті та захищає нашу державу і рідний народ, ризикуючи своїм життям не тільки перед загрозою підступних снайперських куль, а й мікроскопічного ворога-вірусу, який наступив на нас і завдає нам додаткового терпіння і тривоги. Нехай всемилостивий Господь, який у своїй безконечній любові завітав до нашої вбогості, наповнить серця кожного і кожної з вас, дорогі брати і сестри, Своїм миром, Своєю благодаттю і надією!

Від щирого серця бажаю всім вам справжньої радості дітей Божих, смачної куті, веселих свят Різдва Христового та щасливого, мирного і благословенного нового року!

Христос народився! Славімо Його!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого всехвального апостола Андрія Первозванного,
13 грудня 2020 року Божого

Рік почався з теплом і затишком Посмішки, спільне готування та святковий настрій - так відбулося довгоочікуване відкриття родинного центру «Рій» у селі Чишки Львівської області Святкування відбувалося у надзвичайно домашній атмосфері: волонтери та мешканця громади зібралися разом, щоб наготувати вареників та голубців для людей у потребі.

Тішимося разом нашою скаутською родиною Допілка (нашого гурткового Миколи з Винник). За їх ініціативу. Ідейність. Та діяльність. Добро поширюється. Тепер ця домівка осередок для зустрічей щасливих матерів та родин! Багатодітних сімей! Діток в потребі опіки! Відбулося урочисте перерізання стрічки. Церемонія відкриття. Внесення Вифлеємського вогню. Ділення ним. Та обряд посвяти домівки. Дякуємо о. Леонтію капелану скаутів Винник за молитву.

Так, кожна сім’я громади зможе гарно провести Святу вечерю Подія розпочала діяльність родинного центру «Рій», який стане осередком розвитку для місцевих дітей та молоді.

Організатори проєкту розповідають, що мріяли, аби в їхньому селі було безпечне та тепле місце, де сім’ї могли б проводити час у неформальній атмосфері, а діти і молодь мали можливість відвідувати гуртки, розвиватися та навчатися здоровому способу життя. Так, при родинному центрі «Рій» функціонує сучасний спортзал, який створює для молоді можливості активного відпочинку та спілкування

Ми дуже тішимося, що цей проєкт є синергійним, бо спільними зусиллями, шляхом реалізації проекту #Громада_для_сім’ї та за підтримки наших партнерів - Програми підтримки дітей та сімей Фонду Джинджер, у селі Чишки було створено ефективну соціальну послугу!

Так тримати! #Соціальний_відділ Marianna Kaspryshyn Ivanka Rudakevych Marjana Kashchak Oksana Dopilka Volodymyr Lys Natalia Shalata Служба у справах дітей Львівської ОДА

#Флешмоб #ДитячаБібліотека #КультурнаФортеця

#ЩасливихСвятУЩасті #РіздвяніЛистівки закінчився і ми отримали багато малюнків. За ці новорічні привітання наших мешканців міста з новим роком, ми обіцяли діткам подаруночки. Вони справді зробили добру справу і повинні отримати винагороду.

24 грудня, біля ялинки, на площі Миру, ми зустріли дітей, пограли з ними в ігри, особливо сподобалася гра у сніжки, а потім вручили призи й солодкі подарунки.

Нажаль не всі дітки змогли прийти до ялинки, тому повідомляємо, що діти, які малювали і не змогли прийти за подарунками, ви можете прийти у "Центр громадської активності" ( вул. Спортивна 3, біля пенсійного фонду) та отримати свій подарунок.

Сьогодні до нас знову приходили дітки, які приймали участь у флешмобі, і отримали солодкі подарунки. Майже всі учасники вже з подарунками, залишаються ще ті, хто виїхав зі Щастя. Ми вирішили залишити телефон, телефонуйте хто приїде, щоб отримати свій подарунок.

#Свято_наближається

Вчора, після форуму у вечері малювала пряники. А потім ще і галетне печиво розмалювпла. Класно та смачно. Ці пряники відправлю дітям у Харків.

Дякуємо за захід та статтю - Галина Калиніна

 

„Багато разів і багатьма способами колись через пророків говорив Бог до наших батьків. А цими останніми днями заговорив до нас через Сина, якого поставив спадкоємцем усього і через якого створив віки” - такі слова, Дорогі Брати і Сестри, читаємо у Посланні до Євреїв (Євр 1,1-2).  Ці „останні дні” – це омріяний багатьма поколіннями Вибраного Народу час приходу Месії, нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. У Ньому „об’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей” (Тт 2, 11). 

Ми, християни, згадуємо цю доленосну для кожної людини подію, святкуючи з великою радістю Христове Різдво. Радіємо і, захоплюючись Божою любов’ю і добротою до нас, споглядаємо Новонароджене Дитя, Його Матір Марію, Його земного Опікуна – Святого Йосифа. Радіємо так, як пастирі, які побачили ангельські хори, що прославляли Божу велич і звіщали людям доброї волі мир і Боже благословіння.

Улюблені у Христі!
З нагоди Різдвяних Свят прийміть мої щирі вітання і побажання. Нехай Всевишній, Преславний Бог, який прийшов у світ як мале Дитятко, розсіває темряву наших сердець. Нехай дасть нам істинну віру, міцну надію, безмежну любов, щоб ми вміли розпізнавати і виконувати Його святу і безпомилкову волю.

Бажаю благословенних і радісних Різдвяних Свят та щедрого в благодать, здоров´я та душевний спокій Нового 2021 Року.
Бажаю мирного неба над нашою країною, якнайшвидшого закінчення пандемії і сповнених любові та Божої благодаті спокійних днів у наших родинах.

Христос Народився!
Славімо Його!

 

 
З нагоди урочистості Христового Різдва Святіший Отець виголосив з лоджії ватиканської базиліки Святого Петра наступне послання «Urbi et Orbi»:

«Народ, який в пітьмі ходить, узрів світло велике» (Іс 9,1).

Дорогі брати й сестри, благодатного Різдва!

З лона Церкви-матері цієї ночі знову народився Божий Син, Який став людиною. Його ім’я – Ісус, що означає «Бог спасає». Отець, відвічна й безмежна любов, послав Його в світ не для того, щоб його засудити, але спасти його (пор Ів 3,17). Отець дав Його з безмірним милосердям. Дав Його для всіх. Дав Його назавжди. І Він народився, немов малий вогник, запалений серед нічної пітьми та холоду.

Це Дитя, народжене з Діви Марії, є Божим Словом, Яке стало тілом. Словом, яке спрямовувало серце та кроки Авраама до обіцяної землі й надалі приваблює тих, які покладаються на Божі обітниці. Словом, яке провадило євреїв на шляху від неволі до свободи й не перестає призивати невільників усіх часів, також і сьогодні, виходити зі своїх ув’язнень. Це Слово, ясніше від сонця, що втілилося в малому людському синові – Ісусові, світлі світу.

Саме тому пророк взиває: «Народ, який в пітьмі ходить, узрів світло велике» (Іс 9,1). Саме так, у людських серцях існує пітьма, але більшим є Христове світло. Існує темрява в особистих, родинних, соціальних стосунках, але Христове світло є більшим. Пітьма присутня в економічних, геополітичних та екологічних конфліктах, але більшим є Христове світло.

Нехай же Христос буде світлом для численних дітей, які страждають від війни та конфліктів на Близькому Сході та в різних країнах світу. Нехай буде утішенням для дорогого сирійського народу, що досі не бачить кінця військових дій, що розтерзали країну протягом цього десятиріччя. Нехай же сколихне сумління людей доброї волі. Нехай же сьогодні надихне уряди й міжнародну спільноту знайти розв’язки, що гарантували би безпеку та мирне співжиття народів регіону та поклали край їхнім невимовним стражданням. Нехай же буде підтримкою для ліванського народу, щоб він зумів вийти із сучасної кризи та наново відкрити своє покликання бути посланням свободи та гармонійного співіснування для всіх.

Нехай же Господь Ісус буде світлом для Святої Землі, де Він, Спаситель людини, народився, й де не припиняється очікування багатьох, які серед труднощів, але без зневіри очікують днів миру, безпеки й процвітання. Нехай буде утішенням для Іраку, пронизаного соціальним напруженням, і для Ємену, випробовуваного серйозною гуманітарною кризою. Маю на думці єменських дітей.

Нехай же маленьке Вифлеємське Диятятко буде надією для всього Американського континенту, на якому різні країни переживають пору соціальних і політичних заворушень. Нехай же підбадьорить дорогий венесуельський народ, що переживає тривале випробування політичним і соціальним напруженням, і нехай не дозволить, щоб йому забракло допомоги, якої він потребує. Нехай благословить старання тих, які не щадять зусиль для того, щоб підтримувати справедливість і примирення та докладають зусилля, аби подолати різні кризи і численні форми бідності, що кривдять гідність кожної особи.

Нехай же Відкупитель світу буде світлом для дорогої України, яка прагне конкретних вирішень на користь тривалого миру.

Нехай же Господь, Який народився, буде світлом для народів Африки, де тривають соціальні й політичні ситуації, що часто змушують людей емігрувати, позбавляючи їх домівки та родини. Нехай стане миром для населення, що живе в східних регіонах Демократичної Республіки Конго, виснаженої тривалими конфліктами. Нехай же буде розрадою для тих, які страждають від насильства, стихійних лих чи надзвичайних ситуацій, що загрожують здоров’ю. Нехай стане відрадою для тих, які зазнають переслідування задля своєї віри, особливо, для викрадених місіонерів і вірних, і для тих, які стають жертвами терактів з боку екстремістів, насамперед, у Буркіна-Фасо, Малі, Нігері та Нігерії.

Нехай же Божий Син, що зійшов з неба на землю, буде захистом і підтримкою для тих, які задля цих та інших проявів несправедливості змушені емігрувати з надією на безпечне життя. Це несправедливість змушує їх долати пустелі та моря, що перетворилися у цвинтарі. Це несправедливість змушує їх переносити невимовні зловживання, всякі форми рабства й тортур у нелюдяних таборах тримання. Це несправедливість відкидає їх з тих місць, де вони могли б мати надію на гідне життя, спричинюючись до того, що вони натрапляють на мури байдужості.

Нехай же Еммануїл буде світлом для зраненого людства. Нехай же розтопить наше серце, часто зашкарубле й егоїстичне, та вчинить нас засобами Своєї любові. Нехай же через наші вбогі обличчя дарує Свою усмішку дітям усього світу: покинутим і тим, які зазнали насильства. Нехай же через наші слабкі руки зодягне вбогих, що не мають чим прикритися, дасть хліб голодним, заопікується хворими. Нехай же через наш нестабільний супровід виявить близькість похилим віком і самотнім, мігрантам і марґіналізованим. Нехай же в цей святковий день Він дарує всім Свою ніжність та розсіє пітьму цього світу.

 

At Our Lady of Lourdes Church in Indianapolis Dec. 4, 2018, Natalee Darzentas, a student at Our Lady of Lourdes Catholic School, holds a candle ignited with the Peace Light, a flame kindled from the place in Bethlehem, West Bank, where Christ was born. (CNS photo/Katie Rutter)

BERLIN (CNS) — The year, the Christmas tradition of the Peace Light of Bethlehem continues, despite COVID-19 restrictions and border and church closures.

In mid-November, the Austrian public broadcasting corporation, ORF, announced that the light had been lit from the oil lamp hanging over the 14-point star in the Church of the Nativity in Bethlehem, West Bank. Since 1986, the light has been lit by an Austrian child, but this year, due to travel restrictions, 9-year-old Maria Khoury of Bethlehem lit the lantern.

ORF reported Maria is from a Christian family in Bethlehem and took on this task with great joy: “My family and I are very proud to be part of this Austrian Christmas tradition,” she was quoted as saying.

In the past the lantern was then returned to Austria by plane, where the flame was used to light other lamps and candles that families and parishes placed next to their Nativity scenes. With the support of organizations such as the Scouts or the Youth Fire Brigades, this symbol of peace at Christmas was then distributed to people all over the world.

ORF said the Austrian railways, fire brigades, the Red Cross, the Samaritan Federation, Scouts, as well as parishes and private organizations would again support the spreading of the light this year. There was no further information how this would be done.

The Peace Light has become especially popular in Austria’s neighboring countries in Eastern and Central Europe, where, for many years under communism, Christians were deprived of openly celebrating their faith.

In the past, the Peace Light was presented to Pope Francis, as well as his predecessors, now-retired Pope Benedict XVI and St. John Paul II. Other prominent government leaders also have received the Peace Light.

The “Peace Light of Bethlehem” initiative raises money for children with disabilities and special needs. This year, the Vatican and Austria issued joint stamps to honor the initiative.

On the one stamp of the stamp block, Pope Francis is seen with the peace light, and below him is a white pen drawing of St. Peter’s Basilica in the Vatican.

The other stamp shows baby Jesus wrapped in a red cloth in a depiction inspired by a painting by the Italian Baroque artist Guido Reni. Below that is the slab of the Nativity Grotto, where Jesus is said to have been born. In the background is a drawing of the iconic pilgrimage church Christkindl in Steyr, Austria, while the lower edge of the block is decorated with the coat of arms of the Holy See.

У церкві Богоматері Лурдської в Індіанаполісі 4 грудня 2018 року Наталі Дарзентас, учениця католицької школи Богоматері Лурдської, тримає свічку, запалену Світлом Миру, полум’ям, запаленим із місця у Віфлеємі, Західний берег, де Христос народився. (CNS фото / Кеті Руттер)
БЕРЛІН (ЦНС) - Рік Різдвяних традицій Віфлеємського світла миру продовжується, незважаючи на обмеження COVID-19 та закриття кордонів та церков.
У середині листопада австрійська громадська телерадіокомпанія ORF повідомила, що світло запалено від масляної лампи, що висіла над 14-точковою зіркою в церкві Різдва у Віфлеємі, на Західному березі. З 1986 року світло запалювала австрійська дитина, але цього року через обмеження на поїздки ліхтар запалила 9-річна Марія Хоурі з Віфлеєму.
ORF повідомила, що Марія з християнської родини у Віфлеємі і з великою радістю взялася за це завдання: "Ми з сім'єю дуже пишаємось тим, що є частиною цієї австрійської різдвяної традиції", - сказала вона.
Раніше ліхтар тоді повертали до Австрії на літаку, де полум’я використовували для запалення інших ламп та свічок, які сім’ї та парафії розміщували біля своїх вертепів. За підтримки таких організацій, як скаути або молодіжні пожежні бригади, цей символ миру на Різдво був тоді розданий людям у всьому світі.
ORF заявив, що австрійські залізниці, пожежні команди, Червоний Хрест, Федерація Самарян, скаути, а також парафії та приватні організації знову підтримають поширення світла цього року. Більше не було інформації про те, як це буде зроблено.

Світло Миру набуло особливої ​​популярності в сусідніх з Австрією країнах Східної та Центральної Європи, де протягом багатьох років за часів комунізму християни були позбавлені відвертого святкування своєї віри.
У минулому Світло Миру подарували Папі Франциску, а також його попередникам, нині відставному Папі Римському Бенедикту XVI та Святому Іоанну Павлу ІІ. Інші видатні урядові лідери також отримали Світло миру.
Ініціатива «Віфлеємське світло миру» збирає гроші для дітей з обмеженими можливостями та особливими потребами. Цього року Ватикан та Австрія випустили спільні марки на честь ініціативи.
На одній марці блоку марок Папа Франциск бачиться із світлом миру, а під ним - білий малюнок пером базиліки Святого Петра у Ватикані.
На іншій марці зображений немовля Ісус, загорнуте в червону тканину, на зображенні, натхненному картиною італійського художника бароко Гвідо Рені. Внизу знаходиться плита гроту Різдва Христового, де, як кажуть, народився Ісус. На задньому плані - малюнок знакової паломницької церкви Христкіндль в Штайрі, Австрія, тоді як нижній край блоку прикрашений гербом Святого Престолу.



Vatican Christmas stamps for 2020 show the baby Jesus and Pope Francis holding a lantern. The theme of this year's Christmas stamps is "the light of the peace of Bethlehem." The stamps were issued with Austria to honor the tradition of the Peace Light. (Credit: CNS photo/Vatican stamp and coin office.)

BERLIN — The year, the Christmas tradition of the Peace Light of Bethlehem continues, despite COVID-19 restrictions and border and church closures.

In mid-November, the Austrian public broadcasting corporation, ORF, announced that the light had been lit from the oil lamp hanging over the 14-point star in the Church of the Nativity in Bethlehem, West Bank. Since 1986, the light has been lit by an Austrian child, but this year, due to travel restrictions, 9-year-old Maria Khoury of Bethlehem lit the lantern.

ORF reported Maria is from a Christian family in Bethlehem and took on this task with great joy: “My family and I are very proud to be part of this Austrian Christmas tradition,” she was quoted as saying.

In the past the lantern was then returned to Austria by plane, where the flame was used to light other lamps and candles that families and parishes placed next to their Nativity scenes. With the support of organizations such as the Scouts or the Youth Fire Brigades, this symbol of peace at Christmas was then distributed to people all over the world.

ORF said the Austrian railways, fire brigades, the Red Cross, the Samaritan Federation, Scouts, as well as parishes and private organizations would again support the spreading of the light this year. There was no further information how this would be done.

The Peace Light has become especially popular in Austria’s neighboring countries in Eastern and Central Europe, where, for many years under communism, Christians were deprived of openly celebrating their faith.

In the past, the Peace Light was presented to Pope Francis, as well as his predecessors, now-retired Pope Benedict XVI and St. John Paul II. Other prominent government leaders also have received the Peace Light.

The “Peace Light of Bethlehem” initiative raises money for children with disabilities and special needs. This year, the Vatican and Austria issued joint stamps to honor the initiative.

On the one stamp of the stamp block, Pope Francis is seen with the peace light, and below him is a white pen drawing of St. Peter’s Basilica in the Vatican.

The other stamp shows baby Jesus wrapped in a red cloth in a depiction inspired by a painting by the Italian Baroque artist Guido Reni. Below that is the slab of the Nativity Grotto, where Jesus is said to have been born. In the background is a drawing of the iconic pilgrimage church Christkindl in Steyr, Austria, while the lower edge of the block is decorated with the coat of arms of the Holy See.

Ватиканські різдвяні марки на 2020 рік показують немовля Ісуса та Папу Франциска, що тримають ліхтар. Тема цьогорічних різдвяних марок - "світло Віфлеємського миру". Марки були випущені з Австрією на честь традиції Світла Миру. (Кредит: фото CNS / офіс штампів та монет Ватикану.)
БЕРЛІН - Рік Різдвяної традиції Віфлеємського світла миру триває, незважаючи на обмеження COVID-19 та закриття кордонів та церков.
У середині листопада австрійська громадська телерадіокомпанія ORF повідомила, що світло запалено від масляної лампи, що висіла над 14-точковою зіркою в церкві Різдва у Віфлеємі, на Західному березі. З 1986 року світло запалювала австрійська дитина, але цього року через обмеження на поїздки ліхтар запалила 9-річна Марія Хоурі з Віфлеєму.
ORF повідомила, що Марія з християнської родини у Віфлеємі і з великою радістю взялася за це завдання: "Ми з сім'єю дуже пишаємось тим, що є частиною цієї австрійської різдвяної традиції", - сказала вона.
Раніше ліхтар тоді повертали до Австрії на літаку, де полум’я використовували для запалення інших ламп та свічок, які сім’ї та парафії розміщували біля своїх вертепів. За підтримки таких організацій, як скаути або молодіжні пожежні бригади, цей символ миру на Різдво був тоді розданий людям у всьому світі.
ORF заявив, що австрійські залізниці, пожежні команди, Червоний Хрест, Федерація Самарян, скаути, а також парафії та приватні організації знову підтримають поширення світла цього року. Більше не було інформації про те, як це буде зроблено.
Світло Миру набуло особливої ​​популярності в сусідніх з Австрією країнах Східної та Центральної Європи, де протягом багатьох років за часів комунізму християни були позбавлені відвертого святкування своєї віри.
У минулому Світло Миру подарували Папі Франциску, а також його попередникам, нині відставному Папі Римському Бенедикту XVI та Святому Іоанну Павлу ІІ. Інші відомі урядові лідери також отримали Світло миру.
Ініціатива «Віфлеємське світло миру» збирає гроші для дітей з обмеженими можливостями та особливими потребами. Цього року Ватикан та Австрія випустили спільні марки на честь ініціативи.
На одній марці блоку марок Папа Франциск бачиться із світлом миру, а під ним - білий малюнок пером базиліки Святого Петра у Ватикані.

На іншій марці зображено немовля Ісуса, загорнутого в червону тканину, на зображенні, натхненному картиною італійського художника бароко Гвідо Рені. Внизу знаходиться плита гроту Різдва Христового, де, як кажуть, народився Ісус. На задньому плані - малюнок знакової паломницької церкви Христкіндль в Штайрі, Австрія, тоді як нижній край блоку прикрашений гербом Святого Престолу.
 

 

 
Традиційно у Парафії св.Йоана Павла ІІ у Львові відбувається Святкування Різдва у формі яка хоче бути наближена до домашніх умов. Одночасно, завдяки використанню багатьох різдвяних символів таке чування є глибоко повчальним і надихає до ще більш релігійного переживання Святвечора.
 
Вечором 24 грудня для батьків і дітей, котрі пізнають традиції католицького Різдва, відбулась Вігілія застосованна до можливостей дітей. Батьки і їх діти віком 3-5 років, приносили світло і фігури Вертепу, ділилися оплатком. Також "подружились" з мешканцями живої шопки.
Пізнійше відбулося святкування для дорослих та родин як "Римське Різдво". Внесення Вифлеємського Вогню скаутами.
 
Майже двохгодинне театралізоване дійство, встановлення фігурок, катехези котрі пояснюють значення символів проведені священником і ведучими лідерами - це глибоке катехетичне дійство. Переглядали фільм "Католицизм". Це був перший у світі офіційний показ для широкої групи глядачів української версії фільму
 
Дочекавшись півночі, всі відповідно підготовленні, пішли на Пастирку. На спільну молитву - щоб зустріти Новонародженого Ісуса та прославити Його молитвою і колядами! Дякуємо священникам РКЦ та УГКЦ за спільне служіння Пастирки та Літургії
 
Христос народився!
Славімо Його!
 
 
 
 

24 грудня 2020 року, традиційно у надвечір’я Різдва Христового за григоріанським календарем,у Латинському Катедральному Соборі РКЦ звершили урочисту Різдвяну Месу “Пастирку”. Як і вже 15-ть років під ряд делегація нашої організації взяла участь у святковій молитві!

Урочисту Літургію очолив Митрополит і Архиєпископ Львівський РКЦ Мечислав Мокшицький у співслужінні із Митрополитом та Архиєпископом Львівським УГКЦ Ігорем, єпископом-помічником Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященним Владикою Володимиром. До участі в урочистостях долучилися представники місцевої влади, громадськість міста.

Свою подяку за розділену радість й побажання у свято Різдва висловив Митрополит Мечислав Мокшицький:

 «Дякую усім вірним Греко-Католицької та Православної Церков, які разом з нами сьогодні розділяють радість народження Спасителя. Особливо тішуся від  присутності й побажань  Високопреосвященного Архиєпископа Ігоря та владики Володимира. Нехай Всевишній,  який увійшов у світ як маленьке дитятко,  дасть нам істинну віру, міцну надію, безмежну любов, щоб ми  гідно виконували Його святу волю. Благословенних і радісних різдвяних свят, щедрого добробуту й здоров’я та душевного спокою у  прийдешньому 2021 році».

Із подячним словом також виступив і Митрополит і Архиєпископ Львівський УГКЦ Ігор : «Нехай цей підхід Бога, який прийняв людське тіло, ми приймемо як девіз життя – постійно шукатимемо близькості з Господом. Нехай Всевишній благословить всіх нас, наділить здоров’ям. А я у свою чергу бажаю всім радісних різдвяних свят та щасливого нового року».

Редакція сайту fse.in.ua вітає Вас - всіх хто святкує свято Різдва Христового у ці дні:

Заходить сонце, зірка сходить,
Свята Вечеря настає.
Сім'я збирається у колі,
В душі всіх свято настає.

Столи накриті пишно в стравах,
Ялинка у кутку стоїть.
Кутю по центру столу ставлять,
Святкова свічка мерехтить.

Уже скінчилась вся робота,
Всі дружно сіли до Вечері.
Спочатку Богу помолились,
Постукав раптом хтось у двері.

Почався спів — колядники !
Почали у дверях співати.
І про народження Христа,
В колядці своїй сповіщати.

І так повсюди, в кожнім домі,
Де Зірка світить всім в вікно.
Бо наступило гарне свято,
Під світлим іменем — РІЗДВО!

Бажаємо усім миру та злагоди! Любові і здоров'я! Миру кожній Людині, сім'ї та нашій неньці Україні! Перемоги світові та медицині над пандемією! Простого людського щастя усім! З Богом в Нову Дорогу 2021 року!

 

 

Свято Миколая - найбільш очікуване свято для дітей! Всі чекають на подарунки та сюрпризи! Люблять це не тільки діти. Але й дорослі! Дякуємо Жанні Горай за чудово продумане та організоване свято Миколая! Було мило та весело! А саме головне: всі наші діти задовлені! Усмішка та радість Дитини - найбільше Щастя та Скарб батьків!

Ведуча 1. Добрий день, шановні гості,

Добрий день, малята.

Закінчилась швидко осінь,

Лине зимнє свято.

Свято світле і барвисте,

Гостя, що із Раю –

Завітав село і місто

Свято  Миколая.

Ведуча 2. Є свято гарне в Україні.

Є свято казки чарівне.

Що Миколай в святій ряднині

Слухняним ласощі несе.

Ведуча 1. Це свято раз буває в році.

Воно нікого не мине.

Бо Миколай Святий із неба.

В оселю кожну зазирне.

Ведуча 2. Сьогодні, мої милі друзі, довгожданий день зустрічі з мріями та подарунками. Свято дитинства й щедрості, на яке щорічно чекають наші діти. От і нині малеча з самого раночку виглядає Миколая, аби отримати подарунки, але не тільки отримати, а й подарувати Миколаю щось незвичне. Довго й старанно діти готували для святого справжнісінький бал, аби показати, як вони люблять його, які вони слухняні й талановиті.

Ведуча 1. Діти, а ви знаєте, хто такий Святий Миколай? Це, малята, дуже добрий дідусь, який завжди піклується і про дорослих і про дітей. У цей день, 19 грудня, він обходить кожну домівку і дивиться, а чи гарно поводиться та чи інша дитина. Якщо вона працьовита, слухняна – то нагороджує її подарунками, а якщо ледача, неслухняна – дарує різку. До речі, подарунки Миколай ховає під подушечку або в чобіток. А ви сьогодні, діти, у себе під подушками щось знайшли? Подарунки чи різочки? (Відповіді дітей).

Ведуча 2. Поки він ще не прийшов,

Станьмо разом в коло знов,

Миколаю заспіваймо,

В гості діда закликаймо.

Пісня : «Запрошує в гості святий Миколай…»

Виступ дітей.

1.Сьогодні в нас казкове свято!

Гостей запрошено багато.

Бо Миколай прийде до нас.

Його чекає кожен з вас.

  1. Свято лине Миколая –

Серденько радіє.

Йде святий до нас із раю

Принесе надію.

  1. Він ходить від хати й до хати

Питається в мами і тата

Чи є у вас чемна дитина?

Дівчаточко мале чи хлопчина?

Для кожного має в торбинці

Найкращі у світі гостинці!

  1. З нетерпінням я чекаю –

Нині свято Миколая.

Як надворі стане темно

Він приходить потаємно.

Ще ніхто його не бачив

Та у ліжечка дитячі

Він кладе під подушки

Подарунки і книжки.

  1. Святий Миколаю, прийди до нас з раю.

Принеси нам дари, кожному до пари.

Цукерки смачненькі, булочки пухкенькі.

Книжечок багато, читати у свято!

Музика «В  гостях у казки».

Маша: Доброго дня,  любі дітки. Я дівчинка  Маша,  з казки «Про Машу та Ведмедя». Незабаром до нас завітає Святий Миколай. Чи вірите ви в дива? Правильно. Треба вірити.

Хай Миколай у вишиванці
Розбудить подарунком вранці,
І принесе у Вашу хату
Добробут, радості багато.
Розбудить приспані надії,
Зігріє гумором, любов’ю,
І принесе усім здоров’я!!!

За традицією, у цей день всі дітки пишуть листи Св. Миколаю з проханнями. Він допомагає усім нужденним і всім, хто цього заслужив. День Святого Миколая відмічають двічі на рік -19 грудня і 22 травня. (З дверей влітає лист)

Ой що це, це ж лист Святому Миколаю. Хтось його загубив, а може, підкинув, давайте почитаємо його.

Лист  Святому Миколаю:

     «Святий Миколаю, я хочу до свята гарного велосипеда і  новий айфон 5».

Ого, це  не прохання, а наказ-замовлення. Не дуже вихований хлопчина писав. Щось я не бачу, які добрі діла він робив, і які світлі думки відвідали його голову. Я теж колись не слухала дідуся ведмедя Михайла Потапича. І мені дуже соромно за мої вередування і клопіт, який зазнав через мене Мішка. З екрану на це смішно дивитись, але ведмедику Михайлу Потапичу було не переливки. Я і хату підпалювала, і фарбою одяг замащувала, і фотокартини робила так, що від мене усі звірі в лісі тікали,  і грядку спустошувала, ох , соромно тепер.

Ябіда:/влітає на швабрі/  О, привіт. От вас якраз мені і бракувало.  Я Ябіда-карябіда. Мене не чекають, а я  сама приходжу. Де сваряться дві подруги, я тут як тут. Я обожнюю робити дрібні капості.  Я намастила усі двері школи клеєм і вставила сірники у замки дверей класів. Я дуже люблю, коли діти голосно розмовляють на перерві, бігають як скажені, і штовхаються на сходах. А ще мені подобається, коли хлопці чубляться у коридорах.

А ще я наплювала жувальних гумок, де хотіла. Ага, не очікували, що я завітаю до вас на свято. А я для вас приготувала різочки-лозиночки, тому що ви неслухняні. І тобі , Машо, теж.

Маша:  Ці дітки тебе, Ябідо, слухати не будуть, бо  вони слухняні, розумні  і виховані. Та і я стала розумницею.

Ябіда: Якщо так, я зараз подивлюся, які ви розумні, творчі, кмітливі, а головне — дружні… а ну відповідайте…що це?
 В теплий край не відлітають,

 Взимку весело співають,

 Жовтогруді, невелички,

 Звуться ці птахи… (синички) 

 А ну цю загадку, ну ніколи не відгадаєте:

 Влітку медом ласував,

 Досхочу малини мав,
А як впав глибокий сніг,

Позіхнув і спати ліг. Хто це? (ведмідь)

А таку загадку:

 Я падаю на ваші хати,
Я білий-білий, волохатий,
Я приліпаю вам до ніг,

І називаюсь просто … (сніг)

Маша: От бачиш, діти  кмітливі і добрі,  тобі тут друзів не знайти.

Ябіда:… Зате … Я… я… я вмію  розповідати вірші, отак! Слухайте.
Всім роблю я капості, із великою радістю.
Знаю, що й ви, малята, не тільки, любите бешкетувати,
А й у різні історії потрапляти. Ой що це…оце історія.

Лінь: /потягується і вповзає під музику, тягне за собою подушку/

Ой , як же мені лінь робити уроки і готуватися до школи. Прибирати в кімнаті – мені лінь, йти на фізкультуру і витерти класну дошку – мені лінь. Мені лінь відігнати муху. Мені лінь  заправити вранці ліжечко і лінь помити тарілку. Мені лінь сказати «дякую» і «доброго дня», як же мене звати, діти? Правильно – лінь.  Я прийшов провести майстер-клас з ліні. Слухайте  уважно: завдання на домошку  з дошки не переписуєте. З однокласниками не вітайтесь. Якщо на сходах побачили бумажку, проявіть лінь, не піднімайте. Якщо ви їсте яблуко і вам лінь викинути качан, то кидайте його собі під ноги або просто у вікно.

Ябіда: О, мій товариш  по життю, лінь дорогесенький , у нас так багато спільного. Давай дружити.

Лінь:  А давай.

 Маша:  Ой, які погані гості до нас завітали. Правильно кажуть: «Два чоботи – пара». Ой, дітки, чуєте – дзвіночки. Цеж ангели небесні завітали до нас.

1-й ангел:

Доброго дня, дорогі дітки.

2-й ангел:

Хай вам бог помагає.

1-й ангел:
Дорогим діточкам — юним, щирим, милим –
Ми бажаєм здоров’я, щастя та сили,
Бути чемними завжди з мамою і татом,
Щоб слухняністю була наповнена хата.

2-й ангел:
І дівчатам, і хлоп’ятам, всім цікаво знати,
Хто такий Миколай і що то за свято?
Ми прийшли із небес на зустріч із вами,
Нас прислав Миколай з добрими вістями.
Маша:

Святий Миколаю, ми знаєм:  бачить усіх і мене,
Уклінно йому посилаєм одвічне  прохання земне:
Хай люди живуть у вірі і правді,
І пам’ятають вічно про те —
Тільки коли ближні люблять сердечно,
Тоді до людей він  із Богом іде.
1-й ангел:
Не турбуйтеся, любі діти,
Він до нас завітає на свято,
Бо про кожного знає він все,
Подарунки усім принесе.

2-й ангел:
Знає він про всі ваші забави,
Про хороші й добрі справи,
Як вчитеся старанно у школі,
Як працюєте з мамою в домі,
Як дідусь і бабуся вас люблять
І внучат своїх ніжно голублять.

Ябіда: А якщо комусь не хочеться учитись?

Лінь:  Або якщо лінь робити уроки і допомагати батькам. Тоді що?
1-й ангел:
Якщо кому не хочеться учитись,
Якщо кому не хочеться трудитись,

2-й ангел:
То Миколай усе бачить, знає,
І винуватця неодмінно покарає.

 
 

 Маша: А як святий Миколай бачить усе на світі?

Ябіда: А як він встигає за всім стежити і всьому давати лад?

Лінь: В нього що, 100 пар очей?

1-й ангел:
Знає Миколай пригоди всіх,
Бо живе святий на небесах.
Дарував йому Бог місію святу —
Він заходить в кожну хату.

2-й ангел:
Він на поміч поспіша завжди,
Береже від горя і біди,
Всім увагу приділити може,
Бо відмовити, вважає він,  негоже.

Прощавайте, дітки, нам ще треба пів землі облетіти.

/Ангели йдуть. Ябіда  і Лінь ховаються/ 

Вбігає  чорт:

Чортик. Довкола ніч, судома зводить тіло,

А їсти нічого і горло заболіло.

А голод ну такий, що ледве копита тягну,

Я б вже з’їв цукерки, мармелади, горішки,грушки, марципани, цитрини, яблука, банани.

Ой холодна тут зима, в пеклі холоду нема.

Одягнувся ніби літом, в пеклі жар, а зима на світі.

Я без шапки та кожуха і відмерзнуть мої вуха.

Я змерз, як чорт.

Зараз би гарячої смоли.

 Попросив одного разу смоли в Івасика-Телесика, а він сказав, що такого тут ніхто не їсть. Він дав мені шматок жуйки, і я нею ледве не подавився, і як діти таке паскуд­ство їдять? А ще діти зараз говорять по мобілкам і спілкуються в інтернеті. А ще Котигорошко повідав, що діти грають у «Танчики» з ранку до ночі.
Ябіда: О, наш дружбане -чорте. Ти що, нас не впізнав? Так, всі йдіть сюди, і Чорте, і Лінь. На перший-другий розрахуйсь. Так, що будемо робити, щоб зірвати прихід Святого Миколая. Може, вкрадемо в учительки всі конспекти, щоб не проводила уроки. Або будемо давати шкільні дзвінки, як захочемо – не за розкладом.

Лінь:  Ні, мені лінь.

Чортик:  Я знаю, давайте вимкнемо скрізь світло, і уроків не буде або оголосити карантин.
Ябіда:  То ж всі здорові.

Лінь: Щоб Святий Миколай не прийшов, треба всім дітям зробити щеплення на лінь.

Ябіда:    А  я вважаю, що треба зварити чарівну юшку, щоб діти із слухняних стали бешкетниками-бруднулями, невихованими хлопчиськами і дівчиськами.

 Чортик: А давайте накидаємо на сходах кульок, щоб всі падали. І буде як у фільмі  «Один дома».

Ябіда:    А хто з вас знає чарівні слова? Ніхто.

Лінь:  А давайте покличемо Двійку. Вона все знає. Вона вміє зіпсувати свято.

Всі: Двійка , двієчко, красунечко, йди сюди.

Двійка:  Ой, хто мене кликав? Я тут,  як тут . Мене й кликати не треба. Я сама у гості прийду. Мене так  багато на сторінках щоденників у моїх шанувальників. Ой, а якого я гарного червоного коліру, а ще я буваю дуже жирна. Діти мене люблять виривати разом із сторінкою, або стирати гумкою. І не люблять показувати батькам. Щоб їх не сварили. Але ж я є у журналі, звідти я нікуди не подінусь. І батьки мене все одно в журналі побачать під час  батьківських зборів чи в табелі. За мене вдома карають дітей і не пускають у кіно чи погуляти. А ну, діти, відкрийте щоденники, я пошукаю  в них своїх родичів –  братів та сестричок. Хто вступить у клуб моїх фанатів-шанувальників, підніміть руку. О, тільки Лінь,  Ябіда  і Чорт. А давайте заспіваємо гарну пісню старої Шапокляк.

Всі:  /співають/  Кто людям помогает, проводит время зря.

Хорошими делами прославиться нельзя.

Маша : Дітки, не піддавайтеся на спокуси грішників.
Ще хвилька, діти, і між вами
Тут стане Миколай святий.
Він з щирим серцем і дарами
Опиниться у залі цій!
Ангел 1: 
Яка радість, який рай! Іде святий Миколай!
Несе він дарунки, і втіху і пакунки!

Ангел 

Пісню слави заспіваймо

Щирим серцем нині враз.

Миколая зустрічаймо

В це святий величний час.

Пісня: «Миколай святий дивиться віконце»

/Входить святий Миколай /

Святий Миколай:
Вітаю усіх вас, добрії діти.

Щоб стрітись із вами, проїхав півсвіту.

Лиш радість та мир несу я в оселі,

Нехай люди завжди будуть веселі.

Нехай сліз не буде, не буде біди.

Багато дарунків приніс я сюди.

Ангел 1:  Дарунки потім, а спочатку:
Скажіть як іде навчання?
Хто з вас людям добро робить?
Хто живе по правді?
Хто з вас любить рідну неньку,
Як їй помагає?

Ангел 2:
Хто з вас слуха і шанує
Своїх вчителів?
Хто із вас “будує”
України рідний дім?
Ябіда: Ми слухняні і живем по правді.

Лінь: Ми розумні і справедливі.

Двійка: Ми виховані і чемні.

Чортик. : Ми добрі і щирі.

            Ми працелюбні і вчимося на «12».

Маша: Оце брехуни. Не вір цим пройдисвітам, Святий Миколаю. Вони спокушали дітей, в них вселилася нечиста сила.

Святий Миколай:  А ми це зараз перевіримо- а ну кажи, Ябідо, які математичні дії ти знаєш.

Ябіда: Забирати і … полювати.

Маша: Неправильно. Додавання, віднімання, множення і ділення. Правда, дітки.

Святий Миколай: А ти, Лінь, скажи як закінчується прислів’я : «Праця  годує, а лінь …»

Лінь: Дарує

Маша: Невірно. А правильно буде – «Праця годує, а лінь марнує»».

Святий Миколай:  Ану, скажіть,чортеня, що є супутником Землі?

Чортик: Пекло.

Маша: Помилився, чортик, – Місяць.

Святий Миколай:  А ну скажи, Двійко, скільки буде 9 помножити на 8.

Двійка:  25…

Святий Миколай:   О, я бачу, хто тут капосний, ледачий, бешкетливий і неосвічений. Не отримаєте ви від мене подарунків.

 Маша: Правильно.

Лінь:  А ваша Маша – тоже наша. Вона не слухала ведмедя Михайла. Вона його замучила. Не давайте їй подарунків. Від неї ліс і звірі здригалися.

Маша:  Так, я була колись неслухняна. Мені дуже соромно. /стук у двері/

Ведмідь: Я по світу все ходив. Машу все свою глядів.

Ой, пропала моя Маша. Мила Маша-розтіряша.

Без неї в лісі мені нудно. Я навіть  з горя трохи схуднув.

Коли жила вона – цікаво в лісі було.

Всі звірі в гості йшли до нас. Пропала Маша, може, у вас?

Маша: Дідусю, мій дорогий дідусю. Я тут. Я загубилася. Мені без тебе дуже погано. Вибач мені, що я була неслухняна. Я буду слухатись і у всьому допомагати.

Ведмідь: Ой, Машенька моя дорогенька, який я щасливий, що тебе знайшов. Більше не губись.   /обіймаються-цілуються/

Святий Миколай:  От і добре, Михайло Потапич, що Маша знайшлася. Більше не губися.

Гра: (Проводить Святий Миколай)

Що ж я можу лиш радіти,

Що такі ви гарні діти.

А зараз ми проведемо з вами «Хвилинку добра»

  • Якщо ви знаєте, що треба бути чемними, вихованими, встаньте.
  • Якщо ви намагаєтесь бути щедрими, надавати допомогу іншим, сплесни у долоні.
  • Якщо ви намагаєтесь бути чесними, правдивими, тупни ногою
  • Якщо ви знаєте, що до людей потрібно ставитись доброзичливо, сплесни в долоні над головою.
  • Якщо ви вважаєте, що потрібно піклуватися по інших, любити ближнього, простягти руку сусіду.
  • Посміхніться один одному. Ми всі разом можемо дарувати людям добро.

А чим ще ви мене порадуєте?

Виступ дітей (Вірші)

1.Святий ти, добрий Миколаю,

На тебе ждемо вже давно,

Що даси Ти нам, про це не знаєм,

Та просимо тебе одно:

Ти нашим родичам дай сили,

Щоб виховати нас могли,

Щоб тої втіхи ще дожили,

Щоб доросли їх дітлахи.

  1. А всьому нашому народу

Ти добру долю принеси,

Усяке зло і лиху пригоду

Від України відверни.

А нам в здоровї дай зростати,

Завзяття й сили нам надай,

Щоб ми з руїн могли підняти

І звеселити рідний край.

  1. Я у Бога завжди прошу

Не цукерок і не грошей,

А здоровя мамі й тату

Миру, щастя в нашу хату.

Слави, й волі всій родині,

Нашій рідній Україні.

  1. Святий отче Миколаю!

Мою хату не минай,

Подаруй мені потіху,

І торбину повну сміху,

І здоров’я для родини,

Красну долю для Вкраїни!

Ябіда: Святий Миколаю, а може, ми хочемо виправитись? Нам надоїло бути поганими.

Двійка: А я мрію стати 12. Це всього –навсього дописати переді мною одну одиничку.

Лінь: А мені як надоїло лінуватись. Я хочу стати працелюбним.

Чортик: А я хочу мати гарних друзів і жити не в пеклі, і ходити до школи.

Маша : Ну, то треба йти до школи, в цей дружній клас і виправлятись. Читати книжки, розв’язувати задачі, виконувати домашні завдання, писати вправи. Вчити природознавство,  шанувати  та любити батьків, вчителів  і однокласників. Слухати дорослих. Робити добрі справи.

Всі: Так. Ми виправимося. Згода.

Святий Миколай.

Молодці, малята!

Час цукерки вам роздати

А потім далі вирушати!

Ведуча. Ой, яке в нас гарне свято

Так солодощів багато

Дякуємо Миколаю

І для тебе заспіваємо.

Святий Миколай:От настав прощатись час,

Залишаю вже я вас.

Будьте добрі й завжди щирі,

Живіть в злагоді і мирі.

Мамі й татку помагайте.,

Менших себе не чіпайте.

Вчителям у поміч будьте.,

І мене ви не забудьте.

Швидко мчиться часу лік,

Знов прийду я через рік

На велике, світле свято.

З Миколаєм вас, малята!

"Гаражна молодь", "Вулична молодь", "Дворова молодь", "Хатня молодь", молодь в стилі "Party на хаті", on-line молодь. Та ще багато цікавих тем піднятих в прямому ефірі:

Поговоримо разом з LVIVDANCECLUB про музику: сучасні тренди в музиці, - які вони? Як пережити пандемію? Перспективи музичного шоу-бізу в Україні? Як створити музичний гурт з самого нуля? З чого починати?

Lvivdanceclub — це фіналісти українського відбору на фестиваль SZIGET, учасники найбільших українських фестивалів Zaxidfest та Atlas Weekend, фіналісти «Хіт-конвеєра» 2018 та 2019 року від телеканалу М2.

У арсеналі гурту є EP-альбом "Гаражна Романтіка" (2015), Live-альбом "Live in Lviv" (2016), і два студійні альбоми "Качелі" (2017) та "Лагідний"(2019). На початок літа 2021 заплановано випуск альбому "Пандора".

До зустрічі в ефірі! Запитання можна ставити під час ефіру та тут!)))

 

-Як розвивається музика у Львові?

- чому така назва " Львівський Танцювальний клуб"

- учасники фестивалів Захід Фест, Атлас Вікенд

- Чого не хватає  зараз для реалізації своїх цілей в українському шоу бізнесі?

- як відбувається процес створення пісні(слів і музики) . ( Все пишуть самі і записують на студії)

- Ваш ідеальний кліп, який він?

- Яка зараз сучасна музика ? Її плюси і мінуси

- як створити хіт? 

- Ваші кумири в музиці?

Запитання від Глядачів:

Ситуація в суспільстві якось впливає на вашу творчість? (Аліна Ужгород)

Щодо концертів у різних містах. З якими складнощами ви зіткнулися під час ваших виступів? (Ігор)

Чи були у вас моменти розчарування у обраному музичному шляху? (Галина)

Зважаючи на усі ваші досягнення, які амбіції творчі й кар’єрні досі мотивують діяльність гурту?

Яких людей ваша музика гуртує разом? Хто є вашим шанувальником сьогодні? (Степан)

Як бачите сучасну українську музичну сцену, яких змін ви б прагнули? Можливо, маєте бачення як їх досягнути? (Іра)

До бліц питання:

- які мрії вашого дитинстві. З чим пов'язані?

- найбільш курйозний момент ?

- плани гурту на найближче майбутнє?

- що найважливіше у житті ваші пріоритети?

- чи є перспектива розвитку в Україні? Самостійним шляхом

- улюблений відпочинок?

- улюблена страва та напій?

- Україна вашими очима яка вона?

- кому хочете сказати дякую у житті?

- кому пробач?

Дякуємо нашим ведучим: Аня Збишко та Назар Єременко. Й режисеру - Сергій Степанюк

Запрошуємо до перегляду ефіру:

 

До нових зустрічей в ефірі!)

🌄Марія
🤱🏻Марія - це мати Ісуса. Дивно, правда? Як ви думаєте, чому Бог обрав її для такого важливого завдання? Думаєте, Марія була принцесою? Або, можливо, вона була багата? Думаєте, вона була знаменита? 
👰🏻Ніким таким Марія не була. Вона була молодою й бідною дівчиною. Багато вчителів Біблії вважають, що їй було приблизно 14 років, коли вона завагітніла Ісусом, тому що в такому віці дівчата, зазвичай, виходили заміж. Марія жила в крихітному, малопримітному селі. Крім того, вона була незайманою, а це означало, що в неї ще не могло бути дітей. 
 
👩🏻 Молода. Бідна. Невідома. Нездатна мати дитину. Чи схожий цей опис на того, кого ви б обрали на роль матері Ісуса? Ймовірно, ні. Але Марія була смиренною.
📖 Біблія каже про те, що Бог прославляє тих, у кого смиренне серце, тих, хто ставить Його на перше місце, навіть якщо це їм чогось коштує. Бути смиренним також означає не хвалитися, а служити іншим не чекаючи похвали. 
 
😇Смиренна людина поводиться так, ніби на неї дивиться тільки Бог. Бог обрав Марію, молоду жінку, не дуже важливу в очах світу, на роль матері Спасителя цього світу. Чому? Тому що смиренне серце Марії було чистим, коли вона відповіла ангелу Ґавриїлу: "Я люблю Бога. Я зроблю все, про що Він мене попросить".
 
📜«Та Господь сказав Самуїлові: Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, бо Я відкинув його Собі! Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце.»
‭‭1-а Самуїлова‬ ‭16:7‬ ‭UBIO‬‬
 
✅Чудово, що Господь запевнив Марію, що вона обрана й не має підстав боятися. Перш ніж вона встигла засумніватися або відчути невпевненість, Бог дав їй упевненість, необхідну їй, щоб виконати призначення свого життя.
 
📚Читаємо: 📖Луки 1:26-38
 
❓Запитання: Яку новину Ангел сказав Марії? Що вона відповіла на це? 
 
🔍 Запитання для сімейного обговорення: 
• Що би ви хотіли зробити для іншої людини, щоби продемонструвати Божу любов, але поки не зробили?
• Чи зробите ви це, навіть якщо ніхто цього не побачить, і ви не отримаєте похвалу?
 
🙏 Молитва: Отче, дякую тобі за дар Ісуса. Дякую, що вибрав таку жінку, як Марія, щоб принести Його у світ. Ти використав її як посудину для Твого найбільшого дива. Дякую Тобі за те, що дав мені особливе призначення. Допоможи мені шукати й пізнавати Тебе більше в ці дні. Відкривай мені моє призначення для мене, коли я зосереджуюсь на призначенні Різдва.
 
🎨 Завдання: зробіть вертеп і фігурки біблійних персонажів різдвяної історії із підручних матеріалів. 

💡Використовуйте власну фантазію🤔, а також можете черпати ідеї зі світлин у каруселі

 

Відбувся чудовий і надзвичайний захід в ніч на Миколая: розпис екосумок під індивідуальний малюнок. Дякуємо діткам та батькам за участь. А в особливий спосіб нашій мисткині та майстрині - Елла Золотаренко. За чудовий вечір та тренінг по Петриківському розпису!

“Пакет потрібен?” – це тривіальне питання в нашому повсякденному житті вже давно перевершило за рівнем набридливості недбало-стандартне “Як справи?”. Але головна незручність – в тому, що пакет зазвичай потрібен.

В Тихому океані є велика сміттєва пляма, що сформувалась переважно з пластику. Її розмір оцінюють від 700.000 до 15.000.000 кв. км. Ця сміттєва пляма розміром з найбільші європейські країни.

А Ви ще й досі складаєте покупки в пластикові пакети?

Пропонуємо відмовитись від згубної звички та перейти на еко сумки, в які (як в горнятко Вінні Пуха) можна складати що завгодно. Шоперів забагато не буває, але бувають улюблені. У Вас є класна можливість зробити власну сумку-шопер такою, як подобається саме Вам, та ще й унікальною.

Наші сумки стильні, якісні, міцні та дуже полюбляють, коли їх розписують. Для розпису ми використовуємо якісні текстильні фарби. А це означає, що сумки можна прати навіть в пральній машині на делікатному режимі.

Такі стильні сумки будуть довго радувати своїх власниць та слугувати вірними помічниками в шопінгу. В еко сумку легко поміщається ноутбук, улюблений блокнот та куплені на вечерю продукти.

Чому це цікаво

  • Розпис екосумок – процес не тільки приємний і сповнений творчості, а й сприяючий розвитку: власноруч створюючи такий виріб, ви запускаєте механізми розкриття свого креативного потенціалу.
  • Орнамент, напис або малюнок, нанесений на екосумку, перетворить її зі звичайної функціональної речі на аксесуар, що підкреслює вашу індивідуальність.
  • Творчі майстер-класи проводяться в невимушеній і веселій атмосфері, що стимулює учасників до генерування оригінальних ідей і їхнього втілення.
  • Під час заняття вам надається чудова можливість – спробувати свої сили в дизайні і стати справжнім креативщиком, вигадати концепт для своєї майбутньої екосумки (наприклад такий, який підкреслить вашу громадську позицію з питань екології або буде вирізнятися якимось символічним для вас принтом).

Переваги екосумок:

  • Гармонійне поєднання “зручність + естетика”: екосумки у сутності своїй легкі, ергономічні і компактні, а після розпису стають ще й справжнім витвором мистецтва.
  • Турбота про збереження навколишнього середовища – катастрофічний вплив поліетилену на екологічні показники давно загальновідомий, тому екосумка з деяких пір стала своєрідним маркером свідомого вибору на користь порятунку природи.
  • Легкість декорування: після вибору малюнка або написа олівцем на тканину наносяться позначки, а по ним розмальовують сумку фарбами в тій палітрі, яка імпонує її майбутньому володарю.
  • Простота догляду за писаними екосумками – зазвичай в режимі “Делікатне прання”.
  • Незмінно стильний лук під час шопінгу, на відміну від вигляду більшості покупців з однаковими поліетиленовими пакетами.
  • Щоденне усвідомлення себе частиною спільноти небайдужих людей, що прикладають зусилля щодо поліпшення екологічної ситуації та збереження природи в різних місцях планети.

Кожен скаутський рух має свою харизму. Але головне завдання будь-якого з них: виховати еліту народу, - яка не боїться брати відповідальність за особистісні сімейні суспільні та державні рішення. Бути господарем свого життя. Лідером своєї професії. Свідомим громадянином. Добрим християнином. Зрілим до Життя! Успішним у свому фасі та напрямку життєвої діяльності. Розуміючи що найкраща ознака та чеснота - Людяність, яку кожен скаут пропагує незважаючи де закине Його Життя.

Сьогодні поговоримо про Важливе: Одна річ, яка з самого дитинства програмує нас на бідність! Відбулася формаційна зустріч курсу "Молода Дорога"

Спеціаліст в області підвищення самооцінки і бізнес-тренер Наталія Грейс написала дуже цікаву статтю, яку вона назвала просто «Закон генетичних злиднів». Цей закон ще раз доводить, що між тим, як ми думаємо і про що ми мріємо є безпосередній зв’язок з тим, як ми живемо.

Всі люди народжуються з однаковими стартовими можливостями і лише одиниці стають успішними і багатими, інші програмують себе на бідність вже від народження. І ось чому це відбувається.

Колись в дитинстві була у мене подруга. Ми жили по сусідству і наші батьки між собою дружили. Мама часто залишала мене у тітки Тані. Мені там було дуже весело. Ми з Машею обожнювали стрибати у них вдома на дивані. Нам було так цікаво і забавно. А тітка Таня постійно нас сварила і говорила, що потрібно цей диван берегти, тому що новий вони вже не куплять.

Ми виросли і кожна пішла своїм шляхом. А коли я одного разу зайшла до Маші в гості, то була шокована. По центру кімнати стояв той самий старий диван, на якому ми стрибали двадцять років тому. Вікна були брудні, штори не випрані. На стелі всюди павутина, на меблях пил. Підлога була липкою і брудною. Перша моя думка була про те, що у них туго з грошима. Але потім я зловила себе на думці, що навіть якщо не вистачає грошей на новий диван, то старий в нормальному стані можна підтримувати. Я хотіла взяти пилосос, віник, ганчірку з водою і прибрати там, навести в квартирі Маші чистоту і порядок. Зробити її придатною для життя.

А тоді я зрозуміла, що бруд – це не безгрошів’я, а людський вибір, такий менталітет. А якщо провести паралель, то виходить, що злидні також народжуються в бруді, в брудній голові, брудних думках.

У школі в старших класах у нас була така чудова вчителька літератури Тамара Сергіївна. Її фрази ми розбирали на афоризми. Я до сих пір ними користуюся, хоча школу закінчила понад тридцять років тому. Так ось на одному з уроків, коли вчительку запитали, що таке міщанство, вона відповіла коротко, чітко і ясно: «Це коли в серванті стоїть новенький чайний сервіз, а сім’я п’є чай з битих чашок». Так мало тексту і так багато сенсу. Якщо задуматися, то це дійсно так.

У наших людей менталітет такий – відкладати все на завтра, тримати все краще на особливий день, відкладати на чорний день. Ми не живемо сьогоденням. Ми постійно думаємо про майбутнє. Через це в нашому житті немає світлих і яскравих днів, адже ми готуємося до чорного дня і він неодмінно настає.

І ось тоді я зрозуміла, що соромно бути бідним, соромно мати брудні думки, які руйнують не тільки наше майбутнє, але і майбутнє наших дітей

У моїх друзів є сусідка, яка все життя відкладала на власний будинок. Вона виховувала своїх двох дочок сама. Зарплату всю відкладала на будинок мрії. І дівчата з дитинства росли в злиднях. Вони погано харчувалися, погано одягалися. З них сміялися в школі і ніхто не хотів з ними дружити. І ось коли дівчата виросли, а мати зібрала достатньо грошей, вона змогла купити будинок. Але він був уже нікому не потрібен. Дівчата не оцінили мамині старання, адже вона не зробила головного: вона не навчила їх бути жінками, бути щасливими і любити себе.

У дівчат сформувався комплекс неповноцінності. Вони не звикли витрачати гроші на себе, а тому соромилися купувати собі нові речі. Вони звикли бути Попелюшками. Їх цього навчила мати.

Ось це і є генетичні злидні, які закладаються дітям відразу після народження і з яких практично неможливо вибратися.

Звичайно, є люди, яких бідність стимулює рухатися і досягати поставлених цілей. Однак, їх одиниці. Більшість людей втомлюються і не витримують важких буднів від тотальної бідності. Вони просто ламаються, перегорають і перестають вірити в себе.

Бідність – це стан розуму і не більше, тому щоб вирватися з неї потрібно в першу чергу привести в порядок свої думки. Перестаньте програмувати себе на бідність і у вас все вийде.

 
Цього року я вже організовувала збір до Миколая на дитячий будинок та для літніх людей. ❤
 
Прийшов час допомогти " братам нашим меншим" 🐎🐈
 
Всіх хто має бажання та можливість прошу доєднатися ❤️ "Домівка врятованих тварин" вулиця Довбуша,24
 
Зараз  потрібно : курятина (шийки,сердечка,гомілки,крила)
Корм сухий для котів та собак
Овочі (окрім капусти)
Фрукти (будь які ) 
Риба дрібна (може бути морожена) 
Зерно (кукурудза ,овес,пшениця,просо,жито,насіння соняшника,гречка,рис ,пшоно,)
 
Щиро Вам дякуємо!
 
#притулокдлятварин #львів #допомога #lviv #animals
 
 
Хто має можливість та бажання допомогти - Пишіть!) Дякуємо за будь-яку поміч!
 
Шостий закон скаутів каже: "Скаут бачить у природі витвір Божий. Він любить (шанує) рослин і тварин

Регіональний ландшафтний парк “Знесіння” - одна з найбільших рекреаційних зон у Львові, що розташувалась у Личаківському районі, на території колишнього Кайзервальду (т.зв. “імператорського лісу” за часів Австро-Угорщини).

Добратися туди досить просто пішки з центру Львова. Від Порохової вежі на вул. Підвальній прямуємо через скейт-парк і парк “Високий Замок” до початку вулиці Опришківської. Переходимо через дорогу, до вказівника з мапою парку “Знесіння” і рухаємося далі по стежці, крізь дерев’яну браму, прямо до Інформаційного центру парку на вул. Довбуша, 24. Саме тут і розташована Домівка врятованих тварин.

“Домівка виникла у липні минулого року - скоро буде рік. Все почалося з коня Орлика і двох кіз. Потім кількість врятованих тварин збільшувалася, зараз маємо більше сотні тварин - це і вовки, і лисиці, і єнотовидні собаки, звичайні собачки і коти, багато птахів, фретки кролики…”, - пояснює зоозахисник.

Із 1 січня 2019 року Домівка офіційно працює як зоологічний відділ РЛП “Знесіння”, також від Львова цього року поступило 100 тис. грн на харчування тварин. У місті обіцяють також дати грошей на 14 нових вольєрів та оплату ветеринарних послуг. Зараз усі вольєри працівники Домівки будують власноруч, з матеріалів, придбаних за волонтерські кошти.

На базі зоовідділу працює п’ятеро людей - 3 хлопців і 2 дівчат, які щодня годують тварин і прибирають вольєри. На вихідних або після роботи у Домівку приходять волонтери, які допомагають доглядати за “місцевими мешканцями”.

Домівка врятованих тварин у Львові працює щоденно з 9:00 до 21 години. Вхід туди вільний і бажаний як для волонтерів та охочих допомогти, так і для тих, хто просто хоче поспілкуватися з тваринами.

Львів’янка Юля Климович часто допомагає у Домівці на волонтерських засадах. Вперше потрапила до тварин у парку “Знесіння” у жовтні 2018 року, коли дізналася, що там потрібна допомога у прибиранні території та підготовці загону для кіз.

“Про Домівку врятованих тварин я дізналася з посту у Фейсбуці. Стало цікаво, адже це нетиповий притулок для тварин. У Домівці допомагаю годувати тварин, прибирати клітки, коли треба - можу і прибрати кабінет, побілити стіну чи допомогти робити вольєр, а найулюбленіша робота - спілкування з тваринами, вичесати Орлика, погодувати з рук білочку…”, - зазначає Юля.

Дівчина каже, що Домівка - це уособлення безкорисної любові та альтруїзму, адже там панує дружня атмосфера між волонтерами, а  з часом виникає і особливий зв’язок з тваринами, які теж впізнають “своїх людей”

Юля Стецюк Пишіть

 

Сьогодні ми мали день неймовірний враженнями. Господь спровадив нас у сирітський дім родинного типу.

Де Мати- вихователька Катерина Діонісія Долгова живе, виховує десятьох діток із сиротинців. Вона повністю присвятила їм себе і живе долями цих діток. Вона натхнена ними. Ця мужня жінка цікавиться не тільки матеріальним достатком кожної дитини, але також дбає про плекання їхніх сердець у любові до Господа Бога і ближніх.  Розумінні і повазі один до одного. Щира атмосфера. Аура доброти. Та невимушеності. А саме головне: один за всіх і всі за одного!
 
Господь дозволив бути нам помічниками Святого Миколая. Дякуючи жертовним людям діти отримали солодощі, фрукти, канцтовари. Долучилися учні із самоврядування СЗШ 68, а також парафіяни храму Святого Архистратига Михаїла по вул. Каховській- 32 -а своїми пожертвами для влаштування цього свята дітям. Дякуємо скаутській родині Васьків (Наталі, Павлу, Вікторії, Роксоланці) та фонду св. Анни.
 
Окрема подяка Соломійці та Євгену за смачну спечену щойно з печі італійську піццу для усіх гостей та діток!))) Дякуємо Марічці за концерт та фортепіано! Максимчику та Веронічці за ангельску щирість!) Степанкові за господарність! Всім іншим хлопцям за різдвяний концерт на музичних інструментах.
 
Творити Добро легко та просто. Головне бажання. Тоді світ навколо кожного з нас наповнюється Любов'ю!
 
Віра Глиняна - провідник скаутського руху
 
 
 
 
 
 
 

Запрошуємо переглянути в прямому ефірі програми "Діалоги" о 19 годині - інтерв'ю з одним із наших душпастирів - священником-францисканцем отцем Павлом Одуєм. Фейсбук. Портал Молитовна Група. Будемо сьогодні відповідати на ваші запитання. Найбільш актуальні, болючі та ті, відповідь на, які так просто не почуєш:

 

До прикладу: Мені 18 років, у мене зараз проблеми з вибором. Я хочу стати простим монахом. Через те, що спокій я находжу тільки через молитву і Бога. Мені причиняли стільки душевного болю батьки, рідні, друзі, дівчина. Я просто хотів всім допомагати, а від інших допомоги не відчував... І підтримки теж. Я постійно чую: «Знову все через тебе». Я просто вже не розумію і заплутуюсь в собі. Кожен день, коли я слухаю службу чи просто молюсь, я починаю відчувати легкість і спокій. Тому я задумався піти в монахи, щоб присвятити життя Богу. Тарас

  1. 1.Коли любиш когось – цікавишся ним. Що у нього на серці? Богом також треба цікавитися. Чим Він живе? Який Він є? Коли Бог близький мені – я не буду Його зраджувати. Якщо маю очікування від Бога. І не отримую. Людина знеохочується. Бог не діє згідно моїх очікувань – це не є Любов. З Богом не має торгівлі Ти мені – а Я Тобі.
  2. 2.Можна жити все Життя з Богом і для Бога. Пізнати Його. А вкінці життя як Юда Іскаріотський втратити Його. Зрадити. Відректися. Він був в безнадії. Не побачив прощення. Милосердя. Що є люблячий Бог. Не розкаявся. А можна пізнати вкінці життя – при смерті. Для нас це приклад, - як потрібно і непотрібно прожити Життя.
  3. 3.Кожен гріх, який би він не був прощається. Не має такого гріха, який не прощається. Є гріхи проти Святого Духа – які не прощаються. Не тому, що є така категорія гріхів, які не прощаються. А тому, що Ти не хочеш, щоб вони були прощені. Це тільки проблема, яка лежить, на мені, на людині. Для Бога не має проблеми – прощати гріхи.
  4. 4.Як зцілити людські рани: моральні психологічні? Прощення можливе тільки з поміччю Бога. Важливо мати відносини з Богом. Кожен з нас грішить. Я також. Коли отримуємо прощення від Нього. Мені не складно прощати іншим. Кожного дня Бог прощає. Чому я не можу цього самого робити супроти моїх братів і сестер. Якщо він мене прощає. Я маю такий обов’язок та привілей прощати іншим – навіть моїм ворогам. Бо Бог простив мені. Так по-людськи така рана сильна та глибока. Не треба засуджувати. Треба зрозуміти. Будь терпеливий. Люби свою дружину, як ніколи. Вона має побачити, що Тобі потрібна сім’я. Тобі залежиться на цьому. Зробіть духовне ділення в присутності священника. Задля примиренні у сім’ї.
  5. 5.Сфера сексуальна сильно впливає на нас кожного дня. Спокуса постійно присутньо. І в священника. І в монаха. Всі спокусти достають людину. Як радити з цим? Передусім покладатися не на власні сили. А на Бога. Друга річ: треба навести порядок та дисципліну у житті. Не живемо день за днем – буде що буде… Стільки спиш. Навчання. СПОРТ. Таланти. Будуєш добрі відносини з друзями. Спрямувати адреналін та енергію у спорт та добре діло. Спокуси нам трапляються різні. Слід переключитися та перевести увагу на інше. Коли Ти сильно зосереджений на спокусі – вона починає володіти Тобою. На цьому конкретному випадку – сфері сексуального Життя. Коли вміє переключитися – зробити будь-що. Якщо мене спонукає тут, в кав'ярні, щось до гріха. Стояла би біля тебе гарна дівчинка. То треба було мені встати, перейти в інше приміщення. Діяти. Не лишити саме по собі.Складно виходити з таких залежностей. Не впасти у відчай та знеохочення. Треба бути більш бадьорим. Позитивним до життя. Не ставити собі завдання: все сьогодні кінець. Через тиждень знову. Впасти. Треба робити маленькі кроки. Поступово. Без великих планів та мрій. Це як закрите коло. Не буду – падіння, знеохочення, пробуєш, встаєш. Це стосується кожного гріха. Не треба акцентувати сильно на цій сфері. Є більш серйозні гріхи. Є у нас стільки ненависті, гордості, заздрості. Не бачимо іншого… Окрім цього. Тільки ці проблеми. Йдемо до Сповіді і забуваємо про це. А треба в першу чергу пам'ятати.Це занадто сильне зосередження на цьому. Треба в Бога просити цієї благодаті та помочі.

ПЕРЕГЛЯНУТИ ЕФІР МОЖНА ЗА ПОСИЛАННЯМ:

https://fb.watch/2r9hPIr3C5/

 

Ми вивчаємо правила дорожнього руху у школі водіння, щоб зберегти своє життя та здоров’я. Але, на жаль, нікого з нас не навчають у школі тих правил, які б забезпечили щасливе сімейне життя, хоча це також вкрай важливо. Адже кожна людина прагне мати щасливу родину. А здорова у всіх розуміннях родина значною мірою залежить від того, наскільки ми досвідчені та підготовлені. До життя. На скільки тісні наші особистісні відносини з Богом.

Дорога до святості є вузькою, тернистою та водночас багатогранною. В історії церкви зустрічаємо багато людей які наближалися до Христа, провадячи анахоретський (самітницький) спосіб життя, що залишали світ і звершували свій подвиг у пустині. Та, гортаючи сторінки історії спасіння, ми бачимо людей в спільноті, а, зокрема, і у сім’ї, що досягнули великих висот богоподібності.

У Святому письмі слово: «сім’я» зустрічається 221 раз, з цього можна зробити висновок, що сім’я є нормальним людським досвідом, як у Старому так і в Новому завітах. Кожна людина має причетність до сім’ї, адже так вона з’являється на світ, виховується, чи створює свою сім’ю. Родини Авраама, Ноя, Мойсея, Давида відіграли особливу роль в історії спасіння, а особливо сім’я Ісуса з Його матір’ю Марією та опікуном Святим Йосифом (див. Лк. 2: 51).

Христос, зростаючи в сім’ї, освятив її та підніс до гідності святого таїнства. Христос і Церква у своєму таїнственному зв’язку є прообразом подружнього союзу: «Це велика тайна, а я говорю про Христа і Церкву» (Еф. 5, 32). (пор. Катехизм УГКЦ, 856). Тому християнська сім’я називається «домашньою церквою».

Ця назва вказує на значення сім’ї у Церкві. У «домашній церкві» народжуються нові громадяни суспільства, що є плодом любові батьків, пізніше увійшовши через хрещення в лоно церкви, у сім’ї вони крокують до зрілості у вірі, стають на шлях до святості, становляться особами у людському і християнському розумінні, готуючись, щоб одного дня, стати батьками та створити свою власну сім’ю.

Організація «Скаутство Європи в Україні» яка займається вихованням дітей та молоді зорганізувала цей захід для висвітлення більш ширших аспектів цієї проблематики. Разом з громадськістю, духовенством різних конфесій та людьми різних професій. Також дякуємо духовному порталу Молитовна Група за он-лайн висвітлення цієї вагомої події для Життя кожної сімї. Та братам-семінаристам за активність та запитання і дебати разом з доповідачами:

-         «Важливість виховання християнських цінностей у формуванні свідомої особистості, предмет основи християнської етики – зміст і важливість викладання»;

-         «Побудова справді християнської держави в Україні – одне з найважливіших завдань Церкви і патріотичних сил»;

-         «Розвиток традицій християнської сім’ї – це основа розбудови християнської держави і майбутнього України;

-         Шляхи та методи популяризації цінностей християнської родини в Україні;

-         Засоби які пропонує Церква сьогодні для популяризації сімейних цінностей;

-         Введення християнського виховання у школах – це майбутнє українського народу;

-         Відповідь християнина на інформаційну дезорієнтації у ЗМІ та соц. Мережах, як інструменту нищення християнських родинних цінностей, вчення Церкви, та загальноприйнятих норм моралі в українському суспільстві;

-         Якою наша Церква бачить християнську Україну майбутнього;

-         Основи християнської сімї сьогодні: вдома, у школі, у громадському суспільстві, в Церкві та державі;

-         Аналіз тривожної демографії та скорочення населення України – шляхи вирішення;

-         Антидискримінаційна експертиза шкільних підручників – шкідливе втручання ідеологізації у виховний процес;

-         Актуальність права на християнське родинне виховання у школах;

-         Віртуальне та реальне життя (межі та грані) – звернення уваги віруючих і громадян України на проблему безпечного використання смартфону, гаджетів, як можливого джерела безпечної і небезпечної інформації для дітей та підлітків;

-         Сексуальна інтеграція сьогодні – вчення Церкви – як промовити до дітей та молоді вчасно;

-         Медичний аспект проблематики виховання та закладення фундаменту у молодшій та старших школах, розуміння статевості;

-         Духовно-патріотичне виховання: основні аспекти та акценти. Невідємність понять «Патріотизм» та «Духовність». Їх впровадження на практиці.

-         Збереження української ікони в традиціях українських родин

-         Покликання української християнської сімї – формування культурної та духовної еліти народу.

Серед доповідачів були:
1. Гавдьо Богдан – адвокат, магістр релігійних наук, президент ГО «Лярш Ковчег»
2. Партика Галина (засновник центру родини фонду св. Володимира – багатодітна мама)
3. Лещишин Іван – громадський діяч, представник регіональної християнської благодійної організації «Христове Милосердя»
4. Тимань Віталій – рух домашня Церква, тренер клубу «Татонет», провідник дошлюбних та післяшлюбних наук, багатодітний батько
5. Гусак Петро – доцент кафедри філософії УКУ, громадський діяч
6. Комарницький Андрій – член НТШ, кандидат мистецтвознавства, співголова іконописної майстерні «Алімпій»
7. Зошій Юрій – юрист, адвокат, президент ГО «Скаутство Європи в Україні»
8. Глиняна Віра – громадський діяч, катехит, вчитель християнської етики.
9. Курка Назар – християнський юрист член асоціації правників України
10. о. Дмитро Романко – автор курсу для молоді та молодят «Поговоримо про секс» (УГКЦ).

«Майбутність належить тим народам, у яких подружжя є святою річчю, – у яких родинне життя чисте і святе»

 

Запрошуємо переглянути в прямому ефірі програми "Діалоги" - інтерв'ю з одним із наших душпастирів - священником-францисканцем отцем Павлом Одуєм. Фейсбук. Портал Молитовна Група. Будемо сьогодні відповідати на ваші запитання:

Мені 18 років, у мене зараз проблеми з вибором. Я хочу стати простим монахом. Через те, що спокій я находжу тільки через молитву і Бога. Мені причиняли стільки душевного болю батьки, рідні, друзі, дівчина. Я просто хотів всім допомагати, а від інших допомоги не відчував... І підтримки теж. Я постійно чую: «Знову все через тебе». Я просто вже не розумію і заплутуюсь в собі. Кожен день, коли я слухаю службу чи просто молюсь, я починаю відчувати легкість і спокій. Тому я задумався піти в монахи, щоб присвятити життя Богу. Тарас

Чому Бог допустив епідемію коронавірусу? В чому тут сенс? В карі за гріхи чи заклику до покаяння? Чи віруси створені Богом і в чому суть їх створення? Чотків Лілія

Якщо я свідомо перестану приймати ліки, які підтримують моє життя, чи буде це вважатися самогубством? Михайло Івано-Франківськ

У мене тяжко захворів чоловік. Скажіть, будь ласка, чи можна мені, православній, читати вервиці та інші католицькі молитви, наприклад, Дев'ятницю до Марії, що розв'язує вузли, та молитву до Св.Юди-Тадея? Дякую. Галина

Хотіла задати таке питання. Я в думках ображаю Бога в прямому значенні, це якось неконтрольовано, і я не знаю, як мені з цим впоратись. Вже 9 місяців я важко хворію, перенесла важку пневмонію і зараз далі є температура, і лікарі чітко не можуть визначити діагноз, кажуть, що це катаральний ендобронхіт. Я вже втомилася, ніяких навантажень фізичних не можу виконувати, ледве ходжу і кожний день плачу, депресія. Я гадаю, що це все пов'язане з духовним, але як мені в собі це перебороти, ці гидкі думки? Я якась невіруюча. Ольга
Одеса

Живем з чоловіком вже 8 років. У мене проблеми зі здоров'ям, серйозні. Бог не дає діток. Дуже важко на душі, відчай, смуток. Питання - чому, за що?.. Багато сумнівів. Розглядали еко, але в сумнівах. Думаєм над усиновленням. Просто хочу якоїсь підтримки, поради, допомоги. Немає ніякої радості в житті, одні обстеження в лікарнях, лікування, а все тільки стає гірше. Як справитися зі страхом, як знайти сили далі жити і боротися? Леся Київ

Чи є гріхом виганяти тварин з дому, вивозити їх кудись далеко, прирікаючи на страждання і можливу смерть? Також бити, не годувати, знущатися?

Скажіть, чому хрестити дитину в католицькому храмі обов'язково хрещені (хтось з хрещених) мають бути католиками?
І що, якщо двоє хрещених є православні?
Анастасія Бердичів

Підкажіть, будь ласка, чи можна брати за хрещену матір жінку, яка з чоловіком не вінчана?

Чому Католицька Церква молиться до непорочного серця Діви Марії? Адже за нас заступається Діва Марія, а не її серце. Чому б тоді не молитися до її руки, ноги, голови і так далі? Мирослав Тернопіль

Всечесний отче, підкажіть, як кинути курити? Я дуже хочу бути священиком, поступати в семінарію. Підкажіть, будь ласка! Олег Україна

Чи визнає Католицька Церква святих Православної Церкви? ВасильКоломийський р-н.

Доброго вечора, мене цікавить таке питання: чи є вислуханою молитва грішника? Чи Бог може вислухати прохання грішника і виконати його? Я іноді довгий час не молюсь, бо не бачу в тому сенсу, думаю, що я занадто грішна, щоб до Господа дійшла моя молитва, лише висповідавшись і прийнявши Святі Тайни, я можу молитись. Але чи правильно я думаю? Будь ласка, дайте відповідь. Соломія Львів

Як правильно відмовляти молитви "Таємниця щастя"? Кожен день всі 15 молитов, або по одній молитві 15 днів, а потім знову з першої по п'ятнадцяту молитву на протязі року? аталіяКоломия

У мене померла мама, вона щасто мені сниться і у кожному сні каже, що жива, або мертва оживає. Дмитро Турка

Мені наснилась Матінка Божа, яка накрила мене своїм омофором! Ісус Христос поклав руки на голову і сказав: "Іди, жінко, у мирі і більше не гріши". І сам Господь Бог показав Своє обличчя і на хмарах бачила! І Ангел, в якого на крилах сиділа, і літали ми усюди! Я не можу розгадати свій сон! І дотик руки до лівого плеча! Зоряна Івано-Франківськ

Підкажіть, Отче, чи можливо молитися за примирення з хлопцем, якщо відчуваю, що це моя людина, дана долею? Але як я помиляюся, можливо, молитва допоможе мені це зрозуміти і перетерпіти. Так як наснився мені сон, у якому ми жили разом біля храму, який будується. Знаю, що Церква до снів ставиться, як до гріха.
Прошу Вашої поради.
Олена с.Солонка

Будь ласка, поясніть мені, де є межа в стосунках між хлопцем і дівчиною (але, якщо можна, з цитатами з Біблії)? Я дуже заплуталась і боюсь, що можу наробити багато дурниць через те, що нема конкретної інформації, і я себе виправдовую на кожному кроці.
Дякую!!!
Віта Київ

Як розуміти неодруженому чоловіку слова з Еклезіаста: "І знайшов я річ гіршу від смерти - то жінку, бо пастка вона"? В'ячеслав Форест Гіллс

Виникає питання, як же дізнатися про волю Божу? Насправді ми такого питання не повинні ставити. У більшості випадків, якщо ми серйозно подивимося на проблему, якщо ми знаємо Слово Боже досить глибоко, і якщо ми, нарешті, помолившись, просили Його, то у нас не буде загадки — в чому ж полягає воля Божа.
ТАК В ЧОМУ ПОЛЯГАЄ ВОЛЯ Божа? Як розуміти, ЩО ЛЮДИНА МАЄ "ВИБІР"?.. Якщо Бог робить вибір за нас?
Юрій Київ

Скажіть, нащо мені ходити до церкви і вірити в Бога? Якщо для мене немає ніяких вагомих доказів, що Він існує, нащо я маю поклонятися тому, кого я не бачу? Григорій
Львів

В коханні мені щось не везе.
Не можу я нормально спілкуватись з жіночою статтю.
В чомусь мені везе, а в коханні - ні... Вже 19 років мені, а дівчат було в мене двоє...
Я вже виріс з дитинства, вже нагулявся. Що вже женитись хочу, вже хочу собі сім'ю.
Але не можу я спілкуватись нормально з жіночою статтю. Що робити??? Хочеться сім'ї. І щоб була кохана людина.
Я вже не знаю, що робити. Якщо можете, то допоможіть, хоча б, чим можете.Дмитро Київ

Якщо я Греко-католицької віри, а мій хлопець має намір стати Свідком Єгови, чи можна нам одружуватись? Чи визнає Церква "свідків"? І як його переконати, щоб він не ставав "свідком"? Дякую за відповідь. Оксана Калуш

Отче, чи можна будувати каплицю на власному подвір'ї?
Чи потрібно дозволи духовенства?Що для цього потрібно?Які речі обов'язково мають бути в каплиці?
Максим Львів

Деякі продукти, наприклад, вода, пиво чи цукерки мають намальовані на етикетках хрестик або інший важливий напис. Наприклад, тут намальований хрестик: Або на одноразвому стаканчику зображений Храм.
Що мені порадите робити, якщо я бачу такі обгортки, наприклад, на вулиці чи в смітнику? Ритися і збирати я соромлюся. Також не знаю, що мені далі з цими пустими пляшками робити. Назбирав вже цілу шафу пляшок з намальованою короною, де вгорі намальований хрестик. Викидати мабуть гріх. Як тоді правильно вчитинити? Дякую.
Олексій Львів

Слава Ісусу Христу!
Скажіть, будь ласка, після унеуваження шлюбу Церквою, живучи в громадянському шлюбі з іншим чоловіком, чи можу я йти до сповіді та Причастя?
Орися Соснівка

Слава Ісусу Христу!
Отче, доброго дня! Скажіть, будь ласка, чи дозволяється нам, греко-католикам, сповідатись і приймати Причастя у римо-католицькому храмі? Коли я буваю у парафії святого Олександра на месі, так іноді хочеться прийняти Святе Причастя, і не знаю, чи маю на те право.
Дякую.
Антон Київ

Слава Ісусу Христу! Скажіть, будь ласка, чому, коли хтось помре, то покривають дзеркала простирадлами? Чи пишеться щось у Біблії про це? Дякую.Марина Пасіка

Отче, поясніть, чи варто і чи можна робити біометричні паспорти? Чи дійсно це печать антихриста?ХристинаТернопіль

Слава Ісусу Христу! Хочу задати питання: під час шлюбу в церкві ні священик, ні ми не згадали про свічки, і вся церемонія була без запалених свічок. Моя мама дуже сильно переживає, каже, що не буде добра, хоча я в це не дуже вірю, але б хотілось заспокоїти маму .АннаІвано-Франківськ

Христос Воскрес! Отче, скажіть, будь ласка, стригтися під час вагітності, різати в неділю - це все забобони, чи в цьому щось є? Дякую! есяТернопільщина

Слава Ісусу Христу! Чому Юда Іскаріотський зрадив Ісуса Христа? Чому багато послідовників апостолів теж можуть зраджувати Ісуса Христа?Мирослав Теропіль

Як позбутися залежності від еротики і мастурбації?

Отче, скажіть, будь ласка, чи мастурбація уві сні також трактується, як тяжкий гріх? Зробилося несвідомо через сон, уві сні. Чи треба йти до сповіді і чи можна приступати до Святого Причастя?

Я згрішив. Я зрадив дружині. Ми прожили в шлюбі дев'ять років, маєм донечку. Але я повівся на спокусницю. Що робити? Як жити далі? Чи є мені порощення? Бо дружина вибачати не хоче. Як зберегти сім'ю?

 

 

 

 

 
Сьогодні був приємний і насичений день хорошими емоціями. Завдяки небайдужим і співчутливим людям діти отримали подарунки на Миколая в дитячому будинку «Рідний дім» с.Сасів, Золочівського району. На зібрані кошти, ми придбали речі першої необхідності, канцелярія, спортінвертар,ігри, солодощі. Дякуємо людям які допомогли з одягом. 
Окрема подяка:
- Колективу та власнику Арома кави за подарункові набори;
- Колективу цеху № 6 , а також працівникам «Львівського бронетанкового заводу»;
- Люба Леськів за солодощі,ігри з Тернополя;
- Наталя Олійник та її сімї;
- Власникам магазину Віра та Христина ;
- нашій Організації Скаутів зі Львова, а саме Сергій, Назар, Віра, які розважали дітей іграми та піснями.
- ГО "Вектор Допомоги" за подаровані нові костюми для діток та інше приладдя! В особі п. Марії Ходак
- скаутській родині Масних, - п. Люба та Юрій
- о. Григорій Драус з парафією св. Йоана Павла. II.
- 68 школі Львова та діткам-скаутам
- 31 школі та діткам-скаутам, родині Гарда та Дац
А також Павло, Анатолій, Андрій Дзюрман, які допомогли завезти подарунки у дитячий будинок, і всім які долучились до акції.
В особливий спосіб дякуємо нашій Юлі Стецюк, за організацію!)))
Ще раз всім щиро вдячні! Приємно бачити радість і усмішку на дитячих обличчях!
 
 
 
 
 

Нещодавно я із групою студентів кілька годин дискутували щодо проблеми сучасного образу католицького священика. Яким має бути священик ХХІ століття? З відповіддю на це запитання група одразу ж поділилась на консерваторів та модерністів.

«Сучасний священик не повинен нічим відрізнятись від свого співбрата сто років тому», – стверджували консерватори. Для консервативно налаштованих людей все добре БУЛО в минулому, а тому кожна новизна БУДЕ злом, зрадою прекрасної казки.

Навіщо створювати щось нове, якщо старе настільки прекрасне? Навіщо взагалі шукати новий образ священика, якщо він має бути завжди однаковим, «во віки вічні?» Для консерватора відповіді на ці запитання цілком очевидні, а само ставлення проблеми виглядає абсурдом, навмисним відкиданням минулого, яке є «magistrae vitae» (вчителем життя).

На запитання «яким є цей незмінний та правильний образ священика?» – мої консерватори взялись описувати ідеалізований образ священика часів початку ХХ століття. Він, на відміну від сучасних священиків, завжди носив сутану, ЗАВЖДИ, без жодних винятків, в нього просто не могло бути іншого гардеробу. Правильний священик має бути вбогим. В нього немає негативних рис характеру, він прямолінійний, терпіти не може брехні, відкрито завжди і в усьому говорить правду, непохитно справедливий. 

Модерністи одразу ж обурюються: «Чим же ваш священик відрізняється від ангела? Ви створили собі ілюзію ангела в плоті, а це ж людина!» Вони починають наводити приклади, коли для сучасного священика сутана стає серйозною перешкодою в служінні в умовах неоязичества та кримінінальних манер антиклерикалів. Вбогість? Де її кордони?

Мати автомобіль – це не розкіш, а необхідність сучасного світу, де священику доводиться часто та багато їздити, щоб духовно охопити довірені йому душі. Або чекати, поки його хтось привезе чи відвезе? Моральна беззаперечність? А чи завжди насправді потрібно говорити правду або ж іноді корисніше не спішити, адже сьогоднішня впевненість у своїй рації завтра може виявитись помилкою? Можливо, краще ввійти в ситуацію людини і не спішити осуджувати її за прояв слабкості чи помилку?

Консервативний образ священика – це не тиран, суддя, який ставить благо Церкви вище цінності особистості, який відгороджує себе від світу, до якого він посланий. На всі аргументи модерністів консерватори поспішають показати відсутність в них фундаменту, відсутність бажання відділити брехню від правди, світло від темряви. В поглядах модерністів відчувався дух сучасного релятивізму: все відносно, все індивідуально, тому не може бути однакових правил для всіх.

Спостерігаючи за дискусією, я помітив, що серед молоді немає людей із крайньою модерністською позицією. Ліберальні погляди відходять. Священик – «друзяка» – це вже не священик, не отець, не духівник, що було модним в другій половині ХХ століття. Проте існує досить сильна партія ідеалістів, для яких священик має бути фактично ангелом. З одного боку, мені хочеться це пояснити юнацьким максималізмом, мовляв, молодь завжди ідеалізує. Але з власної практики знаю, що серед людей літнього віку – маса бажаючих бачити в священикові ангела. А, можливо, й Бога?


Якось само-собою мої думки після цієї розмови потекли в русло роздумів над так званою сакралізацією духовенства, тобто приписування духовенству характеристик Бога. Хто він, священик: представник Бога на землі чи представник землі перед Богом? Для багатьох язичницьких культур був характерним погляд на священика як на бога. У сучасних християн такий погляд набуває форми віри в безпомилковість та непорочність священика. Людям із таким поглядом важко погодитись, що він ЛЮДИНА.

Для них – він надлюдина, вже майже не людина, а втілення божества. До цієї категорії людей прихильні ті, що шукають в священикові емоційне задоволення. Його відкритість та ніжність завжди можуть замінити батька, матір, брата, чоловіка, друга. З ним такі люди готові сидіти годинами, лише б не думати про реальний світ, де потрібно змагатися, творити, працювати, вчитися.

Наскільки ж великим є бажання створити свій емоційний рай, де я – слухняний Адам, а мій улюблений священик – мій власний (!) господь бог. Християнам набагато важче погодитись із образом священика, як людини, наверненої до Бога. Не дивлячись на те, що він ближче Бога і в силі дії благодаті (звершення таїнств), і в богопізнанні, він – не божество, не ангел – ЛЮДИНА.

Як і кожній людині, йому потрібне людське (в позитивному значенні цього слова), і як кожна людина – може помилятися, може мати недоліки. Не так просто погодитись із тим, що з таким священиком не створиш раю, що доводиться разом із ним кудись плентатись все життя, де Бог обіцяв Рай тобі і йому. Йому, як і тобі притаманні сумніви та помилки, як і тобі – доводиться сповідатися.

Складніше в такій людині шукати опору, духівника. Але десь глибинними фібрами душі відчуваєш, що тут реальність, не дивлячись на те, що вона не така вже й гарна, як нам хотілось би її малювати. Виходить, що все наше життя часто нагадує впертість дитини, яка капризує, яка замість того, аби йти додому, намагається побудувати свій будиночок, навіть якщо знає, що це тупий та недовготривалий каприз. Бог не втілюється в священику, а тільки діє через нього.

Рай ніколи не буде побудований на землі навіть найсвятішим священиком, оскільки Рай – поза цим земним життям. Мені, як священику, залишається лише молитися за всіх нас, християн, щоб Богом для нас був Господь Бог, щоб священик був духовною ЛЮДИНОЮ, який знає Шлях, і щоб рядовий мирянин ніколи не шукав раю на землі. Раю тут немає, він – на небесах (по тому боці життя). А тут на землі для нас відкритий тільки Шлях.

Крадіжка є одним зі способів поведінки, який найбільше турбує батьків: часто вони вже бачать у своїх дітях злодіїв за ґратами. Звісно, крадіжки не можна недооцінювати; але вона й не повинна викликати надмірних реакцій. Вважається, що всі підлітки принаймні раз у своєму житті щось украли. В певному сенсі, крадіжка — це соціальна поведінка, яка вимагає дослідження. Часто діти хочуть побачити, як це, коли щось вкрадеш; найчастіше привласнюють дрібні предмети, один із незначних товарів — якийсь спрей, пачку скріпок тощо. Більшість дітей цілком правильно реагують на скоєну крадіжку: після того, що трапилося, мають докори совісті, постійно про це думають, і, врешті‑решт, зізнаються в тому, що трапилося. Навіть, якщо їх не впіймали на гарячому, то ця подія викликає у них неспокій. Здобувши врешті такий досвід, вони задовольняються цим одним разом. Натомість є підлітки, для яких це стає звичкою, і вони насправді вже неспроможні відрізнити, чи вони ще в порядку, чи ні. Що робити? Крадіжки стаються в усіх соціальних групах. Батьки часто запевняють мене, що їхні діти навіть у віці від восьми до дванадцяти років розповідають їм усе і в жодному разі не можуть бути потенційними злодіями, коли в класі стаються крадіжки. Яка помилка! Абстрагуючись від того, що добре заздалегідь навчати дитину змалку, чим є власність, — багатьох батьків лякає ситуація, коли в сумці для сніданку свого малюка раптом знайдуть якусь іграшку сусідської дитини. Малі діти не дуже розуміють, що їм належить, а що ні. Іноді вони так сильно хочуть мати якусь річ, аж кінець кінцем переконують себе, що це їхнє, або що їм цю річ подарували; часто не знають напевно, як стали власниками цього об᾽єкта. Вони найчастіше мають неясне відчуття, що щось не в порядку. Тут потрібно пояснити дитині, що неправильно забирати речі, які їй не були подаровані. Наполягайте на тому, щоби дитина повернула річ, яку забрала. Коли справу буде вирішено, похваліть малюка, ба навіть нагородіть якоюсь дрібничкою. Після цього подія має бути стерта з пам'яті. Якщо йдеться про школярів — важливо, аби вкрадені речі були повернені особисто, діти також повинні вибачитися; незалежно від того, чи справа закінчиться в суді для неповнолітніх, чи ні. Потрібно також брати до уваги негативні наслідки. Безглуздо кричати чи бити дитину, а також задовго розводитися про наслідки, які тягне за собою крадіжка. Важливо, аби дитина чи підліток зрозуміли, що його/її батьки не стануть терпіти такої поведінки, і тут не допоможуть жодні переконливі виправдання. Крадіжка залишається крадіжкою. Дитина не повинна залишати собі крадене, навіть якщо неможливо визначити його власника. Звісно, не раз добре застосувати покарання як своєрідний стимул. Наприклад, заборонити дивитися телевізор на тривалий час, відвідувати тренування або піти на концерт. Якщо буде заява до органів правопорядку, то необхідно, щоби був складений протокол цього випадку; можливо, дитину допитуватимуть у відповідних органах Коли все владнається, потрібно справу закрити і повернутися до нормального життя. Варто пам'ятати, що діти, які не крадуть, радітимуть нагородам, отриманим від батьків або вчителів за те, що така поведінка їм чужа. Якщо крадіжки повторюються, попри вжиті заходи, потрібно звернутися до фахівців.

Заведіть у себе вдома, скаутській домівці такого симпатичного хлопця - іграшку чи ляльку на виступ скаутського гуртка в таборі, який стане невідємним атрибутом і допоможе вам у вашій перемозі у експресії на змаганнях на вечірній ватрі. Він зроблений своїми руками стане відмінним подарунком рідним і близьким. Щоб зробити цього доброго дідуся вам не знадобляться якісь особливі навички, а в якості матеріалу використовується утиль, який знайдеться практично в будь-якому будинку: втулки від скотчу, капронові колготки і обрізки тканини.

 

Для створення цього оберегу нам знадобляться:

  • Втулки від скотчу, поліпропіленових стрічок або щось, чим зможете замінити. Наприклад, обрізок труби або рулону, що залишився від лінолеуму
  • Одноразові пластикові ложки
  • Шпагат
  • Обрізки тканини для костюма
  • Пакля
  • Олівець, ножиці
  • Мішковина, наприклад старі мішки від картоплі, попередньо випрані
  • Голки (звичайна і циганська), нитки (звичайні і вовняні) під колір костюма
  • Капронові колготи.
  • Синтепон або інший наповнювач
  • Дріт
  • Картон
  • Термоклей
  • Декор: ґудзики, стрічки, намистини або бісер
  • Пластикові очі і рум’яна

Для тіла і голови нам знадобляться три втулки від скотчу або стрічки. У середній втулці робимо отвори для дроту. Вставляємо дріт – це будуть ручки домовичка. Довжину ручок визначаєте самостійно – хочете, щоб домовичок і п’яту почухав і потримав що-небудь в ручках – робіть їх довшими.

Коли дріт буде на місці, скачайте невеликі кульки з синтепону, загорніть їх в капрон і прикріпіть до дроту з двох сторін, як на фото. Повинні вийде ось такі мішечки-долоньки.

Збільшуємо повноту рук за допомогою синтепону і шиємо рукава з тканини під колір костюма. Беремо голку й нитку і прошиваємо пальчики на долоньці.

Тепер займемося головою домовика. Візьміть іншу втулку, обтягніть її капроном, зав’яжіть внизу вузол, а зверху поки залиште відкритою, як показано на фото.

Заготовки для носика і щічок робимо з синтепону – скачайте дві однакові кульки для щічок і одну побільше для носика. Кульку для носика обтягніть капроном, краї капрону зшийте ниткою. Помістіть кульки синтепону під капрон на втулці, а носик пришити або приклейте зовні. Зауважте – капрон зверху. Приклейте оченята.

Склеюємо три втулки. На даному етапі одягаємо домовичка в костюмчик.

Робимо ніжки. Розріжте гарячим ножем пластикові ложки, обклейте їх мішковиною або будь-якою іншою тканиною, приклейте до тіла.

З паклі робимо чубчик, вуса або бороду, приклеюємо. Замість паклі можна використовувати залишки пряжі або грубі нитки мішковини. З квадрата мішковини 22 на 22 см шиємо ковпак. Розмір ковпака залежить від діаметра втулки.
Закладаємо один кут квадрата мішковини, це буде лицьова сторона – підворот ковпака. Прошиваємо дві бічні сторони квадрата.

Приміряйте ковпак і придумайте як загнути його кінчик або ж можна залишити його стирчати!

Щоб добрий дідусь став стійким і нікуди не завалювався, ставимо його на картон, обводимо і вирізаємо підставку. Приклеюємо ляльку до основи і декоруємо косою з мотузки, тасьми чи тканини.

 

Залишилося тільки прикрасити наш витвір і дати йому що-небудь в ручки. Зробити домовичка своїми руками виявилося зовсім нескладно – трохи терпіння, часу і ось результат! Ось він який симпатичний вийшов!

😉Запрошуємо до «співпраці»🙃
👉Обмін ідеями щодо літнього дозвілля👈
Літо цьогоріч насправді незвичне і по-своєму унікальне. (сподіваємося, що ТАКОЇ 😒«унікальності» більше не буде:)
🔥Актуальним стає питання щодо незабутніх літніх днів – подій, пригод, свят та буднів.

🔸Вже маємо ідею від наших постійних читачів і з радістю ділимося з вами
◽️Років так 30-40-50 тому (ніби вчора це все відбувалося!) головним літнім заняттям дітей у селі було… «пасти корову» (гусей, качок, індиків, овечок…)
◽️Не тільки сільські діти, а й ті містяни, що проводили літні канікули у бабусі у селі, не були позбавлені такого задоволення)) Тут навіть було присутнє своєрідне «кар’єрне зростання».
🔺Вершина – «пасти корову» ) Це вже «не для дітлахів»… Це вже – пригода!
◽️Скільки цікавих історій і легенд пов’язаних з цим заняттям!
😋👌👍А якими смачними були обіди!.. Дві добрі скибки хліба, а між ними - гарненько засмажена апетитна яєчня!
- А тоненькі шматочки сала, що так заворожуюче шкварчать на патичках впритул до 🔥багаття!
- А вода з прохолодного джерела!
- Куди там тій фанті й пепсі!😜

Та це жодним чином не просто ностальгійне зітхання, типу: «от раніше було життя!»
Живемо «тут і тепер» і власноруч створюємо радісні моменти для себе і своїх дітей.

💪Тож - до роботи!
🔸Нам знадобиться:
Перше та головне – бажання провести час усім разом, усією сім’єю  Друге, третє і так далі) - сіно, палички, шматок тканини, ґудзики, фантазія і гарний настрій!
◽️До питання про сіно. За ним не обов’язково їхати у село чи на поле. Запросто можна роздобути цей матеріал і у місті. Адже у когось є власний газон, який час від часу підстригається, у когось є сусіди з таким газоном, чи просто подвір’я, на якому росте трава. Так от. Цю траву потрібно висушити (можна навіть на балконі)
◽️У крайньому разі - у зоомагазинах продається сухе сіно для домашніх улюбленців-гризунів. Не дорого, та вже дивіться самі.
🔹Робимо з висушеної трави (тобто, сіна) кульки
🔹Щільно обмотуємо їх нитками
🔹З тканини робимо «личко» овечки, з ґудзиків - оченята, малюємо ротик і носик, закріплюємо
🔹З невеликих гілочок робимо ніжки

Весь процес виготовлення овечок ми використовуємо як гарний привід для спілкування:
- Збагачуємо знання дітей (ну і свої власні, якщо підготуватися заздалегідь) про цих тварин
- Пригадуємо та розповідаємо казки з овечками у головних ролях
- Малюємо кумедні та веселі картинки, листівки для далеких та близьких родичів
- Розповідаємо дітям про те, як проходило ваше літо, чи літо ваших батьків (дідусів і бабусь)

Усе це додаткова нагода для знайомства з сімейною історією, традиціями, легендами.

🔹Нарешті наші овечки готові - йдемо їх випасати! Слідкуємо, щоб вони не повтікали і не загубилися!
😎Для татусів є можливість спробувати себе у ролі вовка, якого пастухам треба відігнати від отари😁)))

🔸Після прогулянки заганяємо нашу отару додому) (можна на балкон) і насолоджуємося прекрасним літнім запахом, враженнями і смачною вечерею
💥Тут вже проста яєчня зайде краще ніж найвишуканіша піца)

Ось така от ідея. Якщо вона вам сподобалась і вам вдалося втілити її у життя – пишіть і надсилайте нам ваші фото
Діліться вашими ідеями літніх пригод!

Завжди ваші у Христі та скаутингу❤️

#лето #идеи #дети #досуг #літо #україна #дітиукраїни #здорованація #католики #сімейніцінності #духовність #виховання #воспитание #Скаутство_Жвррпи_в_Україні

 

Оскільки в Україні святкують День матері, то виникає логічне питання - коли ж своє "професійне" свято відзначатимуть чоловіки-батьки? Про те, коли в Україні святкують День батька та на який день це свято припадає у 2020 році - читайте нижче. Коли святкують День батька в Україні День батька у нашій країні офіційно святкувати почали зовсім нещодавно - з 2019 року.

Таким чином, цього року це повинно відбутися всього вдруге. У травні минулого року Кабінет міністрів схвалив проект відповідного указу президента, призначивши святкування Дня батька щорічно у третю неділю червня. дата Нинішнього року всіх татусів України можна сміливо вітати 21 червня - саме на цю дату припадає День батька.

Що означає свято У Кабміні, засновуючи нове свято, пояснили, що реалізація нормативного акта сприятиме забезпеченню сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї як основи суспільства та підвищенню статусу чоловіка як батька у процесі виховання дітей. День матері, як відомо, у 2020 році святкували 10 травня.

День батька у світі За кордоном свята на честь батька відзначають у різні дати. Наприклад, у США це відбувається 19 червня з далекого 1910 року, а в третю неділю червня День батька святкують з 1966 року. Крім США, у червні це свято відзначають Аргентина, Канада, Японія, Ірландія, Індія, Нідерланди, Туреччина, Словаччина та багато інших країн. У сусідній з Україною Польщі День батька святкують 23 червня, у Німеччині - у першу неділю цього місяця. Грузинські батьки своє професійне свято відзначають 3 жовтня, а італійські - 19 березня.

Поради для молодих Татусів:

Як налагодити тату зв'язок з немовлям

Виділіть час на ігри кожного дня
Щодня відводьте час, спеціально для ігр зі своїм малюком. Зробіть це частиною щоденного розпорядку вашої дитини, щоб вона знала, що скоро гратиметься з татком.

Таткова танцювальна вечірка
Діти люблять музику і обожнюють танцювати. Навіть коли вашій дитині всього кілька місяців, ви можете розпочати танцювальні вечірки. Увімкніть музику (або заспівайте спеціальну пісню), а потім поколихайте під пісню дитину. По мірі дорослішання вашої дитини ви можете допомагти їй стояти і танцювати, поки вона ще навчилась триматись.

Візьміть на себе обов’язок заміни підгузника
Звісно, є фактор часу і ви не завжди біля дитини, але заміна підгузників це також своєрідний спосіб зближення. Так, може трохи попахувати, але чи це не щастя, коли все позаду і ваша дитина щасливо всміхається.

Долучайте малюка до прибирання разом
Тримайте дитину поруч, наприклад, в слінгу коли прибираєте. Так ви і пилососите і розважаєте дитину.

Візьміть лікарняний, коли малюк захворів
Коли ваша дитина захворіє, візьміть лікарняний, це буде надзвичайно важливо для вашого зближення. Також ви можете ходити на планові обстеження чи вакцинації, так ви завжди будете в курсі від лікаря, як вона розвивається і росте.

Плануйте рутину перед сном
Дотримання графіку сну дуже важливе, щоб допомогти дитині нормально спати протягом ночі. Виберіть частину розпорядку, до чого ви хочете долучитись, наприклад, час купання. Це допоможе дитині зрозуміти, що коли тато скаже, що зараз час для купання, то незабаром буде і час сну.

Початок і розвиток культу Найсвятішого Христового Серця

Культ Христового Серця за своєю суттю такий давній, як давнє християнство, бо любов до Господа Ісуса – це істотне в християнстві. Однак візьмімо історію про те, як постало та поширювалося почитання Христового Найсвятішого Серця в такому вигляді, як його нині практикує Христова Обручниця, Свята Церква. Почитання Христового Серця повстало у скромних монастирських мурах. Через невідому, забуту монахиню (тепер св. Марію Марґариту Алякок) Господь розпочав величну епопею Свого Найсвятішого Серця, щоб показати, що це діло не людське, а Боже.

Основою культу і свята Найсвятішого Серця Ісусового є обʼявлення, які Ісус зробив для згадуваної св. Марії Марґарити Алякок.

Жила вона у Франції в 1647 – 1691 роках. Була монахинею Ордену Сестер Візиток у монастирі Паре лє Моньяль. Серед інших відзначалася почитанням Найсвятішої Євхаристії. Кілька разів обʼявився їй Ісус саме тоді, коли вона гаряче молилася перед Найсвятішими Тайнами. Зокрема, три обʼявлення стали основою всесвітнього культу Христового Серця – такого, який тепер маємо. У тих обʼявленнях Господь висловив людям Своє бажання, щоби вони почитали Його Серце, та назвав спосіб, за допомогою якого це робити.

Щоправда, ці обʼявлення приватні, проте Христова Церква їх детально перевірила і схвалила, а саму монахиню Марію Марґариту Алякок визнала Святою. Тому сміло можемо вірити цим обʼявленням. Переглянемо їх послідовно і вникнемо глибше у зміст.

Перше обʼявлення відбулося 27 грудня 1673 року. Св. Марія Марґарита Алякок молилася, як завжди, перед Найсвятішими Тайнами. І от побачила перед собою живого Господа Ісуса, що показав їй Своє Серце. Воно було ясне, сяяло, як сонце, із нього било сильне полумʼя, довкола нього був терновий вінок, окрім того, на ньому було видно глибоку рану, а вгорі – хрест. Показуючи рукою на Своє Серце, Господь звернувся до св. Марії Марґарити Алякок: «Моє Серце горить такою любовʼю до людей, що вже більше не може стримувати в собі жару тієї любові. Через Тебе мусить воно обʼявитися людям, щоб вони збагатилися тими скарбами, які в ньому заховані. Тобі хочу вказати на цінність цих скарбів. Це – цілющі та освячувальні ласки, тільки вони зможуть зберегти людей від загибелі. Для виконання цього мого наміру вибираю саме тебе, попри твою негідність і неуцтво, щоб це виразно свідчило, що це – все моє діло».
Друге обʼявлення було 1674 року. Ісус Христос обʼявився св. Марії Марґариті Алякок під час молитви в монастирській церкві, відкрив перед нею Своє Серце, як і вперше, дав їй пізнати та зрозуміти Свою безмірну любов до людей, та, попри те, пожалівся їй на невдячність людей, що завдають незмірного болю Його Серцю. «Нехай хоча б віддавали Мені любов за любов... На жаль, виявляють тільки байдужість, а на Мої повні любові поклики відповідають Мені погордою. Потіш Мене хоча б ти і винагороди Мене з усіх своїх сил за їх невдячність».

Св. Марія Марґарита Алякок почала виправдовуватися, що не знає, як це зробити. Божественний Спаситель заспокоїв її і вказав на спосіб почитання Його Божого Серця. Нехай якнайчастіше приступає до Святого Причастя (Були це часи янсенізму, що остуджував серця й утримував людей на відстані від Євхаристійного Спасителя). Нехай приймає Найсвятішу Євхаристію що першої пʼятниці місяця. Зрештою, нехай вночі з четверга на пʼятницю одну годину проведе у молитві перед Найсвятішими Тайнами.

Третє об'явлення і головне – відбулося 16 червня 1675 року. Воно – основа і початок всесвітнього культу Найсвятішого Ісусового Серця. Було це в неділю після свята Пресвятої Євхаристії. Показуючи Марії Марґариті Алякок Своє Серце, як це робив і перед тим, Божественний Спаситель озвався до неї ось так: «Більшого свідчення любові не зможеш Мені дати, ніж коли виконаєш те, чого Я від тебе вже давно домагаюся. Поглянь! Оце – Серце, що так сильно полюбило людей, яке ні перед чим не зупиняється, воно навіть знищує і вичерпує себе, щоб тільки показати їм свою любов. А отримую від них стільки невдячності, погорди, неповаги, байдужості та святотатської зневаги цієї Тайни любові. А що вже найбільше Мене болить, то це те, що навіть особи, Мені посвячені, поступають так само зі Мною. Тому-то бажаю, щоб ти посприяла тому, щоб перша пʼятниця після свята Пресвятої Євхаристії була святом особливого призначення, щоб у той день віддавали Моєму Серцю честь через приймання Святого Причастя та щоб переблагальними молитвами винагороджували Мене за зневаги, яких зазнаю під час виставлення Найсвятіших Тайн. А Я обіцяю тобі, що Моє Серце розкриється широко, щоб щедро зливати потоки ласки на тих, що Йому цю честь віддаватимуть і подбають, щоб інші віддавали».

Ще більше почала виправдовуватися Марія Маргарита Алякок та просила Господа Ісуса, щоб вибрав когось іншого для втілення цього діла, бо ж воно понад її сили. Як невідома замкнена монахиня в змозі це виконати? Тоді Божественний Спаситель указує їй на о. Клаудія Кольомбʼєра, який вестиме діло як слід. Цей священик єзуїт доклав усіх зусиль, щоби здійснити бажання Божественного Спасителя.

У монастирських мурах народився культ Христового Серця. Згодом він охоплював щораз ширші кола, поборював безліч труднощів, виявлявся у благословенні та святості життя та вчинив, урешті-решт, так, що сьогодні немає навіть закутка у Христовій Церкві, де він не приносив би благодатних плодів. Понад півстоліття тому зволив Ісус глянути і на наші землі й розлити на них благословення й цінності Свого Найсвятішого Серця. До цього також залучив синів св. Василія Великого. Це – запорука благословення для них самих і для їхньої майбутньої діяльності. Під святим стягом Божественного Спасителя підемо сміло в бій за Боже Царство, незважаючи на опір і завзяття посланців Сатани. Робитимемо це сміливіше, бо культ Христового Серця не опирається тільки на приватне обʼявлення, але й на святу, чисту Христову Обручницю, Католицьку Церкву, яка не тільки схвалює саме цей культ, а й не припиняє закликати всіх до найбагатших джерел Христового Серця, наділяючи його численними відпустами та встановлюючи урочисте свято Найсвятішого Христового Серця.

Обʼєкт набожества до Найсвятішого Серця Христового

Насамперед звернімо увагу на дві правди християнської віри, а саме:

1) в Ісусі Христі, Богочоловікові, є дві природи – Божа та людська, – які тісно, нерозривно злучені в Особі Божого Слова. Людська природа Ісуса Христа існує не незалежно, і є особою Божого Сина;

2) саме через особову злуку з Божим Словом, людській природі Ісуса Христа цілим та окремим її частинам належить Божий культ. Коли віддаємо честь людській природі Господа Ісуса, то беремо її не окремо від Слова, а разом з Особою Божого Сина, з якою вона існує, живе і розвиває свою діяльність. Усяке вшановування й адорація, яку віддаємо Душі, Тілу і Крові Господа Ісуса, стосуються Особи Божого Слова.

І. Про що йдеться, коли говоримо про Ісусове Серце?

1. Передусім йдеться про фізичне серце у прямому значенні, тобто орган тіла, що бʼється у грудях й оживляє тіло. Христовому Серцю, взятому в цьому значенні, належить честь і поклін, тому, що воно через іпостатичну подібність є Серцем Божого Сина. Та не берімо його окремо, а таким, яке воно насправді є – живе, те, що було зранене на Хресті, яке тепер прославлене і щасливе в небі. Це живе Серце, що перебуває містично в Найсвятішій Євхаристії, нерозривно та навіки злучене з Особою Слова. Саме цей орган Христового Тіла, в якому концентрується та обʼявляється природне життя, шануємо, почитаємо і віддаємо йому поклін. Проте Ісусове Серце у прямому значенні – це предмет цього набоженства і культу, й не тільки.

2. Під серцем часто розуміємо волю, любов. Інколи кажемо: «Той і той має добре серце». «Моє серце бажає, тужить, болить»: це означає, що воля бажає. «Він зранив моє серце»: цим хочеш сказати, що зранив твою любов, зневажив тебе. «У нього лукаве, погане серце», – цим висловлюєш, що той чи той поганий, лукавий і має підлий характер. Коли говоримо про Ісусове Серце, то потрібно розуміти не тільки серце у прямому значенні як орган тіла, поєднаний з Особою Слова, а також серце образне – тобто волю Господа Ісуса, а передусім найвизначніший акт волі Ісуса Христа, тобто – Його любов. Любов Господа Ісуса є двояка – Божа і людська – залежно від двох її принципів-джерел: Божої і людської волі в Ісусі Христі, що відповідають двом Його природам, носієм яких є Особа Божого Сина. Серце в переносному значенні – це Божа і людська любов Ісуса Христа, яка теж є обʼєктом культу Христового Серця.

Цієї боголюдської любові не беремо окремо, а разом з її природним виявом і знаком-символом, тобто природним Серцем Христовим. Отож і одне, і друге – предмети цього культу. Серце разом з любовʼю, а любов – із Серцем. Не ділимо Господа Ісуса – честь віддаємо Йому цілому, а наголошуємо передусім на любові, символ якої – Серце.

Це треба завжди памʼятати, щоб не виникало суперечок та щоб при потребі можна було дати належну відсіч тим, які наважуються безбожно атакувати культ Христового Серця, доводячи своє твердження тим, що вони приймають і почитають цілого Ісуса Христа і рішуче не погоджуються поділяти Його. Та нікому не слід забувати про те, що цілий, живий Ісус Христос не позбавлений ні любові, ні її природного символу – серця. Хто виступає проти культу Христового Серця, ділить Господа Ісуса. Віддаючи честь і поклін Христовому Серцю, поклоняємося і почитаємо цілого Господа Ісуса в Його Божій Особі – Слові.

На це виразно вказує і Сам Ісус Христос, бо, обʼявляючи св. Марії Марґариті Алякок своє Серце, що билося в Його грудях, чітко говорить: «Ось це Серце, яке так сильно полюбило людей». До того ж закликає її саму, а через неї всіх людей, щоб ушановували Його любов, виражену Серцем.

II. Чому слід почитати Христове Серце?

Тому, що воно гідне любові й почитання. Воно тісно злучене з Божою Особою Сина, воно – найсвятіше, вільне від гріха і повне ласки й правди. Воно збагачене всіма чеснотами, до того ж, у найвищому ступені, воно святе Божою святістю, воно – Серце Бога, в якому всі скарби та багатства. У ньому концентруються всі думки, бажання і наміри Господа Ісуса, в Ньому – джерело життя і всіх Його вчинків. Хто в змозі зрозуміти та висловити велич і гідність того Серця?

Захоплюйся цим величним Серцем, віддай йому поклін, розбуджуй акти любові та прагни збагатитися цінностями цього Серця. Проси Господа Ісуса, щоб сформував твоє серце на зразок Свого Серця. Не було й не буде ніколи такого шляхетного й кришталево чистого характеру, як в Ісуса! Чим більше буде в тебе тих рис Божественного Учителя, тим ліпше для тебе. Обдумай, як тобі планомірно проводити цю працю над засвоєнням прикмет Христового Серця в твоєму майбутньому житті. Не йди навмання. Почни від сьогодні, постановляючи у тому чи тому наслідувати Ісуса, свого Спасителя і Вчителя. Подумай, що би ти міг зробити у цій справі для свого ближнього. Не пропускай жодної нагоди.

ІІІ. Що бажає Господь Ісус Тобі?

Ісус Христос хоче збагатити тебе Своїми скарбами, яких у Нього безліч. Він хоче з тобою поділитися. Він бажає, щоб ти Його глибше пізнав, полюбив, пройнявся Його духом та наслідував – тобто засвоїв собі Його думки, бажання, почування та щоб жив Його життям настільки, щоб ти міг сказати разом зі Св. Павлом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20).

Культ Найсвятішого Серця Ісусового

Здорове ставлення до освячення і вдосконалення людини не може нехтувати тією допомогою, яку дає їй культ Христового Серця. Нам, духовним дітям, не годиться стояти осторонь від Найсвятішого Христового Серця, а навпаки, потрібно стати в перші ряди Його ревних прихильників.

У цьому розважанні прагнемо показати, як повинен бути організований культ Найсвятішого Серця Ісусового, щоб зродити бажані плоди. Саме Христове Серце в такому вигляді, в якому нам зволив Його обʼявити наш Божий Учитель, указує, як належить Його почитати та в яких напрямках розвивати.

Поглянемо на це – достойне найбільшої любові – Серце. Придивімося до знаків-символів, які є на ньому, та задумаймося над їхнім значення. Як Ісус обʼявив колись Своє Найсвятіше Серце св. Марії Марґариті Алякок, то, вказуючи на нього, сказав: «Ось Серце, яке так сильно полюбило людей». З нього виходили ясні промені світла, воно палало вогнем: сильне гаряче полумʼя виходило з Серця й оточувало хрест, що був над Ним, на ньому було видно глибоку рану. Нарешті, це Серце обвивав довкруги терновий вінок, який своїми гострими колючками впивався в нього. Розглянемо всі чотири символи. Вони приховують глибокі правди.

Ясні промені світла

Розходяться вони на всі сторони, повсюди, у всі напрямки. Не бліднуть вони, не слабшають, а навпаки, міцнішають та розʼяснюють своєю появою найбільшу темряву.

1. Це проміння нагадує нам, що Божественний наш Спаситель, Ісус – це світло, що має світити нам і цілому людству на дорозі життя у будь-яких обставинах, якими б вони не були. Справді, Богочоловік, Ісус Христос – світло, яке розʼяснює не тільки дочасне і показує його справжню цінність, але й кидає ясні могутні промені на шляхи, якими слід прямувати нам до невидимої, чудової Небесної вічності. Воно вказує на небезпеки, яких нам слід оберігатися, щоб не зійти на манівці, воно, заразом, скеровує в єдине правильне русло, щоб у нього ми спрямували всі наші зусилля й діяльність. Щасливі – хто йде за цим світлом!

Святий євангелист Іван, на початку своєї Євангелії свідчить про Божого Сина так: «У Ньому було життя, а життя було світлом людей. І світло у тьмі світить, і темрява його не обняла. Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ» (Ів. 1, 5-9).

У Господі Ісусі світло та життя – єдині. Його слово – це слово життя. Де світло Христове, там і життя Його. Де немає Христового світла, там – смерть, руїна.

Пустим стає серце людини, якщо його не обігріває і не оживляє світло Христової правди! Немає святості, немає богоугодних учинків без тісної злуки з правдою – Христом!

Святий старець Симеон також вітає Господа Ісуса словами: «Світло на просвіту поганам, і славу Твого люду – Ізраїля» (Лк. 2, 32).

Сам Ісус звертається до всіх: «Я – світло світу. Хто йде за Мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Ів. 8, 12).

2. Христос-Господь – це світло.

Ця річ важлива, зокрема, для нас, у нашому прагненні до досконалості. Божественний Спаситель освітлює нас і вказує дорогу своєю наукою і своїм життям.

Своїм Словом Ісус пояснює всі сфери нашого життя, повчає, як нам владнати наші взаємини з Богом стосовно нашого оточення і себе самих, показує, чого нам остерігатися, а що робити, щоб догодити Богові й досягнути своєї мети. Подає також усі засоби, які потрібні, щоб переможно вийти із завзятої боротьби з царством гріха, точно і витривало сповняючи Божу волю.

Божий Учитель своїм прикладом учить нас, як нам діяти відповідно до обставин, в яких доведеться нам розвивати свою діяльність, та які, як відомо, змінюються і ставлять до нас щораз інші вимоги.

Немає, навіть складних, обставин, у яких би Господь наукою і прикладом Своїм не повчав нас, як нам у них поводитися й вибрати те, що гарне, святе, миле Богові.

3. Світить це Боже сонце всюди і безупинно, та не всі бачать дорогу, якою їм іти, і не оглядають краси надприродного світу, і не всі бачать видимий світ, а тільки ті, що не закривають своїх очей від проміння природного сонця. Щойно тоді Ісус в змозі освітити нас Своїм благодатним промінням, коли засвоїмо Його Божу науку й ознайомимося детальніше з Його життям, а у конкретних обставинах будемо роздумувати про те, чого вчить нас Господь Своїм Словом як прикладом. Під час такої рефлексії наче у дзеркалі відбиваються промені «Сонця Правди». Такому перед ногами стелиться чіткий Божий шлях – такий не буде блукати в темряві, а житиме серед блиску ясного дня.

Тому перше і головне наше завдання – це ґрунтовне вивчення науки і прикладу Доброго Пастиря, який каже нам: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до Мене і пʼє. Хто вірує в Мене, ... то ріки води живої з нутра його потечуть!» (Ів. 7, 37-38).

Св. Василій Великий визначає у 43-му правилі свою василіянську аскезу словами: «Бути християнином – це, властиво, не що інше, як наслідувати Ісуса Христа в людській природі згідно з покликанням кожного».

Хто не навчився так розважати науку і приклад Господа Ісуса, хто своїм розумом безупинно не звертається до цього Сонця святості, той йтиме навмання; ким будуть керувати пристрасті та хвилеві настрої, той ніколи не буде абсолютним аскетом.

4. В цьому нашому прагненні до досконалості, допомагає нам почитання Христового Серця через світле проміння, що виходить з нього. Знання науки та життя Господа Ісуса є обовʼязковою передумовою для Його любові, а саме, ніжна гаряча і жертвенна любов до Господа Ісуса – це основа святості й досконалості.

Хтось, може, запитає, чому таке важливе це розважання про Слово і приклад Божого Учителя? Саме тому, що внутрішнє духовне життя не розвивається через бездушні механічні дії, а навпаки, воно зростає, розвивається й обʼявляється через свідомі та добровільні дії, тобто моральні поступки. Аскет не сміє бути бездушним автоматом. Людину не можна пустити, наче якусь машину на рейки. Для неї механічні дії не мають ніякої цінності. Бездумні голови не робитимуть поступу на Божій дорозі.

Проте ці роздуми мають бути компасом, який повинен унормовувати все наше життя у будь-яких обставинах: з ранку до вечора, коли ми самі чи в товаристві, коли нас бачать чи ні, коли ми вдома чи поза домом, у дорозі чи у праці, коли ми зі своїми чи чужими, на приватній молитві чи в церкві, під час трапези й на відпочинку, в словах та в усіх наших учинках.

Ясні промені світла, що виходять зі свого осередку – Христового Найсвятішого Серця – нехай нагадують тобі, що Ісус – світло для нас, нехай заохочують тебе до безупинного вивчення Його науки і прикладу. Нехай, урешті, закликають тебе до наслідування Ісуса, а найголовніше – до засвоєння характерної риси Його Серця – спраги завжди й у всьому подобатися Богові (див. Ів. 8, 29).

Вогненне полумʼя

Це – другий знак-символ, який ми бачимо на образах Христового Серця. Цей вогонь – не слабкий, придушений, а живий, великий, полумʼяний, багатий!

Яке значення має цей вогонь, що горить і ніколи не згасає у Христовому Серці?

Він нагадує нам про любов Господа Ісуса, нашого Доброго Пастиря, до нас. Хто матиме відвагу людським словом говорити чи писати про любов, якою горить до нас Боже Серце? Св. євангеліст Іван, що мав щастя спочити на Христовому Серці й відчути Його биття, описуючи любов Господа Ісуса до нас, людей, висловився дуже коротко: «Ісус... полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Ів. 13, 1). Його любов така велика, незрозуміла, невимовлена, як великий, неосяжний сам Бог, бо ж це – любов Божого Серця. Її початок сягає найдальших берегів вічності, а кінець потопає в тій же безмежній вічності. Вона вища за небесні вершини, глибока, як пекельна прірва. Ні час, ні простір, ні вічність не охоплять її.

А яка вона, ця Любов, вияви якої є чудесними й непізнаними? Вона є причиною того, що Божий Син, покинувши багатства та красу неба, зійшов у нашу долину плачу, щоб нас піднести і збагатити. Вона спонукала Доброго Пастиря, щоб Він покинув девʼяносто девʼять овець у небесній отарі, а пішов за однією, яка заблукала. Ця Любов доводить милосердного Самарянина до того, що Він схиляється над нещасною жертвою розбишаки, щоб вилікувати його рани і цілком повернути здоровʼя. Вона сердечно співчуває та плаче одночасно з нами. Вона все дає нам, навіть найцінніше життя Богочоловіка, і саму себе як цілопальну жертву. Словом, любов Христова – безмірна, безкрайня!

«Ось це Серце, що так полюбило людей!» – каже сам Господь, указуючи на Своє Серце, і саме ця полумʼяна, безкорисна, жертовна любов Христового Серця має нас пробуджувати до взаємної, сердечної, щирої, жертовної, святої любові. Любов, це – основа здорової аскези, святості та досконалості! Вона – запорука спасіння! Вона – головний стимул усіх наших богоугодних, достойних діянь.

Ця наша любов не має обмежуватися молитвами, піснями, зітханнями, але має виявлятися через справи, тобто совісне виконання Божої волі, завжди і в усьому, зокрема у найдрібʼязковіших справах. «Якщо ви любите Мене, то Мої заповіді берегтимете» (Ів. 14,15), – каже Господь, а далі: «Той, у кого Мої заповіді і хто їх береже, той Мене любить» (Ів. 14, 21). Ця любов має нас спонукати до того, щоб ми у всьому шукали Божого вподобання, заховуючи точно та совісно Божі заповіді. Освячуємося тільки через злуку – зустріч із Богом. А входимо в контакт із Богом, нашим Творцем і Батьком, тільки тоді, коли творимо Його волю. Бо тут, на землі, Бог там, де Його свята воля – найвища норма праведності та святості.

Ця правда вимагає не тільки жертви. Сповнення того, чого хоче Бог, не завжди задовольняє наше самолюбство чи наші примхи. Та нам не слід забувати, що саме у вірності Божій волі – наша сила. Ця сила з Богом – окраса людини.

Хрест і Рани

Вони є на Христовому Серці. Цей вогонь підноситься до Хреста, обіймає його, а він завершує цю любов і додає їй нової привабливості та краси. Рана у Христовому Серці – глибока та болюча. Однак Ісусова безмірна любов її переносить. Його терпіння дуже великі й важкі, надзвичайного болю завдають Його любові, а Він, однак, безупинно їх переносить і виявляється в них щоразу.

Сам погляд на Христове Серце – зранене і застигмоване Хрестом, повинен підбадьорити нас і піднести в наших терпіннях-хрестах, від яких ми не звільнені ніде. Слід памʼятати, що дорога нашого життя не буде вистелена самими пелюстками троянд. Неодноразово гостра колючка зранить наше серце. Любов, що не перейде через випробовування хрестом і терпінням, не багато вартує. Дух жертви та посвяти – це ознака дітей Божих.

Терновий вінок

Він обвиває довкруги це Найсвятіше любляче Серце. Чому гострі колючки вʼїдаються в живе Серце Господа Ісуса?

Цей терновий вінок має своє значення. Він передусім означає чорну невдячність, яку Господь зазнає зі сторони людей за Свою безмірну любов і незчисленні добра, які їм зсилає. На ту невдячність, байдужість, холод і зневаги жаліється Господь св. Марії Марґариті Алякок і Він – великий всевладний Бог – просить у неї розради та потіхи для Свого зболілого Серця.

Співчувай сердечно з Господом Ісусом та намагайся винагородити Йому за ті всі прикрощі та зневаги, частим та достойним прийняттям Святого Причастя. Старайся приводити до цього й інших. Сам Господь того хоче й обіцяє за цей вияв любові велику ласку. Свята Церква збагачує такий акт переблагання багатьма відпустами.

Нам також потрібно, щоб ми ніколи свідомо не зранили своєю безсоромністю, недбайливістю та скупістю Найдобрішого Христового Серця. Не тільки не встромляймо жодної колючки в це Найсвятіше Серце, а навпаки, лікуймо завдані Йому рани бальзамом сердечної молитви та ніжними почитаннями Пресвятої Євхаристії. Нехай Ісусові добре буде між нами, щоб Він не скаржився на нас за негідні вчинки.

Нехай погляд на увінчане терням Христове Серце утримує тебе в рівновазі духа і додасть сили, щоб у таких випадках не піддатися, не зламатися, а витримати до кінця.

Ось як треба розуміти культ Найсвятішого Христового Серця. Він приводить людське серце до пізнання і глибокого розуміння науки Господа, ніжної, жертовної любові до Нього, до наслідування не тільки у гаразді, але й тоді, коли треба пити з Ним із чаші терпіння. Через акти винагороди цей культ має створити нам стрімкі джерела ласки і допомоги, потрібної для успішної боротьби з царством гріха та для розвитку Божого Царства в собі та в інших. Правдиве всеохоплююче почитання Христового Серця допоможе нам швидко робити великі поступи на стежках світської та монашої досконалості й за короткий час досягати її вершин. Вона буде розрадою в нашому житті й насолодою в хвилини переходу з цієї долини сліз у вічність.

Не сторонися Найсолодшого Христового Серця, а злучайся з Ним і перебувай у Ньому. Нехай Його ласкаві промені освічують тебе, нехай сильна палка любов зігріває тебе й розбуджує та підтримує в тобі дух посвяти і жертви для Божої справи, врешті, нехай схиляє тебе до щирих сердечних актів богопочитання нашого Господа та Бога в Найсвятішій Тайні Євхаристії.

Через епідемію коронавірусу зараз багато людей не можуть фізично відвідувати Літургію і приступати до Таїнств. А хатня атмосфера не найкраще служить тому, аби належним чином взяти участь у Службі Божій через засоби комунікації.

Розповідаємо, як налаштуватися на гідну участь в Євхаристії за допомогою трансляції.

1. Відкладіть усе, що відволікає увагу Вимкніть усе перед початком Літургії. Сідайте, вставайте, опускайтеся на коліна, — виконуйте усі дії — як то робите під час Служби у храмі. Наш розум і серце слідують за тим, куди веде наше тіло. Так ми глибше приймаємо духовне Причастя.

2. Облаштуйте простір Запаліть свічки, поставте розп'яття, статуетки або ікони святих та Богоматері. Вберіться так, як на недільний вихід до церкви. Ці практики теж можуть допомогти правильно пережити Євхаристію.

3. Прийміть духовне Святе Причастя Це важливо для тих, хто не може прийняти Причастя фізично. Ми запрошуємо Ісуса бути центром нашого життя. В Євхаристії Ісус стає буквальним центром усього нашого єства, ми отримуємо Ісуса Христа — тіло, кров, душу і божественність — у своє тіло. У духовному Причасті ми приймаємо Його, ба більше, Він приймає нас...

Молитва духовного Святого Причастя: Мій Ісусе! Вірю, що Ти присутній у Пресвятій Тайні Євхаристії! Люблю Тебе над усе, і моя душа тужить за Тобою. Не можу зараз Тебе прийняти в Пресвятій Тайні Євхаристії, тому хоча б духовним чином прийди до мого серця! Запрошую Тебе, відчиняю навстіж двері мого серця, згадуючи Твої слова: «Ось стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчинить двері, Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Одкр 3, 20). Обіймаю Тебе, неначе б Ти вже був у мені, і весь єднаюся з Тобою. Ісусе, моє найвище Добро й моя солодка Любове! Торкнись мого серця й запали його, щоб воно завжди палало любов'ю до Тебе. Це не означає, що ми не можемо рости в святості. Ми можемо вирости ще більше, прагнучи Євхаристії й очікуючи її прийняття.

4. Взивайте до святої Клари Ассизької Святий Пій XII проголосив святу Клару Ассизьку покровителькою технологічних розробок в комунікації. Вона досвідчила багато страждань перед смертю. Тож коли самотньо лежала у своїй келії і страждала від того, що була позбавлена можливості брати участь у Святій Жертві, вона закричала до Бога, і дух Ісуса Христа прийшов до неї в милості своїй. Ця милість Бога насичувала її і давала їй містичне бачення Святої Меси, що відображалася на стіні келії. Вона могла чути гімни та бути присутньою на Святій Жертві, що наповнило її великою благодаттю та втіхою. Тому важливо зараз просити св. Клару про заступництво. Свята Клара Ассизька, молися за нас!

Друзі скаути!

Друзі во Христі!

Пам'ятаймо!

Євхаристія - найбільший дар від Бога нам! І він безкоштовний! Цінуймо це! Головне наше бажання та наш вибір!

Карантин, який оголосили по всій Україні через новий коронавірус, значно ускладнив життя батькам. Оскільки дитсадки та школи закрили на три тижні, дітей треба розважати вдома. Гуляти на вулиці можна і треба, втім, краще уникати скупчень людей, як-от на дитячих майданчиках. Краще прогулюватись парками чи виїжджати у ліс за місто. Ми ж пропонуємо декілька варіантів чим зайнятися з дітьми під час карантину, якими розвагами можна зацікавити дітей, сидячи в приміщенні.

1. Незвичні способи малювання

Відбитки пальців

Правила. Підготуй такі речі:

  • шматочки мочалки;
  • фарби;
  • вода;
  • пензлик;
  • ручки, олівці або фломастери.

Спочатку нанесемо фарбу на мочалку пензликом. Тепер притиснемо до мочалки пальчик. Усе — на папері можна залишати кольоровий відбиток!

 

Незвичні способи малювання

 

Малюнки мильними бульбашками

Правила. У мильний розчин (вода, мило, шампунь) додай акварельної фарби або харчового барвника. Колір обирай на власний розсуд.

Візьми соломинку і дунь через неї в мильну воду, створюючи якнайбільше бульбашок.

А тепер – увага! Візьми акварельний папір та легенько приклади його зверху до бульбашок. Дай просохнути. Щоб зробити папір ще яскравішим, прикладай його до бульбашок на воді різних кольорів.

Малюнки мильними бульбашками

Дмухавки

Правила. Зробити ляпку. Дмухати на ляпку фарби через соломинку в різних напрямках в залежності від задуму. Домалювати необхідне пальчиком, пензлем, жмаканим папером.

фарби

 

2. Ігри з книгами

Фантазер

Правила. Візьміть якусь дитячу книжку з картинками. Уважно розгляньте картинки разом із малюком і придумайте історію, не пов’язану з тією, про яку написана книга. Кілька разів виконайте це разом, а потім дитина і сама долучиться до вигадування.

Детектив

Правила. Інший варіант цієї гри, коли мама чи тато, не показуючи дитині картинку, розповідає, що на ній зображено і зариває книгу. А дитина повинна знайти цей малюнок, орієнтуючись за маминим описом. Потім помінятися ролями: описує дитина, шукаєш ти.

3. Розвиваючі ігри

Будуємо шалаш

Будиночки в дитинстві не будували тільки ледачі. Коли почнете споруджувати з дитиною будинок із табуреток, ковдр, подушок і коробок, самі того не помічаючи, повернетеся у дитинство! І обов’язково захочете спорудити свій особистий шалаш для читання і медитації.

Озвучка

Правила. Коли в телевізорі відключається звук, а на мультики, кіно або новини придумується власна озвучка. Дитина услід за дорослими перевтілюється на справжнього артиста!

Вгадай

Зав’яжи малюкові очі шарфиком і давай у руки по черзі різні предмети: м’яку іграшку, м’яч, тарілку, зернятка, книгу тощо. Завдання дитини – вгадати на дотик, що у нього в руках. Ускладнити гру можна, якщо вгадувати речі по запаху або, наприклад, за смаком.

Тіні

Загадково і заманливо показувати театр тіней на стінці при запаленій свічці. Тут включається фантазія і творчість. Але не варто обмежуватися лише літаючими пташками або гавкаючими собаками із рук. Виріж разом із дитиною з паперу силуети героїв відомих казок, і розіграйте їх за ролями.

театр тіней на стінці

Посадити і виростити рослину

Привчити дитину нести відповідальність і не забувати про догляд. Квітка – не пес чи кіт, тож сильно не заважатиме.

Скарбничка

Зробити скарбничку і навчити дитину правильно витрачати гроші. Можливо, навіть ввести список заробітку. Щоб отримати гроші – треба їх заробити. Полив квітку – 5 гривень, прибрав іграшки – 10 гривень, застелив ліжко – 15.

4. Проста наука

Міні-вулкан в домашніх умовах

Що вам потрібно:

  • cкляна баночка з кришкою, що закручується;
  • рослинна олія;
  • куркума;
  • глечик або прозора ємність.

Змішайте олію з куркумою – олія має змінити колір на жовтий. Тепер залийте олію в баночку по вінця, щоб у баночці не лишилося повітря. Проколіть у кришці дірку й опустіть баночку у воду. Олія легша від води і відразу почне підніматися з баночки нагору, а вода заповнюватиме баночку. У вас запрацює справжнісінький вулкан! Якщо додасте декілька камінців на дно посудини – матимете підводний вулкан.

Танець яйця

Як змусити яйце танцювати? Проведіть цей експеримент – і усе побачите самі!

Що вам потрібно:

1. Яйце (звичайне куряче яйце, не бите, з рівною поверхнею, класичної овальної форми).

2. Круглий піднос із рівним дном.

Покладіть яйце на піднос і намагайтеся плавно робити кругові рухи підносом щоразу швидше і швидше, тримаючи його горизонтально. Яйце на підносі також почне обертатися. У міру прискорення обертання яйце «підніметься» і стане обертатися на одному з кінців: тупому або гострому, зайнявши, звичайно, вертикальне положення.

Що відбувається? Відцентрова сила утримує яйце, подібно до того як розкручена дзига стоїть на площині, а нерозкручена лежить на боці.

Звичайно, цей експеримент потребує певного досвіду і вправності. Ні з першого, ні з другого і навіть із третього разу у вас, більш за все, нічого не вийде. Але варто тренуватися.

Секретне невидиме чорнило

Створення невидимого чорнила – дуже захопливий процес! Ви можете вдати секретного агента, бо маєте свої секретні коди і повідомлення, приховані від інших. Усе, що вам необхідно, – це деякі предмети домашнього вжитку і таємна сила лимонного соку.

Що вам потрібно:

  • Половина лимона;
  • Вода;
  • Ложка;
  • Миска;
  • Ватна паличка;
  • Білий папір;
  • Лампа.

Вичавіть трохи лимонного соку в миску і додайте декілька крапель води.Змішайте воду і лимонний сік ложкою.Умочіть  ватяну паличку в суміш і напишіть повідомлення на білому папері. Зачекайте, доки сік висохне і стане повністю непомітним.

Коли ви будете готові прочитати ваше секретне повідомлення або показати його комусь,  нагрійте папір, тримаючи його поруч із лампочкою.

Що відбувається? Лимонний сік – це органічна речовина, яка окислюється і при нагріванні стає коричневою. Розведений у воді лимонний сік  дуже важко помітити. Коли ви застосуєте його на папері, ніхто не знатиме про його наявність доти, поки папір не буде нагрітий і ваше секретне повідомлення не відкриється. Інші речовини, які «працюють» так само, – апельсиновий сік, мед, молоко, цибулевий сік, оцет і вино.

 

5. Вироби своїми руками

Саморобний блокнот 

Створіть яскравий особистий блокнот для дитини, де можна записувати її графік на день або  на тиждень. Оформіть і прикрасьте разом новий блокнот і внесіть перші завдання для дитини. З таким підходом навіть завдання «прибратися у кімнаті» буде виконуватися з великим бажанням. 

Колаж бажань

Прикрашаємо стіну і вчимо дитину йти до своїх цілей і бажань. Візуалізуємо її мрії і заодно креативно проводимо час, шукаючи необхідний матеріал та вирізаючи потрібні форми.

Іграшки з яєчних лотків 

Що можна зробити з картонних лотків для яєць – та що завгодно! Наприклад, транспортні засоби для любителів машин: вантажівка, мотоцикл, вертоліт, корабель, екскаватор.

 

Чим зайнятися з дітьми під час карантину

 

Скріплюємо клеєм, зубочистками, скотчем. Розфарбовуємо – і нова іграшка готова!

Скаутята - успіхів!

Як можна щодня зростати у своїй відданості Пресвятому Серцю Ісуса, зокрема під час карантину? Кожний з 12 місяців року має в Церкві свою головну тему.

Це чудовий спосіб через обряди, символи, кольори і навіть страви збагачувати наше духовне життя. У час, коли багато людей перебувають на карантині, коли нас зобов’язують обмеження в публічних місцях, зокрема у храмах, багатство традицій і скарби нашої віри можуть стати особливим благословенням. Червень — прекрасний місяць, присвячений Пресвятому Серцю Ісуса.

Пропонуємо вісім способів оживити свій дім любов’ю до Пресвятого Серця.

1.Розпочніть день з Ісусом Я весь місяць молюся вранці до Пресвятого Серця Ісуса. Помістіть цей текст біля ліжка, наклейте на дзеркало у ванній або покладіть на стіл, щоб кожного ранку пам’ятати про молитву: «Ісусе, через Непорочне Серце Марії жертвую Тобі мої молитви, справи, радощі та страждання цього дня в усіх намірах Твого Пресвятого Серця, в єдності з Пресвятою Жертвою Меси в усьому світі як винагородження за мої гріхи, в намірі всіх наших близьких, а зокрема, в намірі Святішого Отця на цей місяць».

2.Прикрасьте стіл Поставте на столі або іншому видному місці образок Пресвятого Серця і свічку або букетик квітів.

3.Вкладіть це в своє серце Залучіть дітей до ручної роботи. Найпростіший спосіб: візьміть вінок із лози, який нагадуватиме терновий вінець, і покладіть на столі в кухні або в їдальні. Зробіть із картону велике серце і покладіть посередині вінка. Нехай кожний член сім’ї напише на серці молитовний намір і/або справу милосердя, яку жертвує Пресвятому Серцю цього місяця. Ще простіше? Просто напишіть свої молитовні наміри або жертви на паперовому серці та помістіть його перед образком Пресвятого Серця.

4.Готуйте для Царя Приготуйте щось на честь Пресвятого Серця. Проста ідея: спечіть або купіть кекси і прикрасьте їх полуницями, порізаними у формі серця. А щоб десерт іще більше асоціювався з Пресвятим Серцем, спробуйте спекти червоні кекси «red velvet».

5.Моліться до Пресвятого Серця Виберіть із прекрасних молитов до Пресвятого Серця свою улюблену. Можете додати коротку формулу до молитви перед їдою. Перед сном можна відмовляти Коронку до Пресвятого Серця Ісуса (св.Отець Піо молився нею щодня в намірі тих, хто просив його про молитву).

6.Візьміть участь в адорації онлайн Візьміть участь в адорації Пресвятих Дарів у храмі по інтернету або по телебаченню, щоб ушанувати Ісуса, присутнього в Євхаристії. Це прекрасний спосіб не лише поглибити віру, надію і любов, а й віднайти мир, розраду і свободу від страху в серці.

7.Заведіть будильник на 15.00 Година Божого Милосердя — богослужіння, нерозривно пов’язане з Пресвятим Серцем Ісуса — нагадує про Нього словами: «О Крове і Водо, що витекли з Пресвятого Серця Ісуса, як джерело милосердя для нас, довіряємо Тобі». Старайтеся відмовляти Коронку до Божого Милосердя щодня о 15.00 — в ту годину, коли Ісус помер за нас. Ця прекрасна молитва залишиться вашою улюбленою, навіть коли закінчиться червень.

8.Створіть сад Пресвятого Серця Це прекрасне заняття для всієї сім’ї. Перед садовою скульптурою Пресвятого Серця, барельєфом, який зображує серце, або зробленою вдома бруківкою з виїмкою у формі серця посадіть квіти на честь Пресвятого Серця Ісуса. До саду Пресвятого Серця пасуватимуть будь-які квіти червоно-помаранчевих відтінків. Діцентра, або або «розбите серце», має кисті квітів у формі сердець, що кровоточать, — символічний образ жертовної любові. Троянди символізують любов і терновий вінок. Інші прекрасні варіанти — це Віфлеємська зірка й каладіум, відомий як «Серце Ісуса».



Сила протистояти та не піддаватись спокусі не прийде від кількості вивчених напам’ять рядків Біблії чи довгого часу, проведеного в пості та молитві, чи посвяті себе духовним справам. Все це важливо і нормально для християнського росту, але перемога не в цьому. Таємниця в тому, щоби побороти страх. Страх – єдина сила злого над людиною. Бог не дав нам страху, це справа рук сатани. Але людина боїться диявола. Боїться демонів. Боїться впасти. Боїться бажань і звичок, які не може змінити. Боїться внутрішніх бажань, які спалахуватимуть і контролюватимуть життя. Людина боїться, що гріх її не залишить. Людина боїться влади сатани, якої той не має. Кажучи: “Я на гачку і не можу зупинитись! Я під владою злого. Диявол змушує мене робити це!” Страх мучить доти, поки ви боятиметесь диявола, ви ніколи не зарадите собі із силою спокуси. Сатана процвітає на страху християн, які бояться диявола і не протистоять йому. Це все брехня. Брехня – це та сила, якою користується сатана для того, щоби приглумити християн. Однак Ісус прийшов зруйнувати силу диявола над омитими кров’ю дітьми Божими. Я часто запитую себе, чому Бог допускає спокуси? Чому допускає і при тому дає сил вистояти? Відповідь проста. Коли ви зрозумієте одного разу, що сатана не має влади, а Бог охороняє нас від падінь, тоді зможете протистояти усьому, що лукавий кине на вас. Ви пройдете через усе без страху впасти! Ми звільняємось не від спокус, але від страху диявола піддатись йому. Ми матимемо випробування доти, допоки не прийдемо на місце “відпочинку” у нашій вірі. Такий відпочинок – це непохитна впевненість у тому, що Бог переміг сатану і він не має прав на нас. Ми будемо наче золото, випробуване вогнем.

 

– Ми запитали маму, бо нам було соромно перед іншими дітьми в школі, які завтра вихвалятимуться подарунками. А ми не будемо. Зранку під подушкою ми знайшли дві мандаринки і пачку мівіни

 

Мама сумно усміхнулася. Вона не чекала, що ми про це запитаємо. Думала, ми й так все розуміли.

Шестеро дітей, господарка, чоловік-aлкoголік… Який Миколай? Вчора в магазині взяла пляшку олії “на запис”. Нерафінованої, бо вона дешевша. Хліб спекла сама, щоправда пісний. Зварила квасолевого супу, без м’яса. Просто картопля й квасоля. Так, на воді. Старалася зводити кінці з кінцями.

– Мамо, а чому Миколай нам нічого не приносить? – ми запитали маму, бо нам було соромно перед іншими дітьми в школі, які завтра вихвалятимуться подарунками. А ми не будемо…

– Ви дурні! Миколая не існує, – сказала старша сестра. Вона читала книжку і навіть не дивилася на нас. Але я помітила сльози в її очах. Змокріли очі й в мами. Але вона знов усміхнулася нам:

– Тепер Миколай приходить до тих, в кого є гроші…

Ми, малі нічого не розуміли. Так і полягали спати. А десь ходив Миколай, піднімав легенько подушки і клав подаруночки чемним дітям.

Вранці ми прокинулися і почали гратися. Мама на кухні розпалювала в грубці. Як тільки почула, що ми граємося, зайшла в кімнату. Вона усміхалася:

– Ви вже бачили, що приніс вам Миколай? – запитала.

Ми на мить завмерли. І всі кинулися до подушок. О, диво! У нас лежали дві мандаринки і кожному по пачці мівіни!!! Не передати те відчуття радості. Миколай нам приніс подарунки!!! Він про нас не забув.

Мама була весела. А ми щасливі.

Лише тепер я зрозуміла, яким болючим було це запитання для моєї мами. Я дивлюся на свого маленького сина і дякую Богу за достаток, мир і злагоду в сім’ї.

Тіште своїх діток. Вони пам’ятатимуть це все своє життя. Я ж ту пачку грибної мівіни ніколи не забуду. Дякую, Мамо (Миколаю)!

Автор – Наталія ЧЕРВАК

Делегація скаутів «Скаутство Європи в Україні» взяла участь в урочистостях – офіційному переданні Вифлеємського Вогню Миру вже цієї суботи усій Європі в столиці Австрії – Відні.Довга дорога варта такої справи - яка без сумніву є Божою справою. 872 км в одну сторону. Загалом 1754 км. Всяка втома зникає після такого духовного піднесення та такої місії.

Перед тим вогник мандрує з Вифлеєму у вогнетривкій ємкості. Цього року естафету для Європи прийняла одинадцятирічна Вікторія Кампенхубер яка першою запалила цей Вогонь Миру. Вона запалила Світло Миру у гроті Ісуса у Вифлеємі. Протягом 33 років воно нагадує світові про послання миру, яке було проголошено у Вифлеємі при народженні Христа. Та в суботу передавала скаутам з усієї Європи та інших континентів - були присутні США, Мексика, Уганда, Уругвай, Австралія, Канада.

Нашій делегації вдалося поспілкуватися з Вікторією та її мамою і сестрою. Які зазначили що моляться за Україну та знають ситуацію в нашій державі. Делегація ГО "Скаутство Європи в Україні" подарували дівчинці Різдвяну українську відкритку. Несподівано та приємно. В які було написане Різдвяне привітання на українськіій та латині і італійській мовах: "Христос Раждається"

Вифлеємський Вогонь Миру як світло тепла, миру, злагоди і сподівання мандрує світом, долаючи кордони і єднаючи християн у переддень Різдва Христового. Ідея Вогню і його простий символізм — мир, радість і братерство — прихильно сприйнялися українською громадою продовж останніх років, становлячи для багатьох з нас доповнення під час святкування Різдва.

Вифлеємський Вогонь Миру постійно горить у Вифлеємі, на місці народження Ісуса Христа. Не слід плутати його з Єрусалимським вогнем, що запалюється на Великдень. Цей вогонь є спомином про прихід на землю Ісуса Христа, котрий є символом любові та миру, визволенням від гріхів. Він визволяє людей з розпачу і дає силу, сподівання та надію.

В скаутському поясненні палаючий вогник символізує очікування в період посту та повну жертовність. Світло є символом випромінювання добра, душевного спокою, любові до людей і до світу. Рівночасно, цей промінчик — це солідарність зі всіма, хто є далеко. Солідарність з убогими, поєднання з Христом, котрий народився в убогості. У XII столітті один учасник Хрестових походів привіз це світло з Вифлеєма як дар для своєї родини і близьких, як символ найбільшого добра.

І через століття саме з рук в руки, від одного скаутського осередку до іншого, творячи «скаутську естафету» та єднаючи скаутів світу, Вифлеємський Вогонь долає безліч кордонів і потрапляє до всіх, хто чекає на світло тепла, спокою та віри.
Вогнем з Вифлеєму люди можуть запалити свічки вдома на Святу Вечерю. Крім того, Вогонь заносять до сиротинців, лікарень, щоб ті, котрі перебувають далеко від своїх родин, могли відчути тепло Вифлеємської зірки. Традиційно Вогонь зберігається в церкві до Йордану — до 19 січня.

Потім його можна погасити. Люди можуть брати Вогонь на кожну Святу Вечерю або гасити раз запалену від Вогню свічку.

Зручно облаштовані траси, інколи навіть зі штучним снігом, лижі, і, звичайно ж, витяг, який підійме усіх на потрібну висоту. Зазвичай зимові гори викликають саме такі асоціації. Але Карпати узимку можуть бути різними, як і гірський відпочинок. Що треба знати перед тим, як наважитись на пішу мандрівку горами розповів львівський фотограф і просто завзятий турист Максим Баландюх. Інтерв'ю надали tvoemisto.tv та Наталія Середюк.

Безпека

Карпати зимою – це часто небезпечно. Навіть відносно простий маршрут може стати небезпечним при різкій зміні погоди. Також зимою значно легше заблудитися, адже усі стежки присипані снігом. Іноді навіть неможливо повернутися назад стежкою, якою ти ішов, бо її у снігопад не розгледіти.

Найнебезпечніша пора у горах – коли змінюється погода. Підступною є також погода у листопаді та березні, коли начебто не зима: одяг часто не відповідний і після дощу, мокрий до нитки, потрапляєш у зиму і замерзаєш. У березневих походах сніг то тане, то знову замерзає. Тож усі схили перетворюється на суцільну ковзанку.

Одяг

Правильно одягнутися і взутися у зимову мандрівку – найважливіше. Дуже класна штука для зимових гір – це термобілизна. Але навіть якщо її немає, то слід пам’ятати, що на голе тіло потрібно одягати те, що не тримає вологи (а не футболку, як це найчастіше роблять). До прикладу, це може бути шерстяний гольф. Бо коли рухаєшся, то тіло нагрівається, але коли зупиняєшся – то мокрий одяг прилипає і стає у рази холодніше.

Важливо, щоб було зручним і якісним взуття. Воно має бути, насамперед, надійним: щоб не промокало і не рвалося. Коли ночуєш у наметі, не варто залишати взуття надворі – воно замерзає і стає настільки твердим, що зранку вже буває важко одягнути. Досвідчені мандрівники беруть його зі собою у намет, обгортають целофаном і кладуть у спальний мішок.

Також завжди варто мати запасні рукавиці. Може трапитись таке, що одна загубилась або її здуло вітром, і рука починає дуже сильно мерзнути. Від цього увесь організм починає лихоманити. Тому бажано завше брати зі собою запасні рукавиці і шапку. Навіть якщо це трапиться не у тебе, то можна допомогти у халепі друзям.

Коли людина рухається, то їй тепло і не треба багато одягу (іноді достатньо лише термобілизни і куртки), але, коли вона зупиняється, то треба одягти щось тепліше. Окрім флісового светра бажано мати пуховку. Це та річ, яка дуже доречна при зупинках. Якщо температура повітря тримається десь на позначнці -5/-7, то загартовані люди обходяться без неї. Але коли мороз сягає -15/-20, то без пуховки дуже-дуже важко. Коли одягаєш цю річ, то почуваєшся дуже комфортно і з задоволенням готуєш їсти, розводиш вогонь, ставиш намет, бо не мерзнеш.

Дуже важливо подбати про те, щоб сніг не потрапляв у взуття. Для цього зручно використовувати бахіли. Без них сніг потрапляє у взуття, тане і черевики стають мокрими. Часто на снігу утворюється корок льоду – фірн. Якщо губиш стежку й ідеш навпростець, то провалюєшся і кожного разу без бахілів штани закочуються і гострі кристалики льоду ранять ногу.

Вогонь

У зимові мандрівки найчастіше беруть пальник (газовий або бензиновий). Якщо ви ночуєте на хребтах Чорногора чи Боржава, то друзок для багаття ви не знайдете. А за допомогою пальника дуже швидко можна все підігріти. І навіть якщо плануєте ночувати у лісі, все ж бажано мати пальник про всяк випадок зі собою, адже взимку часто обставини складаються не за планом.

А ще – зараз з’явилися на ринку така цікава річ як портативна пічка. Досі такі бачив лише саморобні, а тепер вже можна купити у магазині. Це така наче посудина, до якої прилаштовано маленький гвинт. Він від батарейок крутиться і піддуває кисень у вогонь. Жменьки гілочок достатньо, аби за кілька хвилин закип’ятити літр води. І загалом ця пічка легша за термос і недорога. Звичайно, якщо ви зупинились десь у лісі, то можна розпалити й багаття. Але від температури вогню сніг топиться і з часом ваша ватра провалюється у глибоку снігову лунку, іноді на півтора метри.

Їжа

Взимку беремо десь такі ж харчі у гори, що й улітку: бажано швидке у приготуванні, а також – калорійне. І, звісно ж, термос із гарячим чаєм. Особливо добре в таких умовах ідуть горішки, родзинки, солодощі. Але шоколадні батончики взимку замерзають і треба докладати багато зусиль, щоб розкусити їх. Але у цьому навіть свій смак.

 

Мандрівки на лижах

Можна, звичайно, у гори ходити і на туристичних лижах. Їх відмінність від гірськолижних у тому, що стопа ноги має можливість рухатися, а не зафіксована. Так звані «скі-тури» популярні за кордоном, але вже можна зустріти їх і у Карпатах. На туристичних лижах легше пересуватися по снігу, бо не провалюєшся.

Навіть зручніше, аніж на снігоступах. На лижі кріпляться спеціальні стрічки – камуса, які не дозволяють скочуватись назад при підйомі. Своєму досвіду походу на туристичних лижах завдячую Володимирові Горону та Тарасові Бандрівському, які справді досвідчені у цьому виді зимових походів.

Маршрути для першої мандрівки

Зимові гори цікаві тим, що це завжди пригоди. Улітку ти можеш, до певної міри, усе спланувати, а зимою – ніколи не знаєш: дістанешся запланованої вершини чи ні. Все залежить від умов і стану снігу. То є цілком реальна історія, що за гарної погоди по протоптаній стежці ти можеш подолати певну відстань за дві-три години, а якщо сніг свіжий, то не пройдеш і за день.

уже добре ходити тими шляхами, де ти бував улітку. Бо зимою легко заблукати і, якщо це трапиться, то хоча б приблизно зможеш зорієнтуватися.

Для першої мандрівки я б радив обирати маршрути на один день, так звані «маршрути вихідного дня», бо одразу ночувати у горах взимку не бажано.

Хорошим варіантом може стати гора Парашка або ж Лопата. Складніші походи на Чорногору, Мармароси – лише згодом і з досвідченими туристами.

Гора Парашка знаходиться близько 10 кілометрів на захід від містечка Сколе (Львівська область). Це найвища вершина Сколівських Бескидів. Висота гори становить 1268,5 метрів над рівнем моря. Саме з Парашки добре можна роздивитись навколишні краєвиди і, за хорошої погоди, навіть побачити Львів. Маршрут на гору починається з міста Сколе (10 км довжиною і 800 м угору).

Маршрут на гору Лопата складає довжину 8,5 кілометрів та набір висоти близько 800 метрів. Починається цей маршрут в місті Сколе біля мосту через річку Опір, де знаходиться відпочинкова зона. Саме тут впадає в річку Опір Павлів потік та розміщене міське озеро.

Чи варто йти?

Такий відпочинок на любителя, але він не набридає. Бо кожен похід, то якась нова історія, у якій від тебе мало що залежить. Бо ти не знаєш чи вдасться дійти до тої вершини, чи ні. Мені найбільше у таких мандрівках подобається те, що ти «померзнеш» два дні, а потім півроку згадуєш їх, коли лягаєш спати у тепле ліжко. Після подібного відпочинку починаєш цінувати якісь, здавалося б, зовсім банальні речі.

Максим Баландюх – львівський фотограф, засновник і викладач Школи фотографії імені Дієґо Марадони, у минулому – журналіст. Не любить розповідати про себе, каже, що більше про нього розкажуть його світлини. Останні 15 років намагається 2-3 рази за сезон ходити у піші мандрівки зимовими Карпатами, найдовша із яких тривала 4 дні. Має традицію зустрічати у горах першу та останню неділі зими.

Розмовляла – Наталія Середюк
Фото – Максима Баландюха

 

**Ця історія трапилась у сім’ї однієї шкільної вчительки. Сталося все, коли, прийшовши до дому вчителька мови та літератури, відкрила черговий зошит, щоб перевірити домашнє завдання. І в один момент, вона охопила голову руками, емоції переповнювали її вона не могла стримати сліз, не могла сказати ні слова, плач душив її, це був момент, коли час зупинився.**

Її чоловік був неподалік і здавалося абстрагувався від всього, він перебував у своєму телефоні, нічого, не могло відволікти його від цього процесу. Та повернувши голову і побачивши дружину в такому стані, він, у подиві не наважувався завитатись «Що відбувається?». Не залишаючи телефон і не відводячи очей від дисплея, через деякий час , він все-таки запитався, що стало причиною такої поведінки.

Піднявши заплакані очі, дружина подивилась на чоловіка і сказала, що перевіряла домашню роботу своїх учнів маленьке есе на тему: «Моя заповітна мрія!». Чоловік не розумів і подумки відмітив дивну поведінку дружини, без особливого інтересу і участі, все-таки продовжив розмову, щоб з’ясувати, що ж викликало таку бурливу реакцію. Жінка відповіла, що одне есе, перевернуло весь її світ.

Відклавши телефон в бік, чоловік попросив детальніше розповісти, неспокій появився на його лиці, він зацікавився тим самим есе, яке довело жінку до такого стану і захотів прочитати його. У есе було написано:

«Моя найзаповітніша мрія – бути телефоном батьків. Мої мама і тато дуже люблять телефони, це їх улюблені пристрої, вони так багато часу проводять з ними, я бачу, як вони діляться з телефоном всім. Спілкування зі мною не приносить їм такого задоволення, вони годинами можуть не помічати мене.

Коли я прошу тата пограти зі мною в якусь гру, він говорить, що тільки не сьогодні, тому що був важкий день і він дуже втомився. Але я бачу, як він бере в руки свій телефон і вся втома проходить, він може так просидіти годинами.

Коли мама зайнята своїми справами, але вона знає, що я вже більше години чекаю, коли вона приділить мені трохи часу і раптом лунає дзвінок по телефону, вона забуває про мене. І не перерве розмову навіть якщо я заплачу. Мої батьки читають, грають в ігри, вони дбають і дуже дорожать своїми телефонами.

Всі мої прохання побути разом вони не помічають, тому що там в телефоні є важливіші речі ніж я. Коли прошу маму поговорити зі мною, тому що хочу сказати їй щось важливе, вона завжди каже, що трохи пізніше, тому що зараз дуже зайнята, а в руках у неї телефон. Тому я хочу стати телефоном і завжди бути поруч зі своїми улюбленими батьками».

Дружина дочитала і подивилася на чоловіка, вона не очікувала такої реакції, він був схвильований і в очах була біль він співпереживав цьому хлопчині. Чоловік подивився на дружину і сказав «Як би я хотів зараз обійняти цього хлопця». Дружина підняла червоні від сліз очі і відповіла: «Ти можеш зробити це прямо зараз – це написав наш син».

Святий сященномученику Йосафате, згадай, що ти брат наш із крові й кості, тому заступайся в Бога за народ, з якого ти вийшов.

Вчини, наш святий покровителю, своїми могутніми молитвами, щоб у всьому українському народі настала єдність у святій вірі, щоб усі стали дітьми одної Христової Церкви та щоб наш народ, збагачений дочасним й вічним благословенням, прославляв Бога, Який нагородив тебе нев'янучим вінком слави у Своєму Небесному Царстві, Якому належить слава, честь і поклін. Отцю і Сину і Святому Духові, нині і повсяк час, і на віки вічні.

Амінь.

Скаути першого львівського куреня урочисто відзначили в неділю день свого небесного покровителя та заступника - святого Йосафата Кунцевича. Великого священномученика українського народу. Який вір збреіг. Віру передав. Та загинув мученицькою смертю за Христову Віру

Великий мученику Христовий, Йосафате, чудовий взоре християнської досконалості і непереможний апостоле з'єднання Церков! Ти з любові до Бога не відказався ні від яких праць і трудів, і навіть радо пролляв кров і віддав своє життя.
Благаємо тебе, святий покровителю й отче, заступайся за нас і випроси нам непохитності у святій католицькій вірі й ревності за спасіння наших власних душ, душ наших родин, знайомих і всіх людей.

Хоч окреме Боже благословення супроводило ціле життя Йосафата Кунцевича і вже у хлоп'ячих роках володимирські городяни, здивовані, ставили собі питання: Що виросте з цього хлопчини? – то його смерть неначе розкрила тайни Божого Провидіння, а над його гробом зарясніли знаки Божого вподобання. Коли за його життя свідки не відзначили якихось окремих чудесних проявів, то його смерть стала сигналом Божих чудес, які немов вимогли на людях земську прославу Йосафата.
Наука святої Церкви не ставить святости у нерозривний зв'язок із чудами, і не всі Святі були чудотворцями. Зокрема не ставить Церква у співзалежність свідчення найвищої любови з чудесами, не вимагаючи для прослави своїх мучеників окремих Божих знаків – чудес. Та в постаті Йосафата об'єднались в одне: мученик і чодотворець, і його слава засяла з непереможною ясністю. Тому розумно не можна ставити її в сумнів. Люди могли були поставити в сумнів вартість його свідчення крови й життя, але перед ясністю Божих свідчень мусіли уступити всі тіні сумніву. Отже прослава Йосафата стала одночасно Божою і людською, небесною і земною.

1. – ЗНАКИ БОЖОГО ВПОДОБАННЯ – ЧУДА
Найвищий знак Божого вподобання звершився в сінях полоцької архиєпископської палати, коли, по гарячій молитві, полоцький владика свобідно вийшов на смерть і в недільний ранок дня 12 листопада 1623 склав життя у жертву за правду. Це було чудо Божої благодаті, яке ствердили самі таки вбивники, засумнівавшись, в обличчі такого чуда любови ближнього, навіть у тотожності вбитого владики. І від того моменту почали діятися знаки, які стверджували це чудо.


а. – Світляні знаки. – Як подано вище при описі недільного ранку 12 листопада, різні свідки зізнавали про дивні світляні знаки над містом (М. Гурко, Г. Пестрец, Б. Остапів), над палатою (12 витебщан), над тілом убитого владики (жінка О. Щура). Майже п'яти-дневну густу мряку над містом і рікою витебські старожитці, в тім місці і в цій порі року вважали незвичайним явищем, пов'язуючи його зі смертю архиєпископа (П. Чарний; А. Козєрацький і інші). Згадана мряка утруднювала і розшуки за потопленим тілом владики, і тільки якісь дивні світла над водою вказали на місце, де знаходилося тіло. Багато свідків зізнало, що був це саме витебський радник Наум Вовк, головний привідця трагедії, згодом скараний смертю, який оповідав витебщанам, що бачив ясний промінь світла над водою, де лежало тіло Йосафата, про що – як наочні свідки – зізнають Юрій Шапка, жінка Петра Івановича, Корнило Бутак, Петро Іванович і інші(Усі ці свідчення знаходяться за чергою в ДБ, І, стор. 215, 199, 201, 204,- 203,- 211, 216,- зізнання про Наума Вовка дали свідки в ДБ, І, стор. 215 (Ю. Шапка), 208 (жінка П. Івановича), 202 (К. Бутак), 202 (П. Іванович)). Свідоцтво Наума Вовка про те, що він бачив ночами світла над Двиною, набирає окремої ваги, з огляду на його громадське положення (радник) та його ролю в акції проти Йосафата: він же був і першим плодом смерти владики, навернувшись перед смертю до католицької Церкви, і висповідавшись у з'єдиненого священика.

Оповідання, почуті з уст Наума Вовка, особисто ствердив витебщанин Петро Іванович, на власні очі переконавшися про це однієї ночі, коли тіло було вже знайдене (ДБ, І, стор. 202: свідок 91).Про ці знаки свідки другого беатифікаційнного процесу в 1637 р. зізнавали, як про справу загально знану (Лецикович, Ахримович, Ходика, Дягилевич, Кантакузен, Тишкевич, Хмельницький, Косинський(Пор. ДБ, II, стор. 329, п. 17 (Лецикович), 310, п. 17 (Ходика), 299, п. 17 (Ахримович), 285, п. 17 (Дягилевич), 272, п. 17 (Кантакузен), 255, п. 17 (Тишкевич), 242, п. 17 (Косінський), 228, п. 17 (Хмельницький) і інші, в першім процесі 1628 р).


б. – Ненарушеність і краса тіла. – Крім знаків, пов'язаних із тілом Йосафата чи з речами, які належали до нього за життя, про що ми згадували з нагоди його смерти й перенесення тіла до Полоцька(Пор. вище, розділ VII), увагу народу зокрема полонила ненарушеність його тіла, а то й незвичайна, навіть для живого тіла, краса, – помимо тяжких побоїв та довгого перебування в воді, а згодом у відкритій труні. Про це зізнавали свідки-очевидці в першім і другім беатифікаційнім процесі в 1628 і 1637 рр. Олександер Тишкевич, кілька тижнів по смерті Йосафата, побачив обличчя його кращим як за життя(Пор. ДБ, II, стор. 255, пит. 17); те саме ствердив Доротей Ахримович(Пор. ДБ, II, стор. 292, пит. 18), о. Іван Кендзєжовський, єзуїт(Пор. ДБ, І, стор. 150, свідок 54), та 12 витебщан, які зізнавали в Витебську 31 березня 1628 р.(Пор. ДБ, І, стор. 204: свідчення збірне у Витебську); про незвичайну красу тіла зізнавали Федь Сухорук, витебщанин, Григор Ушацький і інші (Пор. ДБ, І, стор. 202: свідок 88 (Сухорук), стор. 215: свідок 108 (Ушацький)). Ще в 1637 році признавали те саме майже всі свідки: Хмельницький, Дягилевич, Ходика, Ахрамович(Пор. ДБ, II, стор. 227, п. 14 (Хмельницький), стор. 284, п. 14 (Дягилевич), стор. 304, п. 18 (Ходика)). А це були люди, які бачили Йосафата за життя щоденно, знали докладно риси його обличчя, барву шкіри, уклад тощо.

Побачивши його по смерті, і то в обставинах, які не сприяють збереженню не то краси, але й ненарушености тіла, вони ствердили чудний контраст між дійсністю й законами природи, сполучуючи цей контраст із святою смертю владики. Крім того, і в 1628 і в 1637 рр. апостольська комісія оглянула тіло Йосафата та списала відповідний протокол. Вислідом інспекції було ствердження ненарушености тіла. Ось що занотовують нотарі полоцького процесу з 1628 р. дня 23 березня, під час п'ятої сесії Комісії:

"Відкривши труну, знайшли ми тіло ненарушеним, на голові і в бороді волосся, яке не було висмикане в часі смерти; бо майже половину волосся бороди було вирвано; можна було добре розпізнати риси людини, не лише рани, але також і синяки; голова, руки, груди, ноги – коротко ціле тіло було гнучке, і кожний член можна було порушувати. Барва цілого тіла була темнувата, а коли ми думали, що тіло може тільки так виглядає, а справді не є ціле, казали ми обтерти рушничком порох з обличчя, і спостерегли, що скіра прилягала твердо до костей, а череп був твердий."(Пор. ДБ, І, стор. 191: оглядини тіла в 1628 р) А в 1637 р. друга апостольська Комісія знов оглянула тіло Йосафата, і ствердила нотаріяльно:

"Знайшли ми благословенне тіло так укладене: На голові була накладена єпископська мітра з червоного шовку, простої роботи, а знявши її було знайдено, що волосся на голові випало й обернулося в порох так, що голова була покрита тільки скірою і м'язами, що було стверджено дотиком рук Всесв. і Високодост. Комісарів. Голова, яка спочивала на червоній подушці, була злучена з шиєю; на голові було видно смертельну рану, на чолі віднотовано удар, на обличчі і на носі знаки від поранень, але ніс і вуха ненарушені. Борода обтягнена скірою і м'язами, але без волосся."(Пор. ДБ, II, стор. 332: оглядини тіла року 1637, дня 21 серпня)

Під знаком ненарушености зразу таки по смерті Йосафата почалась історія його тлінних останків-мощів, із змінами місця, підсоння, термічних, а навіть чисто технічних обставин опіки і зберігання(Пор. нижче: історія мощів Йосафата). І ця історія мощів Святого сталася одним і тривким знаком Божого вподобання для жертви єпископа-пастиря.
в. – Незвичайні психічні процеси. – Між окремі знаки Божого благовоління слід зачислити ті психічні процеси, які почались у людських душах із хвилиною смерти святого. Коли життя й постать Йосафата-єпископа вмілою пропагандою поставлено в центр релігійної боротьби між католицтвом і православ'ям, – він був лише символом і знаком опозиції, яку доведено до останніх людських меж. Коли ж із хвилиною смерти його постать набрала вартости сама в собі та стала предметом оцінки відповідно до своїх прикмет і діл, почався швидкий, незвичайний процес переоцінки, який межує з Божим чудом.

Смерть Йосафата починає діяти як доказ істини. Вже з самого полудня 12 листопада 1623 р. перед витебщанами стає на повний ріст правда: вбито безвинного і вбито нелюдяно; вбито свідомо і прийнято смерть добровільно; вбито за те, що був з'єдинений, і прийняв смерть за з'єдинення. І ці думи почали діяти: почала наростати загальна опінія про мучеництво за віру. Це був посів крови, який почав скоро сходити й рости. Уже в п'ятницю, 17 листопада, над стікаючим іще водою тілом владики приймає єднання, в вірі з убитим владикою полоцький радник – Іван Яковлевич Ходика, який у 1637 р. описав докладно свій психічний процес до віри(Пор. ДБ, II, стор. 303, п. 18, і стор. 310, пит. 16: зізнання Ходики), а за ним підуть сотні й тисячі витебщан і полочан. Зокрема визрівали ці душевні процеси по знайденні тіла мученика та його публічнім пошануванні у Витебську й Полоцьку: багато змінило свою настанову до слів померлого владики та його навчань. Та наглядним знаком справжнього мучеництва за віру, як писав згодом про це римський життєписець у 1643 р., було навернення нез'єдинених по його смерті; "бо не лише його вороги публічно й виразно заявляли, що вчинили зло, але коли за його життя було там багато нез'єдинених, і різні їх збори та молитовні, то по його смерті вони майже всі заникли."(Пор. ДБ, III, під роком 1643: Короткий життєпис)

Між ті психічні чуда Божої ласки треба поставити навернення майже всіх його вбивників, які перед смертю висповідалися й прийняли католицьку віру; між ними був і головний провідник витебських нез'єдинених – Наум Вовк, міський радник. Митрополит й. Рутський, пишучи в 1628 р. з перспективи п'яти літ своє зізнання перед беатифікаційною Комісією, св. Йосафатові приписує зміну на краще настанови православних до католиків, яка заіснувала зразу по 1624 р. в формі загального бажання поєднання, яке виявили навіть православні єпископи, включно з митроп. І. Борецьким. Він пише дослівно: "Знаю, а думаю, що ніхто краще за мене цього не знає, що не нашим знанням, не нашою дбайливістю, не нашим трудом, не нашою пильністю діється те, чого перше не бувало, хоч і ми, і сам слуга Божий працювали більше за всіх інших; а однак не могли ми зм'ягшити твердого каменя роздору, бо це було зарезервоване його крові, чого свідком і Полоцьк і Витебськ, де грозили йому смертю і де його й убили; тепер же вони з загальним розкаянням признають свою провину і просять розрішення."(Пор. ДБ, І, стор. 292: зізнання Рутського з 1628 р)

Та символом тієї психічної переміни, яку започаткувала смерть Йосафата, було дивне навернення Мелетія Смотрицького, його суперника на полоцькому єпископстві, яке згодом єп. Яків Суша описав у книзі: "Савло і Павло Руського З'єдинення кров'ю блаженного Йосафата перемінений тобто Мелетій Смотрицький архиепископ єрапольський, архимандрит дерманський Чину св. Василія Великого", виданій у Римі 1666 р. Потрясений психічно витебською трагедією, Смотрицький виїздить на Схід, щоб установити захитану рівновагу духа та свою віру в правду православ'я. З цієї подорожі він повертається перемінений, і стає головним пропаґатором поєднання українців, щоб "Русь не нищила Руси", а коли переговори в цій справі не привели до скорих і бажаних наслідків, під конець 1627 р. він признає над-владу митрополита Рутського і складає католицьку ісповідь віри(Пор. Листи митроп. Рутського, видані в Римі в 1956 р., стор. 195, ч. 90: лист Рутського до папи Урбана VIII, з дня 10. 7. 1627, пор. ДБ, II, стор. 228, 229, п. 16). Рівночасно він береться за перо і стає апологетом Берестя й берестейської церковної формули. Видавши кілька праць(Напр. Оборона подорожі на Схід, у Дермані 1628 р., Протест проти Київського Синоду, року, 1628,- Паренеза або напімнення, 1629 р.,- Ексетеза або домагання, 1629 р., і Розважання про сім ріжниць, 1629 р), у яких спростовує свої давніші письма, написані проти католицької Церкви, він помирає згодом у 1633 р. в Дермані в опінії святості(Помер 27 вересня 1633 року, з титулом архієпископа Ієрополітанського, який одержав 1631 року від Папи Урбана VIII, пор. Документи Римських Архиєреїв, т І, стор. 488, ч 412: дня 5. 6. 1631. Про святість його життя і смерти прийшли до Риму документи вже в 1634 р. 30 літ згодом прегарно описав життєвий шлях Смотрицького холмський єпископ, Яків Суша (1666 р.)) так, що в Римі носилися навіть з гадкою розпочати беатифікаційний процес над його життям і смертю. Коли в 1664-1666 рр. Яків Суша старався в Римі про канонізацію Йосафата та написав його першу більшу біографію, він получив з ім'ям Йосафата і ім'я Мелетія Смотрицького, – не тільки на підтвердження справи канонізації Йосафата, але для введення справи бєатифікації Мелетія.

Можна сказати, що в літописах Церкви постать Йосафата Кунцевича на довгі віки стає символом незвичайних психічних процесів на шляхах до церковної єдности та неначе пробним каменем визрівання католицької ідеї в поодиноких душах, а то й у цілих християнських громадах(Пор. нпр. умовини з’єдинення черемиської єпархії в 1691-2 рр., ДБ, III).

г. – Чудесні уздоровлення. – Життя Йосафата та його смерть, – вийняте з обставин релігійної полеміки і боротьби, і бачене саме в собі, у своїй внутрішній вартості, – з перших же днів по витебській трагедії полонило увагу всіх християн, без огляду на віровизнання. Клич: убито святу людину, праведника, – викликав у душах людей цілий ряд асоціяцій із життям святих Церкви Христової. Перед уявою людей станув образ Святого – чудотворця, як посередника Божих благодатей. Зокрема східній культ Святих, підсичуваний змістами східньої Літургії, вразив психіку широких народних мас, і Йосафат крім титулу мученика дістає другий, не менше популярний титул – чудотворця. На нього склалась звичайна людська нужда і незвичайна святість Йосафата, об'єднані вірою й Божим милосердям.

Чудотворна історія Йосафата почалась від отого євангельського поведення людини в обличчі незвичайного й таємничого: "Увесь народ намагався торкнутися його, бо сила виходила з нього й усіх уздоровляла" (Лук. 6, 19). Вже на березі Двини народ тиснеться, щоб діткнутися тіла Йосафата (Ходика); народ тиснеться, коли його виносять з Витебська і вносять до Полоцька і коли його тіло більш року спочивало в храмі Св. Софії. А коли не можна було діткнутися тіла, народ старається дотикатися предметів, які дотикалися його, чи належали до нього (кров, одіж, каміння).

Петро Данковський, полоцький надрадник, у храмі Св. Софії протирає свої осліплі очі волосінницею, яку разом із камінням зложено при одній з колон собору, та відзискує зір; за його прикладом те саме робить якась полочанка і також прозріває(Пор. ДБ, І, стор. 134-135: свідок 27,- згодом це чудо ввійшло як одне з п'ятьох, що їх визнала Конґр. Обрядів у Римі в 1642 р . мер. ДБ, НІ, р 1642); відзискує зір і Микола Докторович Гребницький(Пор. ДБ, І, стор. 130: свідок 12, ДБ, ІІ, стор. 355), а за ним довгим рядом починають іти свідки, які під присягою зізнають про одержані за його заступництвом ласки виздоровлення. Тут і князь Юрій Чарторийський, який по 13 тижнях скомплікованої серцевої недуги нагло видужує і відзискує повне здоров'я(Пор. ДБ, І, стор. 294: свідчення митроп.Рутського з 1628 р., ДБ, ІІ, стор. 351-2: свідчення Юрія кн..Чарториського); тут і князь О. Заславський, який дотиком замоченого в крові Йосафата рушничка встає здоровим із паралічу(Пор. ДБ, І, стор. 293: свідчення митроп.Рутського); тут і князь Тома Замойський, київський воєвода, який приписує Йосафатові рятунок свого родового городу Замостя в часі пожежі (Там же, стор. 293, ч. 4: свідчення митроп.Рутського, пор. ДБ, І, ст.. 171: свідчення Корсака); тут і воєвода Смоленський Олександер Ґонсєвський, який із мощами Йосафата на шиї виходить ціло зі шведської засідки (там же); тут і родина Мелешків, хорунжих слонімських, для якої шматочок скропленого кров'ю Йосафата полотна є родинною лікарнею (там же); тут повсталий із паралічу підсудок полоцької землі Данило Щит із жінкою Анною Подбереською, яка, босоніж і перебрана, на гробі Йосафата вимолювала здоров'я для чоловіка, недужого в далекій Варшаві(Пор. ДБ, І, стор. 123-4: свідок 8); тут складає свідчення про одержану ласку видужання для жінки Михайло Тишкевич, протонотар полоцької землі(Пор. ДБ, І,. Стор. 124: свідок 9, ДБ, II, стор. 250, п. 24: М. Тишкевич); його заступництву приписує рятунок у замерзлій Двині полоцький віцепретор Харбінський(Пор. ДБ, І, стор. 126: свідок 10); йому завдячували різні ласки: адвокат якіманський Іван Коссановський, шляхтич Олександер Єленський, Петро Мнішевський(Пор. ДБ, І, стор. 131: свідок 16 (Коссановський), стор 132: свідок 18 (Єленський), стор. 132: свідок 17 (Мнішевський)), а коли дня 20 березня 1628 р. на полоцькім процесі допущено до зізнань жіноцтво, перед очима Комісії пересунувся цілий фільм болів і страждань, віри і духовного гарту тодішнього жіноцтва. Тут публічно визнавала одержані на гробі Йосафата ласки і Олександра Воловичева-Корсакова, і Марина Друцька-Соколінська, місто-воєводина полоцька, і Марина Сєляв'янка-Дубєнецька, і шляхтянки Крапінська, Ґурська, Войновська, Голубінська й інші, які вставлялися перед Йосафатом за своїми недужими чоловіками, за загроженими ворогом містами, за потребами здоров'я, загроженого паралічем, сліпотою, міґреною і т. д.(Пор. ДБ, І, стор. 133-134: свідки 20-26)

Такий самий фільм людських потреб і довір'я пересунувся перед очима Комісарів і дня 21 березня 1628 р., коли зізнавали полоцькі городяни й городянки: Лука Циганович, міський надрадник, про видужалу дочку свояка(Пор. ДБ, І, стор. 137: свідок 30); Микола Саковський, нотар, про відзискане здоров'я; Федора Волківна-Рожанка з сином Іваном, про відзискане здоров'я по 14 тижнях недуги; Матей Шимкович про видужання сина Юрія; якась Московка Марина про видужання майже сліпого сина Опанаса; полоцький радник Іван Скабіцький про видужалу однорічну донечку Марину; Севастіян Щужинський, Оптат Афанасович, Іван Андрієвич, Іван Василевич із жінкою Юліяною – про різні пільги в недугах(Пор. ДБ, стор. 140: свідок 33 (Саковський), свід. 34 (Волківна-Рожанка), свід 35 (Шимкович( свід. 36 (Марина), свід 37 (Скабіцький), свід. 38, 40, 41, 43 (Щужинський, Афанасович, Андрієвич, Василевич)); а коли того ж дня промовляли і полоцькі міщанки, знову продемонстровано наглядно чудотворну діяльність Йосафата. За його заступництвом повстала з паралічу Марина Василівна і Софія Михайлівна, одна в навечір'я, а друга в самі роковини смерти Йосафата в 1626 р.(Пор. ДБ, І, стор. 143-4: свідки 46 і 47); Реґіна Миколаївна і Олена Камінська визбулися тяжкого болю голови; жінка полоцького лавника Юрія відзискала здоров'я очей, Софія Коженкова відзискала владу в ногах, а Олена Нагурська виздоровіла з кровотечі, якою хворіла через два роки(Пор. ДБ, І, стор. 144: свідки 48, 52; 49, 51, 50). На все це полоцька міська рада предложила записи урядових книг, зроблені зараз по одержаних ласках і задовго перед беатифікаційним процесом.

Та не були це тільки зізнання світських людей; коли дня 22 березня 1628 р. виступили перед Комісію духовні свідки, чудотворна діяльність Йосафата була підтверджена з іще більшою компетенцією. О. Станіслав Косінський, ректор полоцької Колегії, зізнавав і про одержані особисто ласки уздоровлення, і про відзискане при гробі Йосафата здоров'я інших людей; йому приписав він рятунок Полоцька від облоги Шведів у вересні 1627 р., та рятунок будинку Колегії перед пожежею(Пор. ДБ, І, стор. 148-149: свідок 53; подібне в 1637 р.: ДБ, II, стор. 244); про одержані за молитвами Йосафата ласки зізнавав о. Іван Кендзєжовськии, польський єзуїт; о. Доротей Лецикович предложив письмове зізнання Павла Бордзіловського про видужання 12-літнього сина Теофіла(Пор. ДБ, І, стор. 157); полоцькі василіянки Агафія Рустовська і Софія Крижановська зізнавали про чудесно відзискане здоров'я(Пор. ДБ, І, стор. 160); навівши приклад одного свого слуги, Антін Сєлява загально ствердив на тому ж процесі:

"Про чуда Слуги Божого говориться всюди, і їх стверджують публічною присягою", а він же ж був наступником Йосафата та владикою полоцького собору(Пор. ДБ, І, стор. 164: свідок 68). Також Юрій Тишкевич, єпископ і комісар полоцького процесу, прилюдно зізнав про численні ласки уздоровлення, одержані через дотик рушника, скропленого кров'ю Йосафата. Між ними були о. Захарія Скорульський, єзуїт, виленський міщанин Снарський, а навіть сестра виленського єпископа, Філіянна Воловичева - Коссаковська. Він зізнавав також, що в часі оглядин тіла Йосафата, бачив разом з іншими комісарами, як з очей мученика капали сльози(Пор. ДБ, І, стор. 164-6: свідок 69).

Рафаїл Корсак, галицький єпископ і помічник київської митрополї, зізнавав, що в часі послухання в короля Жигмонта III, цей просив у нього мощів Йосафата, щоб оправити їх у золотий реліквар. Він зізнав також про різні чуда, вчинені заступництвом Йосафата, про які вже була мова вище(Пор. ДБ, І, стор. 171-172: свідок 69). Про чуда Йосафата зізнавав архидиякон Білоруси Сініцький, Гервасій Гостиловський, могилівський ігумен, Севастіян Качинський, василіянин, апостольський нотар Альберт Браніцький, апост. нотар Аврам Гриневецький, Мартин Тжцінський і інші(Пор. ДБ, І, стор. 173, 185, 189, 190: свідки: 70, 72, 74, 75, 76, 77). Та може найбільш зворушливе було зізнання о. Геннадія Хмельницького, колишнього Йосафатового сповідника й економа, про вилікування його від тяжкого паралічу в ніч на 28 вересня 1626 р. (яке ввійшло як одне з п'ятьох чуд беатифікації Йосафата в 1643 р.)(Пор. ДБ, І, стор. 182: свідок 71,- пор. ДБ, II, стор. 229, п. 19 (Хмельницький)). Тому він уже в 1628 р. зізнавав загально: "До його гробу приходять звідусіль, усі призивають його заступництва, і через нього діються великі ласки й чуда." А говорив він це як настоятель полоцького манастиря, який мав доручену окрему дбайливість про гріб Йосафата в полоцькій катедрі.

І діялись ці знаки Божі в перших місяцях і роках по смерти Слуги Божого, зростаючи з року на рік. Великий полоцький чудотворець прославився на цілій Білорусі, на Литві й у Польщі та звідусіль линула молитва до нього, ішли прохання і про найменшу дрібку його мощів. Про одержані ласки вписувано протоколи в городські книги, завішувано при гробі вотивні-пам'яткові написи, складано зізнання, поширювано оповідання. Разом із загальною опінією про його святість, про мученичу безвинну смерть, ішла теж слава про могутність його заступництва перед Богом у людських потребах. Тому, коли в 1637 р. вдруге засідала в Полоцьку апостольська беатифікаційна Комісія, усі покликані і переслухані свідки одноголосно говорили про Йосафата-чудотворця як про загально знану й публічну справу.

Згадавши (в межах визначеного на переслуханий часу) про одне-друге замітніше чудо, ось що в загальному заявляли свідки про Йосафата-чудотворця, відповідаючи на відповідні й виразні питання(Робимо тільки загальні виїмки, не наводячи поодиноких випадків, на які часто покликуються свідки. Ідеться про відповіді на питання 24-те)

"'Я знаю, що багато людей – говорив о. Г. Хмельницький – у своїх потребах і недугах поручало себе Слузі Божому Йосафатові, та за його заступництвом багато одержало ласки, і Слуга Божий вчинив багато чудес."(Пор. ДБ, II, стор. 221 (Хмельницький)) "Знаю багато людей, зізнавав полоцький сповідник о. Ст. Косінський, що в своїх потребах молили Слугу Божого Йосафата, і його заступництвом одержали багато ласк, а в різних недугах знайшли полегшу." (Пор. ДБ, II, стор. 236 (Косінський)).

Михайло Тишкевич говорив у 1637 році: "Знаю із щоденного нашого досвіду і з мого власного, що всі ми католики назавжди поручаємо себе в наших потребах згаданому мученикові, і за його заступництвом одержуємо від нього ласки та знаємо про вчинені Слугою Божим чуда."(Пор. ДБ, II, стор. 250 (Тишкевич). Еммануїл Кантакузен говорив:

"Загально відоме, що всі мешканці полоцького воєвідства в якихнебудь своїх потребах і недугах прибігають до святого мученика і знаходять пільгу... і багато чудес предобрий Бог робить через нього."(Пор. ДБ, II, стор. 265 (Кантакузен). Іван Дягилевич зізнавав: "Спостерігаю, і щодня досвідчаю, що ввійшло вже в звичай, що хіба тільки той не вдається в своїх потребах і недугах до св. Йосафата і не одержує від нього ласки, хто або є невіруючий, або не має на цім світі жадної прикрости."(Пор. ДБ, II, стор. 279 (Дягилевич). Доротей Ахрамович під присягою повторював: "Скільки разів говорив я з кимсь про слугу Божого Йосафата, всюди чув я одноголосно, і в наших околицях і в цілім Польськім Королівстві, що всі вірні, без жодного вийнятку, вважали його за святого мученика, і всі почитали і почитають його за такого, і публічно, і приватно, виставляють його образи в домах і в церквах, як латинники так і греки, завішують при його гробі на пам'ятку одержаних ласк срібні, воскові й мальовані образки. А все це діється з побожністю; всі почитають його мощі і носять при собі та виставляють на своїх вівтарях. А знаю це, бо і сам я їх ношу і бачив, що й інші носили, і вважали його за святу людину.-- Тому не можна дивуватися, що в наших потребах ми вдаємося до святого Йосафата, бо маємо від нього завжди готову допомогу."(Пор. ДБ, II, стор. 292, п. 23, стор. 300, п. 19 (Ахрамович). Іван Яковлевич Ходика рішуче твердив: "Молитва святого мученика всім певно і невисказано допомагає в нужді і горю... Тому святий Йосафат задля тих і таких великих причин процвітає, а його вічна слава триватиме на землі й у небі між ангельськими хорами. Увесь католицький нарід однодушно молить його: Святий мучениче Йосафате, молися за нас!" (Пор. ДБ, II, стор. 305, пит. 24-25 (Іван Ходика).

І коли напередодні проголошення Йосафата блаженним, у вересні 1642 р., "для повнішого ствердження його мучеництва, сподобалося Священній Конгрегації Обрядів розглянути також чуда, які Предобрий і Всевишній Бог учинив за його заступництвом,"(Пор. ДБ, III, вересень 1642) то трудність була в тому, щоб вибрати такі чуда, які були найбільшими, найпевнішими та найбільш символічними з тих кількасот чудесних знаків, що їх Господь дав при його гробі як вияв свого Божого уподобання в його житті і в його жертві. З цього великого числа, по зрілім досліді, вибрано п'ять чудесних уздоровлень: прозріння Петра Данковського в Полоцьку (1623), повстання з паралічу полочанки Марини Василівни, видужання з артретизму полоцького підсудка Михайла Тишкевича, виздоровіння з паралічу о. Геннадія Хмельницького та Філіянни Воловичевої-Коссаковської, сестри виленського єпископа(Пор. ДБ, III, листопад 1942: осібний звіт про чуда Йосафата). І дня 27 листопада 1642 р. згадана Конгрегація вирішила: "знані є чуда і то задовільно доказані"(Пор. ДБ, III, листопад: декрет Конґреґації Обрядів), це був останній акт Апост. Престолу перед виготовленням декрету про проголошення Йосафата блаженним(Пор. Документи Римських Архнєреїв, т. І, Рим 1953, стор. 521-523, ч. 459).

Так увійшов Йосафат Кунцевич в історію Святих Божої Церкви не тільки як мученик, але і як чудотворець, тобто не тільки як свідок правди, але і розподільник Божої благодаті. І цей титул і цю ролю, по мірі людської віри, зберігає він аж до наших днів.

2. – ЛЮДСЬКА ПРОСЛАВА
Людська прослава Йосафата прийшла двома шляхами: Божим і церковним, чудесними знаками з небес і бажанням Церкви, щоб його мученича смерть "не залишилася призабутою."(Пор. протокол Конг. Поширення Віри, з 30 квітня 1624 р.; ДБ, І, стор. 40,- лист до варшавського нунція з 4. 5. 1624, там же, ч. 28) І коли Божі знаки сплили з небес уже в самій годині його життєвої жертви на подвір'ї архиєпископської палати в Витебську, то перші акти Церкви для його прослави почалися за не цілого пів року по його смерті, щоб закінчитися остаточно .240 літ згодом – у дні 29 червня 1867 р., торжественним актом вписання в каталог Святих католицької Церкви. Цей довгий процес тільки утвердив славу Йосафата а його історія показує наглядні елементи її тривкости.

а. – Проголошення Блаженним (16. 5. 1643). –
Проголошення Йосафата Блаженним Святої Церкви приготовлялося 20 років, і здійснилося за одного і того ж понтифікату папи Урбана VIII Барберіні (1623-1644).

І.– Зарядження беатифікаційного процесу (1624). – Коротке повідомлення апостольського нунція Лянчельотті з 7 грудня 1623 викликало в Римі радше журбу про справедливе покарання виновників; ще було замало елементів, щоб могти взяти якесь позитивне рішення щодо загиблого архиєпискспа, який був, як пише нунцій, "людина прикладна і дуже ревна про поступ з'єдинення." (ДБ, І, стор. 5, ч. 1: Лист нунція варшавського, з дня 7. 12. 1624) Та вже митрополит Рутський, подаючи докладніші дані про обставини його життя, писав 23 грудня про Йосафата як "про святого отого мученика, який за славу Божу, за святе З'єдинення, за владу Святого Апостольського Престолу віддав своє життя." (Там же, стор. 7, ч. 2: лист митроп. Рутського до Папи Урбана VIII)

У листі ж до кардинала Бандіні Рутський писав 27 січня 1624 р. "ми певні, що для святого 3’єди-нення він більше зробить у небі, як міг зробити тут на землі". Опісля ж ціла українсько - білоруська єрархія, зібрана в Новгородку, писала до Конгрегації Поширення Віри про свою "готовість віддати своє життя за католицьку віру, разом із кров'ю, як це вже зробив один із нас" (30. 1. 1624). І саме на марґінесі цієї деклярації єрархії, яку прочитано на засіданні Конгрегації Пропаганди 30 квітня 1624 р., виринає вперше сформуловане бажання Церкви "встановити процес про життя і смерть полоцького з'єдиненого архиєпископа, а передусім про причину, задля якої був нез'єдиненими вбитий, щоб переслати його в автентичній формі до Папи." (Пор. ДБ, І, стор. 21, ч. 5: лист єрархії до Конгрегації Поширення Віри) До винесення цього рішення причинився вирішньо опис "життя і смерти архиєпископа полоцького," (Ідеться про життєпис пересланий Рутським під кінець 1623 р.; пор. ДБ, І, стор. 8-17, ч. 3.

Існує три тексти цього життєпису, які опублікував о. Й. Скрутень, Перший життєпис св. Йосафата, у "Записки ЧСВВ", т. І, стор. 314-363, Жовка 1925) виготовлений митрополитом Рутським (пор. лист із 27. 1. 1624) та пересланий до Риму через варшавського нунція в листі з 22 лютня 1624 р.; його мали представити в Конгрегації римські студенти митрополита – Корсак і Подбереський, а дійшов він до Риму щойно 10 квітня.

Хоч уже й передше, в березні, в цій же Конгрегації було розглядане письмо виленського єзуїта, о. Михайла Ґуткевича, про два чуда, які сталися з нагоди смерти Йосафата(Пор. ДБ, І, стор. 36, ч. 22: протокол засідання Конґр. Поширення Віри), та щойно по прочитанні цього звіту Рутського присвячено цій справі окреме засідання 30 квітня 1624 р., заряджуючи виготовлення канонічного процесу, щоб, як записано в протоколах, "справа такої ваги не залишилася незнаною всій Церкві" (там же); і вже 5 травня Папа Урбан VIII згодився виставити відповідні письма, які мали бути вислані на руки апост. нунція у Варшаві, з повновластю відпоручити справу комусь іншому(Пор. примітку до протоколу Конгрегації з 30. 4. 1624,- ДБ, І, стор. 40, ч. 27). Однак згадані письма не були виготовлені зразу, і тільки 31 травня 1624 р. префект Конгрегації просив у цій справі папу Урбана VIII, на що він, як віднотовано, "радісно погодився", і обіцяв підписати відповідне письмо, коли лише буде предложене (Пор. ДБ, І, стор. 48: протокол засідання Конгрегація, з 31 травня 1624). У січні, 1625 р. Конґреґація повідомила, що папа Урбан вже підписав петицію в справі процесу (Пор. ДБ, І, стор. 58: лист до митрополита Рутського, з 25. 1. 1625 р.), і Конгрегація Обрядів виготовляє відповідні питання, доручивши їх виготовити маронітському архимандритові Вікторинові Шалях, приятелеві Рафаїла Корсака.

Дня 30 квітня 1625 р. митрополит Рутський просить про висилку цих письм, а Пропаганда, на засіданні 22 серпня 1625, вирішує далі настоювати про виготовлення листів у справі процесу Йосафата (Пор. ДБ, І, стор. 61: лист Рутського, з ЗО. 4. 1625, до Секретаря Конґреґ.), повідомляючи про це митрополита Йосифа. Ці листи (так зв. ремісоріяльні) були підписані Префектом Конгрегації Обрядів щойно під датою 25 вересня 1625 р. і видані на адресу виленського єпископа Воловича, або на Антона Сєляву, а на випадок перешкоди – на митрополита Рутського. Та ще в лютні 1626 р. Рафаїл Корсак настоює про їх висилку, поки жиють свідки. (Пор. лист Корсака з 10. 2. 1626: ДБ, І, стор. 63, ч. 52, Листи Київських Католицьких Митрополитів, том II, Рим 1956, стор. 36-39, . 5) Щойно в грудні 1626 р. Антін Сєлява дякував Урбанові VIII за .пересилку листів, і обіцював зробити все можливе, хоч часи були тяжкі; він натякав на нові чуда, що діються при гробі мученика, та про бажання оснувати окреме братство під його іменем; вкінці просив, щоб у соборі Св. Софії могти здвигнути вівтар на гробі Йосафата (Пор. ДБ, І, стор. 65-68, чч. 54-57: Листи Сєляви з 20. 12. 1626,- пор. Листи Митрополитів, Рим 1956, т. II, стор. 181-184, чч. 1-4).

Про те саме, з більшими подробицями, писав він Конґреґації Пропаганди і її Секретареві, згадуючи, наприклад, що братство імені Йосафата буде радше унійним, і матиме завдання "своїми коштами утримувати в Полоцьку проповідників і вчителів" (там же). Ці прохання були викликані настоюванням багатьох людей, головно ж під натиском зростаючого культу та чудес, які діялися при його гробі; при цій нагоді він пересилав Секретареві шматок хустинки, скропленої кров'ю Йосафата.

Діялося це під кінець 1626 р. Але справа далі проволікалася, і Конґреґація Пропаганди писала Сєляві, що його звіт викликав у Римі нове пожвавлення, та рішено було написати нові ремісоріяльні листи, в яких доручалося приступати до процесу навіть тільки одному Комісареві. Крім того Конґреґація дозволяла приймати різні пам'ятки одержаних чуд, їх списувати і зберігати в окремому місці та обіцювала, що як тільки беатифікаційний процес буде виготовлений, папа Урбан зараз дозволить його відкрити і прослідити (Пор. протокол Конгрегації, з 21. 5. 1627: ДБ, І, стор. 73, ч. 64, і лист до Сєляви, там же, стор. 74, ч. 65).
У тому ж часі наспіла до Риму вістка про навернення Мелетія Смотрицького, про яке митрополит Рутський писав 10 липня 1627 р.:

"Я нікому іншому не приписую цього навернення як лише крові слуги Божого Йосафата, так як разом із голосом народу приписую і його смерть Преосв. Мелетієві, як головній причині.(Пор. Листи Йосифа Велямина Рутського, Рим 1956, стор. 195, ч. 90, писано з Дубна, дня 10. 7. 1627,- пор. також ДБ, І, стор. 75, ч. 67: лист до Секретаря Конґр. Поширення Віри)" Писав про нові чуда і Рафаїл Корсак, тобто про ласки, одержані Олександром Заславським і Томою Замойським, із яких перший обіцяв "по канонізації побудувати слузі Божому церкву."(ДБ, І, стор. 76, ч. 68: лист Корсака до Секретаря Пропаганди, з 1. 12. 1627. Пор. Листи Митрополитів, том II, Рим 1956, стор. 63, ч. 15) А тимчасом, через різні зайняття, апостольські комісари не могли зібратися разом, щоб приступити до переслухання відповідних свідків. Між іншими був перешкоджений і єпископ виленський Євстахій Волович, і його помічник Юрій Тишкевич, який чекав на свою висвяту (Пор. ДБ, І, стор. 78, ч. 70: лист Корсака до Секретаря Пропаганди – Інґолі, а також у Листи Митрополитів, т. II, стор. 66, ч. 18), як писав іще 12 березня 1628 р. Рафаїл Корсак, – не без жалю, що пропадають цінні свідчення. Та були це вже останні перешкоди, бо вже дня 20 березня 1628 р. в Полоцьку зібралася апостольська беатифікаційна Комісія, яка приступила до виготовлення першого процесу про життя і смерть Йосафата.

II. – Перший полоцько -витебський процес (20. 3. – 1. 4. 1628). – У понеділок по другій неділі посту, дня 20 березня 1628 р., в полоцькому соборі Св. Софії зібралася апостольська Комісія на перше своє прилюдне засідання. На основі апостольської делегації були приявні: єпископи Антін Сєлява, Юрій Тишкевич, Рафаїл Корсак; делегат єпископа виленсько-го Воловича – о. Микола Сініцький, білоруський архидиякон; оо. Г. Хмельницький і Гервасій Гостиловський, тобто ігумени полоцький і могилівський, о. Герман Гостиловський, василіянин, о. Альберт Браніцький, як апостольські нотарі процесу та оо. Аврам Гриневецький і Мартин Тжцінський, возні апостольського суду. Переслухання свідків відбулося в церкві, перед головним престолом; апостольські комісари були вбрані в єпископські згл. священицькі ризи; засідання були прилюдні, при участі вірних, і відбувалися вголос.

У Полоцьку таких прилюдних засідань відбулося шість, від 20-24 березня. У четвер, 23 березня, пополудні відбулася приватна візитація гробу Йосафата, а в п'ятницю 24 березня відправив Антін Сєлява архиєрейську Св. Літургію за щасливо переведений процес. По проповіді о. Миколая Сініцького, апостольський нотар Браніцький проголосив, що полоцький процес закривається, і закликав усіх, щоб сказали, що хто має ще сказати. По тому, в церкві, А. Сєлява разом з усім своїм клиром узяв Йосафата за патрона архиєпархії; Р. Корсак зробив те саме від київської митрополії, як її помічник, і від Василіянського Чину, як його Протоархимандрит; о. Косінський проголосив Йосафата патроном полоцької єзуїтської колегії, а з ним спільно зробили це і три латинські братства; згодом полоцькі воєвідські, замкові й городські урядники – всі, спільно, однодушно проголосили Йосафата загальним опікуном і просили про канонізацію. І тоді відбулося посіщення гробу Йосафата.

"Коли ми станули над ним (гробом), ця велика маса народу почала кидати на гріб карточки зі своїми підписами, якими засвідчала, що бере собі Слугу Божого за опікуна. Відтак люди просили благословити діткненням святого тіла вервиці, хрестики, медалики, образки, ланцюжки, перстені, брошки, сережки, навіть свічечки, рушники, книжечки, – що виконував Преосв. єпископ метонський (Тишкевич)." (Порівняй про ці події Беатифікаційний Процес, з 20. 3. 1628 р. в ДБ, І, стор. 79-81, 191-195, зокрема щодо цитованого уступу, стор. 194) Згодом перев'язано труну шовковими шнурками, опечатано і вставлено в виготовлену колись Йосафатом гробницю, а з проповідниці владою Апост.

Престолу була проголошена заборона комунебудь і колинебудь отвирати гріб, або щось із нього виймати, – що народ сприйняв з сльозами, жаліючи, що не могтиме вже бачити святого тіла. Того дня, у навечір'я Благовіщення, єп. Юрій Тишкевич, посвячуючи три дзвони для церкви оо. Єзуїтів, один із них назвав ім'ям Йосафата, а на другий день, уділяючи миропомазання полоцьким дітям латинського обряду, на прохання багатьох надав їм його ймення. Вкінці, ще того дня Комісія покликала до архиєпископської палати полоцьких жидів, які бажали скласти і свої свідчення; їх покликано до палати, бо тодішній церковний правопорядок не дозволяв жидам вступу до християнських святинь, а тим більше складати в них зізнання (Пор. ДБ, І, стор. 195: свідки 79, 80, 81). Десь із неділі виїхала Комісія до Витебська, щоб і там зібрати зізнання свідків-очевидців.

Перше витебське, а сьоме з черги засідання Комісії відбулося в четвер третьої неділі посту, 30 березня 1628 р. Був це саме час весняної відлиги і зрушення ледів, то Комісія з трудом добилася до Витебська щотільки 29 березня; дзвонами трьох тільки церков оголосила свій приїзд і замешкала в єпископській палаті, виставляючи ще того самого дня урядовий поклик для важніших свідків. Отже дня 30 березня ранком, біля години дев'ятої, скликано народ до парафіяльної церкви Благовіщення, при якій Йосафат був убитий, і тут, біля проповідниці, по відібранні присяги, почався переслух свідків, які промовляли спільно і зосібна. Те саме відбулось і в наступних днях, у п'ятницю й суботу, дня 31 березня і 1 квітня, коли відбулася ще й пополуднева сесія, що мала завданням позначити ті місця, які були пам'ятні з різних подій у часі мучеництва Йосафата. На тих місцях приміщено написи, або закопано поблагословлені передше хрести; все те діялось у приявності народу (Пор. процес витебський, ДБ, І, стор. 197-8, 217-219).

Витебська сесія Комісії закінчилася також замітною подією. В неділю, дня 2 квітня, коло полудня, під проводом витебського місто-воєводи Узєнєцького, зійшлися витебські городяни до єпископської палати, де резидувала Комісія, і припавши на коліна просили полоцького архиєпископа Сєляву про наложення на місто подути й розрішення від гріха поповненого вбивства, закликаючи інших комісарів на заступників і свідків цього покаянного акту. Сєлява вийшов до народу й обіцяв вислухати їх прохання та прийняти їх за своїх вірних. Отже в понеділок прийшли головні витебські городяни до палати та просили визначити їм сповідників для цілого міста. А було це навечір'я Благовіщення за юліянським календарем, і справді на празник Благовіщення єп. Корсак та 4 священиків, членів Комісії приймали сповідь витебщан (Пор. ДБ, І, стор. 218: діяння комісії дня 1. 4. 1628, по полудні).

Також і в Витебську покликано до єпископської палати на свідків жидів, а з повороті з Витебська комісія поступила ще до деяких шляхтичів, не-католиків, пп. Мірського і Мартина Ґєдройца, і від них відібрала відповідні зізнання, які внесла в акти процесу (Пор. ДБ, І, стор. 218-219: зізнання жидів і інших принагідних свідків).

Взагалі, апостольська Комісія переслухала і внесла в акти процесу свідчення 155 свідків, із чого в Полоцьку 80 і 3 жидів, а інших у Витебську чи в його околицях. Відповідно до апостольських листів і делегації, свідкам було поставлено 65 питань і стверджень, на які свідки відповідали більше чи менше вичерпно. Велика кількість питань і стверджень не дозволяла Комісії перейти всі питання за чергою і з кожним свідком, уникаючи затрати часу та повторень. Деякі відповіді були давані загальними фразами, а то й спільними відповідями, які Комісія віднотувала, але не протоколувала подрібно. Взагалі, процес такої величини вимагав багато тижнів часу і праці, на що не дозволяли обставини і комісарів, і свідків. Тому апостольські нотарі виготовили текст процесу радше в спосіб історичний і синтетичний; щоб зорієнтуватися в такій масі свідків і свідчень, і для спрощення процедури й заощадження часу не відзначували і заприсяження кожного свідка; з того згодом пороблено в Римі формальні застереження щодо важности процесу, який остаточно таки відкинено, – саме через пропущені формальності, які в тих околицях не були знані.

Акти процесу підписали 5 апостольських комісарів і перевірило їх трьох апостольських нотарів; підписано їх дня 1 травня 1628 р. та разом з іншими документами переслано до Риму; справу пересланого процесу поручали А. Сєлява, як голова Комісії, єп. Ю. Тишкевич, як член Комісії, та митрополит Рутський, який передав і своє письмове свідчення (Поміщене в ДБ, І, стор. 281-294, ч. 77: свідчення Рутського; лист Тишкевича, з 1 травня 1628 р., в ДБ, І, стор. 295, ч. 79,- лист Сєляви, з 10 червня 1628 р., там же, стор. 297, ч. 81). У листопаді Конгрегація Пропаганди, на доручення Папи Урбана VIII, передала процес до Конгрегації Обрядів, щоб ця його отворила й прослідила та звітувала папі (Пор. ДБ, І, стор. 304, ч. 89: протокол Пропаганди, з 24. 11. 1628 р). Про це заінтересовані були повідомлені Конгрегацією Пропаганди дня 2 грудня 1628 р.(Пор. там же, стор. 305-6, ч. 90 (Сєлява), ч. 91 (Рутський), ч. 92 (Тишкевич)), і в січні 1629 р.( Пор. ДБ, II, стор. З, ч. 94 (лист до варшавського нунція)

Одержавши акти процесу, Конгрегація Обрядів вирішила про їх розпечатання, одобрення деяких недокладностей, та переслання їх до ротальних суддів для досліду (Пор. ДБ, II, стор. З, 5, 7, чч. 93, 97, 98, 99: різні рішення Конґреґації). Дня 15 лютня 1629 р. о. Микола Новак, ЧСВВ, заніс процес до Конґреґації і, виказавшися своїми повноваженнями, зажадав його отворення та справдження автентичности, що забрало 4 дні часу. Два римські студенти, оо. Никифор Лосовський і Філон Тишкевич, ствердили автентичність підписів і опечатань (Пор. ДБ, II, стор. 98-101: збірка актів про отворення процесу). Переглянувши процес Конгрегація ствердила деякі неточності формального характеру та в вересні одержала санацію браків. А тимчасом постулятор справи, о. М. Новак, робив старання, щоб, за всіма правилами і приписами, зібрати зізнання свідків, які проживали в Римі, і в листопаді 1629 р. прийшло до так званого першого римського процесу.

III. – Перший римський процес (6-10. 11. 1629). – Процес відбувся в Римі, перед Апост. Протонотарем Лаврентіем Корсі, у каплиці його палати при площі Фарнезе, в годині 20, 10 листопада 1629 р. На процесі зізнавали: о. Микола Ленчицький, єзуїт, який знав Йосафата ще з Вильна в 1607 р.; о. Никифор Лосовський, василіянин, римський студент, який жив із Йосафатом багато літ. та за його понукою вступив до манастиря; о. Філон Тишкевич, василіянин, який знав Йосафата особисто від 1620 р. до смерти, та був свідком і чудес, які діялися на його гробі; клирик Яків Оранський, 22-річний римський студент, який зізнавав дещо зі слуху, а передовсім зізнавав про чудо уздоровлення ломжицької капітанші, якого був свідком (Ідеться про Філіянну Воловичеву, пор. також ДБ, II, стор. 349: свідчення ломжицької капітанші).

– Процес відбувся за всіма формальностями. Однак і цей процес згодом був відкинений через сумнів про повновласті згаданого протонотаря. Справа тягнулася майже два роки, і в грудні 1631 р. була вирішена негативно; через те наказано щераз переслухати римських свідків (Процес поміщений в ДБ, II, стор. 7-29, ч. 100; відкинення римського процесу гл. протокол Конґр. Обрядів із 10. 12. 1931, у ДБ, II, стор. 37, ч. 111).

IV. – Другий римський процес (5-12. 3. 1632). – На вставлення постулятора о. Миколи Новака процес відбувся в захристії церкви оо. Августинців, під предсідництвом делегованих комісарів, Преосв. Ректора Діоталлеві, єпископа св. Агати, і Цезаря Вентімілія, єпископа з Террачіни, та нотаря Едварда Тібальдескі; У процесі взяв участь промотор віри Ґраціозус Уберті; свідками виступили: бувший нунцій у Варшаві Іван Лянчельотті, єпископ із Нолі; о. Никифор Лосовський, василіянин, і Альберт Водейський, мирянин із виленської єпархії (Текст процесу поміщений в ДБ, II, стор. 42-78, ч. 117, під датою 5. 3. 1632). Процес відбувся за збереженням усіх і найменших формальностей та являється просто взірцевим. Його, разом із попередніми передано в студію ротальним суддям та урядникам Конґреґації Обрядів, а Конґреґація Пропаґанди в листопаді 1632 р. вирішила настоювати про скоре вирішення справи (Пор. ДБ, II, стор. 78: протокол засідання з дня 16. 11.1632). Та в міжчасі помер римський василіянський прокуратор о. Микола Новак, і в серпні 1633 р. митрополит Рутський вислав до Риму в справах З'єдинення свого помічника Рафаїла Корсака, доручаючи йому також справу беатифікації, яка застрягла у правних формальностях (Пор. листи Рутського до Урбана VIII і до Конґр. Поширення Віри, з дня 1. 8. 1633, в ДБ, II, стор. 80-81, чч. 120-121). У 1633-1634 (рр. розвинув Корсак у Римі широку діяльність у справі беатифікації Йосафата. Були пороблені й виготовлені всі потрібні студії: про важність процесів і про їх недоліки (Пор. документ із 1633-1635 р. в ДБ, II, стор. 84-103, чч. 125-128), а теж про мучеництво і його причини (Пор. документ із того ж часу, в ДБ, II, стор. 103-148, чч. 129-130), з відповідними прилогами й актами (Там же, ч. 130). Зокрема три ротальні судді: Іван Коччіні, Пилип Піровані і Климент Мерліні виготовили прегарну реляцію про мучеництво Слуги Божого Йосафата, складену з трьох частин: про важність процесів і їх доказову силу, про мучеництво і його причини, про мучеництво Слуги Божого Йосафата; у четвертій частині були розглянені деякі чуда на його гробі (ДБ, II, стор. 149-191, ч. 132). Звіт Роти був позитивний, і справу передано до вирішення папи Урбана VIII.

Та помимо всіх старань Корсака, ротальних суддів і Конгрегації Пропаганди, помимо всіх настоювань митрополита Рутського і короля Володислава, дня 19 червня 1635 р. Конгрегація Обрядів рішила видати нові листи для виготовлення нового процесу (ДБ, II, стор. 191, ч. 133); 20 вересня того ж року Пропаганда переслала їх на руки варшавського нунція з заміткою: не передавати їх нікому, а тільки в руки митрополита, якщо їх зажадає, або Рафаїла Корсака, який виїздить із Риму до Варшави (ДБ, II, стор. 191-192, ч. 134, з 20. 9. 1635). Пропаганда виставила Корсакові від себе новий мандат духовної прокуратури при виготовленні нового процесу, з властю визначити одного чи більше прокураторів-делеґатів (Пор. ДБ, II, стор. 193, ч. 136, із 24. 9. 1635). Із цими документами та цілою низкою папських поручаючих письм до короля й сенаторів та єпископів виїхав Корсак десь під конець 1635 р. до дому (Пор. листи папи Урбана VIII до різних достойників, світських і духовних, із 15. 9. 1635 р., в Документи Римських Архиєреїв, т. І, Рим 1953, стор. 500-509, чч. 434-447), де ждали його нові труднощі, нова праця та відповідальність, передовсім же київський митрополітальний престіл, на який він вступив по смерті митрополита Йосифа Велямина Рутського, дня 5 лютня 1637 р.

V. – Другий полоцький процес (12-25. 8. 1637). – Довго й основно підготовлявся другий полоцький беатифікаційний процес, який формально розпочався щойно 31 липня 1637 р., на основі нових ремісоріяльних листів Конґр. Обрядів із 7 вересня 1635 р., в яких було поставлено для свідків 25 ясно визначених запитів та 20 стверджень (Пор. ці листи в тексті другого полоцького процесу, в ДБ, II, стор. 197-199). Новий процес відбувся в Полоцьку, в архиєпископській палаті, за участю двох відпоручених Комісарів, виленських каноніків, оо. Адама Йосифа Щита і Альберта Сєляви, підпромотора віри о. Степана Дичковського і нотаря Григора Паскевича. Комісія переслухала докладно 8 свідків, вписуючи дослівно їх зізнання в урядові акти, які підиисзли Комісари, кожний зосібна (Текст другого полоцького процесу, під датою 12. 8. 1637, поміщений у ДБ, II, стор. 194: листи: стор. 194-215; зізнання свідків: стор. 215-335, різні документи: стор. 335-363). Дня 21 серпня 1637 р. Комісія перевела розпізнання мощів, перебрала їх у нові ризи та знов опечатала гріб Мученика. До процесу долучили комісари 14 різних документів давнішої дати, з яких деякі складалися з цілого ряду урядових актів, виписаних із полоцьких городських книг, про різні чуда Йосафата (Там же, стор. 335-359). Вкінці були долучені ще деякі акти формального характеру та нотаріяльні підписи, які остаточно дня 4 грудня 1637 р. ствердив своїм авторитетом полоцький архиєпископ Антін Сєлява. Акти процесу були виготовлені й переслані в мові польській та руській (зглядно білоруській), а переклав їх на латинську мову в Римі о. Рафаїл Левакович, хорватський францисканець, назначений кардиналом Памфіліем. (Пор. там же, стор. 363: підпис Сєляви і відмітка Р. Леваковича)

У грудні 1637 р. новий київський митрополит Рафаїл Корсак переслав до Риму акти процесу через польського провінціяла Кармелітів босих, поручаючи Секретареві Пропаганди старатися приспішити отворення процесу та його переклад, до чого поручав римських студентів: оо. Пилипа Боровика і Йосафата Ісаковича (Пор. ДБ, III, рік 1637, і листи Корсака, в Листи Митрополитів, т. II, стор. 146-148, чч. 59-61, із 4. 12. 1637). Дня 24 травня 1638 р. Конгрегація Пропаганди поручала цю справу на своєму черговому засіданні. Але і цей новий процес натрапив на деякі труднощі формального характеру, тобто на брак посвідчення про усунення при гробі Йосафата всякого недозволеного культу. Справа опинилася в липні 1638 р. перед папою Урбаном VIII, який доручив її простудіювати й поладнати (Пор. ДБ, III, рік 1638). Та Конґр. Обрядів наказала в вересні 1633 р. звернутися з тією справою до митрополита Корсака, щоб доповнив брак, виставляючи окремі листи для переведення відповідного процесу. (Пор. там же, вересень 1638 р)

VI. – Третій полоцький процес (1638р.– 1639 р.). – Третій полоцький процес був формального характеру: ствердити, що при гробі Йосафата немає жадного недозволеного почитання. Виготовлення цього процесу доручено архиєпископові полоцькому, який номінував підпромотора віри в особі Іллі Заорського, та визначив нотаря й возного; прокуратором справи був о. Никанор Котарський. Чотири свідки відповіли на поставлені питання. Стверджено, що була усунена лямпа і образ із свічками й різними пам'ятковими таблицями, які були завішені при гробі; також скрізь поусувано образи з авреолею чи короною; залишилися тільки голі стіни, а все інше перенесено до захристії. Зізнання перекладено на латинську мову, нотаріяльно переписано й підписано та доручено заприсяженому возному, щоб перевіз їх до Риму (Текст цього нового процесу не вдалося нам знайти в римських архівах, і зміст його подаємо за відповідною реляцією про його важність, поміщеною в ДБ, III, рік 1639). Тим "возним" став фактично сам митрополит Корсак, який у жовтні 1639 р. вибрався туди в різних справах. Уже 19 листопада справа нового процесу була розглянена в Конгр. Обрядів, яка вирішила його отворити, ствердивши передше його автентичність (10. 12. 1639).

VII. – Декрет проголошення Блаженним (16. 5. 1643). – Щойно з 1640 р. пішла справа беатифікації скорим кроком вперед, головно під на тиском приявного в Римі митрополита Корсака, який там же й помер 28 серпня 1640 р.(Про побут і смерть Рафаїла Корсака в Римі, гл. А. Г. Великий, Рік і день смерти митроп. Рафаїла Корсака (по лат.), в "Записки ЧСВВ", т. І, Рим 1949, стор. 145-160) Та смерть Корсака вже не припинила праці, і в січні 1641 року визнано важність зізнань свідків (Пор. ДБ, III, січень 1641 р), а 2 березня 1641 р. папа вирішив "поступати далі, не чекаючи на окремі засідання" (там же). І знов на основі нових зізнань були виготовлені відповідні документи про мучеництво і його причини,, які розглянено в серпні-вересні 1642 р. Тоді також виринула теоретична проблема про конечність чудес до беатифікації мучеників, яку вирішено, для більшої певности, схвально та в вересні-листопаді перевірено 5 чуд і їх апробовано (27. 11. 1642), і дня 14 грудня 1642 р. Конгрегація Обрядів видала свій декрет: "можна вписати згаданого Слугу Божого Йосафата в каталог святих мучеників, і колинебудь приступити до його торжественної канонізації."(Декрет Конгрегації Обрядів, поміщений у ДБ, III, гру день 1642 р) Того ж таки дня папа Урбан VIII схвалив думку Конгрегації Обрядів.

У часі виготовлювання відповідного папського письма, дня 12 січня 1643 р., на тайній консисторії було вирішено згадати заслуги Конгрегації Поширення Віри у проголошенні Йосафата блаженним, а щодо відсвяткування беатифікаційного торжества в Римі, то справу доручено Конґр. Обрядів. На вставлення о. Пилипа Боровика, ЧСВВ, прокуратора, щоб визначення дня й обставин доручити кардиналові Префектові Пропаганди, Конгрегація Обрядів погодилася на внесок (19. 2. 1643).

Та неприявність кардинала Антона Барберіні в Римі, у листопаді 1643 р., не дозволила, щоб згадане свято відбулося в заплянованих формах; на нього була передбачувана церква оо. Єзуїтів у Римі, з огляду на більшу кількість учасників (Пор. ДБ, III, рік 1643). І щойно в 1644 р. перший раз відсвятковано празник Йосафата в Римі, дня 12 листопада (Пор. ДБ, III, рік 1644, на святкуванні беатифікаційного торжества в Вильні у церкві василіян Святої Трійці, в листопаді (29-го) 1643 р., взяв участь польський король Володислав IV із жінкою Кекилією-Ренатою: Енциклопедія Повшехна, т. 5, стор. 12, Варшава 1861).

А тимчасом дня 16 травня 1643 року появилося папське бреве беатифікації Йосафата, щоб ''слуга Божий Йосафат на майбутнє міг називатися блаженним, і щоб усі ченці згаданого Чину св. Василія в цілому світі, а також усі священики, світські й чернечі, могли дня 12 листопада служити церковне правило й общу Літургію святителя і мученика в усіх церквах єпархії і провінції полоцької та цілої митрополії Руси." У цьому ж бреве був схвалений і декрет Конгрегації Обрядів, що "до його торжественної канонізації можна приступити колинебудь" (Пор. ДБ, III, травень 1643 р.; А. Великий, Документи Римських Архиєреїв, т. І, стор. 521-523, ч. 459: 16. 5. 1643). З цієї нагоди дня 1. 11. 1643 р. в Римі появився в італійській мові популярний життєпис Блаженного з іконкою, пера Антонія Джерарді, римського прокуратора справи (Пор. ДБ, III, травень 1643). Так вступив Йосафат на перший ступінь своєї земської прослави, як блаженний священомученик.

б. – Культ блаженного Йосафата (ХУІІ-ХІХ ст.). – Між проголошенням Йосафата блаженним у 1643 р. і його канонізацією в 1867 р. проминуло 225 літ культу Йосафата, обмеженого в рямках помісної українсько-білоруської Церкви київської митрополії. Цей культ розвивався і проявлявся в залежності від загальної історії Церкви, і тому переходив різні етапи своєї інтенсивности. На це вплинули і політичні обставини у східній Европі в ХУШ-ХІХ століттях. Головним промотором цього культу став Василіянський Чин, який і був кустосом мощів Йосафата. Розвиток цього культу пов'язується також з тією історією мощів блаженного Йосафата, про яку скажемо окремо.

І. – Змагання за поширення культу Йосафата (XVII ст.). – Бреве, яким папа Урбан VIII проголосив Йосафата блаженним, обмежувало його культ до київської митрополії й Василіянського Чину; щойно торжественна канонізація поширювала такий культ на цілу Церкву. Тому всі зусилля XVII століття йшли до того, щоб проголосити Йосафата святим, основуючись на декреті з 14 грудня 1642 р., що "можна колинебудь приступити до його торжественної канонізації". Та Урбан VIII скоро помер (1644 р.), а згодом на сході Европи прийшло до козацьких воєн та шведської й московської інтервенції. Київська митрополія через 10 літ була необсаджена, та й саме Берестейське З'єдинення переходило тяжкі драматичні часи.

Навіть мощі бл. Йосафата опинилися на скитальщині в часі наступу московських військ на Литву. Все це забрало яких 20 літ часу, і про канонізацію не могло бути мови, хоч у тяжких воєнних роках лихоліття культ Йосафата зростав, і за його молитвами діялися чудесні явища. Щойно в червні 1662 р. тодішній Протоархимандрит Василіянського Чину, єп. Яків Суша, висилаючи до Риму на прокуратора о. Пахомія Огілевича, порушив справу канонізації бл. Йосафата. Суша просив кардинала Барберіні вставитися за цією справою, щоб із канонізацією Костки сполучити канонізацію Кунцевича, яка принесе багато користи З'єдиненню, загроженому ворогами (Пор. ДБ, III, червень 1662). Рік згодом, у серпні 1663 р.

Суша сам особисто вибирався до Риму в справах з'єдиненої Церкви та зрушив цілу Польщу, Литву й Австрію, щоб спомогли проханнями справу проголошення бл. Йосафата святим. І коли в квітні 1664 р. він їхав до Риму, то віз із собою десятки листів польсько-литовської знаті, від короля Івана Казимира починаючи, яка прохала про канонізацію Йосафата; а коли переїздив через Німеччину, вступив до цісаря Леопольда І, та виєднав і від нього такі ж поручаючі листи (Ці листи почав Суша збирати вже в 1663 році; пор. ДБ, III, рр. 1663-4). Прибувши до Риму, Суша повів справу енергійно, а тимчасом із Польщі й Литви напливали щораз нові прохання до папи й кардиналів та римських Конгрегацій (Пор. ДБ, III, за роки 1665-1666). Тут виготовив він два славні життєписи, які мали на цілі зрушити справу з місця. На тлі загальнішого стосторінкового меморіялу "Про праці з'єдинених" (Пор. видання М. Гарасєвича, в Аnnаlеs Ессlеsіае Ruthenae, Leopoli 1862, раg. 298-349.), він написав свій "Курс життя і мученицький подвиг блаженного Йосафата Кунцевича", та "Савло і Павло Руського З'единення перемінений кров'ю блаженного Йосафата тобто Мелетій Смотрицький...", видаючи їх у Римі в 1665 і 1666 рр.

Головним заміром Суші було приєднати бл. Йосафата до канонізації якогось іншого Святого і так зменшити кошти цього торжества, які тодішня з'єдинена Церква не могла сама вирівняти. До цієї думки він приєднав митрополита Гавриїла Коленду та згодом і його помічника Кипріяна Жоховського, які через дальших 10 літ настоювали на цю справу в своїх листах і меморіялах до Риму (Пор. ДБ, III, між роками 1667-1675). Щойно по 1675 р. ця справа знову занепала, і вже більш у такій формі не виринула. Зате виринула вона в іншій практичнішій формі, за митрополитування Жоховського, який поставив поширення культу Йосафата як умовину з'єдинення галицьких єпархій під кінець XVII століття. Цю умовину зробив Апостольський Престіл своєю і виміг її на Інокентієві Вінницькому (ДБ, III, рр. 1691-2), розширюючи так культ Йосафата на західньо-українські землі, які в XVII ст., будучи нез'єдиненими, його не плекали і не знали.

Дальшим проявом культу бл. Йосафата в XVII ст. було більш підхоже святкування його празника. Тому митрополит Жоховський іще в 1678 р. просив перенести цей празник з холодного листопада на місяць вересень, і Апост. Престіл погодився на це перенесення; згаданий митрополит увів його службу під днем 16 вересня старого календаря, у своїм Служебнику, виданім 1692 р. (Пор. на стор. 136-137, де, під заголовком: "В той же день празднуєм Блаженнаго Священномученика Іосафата, Архієпископа Полоцкаго", подано тропар і 2 кондаки Святому, прокімен, Апостол, аллилуя, Євангелію, і причастен. За цим пішли інші видання напр. Літургікон, вид. у Львові 1758 р) Це перенесення і його відчута потреба вказує на поширення культу Йосафата в північних єпархіях київської митрополії XVII століття.

II. – Поглиблення культу бл. Йосафата в XVIII ст. – Першим кроком було поглиблення церковного культу Йосафата. Замойський синод у 1720 р. затвердив свято бл. Йосафата на 16 вересня (27 за новим календарем), а в 1737 р. вийшла в Почаєві перша церковна служба бл. Йосафатові для церковного вжитку, в рамках так зв. "річної минеї", (Пор. Мінея рочная іли мало нічто сокращенний Трефологіон..., в Обителі Почаєвской Успенія Пресвятой Богородици тщанієм іноков Ч.С.В.В. типом іздан, 1737 р. (в 4)) а в 1738 в Уневі. Дальшим кроком було перенесення святкування празника Йосафата на неділю, щоб так уможливити народові взяти в ньому громадну участь. Уже в 1703 р. просили про це галицькі василіяни, а зараз по Замойськім Синоді справу передано до Апост. Престолу, який у 1728 р. розглянув її і прихилився до цього прохання. Однак постанова не була виконана і її відновив двадцять літ згодом, у 1749 р. митрополит Гребницький. Третій раз цю справу порушила передсоборова Комісія в 1765 р., але і тепер не прийшло до скликання синоду й виконання постанови. Згодом у Галичині перенесено празник на неділю з рацій зменшення церковних свят, на яке наполягав австрійський уряд (Про історію зменшення свят в австрійській державі пор. працю В. Хотковського, Historja polityczna Kosciola katolickiego w Galicyi za rzadow M. Teresy, Краків 1909 р).
У сторіччя смерти бл. Йосафата в 1723 р. Василіянський Чин виєднав був окрему ласку повного відпусту для всіх, що 16 вересня відвідають якусь із василіянських церков (Пор. Документи Римських Архиєреїв, т. II, стор. 44, ч. 658, Рим 1954, пор. ДБ, III, дня 7. 8. 1723). Цей одноразовий привілей був даний у 1756 р. на десять літ (Пор. Документи Римських Архиереїв, т. II, стор. 165, ч. 748, дня 14. 7. 1756; пор. ДБ, III, під днем 14. 7. 1756), а згодом відновлюваний – останній раз у 1827 р., останнім василіянським прокуратором у Римі – Анатолем Вільчинським (Пор. Авдієнції Святішого, т. II, стор. 256, ч. 713: з дня 23. 9. 1827, пор. ДБ, III, дня 23. 9. 1827). Крім василіянських церков такий привілей випросив для цілої луцької єпархії в 1778 р. єп. Кипріян Стецький (Пор. Авдієнції, т. І, стор. 233, ч. 259: дня 25. 2. 1778; пор. ДБ, III, під тою самою датою) та деякі поодинокі церкви, які мали бл. Йосафата за покровителя.

Ш. – Занепад культу бл. Йосафата в XІX ст. – З 1772 р. почався занепад церковного культу бл. Йосафата в московській і австрійській займанщині із двох різних причин. Москва змагала до ліквідації З'єдиненої Церкви взагалі, і зовнішнє торжество бл. Йосафата декому виглядало на непотрібну провокацію православної Церкви та держави, як нпр. архиєпископові полоцькому Лісовському, чому рішуче спротивився Василіянський Чин на своїй останній капітулі в Жидичині 1788 р. (Капітула відбулася в Жидичинській Архимандріі, дня 19. 9. – 14. 10. 1788 р., а справу обрядів і свят трактовано на засіданні 11 і 12) Та ступнева ліквідація східнього католицизму в російській займанщині потягнула за собою і занепад Йосафатового культу, за виїмком Холмщини, де в Білій Підляській горів далі вогник Йосафата, – аж до ліквідації василіянського манастиря в 1864 р., а згодом і до усунення його мощів у церковні підвали в Білій, у 1873 р.

В Австрії діяли інші причини, економічного порядку. Йосифінські реформи мали також на меті зменшення обов'язкових церковних свят, чого жертвою впав і празник св. Йосафата. Галицькі єпархії тільки помалу піддалися натискові австрійських властей, переносячи більші празники на неділю. Серед них однак не згадується вже празник св. Йосафата в рр. 1788, 1792, 1813 і 1816, як видно з "курренд"" львівської митрополії (Пор. про це Гарасєвич М., Аннали, стор. 613, 969; Ю. Пелеш, Пастирськоє Богословіє, Відень 1885, стор. 316-317; той же, Історія Унії (по нім.), том II, стор. 742, Відень 1880). Щойно канонізація бл. Йосафата в 1867 р. знов оживила справу його церковного почитання, яка згодом була порядкована на Львівському Синоді в 1891 р., – відповідно до введення у 1882 р. празника св. Йосафата в календар вселенської Церкви (Пор. Акти і Декрети Львівського Синоду 1891 р. (по лат.), стор. 129, Рим 1895,- тут поміщено празник св. Йосафата між неподвижними, під днем 31 жовтня, з заміткою: "переноситься на неділю". Пор. про святкування празника св. Йосафата статтю М. Ваврика, в "Записки ЧСВВ", том VI, Рим 1967 (присвячений 100-літтю з дня канонізації)).

в. – Торжественна канонізація св. Йосафата (29. 6. 1867). – Справа торжественної канонізації св. Йосафата виринула знову щойно на початку 1860-их років. У 1861 р. майже припадково зацікавилися справою бл. Йосафата деякі ченці Ґроттаферратської василіянської обителі (о. Тоскані), і виклали справу в окремім меморіялі в Конгр. Обрядів, із нагоди розгляду справи так званих японських мучеників. Та тому, що справа цих мучеників була вже закінчена, справу Йосафата відложено; коли ж у 1863 р. Папа Пій IX проявив бажання канонізувати нових блаженних, секретар Конгр. Обрядів Д. Бартоліні предложив теж справу бл. Йосафата, на що Пій IX радо погодився. Тодішня польська еміграція також інтересувалася цією справою. Були це часи так зв. січневого повстання і повстанці й емігранти вважали, що піднесення Йосафата на престоли зверне увагу світу на обставини московської окупації.

Та папа Пій IX думав передовсім про справи Церкви і її одність у тих тяжких часах, коли першенство Римського Архиєрея ставили під сумнів, а ліберальні цивільні кола поборювали Апостольський Престіл. Тому, не зважаючи на гасла пропаганди з одного і другого боку: мовляв Рим бажає канонізацією св. Йосафата виявити своє вороже наставлення до Росії і православ'я, чи, навпаки, обстоює за польськими повстанцями, Пій IX рішив іти далі; дня 28 січня 1864 р. кардинал вікарій Риму Патріці був назначений релятором справи, а вже дня 5 лютня визначив він двох постуляторів: оо. Миколу Контієрі, ґроттаферратського ігумена і о. Михайла Домбровського, колишнього протоігумена так зв. Руської провінції василіян на Холмщині, який тоді проживав у Римі. Прокуратором справи став адвокат Де Домінічіс-Тості. На вимогу Конґр. Обрядів, у серпні 1864 р. постулятори прєдложити в справі Йосафата давнішу документацію з часів беатифікаційного процесу, та взялися за пропаганду його імені в Італії й поза нею, друкуючи два образки Блаженного.

Дня 8 січня 1865 р. Конґр. Обрядів на своєму засіданні поставила справу канонізації до вирішення, тобто "чи можна безпечно приступати до канонізації?" Справу на засіданні схвалено і вона чекала тільки свого проголошення; але саме в тому часі вдарила в неї з іншого боку російська пропаганда. Коли не вдалося задушити справу під замітом політичної афери, московська преса пустила в обіг давній закид про т. зв. жорстокість Йосафата, яка, мовляв, спровокувала реакцію народу, – що привело до трагедії. Головним документом був уже знаний лист Лева Сапіги з 1622 р. Ця пресова атака викликала в Римі тривогу, і справу знову відложено. Тимчасом о. Контієрі та о. Альфонс Ґепен, бенедиктинець, і о. Іван Мартинов, єзуїт, взяли закиди в студію та, на основі аналізи переписки Сапіга - Кунцевич, вияснили безпідставність і фальшивість закидів, публікуючи свої висновки в паризькім журналі "Ле Монд". Щойно в квітні справа пішла далі вперед, і Пій IX вибрав празник св. Атанасія в Грецькій Колегії, щоб із тієї нагоди проголосити своє рішення, так зване "можна безпечно". І справді, 2 травня 1865 р. папа взяв участь у Св. Літургії, а по її закінченні велів прочитати декрет і виголосив відповідну проповідь.

По тому зачалися приготування до торжества, і збирання складок на покриття коштів. У тому ж часі, десь у другій половині 1865 р„ був іменований і третій постулятор, Преосв. Йосиф Сембратович, який проживав у Римі. Вже в 1866 р. почали продумувати про ближчу підготовку нпр. про відповідні канонізаційні образи і прикраси, книжки й торжества; з Польщі, через віденську нунціятуру, було одержано більші мощі, для потреб канонізації. На тайній консисторії дня 11 травня 1866 р. була виконана ще дальша канонічна формальність, тобто запитування кардиналів, чи приступати до самого проголошення бл. Йосафата Святим. Десь у листопаді того року взявся о. Контієрі до написання життя Йосафата, якому присвятив 7 місяців часу, в пості, в молитвах та на самоті. Вкінці прийшов день 29 червня 1867 р., 1800-роковини від смерті св. апостола Петра, на який призначено канонізаційне торжество, в якому на першому місці поставлено бл. Йосафата. Ще 12 червня папа Пій IX промовляв на півпубличній консисторії про канонізацію Йосафата, висказуючи всі свої інтенції й бажання. Разом із ним дня 29 червня були піднесені на престоли: бл. Петро Арбуенський і 19 мучеників із різних Чинів, та 4 інших блаженних.

Канонізація бл. Йосафата відбулася на базі документів беатифікації, бо в бреве Урбана VIII було сказано, що до торжественної канонізації можна доступити коли-небудь. Ця нагода прийшла щойно з нагоди цих роковин святого апостола Петра і два роки перед початком Вселенського Собору Ватиканського Першого, який у 1870 р. торжественно проголосив науку Церкви про першенство й непомильне вчення Римського Архиєрея, – за що в 1623 р. Йосафат віддав своє найвище свідчення. Так увійшов Йосафат видимо в історію вселенської Церкви, як і в каталог її Святих. Про це появилася 6 липня 1867 р. окрема велика булля, підписана також усіма кардиналами, приявними в Римі. Літом 1867 р. відбулися в його честь канонізаційні торжества з церковними моліннями, богослужбами, проповідями й іншими громадськими торжествами в Римі й у Галичині. З українських владик взяли участь у канонізацінних торжествах галицький митрополит Спиридон Литвинович і Йосиф Сембратович та декілька священиків. Василіянський Чин гідно заступали ченці Ґротта-Ферратської обителі. У святкуваннях у липні 1867 р. в церкві св. Атанасія в Римі, брав участь єп. Йосиф Сембратович, зі значним у таких нагодах торжеством (До підготовки і проведення канонізації порівняй Документи Беатифікації, том III, між роками 1864-1867, Рим 1967 р. Пор. також статтю А. Г. Великого в "Записки ЧСВВ", том VI (з нагоди 100-ліття від дня канонізації), де подана коротка хронологія беатифікації і канонізації).

г. – Культ св. Йосафата в новіших часах (ХІХ-ХХ ст.). – Проголошення Йосафата святим католицької Церкви розширило його почитання на цілу Церкву, його ім'я ввійшло в римський мартирологіон латинської Церкви, з окремою службою, – зразу під днем 12, а згодом (від 1882) під днем 14 листопада. Також і Львівський Синод визначив празник св. Йосафата на день 31 жовтня, – ідучи в тому за т. зв. природним календарем, – з перенесенням празнування на неділю; за церковним календарем празник св. Йосафата святковано дня 12 листопада. Як і інші наказні свята, празник св. Йосафата святковано з окремою литією, яку перенесено з дня 16 вересня, як це було в XVIII ст. (Пор. М. Ваврик, ЧСВВ, Про свято св. Йосафата в Русако-Українській Церкві (по лат.), в "Записки ЧСВВ", том VI, Рим 1967)

Інтенсивний культ св. Йосафата почав ширитися головно в Галичині, переходячи згодом і в діяспору. Святому присвячувано церкви, будовано і присвячувано, престоли, а до церков і каплиць увійшли його ікони, коругви тощо. Засновані під його іменем поставали між народом і клиром окремі братства й товариства, з окремим узглядненням унійної праці, його ім'я залюбки поширюється головно серед чернецтва. Помалу, але постійно зростає теж про нього відповідна духовна література (Пор. "Записки ЧСВВ", том VI, Рим 1967, де поміщена багата документація в цій справі).

Окремий і новий поштовх одержав культ св. Йосафата від 1923 р., коли ціла Церква, під проводом Апост. Престолу, святкувала 300-літній ювілей із дня його смерти. Папа Пій XI видав із цієї нагоди, під днем 12 листопада 1923 р. окреме окружне послання під заголовком: "Церкву Божу", звернене до всього єпископату світу. Цей ювілей збудив у Церкві різні унійні ініціятиви та дав новий поштовх екуменічному рухові в світі. Українська Церква, по всіх країнах її поселення, відсвяткувала зокрема торжественно цей ювілей церковними і громадськими торжествами, публікаціями тощо. Цим увійшов Йосафат у душу широких народних мас, а василіянські місії, в Галичині й за кордонами, поширювали його знання та ті ідеали, за які він трудився і віддав життя. Так став він близьким і рідним українському народові на західніх українських землях, і сьогодні стоїть він у ряді українських Божих угодників, що їх видала українська земля.




3. – ДУХОВНЕ ОБЛИЧЧЯ ЙОСАФАТА
Дня 29 червня 1867 р., канонізаційним торжеством викінчено духовний образ Йосафата, як Святого Христової Церкви, та передано для загального почитання й наслідування віруючим християнам. І кого саме передала свята Церква до прилюдного почитання? На закінчення життєвого шляху Йосафата Кунцевича, з'ясуємо бодай коротко і загальними рисами його духовне обличчя, його характеристику.
Та поки приступимо до духовної характеристики, подаємо на основі документів і образів Святого його завнішню характеристику, хоч і не легко її сьогодні задовільно встановити. І сучасники, і згодом різні мистці, які зарисовували його постать для цілей церковного культу, звертали увагу передусім на його духовні риси, на його чесноти. Така була доба, яка гляділа радше на душу ніж на тіло, на чесні вчинки ніж на зовнішню поставу. Це типічне всім життєписам Святих, і щойно в наші часи життєписці стараються дійти і до відтворення вірного зовнішнього образу Святого, який помагає багато переданню внутрішніх незримих прикмет і настанов.
На основі різних даних треба сказати, що Йосафат був середнього росту й сильної будови тіла, яка зумовила його витривалість у трудах і загартованість у невигодах тодішнього побуту, а зокрема мандрів, яких вимагало тодішнє архипастирське служіння. Обличчя його було овальне, чоло високе, лице смагляве (Пор. свідчення Івана Яковлевича Ходики, в ДБ, II, стор. 304: "був із природи смаглявий і грецького вигляду"), очі великі і глибоко осаджені в лобовій частині обличчя; із них променіла погідність, веселість, доброта. Вузькі і стиснуті уста вказували б на рішучий характер та енергійну поведінку, хоч був він лагідної вдачі. Визначався бистрим умом, добротою, а навіть може і феноменальною пам'яттю. Доброта ж серця поєднувалася в ньому із сильною та залізною волею, завдяки якій він панував над самим собою та мав непереможний вплив на своє окруження. Глибока любов до правди, ревність про Божу справу, беззастережне прив'язання до рідної Церкви й обряду виробили в ньому простолінійність у поведінці, принциповість і послідовність у діянні, певність та рішучість у рішеннях, а вкінці й готовість пожертвувати матеріяльне, дочасне й особисте для Божої справи, високих ідеалів та загального добра.
Йосафат був наскрізь "східньою" людиною – і в своїй ментальності, і в своїй аскезі, і в своїй духовній формації, а це проявилося найбільше в його любові до богослужбово-літургійних та обрядових традицій рідної Церкви. Вийшовши з народу і здобувши собі освіту й духовне виховання шляхом мозільної праці, Йосафат пожертвував усі свої здібнощі, труди, терпіння й життя для духовного піднесення й відродження своєї пастви. У своїй смиренності він відмовлявся від єпископської гідности, але коли був змушений взяти на себе цю велику відповідальність, то розумів свій уряд не як "володіння", а як "служіння". Тому став за прикладом св. Павла "всім для всіх" і, послідовно, здійснював заповіт Христа, даний Його Апостолам: "Хто хоче бути старший поміж вами, нехай буде всім слугою". І хоч тільки 6 років судилося Йосафатові виконувати архипастирське служіння серед свого народу, то і за цей короткий час виявив він себе як ревний, безкористовний, жертвенний і святий душпастир, наслідуючи зразок "Доброго Пастиря" – Христа, та залишаючи своїй добі і грядучим століттям ідеальний тип Христового Апостола.
Може найбільш характеристичною рискою особистости, духовости і святости Йосафата є його полум'яна любов до Бога й ближніх. З любови до ближніх зродилися лагідність і милосердя, доброзичливість та смиренність, услужливість і жертвенність для всіх людей , а гаряча любов Бога стала джерелом апостольської ревности, невсипущої праці та всецілої посвяти Йосафата для Божої слави, для спасіння душ і добра народу. Цей дух жертвенної любови став підкладом для мучеництва Йосафата. У деякому розумінні цього слова, Йосафат був мучеником уже за свого життя, бо цілий немов спалювався для Христа і з любови до Нього. Ми могли б сказати, що мученича смерть Йосафата була тільки завершенням його великого і шляхетного духа, що був завжди готовий пожертвувати себе всеціло для Божої справи. Мученича смерть це тільки кульмінаційна, остаточна точка святого життя Йосафата.
Велич Йосафата в тому, що він зрозумів своє покликання, завдання і призначення, яке вклало на нього Боже Провидіння, а саме – бути святою людиною, ченцем, душпастирем та єпископом серед неспокійної, розбурханої людськими пристрастями та морально розперезаної, сучасної йому доби. Йосафат зрозумів це своє, Богом дане призначення, виконав його, а коли став жертвою людських пристрастей, то був уповні свідомий того, що і ця смерть є невід'ємною частиною його покликання і призначення.
Цю духовну велич, а водночас історичне значення Йосафата на тлі його доби, дуже влучно з'ясував о. Ст. Косінський у своєму свідченні перед беатифікаційною Комісією 1637 р.: "Я переконаний, що праведністю і святістю життя та в усій душпастирській діяльності Йосафат Кунцевич, Мученик, став подібний і рівний до життя й чеснот інших святих священомучеників, ісповідників, преподобних і преподобномучеників. Усі його розмови й учинки були в досконалій згоді з Божою волею. Думаю, що він у досконалий спосіб поєднував у собі життя богомільне з діяльним та заяснів даруванкями, великими ласками й геройськими чеснотами, щоб згідно з Божою волею і промислом стати величнім прикладом святости для людей усяких станів, головно ж дзеркалом усіх чеснот для ченців і єпископів..." (Пор. ДБ, II, стор. 233: свідчення о. Ст. Косінського)
Таким виступає Йосафат Кунцевич у світлі свого життя й діяння, на тлі своєї епохи та на основі автентичних документів. Своїм святим життям, геройськими чеснотами й учинками, вкінці своєю кров'ю Йосафат Кунцевич змалював собі нерукотворну ікону, яку невсилі знищити "зуб часу" чи людські пристрасті, його світлої й святої пам'яті не заплямить ніяка тенденційна полеміка ні конфесійна пристрасть. Каже Псальмопівець: "Пам'ять про праведного буде вічна, лихої чутки про себе він лякатися не буде" (Пс. 112, 6-7).
У Службі св. Йосафатові, на Всенічній, є два читання із Книги Мудрости царя Соломона, які мають знамените застосування до життя, смерти і прослави Йосафата. Ось деякі уривки з цих "Чтеній":
"І сказали собі ті, що неправедно міркують: Зробім насилля над праведником і не пощадім його преподобства і не зважаймо на довголітню сивину старого. Хай наша сила буде законом, засядьмо на праведника, бо він нам невигідний, противиться нашим учинкам, закидує нам гріхи проти закону і оскаржує провини нашого виховання. Він – утілений докір думкам нашим, нам тяжко і глянути на нього. Життя його не таке, як інших, а поведінка його дивацька... Випробуймо його зневагою й мукою, досвідчім його лагідність і терпеливість, на смерть ганебну засудім його...
"Оттак собі гадали, та помилились, бо їхня злоба засліпила їх. Не зрозуміли вони таємних судів Божих і не збагнули, що Ти один є Бог, Пан над життям і смертю, що спасає в час терпіння і визволяє від усякого лиха...
"А праведник, хоч і вмре передчасно, знайде спокій. Смертю праведник осудить живучих безбожників, а вони побачивши смерть його, не зрозуміють того, що Господь вирішив про нього. Господь стрясе неправедників аж до самих основ; вони пропадуть і пам'ять про них загине.
"І прийдуть вони зі страхом у день обрахунку своїх гріхів, і Господь поставить проти них їх беззаконня, щоб обвинувачували їх. Тоді праведник виступить з великою сміливістю перед тими, що його переслідували і гордили його ділами. А ті, побачивши його, збентежаться у великім страсі і будуть дивуватися його славним визволенням. І в розкаянні скажуть тоді один до одного і в тривозі промовлять: "Це той, кого ми колись на кпини брали і глузували з нього! Які ж ми дурні! Ми вважали його життя за божевілля, а смерть його неславою. Як же то його зараховано до синів Божих і між святих він попався? Це ми збилися з правдивої дороги, світло справедливости нам не світило і сонце для нас не зійшло! Ми наситилися стежками беззаконня й погибелі, проходили через пустині непрохідні, а Господньої дороги ми таки не впізнали..." (Книга Мудрости Соломона, 2, 10-21, 4, 7, 5, 1-8)
Йосафат Кунцевич був тим праведником, що став жертвою тих, "які несправедливо міркували". Та перед судом Бога, Церкви й історії його святість і невинність заблиснули небесним сяйвом, а вороги його своїм насильством тільки промостили йому дорогу до Божої і людської прослави!

Останні новини

Тебе зацікавило? Приєднуйся до нас! Приєднатись!

 

увійти | додати новину | контакти осередків