Нещодавно я із групою студентів кілька годин дискутували щодо проблеми сучасного образу католицького священика. Яким має бути священик ХХІ століття? З відповіддю на це запитання група одразу ж поділилась на консерваторів та модерністів.

«Сучасний священик не повинен нічим відрізнятись від свого співбрата сто років тому», – стверджували консерватори. Для консервативно налаштованих людей все добре БУЛО в минулому, а тому кожна новизна БУДЕ злом, зрадою прекрасної казки.

Навіщо створювати щось нове, якщо старе настільки прекрасне? Навіщо взагалі шукати новий образ священика, якщо він має бути завжди однаковим, «во віки вічні?» Для консерватора відповіді на ці запитання цілком очевидні, а само ставлення проблеми виглядає абсурдом, навмисним відкиданням минулого, яке є «magistrae vitae» (вчителем життя).

На запитання «яким є цей незмінний та правильний образ священика?» – мої консерватори взялись описувати ідеалізований образ священика часів початку ХХ століття. Він, на відміну від сучасних священиків, завжди носив сутану, ЗАВЖДИ, без жодних винятків, в нього просто не могло бути іншого гардеробу. Правильний священик має бути вбогим. В нього немає негативних рис характеру, він прямолінійний, терпіти не може брехні, відкрито завжди і в усьому говорить правду, непохитно справедливий. 

Модерністи одразу ж обурюються: «Чим же ваш священик відрізняється від ангела? Ви створили собі ілюзію ангела в плоті, а це ж людина!» Вони починають наводити приклади, коли для сучасного священика сутана стає серйозною перешкодою в служінні в умовах неоязичества та кримінінальних манер антиклерикалів. Вбогість? Де її кордони?

Мати автомобіль – це не розкіш, а необхідність сучасного світу, де священику доводиться часто та багато їздити, щоб духовно охопити довірені йому душі. Або чекати, поки його хтось привезе чи відвезе? Моральна беззаперечність? А чи завжди насправді потрібно говорити правду або ж іноді корисніше не спішити, адже сьогоднішня впевненість у своїй рації завтра може виявитись помилкою? Можливо, краще ввійти в ситуацію людини і не спішити осуджувати її за прояв слабкості чи помилку?

Консервативний образ священика – це не тиран, суддя, який ставить благо Церкви вище цінності особистості, який відгороджує себе від світу, до якого він посланий. На всі аргументи модерністів консерватори поспішають показати відсутність в них фундаменту, відсутність бажання відділити брехню від правди, світло від темряви. В поглядах модерністів відчувався дух сучасного релятивізму: все відносно, все індивідуально, тому не може бути однакових правил для всіх.

Спостерігаючи за дискусією, я помітив, що серед молоді немає людей із крайньою модерністською позицією. Ліберальні погляди відходять. Священик – «друзяка» – це вже не священик, не отець, не духівник, що було модним в другій половині ХХ століття. Проте існує досить сильна партія ідеалістів, для яких священик має бути фактично ангелом. З одного боку, мені хочеться це пояснити юнацьким максималізмом, мовляв, молодь завжди ідеалізує. Але з власної практики знаю, що серед людей літнього віку – маса бажаючих бачити в священикові ангела. А, можливо, й Бога?


Якось само-собою мої думки після цієї розмови потекли в русло роздумів над так званою сакралізацією духовенства, тобто приписування духовенству характеристик Бога. Хто він, священик: представник Бога на землі чи представник землі перед Богом? Для багатьох язичницьких культур був характерним погляд на священика як на бога. У сучасних християн такий погляд набуває форми віри в безпомилковість та непорочність священика. Людям із таким поглядом важко погодитись, що він ЛЮДИНА.

Для них – він надлюдина, вже майже не людина, а втілення божества. До цієї категорії людей прихильні ті, що шукають в священикові емоційне задоволення. Його відкритість та ніжність завжди можуть замінити батька, матір, брата, чоловіка, друга. З ним такі люди готові сидіти годинами, лише б не думати про реальний світ, де потрібно змагатися, творити, працювати, вчитися.

Наскільки ж великим є бажання створити свій емоційний рай, де я – слухняний Адам, а мій улюблений священик – мій власний (!) господь бог. Християнам набагато важче погодитись із образом священика, як людини, наверненої до Бога. Не дивлячись на те, що він ближче Бога і в силі дії благодаті (звершення таїнств), і в богопізнанні, він – не божество, не ангел – ЛЮДИНА.

Як і кожній людині, йому потрібне людське (в позитивному значенні цього слова), і як кожна людина – може помилятися, може мати недоліки. Не так просто погодитись із тим, що з таким священиком не створиш раю, що доводиться разом із ним кудись плентатись все життя, де Бог обіцяв Рай тобі і йому. Йому, як і тобі притаманні сумніви та помилки, як і тобі – доводиться сповідатися.

Складніше в такій людині шукати опору, духівника. Але десь глибинними фібрами душі відчуваєш, що тут реальність, не дивлячись на те, що вона не така вже й гарна, як нам хотілось би її малювати. Виходить, що все наше життя часто нагадує впертість дитини, яка капризує, яка замість того, аби йти додому, намагається побудувати свій будиночок, навіть якщо знає, що це тупий та недовготривалий каприз. Бог не втілюється в священику, а тільки діє через нього.

Рай ніколи не буде побудований на землі навіть найсвятішим священиком, оскільки Рай – поза цим земним життям. Мені, як священику, залишається лише молитися за всіх нас, християн, щоб Богом для нас був Господь Бог, щоб священик був духовною ЛЮДИНОЮ, який знає Шлях, і щоб рядовий мирянин ніколи не шукав раю на землі. Раю тут немає, він – на небесах (по тому боці життя). А тут на землі для нас відкритий тільки Шлях.

Крадіжка є одним зі способів поведінки, який найбільше турбує батьків: часто вони вже бачать у своїх дітях злодіїв за ґратами. Звісно, крадіжки не можна недооцінювати; але вона й не повинна викликати надмірних реакцій. Вважається, що всі підлітки принаймні раз у своєму житті щось украли. В певному сенсі, крадіжка — це соціальна поведінка, яка вимагає дослідження. Часто діти хочуть побачити, як це, коли щось вкрадеш; найчастіше привласнюють дрібні предмети, один із незначних товарів — якийсь спрей, пачку скріпок тощо. Більшість дітей цілком правильно реагують на скоєну крадіжку: після того, що трапилося, мають докори совісті, постійно про це думають, і, врешті‑решт, зізнаються в тому, що трапилося. Навіть, якщо їх не впіймали на гарячому, то ця подія викликає у них неспокій. Здобувши врешті такий досвід, вони задовольняються цим одним разом. Натомість є підлітки, для яких це стає звичкою, і вони насправді вже неспроможні відрізнити, чи вони ще в порядку, чи ні. Що робити? Крадіжки стаються в усіх соціальних групах. Батьки часто запевняють мене, що їхні діти навіть у віці від восьми до дванадцяти років розповідають їм усе і в жодному разі не можуть бути потенційними злодіями, коли в класі стаються крадіжки. Яка помилка! Абстрагуючись від того, що добре заздалегідь навчати дитину змалку, чим є власність, — багатьох батьків лякає ситуація, коли в сумці для сніданку свого малюка раптом знайдуть якусь іграшку сусідської дитини. Малі діти не дуже розуміють, що їм належить, а що ні. Іноді вони так сильно хочуть мати якусь річ, аж кінець кінцем переконують себе, що це їхнє, або що їм цю річ подарували; часто не знають напевно, як стали власниками цього об᾽єкта. Вони найчастіше мають неясне відчуття, що щось не в порядку. Тут потрібно пояснити дитині, що неправильно забирати речі, які їй не були подаровані. Наполягайте на тому, щоби дитина повернула річ, яку забрала. Коли справу буде вирішено, похваліть малюка, ба навіть нагородіть якоюсь дрібничкою. Після цього подія має бути стерта з пам'яті. Якщо йдеться про школярів — важливо, аби вкрадені речі були повернені особисто, діти також повинні вибачитися; незалежно від того, чи справа закінчиться в суді для неповнолітніх, чи ні. Потрібно також брати до уваги негативні наслідки. Безглуздо кричати чи бити дитину, а також задовго розводитися про наслідки, які тягне за собою крадіжка. Важливо, аби дитина чи підліток зрозуміли, що його/її батьки не стануть терпіти такої поведінки, і тут не допоможуть жодні переконливі виправдання. Крадіжка залишається крадіжкою. Дитина не повинна залишати собі крадене, навіть якщо неможливо визначити його власника. Звісно, не раз добре застосувати покарання як своєрідний стимул. Наприклад, заборонити дивитися телевізор на тривалий час, відвідувати тренування або піти на концерт. Якщо буде заява до органів правопорядку, то необхідно, щоби був складений протокол цього випадку; можливо, дитину допитуватимуть у відповідних органах Коли все владнається, потрібно справу закрити і повернутися до нормального життя. Варто пам'ятати, що діти, які не крадуть, радітимуть нагородам, отриманим від батьків або вчителів за те, що така поведінка їм чужа. Якщо крадіжки повторюються, попри вжиті заходи, потрібно звернутися до фахівців.

Заведіть у себе вдома, скаутській домівці такого симпатичного хлопця - іграшку чи ляльку на виступ скаутського гуртка в таборі, який стане невідємним атрибутом і допоможе вам у вашій перемозі у експресії на змаганнях на вечірній ватрі. Він зроблений своїми руками стане відмінним подарунком рідним і близьким. Щоб зробити цього доброго дідуся вам не знадобляться якісь особливі навички, а в якості матеріалу використовується утиль, який знайдеться практично в будь-якому будинку: втулки від скотчу, капронові колготки і обрізки тканини.

 

Для створення цього оберегу нам знадобляться:

  • Втулки від скотчу, поліпропіленових стрічок або щось, чим зможете замінити. Наприклад, обрізок труби або рулону, що залишився від лінолеуму
  • Одноразові пластикові ложки
  • Шпагат
  • Обрізки тканини для костюма
  • Пакля
  • Олівець, ножиці
  • Мішковина, наприклад старі мішки від картоплі, попередньо випрані
  • Голки (звичайна і циганська), нитки (звичайні і вовняні) під колір костюма
  • Капронові колготи.
  • Синтепон або інший наповнювач
  • Дріт
  • Картон
  • Термоклей
  • Декор: ґудзики, стрічки, намистини або бісер
  • Пластикові очі і рум’яна

Для тіла і голови нам знадобляться три втулки від скотчу або стрічки. У середній втулці робимо отвори для дроту. Вставляємо дріт – це будуть ручки домовичка. Довжину ручок визначаєте самостійно – хочете, щоб домовичок і п’яту почухав і потримав що-небудь в ручках – робіть їх довшими.

Коли дріт буде на місці, скачайте невеликі кульки з синтепону, загорніть їх в капрон і прикріпіть до дроту з двох сторін, як на фото. Повинні вийде ось такі мішечки-долоньки.

Збільшуємо повноту рук за допомогою синтепону і шиємо рукава з тканини під колір костюма. Беремо голку й нитку і прошиваємо пальчики на долоньці.

Тепер займемося головою домовика. Візьміть іншу втулку, обтягніть її капроном, зав’яжіть внизу вузол, а зверху поки залиште відкритою, як показано на фото.

Заготовки для носика і щічок робимо з синтепону – скачайте дві однакові кульки для щічок і одну побільше для носика. Кульку для носика обтягніть капроном, краї капрону зшийте ниткою. Помістіть кульки синтепону під капрон на втулці, а носик пришити або приклейте зовні. Зауважте – капрон зверху. Приклейте оченята.

Склеюємо три втулки. На даному етапі одягаємо домовичка в костюмчик.

Робимо ніжки. Розріжте гарячим ножем пластикові ложки, обклейте їх мішковиною або будь-якою іншою тканиною, приклейте до тіла.

З паклі робимо чубчик, вуса або бороду, приклеюємо. Замість паклі можна використовувати залишки пряжі або грубі нитки мішковини. З квадрата мішковини 22 на 22 см шиємо ковпак. Розмір ковпака залежить від діаметра втулки.
Закладаємо один кут квадрата мішковини, це буде лицьова сторона – підворот ковпака. Прошиваємо дві бічні сторони квадрата.

Приміряйте ковпак і придумайте як загнути його кінчик або ж можна залишити його стирчати!

Щоб добрий дідусь став стійким і нікуди не завалювався, ставимо його на картон, обводимо і вирізаємо підставку. Приклеюємо ляльку до основи і декоруємо косою з мотузки, тасьми чи тканини.

 

Залишилося тільки прикрасити наш витвір і дати йому що-небудь в ручки. Зробити домовичка своїми руками виявилося зовсім нескладно – трохи терпіння, часу і ось результат! Ось він який симпатичний вийшов!

😉Запрошуємо до «співпраці»🙃
👉Обмін ідеями щодо літнього дозвілля👈
Літо цьогоріч насправді незвичне і по-своєму унікальне. (сподіваємося, що ТАКОЇ 😒«унікальності» більше не буде:)
🔥Актуальним стає питання щодо незабутніх літніх днів – подій, пригод, свят та буднів.

🔸Вже маємо ідею від наших постійних читачів і з радістю ділимося з вами
◽️Років так 30-40-50 тому (ніби вчора це все відбувалося!) головним літнім заняттям дітей у селі було… «пасти корову» (гусей, качок, індиків, овечок…)
◽️Не тільки сільські діти, а й ті містяни, що проводили літні канікули у бабусі у селі, не були позбавлені такого задоволення)) Тут навіть було присутнє своєрідне «кар’єрне зростання».
🔺Вершина – «пасти корову» ) Це вже «не для дітлахів»… Це вже – пригода!
◽️Скільки цікавих історій і легенд пов’язаних з цим заняттям!
😋👌👍А якими смачними були обіди!.. Дві добрі скибки хліба, а між ними - гарненько засмажена апетитна яєчня!
- А тоненькі шматочки сала, що так заворожуюче шкварчать на патичках впритул до 🔥багаття!
- А вода з прохолодного джерела!
- Куди там тій фанті й пепсі!😜

Та це жодним чином не просто ностальгійне зітхання, типу: «от раніше було життя!»
Живемо «тут і тепер» і власноруч створюємо радісні моменти для себе і своїх дітей.

💪Тож - до роботи!
🔸Нам знадобиться:
Перше та головне – бажання провести час усім разом, усією сім’єю  Друге, третє і так далі) - сіно, палички, шматок тканини, ґудзики, фантазія і гарний настрій!
◽️До питання про сіно. За ним не обов’язково їхати у село чи на поле. Запросто можна роздобути цей матеріал і у місті. Адже у когось є власний газон, який час від часу підстригається, у когось є сусіди з таким газоном, чи просто подвір’я, на якому росте трава. Так от. Цю траву потрібно висушити (можна навіть на балконі)
◽️У крайньому разі - у зоомагазинах продається сухе сіно для домашніх улюбленців-гризунів. Не дорого, та вже дивіться самі.
🔹Робимо з висушеної трави (тобто, сіна) кульки
🔹Щільно обмотуємо їх нитками
🔹З тканини робимо «личко» овечки, з ґудзиків - оченята, малюємо ротик і носик, закріплюємо
🔹З невеликих гілочок робимо ніжки

Весь процес виготовлення овечок ми використовуємо як гарний привід для спілкування:
- Збагачуємо знання дітей (ну і свої власні, якщо підготуватися заздалегідь) про цих тварин
- Пригадуємо та розповідаємо казки з овечками у головних ролях
- Малюємо кумедні та веселі картинки, листівки для далеких та близьких родичів
- Розповідаємо дітям про те, як проходило ваше літо, чи літо ваших батьків (дідусів і бабусь)

Усе це додаткова нагода для знайомства з сімейною історією, традиціями, легендами.

🔹Нарешті наші овечки готові - йдемо їх випасати! Слідкуємо, щоб вони не повтікали і не загубилися!
😎Для татусів є можливість спробувати себе у ролі вовка, якого пастухам треба відігнати від отари😁)))

🔸Після прогулянки заганяємо нашу отару додому) (можна на балкон) і насолоджуємося прекрасним літнім запахом, враженнями і смачною вечерею
💥Тут вже проста яєчня зайде краще ніж найвишуканіша піца)

Ось така от ідея. Якщо вона вам сподобалась і вам вдалося втілити її у життя – пишіть і надсилайте нам ваші фото
Діліться вашими ідеями літніх пригод!

Завжди ваші у Христі та скаутингу❤️

#лето #идеи #дети #досуг #літо #україна #дітиукраїни #здорованація #католики #сімейніцінності #духовність #виховання #воспитание #Скаутство_Жвррпи_в_Україні

 

Оскільки в Україні святкують День матері, то виникає логічне питання - коли ж своє "професійне" свято відзначатимуть чоловіки-батьки? Про те, коли в Україні святкують День батька та на який день це свято припадає у 2020 році - читайте нижче. Коли святкують День батька в Україні День батька у нашій країні офіційно святкувати почали зовсім нещодавно - з 2019 року.

Таким чином, цього року це повинно відбутися всього вдруге. У травні минулого року Кабінет міністрів схвалив проект відповідного указу президента, призначивши святкування Дня батька щорічно у третю неділю червня. дата Нинішнього року всіх татусів України можна сміливо вітати 21 червня - саме на цю дату припадає День батька.

Що означає свято У Кабміні, засновуючи нове свято, пояснили, що реалізація нормативного акта сприятиме забезпеченню сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї як основи суспільства та підвищенню статусу чоловіка як батька у процесі виховання дітей. День матері, як відомо, у 2020 році святкували 10 травня.

День батька у світі За кордоном свята на честь батька відзначають у різні дати. Наприклад, у США це відбувається 19 червня з далекого 1910 року, а в третю неділю червня День батька святкують з 1966 року. Крім США, у червні це свято відзначають Аргентина, Канада, Японія, Ірландія, Індія, Нідерланди, Туреччина, Словаччина та багато інших країн. У сусідній з Україною Польщі День батька святкують 23 червня, у Німеччині - у першу неділю цього місяця. Грузинські батьки своє професійне свято відзначають 3 жовтня, а італійські - 19 березня.

Поради для молодих Татусів:

Як налагодити тату зв'язок з немовлям

Виділіть час на ігри кожного дня
Щодня відводьте час, спеціально для ігр зі своїм малюком. Зробіть це частиною щоденного розпорядку вашої дитини, щоб вона знала, що скоро гратиметься з татком.

Таткова танцювальна вечірка
Діти люблять музику і обожнюють танцювати. Навіть коли вашій дитині всього кілька місяців, ви можете розпочати танцювальні вечірки. Увімкніть музику (або заспівайте спеціальну пісню), а потім поколихайте під пісню дитину. По мірі дорослішання вашої дитини ви можете допомагти їй стояти і танцювати, поки вона ще навчилась триматись.

Візьміть на себе обов’язок заміни підгузника
Звісно, є фактор часу і ви не завжди біля дитини, але заміна підгузників це також своєрідний спосіб зближення. Так, може трохи попахувати, але чи це не щастя, коли все позаду і ваша дитина щасливо всміхається.

Долучайте малюка до прибирання разом
Тримайте дитину поруч, наприклад, в слінгу коли прибираєте. Так ви і пилососите і розважаєте дитину.

Візьміть лікарняний, коли малюк захворів
Коли ваша дитина захворіє, візьміть лікарняний, це буде надзвичайно важливо для вашого зближення. Також ви можете ходити на планові обстеження чи вакцинації, так ви завжди будете в курсі від лікаря, як вона розвивається і росте.

Плануйте рутину перед сном
Дотримання графіку сну дуже важливе, щоб допомогти дитині нормально спати протягом ночі. Виберіть частину розпорядку, до чого ви хочете долучитись, наприклад, час купання. Це допоможе дитині зрозуміти, що коли тато скаже, що зараз час для купання, то незабаром буде і час сну.

Початок і розвиток культу Найсвятішого Христового Серця

Культ Христового Серця за своєю суттю такий давній, як давнє християнство, бо любов до Господа Ісуса – це істотне в християнстві. Однак візьмімо історію про те, як постало та поширювалося почитання Христового Найсвятішого Серця в такому вигляді, як його нині практикує Христова Обручниця, Свята Церква. Почитання Христового Серця повстало у скромних монастирських мурах. Через невідому, забуту монахиню (тепер св. Марію Марґариту Алякок) Господь розпочав величну епопею Свого Найсвятішого Серця, щоб показати, що це діло не людське, а Боже.

Основою культу і свята Найсвятішого Серця Ісусового є обʼявлення, які Ісус зробив для згадуваної св. Марії Марґарити Алякок.

Жила вона у Франції в 1647 – 1691 роках. Була монахинею Ордену Сестер Візиток у монастирі Паре лє Моньяль. Серед інших відзначалася почитанням Найсвятішої Євхаристії. Кілька разів обʼявився їй Ісус саме тоді, коли вона гаряче молилася перед Найсвятішими Тайнами. Зокрема, три обʼявлення стали основою всесвітнього культу Христового Серця – такого, який тепер маємо. У тих обʼявленнях Господь висловив людям Своє бажання, щоби вони почитали Його Серце, та назвав спосіб, за допомогою якого це робити.

Щоправда, ці обʼявлення приватні, проте Христова Церква їх детально перевірила і схвалила, а саму монахиню Марію Марґариту Алякок визнала Святою. Тому сміло можемо вірити цим обʼявленням. Переглянемо їх послідовно і вникнемо глибше у зміст.

Перше обʼявлення відбулося 27 грудня 1673 року. Св. Марія Марґарита Алякок молилася, як завжди, перед Найсвятішими Тайнами. І от побачила перед собою живого Господа Ісуса, що показав їй Своє Серце. Воно було ясне, сяяло, як сонце, із нього било сильне полумʼя, довкола нього був терновий вінок, окрім того, на ньому було видно глибоку рану, а вгорі – хрест. Показуючи рукою на Своє Серце, Господь звернувся до св. Марії Марґарити Алякок: «Моє Серце горить такою любовʼю до людей, що вже більше не може стримувати в собі жару тієї любові. Через Тебе мусить воно обʼявитися людям, щоб вони збагатилися тими скарбами, які в ньому заховані. Тобі хочу вказати на цінність цих скарбів. Це – цілющі та освячувальні ласки, тільки вони зможуть зберегти людей від загибелі. Для виконання цього мого наміру вибираю саме тебе, попри твою негідність і неуцтво, щоб це виразно свідчило, що це – все моє діло».
Друге обʼявлення було 1674 року. Ісус Христос обʼявився св. Марії Марґариті Алякок під час молитви в монастирській церкві, відкрив перед нею Своє Серце, як і вперше, дав їй пізнати та зрозуміти Свою безмірну любов до людей, та, попри те, пожалівся їй на невдячність людей, що завдають незмірного болю Його Серцю. «Нехай хоча б віддавали Мені любов за любов... На жаль, виявляють тільки байдужість, а на Мої повні любові поклики відповідають Мені погордою. Потіш Мене хоча б ти і винагороди Мене з усіх своїх сил за їх невдячність».

Св. Марія Марґарита Алякок почала виправдовуватися, що не знає, як це зробити. Божественний Спаситель заспокоїв її і вказав на спосіб почитання Його Божого Серця. Нехай якнайчастіше приступає до Святого Причастя (Були це часи янсенізму, що остуджував серця й утримував людей на відстані від Євхаристійного Спасителя). Нехай приймає Найсвятішу Євхаристію що першої пʼятниці місяця. Зрештою, нехай вночі з четверга на пʼятницю одну годину проведе у молитві перед Найсвятішими Тайнами.

Третє об'явлення і головне – відбулося 16 червня 1675 року. Воно – основа і початок всесвітнього культу Найсвятішого Ісусового Серця. Було це в неділю після свята Пресвятої Євхаристії. Показуючи Марії Марґариті Алякок Своє Серце, як це робив і перед тим, Божественний Спаситель озвався до неї ось так: «Більшого свідчення любові не зможеш Мені дати, ніж коли виконаєш те, чого Я від тебе вже давно домагаюся. Поглянь! Оце – Серце, що так сильно полюбило людей, яке ні перед чим не зупиняється, воно навіть знищує і вичерпує себе, щоб тільки показати їм свою любов. А отримую від них стільки невдячності, погорди, неповаги, байдужості та святотатської зневаги цієї Тайни любові. А що вже найбільше Мене болить, то це те, що навіть особи, Мені посвячені, поступають так само зі Мною. Тому-то бажаю, щоб ти посприяла тому, щоб перша пʼятниця після свята Пресвятої Євхаристії була святом особливого призначення, щоб у той день віддавали Моєму Серцю честь через приймання Святого Причастя та щоб переблагальними молитвами винагороджували Мене за зневаги, яких зазнаю під час виставлення Найсвятіших Тайн. А Я обіцяю тобі, що Моє Серце розкриється широко, щоб щедро зливати потоки ласки на тих, що Йому цю честь віддаватимуть і подбають, щоб інші віддавали».

Ще більше почала виправдовуватися Марія Маргарита Алякок та просила Господа Ісуса, щоб вибрав когось іншого для втілення цього діла, бо ж воно понад її сили. Як невідома замкнена монахиня в змозі це виконати? Тоді Божественний Спаситель указує їй на о. Клаудія Кольомбʼєра, який вестиме діло як слід. Цей священик єзуїт доклав усіх зусиль, щоби здійснити бажання Божественного Спасителя.

У монастирських мурах народився культ Христового Серця. Згодом він охоплював щораз ширші кола, поборював безліч труднощів, виявлявся у благословенні та святості життя та вчинив, урешті-решт, так, що сьогодні немає навіть закутка у Христовій Церкві, де він не приносив би благодатних плодів. Понад півстоліття тому зволив Ісус глянути і на наші землі й розлити на них благословення й цінності Свого Найсвятішого Серця. До цього також залучив синів св. Василія Великого. Це – запорука благословення для них самих і для їхньої майбутньої діяльності. Під святим стягом Божественного Спасителя підемо сміло в бій за Боже Царство, незважаючи на опір і завзяття посланців Сатани. Робитимемо це сміливіше, бо культ Христового Серця не опирається тільки на приватне обʼявлення, але й на святу, чисту Христову Обручницю, Католицьку Церкву, яка не тільки схвалює саме цей культ, а й не припиняє закликати всіх до найбагатших джерел Христового Серця, наділяючи його численними відпустами та встановлюючи урочисте свято Найсвятішого Христового Серця.

Обʼєкт набожества до Найсвятішого Серця Христового

Насамперед звернімо увагу на дві правди християнської віри, а саме:

1) в Ісусі Христі, Богочоловікові, є дві природи – Божа та людська, – які тісно, нерозривно злучені в Особі Божого Слова. Людська природа Ісуса Христа існує не незалежно, і є особою Божого Сина;

2) саме через особову злуку з Божим Словом, людській природі Ісуса Христа цілим та окремим її частинам належить Божий культ. Коли віддаємо честь людській природі Господа Ісуса, то беремо її не окремо від Слова, а разом з Особою Божого Сина, з якою вона існує, живе і розвиває свою діяльність. Усяке вшановування й адорація, яку віддаємо Душі, Тілу і Крові Господа Ісуса, стосуються Особи Божого Слова.

І. Про що йдеться, коли говоримо про Ісусове Серце?

1. Передусім йдеться про фізичне серце у прямому значенні, тобто орган тіла, що бʼється у грудях й оживляє тіло. Христовому Серцю, взятому в цьому значенні, належить честь і поклін, тому, що воно через іпостатичну подібність є Серцем Божого Сина. Та не берімо його окремо, а таким, яке воно насправді є – живе, те, що було зранене на Хресті, яке тепер прославлене і щасливе в небі. Це живе Серце, що перебуває містично в Найсвятішій Євхаристії, нерозривно та навіки злучене з Особою Слова. Саме цей орган Христового Тіла, в якому концентрується та обʼявляється природне життя, шануємо, почитаємо і віддаємо йому поклін. Проте Ісусове Серце у прямому значенні – це предмет цього набоженства і культу, й не тільки.

2. Під серцем часто розуміємо волю, любов. Інколи кажемо: «Той і той має добре серце». «Моє серце бажає, тужить, болить»: це означає, що воля бажає. «Він зранив моє серце»: цим хочеш сказати, що зранив твою любов, зневажив тебе. «У нього лукаве, погане серце», – цим висловлюєш, що той чи той поганий, лукавий і має підлий характер. Коли говоримо про Ісусове Серце, то потрібно розуміти не тільки серце у прямому значенні як орган тіла, поєднаний з Особою Слова, а також серце образне – тобто волю Господа Ісуса, а передусім найвизначніший акт волі Ісуса Христа, тобто – Його любов. Любов Господа Ісуса є двояка – Божа і людська – залежно від двох її принципів-джерел: Божої і людської волі в Ісусі Христі, що відповідають двом Його природам, носієм яких є Особа Божого Сина. Серце в переносному значенні – це Божа і людська любов Ісуса Христа, яка теж є обʼєктом культу Христового Серця.

Цієї боголюдської любові не беремо окремо, а разом з її природним виявом і знаком-символом, тобто природним Серцем Христовим. Отож і одне, і друге – предмети цього культу. Серце разом з любовʼю, а любов – із Серцем. Не ділимо Господа Ісуса – честь віддаємо Йому цілому, а наголошуємо передусім на любові, символ якої – Серце.

Це треба завжди памʼятати, щоб не виникало суперечок та щоб при потребі можна було дати належну відсіч тим, які наважуються безбожно атакувати культ Христового Серця, доводячи своє твердження тим, що вони приймають і почитають цілого Ісуса Христа і рішуче не погоджуються поділяти Його. Та нікому не слід забувати про те, що цілий, живий Ісус Христос не позбавлений ні любові, ні її природного символу – серця. Хто виступає проти культу Христового Серця, ділить Господа Ісуса. Віддаючи честь і поклін Христовому Серцю, поклоняємося і почитаємо цілого Господа Ісуса в Його Божій Особі – Слові.

На це виразно вказує і Сам Ісус Христос, бо, обʼявляючи св. Марії Марґариті Алякок своє Серце, що билося в Його грудях, чітко говорить: «Ось це Серце, яке так сильно полюбило людей». До того ж закликає її саму, а через неї всіх людей, щоб ушановували Його любов, виражену Серцем.

II. Чому слід почитати Христове Серце?

Тому, що воно гідне любові й почитання. Воно тісно злучене з Божою Особою Сина, воно – найсвятіше, вільне від гріха і повне ласки й правди. Воно збагачене всіма чеснотами, до того ж, у найвищому ступені, воно святе Божою святістю, воно – Серце Бога, в якому всі скарби та багатства. У ньому концентруються всі думки, бажання і наміри Господа Ісуса, в Ньому – джерело життя і всіх Його вчинків. Хто в змозі зрозуміти та висловити велич і гідність того Серця?

Захоплюйся цим величним Серцем, віддай йому поклін, розбуджуй акти любові та прагни збагатитися цінностями цього Серця. Проси Господа Ісуса, щоб сформував твоє серце на зразок Свого Серця. Не було й не буде ніколи такого шляхетного й кришталево чистого характеру, як в Ісуса! Чим більше буде в тебе тих рис Божественного Учителя, тим ліпше для тебе. Обдумай, як тобі планомірно проводити цю працю над засвоєнням прикмет Христового Серця в твоєму майбутньому житті. Не йди навмання. Почни від сьогодні, постановляючи у тому чи тому наслідувати Ісуса, свого Спасителя і Вчителя. Подумай, що би ти міг зробити у цій справі для свого ближнього. Не пропускай жодної нагоди.

ІІІ. Що бажає Господь Ісус Тобі?

Ісус Христос хоче збагатити тебе Своїми скарбами, яких у Нього безліч. Він хоче з тобою поділитися. Він бажає, щоб ти Його глибше пізнав, полюбив, пройнявся Його духом та наслідував – тобто засвоїв собі Його думки, бажання, почування та щоб жив Його життям настільки, щоб ти міг сказати разом зі Св. Павлом: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20).

Культ Найсвятішого Серця Ісусового

Здорове ставлення до освячення і вдосконалення людини не може нехтувати тією допомогою, яку дає їй культ Христового Серця. Нам, духовним дітям, не годиться стояти осторонь від Найсвятішого Христового Серця, а навпаки, потрібно стати в перші ряди Його ревних прихильників.

У цьому розважанні прагнемо показати, як повинен бути організований культ Найсвятішого Серця Ісусового, щоб зродити бажані плоди. Саме Христове Серце в такому вигляді, в якому нам зволив Його обʼявити наш Божий Учитель, указує, як належить Його почитати та в яких напрямках розвивати.

Поглянемо на це – достойне найбільшої любові – Серце. Придивімося до знаків-символів, які є на ньому, та задумаймося над їхнім значення. Як Ісус обʼявив колись Своє Найсвятіше Серце св. Марії Марґариті Алякок, то, вказуючи на нього, сказав: «Ось Серце, яке так сильно полюбило людей». З нього виходили ясні промені світла, воно палало вогнем: сильне гаряче полумʼя виходило з Серця й оточувало хрест, що був над Ним, на ньому було видно глибоку рану. Нарешті, це Серце обвивав довкруги терновий вінок, який своїми гострими колючками впивався в нього. Розглянемо всі чотири символи. Вони приховують глибокі правди.

Ясні промені світла

Розходяться вони на всі сторони, повсюди, у всі напрямки. Не бліднуть вони, не слабшають, а навпаки, міцнішають та розʼяснюють своєю появою найбільшу темряву.

1. Це проміння нагадує нам, що Божественний наш Спаситель, Ісус – це світло, що має світити нам і цілому людству на дорозі життя у будь-яких обставинах, якими б вони не були. Справді, Богочоловік, Ісус Христос – світло, яке розʼяснює не тільки дочасне і показує його справжню цінність, але й кидає ясні могутні промені на шляхи, якими слід прямувати нам до невидимої, чудової Небесної вічності. Воно вказує на небезпеки, яких нам слід оберігатися, щоб не зійти на манівці, воно, заразом, скеровує в єдине правильне русло, щоб у нього ми спрямували всі наші зусилля й діяльність. Щасливі – хто йде за цим світлом!

Святий євангелист Іван, на початку своєї Євангелії свідчить про Божого Сина так: «У Ньому було життя, а життя було світлом людей. І світло у тьмі світить, і темрява його не обняла. Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ» (Ів. 1, 5-9).

У Господі Ісусі світло та життя – єдині. Його слово – це слово життя. Де світло Христове, там і життя Його. Де немає Христового світла, там – смерть, руїна.

Пустим стає серце людини, якщо його не обігріває і не оживляє світло Христової правди! Немає святості, немає богоугодних учинків без тісної злуки з правдою – Христом!

Святий старець Симеон також вітає Господа Ісуса словами: «Світло на просвіту поганам, і славу Твого люду – Ізраїля» (Лк. 2, 32).

Сам Ісус звертається до всіх: «Я – світло світу. Хто йде за Мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Ів. 8, 12).

2. Христос-Господь – це світло.

Ця річ важлива, зокрема, для нас, у нашому прагненні до досконалості. Божественний Спаситель освітлює нас і вказує дорогу своєю наукою і своїм життям.

Своїм Словом Ісус пояснює всі сфери нашого життя, повчає, як нам владнати наші взаємини з Богом стосовно нашого оточення і себе самих, показує, чого нам остерігатися, а що робити, щоб догодити Богові й досягнути своєї мети. Подає також усі засоби, які потрібні, щоб переможно вийти із завзятої боротьби з царством гріха, точно і витривало сповняючи Божу волю.

Божий Учитель своїм прикладом учить нас, як нам діяти відповідно до обставин, в яких доведеться нам розвивати свою діяльність, та які, як відомо, змінюються і ставлять до нас щораз інші вимоги.

Немає, навіть складних, обставин, у яких би Господь наукою і прикладом Своїм не повчав нас, як нам у них поводитися й вибрати те, що гарне, святе, миле Богові.

3. Світить це Боже сонце всюди і безупинно, та не всі бачать дорогу, якою їм іти, і не оглядають краси надприродного світу, і не всі бачать видимий світ, а тільки ті, що не закривають своїх очей від проміння природного сонця. Щойно тоді Ісус в змозі освітити нас Своїм благодатним промінням, коли засвоїмо Його Божу науку й ознайомимося детальніше з Його життям, а у конкретних обставинах будемо роздумувати про те, чого вчить нас Господь Своїм Словом як прикладом. Під час такої рефлексії наче у дзеркалі відбиваються промені «Сонця Правди». Такому перед ногами стелиться чіткий Божий шлях – такий не буде блукати в темряві, а житиме серед блиску ясного дня.

Тому перше і головне наше завдання – це ґрунтовне вивчення науки і прикладу Доброго Пастиря, який каже нам: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до Мене і пʼє. Хто вірує в Мене, ... то ріки води живої з нутра його потечуть!» (Ів. 7, 37-38).

Св. Василій Великий визначає у 43-му правилі свою василіянську аскезу словами: «Бути християнином – це, властиво, не що інше, як наслідувати Ісуса Христа в людській природі згідно з покликанням кожного».

Хто не навчився так розважати науку і приклад Господа Ісуса, хто своїм розумом безупинно не звертається до цього Сонця святості, той йтиме навмання; ким будуть керувати пристрасті та хвилеві настрої, той ніколи не буде абсолютним аскетом.

4. В цьому нашому прагненні до досконалості, допомагає нам почитання Христового Серця через світле проміння, що виходить з нього. Знання науки та життя Господа Ісуса є обовʼязковою передумовою для Його любові, а саме, ніжна гаряча і жертвенна любов до Господа Ісуса – це основа святості й досконалості.

Хтось, може, запитає, чому таке важливе це розважання про Слово і приклад Божого Учителя? Саме тому, що внутрішнє духовне життя не розвивається через бездушні механічні дії, а навпаки, воно зростає, розвивається й обʼявляється через свідомі та добровільні дії, тобто моральні поступки. Аскет не сміє бути бездушним автоматом. Людину не можна пустити, наче якусь машину на рейки. Для неї механічні дії не мають ніякої цінності. Бездумні голови не робитимуть поступу на Божій дорозі.

Проте ці роздуми мають бути компасом, який повинен унормовувати все наше життя у будь-яких обставинах: з ранку до вечора, коли ми самі чи в товаристві, коли нас бачать чи ні, коли ми вдома чи поза домом, у дорозі чи у праці, коли ми зі своїми чи чужими, на приватній молитві чи в церкві, під час трапези й на відпочинку, в словах та в усіх наших учинках.

Ясні промені світла, що виходять зі свого осередку – Христового Найсвятішого Серця – нехай нагадують тобі, що Ісус – світло для нас, нехай заохочують тебе до безупинного вивчення Його науки і прикладу. Нехай, урешті, закликають тебе до наслідування Ісуса, а найголовніше – до засвоєння характерної риси Його Серця – спраги завжди й у всьому подобатися Богові (див. Ів. 8, 29).

Вогненне полумʼя

Це – другий знак-символ, який ми бачимо на образах Христового Серця. Цей вогонь – не слабкий, придушений, а живий, великий, полумʼяний, багатий!

Яке значення має цей вогонь, що горить і ніколи не згасає у Христовому Серці?

Він нагадує нам про любов Господа Ісуса, нашого Доброго Пастиря, до нас. Хто матиме відвагу людським словом говорити чи писати про любов, якою горить до нас Боже Серце? Св. євангеліст Іван, що мав щастя спочити на Христовому Серці й відчути Його биття, описуючи любов Господа Ісуса до нас, людей, висловився дуже коротко: «Ісус... полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Ів. 13, 1). Його любов така велика, незрозуміла, невимовлена, як великий, неосяжний сам Бог, бо ж це – любов Божого Серця. Її початок сягає найдальших берегів вічності, а кінець потопає в тій же безмежній вічності. Вона вища за небесні вершини, глибока, як пекельна прірва. Ні час, ні простір, ні вічність не охоплять її.

А яка вона, ця Любов, вияви якої є чудесними й непізнаними? Вона є причиною того, що Божий Син, покинувши багатства та красу неба, зійшов у нашу долину плачу, щоб нас піднести і збагатити. Вона спонукала Доброго Пастиря, щоб Він покинув девʼяносто девʼять овець у небесній отарі, а пішов за однією, яка заблукала. Ця Любов доводить милосердного Самарянина до того, що Він схиляється над нещасною жертвою розбишаки, щоб вилікувати його рани і цілком повернути здоровʼя. Вона сердечно співчуває та плаче одночасно з нами. Вона все дає нам, навіть найцінніше життя Богочоловіка, і саму себе як цілопальну жертву. Словом, любов Христова – безмірна, безкрайня!

«Ось це Серце, що так полюбило людей!» – каже сам Господь, указуючи на Своє Серце, і саме ця полумʼяна, безкорисна, жертовна любов Христового Серця має нас пробуджувати до взаємної, сердечної, щирої, жертовної, святої любові. Любов, це – основа здорової аскези, святості та досконалості! Вона – запорука спасіння! Вона – головний стимул усіх наших богоугодних, достойних діянь.

Ця наша любов не має обмежуватися молитвами, піснями, зітханнями, але має виявлятися через справи, тобто совісне виконання Божої волі, завжди і в усьому, зокрема у найдрібʼязковіших справах. «Якщо ви любите Мене, то Мої заповіді берегтимете» (Ів. 14,15), – каже Господь, а далі: «Той, у кого Мої заповіді і хто їх береже, той Мене любить» (Ів. 14, 21). Ця любов має нас спонукати до того, щоб ми у всьому шукали Божого вподобання, заховуючи точно та совісно Божі заповіді. Освячуємося тільки через злуку – зустріч із Богом. А входимо в контакт із Богом, нашим Творцем і Батьком, тільки тоді, коли творимо Його волю. Бо тут, на землі, Бог там, де Його свята воля – найвища норма праведності та святості.

Ця правда вимагає не тільки жертви. Сповнення того, чого хоче Бог, не завжди задовольняє наше самолюбство чи наші примхи. Та нам не слід забувати, що саме у вірності Божій волі – наша сила. Ця сила з Богом – окраса людини.

Хрест і Рани

Вони є на Христовому Серці. Цей вогонь підноситься до Хреста, обіймає його, а він завершує цю любов і додає їй нової привабливості та краси. Рана у Христовому Серці – глибока та болюча. Однак Ісусова безмірна любов її переносить. Його терпіння дуже великі й важкі, надзвичайного болю завдають Його любові, а Він, однак, безупинно їх переносить і виявляється в них щоразу.

Сам погляд на Христове Серце – зранене і застигмоване Хрестом, повинен підбадьорити нас і піднести в наших терпіннях-хрестах, від яких ми не звільнені ніде. Слід памʼятати, що дорога нашого життя не буде вистелена самими пелюстками троянд. Неодноразово гостра колючка зранить наше серце. Любов, що не перейде через випробовування хрестом і терпінням, не багато вартує. Дух жертви та посвяти – це ознака дітей Божих.

Терновий вінок

Він обвиває довкруги це Найсвятіше любляче Серце. Чому гострі колючки вʼїдаються в живе Серце Господа Ісуса?

Цей терновий вінок має своє значення. Він передусім означає чорну невдячність, яку Господь зазнає зі сторони людей за Свою безмірну любов і незчисленні добра, які їм зсилає. На ту невдячність, байдужість, холод і зневаги жаліється Господь св. Марії Марґариті Алякок і Він – великий всевладний Бог – просить у неї розради та потіхи для Свого зболілого Серця.

Співчувай сердечно з Господом Ісусом та намагайся винагородити Йому за ті всі прикрощі та зневаги, частим та достойним прийняттям Святого Причастя. Старайся приводити до цього й інших. Сам Господь того хоче й обіцяє за цей вияв любові велику ласку. Свята Церква збагачує такий акт переблагання багатьма відпустами.

Нам також потрібно, щоб ми ніколи свідомо не зранили своєю безсоромністю, недбайливістю та скупістю Найдобрішого Христового Серця. Не тільки не встромляймо жодної колючки в це Найсвятіше Серце, а навпаки, лікуймо завдані Йому рани бальзамом сердечної молитви та ніжними почитаннями Пресвятої Євхаристії. Нехай Ісусові добре буде між нами, щоб Він не скаржився на нас за негідні вчинки.

Нехай погляд на увінчане терням Христове Серце утримує тебе в рівновазі духа і додасть сили, щоб у таких випадках не піддатися, не зламатися, а витримати до кінця.

Ось як треба розуміти культ Найсвятішого Христового Серця. Він приводить людське серце до пізнання і глибокого розуміння науки Господа, ніжної, жертовної любові до Нього, до наслідування не тільки у гаразді, але й тоді, коли треба пити з Ним із чаші терпіння. Через акти винагороди цей культ має створити нам стрімкі джерела ласки і допомоги, потрібної для успішної боротьби з царством гріха та для розвитку Божого Царства в собі та в інших. Правдиве всеохоплююче почитання Христового Серця допоможе нам швидко робити великі поступи на стежках світської та монашої досконалості й за короткий час досягати її вершин. Вона буде розрадою в нашому житті й насолодою в хвилини переходу з цієї долини сліз у вічність.

Не сторонися Найсолодшого Христового Серця, а злучайся з Ним і перебувай у Ньому. Нехай Його ласкаві промені освічують тебе, нехай сильна палка любов зігріває тебе й розбуджує та підтримує в тобі дух посвяти і жертви для Божої справи, врешті, нехай схиляє тебе до щирих сердечних актів богопочитання нашого Господа та Бога в Найсвятішій Тайні Євхаристії.

Через епідемію коронавірусу зараз багато людей не можуть фізично відвідувати Літургію і приступати до Таїнств. А хатня атмосфера не найкраще служить тому, аби належним чином взяти участь у Службі Божій через засоби комунікації.

Розповідаємо, як налаштуватися на гідну участь в Євхаристії за допомогою трансляції.

1. Відкладіть усе, що відволікає увагу Вимкніть усе перед початком Літургії. Сідайте, вставайте, опускайтеся на коліна, — виконуйте усі дії — як то робите під час Служби у храмі. Наш розум і серце слідують за тим, куди веде наше тіло. Так ми глибше приймаємо духовне Причастя.

2. Облаштуйте простір Запаліть свічки, поставте розп'яття, статуетки або ікони святих та Богоматері. Вберіться так, як на недільний вихід до церкви. Ці практики теж можуть допомогти правильно пережити Євхаристію.

3. Прийміть духовне Святе Причастя Це важливо для тих, хто не може прийняти Причастя фізично. Ми запрошуємо Ісуса бути центром нашого життя. В Євхаристії Ісус стає буквальним центром усього нашого єства, ми отримуємо Ісуса Христа — тіло, кров, душу і божественність — у своє тіло. У духовному Причасті ми приймаємо Його, ба більше, Він приймає нас...

Молитва духовного Святого Причастя: Мій Ісусе! Вірю, що Ти присутній у Пресвятій Тайні Євхаристії! Люблю Тебе над усе, і моя душа тужить за Тобою. Не можу зараз Тебе прийняти в Пресвятій Тайні Євхаристії, тому хоча б духовним чином прийди до мого серця! Запрошую Тебе, відчиняю навстіж двері мого серця, згадуючи Твої слова: «Ось стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчинить двері, Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Одкр 3, 20). Обіймаю Тебе, неначе б Ти вже був у мені, і весь єднаюся з Тобою. Ісусе, моє найвище Добро й моя солодка Любове! Торкнись мого серця й запали його, щоб воно завжди палало любов'ю до Тебе. Це не означає, що ми не можемо рости в святості. Ми можемо вирости ще більше, прагнучи Євхаристії й очікуючи її прийняття.

4. Взивайте до святої Клари Ассизької Святий Пій XII проголосив святу Клару Ассизьку покровителькою технологічних розробок в комунікації. Вона досвідчила багато страждань перед смертю. Тож коли самотньо лежала у своїй келії і страждала від того, що була позбавлена можливості брати участь у Святій Жертві, вона закричала до Бога, і дух Ісуса Христа прийшов до неї в милості своїй. Ця милість Бога насичувала її і давала їй містичне бачення Святої Меси, що відображалася на стіні келії. Вона могла чути гімни та бути присутньою на Святій Жертві, що наповнило її великою благодаттю та втіхою. Тому важливо зараз просити св. Клару про заступництво. Свята Клара Ассизька, молися за нас!

Друзі скаути!

Друзі во Христі!

Пам'ятаймо!

Євхаристія - найбільший дар від Бога нам! І він безкоштовний! Цінуймо це! Головне наше бажання та наш вибір!

Карантин, який оголосили по всій Україні через новий коронавірус, значно ускладнив життя батькам. Оскільки дитсадки та школи закрили на три тижні, дітей треба розважати вдома. Гуляти на вулиці можна і треба, втім, краще уникати скупчень людей, як-от на дитячих майданчиках. Краще прогулюватись парками чи виїжджати у ліс за місто. Ми ж пропонуємо декілька варіантів чим зайнятися з дітьми під час карантину, якими розвагами можна зацікавити дітей, сидячи в приміщенні.

1. Незвичні способи малювання

Відбитки пальців

Правила. Підготуй такі речі:

  • шматочки мочалки;
  • фарби;
  • вода;
  • пензлик;
  • ручки, олівці або фломастери.

Спочатку нанесемо фарбу на мочалку пензликом. Тепер притиснемо до мочалки пальчик. Усе — на папері можна залишати кольоровий відбиток!

 

Незвичні способи малювання

 

Малюнки мильними бульбашками

Правила. У мильний розчин (вода, мило, шампунь) додай акварельної фарби або харчового барвника. Колір обирай на власний розсуд.

Візьми соломинку і дунь через неї в мильну воду, створюючи якнайбільше бульбашок.

А тепер – увага! Візьми акварельний папір та легенько приклади його зверху до бульбашок. Дай просохнути. Щоб зробити папір ще яскравішим, прикладай його до бульбашок на воді різних кольорів.

Малюнки мильними бульбашками

Дмухавки

Правила. Зробити ляпку. Дмухати на ляпку фарби через соломинку в різних напрямках в залежності від задуму. Домалювати необхідне пальчиком, пензлем, жмаканим папером.

фарби

 

2. Ігри з книгами

Фантазер

Правила. Візьміть якусь дитячу книжку з картинками. Уважно розгляньте картинки разом із малюком і придумайте історію, не пов’язану з тією, про яку написана книга. Кілька разів виконайте це разом, а потім дитина і сама долучиться до вигадування.

Детектив

Правила. Інший варіант цієї гри, коли мама чи тато, не показуючи дитині картинку, розповідає, що на ній зображено і зариває книгу. А дитина повинна знайти цей малюнок, орієнтуючись за маминим описом. Потім помінятися ролями: описує дитина, шукаєш ти.

3. Розвиваючі ігри

Будуємо шалаш

Будиночки в дитинстві не будували тільки ледачі. Коли почнете споруджувати з дитиною будинок із табуреток, ковдр, подушок і коробок, самі того не помічаючи, повернетеся у дитинство! І обов’язково захочете спорудити свій особистий шалаш для читання і медитації.

Озвучка

Правила. Коли в телевізорі відключається звук, а на мультики, кіно або новини придумується власна озвучка. Дитина услід за дорослими перевтілюється на справжнього артиста!

Вгадай

Зав’яжи малюкові очі шарфиком і давай у руки по черзі різні предмети: м’яку іграшку, м’яч, тарілку, зернятка, книгу тощо. Завдання дитини – вгадати на дотик, що у нього в руках. Ускладнити гру можна, якщо вгадувати речі по запаху або, наприклад, за смаком.

Тіні

Загадково і заманливо показувати театр тіней на стінці при запаленій свічці. Тут включається фантазія і творчість. Але не варто обмежуватися лише літаючими пташками або гавкаючими собаками із рук. Виріж разом із дитиною з паперу силуети героїв відомих казок, і розіграйте їх за ролями.

театр тіней на стінці

Посадити і виростити рослину

Привчити дитину нести відповідальність і не забувати про догляд. Квітка – не пес чи кіт, тож сильно не заважатиме.

Скарбничка

Зробити скарбничку і навчити дитину правильно витрачати гроші. Можливо, навіть ввести список заробітку. Щоб отримати гроші – треба їх заробити. Полив квітку – 5 гривень, прибрав іграшки – 10 гривень, застелив ліжко – 15.

4. Проста наука

Міні-вулкан в домашніх умовах

Що вам потрібно:

  • cкляна баночка з кришкою, що закручується;
  • рослинна олія;
  • куркума;
  • глечик або прозора ємність.

Змішайте олію з куркумою – олія має змінити колір на жовтий. Тепер залийте олію в баночку по вінця, щоб у баночці не лишилося повітря. Проколіть у кришці дірку й опустіть баночку у воду. Олія легша від води і відразу почне підніматися з баночки нагору, а вода заповнюватиме баночку. У вас запрацює справжнісінький вулкан! Якщо додасте декілька камінців на дно посудини – матимете підводний вулкан.

Танець яйця

Як змусити яйце танцювати? Проведіть цей експеримент – і усе побачите самі!

Що вам потрібно:

1. Яйце (звичайне куряче яйце, не бите, з рівною поверхнею, класичної овальної форми).

2. Круглий піднос із рівним дном.

Покладіть яйце на піднос і намагайтеся плавно робити кругові рухи підносом щоразу швидше і швидше, тримаючи його горизонтально. Яйце на підносі також почне обертатися. У міру прискорення обертання яйце «підніметься» і стане обертатися на одному з кінців: тупому або гострому, зайнявши, звичайно, вертикальне положення.

Що відбувається? Відцентрова сила утримує яйце, подібно до того як розкручена дзига стоїть на площині, а нерозкручена лежить на боці.

Звичайно, цей експеримент потребує певного досвіду і вправності. Ні з першого, ні з другого і навіть із третього разу у вас, більш за все, нічого не вийде. Але варто тренуватися.

Секретне невидиме чорнило

Створення невидимого чорнила – дуже захопливий процес! Ви можете вдати секретного агента, бо маєте свої секретні коди і повідомлення, приховані від інших. Усе, що вам необхідно, – це деякі предмети домашнього вжитку і таємна сила лимонного соку.

Що вам потрібно:

  • Половина лимона;
  • Вода;
  • Ложка;
  • Миска;
  • Ватна паличка;
  • Білий папір;
  • Лампа.

Вичавіть трохи лимонного соку в миску і додайте декілька крапель води.Змішайте воду і лимонний сік ложкою.Умочіть  ватяну паличку в суміш і напишіть повідомлення на білому папері. Зачекайте, доки сік висохне і стане повністю непомітним.

Коли ви будете готові прочитати ваше секретне повідомлення або показати його комусь,  нагрійте папір, тримаючи його поруч із лампочкою.

Що відбувається? Лимонний сік – це органічна речовина, яка окислюється і при нагріванні стає коричневою. Розведений у воді лимонний сік  дуже важко помітити. Коли ви застосуєте його на папері, ніхто не знатиме про його наявність доти, поки папір не буде нагрітий і ваше секретне повідомлення не відкриється. Інші речовини, які «працюють» так само, – апельсиновий сік, мед, молоко, цибулевий сік, оцет і вино.

 

5. Вироби своїми руками

Саморобний блокнот 

Створіть яскравий особистий блокнот для дитини, де можна записувати її графік на день або  на тиждень. Оформіть і прикрасьте разом новий блокнот і внесіть перші завдання для дитини. З таким підходом навіть завдання «прибратися у кімнаті» буде виконуватися з великим бажанням. 

Колаж бажань

Прикрашаємо стіну і вчимо дитину йти до своїх цілей і бажань. Візуалізуємо її мрії і заодно креативно проводимо час, шукаючи необхідний матеріал та вирізаючи потрібні форми.

Іграшки з яєчних лотків 

Що можна зробити з картонних лотків для яєць – та що завгодно! Наприклад, транспортні засоби для любителів машин: вантажівка, мотоцикл, вертоліт, корабель, екскаватор.

 

Чим зайнятися з дітьми під час карантину

 

Скріплюємо клеєм, зубочистками, скотчем. Розфарбовуємо – і нова іграшка готова!

Скаутята - успіхів!

Як можна щодня зростати у своїй відданості Пресвятому Серцю Ісуса, зокрема під час карантину? Кожний з 12 місяців року має в Церкві свою головну тему.

Це чудовий спосіб через обряди, символи, кольори і навіть страви збагачувати наше духовне життя. У час, коли багато людей перебувають на карантині, коли нас зобов’язують обмеження в публічних місцях, зокрема у храмах, багатство традицій і скарби нашої віри можуть стати особливим благословенням. Червень — прекрасний місяць, присвячений Пресвятому Серцю Ісуса.

Пропонуємо вісім способів оживити свій дім любов’ю до Пресвятого Серця.

1.Розпочніть день з Ісусом Я весь місяць молюся вранці до Пресвятого Серця Ісуса. Помістіть цей текст біля ліжка, наклейте на дзеркало у ванній або покладіть на стіл, щоб кожного ранку пам’ятати про молитву: «Ісусе, через Непорочне Серце Марії жертвую Тобі мої молитви, справи, радощі та страждання цього дня в усіх намірах Твого Пресвятого Серця, в єдності з Пресвятою Жертвою Меси в усьому світі як винагородження за мої гріхи, в намірі всіх наших близьких, а зокрема, в намірі Святішого Отця на цей місяць».

2.Прикрасьте стіл Поставте на столі або іншому видному місці образок Пресвятого Серця і свічку або букетик квітів.

3.Вкладіть це в своє серце Залучіть дітей до ручної роботи. Найпростіший спосіб: візьміть вінок із лози, який нагадуватиме терновий вінець, і покладіть на столі в кухні або в їдальні. Зробіть із картону велике серце і покладіть посередині вінка. Нехай кожний член сім’ї напише на серці молитовний намір і/або справу милосердя, яку жертвує Пресвятому Серцю цього місяця. Ще простіше? Просто напишіть свої молитовні наміри або жертви на паперовому серці та помістіть його перед образком Пресвятого Серця.

4.Готуйте для Царя Приготуйте щось на честь Пресвятого Серця. Проста ідея: спечіть або купіть кекси і прикрасьте їх полуницями, порізаними у формі серця. А щоб десерт іще більше асоціювався з Пресвятим Серцем, спробуйте спекти червоні кекси «red velvet».

5.Моліться до Пресвятого Серця Виберіть із прекрасних молитов до Пресвятого Серця свою улюблену. Можете додати коротку формулу до молитви перед їдою. Перед сном можна відмовляти Коронку до Пресвятого Серця Ісуса (св.Отець Піо молився нею щодня в намірі тих, хто просив його про молитву).

6.Візьміть участь в адорації онлайн Візьміть участь в адорації Пресвятих Дарів у храмі по інтернету або по телебаченню, щоб ушанувати Ісуса, присутнього в Євхаристії. Це прекрасний спосіб не лише поглибити віру, надію і любов, а й віднайти мир, розраду і свободу від страху в серці.

7.Заведіть будильник на 15.00 Година Божого Милосердя — богослужіння, нерозривно пов’язане з Пресвятим Серцем Ісуса — нагадує про Нього словами: «О Крове і Водо, що витекли з Пресвятого Серця Ісуса, як джерело милосердя для нас, довіряємо Тобі». Старайтеся відмовляти Коронку до Божого Милосердя щодня о 15.00 — в ту годину, коли Ісус помер за нас. Ця прекрасна молитва залишиться вашою улюбленою, навіть коли закінчиться червень.

8.Створіть сад Пресвятого Серця Це прекрасне заняття для всієї сім’ї. Перед садовою скульптурою Пресвятого Серця, барельєфом, який зображує серце, або зробленою вдома бруківкою з виїмкою у формі серця посадіть квіти на честь Пресвятого Серця Ісуса. До саду Пресвятого Серця пасуватимуть будь-які квіти червоно-помаранчевих відтінків. Діцентра, або або «розбите серце», має кисті квітів у формі сердець, що кровоточать, — символічний образ жертовної любові. Троянди символізують любов і терновий вінок. Інші прекрасні варіанти — це Віфлеємська зірка й каладіум, відомий як «Серце Ісуса».



Сила протистояти та не піддаватись спокусі не прийде від кількості вивчених напам’ять рядків Біблії чи довгого часу, проведеного в пості та молитві, чи посвяті себе духовним справам. Все це важливо і нормально для християнського росту, але перемога не в цьому. Таємниця в тому, щоби побороти страх. Страх – єдина сила злого над людиною. Бог не дав нам страху, це справа рук сатани. Але людина боїться диявола. Боїться демонів. Боїться впасти. Боїться бажань і звичок, які не може змінити. Боїться внутрішніх бажань, які спалахуватимуть і контролюватимуть життя. Людина боїться, що гріх її не залишить. Людина боїться влади сатани, якої той не має. Кажучи: “Я на гачку і не можу зупинитись! Я під владою злого. Диявол змушує мене робити це!” Страх мучить доти, поки ви боятиметесь диявола, ви ніколи не зарадите собі із силою спокуси. Сатана процвітає на страху християн, які бояться диявола і не протистоять йому. Це все брехня. Брехня – це та сила, якою користується сатана для того, щоби приглумити християн. Однак Ісус прийшов зруйнувати силу диявола над омитими кров’ю дітьми Божими. Я часто запитую себе, чому Бог допускає спокуси? Чому допускає і при тому дає сил вистояти? Відповідь проста. Коли ви зрозумієте одного разу, що сатана не має влади, а Бог охороняє нас від падінь, тоді зможете протистояти усьому, що лукавий кине на вас. Ви пройдете через усе без страху впасти! Ми звільняємось не від спокус, але від страху диявола піддатись йому. Ми матимемо випробування доти, допоки не прийдемо на місце “відпочинку” у нашій вірі. Такий відпочинок – це непохитна впевненість у тому, що Бог переміг сатану і він не має прав на нас. Ми будемо наче золото, випробуване вогнем.

 

– Ми запитали маму, бо нам було соромно перед іншими дітьми в школі, які завтра вихвалятимуться подарунками. А ми не будемо. Зранку під подушкою ми знайшли дві мандаринки і пачку мівіни

 

Мама сумно усміхнулася. Вона не чекала, що ми про це запитаємо. Думала, ми й так все розуміли.

Шестеро дітей, господарка, чоловік-aлкoголік… Який Миколай? Вчора в магазині взяла пляшку олії “на запис”. Нерафінованої, бо вона дешевша. Хліб спекла сама, щоправда пісний. Зварила квасолевого супу, без м’яса. Просто картопля й квасоля. Так, на воді. Старалася зводити кінці з кінцями.

– Мамо, а чому Миколай нам нічого не приносить? – ми запитали маму, бо нам було соромно перед іншими дітьми в школі, які завтра вихвалятимуться подарунками. А ми не будемо…

– Ви дурні! Миколая не існує, – сказала старша сестра. Вона читала книжку і навіть не дивилася на нас. Але я помітила сльози в її очах. Змокріли очі й в мами. Але вона знов усміхнулася нам:

– Тепер Миколай приходить до тих, в кого є гроші…

Ми, малі нічого не розуміли. Так і полягали спати. А десь ходив Миколай, піднімав легенько подушки і клав подаруночки чемним дітям.

Вранці ми прокинулися і почали гратися. Мама на кухні розпалювала в грубці. Як тільки почула, що ми граємося, зайшла в кімнату. Вона усміхалася:

– Ви вже бачили, що приніс вам Миколай? – запитала.

Ми на мить завмерли. І всі кинулися до подушок. О, диво! У нас лежали дві мандаринки і кожному по пачці мівіни!!! Не передати те відчуття радості. Миколай нам приніс подарунки!!! Він про нас не забув.

Мама була весела. А ми щасливі.

Лише тепер я зрозуміла, яким болючим було це запитання для моєї мами. Я дивлюся на свого маленького сина і дякую Богу за достаток, мир і злагоду в сім’ї.

Тіште своїх діток. Вони пам’ятатимуть це все своє життя. Я ж ту пачку грибної мівіни ніколи не забуду. Дякую, Мамо (Миколаю)!

Автор – Наталія ЧЕРВАК

Делегація скаутів «Скаутство Європи в Україні» взяла участь в урочистостях – офіційному переданні Вифлеємського Вогню Миру вже цієї суботи усій Європі в столиці Австрії – Відні.Довга дорога варта такої справи - яка без сумніву є Божою справою. 872 км в одну сторону. Загалом 1754 км. Всяка втома зникає після такого духовного піднесення та такої місії.

Перед тим вогник мандрує з Вифлеєму у вогнетривкій ємкості. Цього року естафету для Європи прийняла одинадцятирічна Вікторія Кампенхубер яка першою запалила цей Вогонь Миру. Вона запалила Світло Миру у гроті Ісуса у Вифлеємі. Протягом 33 років воно нагадує світові про послання миру, яке було проголошено у Вифлеємі при народженні Христа. Та в суботу передавала скаутам з усієї Європи та інших континентів - були присутні США, Мексика, Уганда, Уругвай, Австралія, Канада.

Нашій делегації вдалося поспілкуватися з Вікторією та її мамою і сестрою. Які зазначили що моляться за Україну та знають ситуацію в нашій державі. Делегація ГО "Скаутство Європи в Україні" подарували дівчинці Різдвяну українську відкритку. Несподівано та приємно. В які було написане Різдвяне привітання на українськіій та латині і італійській мовах: "Христос Раждається"

Вифлеємський Вогонь Миру як світло тепла, миру, злагоди і сподівання мандрує світом, долаючи кордони і єднаючи християн у переддень Різдва Христового. Ідея Вогню і його простий символізм — мир, радість і братерство — прихильно сприйнялися українською громадою продовж останніх років, становлячи для багатьох з нас доповнення під час святкування Різдва.

Вифлеємський Вогонь Миру постійно горить у Вифлеємі, на місці народження Ісуса Христа. Не слід плутати його з Єрусалимським вогнем, що запалюється на Великдень. Цей вогонь є спомином про прихід на землю Ісуса Христа, котрий є символом любові та миру, визволенням від гріхів. Він визволяє людей з розпачу і дає силу, сподівання та надію.

В скаутському поясненні палаючий вогник символізує очікування в період посту та повну жертовність. Світло є символом випромінювання добра, душевного спокою, любові до людей і до світу. Рівночасно, цей промінчик — це солідарність зі всіма, хто є далеко. Солідарність з убогими, поєднання з Христом, котрий народився в убогості. У XII столітті один учасник Хрестових походів привіз це світло з Вифлеєма як дар для своєї родини і близьких, як символ найбільшого добра.

І через століття саме з рук в руки, від одного скаутського осередку до іншого, творячи «скаутську естафету» та єднаючи скаутів світу, Вифлеємський Вогонь долає безліч кордонів і потрапляє до всіх, хто чекає на світло тепла, спокою та віри.
Вогнем з Вифлеєму люди можуть запалити свічки вдома на Святу Вечерю. Крім того, Вогонь заносять до сиротинців, лікарень, щоб ті, котрі перебувають далеко від своїх родин, могли відчути тепло Вифлеємської зірки. Традиційно Вогонь зберігається в церкві до Йордану — до 19 січня.

Потім його можна погасити. Люди можуть брати Вогонь на кожну Святу Вечерю або гасити раз запалену від Вогню свічку.

Зручно облаштовані траси, інколи навіть зі штучним снігом, лижі, і, звичайно ж, витяг, який підійме усіх на потрібну висоту. Зазвичай зимові гори викликають саме такі асоціації. Але Карпати узимку можуть бути різними, як і гірський відпочинок. Що треба знати перед тим, як наважитись на пішу мандрівку горами розповів львівський фотограф і просто завзятий турист Максим Баландюх. Інтерв'ю надали tvoemisto.tv та Наталія Середюк.

Безпека

Карпати зимою – це часто небезпечно. Навіть відносно простий маршрут може стати небезпечним при різкій зміні погоди. Також зимою значно легше заблудитися, адже усі стежки присипані снігом. Іноді навіть неможливо повернутися назад стежкою, якою ти ішов, бо її у снігопад не розгледіти.

Найнебезпечніша пора у горах – коли змінюється погода. Підступною є також погода у листопаді та березні, коли начебто не зима: одяг часто не відповідний і після дощу, мокрий до нитки, потрапляєш у зиму і замерзаєш. У березневих походах сніг то тане, то знову замерзає. Тож усі схили перетворюється на суцільну ковзанку.

Одяг

Правильно одягнутися і взутися у зимову мандрівку – найважливіше. Дуже класна штука для зимових гір – це термобілизна. Але навіть якщо її немає, то слід пам’ятати, що на голе тіло потрібно одягати те, що не тримає вологи (а не футболку, як це найчастіше роблять). До прикладу, це може бути шерстяний гольф. Бо коли рухаєшся, то тіло нагрівається, але коли зупиняєшся – то мокрий одяг прилипає і стає у рази холодніше.

Важливо, щоб було зручним і якісним взуття. Воно має бути, насамперед, надійним: щоб не промокало і не рвалося. Коли ночуєш у наметі, не варто залишати взуття надворі – воно замерзає і стає настільки твердим, що зранку вже буває важко одягнути. Досвідчені мандрівники беруть його зі собою у намет, обгортають целофаном і кладуть у спальний мішок.

Також завжди варто мати запасні рукавиці. Може трапитись таке, що одна загубилась або її здуло вітром, і рука починає дуже сильно мерзнути. Від цього увесь організм починає лихоманити. Тому бажано завше брати зі собою запасні рукавиці і шапку. Навіть якщо це трапиться не у тебе, то можна допомогти у халепі друзям.

Коли людина рухається, то їй тепло і не треба багато одягу (іноді достатньо лише термобілизни і куртки), але, коли вона зупиняється, то треба одягти щось тепліше. Окрім флісового светра бажано мати пуховку. Це та річ, яка дуже доречна при зупинках. Якщо температура повітря тримається десь на позначнці -5/-7, то загартовані люди обходяться без неї. Але коли мороз сягає -15/-20, то без пуховки дуже-дуже важко. Коли одягаєш цю річ, то почуваєшся дуже комфортно і з задоволенням готуєш їсти, розводиш вогонь, ставиш намет, бо не мерзнеш.

Дуже важливо подбати про те, щоб сніг не потрапляв у взуття. Для цього зручно використовувати бахіли. Без них сніг потрапляє у взуття, тане і черевики стають мокрими. Часто на снігу утворюється корок льоду – фірн. Якщо губиш стежку й ідеш навпростець, то провалюєшся і кожного разу без бахілів штани закочуються і гострі кристалики льоду ранять ногу.

Вогонь

У зимові мандрівки найчастіше беруть пальник (газовий або бензиновий). Якщо ви ночуєте на хребтах Чорногора чи Боржава, то друзок для багаття ви не знайдете. А за допомогою пальника дуже швидко можна все підігріти. І навіть якщо плануєте ночувати у лісі, все ж бажано мати пальник про всяк випадок зі собою, адже взимку часто обставини складаються не за планом.

А ще – зараз з’явилися на ринку така цікава річ як портативна пічка. Досі такі бачив лише саморобні, а тепер вже можна купити у магазині. Це така наче посудина, до якої прилаштовано маленький гвинт. Він від батарейок крутиться і піддуває кисень у вогонь. Жменьки гілочок достатньо, аби за кілька хвилин закип’ятити літр води. І загалом ця пічка легша за термос і недорога. Звичайно, якщо ви зупинились десь у лісі, то можна розпалити й багаття. Але від температури вогню сніг топиться і з часом ваша ватра провалюється у глибоку снігову лунку, іноді на півтора метри.

Їжа

Взимку беремо десь такі ж харчі у гори, що й улітку: бажано швидке у приготуванні, а також – калорійне. І, звісно ж, термос із гарячим чаєм. Особливо добре в таких умовах ідуть горішки, родзинки, солодощі. Але шоколадні батончики взимку замерзають і треба докладати багато зусиль, щоб розкусити їх. Але у цьому навіть свій смак.

 

Мандрівки на лижах

Можна, звичайно, у гори ходити і на туристичних лижах. Їх відмінність від гірськолижних у тому, що стопа ноги має можливість рухатися, а не зафіксована. Так звані «скі-тури» популярні за кордоном, але вже можна зустріти їх і у Карпатах. На туристичних лижах легше пересуватися по снігу, бо не провалюєшся.

Навіть зручніше, аніж на снігоступах. На лижі кріпляться спеціальні стрічки – камуса, які не дозволяють скочуватись назад при підйомі. Своєму досвіду походу на туристичних лижах завдячую Володимирові Горону та Тарасові Бандрівському, які справді досвідчені у цьому виді зимових походів.

Маршрути для першої мандрівки

Зимові гори цікаві тим, що це завжди пригоди. Улітку ти можеш, до певної міри, усе спланувати, а зимою – ніколи не знаєш: дістанешся запланованої вершини чи ні. Все залежить від умов і стану снігу. То є цілком реальна історія, що за гарної погоди по протоптаній стежці ти можеш подолати певну відстань за дві-три години, а якщо сніг свіжий, то не пройдеш і за день.

уже добре ходити тими шляхами, де ти бував улітку. Бо зимою легко заблукати і, якщо це трапиться, то хоча б приблизно зможеш зорієнтуватися.

Для першої мандрівки я б радив обирати маршрути на один день, так звані «маршрути вихідного дня», бо одразу ночувати у горах взимку не бажано.

Хорошим варіантом може стати гора Парашка або ж Лопата. Складніші походи на Чорногору, Мармароси – лише згодом і з досвідченими туристами.

Гора Парашка знаходиться близько 10 кілометрів на захід від містечка Сколе (Львівська область). Це найвища вершина Сколівських Бескидів. Висота гори становить 1268,5 метрів над рівнем моря. Саме з Парашки добре можна роздивитись навколишні краєвиди і, за хорошої погоди, навіть побачити Львів. Маршрут на гору починається з міста Сколе (10 км довжиною і 800 м угору).

Маршрут на гору Лопата складає довжину 8,5 кілометрів та набір висоти близько 800 метрів. Починається цей маршрут в місті Сколе біля мосту через річку Опір, де знаходиться відпочинкова зона. Саме тут впадає в річку Опір Павлів потік та розміщене міське озеро.

Чи варто йти?

Такий відпочинок на любителя, але він не набридає. Бо кожен похід, то якась нова історія, у якій від тебе мало що залежить. Бо ти не знаєш чи вдасться дійти до тої вершини, чи ні. Мені найбільше у таких мандрівках подобається те, що ти «померзнеш» два дні, а потім півроку згадуєш їх, коли лягаєш спати у тепле ліжко. Після подібного відпочинку починаєш цінувати якісь, здавалося б, зовсім банальні речі.

Максим Баландюх – львівський фотограф, засновник і викладач Школи фотографії імені Дієґо Марадони, у минулому – журналіст. Не любить розповідати про себе, каже, що більше про нього розкажуть його світлини. Останні 15 років намагається 2-3 рази за сезон ходити у піші мандрівки зимовими Карпатами, найдовша із яких тривала 4 дні. Має традицію зустрічати у горах першу та останню неділі зими.

Розмовляла – Наталія Середюк
Фото – Максима Баландюха

 

**Ця історія трапилась у сім’ї однієї шкільної вчительки. Сталося все, коли, прийшовши до дому вчителька мови та літератури, відкрила черговий зошит, щоб перевірити домашнє завдання. І в один момент, вона охопила голову руками, емоції переповнювали її вона не могла стримати сліз, не могла сказати ні слова, плач душив її, це був момент, коли час зупинився.**

Її чоловік був неподалік і здавалося абстрагувався від всього, він перебував у своєму телефоні, нічого, не могло відволікти його від цього процесу. Та повернувши голову і побачивши дружину в такому стані, він, у подиві не наважувався завитатись «Що відбувається?». Не залишаючи телефон і не відводячи очей від дисплея, через деякий час , він все-таки запитався, що стало причиною такої поведінки.

Піднявши заплакані очі, дружина подивилась на чоловіка і сказала, що перевіряла домашню роботу своїх учнів маленьке есе на тему: «Моя заповітна мрія!». Чоловік не розумів і подумки відмітив дивну поведінку дружини, без особливого інтересу і участі, все-таки продовжив розмову, щоб з’ясувати, що ж викликало таку бурливу реакцію. Жінка відповіла, що одне есе, перевернуло весь її світ.

Відклавши телефон в бік, чоловік попросив детальніше розповісти, неспокій появився на його лиці, він зацікавився тим самим есе, яке довело жінку до такого стану і захотів прочитати його. У есе було написано:

«Моя найзаповітніша мрія – бути телефоном батьків. Мої мама і тато дуже люблять телефони, це їх улюблені пристрої, вони так багато часу проводять з ними, я бачу, як вони діляться з телефоном всім. Спілкування зі мною не приносить їм такого задоволення, вони годинами можуть не помічати мене.

Коли я прошу тата пограти зі мною в якусь гру, він говорить, що тільки не сьогодні, тому що був важкий день і він дуже втомився. Але я бачу, як він бере в руки свій телефон і вся втома проходить, він може так просидіти годинами.

Коли мама зайнята своїми справами, але вона знає, що я вже більше години чекаю, коли вона приділить мені трохи часу і раптом лунає дзвінок по телефону, вона забуває про мене. І не перерве розмову навіть якщо я заплачу. Мої батьки читають, грають в ігри, вони дбають і дуже дорожать своїми телефонами.

Всі мої прохання побути разом вони не помічають, тому що там в телефоні є важливіші речі ніж я. Коли прошу маму поговорити зі мною, тому що хочу сказати їй щось важливе, вона завжди каже, що трохи пізніше, тому що зараз дуже зайнята, а в руках у неї телефон. Тому я хочу стати телефоном і завжди бути поруч зі своїми улюбленими батьками».

Дружина дочитала і подивилася на чоловіка, вона не очікувала такої реакції, він був схвильований і в очах була біль він співпереживав цьому хлопчині. Чоловік подивився на дружину і сказав «Як би я хотів зараз обійняти цього хлопця». Дружина підняла червоні від сліз очі і відповіла: «Ти можеш зробити це прямо зараз – це написав наш син».

Святий сященномученику Йосафате, згадай, що ти брат наш із крові й кості, тому заступайся в Бога за народ, з якого ти вийшов.

Вчини, наш святий покровителю, своїми могутніми молитвами, щоб у всьому українському народі настала єдність у святій вірі, щоб усі стали дітьми одної Христової Церкви та щоб наш народ, збагачений дочасним й вічним благословенням, прославляв Бога, Який нагородив тебе нев'янучим вінком слави у Своєму Небесному Царстві, Якому належить слава, честь і поклін. Отцю і Сину і Святому Духові, нині і повсяк час, і на віки вічні.

Амінь.

Скаути першого львівського куреня урочисто відзначили в неділю день свого небесного покровителя та заступника - святого Йосафата Кунцевича. Великого священномученика українського народу. Який вір збреіг. Віру передав. Та загинув мученицькою смертю за Христову Віру

Великий мученику Христовий, Йосафате, чудовий взоре християнської досконалості і непереможний апостоле з'єднання Церков! Ти з любові до Бога не відказався ні від яких праць і трудів, і навіть радо пролляв кров і віддав своє життя.
Благаємо тебе, святий покровителю й отче, заступайся за нас і випроси нам непохитності у святій католицькій вірі й ревності за спасіння наших власних душ, душ наших родин, знайомих і всіх людей.

Хоч окреме Боже благословення супроводило ціле життя Йосафата Кунцевича і вже у хлоп'ячих роках володимирські городяни, здивовані, ставили собі питання: Що виросте з цього хлопчини? – то його смерть неначе розкрила тайни Божого Провидіння, а над його гробом зарясніли знаки Божого вподобання. Коли за його життя свідки не відзначили якихось окремих чудесних проявів, то його смерть стала сигналом Божих чудес, які немов вимогли на людях земську прославу Йосафата.
Наука святої Церкви не ставить святости у нерозривний зв'язок із чудами, і не всі Святі були чудотворцями. Зокрема не ставить Церква у співзалежність свідчення найвищої любови з чудесами, не вимагаючи для прослави своїх мучеників окремих Божих знаків – чудес. Та в постаті Йосафата об'єднались в одне: мученик і чодотворець, і його слава засяла з непереможною ясністю. Тому розумно не можна ставити її в сумнів. Люди могли були поставити в сумнів вартість його свідчення крови й життя, але перед ясністю Божих свідчень мусіли уступити всі тіні сумніву. Отже прослава Йосафата стала одночасно Божою і людською, небесною і земною.

1. – ЗНАКИ БОЖОГО ВПОДОБАННЯ – ЧУДА
Найвищий знак Божого вподобання звершився в сінях полоцької архиєпископської палати, коли, по гарячій молитві, полоцький владика свобідно вийшов на смерть і в недільний ранок дня 12 листопада 1623 склав життя у жертву за правду. Це було чудо Божої благодаті, яке ствердили самі таки вбивники, засумнівавшись, в обличчі такого чуда любови ближнього, навіть у тотожності вбитого владики. І від того моменту почали діятися знаки, які стверджували це чудо.


а. – Світляні знаки. – Як подано вище при описі недільного ранку 12 листопада, різні свідки зізнавали про дивні світляні знаки над містом (М. Гурко, Г. Пестрец, Б. Остапів), над палатою (12 витебщан), над тілом убитого владики (жінка О. Щура). Майже п'яти-дневну густу мряку над містом і рікою витебські старожитці, в тім місці і в цій порі року вважали незвичайним явищем, пов'язуючи його зі смертю архиєпископа (П. Чарний; А. Козєрацький і інші). Згадана мряка утруднювала і розшуки за потопленим тілом владики, і тільки якісь дивні світла над водою вказали на місце, де знаходилося тіло. Багато свідків зізнало, що був це саме витебський радник Наум Вовк, головний привідця трагедії, згодом скараний смертю, який оповідав витебщанам, що бачив ясний промінь світла над водою, де лежало тіло Йосафата, про що – як наочні свідки – зізнають Юрій Шапка, жінка Петра Івановича, Корнило Бутак, Петро Іванович і інші(Усі ці свідчення знаходяться за чергою в ДБ, І, стор. 215, 199, 201, 204,- 203,- 211, 216,- зізнання про Наума Вовка дали свідки в ДБ, І, стор. 215 (Ю. Шапка), 208 (жінка П. Івановича), 202 (К. Бутак), 202 (П. Іванович)). Свідоцтво Наума Вовка про те, що він бачив ночами світла над Двиною, набирає окремої ваги, з огляду на його громадське положення (радник) та його ролю в акції проти Йосафата: він же був і першим плодом смерти владики, навернувшись перед смертю до католицької Церкви, і висповідавшись у з'єдиненого священика.

Оповідання, почуті з уст Наума Вовка, особисто ствердив витебщанин Петро Іванович, на власні очі переконавшися про це однієї ночі, коли тіло було вже знайдене (ДБ, І, стор. 202: свідок 91).Про ці знаки свідки другого беатифікаційнного процесу в 1637 р. зізнавали, як про справу загально знану (Лецикович, Ахримович, Ходика, Дягилевич, Кантакузен, Тишкевич, Хмельницький, Косинський(Пор. ДБ, II, стор. 329, п. 17 (Лецикович), 310, п. 17 (Ходика), 299, п. 17 (Ахримович), 285, п. 17 (Дягилевич), 272, п. 17 (Кантакузен), 255, п. 17 (Тишкевич), 242, п. 17 (Косінський), 228, п. 17 (Хмельницький) і інші, в першім процесі 1628 р).


б. – Ненарушеність і краса тіла. – Крім знаків, пов'язаних із тілом Йосафата чи з речами, які належали до нього за життя, про що ми згадували з нагоди його смерти й перенесення тіла до Полоцька(Пор. вище, розділ VII), увагу народу зокрема полонила ненарушеність його тіла, а то й незвичайна, навіть для живого тіла, краса, – помимо тяжких побоїв та довгого перебування в воді, а згодом у відкритій труні. Про це зізнавали свідки-очевидці в першім і другім беатифікаційнім процесі в 1628 і 1637 рр. Олександер Тишкевич, кілька тижнів по смерті Йосафата, побачив обличчя його кращим як за життя(Пор. ДБ, II, стор. 255, пит. 17); те саме ствердив Доротей Ахримович(Пор. ДБ, II, стор. 292, пит. 18), о. Іван Кендзєжовський, єзуїт(Пор. ДБ, І, стор. 150, свідок 54), та 12 витебщан, які зізнавали в Витебську 31 березня 1628 р.(Пор. ДБ, І, стор. 204: свідчення збірне у Витебську); про незвичайну красу тіла зізнавали Федь Сухорук, витебщанин, Григор Ушацький і інші (Пор. ДБ, І, стор. 202: свідок 88 (Сухорук), стор. 215: свідок 108 (Ушацький)). Ще в 1637 році признавали те саме майже всі свідки: Хмельницький, Дягилевич, Ходика, Ахрамович(Пор. ДБ, II, стор. 227, п. 14 (Хмельницький), стор. 284, п. 14 (Дягилевич), стор. 304, п. 18 (Ходика)). А це були люди, які бачили Йосафата за життя щоденно, знали докладно риси його обличчя, барву шкіри, уклад тощо.

Побачивши його по смерті, і то в обставинах, які не сприяють збереженню не то краси, але й ненарушености тіла, вони ствердили чудний контраст між дійсністю й законами природи, сполучуючи цей контраст із святою смертю владики. Крім того, і в 1628 і в 1637 рр. апостольська комісія оглянула тіло Йосафата та списала відповідний протокол. Вислідом інспекції було ствердження ненарушености тіла. Ось що занотовують нотарі полоцького процесу з 1628 р. дня 23 березня, під час п'ятої сесії Комісії:

"Відкривши труну, знайшли ми тіло ненарушеним, на голові і в бороді волосся, яке не було висмикане в часі смерти; бо майже половину волосся бороди було вирвано; можна було добре розпізнати риси людини, не лише рани, але також і синяки; голова, руки, груди, ноги – коротко ціле тіло було гнучке, і кожний член можна було порушувати. Барва цілого тіла була темнувата, а коли ми думали, що тіло може тільки так виглядає, а справді не є ціле, казали ми обтерти рушничком порох з обличчя, і спостерегли, що скіра прилягала твердо до костей, а череп був твердий."(Пор. ДБ, І, стор. 191: оглядини тіла в 1628 р) А в 1637 р. друга апостольська Комісія знов оглянула тіло Йосафата, і ствердила нотаріяльно:

"Знайшли ми благословенне тіло так укладене: На голові була накладена єпископська мітра з червоного шовку, простої роботи, а знявши її було знайдено, що волосся на голові випало й обернулося в порох так, що голова була покрита тільки скірою і м'язами, що було стверджено дотиком рук Всесв. і Високодост. Комісарів. Голова, яка спочивала на червоній подушці, була злучена з шиєю; на голові було видно смертельну рану, на чолі віднотовано удар, на обличчі і на носі знаки від поранень, але ніс і вуха ненарушені. Борода обтягнена скірою і м'язами, але без волосся."(Пор. ДБ, II, стор. 332: оглядини тіла року 1637, дня 21 серпня)

Під знаком ненарушености зразу таки по смерті Йосафата почалась історія його тлінних останків-мощів, із змінами місця, підсоння, термічних, а навіть чисто технічних обставин опіки і зберігання(Пор. нижче: історія мощів Йосафата). І ця історія мощів Святого сталася одним і тривким знаком Божого вподобання для жертви єпископа-пастиря.
в. – Незвичайні психічні процеси. – Між окремі знаки Божого благовоління слід зачислити ті психічні процеси, які почались у людських душах із хвилиною смерти святого. Коли життя й постать Йосафата-єпископа вмілою пропагандою поставлено в центр релігійної боротьби між католицтвом і православ'ям, – він був лише символом і знаком опозиції, яку доведено до останніх людських меж. Коли ж із хвилиною смерти його постать набрала вартости сама в собі та стала предметом оцінки відповідно до своїх прикмет і діл, почався швидкий, незвичайний процес переоцінки, який межує з Божим чудом.

Смерть Йосафата починає діяти як доказ істини. Вже з самого полудня 12 листопада 1623 р. перед витебщанами стає на повний ріст правда: вбито безвинного і вбито нелюдяно; вбито свідомо і прийнято смерть добровільно; вбито за те, що був з'єдинений, і прийняв смерть за з'єдинення. І ці думи почали діяти: почала наростати загальна опінія про мучеництво за віру. Це був посів крови, який почав скоро сходити й рости. Уже в п'ятницю, 17 листопада, над стікаючим іще водою тілом владики приймає єднання, в вірі з убитим владикою полоцький радник – Іван Яковлевич Ходика, який у 1637 р. описав докладно свій психічний процес до віри(Пор. ДБ, II, стор. 303, п. 18, і стор. 310, пит. 16: зізнання Ходики), а за ним підуть сотні й тисячі витебщан і полочан. Зокрема визрівали ці душевні процеси по знайденні тіла мученика та його публічнім пошануванні у Витебську й Полоцьку: багато змінило свою настанову до слів померлого владики та його навчань. Та наглядним знаком справжнього мучеництва за віру, як писав згодом про це римський життєписець у 1643 р., було навернення нез'єдинених по його смерті; "бо не лише його вороги публічно й виразно заявляли, що вчинили зло, але коли за його життя було там багато нез'єдинених, і різні їх збори та молитовні, то по його смерті вони майже всі заникли."(Пор. ДБ, III, під роком 1643: Короткий життєпис)

Між ті психічні чуда Божої ласки треба поставити навернення майже всіх його вбивників, які перед смертю висповідалися й прийняли католицьку віру; між ними був і головний провідник витебських нез'єдинених – Наум Вовк, міський радник. Митрополит й. Рутський, пишучи в 1628 р. з перспективи п'яти літ своє зізнання перед беатифікаційною Комісією, св. Йосафатові приписує зміну на краще настанови православних до католиків, яка заіснувала зразу по 1624 р. в формі загального бажання поєднання, яке виявили навіть православні єпископи, включно з митроп. І. Борецьким. Він пише дослівно: "Знаю, а думаю, що ніхто краще за мене цього не знає, що не нашим знанням, не нашою дбайливістю, не нашим трудом, не нашою пильністю діється те, чого перше не бувало, хоч і ми, і сам слуга Божий працювали більше за всіх інших; а однак не могли ми зм'ягшити твердого каменя роздору, бо це було зарезервоване його крові, чого свідком і Полоцьк і Витебськ, де грозили йому смертю і де його й убили; тепер же вони з загальним розкаянням признають свою провину і просять розрішення."(Пор. ДБ, І, стор. 292: зізнання Рутського з 1628 р)

Та символом тієї психічної переміни, яку започаткувала смерть Йосафата, було дивне навернення Мелетія Смотрицького, його суперника на полоцькому єпископстві, яке згодом єп. Яків Суша описав у книзі: "Савло і Павло Руського З'єдинення кров'ю блаженного Йосафата перемінений тобто Мелетій Смотрицький архиепископ єрапольський, архимандрит дерманський Чину св. Василія Великого", виданій у Римі 1666 р. Потрясений психічно витебською трагедією, Смотрицький виїздить на Схід, щоб установити захитану рівновагу духа та свою віру в правду православ'я. З цієї подорожі він повертається перемінений, і стає головним пропаґатором поєднання українців, щоб "Русь не нищила Руси", а коли переговори в цій справі не привели до скорих і бажаних наслідків, під конець 1627 р. він признає над-владу митрополита Рутського і складає католицьку ісповідь віри(Пор. Листи митроп. Рутського, видані в Римі в 1956 р., стор. 195, ч. 90: лист Рутського до папи Урбана VIII, з дня 10. 7. 1627, пор. ДБ, II, стор. 228, 229, п. 16). Рівночасно він береться за перо і стає апологетом Берестя й берестейської церковної формули. Видавши кілька праць(Напр. Оборона подорожі на Схід, у Дермані 1628 р., Протест проти Київського Синоду, року, 1628,- Паренеза або напімнення, 1629 р.,- Ексетеза або домагання, 1629 р., і Розважання про сім ріжниць, 1629 р), у яких спростовує свої давніші письма, написані проти католицької Церкви, він помирає згодом у 1633 р. в Дермані в опінії святості(Помер 27 вересня 1633 року, з титулом архієпископа Ієрополітанського, який одержав 1631 року від Папи Урбана VIII, пор. Документи Римських Архиєреїв, т І, стор. 488, ч 412: дня 5. 6. 1631. Про святість його життя і смерти прийшли до Риму документи вже в 1634 р. 30 літ згодом прегарно описав життєвий шлях Смотрицького холмський єпископ, Яків Суша (1666 р.)) так, що в Римі носилися навіть з гадкою розпочати беатифікаційний процес над його життям і смертю. Коли в 1664-1666 рр. Яків Суша старався в Римі про канонізацію Йосафата та написав його першу більшу біографію, він получив з ім'ям Йосафата і ім'я Мелетія Смотрицького, – не тільки на підтвердження справи канонізації Йосафата, але для введення справи бєатифікації Мелетія.

Можна сказати, що в літописах Церкви постать Йосафата Кунцевича на довгі віки стає символом незвичайних психічних процесів на шляхах до церковної єдности та неначе пробним каменем визрівання католицької ідеї в поодиноких душах, а то й у цілих християнських громадах(Пор. нпр. умовини з’єдинення черемиської єпархії в 1691-2 рр., ДБ, III).

г. – Чудесні уздоровлення. – Життя Йосафата та його смерть, – вийняте з обставин релігійної полеміки і боротьби, і бачене саме в собі, у своїй внутрішній вартості, – з перших же днів по витебській трагедії полонило увагу всіх християн, без огляду на віровизнання. Клич: убито святу людину, праведника, – викликав у душах людей цілий ряд асоціяцій із життям святих Церкви Христової. Перед уявою людей станув образ Святого – чудотворця, як посередника Божих благодатей. Зокрема східній культ Святих, підсичуваний змістами східньої Літургії, вразив психіку широких народних мас, і Йосафат крім титулу мученика дістає другий, не менше популярний титул – чудотворця. На нього склалась звичайна людська нужда і незвичайна святість Йосафата, об'єднані вірою й Божим милосердям.

Чудотворна історія Йосафата почалась від отого євангельського поведення людини в обличчі незвичайного й таємничого: "Увесь народ намагався торкнутися його, бо сила виходила з нього й усіх уздоровляла" (Лук. 6, 19). Вже на березі Двини народ тиснеться, щоб діткнутися тіла Йосафата (Ходика); народ тиснеться, коли його виносять з Витебська і вносять до Полоцька і коли його тіло більш року спочивало в храмі Св. Софії. А коли не можна було діткнутися тіла, народ старається дотикатися предметів, які дотикалися його, чи належали до нього (кров, одіж, каміння).

Петро Данковський, полоцький надрадник, у храмі Св. Софії протирає свої осліплі очі волосінницею, яку разом із камінням зложено при одній з колон собору, та відзискує зір; за його прикладом те саме робить якась полочанка і також прозріває(Пор. ДБ, І, стор. 134-135: свідок 27,- згодом це чудо ввійшло як одне з п'ятьох, що їх визнала Конґр. Обрядів у Римі в 1642 р . мер. ДБ, НІ, р 1642); відзискує зір і Микола Докторович Гребницький(Пор. ДБ, І, стор. 130: свідок 12, ДБ, ІІ, стор. 355), а за ним довгим рядом починають іти свідки, які під присягою зізнають про одержані за його заступництвом ласки виздоровлення. Тут і князь Юрій Чарторийський, який по 13 тижнях скомплікованої серцевої недуги нагло видужує і відзискує повне здоров'я(Пор. ДБ, І, стор. 294: свідчення митроп.Рутського з 1628 р., ДБ, ІІ, стор. 351-2: свідчення Юрія кн..Чарториського); тут і князь О. Заславський, який дотиком замоченого в крові Йосафата рушничка встає здоровим із паралічу(Пор. ДБ, І, стор. 293: свідчення митроп.Рутського); тут і князь Тома Замойський, київський воєвода, який приписує Йосафатові рятунок свого родового городу Замостя в часі пожежі (Там же, стор. 293, ч. 4: свідчення митроп.Рутського, пор. ДБ, І, ст.. 171: свідчення Корсака); тут і воєвода Смоленський Олександер Ґонсєвський, який із мощами Йосафата на шиї виходить ціло зі шведської засідки (там же); тут і родина Мелешків, хорунжих слонімських, для якої шматочок скропленого кров'ю Йосафата полотна є родинною лікарнею (там же); тут повсталий із паралічу підсудок полоцької землі Данило Щит із жінкою Анною Подбереською, яка, босоніж і перебрана, на гробі Йосафата вимолювала здоров'я для чоловіка, недужого в далекій Варшаві(Пор. ДБ, І, стор. 123-4: свідок 8); тут складає свідчення про одержану ласку видужання для жінки Михайло Тишкевич, протонотар полоцької землі(Пор. ДБ, І,. Стор. 124: свідок 9, ДБ, II, стор. 250, п. 24: М. Тишкевич); його заступництву приписує рятунок у замерзлій Двині полоцький віцепретор Харбінський(Пор. ДБ, І, стор. 126: свідок 10); йому завдячували різні ласки: адвокат якіманський Іван Коссановський, шляхтич Олександер Єленський, Петро Мнішевський(Пор. ДБ, І, стор. 131: свідок 16 (Коссановський), стор 132: свідок 18 (Єленський), стор. 132: свідок 17 (Мнішевський)), а коли дня 20 березня 1628 р. на полоцькім процесі допущено до зізнань жіноцтво, перед очима Комісії пересунувся цілий фільм болів і страждань, віри і духовного гарту тодішнього жіноцтва. Тут публічно визнавала одержані на гробі Йосафата ласки і Олександра Воловичева-Корсакова, і Марина Друцька-Соколінська, місто-воєводина полоцька, і Марина Сєляв'янка-Дубєнецька, і шляхтянки Крапінська, Ґурська, Войновська, Голубінська й інші, які вставлялися перед Йосафатом за своїми недужими чоловіками, за загроженими ворогом містами, за потребами здоров'я, загроженого паралічем, сліпотою, міґреною і т. д.(Пор. ДБ, І, стор. 133-134: свідки 20-26)

Такий самий фільм людських потреб і довір'я пересунувся перед очима Комісарів і дня 21 березня 1628 р., коли зізнавали полоцькі городяни й городянки: Лука Циганович, міський надрадник, про видужалу дочку свояка(Пор. ДБ, І, стор. 137: свідок 30); Микола Саковський, нотар, про відзискане здоров'я; Федора Волківна-Рожанка з сином Іваном, про відзискане здоров'я по 14 тижнях недуги; Матей Шимкович про видужання сина Юрія; якась Московка Марина про видужання майже сліпого сина Опанаса; полоцький радник Іван Скабіцький про видужалу однорічну донечку Марину; Севастіян Щужинський, Оптат Афанасович, Іван Андрієвич, Іван Василевич із жінкою Юліяною – про різні пільги в недугах(Пор. ДБ, стор. 140: свідок 33 (Саковський), свід. 34 (Волківна-Рожанка), свід 35 (Шимкович( свід. 36 (Марина), свід 37 (Скабіцький), свід. 38, 40, 41, 43 (Щужинський, Афанасович, Андрієвич, Василевич)); а коли того ж дня промовляли і полоцькі міщанки, знову продемонстровано наглядно чудотворну діяльність Йосафата. За його заступництвом повстала з паралічу Марина Василівна і Софія Михайлівна, одна в навечір'я, а друга в самі роковини смерти Йосафата в 1626 р.(Пор. ДБ, І, стор. 143-4: свідки 46 і 47); Реґіна Миколаївна і Олена Камінська визбулися тяжкого болю голови; жінка полоцького лавника Юрія відзискала здоров'я очей, Софія Коженкова відзискала владу в ногах, а Олена Нагурська виздоровіла з кровотечі, якою хворіла через два роки(Пор. ДБ, І, стор. 144: свідки 48, 52; 49, 51, 50). На все це полоцька міська рада предложила записи урядових книг, зроблені зараз по одержаних ласках і задовго перед беатифікаційним процесом.

Та не були це тільки зізнання світських людей; коли дня 22 березня 1628 р. виступили перед Комісію духовні свідки, чудотворна діяльність Йосафата була підтверджена з іще більшою компетенцією. О. Станіслав Косінський, ректор полоцької Колегії, зізнавав і про одержані особисто ласки уздоровлення, і про відзискане при гробі Йосафата здоров'я інших людей; йому приписав він рятунок Полоцька від облоги Шведів у вересні 1627 р., та рятунок будинку Колегії перед пожежею(Пор. ДБ, І, стор. 148-149: свідок 53; подібне в 1637 р.: ДБ, II, стор. 244); про одержані за молитвами Йосафата ласки зізнавав о. Іван Кендзєжовськии, польський єзуїт; о. Доротей Лецикович предложив письмове зізнання Павла Бордзіловського про видужання 12-літнього сина Теофіла(Пор. ДБ, І, стор. 157); полоцькі василіянки Агафія Рустовська і Софія Крижановська зізнавали про чудесно відзискане здоров'я(Пор. ДБ, І, стор. 160); навівши приклад одного свого слуги, Антін Сєлява загально ствердив на тому ж процесі:

"Про чуда Слуги Божого говориться всюди, і їх стверджують публічною присягою", а він же ж був наступником Йосафата та владикою полоцького собору(Пор. ДБ, І, стор. 164: свідок 68). Також Юрій Тишкевич, єпископ і комісар полоцького процесу, прилюдно зізнав про численні ласки уздоровлення, одержані через дотик рушника, скропленого кров'ю Йосафата. Між ними були о. Захарія Скорульський, єзуїт, виленський міщанин Снарський, а навіть сестра виленського єпископа, Філіянна Воловичева - Коссаковська. Він зізнавав також, що в часі оглядин тіла Йосафата, бачив разом з іншими комісарами, як з очей мученика капали сльози(Пор. ДБ, І, стор. 164-6: свідок 69).

Рафаїл Корсак, галицький єпископ і помічник київської митрополї, зізнавав, що в часі послухання в короля Жигмонта III, цей просив у нього мощів Йосафата, щоб оправити їх у золотий реліквар. Він зізнав також про різні чуда, вчинені заступництвом Йосафата, про які вже була мова вище(Пор. ДБ, І, стор. 171-172: свідок 69). Про чуда Йосафата зізнавав архидиякон Білоруси Сініцький, Гервасій Гостиловський, могилівський ігумен, Севастіян Качинський, василіянин, апостольський нотар Альберт Браніцький, апост. нотар Аврам Гриневецький, Мартин Тжцінський і інші(Пор. ДБ, І, стор. 173, 185, 189, 190: свідки: 70, 72, 74, 75, 76, 77). Та може найбільш зворушливе було зізнання о. Геннадія Хмельницького, колишнього Йосафатового сповідника й економа, про вилікування його від тяжкого паралічу в ніч на 28 вересня 1626 р. (яке ввійшло як одне з п'ятьох чуд беатифікації Йосафата в 1643 р.)(Пор. ДБ, І, стор. 182: свідок 71,- пор. ДБ, II, стор. 229, п. 19 (Хмельницький)). Тому він уже в 1628 р. зізнавав загально: "До його гробу приходять звідусіль, усі призивають його заступництва, і через нього діються великі ласки й чуда." А говорив він це як настоятель полоцького манастиря, який мав доручену окрему дбайливість про гріб Йосафата в полоцькій катедрі.

І діялись ці знаки Божі в перших місяцях і роках по смерти Слуги Божого, зростаючи з року на рік. Великий полоцький чудотворець прославився на цілій Білорусі, на Литві й у Польщі та звідусіль линула молитва до нього, ішли прохання і про найменшу дрібку його мощів. Про одержані ласки вписувано протоколи в городські книги, завішувано при гробі вотивні-пам'яткові написи, складано зізнання, поширювано оповідання. Разом із загальною опінією про його святість, про мученичу безвинну смерть, ішла теж слава про могутність його заступництва перед Богом у людських потребах. Тому, коли в 1637 р. вдруге засідала в Полоцьку апостольська беатифікаційна Комісія, усі покликані і переслухані свідки одноголосно говорили про Йосафата-чудотворця як про загально знану й публічну справу.

Згадавши (в межах визначеного на переслуханий часу) про одне-друге замітніше чудо, ось що в загальному заявляли свідки про Йосафата-чудотворця, відповідаючи на відповідні й виразні питання(Робимо тільки загальні виїмки, не наводячи поодиноких випадків, на які часто покликуються свідки. Ідеться про відповіді на питання 24-те)

"'Я знаю, що багато людей – говорив о. Г. Хмельницький – у своїх потребах і недугах поручало себе Слузі Божому Йосафатові, та за його заступництвом багато одержало ласки, і Слуга Божий вчинив багато чудес."(Пор. ДБ, II, стор. 221 (Хмельницький)) "Знаю багато людей, зізнавав полоцький сповідник о. Ст. Косінський, що в своїх потребах молили Слугу Божого Йосафата, і його заступництвом одержали багато ласк, а в різних недугах знайшли полегшу." (Пор. ДБ, II, стор. 236 (Косінський)).

Михайло Тишкевич говорив у 1637 році: "Знаю із щоденного нашого досвіду і з мого власного, що всі ми католики назавжди поручаємо себе в наших потребах згаданому мученикові, і за його заступництвом одержуємо від нього ласки та знаємо про вчинені Слугою Божим чуда."(Пор. ДБ, II, стор. 250 (Тишкевич). Еммануїл Кантакузен говорив:

"Загально відоме, що всі мешканці полоцького воєвідства в якихнебудь своїх потребах і недугах прибігають до святого мученика і знаходять пільгу... і багато чудес предобрий Бог робить через нього."(Пор. ДБ, II, стор. 265 (Кантакузен). Іван Дягилевич зізнавав: "Спостерігаю, і щодня досвідчаю, що ввійшло вже в звичай, що хіба тільки той не вдається в своїх потребах і недугах до св. Йосафата і не одержує від нього ласки, хто або є невіруючий, або не має на цім світі жадної прикрости."(Пор. ДБ, II, стор. 279 (Дягилевич). Доротей Ахрамович під присягою повторював: "Скільки разів говорив я з кимсь про слугу Божого Йосафата, всюди чув я одноголосно, і в наших околицях і в цілім Польськім Королівстві, що всі вірні, без жодного вийнятку, вважали його за святого мученика, і всі почитали і почитають його за такого, і публічно, і приватно, виставляють його образи в домах і в церквах, як латинники так і греки, завішують при його гробі на пам'ятку одержаних ласк срібні, воскові й мальовані образки. А все це діється з побожністю; всі почитають його мощі і носять при собі та виставляють на своїх вівтарях. А знаю це, бо і сам я їх ношу і бачив, що й інші носили, і вважали його за святу людину.-- Тому не можна дивуватися, що в наших потребах ми вдаємося до святого Йосафата, бо маємо від нього завжди готову допомогу."(Пор. ДБ, II, стор. 292, п. 23, стор. 300, п. 19 (Ахрамович). Іван Яковлевич Ходика рішуче твердив: "Молитва святого мученика всім певно і невисказано допомагає в нужді і горю... Тому святий Йосафат задля тих і таких великих причин процвітає, а його вічна слава триватиме на землі й у небі між ангельськими хорами. Увесь католицький нарід однодушно молить його: Святий мучениче Йосафате, молися за нас!" (Пор. ДБ, II, стор. 305, пит. 24-25 (Іван Ходика).

І коли напередодні проголошення Йосафата блаженним, у вересні 1642 р., "для повнішого ствердження його мучеництва, сподобалося Священній Конгрегації Обрядів розглянути також чуда, які Предобрий і Всевишній Бог учинив за його заступництвом,"(Пор. ДБ, III, вересень 1642) то трудність була в тому, щоб вибрати такі чуда, які були найбільшими, найпевнішими та найбільш символічними з тих кількасот чудесних знаків, що їх Господь дав при його гробі як вияв свого Божого уподобання в його житті і в його жертві. З цього великого числа, по зрілім досліді, вибрано п'ять чудесних уздоровлень: прозріння Петра Данковського в Полоцьку (1623), повстання з паралічу полочанки Марини Василівни, видужання з артретизму полоцького підсудка Михайла Тишкевича, виздоровіння з паралічу о. Геннадія Хмельницького та Філіянни Воловичевої-Коссаковської, сестри виленського єпископа(Пор. ДБ, III, листопад 1942: осібний звіт про чуда Йосафата). І дня 27 листопада 1642 р. згадана Конгрегація вирішила: "знані є чуда і то задовільно доказані"(Пор. ДБ, III, листопад: декрет Конґреґації Обрядів), це був останній акт Апост. Престолу перед виготовленням декрету про проголошення Йосафата блаженним(Пор. Документи Римських Архнєреїв, т. І, Рим 1953, стор. 521-523, ч. 459).

Так увійшов Йосафат Кунцевич в історію Святих Божої Церкви не тільки як мученик, але і як чудотворець, тобто не тільки як свідок правди, але і розподільник Божої благодаті. І цей титул і цю ролю, по мірі людської віри, зберігає він аж до наших днів.

2. – ЛЮДСЬКА ПРОСЛАВА
Людська прослава Йосафата прийшла двома шляхами: Божим і церковним, чудесними знаками з небес і бажанням Церкви, щоб його мученича смерть "не залишилася призабутою."(Пор. протокол Конг. Поширення Віри, з 30 квітня 1624 р.; ДБ, І, стор. 40,- лист до варшавського нунція з 4. 5. 1624, там же, ч. 28) І коли Божі знаки сплили з небес уже в самій годині його життєвої жертви на подвір'ї архиєпископської палати в Витебську, то перші акти Церкви для його прослави почалися за не цілого пів року по його смерті, щоб закінчитися остаточно .240 літ згодом – у дні 29 червня 1867 р., торжественним актом вписання в каталог Святих католицької Церкви. Цей довгий процес тільки утвердив славу Йосафата а його історія показує наглядні елементи її тривкости.

а. – Проголошення Блаженним (16. 5. 1643). –
Проголошення Йосафата Блаженним Святої Церкви приготовлялося 20 років, і здійснилося за одного і того ж понтифікату папи Урбана VIII Барберіні (1623-1644).

І.– Зарядження беатифікаційного процесу (1624). – Коротке повідомлення апостольського нунція Лянчельотті з 7 грудня 1623 викликало в Римі радше журбу про справедливе покарання виновників; ще було замало елементів, щоб могти взяти якесь позитивне рішення щодо загиблого архиєпискспа, який був, як пише нунцій, "людина прикладна і дуже ревна про поступ з'єдинення." (ДБ, І, стор. 5, ч. 1: Лист нунція варшавського, з дня 7. 12. 1624) Та вже митрополит Рутський, подаючи докладніші дані про обставини його життя, писав 23 грудня про Йосафата як "про святого отого мученика, який за славу Божу, за святе З'єдинення, за владу Святого Апостольського Престолу віддав своє життя." (Там же, стор. 7, ч. 2: лист митроп. Рутського до Папи Урбана VIII)

У листі ж до кардинала Бандіні Рутський писав 27 січня 1624 р. "ми певні, що для святого 3’єди-нення він більше зробить у небі, як міг зробити тут на землі". Опісля ж ціла українсько - білоруська єрархія, зібрана в Новгородку, писала до Конгрегації Поширення Віри про свою "готовість віддати своє життя за католицьку віру, разом із кров'ю, як це вже зробив один із нас" (30. 1. 1624). І саме на марґінесі цієї деклярації єрархії, яку прочитано на засіданні Конгрегації Пропаганди 30 квітня 1624 р., виринає вперше сформуловане бажання Церкви "встановити процес про життя і смерть полоцького з'єдиненого архиєпископа, а передусім про причину, задля якої був нез'єдиненими вбитий, щоб переслати його в автентичній формі до Папи." (Пор. ДБ, І, стор. 21, ч. 5: лист єрархії до Конгрегації Поширення Віри) До винесення цього рішення причинився вирішньо опис "життя і смерти архиєпископа полоцького," (Ідеться про життєпис пересланий Рутським під кінець 1623 р.; пор. ДБ, І, стор. 8-17, ч. 3.

Існує три тексти цього життєпису, які опублікував о. Й. Скрутень, Перший життєпис св. Йосафата, у "Записки ЧСВВ", т. І, стор. 314-363, Жовка 1925) виготовлений митрополитом Рутським (пор. лист із 27. 1. 1624) та пересланий до Риму через варшавського нунція в листі з 22 лютня 1624 р.; його мали представити в Конгрегації римські студенти митрополита – Корсак і Подбереський, а дійшов він до Риму щойно 10 квітня.

Хоч уже й передше, в березні, в цій же Конгрегації було розглядане письмо виленського єзуїта, о. Михайла Ґуткевича, про два чуда, які сталися з нагоди смерти Йосафата(Пор. ДБ, І, стор. 36, ч. 22: протокол засідання Конґр. Поширення Віри), та щойно по прочитанні цього звіту Рутського присвячено цій справі окреме засідання 30 квітня 1624 р., заряджуючи виготовлення канонічного процесу, щоб, як записано в протоколах, "справа такої ваги не залишилася незнаною всій Церкві" (там же); і вже 5 травня Папа Урбан VIII згодився виставити відповідні письма, які мали бути вислані на руки апост. нунція у Варшаві, з повновластю відпоручити справу комусь іншому(Пор. примітку до протоколу Конгрегації з 30. 4. 1624,- ДБ, І, стор. 40, ч. 27). Однак згадані письма не були виготовлені зразу, і тільки 31 травня 1624 р. префект Конгрегації просив у цій справі папу Урбана VIII, на що він, як віднотовано, "радісно погодився", і обіцяв підписати відповідне письмо, коли лише буде предложене (Пор. ДБ, І, стор. 48: протокол засідання Конгрегація, з 31 травня 1624). У січні, 1625 р. Конґреґація повідомила, що папа Урбан вже підписав петицію в справі процесу (Пор. ДБ, І, стор. 58: лист до митрополита Рутського, з 25. 1. 1625 р.), і Конгрегація Обрядів виготовляє відповідні питання, доручивши їх виготовити маронітському архимандритові Вікторинові Шалях, приятелеві Рафаїла Корсака.

Дня 30 квітня 1625 р. митрополит Рутський просить про висилку цих письм, а Пропаганда, на засіданні 22 серпня 1625, вирішує далі настоювати про виготовлення листів у справі процесу Йосафата (Пор. ДБ, І, стор. 61: лист Рутського, з ЗО. 4. 1625, до Секретаря Конґреґ.), повідомляючи про це митрополита Йосифа. Ці листи (так зв. ремісоріяльні) були підписані Префектом Конгрегації Обрядів щойно під датою 25 вересня 1625 р. і видані на адресу виленського єпископа Воловича, або на Антона Сєляву, а на випадок перешкоди – на митрополита Рутського. Та ще в лютні 1626 р. Рафаїл Корсак настоює про їх висилку, поки жиють свідки. (Пор. лист Корсака з 10. 2. 1626: ДБ, І, стор. 63, ч. 52, Листи Київських Католицьких Митрополитів, том II, Рим 1956, стор. 36-39, . 5) Щойно в грудні 1626 р. Антін Сєлява дякував Урбанові VIII за .пересилку листів, і обіцював зробити все можливе, хоч часи були тяжкі; він натякав на нові чуда, що діються при гробі мученика, та про бажання оснувати окреме братство під його іменем; вкінці просив, щоб у соборі Св. Софії могти здвигнути вівтар на гробі Йосафата (Пор. ДБ, І, стор. 65-68, чч. 54-57: Листи Сєляви з 20. 12. 1626,- пор. Листи Митрополитів, Рим 1956, т. II, стор. 181-184, чч. 1-4).

Про те саме, з більшими подробицями, писав він Конґреґації Пропаганди і її Секретареві, згадуючи, наприклад, що братство імені Йосафата буде радше унійним, і матиме завдання "своїми коштами утримувати в Полоцьку проповідників і вчителів" (там же). Ці прохання були викликані настоюванням багатьох людей, головно ж під натиском зростаючого культу та чудес, які діялися при його гробі; при цій нагоді він пересилав Секретареві шматок хустинки, скропленої кров'ю Йосафата.

Діялося це під кінець 1626 р. Але справа далі проволікалася, і Конґреґація Пропаганди писала Сєляві, що його звіт викликав у Римі нове пожвавлення, та рішено було написати нові ремісоріяльні листи, в яких доручалося приступати до процесу навіть тільки одному Комісареві. Крім того Конґреґація дозволяла приймати різні пам'ятки одержаних чуд, їх списувати і зберігати в окремому місці та обіцювала, що як тільки беатифікаційний процес буде виготовлений, папа Урбан зараз дозволить його відкрити і прослідити (Пор. протокол Конгрегації, з 21. 5. 1627: ДБ, І, стор. 73, ч. 64, і лист до Сєляви, там же, стор. 74, ч. 65).
У тому ж часі наспіла до Риму вістка про навернення Мелетія Смотрицького, про яке митрополит Рутський писав 10 липня 1627 р.:

"Я нікому іншому не приписую цього навернення як лише крові слуги Божого Йосафата, так як разом із голосом народу приписую і його смерть Преосв. Мелетієві, як головній причині.(Пор. Листи Йосифа Велямина Рутського, Рим 1956, стор. 195, ч. 90, писано з Дубна, дня 10. 7. 1627,- пор. також ДБ, І, стор. 75, ч. 67: лист до Секретаря Конґр. Поширення Віри)" Писав про нові чуда і Рафаїл Корсак, тобто про ласки, одержані Олександром Заславським і Томою Замойським, із яких перший обіцяв "по канонізації побудувати слузі Божому церкву."(ДБ, І, стор. 76, ч. 68: лист Корсака до Секретаря Пропаганди, з 1. 12. 1627. Пор. Листи Митрополитів, том II, Рим 1956, стор. 63, ч. 15) А тимчасом, через різні зайняття, апостольські комісари не могли зібратися разом, щоб приступити до переслухання відповідних свідків. Між іншими був перешкоджений і єпископ виленський Євстахій Волович, і його помічник Юрій Тишкевич, який чекав на свою висвяту (Пор. ДБ, І, стор. 78, ч. 70: лист Корсака до Секретаря Пропаганди – Інґолі, а також у Листи Митрополитів, т. II, стор. 66, ч. 18), як писав іще 12 березня 1628 р. Рафаїл Корсак, – не без жалю, що пропадають цінні свідчення. Та були це вже останні перешкоди, бо вже дня 20 березня 1628 р. в Полоцьку зібралася апостольська беатифікаційна Комісія, яка приступила до виготовлення першого процесу про життя і смерть Йосафата.

II. – Перший полоцько -витебський процес (20. 3. – 1. 4. 1628). – У понеділок по другій неділі посту, дня 20 березня 1628 р., в полоцькому соборі Св. Софії зібралася апостольська Комісія на перше своє прилюдне засідання. На основі апостольської делегації були приявні: єпископи Антін Сєлява, Юрій Тишкевич, Рафаїл Корсак; делегат єпископа виленсько-го Воловича – о. Микола Сініцький, білоруський архидиякон; оо. Г. Хмельницький і Гервасій Гостиловський, тобто ігумени полоцький і могилівський, о. Герман Гостиловський, василіянин, о. Альберт Браніцький, як апостольські нотарі процесу та оо. Аврам Гриневецький і Мартин Тжцінський, возні апостольського суду. Переслухання свідків відбулося в церкві, перед головним престолом; апостольські комісари були вбрані в єпископські згл. священицькі ризи; засідання були прилюдні, при участі вірних, і відбувалися вголос.

У Полоцьку таких прилюдних засідань відбулося шість, від 20-24 березня. У четвер, 23 березня, пополудні відбулася приватна візитація гробу Йосафата, а в п'ятницю 24 березня відправив Антін Сєлява архиєрейську Св. Літургію за щасливо переведений процес. По проповіді о. Миколая Сініцького, апостольський нотар Браніцький проголосив, що полоцький процес закривається, і закликав усіх, щоб сказали, що хто має ще сказати. По тому, в церкві, А. Сєлява разом з усім своїм клиром узяв Йосафата за патрона архиєпархії; Р. Корсак зробив те саме від київської митрополії, як її помічник, і від Василіянського Чину, як його Протоархимандрит; о. Косінський проголосив Йосафата патроном полоцької єзуїтської колегії, а з ним спільно зробили це і три латинські братства; згодом полоцькі воєвідські, замкові й городські урядники – всі, спільно, однодушно проголосили Йосафата загальним опікуном і просили про канонізацію. І тоді відбулося посіщення гробу Йосафата.

"Коли ми станули над ним (гробом), ця велика маса народу почала кидати на гріб карточки зі своїми підписами, якими засвідчала, що бере собі Слугу Божого за опікуна. Відтак люди просили благословити діткненням святого тіла вервиці, хрестики, медалики, образки, ланцюжки, перстені, брошки, сережки, навіть свічечки, рушники, книжечки, – що виконував Преосв. єпископ метонський (Тишкевич)." (Порівняй про ці події Беатифікаційний Процес, з 20. 3. 1628 р. в ДБ, І, стор. 79-81, 191-195, зокрема щодо цитованого уступу, стор. 194) Згодом перев'язано труну шовковими шнурками, опечатано і вставлено в виготовлену колись Йосафатом гробницю, а з проповідниці владою Апост.

Престолу була проголошена заборона комунебудь і колинебудь отвирати гріб, або щось із нього виймати, – що народ сприйняв з сльозами, жаліючи, що не могтиме вже бачити святого тіла. Того дня, у навечір'я Благовіщення, єп. Юрій Тишкевич, посвячуючи три дзвони для церкви оо. Єзуїтів, один із них назвав ім'ям Йосафата, а на другий день, уділяючи миропомазання полоцьким дітям латинського обряду, на прохання багатьох надав їм його ймення. Вкінці, ще того дня Комісія покликала до архиєпископської палати полоцьких жидів, які бажали скласти і свої свідчення; їх покликано до палати, бо тодішній церковний правопорядок не дозволяв жидам вступу до християнських святинь, а тим більше складати в них зізнання (Пор. ДБ, І, стор. 195: свідки 79, 80, 81). Десь із неділі виїхала Комісія до Витебська, щоб і там зібрати зізнання свідків-очевидців.

Перше витебське, а сьоме з черги засідання Комісії відбулося в четвер третьої неділі посту, 30 березня 1628 р. Був це саме час весняної відлиги і зрушення ледів, то Комісія з трудом добилася до Витебська щотільки 29 березня; дзвонами трьох тільки церков оголосила свій приїзд і замешкала в єпископській палаті, виставляючи ще того самого дня урядовий поклик для важніших свідків. Отже дня 30 березня ранком, біля години дев'ятої, скликано народ до парафіяльної церкви Благовіщення, при якій Йосафат був убитий, і тут, біля проповідниці, по відібранні присяги, почався переслух свідків, які промовляли спільно і зосібна. Те саме відбулось і в наступних днях, у п'ятницю й суботу, дня 31 березня і 1 квітня, коли відбулася ще й пополуднева сесія, що мала завданням позначити ті місця, які були пам'ятні з різних подій у часі мучеництва Йосафата. На тих місцях приміщено написи, або закопано поблагословлені передше хрести; все те діялось у приявності народу (Пор. процес витебський, ДБ, І, стор. 197-8, 217-219).

Витебська сесія Комісії закінчилася також замітною подією. В неділю, дня 2 квітня, коло полудня, під проводом витебського місто-воєводи Узєнєцького, зійшлися витебські городяни до єпископської палати, де резидувала Комісія, і припавши на коліна просили полоцького архиєпископа Сєляву про наложення на місто подути й розрішення від гріха поповненого вбивства, закликаючи інших комісарів на заступників і свідків цього покаянного акту. Сєлява вийшов до народу й обіцяв вислухати їх прохання та прийняти їх за своїх вірних. Отже в понеділок прийшли головні витебські городяни до палати та просили визначити їм сповідників для цілого міста. А було це навечір'я Благовіщення за юліянським календарем, і справді на празник Благовіщення єп. Корсак та 4 священиків, членів Комісії приймали сповідь витебщан (Пор. ДБ, І, стор. 218: діяння комісії дня 1. 4. 1628, по полудні).

Також і в Витебську покликано до єпископської палати на свідків жидів, а з повороті з Витебська комісія поступила ще до деяких шляхтичів, не-католиків, пп. Мірського і Мартина Ґєдройца, і від них відібрала відповідні зізнання, які внесла в акти процесу (Пор. ДБ, І, стор. 218-219: зізнання жидів і інших принагідних свідків).

Взагалі, апостольська Комісія переслухала і внесла в акти процесу свідчення 155 свідків, із чого в Полоцьку 80 і 3 жидів, а інших у Витебську чи в його околицях. Відповідно до апостольських листів і делегації, свідкам було поставлено 65 питань і стверджень, на які свідки відповідали більше чи менше вичерпно. Велика кількість питань і стверджень не дозволяла Комісії перейти всі питання за чергою і з кожним свідком, уникаючи затрати часу та повторень. Деякі відповіді були давані загальними фразами, а то й спільними відповідями, які Комісія віднотувала, але не протоколувала подрібно. Взагалі, процес такої величини вимагав багато тижнів часу і праці, на що не дозволяли обставини і комісарів, і свідків. Тому апостольські нотарі виготовили текст процесу радше в спосіб історичний і синтетичний; щоб зорієнтуватися в такій масі свідків і свідчень, і для спрощення процедури й заощадження часу не відзначували і заприсяження кожного свідка; з того згодом пороблено в Римі формальні застереження щодо важности процесу, який остаточно таки відкинено, – саме через пропущені формальності, які в тих околицях не були знані.

Акти процесу підписали 5 апостольських комісарів і перевірило їх трьох апостольських нотарів; підписано їх дня 1 травня 1628 р. та разом з іншими документами переслано до Риму; справу пересланого процесу поручали А. Сєлява, як голова Комісії, єп. Ю. Тишкевич, як член Комісії, та митрополит Рутський, який передав і своє письмове свідчення (Поміщене в ДБ, І, стор. 281-294, ч. 77: свідчення Рутського; лист Тишкевича, з 1 травня 1628 р., в ДБ, І, стор. 295, ч. 79,- лист Сєляви, з 10 червня 1628 р., там же, стор. 297, ч. 81). У листопаді Конгрегація Пропаганди, на доручення Папи Урбана VIII, передала процес до Конгрегації Обрядів, щоб ця його отворила й прослідила та звітувала папі (Пор. ДБ, І, стор. 304, ч. 89: протокол Пропаганди, з 24. 11. 1628 р). Про це заінтересовані були повідомлені Конгрегацією Пропаганди дня 2 грудня 1628 р.(Пор. там же, стор. 305-6, ч. 90 (Сєлява), ч. 91 (Рутський), ч. 92 (Тишкевич)), і в січні 1629 р.( Пор. ДБ, II, стор. З, ч. 94 (лист до варшавського нунція)

Одержавши акти процесу, Конгрегація Обрядів вирішила про їх розпечатання, одобрення деяких недокладностей, та переслання їх до ротальних суддів для досліду (Пор. ДБ, II, стор. З, 5, 7, чч. 93, 97, 98, 99: різні рішення Конґреґації). Дня 15 лютня 1629 р. о. Микола Новак, ЧСВВ, заніс процес до Конґреґації і, виказавшися своїми повноваженнями, зажадав його отворення та справдження автентичности, що забрало 4 дні часу. Два римські студенти, оо. Никифор Лосовський і Філон Тишкевич, ствердили автентичність підписів і опечатань (Пор. ДБ, II, стор. 98-101: збірка актів про отворення процесу). Переглянувши процес Конгрегація ствердила деякі неточності формального характеру та в вересні одержала санацію браків. А тимчасом постулятор справи, о. М. Новак, робив старання, щоб, за всіма правилами і приписами, зібрати зізнання свідків, які проживали в Римі, і в листопаді 1629 р. прийшло до так званого першого римського процесу.

III. – Перший римський процес (6-10. 11. 1629). – Процес відбувся в Римі, перед Апост. Протонотарем Лаврентіем Корсі, у каплиці його палати при площі Фарнезе, в годині 20, 10 листопада 1629 р. На процесі зізнавали: о. Микола Ленчицький, єзуїт, який знав Йосафата ще з Вильна в 1607 р.; о. Никифор Лосовський, василіянин, римський студент, який жив із Йосафатом багато літ. та за його понукою вступив до манастиря; о. Філон Тишкевич, василіянин, який знав Йосафата особисто від 1620 р. до смерти, та був свідком і чудес, які діялися на його гробі; клирик Яків Оранський, 22-річний римський студент, який зізнавав дещо зі слуху, а передовсім зізнавав про чудо уздоровлення ломжицької капітанші, якого був свідком (Ідеться про Філіянну Воловичеву, пор. також ДБ, II, стор. 349: свідчення ломжицької капітанші).

– Процес відбувся за всіма формальностями. Однак і цей процес згодом був відкинений через сумнів про повновласті згаданого протонотаря. Справа тягнулася майже два роки, і в грудні 1631 р. була вирішена негативно; через те наказано щераз переслухати римських свідків (Процес поміщений в ДБ, II, стор. 7-29, ч. 100; відкинення римського процесу гл. протокол Конґр. Обрядів із 10. 12. 1931, у ДБ, II, стор. 37, ч. 111).

IV. – Другий римський процес (5-12. 3. 1632). – На вставлення постулятора о. Миколи Новака процес відбувся в захристії церкви оо. Августинців, під предсідництвом делегованих комісарів, Преосв. Ректора Діоталлеві, єпископа св. Агати, і Цезаря Вентімілія, єпископа з Террачіни, та нотаря Едварда Тібальдескі; У процесі взяв участь промотор віри Ґраціозус Уберті; свідками виступили: бувший нунцій у Варшаві Іван Лянчельотті, єпископ із Нолі; о. Никифор Лосовський, василіянин, і Альберт Водейський, мирянин із виленської єпархії (Текст процесу поміщений в ДБ, II, стор. 42-78, ч. 117, під датою 5. 3. 1632). Процес відбувся за збереженням усіх і найменших формальностей та являється просто взірцевим. Його, разом із попередніми передано в студію ротальним суддям та урядникам Конґреґації Обрядів, а Конґреґація Пропаґанди в листопаді 1632 р. вирішила настоювати про скоре вирішення справи (Пор. ДБ, II, стор. 78: протокол засідання з дня 16. 11.1632). Та в міжчасі помер римський василіянський прокуратор о. Микола Новак, і в серпні 1633 р. митрополит Рутський вислав до Риму в справах З'єдинення свого помічника Рафаїла Корсака, доручаючи йому також справу беатифікації, яка застрягла у правних формальностях (Пор. листи Рутського до Урбана VIII і до Конґр. Поширення Віри, з дня 1. 8. 1633, в ДБ, II, стор. 80-81, чч. 120-121). У 1633-1634 (рр. розвинув Корсак у Римі широку діяльність у справі беатифікації Йосафата. Були пороблені й виготовлені всі потрібні студії: про важність процесів і про їх недоліки (Пор. документ із 1633-1635 р. в ДБ, II, стор. 84-103, чч. 125-128), а теж про мучеництво і його причини (Пор. документ із того ж часу, в ДБ, II, стор. 103-148, чч. 129-130), з відповідними прилогами й актами (Там же, ч. 130). Зокрема три ротальні судді: Іван Коччіні, Пилип Піровані і Климент Мерліні виготовили прегарну реляцію про мучеництво Слуги Божого Йосафата, складену з трьох частин: про важність процесів і їх доказову силу, про мучеництво і його причини, про мучеництво Слуги Божого Йосафата; у четвертій частині були розглянені деякі чуда на його гробі (ДБ, II, стор. 149-191, ч. 132). Звіт Роти був позитивний, і справу передано до вирішення папи Урбана VIII.

Та помимо всіх старань Корсака, ротальних суддів і Конгрегації Пропаганди, помимо всіх настоювань митрополита Рутського і короля Володислава, дня 19 червня 1635 р. Конгрегація Обрядів рішила видати нові листи для виготовлення нового процесу (ДБ, II, стор. 191, ч. 133); 20 вересня того ж року Пропаганда переслала їх на руки варшавського нунція з заміткою: не передавати їх нікому, а тільки в руки митрополита, якщо їх зажадає, або Рафаїла Корсака, який виїздить із Риму до Варшави (ДБ, II, стор. 191-192, ч. 134, з 20. 9. 1635). Пропаганда виставила Корсакові від себе новий мандат духовної прокуратури при виготовленні нового процесу, з властю визначити одного чи більше прокураторів-делеґатів (Пор. ДБ, II, стор. 193, ч. 136, із 24. 9. 1635). Із цими документами та цілою низкою папських поручаючих письм до короля й сенаторів та єпископів виїхав Корсак десь під конець 1635 р. до дому (Пор. листи папи Урбана VIII до різних достойників, світських і духовних, із 15. 9. 1635 р., в Документи Римських Архиєреїв, т. І, Рим 1953, стор. 500-509, чч. 434-447), де ждали його нові труднощі, нова праця та відповідальність, передовсім же київський митрополітальний престіл, на який він вступив по смерті митрополита Йосифа Велямина Рутського, дня 5 лютня 1637 р.

V. – Другий полоцький процес (12-25. 8. 1637). – Довго й основно підготовлявся другий полоцький беатифікаційний процес, який формально розпочався щойно 31 липня 1637 р., на основі нових ремісоріяльних листів Конґр. Обрядів із 7 вересня 1635 р., в яких було поставлено для свідків 25 ясно визначених запитів та 20 стверджень (Пор. ці листи в тексті другого полоцького процесу, в ДБ, II, стор. 197-199). Новий процес відбувся в Полоцьку, в архиєпископській палаті, за участю двох відпоручених Комісарів, виленських каноніків, оо. Адама Йосифа Щита і Альберта Сєляви, підпромотора віри о. Степана Дичковського і нотаря Григора Паскевича. Комісія переслухала докладно 8 свідків, вписуючи дослівно їх зізнання в урядові акти, які підиисзли Комісари, кожний зосібна (Текст другого полоцького процесу, під датою 12. 8. 1637, поміщений у ДБ, II, стор. 194: листи: стор. 194-215; зізнання свідків: стор. 215-335, різні документи: стор. 335-363). Дня 21 серпня 1637 р. Комісія перевела розпізнання мощів, перебрала їх у нові ризи та знов опечатала гріб Мученика. До процесу долучили комісари 14 різних документів давнішої дати, з яких деякі складалися з цілого ряду урядових актів, виписаних із полоцьких городських книг, про різні чуда Йосафата (Там же, стор. 335-359). Вкінці були долучені ще деякі акти формального характеру та нотаріяльні підписи, які остаточно дня 4 грудня 1637 р. ствердив своїм авторитетом полоцький архиєпископ Антін Сєлява. Акти процесу були виготовлені й переслані в мові польській та руській (зглядно білоруській), а переклав їх на латинську мову в Римі о. Рафаїл Левакович, хорватський францисканець, назначений кардиналом Памфіліем. (Пор. там же, стор. 363: підпис Сєляви і відмітка Р. Леваковича)

У грудні 1637 р. новий київський митрополит Рафаїл Корсак переслав до Риму акти процесу через польського провінціяла Кармелітів босих, поручаючи Секретареві Пропаганди старатися приспішити отворення процесу та його переклад, до чого поручав римських студентів: оо. Пилипа Боровика і Йосафата Ісаковича (Пор. ДБ, III, рік 1637, і листи Корсака, в Листи Митрополитів, т. II, стор. 146-148, чч. 59-61, із 4. 12. 1637). Дня 24 травня 1638 р. Конгрегація Пропаганди поручала цю справу на своєму черговому засіданні. Але і цей новий процес натрапив на деякі труднощі формального характеру, тобто на брак посвідчення про усунення при гробі Йосафата всякого недозволеного культу. Справа опинилася в липні 1638 р. перед папою Урбаном VIII, який доручив її простудіювати й поладнати (Пор. ДБ, III, рік 1638). Та Конґр. Обрядів наказала в вересні 1633 р. звернутися з тією справою до митрополита Корсака, щоб доповнив брак, виставляючи окремі листи для переведення відповідного процесу. (Пор. там же, вересень 1638 р)

VI. – Третій полоцький процес (1638р.– 1639 р.). – Третій полоцький процес був формального характеру: ствердити, що при гробі Йосафата немає жадного недозволеного почитання. Виготовлення цього процесу доручено архиєпископові полоцькому, який номінував підпромотора віри в особі Іллі Заорського, та визначив нотаря й возного; прокуратором справи був о. Никанор Котарський. Чотири свідки відповіли на поставлені питання. Стверджено, що була усунена лямпа і образ із свічками й різними пам'ятковими таблицями, які були завішені при гробі; також скрізь поусувано образи з авреолею чи короною; залишилися тільки голі стіни, а все інше перенесено до захристії. Зізнання перекладено на латинську мову, нотаріяльно переписано й підписано та доручено заприсяженому возному, щоб перевіз їх до Риму (Текст цього нового процесу не вдалося нам знайти в римських архівах, і зміст його подаємо за відповідною реляцією про його важність, поміщеною в ДБ, III, рік 1639). Тим "возним" став фактично сам митрополит Корсак, який у жовтні 1639 р. вибрався туди в різних справах. Уже 19 листопада справа нового процесу була розглянена в Конгр. Обрядів, яка вирішила його отворити, ствердивши передше його автентичність (10. 12. 1639).

VII. – Декрет проголошення Блаженним (16. 5. 1643). – Щойно з 1640 р. пішла справа беатифікації скорим кроком вперед, головно під на тиском приявного в Римі митрополита Корсака, який там же й помер 28 серпня 1640 р.(Про побут і смерть Рафаїла Корсака в Римі, гл. А. Г. Великий, Рік і день смерти митроп. Рафаїла Корсака (по лат.), в "Записки ЧСВВ", т. І, Рим 1949, стор. 145-160) Та смерть Корсака вже не припинила праці, і в січні 1641 року визнано важність зізнань свідків (Пор. ДБ, III, січень 1641 р), а 2 березня 1641 р. папа вирішив "поступати далі, не чекаючи на окремі засідання" (там же). І знов на основі нових зізнань були виготовлені відповідні документи про мучеництво і його причини,, які розглянено в серпні-вересні 1642 р. Тоді також виринула теоретична проблема про конечність чудес до беатифікації мучеників, яку вирішено, для більшої певности, схвально та в вересні-листопаді перевірено 5 чуд і їх апробовано (27. 11. 1642), і дня 14 грудня 1642 р. Конгрегація Обрядів видала свій декрет: "можна вписати згаданого Слугу Божого Йосафата в каталог святих мучеників, і колинебудь приступити до його торжественної канонізації."(Декрет Конгрегації Обрядів, поміщений у ДБ, III, гру день 1642 р) Того ж таки дня папа Урбан VIII схвалив думку Конгрегації Обрядів.

У часі виготовлювання відповідного папського письма, дня 12 січня 1643 р., на тайній консисторії було вирішено згадати заслуги Конгрегації Поширення Віри у проголошенні Йосафата блаженним, а щодо відсвяткування беатифікаційного торжества в Римі, то справу доручено Конґр. Обрядів. На вставлення о. Пилипа Боровика, ЧСВВ, прокуратора, щоб визначення дня й обставин доручити кардиналові Префектові Пропаганди, Конгрегація Обрядів погодилася на внесок (19. 2. 1643).

Та неприявність кардинала Антона Барберіні в Римі, у листопаді 1643 р., не дозволила, щоб згадане свято відбулося в заплянованих формах; на нього була передбачувана церква оо. Єзуїтів у Римі, з огляду на більшу кількість учасників (Пор. ДБ, III, рік 1643). І щойно в 1644 р. перший раз відсвятковано празник Йосафата в Римі, дня 12 листопада (Пор. ДБ, III, рік 1644, на святкуванні беатифікаційного торжества в Вильні у церкві василіян Святої Трійці, в листопаді (29-го) 1643 р., взяв участь польський король Володислав IV із жінкою Кекилією-Ренатою: Енциклопедія Повшехна, т. 5, стор. 12, Варшава 1861).

А тимчасом дня 16 травня 1643 року появилося папське бреве беатифікації Йосафата, щоб ''слуга Божий Йосафат на майбутнє міг називатися блаженним, і щоб усі ченці згаданого Чину св. Василія в цілому світі, а також усі священики, світські й чернечі, могли дня 12 листопада служити церковне правило й общу Літургію святителя і мученика в усіх церквах єпархії і провінції полоцької та цілої митрополії Руси." У цьому ж бреве був схвалений і декрет Конгрегації Обрядів, що "до його торжественної канонізації можна приступити колинебудь" (Пор. ДБ, III, травень 1643 р.; А. Великий, Документи Римських Архиєреїв, т. І, стор. 521-523, ч. 459: 16. 5. 1643). З цієї нагоди дня 1. 11. 1643 р. в Римі появився в італійській мові популярний життєпис Блаженного з іконкою, пера Антонія Джерарді, римського прокуратора справи (Пор. ДБ, III, травень 1643). Так вступив Йосафат на перший ступінь своєї земської прослави, як блаженний священомученик.

б. – Культ блаженного Йосафата (ХУІІ-ХІХ ст.). – Між проголошенням Йосафата блаженним у 1643 р. і його канонізацією в 1867 р. проминуло 225 літ культу Йосафата, обмеженого в рямках помісної українсько-білоруської Церкви київської митрополії. Цей культ розвивався і проявлявся в залежності від загальної історії Церкви, і тому переходив різні етапи своєї інтенсивности. На це вплинули і політичні обставини у східній Европі в ХУШ-ХІХ століттях. Головним промотором цього культу став Василіянський Чин, який і був кустосом мощів Йосафата. Розвиток цього культу пов'язується також з тією історією мощів блаженного Йосафата, про яку скажемо окремо.

І. – Змагання за поширення культу Йосафата (XVII ст.). – Бреве, яким папа Урбан VIII проголосив Йосафата блаженним, обмежувало його культ до київської митрополії й Василіянського Чину; щойно торжественна канонізація поширювала такий культ на цілу Церкву. Тому всі зусилля XVII століття йшли до того, щоб проголосити Йосафата святим, основуючись на декреті з 14 грудня 1642 р., що "можна колинебудь приступити до його торжественної канонізації". Та Урбан VIII скоро помер (1644 р.), а згодом на сході Европи прийшло до козацьких воєн та шведської й московської інтервенції. Київська митрополія через 10 літ була необсаджена, та й саме Берестейське З'єдинення переходило тяжкі драматичні часи.

Навіть мощі бл. Йосафата опинилися на скитальщині в часі наступу московських військ на Литву. Все це забрало яких 20 літ часу, і про канонізацію не могло бути мови, хоч у тяжких воєнних роках лихоліття культ Йосафата зростав, і за його молитвами діялися чудесні явища. Щойно в червні 1662 р. тодішній Протоархимандрит Василіянського Чину, єп. Яків Суша, висилаючи до Риму на прокуратора о. Пахомія Огілевича, порушив справу канонізації бл. Йосафата. Суша просив кардинала Барберіні вставитися за цією справою, щоб із канонізацією Костки сполучити канонізацію Кунцевича, яка принесе багато користи З'єдиненню, загроженому ворогами (Пор. ДБ, III, червень 1662). Рік згодом, у серпні 1663 р.

Суша сам особисто вибирався до Риму в справах з'єдиненої Церкви та зрушив цілу Польщу, Литву й Австрію, щоб спомогли проханнями справу проголошення бл. Йосафата святим. І коли в квітні 1664 р. він їхав до Риму, то віз із собою десятки листів польсько-литовської знаті, від короля Івана Казимира починаючи, яка прохала про канонізацію Йосафата; а коли переїздив через Німеччину, вступив до цісаря Леопольда І, та виєднав і від нього такі ж поручаючі листи (Ці листи почав Суша збирати вже в 1663 році; пор. ДБ, III, рр. 1663-4). Прибувши до Риму, Суша повів справу енергійно, а тимчасом із Польщі й Литви напливали щораз нові прохання до папи й кардиналів та римських Конгрегацій (Пор. ДБ, III, за роки 1665-1666). Тут виготовив він два славні життєписи, які мали на цілі зрушити справу з місця. На тлі загальнішого стосторінкового меморіялу "Про праці з'єдинених" (Пор. видання М. Гарасєвича, в Аnnаlеs Ессlеsіае Ruthenae, Leopoli 1862, раg. 298-349.), він написав свій "Курс життя і мученицький подвиг блаженного Йосафата Кунцевича", та "Савло і Павло Руського З'единення перемінений кров'ю блаженного Йосафата тобто Мелетій Смотрицький...", видаючи їх у Римі в 1665 і 1666 рр.

Головним заміром Суші було приєднати бл. Йосафата до канонізації якогось іншого Святого і так зменшити кошти цього торжества, які тодішня з'єдинена Церква не могла сама вирівняти. До цієї думки він приєднав митрополита Гавриїла Коленду та згодом і його помічника Кипріяна Жоховського, які через дальших 10 літ настоювали на цю справу в своїх листах і меморіялах до Риму (Пор. ДБ, III, між роками 1667-1675). Щойно по 1675 р. ця справа знову занепала, і вже більш у такій формі не виринула. Зате виринула вона в іншій практичнішій формі, за митрополитування Жоховського, який поставив поширення культу Йосафата як умовину з'єдинення галицьких єпархій під кінець XVII століття. Цю умовину зробив Апостольський Престіл своєю і виміг її на Інокентієві Вінницькому (ДБ, III, рр. 1691-2), розширюючи так культ Йосафата на західньо-українські землі, які в XVII ст., будучи нез'єдиненими, його не плекали і не знали.

Дальшим проявом культу бл. Йосафата в XVII ст. було більш підхоже святкування його празника. Тому митрополит Жоховський іще в 1678 р. просив перенести цей празник з холодного листопада на місяць вересень, і Апост. Престіл погодився на це перенесення; згаданий митрополит увів його службу під днем 16 вересня старого календаря, у своїм Служебнику, виданім 1692 р. (Пор. на стор. 136-137, де, під заголовком: "В той же день празднуєм Блаженнаго Священномученика Іосафата, Архієпископа Полоцкаго", подано тропар і 2 кондаки Святому, прокімен, Апостол, аллилуя, Євангелію, і причастен. За цим пішли інші видання напр. Літургікон, вид. у Львові 1758 р) Це перенесення і його відчута потреба вказує на поширення культу Йосафата в північних єпархіях київської митрополії XVII століття.

II. – Поглиблення культу бл. Йосафата в XVIII ст. – Першим кроком було поглиблення церковного культу Йосафата. Замойський синод у 1720 р. затвердив свято бл. Йосафата на 16 вересня (27 за новим календарем), а в 1737 р. вийшла в Почаєві перша церковна служба бл. Йосафатові для церковного вжитку, в рамках так зв. "річної минеї", (Пор. Мінея рочная іли мало нічто сокращенний Трефологіон..., в Обителі Почаєвской Успенія Пресвятой Богородици тщанієм іноков Ч.С.В.В. типом іздан, 1737 р. (в 4)) а в 1738 в Уневі. Дальшим кроком було перенесення святкування празника Йосафата на неділю, щоб так уможливити народові взяти в ньому громадну участь. Уже в 1703 р. просили про це галицькі василіяни, а зараз по Замойськім Синоді справу передано до Апост. Престолу, який у 1728 р. розглянув її і прихилився до цього прохання. Однак постанова не була виконана і її відновив двадцять літ згодом, у 1749 р. митрополит Гребницький. Третій раз цю справу порушила передсоборова Комісія в 1765 р., але і тепер не прийшло до скликання синоду й виконання постанови. Згодом у Галичині перенесено празник на неділю з рацій зменшення церковних свят, на яке наполягав австрійський уряд (Про історію зменшення свят в австрійській державі пор. працю В. Хотковського, Historja polityczna Kosciola katolickiego w Galicyi za rzadow M. Teresy, Краків 1909 р).
У сторіччя смерти бл. Йосафата в 1723 р. Василіянський Чин виєднав був окрему ласку повного відпусту для всіх, що 16 вересня відвідають якусь із василіянських церков (Пор. Документи Римських Архиєреїв, т. II, стор. 44, ч. 658, Рим 1954, пор. ДБ, III, дня 7. 8. 1723). Цей одноразовий привілей був даний у 1756 р. на десять літ (Пор. Документи Римських Архиереїв, т. II, стор. 165, ч. 748, дня 14. 7. 1756; пор. ДБ, III, під днем 14. 7. 1756), а згодом відновлюваний – останній раз у 1827 р., останнім василіянським прокуратором у Римі – Анатолем Вільчинським (Пор. Авдієнції Святішого, т. II, стор. 256, ч. 713: з дня 23. 9. 1827, пор. ДБ, III, дня 23. 9. 1827). Крім василіянських церков такий привілей випросив для цілої луцької єпархії в 1778 р. єп. Кипріян Стецький (Пор. Авдієнції, т. І, стор. 233, ч. 259: дня 25. 2. 1778; пор. ДБ, III, під тою самою датою) та деякі поодинокі церкви, які мали бл. Йосафата за покровителя.

Ш. – Занепад культу бл. Йосафата в XІX ст. – З 1772 р. почався занепад церковного культу бл. Йосафата в московській і австрійській займанщині із двох різних причин. Москва змагала до ліквідації З'єдиненої Церкви взагалі, і зовнішнє торжество бл. Йосафата декому виглядало на непотрібну провокацію православної Церкви та держави, як нпр. архиєпископові полоцькому Лісовському, чому рішуче спротивився Василіянський Чин на своїй останній капітулі в Жидичині 1788 р. (Капітула відбулася в Жидичинській Архимандріі, дня 19. 9. – 14. 10. 1788 р., а справу обрядів і свят трактовано на засіданні 11 і 12) Та ступнева ліквідація східнього католицизму в російській займанщині потягнула за собою і занепад Йосафатового культу, за виїмком Холмщини, де в Білій Підляській горів далі вогник Йосафата, – аж до ліквідації василіянського манастиря в 1864 р., а згодом і до усунення його мощів у церковні підвали в Білій, у 1873 р.

В Австрії діяли інші причини, економічного порядку. Йосифінські реформи мали також на меті зменшення обов'язкових церковних свят, чого жертвою впав і празник св. Йосафата. Галицькі єпархії тільки помалу піддалися натискові австрійських властей, переносячи більші празники на неділю. Серед них однак не згадується вже празник св. Йосафата в рр. 1788, 1792, 1813 і 1816, як видно з "курренд"" львівської митрополії (Пор. про це Гарасєвич М., Аннали, стор. 613, 969; Ю. Пелеш, Пастирськоє Богословіє, Відень 1885, стор. 316-317; той же, Історія Унії (по нім.), том II, стор. 742, Відень 1880). Щойно канонізація бл. Йосафата в 1867 р. знов оживила справу його церковного почитання, яка згодом була порядкована на Львівському Синоді в 1891 р., – відповідно до введення у 1882 р. празника св. Йосафата в календар вселенської Церкви (Пор. Акти і Декрети Львівського Синоду 1891 р. (по лат.), стор. 129, Рим 1895,- тут поміщено празник св. Йосафата між неподвижними, під днем 31 жовтня, з заміткою: "переноситься на неділю". Пор. про святкування празника св. Йосафата статтю М. Ваврика, в "Записки ЧСВВ", том VI, Рим 1967 (присвячений 100-літтю з дня канонізації)).

в. – Торжественна канонізація св. Йосафата (29. 6. 1867). – Справа торжественної канонізації св. Йосафата виринула знову щойно на початку 1860-их років. У 1861 р. майже припадково зацікавилися справою бл. Йосафата деякі ченці Ґроттаферратської василіянської обителі (о. Тоскані), і виклали справу в окремім меморіялі в Конгр. Обрядів, із нагоди розгляду справи так званих японських мучеників. Та тому, що справа цих мучеників була вже закінчена, справу Йосафата відложено; коли ж у 1863 р. Папа Пій IX проявив бажання канонізувати нових блаженних, секретар Конгр. Обрядів Д. Бартоліні предложив теж справу бл. Йосафата, на що Пій IX радо погодився. Тодішня польська еміграція також інтересувалася цією справою. Були це часи так зв. січневого повстання і повстанці й емігранти вважали, що піднесення Йосафата на престоли зверне увагу світу на обставини московської окупації.

Та папа Пій IX думав передовсім про справи Церкви і її одність у тих тяжких часах, коли першенство Римського Архиєрея ставили під сумнів, а ліберальні цивільні кола поборювали Апостольський Престіл. Тому, не зважаючи на гасла пропаганди з одного і другого боку: мовляв Рим бажає канонізацією св. Йосафата виявити своє вороже наставлення до Росії і православ'я, чи, навпаки, обстоює за польськими повстанцями, Пій IX рішив іти далі; дня 28 січня 1864 р. кардинал вікарій Риму Патріці був назначений релятором справи, а вже дня 5 лютня визначив він двох постуляторів: оо. Миколу Контієрі, ґроттаферратського ігумена і о. Михайла Домбровського, колишнього протоігумена так зв. Руської провінції василіян на Холмщині, який тоді проживав у Римі. Прокуратором справи став адвокат Де Домінічіс-Тості. На вимогу Конґр. Обрядів, у серпні 1864 р. постулятори прєдложити в справі Йосафата давнішу документацію з часів беатифікаційного процесу, та взялися за пропаганду його імені в Італії й поза нею, друкуючи два образки Блаженного.

Дня 8 січня 1865 р. Конґр. Обрядів на своєму засіданні поставила справу канонізації до вирішення, тобто "чи можна безпечно приступати до канонізації?" Справу на засіданні схвалено і вона чекала тільки свого проголошення; але саме в тому часі вдарила в неї з іншого боку російська пропаганда. Коли не вдалося задушити справу під замітом політичної афери, московська преса пустила в обіг давній закид про т. зв. жорстокість Йосафата, яка, мовляв, спровокувала реакцію народу, – що привело до трагедії. Головним документом був уже знаний лист Лева Сапіги з 1622 р. Ця пресова атака викликала в Римі тривогу, і справу знову відложено. Тимчасом о. Контієрі та о. Альфонс Ґепен, бенедиктинець, і о. Іван Мартинов, єзуїт, взяли закиди в студію та, на основі аналізи переписки Сапіга - Кунцевич, вияснили безпідставність і фальшивість закидів, публікуючи свої висновки в паризькім журналі "Ле Монд". Щойно в квітні справа пішла далі вперед, і Пій IX вибрав празник св. Атанасія в Грецькій Колегії, щоб із тієї нагоди проголосити своє рішення, так зване "можна безпечно". І справді, 2 травня 1865 р. папа взяв участь у Св. Літургії, а по її закінченні велів прочитати декрет і виголосив відповідну проповідь.

По тому зачалися приготування до торжества, і збирання складок на покриття коштів. У тому ж часі, десь у другій половині 1865 р„ був іменований і третій постулятор, Преосв. Йосиф Сембратович, який проживав у Римі. Вже в 1866 р. почали продумувати про ближчу підготовку нпр. про відповідні канонізаційні образи і прикраси, книжки й торжества; з Польщі, через віденську нунціятуру, було одержано більші мощі, для потреб канонізації. На тайній консисторії дня 11 травня 1866 р. була виконана ще дальша канонічна формальність, тобто запитування кардиналів, чи приступати до самого проголошення бл. Йосафата Святим. Десь у листопаді того року взявся о. Контієрі до написання життя Йосафата, якому присвятив 7 місяців часу, в пості, в молитвах та на самоті. Вкінці прийшов день 29 червня 1867 р., 1800-роковини від смерті св. апостола Петра, на який призначено канонізаційне торжество, в якому на першому місці поставлено бл. Йосафата. Ще 12 червня папа Пій IX промовляв на півпубличній консисторії про канонізацію Йосафата, висказуючи всі свої інтенції й бажання. Разом із ним дня 29 червня були піднесені на престоли: бл. Петро Арбуенський і 19 мучеників із різних Чинів, та 4 інших блаженних.

Канонізація бл. Йосафата відбулася на базі документів беатифікації, бо в бреве Урбана VIII було сказано, що до торжественної канонізації можна доступити коли-небудь. Ця нагода прийшла щойно з нагоди цих роковин святого апостола Петра і два роки перед початком Вселенського Собору Ватиканського Першого, який у 1870 р. торжественно проголосив науку Церкви про першенство й непомильне вчення Римського Архиєрея, – за що в 1623 р. Йосафат віддав своє найвище свідчення. Так увійшов Йосафат видимо в історію вселенської Церкви, як і в каталог її Святих. Про це появилася 6 липня 1867 р. окрема велика булля, підписана також усіма кардиналами, приявними в Римі. Літом 1867 р. відбулися в його честь канонізаційні торжества з церковними моліннями, богослужбами, проповідями й іншими громадськими торжествами в Римі й у Галичині. З українських владик взяли участь у канонізацінних торжествах галицький митрополит Спиридон Литвинович і Йосиф Сембратович та декілька священиків. Василіянський Чин гідно заступали ченці Ґротта-Ферратської обителі. У святкуваннях у липні 1867 р. в церкві св. Атанасія в Римі, брав участь єп. Йосиф Сембратович, зі значним у таких нагодах торжеством (До підготовки і проведення канонізації порівняй Документи Беатифікації, том III, між роками 1864-1867, Рим 1967 р. Пор. також статтю А. Г. Великого в "Записки ЧСВВ", том VI (з нагоди 100-ліття від дня канонізації), де подана коротка хронологія беатифікації і канонізації).

г. – Культ св. Йосафата в новіших часах (ХІХ-ХХ ст.). – Проголошення Йосафата святим католицької Церкви розширило його почитання на цілу Церкву, його ім'я ввійшло в римський мартирологіон латинської Церкви, з окремою службою, – зразу під днем 12, а згодом (від 1882) під днем 14 листопада. Також і Львівський Синод визначив празник св. Йосафата на день 31 жовтня, – ідучи в тому за т. зв. природним календарем, – з перенесенням празнування на неділю; за церковним календарем празник св. Йосафата святковано дня 12 листопада. Як і інші наказні свята, празник св. Йосафата святковано з окремою литією, яку перенесено з дня 16 вересня, як це було в XVIII ст. (Пор. М. Ваврик, ЧСВВ, Про свято св. Йосафата в Русако-Українській Церкві (по лат.), в "Записки ЧСВВ", том VI, Рим 1967)

Інтенсивний культ св. Йосафата почав ширитися головно в Галичині, переходячи згодом і в діяспору. Святому присвячувано церкви, будовано і присвячувано, престоли, а до церков і каплиць увійшли його ікони, коругви тощо. Засновані під його іменем поставали між народом і клиром окремі братства й товариства, з окремим узглядненням унійної праці, його ім'я залюбки поширюється головно серед чернецтва. Помалу, але постійно зростає теж про нього відповідна духовна література (Пор. "Записки ЧСВВ", том VI, Рим 1967, де поміщена багата документація в цій справі).

Окремий і новий поштовх одержав культ св. Йосафата від 1923 р., коли ціла Церква, під проводом Апост. Престолу, святкувала 300-літній ювілей із дня його смерти. Папа Пій XI видав із цієї нагоди, під днем 12 листопада 1923 р. окреме окружне послання під заголовком: "Церкву Божу", звернене до всього єпископату світу. Цей ювілей збудив у Церкві різні унійні ініціятиви та дав новий поштовх екуменічному рухові в світі. Українська Церква, по всіх країнах її поселення, відсвяткувала зокрема торжественно цей ювілей церковними і громадськими торжествами, публікаціями тощо. Цим увійшов Йосафат у душу широких народних мас, а василіянські місії, в Галичині й за кордонами, поширювали його знання та ті ідеали, за які він трудився і віддав життя. Так став він близьким і рідним українському народові на західніх українських землях, і сьогодні стоїть він у ряді українських Божих угодників, що їх видала українська земля.




3. – ДУХОВНЕ ОБЛИЧЧЯ ЙОСАФАТА
Дня 29 червня 1867 р., канонізаційним торжеством викінчено духовний образ Йосафата, як Святого Христової Церкви, та передано для загального почитання й наслідування віруючим християнам. І кого саме передала свята Церква до прилюдного почитання? На закінчення життєвого шляху Йосафата Кунцевича, з'ясуємо бодай коротко і загальними рисами його духовне обличчя, його характеристику.
Та поки приступимо до духовної характеристики, подаємо на основі документів і образів Святого його завнішню характеристику, хоч і не легко її сьогодні задовільно встановити. І сучасники, і згодом різні мистці, які зарисовували його постать для цілей церковного культу, звертали увагу передусім на його духовні риси, на його чесноти. Така була доба, яка гляділа радше на душу ніж на тіло, на чесні вчинки ніж на зовнішню поставу. Це типічне всім життєписам Святих, і щойно в наші часи життєписці стараються дійти і до відтворення вірного зовнішнього образу Святого, який помагає багато переданню внутрішніх незримих прикмет і настанов.
На основі різних даних треба сказати, що Йосафат був середнього росту й сильної будови тіла, яка зумовила його витривалість у трудах і загартованість у невигодах тодішнього побуту, а зокрема мандрів, яких вимагало тодішнє архипастирське служіння. Обличчя його було овальне, чоло високе, лице смагляве (Пор. свідчення Івана Яковлевича Ходики, в ДБ, II, стор. 304: "був із природи смаглявий і грецького вигляду"), очі великі і глибоко осаджені в лобовій частині обличчя; із них променіла погідність, веселість, доброта. Вузькі і стиснуті уста вказували б на рішучий характер та енергійну поведінку, хоч був він лагідної вдачі. Визначався бистрим умом, добротою, а навіть може і феноменальною пам'яттю. Доброта ж серця поєднувалася в ньому із сильною та залізною волею, завдяки якій він панував над самим собою та мав непереможний вплив на своє окруження. Глибока любов до правди, ревність про Божу справу, беззастережне прив'язання до рідної Церкви й обряду виробили в ньому простолінійність у поведінці, принциповість і послідовність у діянні, певність та рішучість у рішеннях, а вкінці й готовість пожертвувати матеріяльне, дочасне й особисте для Божої справи, високих ідеалів та загального добра.
Йосафат був наскрізь "східньою" людиною – і в своїй ментальності, і в своїй аскезі, і в своїй духовній формації, а це проявилося найбільше в його любові до богослужбово-літургійних та обрядових традицій рідної Церкви. Вийшовши з народу і здобувши собі освіту й духовне виховання шляхом мозільної праці, Йосафат пожертвував усі свої здібнощі, труди, терпіння й життя для духовного піднесення й відродження своєї пастви. У своїй смиренності він відмовлявся від єпископської гідности, але коли був змушений взяти на себе цю велику відповідальність, то розумів свій уряд не як "володіння", а як "служіння". Тому став за прикладом св. Павла "всім для всіх" і, послідовно, здійснював заповіт Христа, даний Його Апостолам: "Хто хоче бути старший поміж вами, нехай буде всім слугою". І хоч тільки 6 років судилося Йосафатові виконувати архипастирське служіння серед свого народу, то і за цей короткий час виявив він себе як ревний, безкористовний, жертвенний і святий душпастир, наслідуючи зразок "Доброго Пастиря" – Христа, та залишаючи своїй добі і грядучим століттям ідеальний тип Христового Апостола.
Може найбільш характеристичною рискою особистости, духовости і святости Йосафата є його полум'яна любов до Бога й ближніх. З любови до ближніх зродилися лагідність і милосердя, доброзичливість та смиренність, услужливість і жертвенність для всіх людей , а гаряча любов Бога стала джерелом апостольської ревности, невсипущої праці та всецілої посвяти Йосафата для Божої слави, для спасіння душ і добра народу. Цей дух жертвенної любови став підкладом для мучеництва Йосафата. У деякому розумінні цього слова, Йосафат був мучеником уже за свого життя, бо цілий немов спалювався для Христа і з любови до Нього. Ми могли б сказати, що мученича смерть Йосафата була тільки завершенням його великого і шляхетного духа, що був завжди готовий пожертвувати себе всеціло для Божої справи. Мученича смерть це тільки кульмінаційна, остаточна точка святого життя Йосафата.
Велич Йосафата в тому, що він зрозумів своє покликання, завдання і призначення, яке вклало на нього Боже Провидіння, а саме – бути святою людиною, ченцем, душпастирем та єпископом серед неспокійної, розбурханої людськими пристрастями та морально розперезаної, сучасної йому доби. Йосафат зрозумів це своє, Богом дане призначення, виконав його, а коли став жертвою людських пристрастей, то був уповні свідомий того, що і ця смерть є невід'ємною частиною його покликання і призначення.
Цю духовну велич, а водночас історичне значення Йосафата на тлі його доби, дуже влучно з'ясував о. Ст. Косінський у своєму свідченні перед беатифікаційною Комісією 1637 р.: "Я переконаний, що праведністю і святістю життя та в усій душпастирській діяльності Йосафат Кунцевич, Мученик, став подібний і рівний до життя й чеснот інших святих священомучеників, ісповідників, преподобних і преподобномучеників. Усі його розмови й учинки були в досконалій згоді з Божою волею. Думаю, що він у досконалий спосіб поєднував у собі життя богомільне з діяльним та заяснів даруванкями, великими ласками й геройськими чеснотами, щоб згідно з Божою волею і промислом стати величнім прикладом святости для людей усяких станів, головно ж дзеркалом усіх чеснот для ченців і єпископів..." (Пор. ДБ, II, стор. 233: свідчення о. Ст. Косінського)
Таким виступає Йосафат Кунцевич у світлі свого життя й діяння, на тлі своєї епохи та на основі автентичних документів. Своїм святим життям, геройськими чеснотами й учинками, вкінці своєю кров'ю Йосафат Кунцевич змалював собі нерукотворну ікону, яку невсилі знищити "зуб часу" чи людські пристрасті, його світлої й святої пам'яті не заплямить ніяка тенденційна полеміка ні конфесійна пристрасть. Каже Псальмопівець: "Пам'ять про праведного буде вічна, лихої чутки про себе він лякатися не буде" (Пс. 112, 6-7).
У Службі св. Йосафатові, на Всенічній, є два читання із Книги Мудрости царя Соломона, які мають знамените застосування до життя, смерти і прослави Йосафата. Ось деякі уривки з цих "Чтеній":
"І сказали собі ті, що неправедно міркують: Зробім насилля над праведником і не пощадім його преподобства і не зважаймо на довголітню сивину старого. Хай наша сила буде законом, засядьмо на праведника, бо він нам невигідний, противиться нашим учинкам, закидує нам гріхи проти закону і оскаржує провини нашого виховання. Він – утілений докір думкам нашим, нам тяжко і глянути на нього. Життя його не таке, як інших, а поведінка його дивацька... Випробуймо його зневагою й мукою, досвідчім його лагідність і терпеливість, на смерть ганебну засудім його...
"Оттак собі гадали, та помилились, бо їхня злоба засліпила їх. Не зрозуміли вони таємних судів Божих і не збагнули, що Ти один є Бог, Пан над життям і смертю, що спасає в час терпіння і визволяє від усякого лиха...
"А праведник, хоч і вмре передчасно, знайде спокій. Смертю праведник осудить живучих безбожників, а вони побачивши смерть його, не зрозуміють того, що Господь вирішив про нього. Господь стрясе неправедників аж до самих основ; вони пропадуть і пам'ять про них загине.
"І прийдуть вони зі страхом у день обрахунку своїх гріхів, і Господь поставить проти них їх беззаконня, щоб обвинувачували їх. Тоді праведник виступить з великою сміливістю перед тими, що його переслідували і гордили його ділами. А ті, побачивши його, збентежаться у великім страсі і будуть дивуватися його славним визволенням. І в розкаянні скажуть тоді один до одного і в тривозі промовлять: "Це той, кого ми колись на кпини брали і глузували з нього! Які ж ми дурні! Ми вважали його життя за божевілля, а смерть його неславою. Як же то його зараховано до синів Божих і між святих він попався? Це ми збилися з правдивої дороги, світло справедливости нам не світило і сонце для нас не зійшло! Ми наситилися стежками беззаконня й погибелі, проходили через пустині непрохідні, а Господньої дороги ми таки не впізнали..." (Книга Мудрости Соломона, 2, 10-21, 4, 7, 5, 1-8)
Йосафат Кунцевич був тим праведником, що став жертвою тих, "які несправедливо міркували". Та перед судом Бога, Церкви й історії його святість і невинність заблиснули небесним сяйвом, а вороги його своїм насильством тільки промостили йому дорогу до Божої і людської прослави!

Цей тиждень пройшов під спогадуванням днів - Революції Гідності та Дні Пам'яті Жертв Голодомору. Львів пам’ятає. На площі навпроти пам’ятника Тарасові Шевченку представники влади, громадськість та духовенство спільно помолились екуменічну панахиду за жертвами Голодоморів 1921—1922, 1932−1933, 1946−1947 років в Україні, та згадали пам’ять загиблих хвилиною мовчання. Опісля — долучились до всеукраїнської акції "Запали свічку пам’яті", запаливши свічки і лампадки на площі. Дякуємо за участь у поминальних заходах кошовму Миколі Пашку та наміснику Назарові Пашко і гуртковій Насті Желізко

ʺСьогодні ми вшановуємо пам'ять заморених Голодом у 1921−22 роках, 1932−33 роках, 1946−47 роках. Ці три Голодомори винищили практично все українське село, весь той генофонд нації, який би мав зробити поступ вперед — до свободи, життя, волі, стояти і боротись за вільну Україну. У селян відібрали все. Ці біси були господарями тоді на українській землі, але той страшний час минув і пам’ять про ці трагічні події описана чорними літерами в українській історії.

Сьогодні кожен візьме до рук лампаду, зігріє у своїх руках, запалить свічку, щоб засвідчити, що ми пам’ятаємо, ми будемо живі, будемо боротись за Україніʺ, — сказав Владика Димитрій, ПЦУ.

ʺВ ці листопадові дні мене супроводжує символ колосків. В четвер ми звершували моління біля Меморіалу пам’яті Героїв Небесної Сотні. Там є такий гарний символ — є колоски. Хтось приніс колоски з нашого збіжжя. Ці Герої віддали життя і за те, щоб ми сьогодні мали що їсти, щоб ми не мали Голодомору. Вони не можуть померти, бо ми про них пам’ятаємо. Прийшли ми, які запалюємо свічки. Ми свідчимо, ми пам’ятаємо, ми дякуємоʺ, — сказав Владика Володимир (Груца), УГКЦ. Також сьогодні у Львові біля входу в міську раду відбулась акція — Вуличний ресторан ʺНепораховані з 1932ʺ, а на просп. Чорновола відбулось покладання квітів та запалення лампадок до Пам’ятного знаку жертвам Голодомору та політичних репресій.

Також протягом дня у храмах міста відбулись поминальні Служби Божі. Додамо, що до Дня пам’яті жертв Голодомору, у Львові людям, які пережили Голодомор 1932−1933 років, виплатять одноразову матеріальну допомогу в розмірі 1 тис грн. ЇЇ отримають 106 осіб.

Додамо, що до Дня пам’яті жертв Голодомору, у Львові людям, які пережили Голодомор 1932−1933 років, виплатять одноразову матеріальну допомогу в розмірі 1 тис грн. ЇЇ отримають 106 осіб.

Курс "школа Молодої Дороги". Провадить Віталій Тимань, майстер Молодої Дороги. Говоримо про духовні теми, - важливі для життя кожної Людини: НАДЗВИЧАЙНО ВАЖЛИВЕ ВІДЕО ТА ТЕМА:
Говоримо про статеве виховання. Шлюбну вірність. Подружжя. Комерційний проект обману різних протиабортивних засобів (контрацептиви, таблетки, презервативи, спіралі...). Психологію жінки та чоловіка. Провадить Майстер Молодої Дороги - Віталій Тимань

Кожного року, як кажуть автори документа, в Україні стається понад 200 тисяч абортів. Також дуже велика кількість знищених людей на ранніх стадіях розвитку через контрацептивно-абортивні засоби і процедури штучних запліднень. А це, на їхню думку, неприпустимо в країні, у якій воїни захищають свободу та мир співгромадян ціною власного життя.

Працівники Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я сподіваються, що в час посту, готуючись до народження Христа, ми будемо роздумувати над великою таємницею Різдва, коли «Син Божий стає людиною – маленьким ембріоном у лоні Пречистої Матері, невидимим для людського ока, вповні залежним від людського вибору, немічним і вразливим, як інші людські діти».

«Бог із нами переживає біль та відкинення небажаних дітей і тих, які стали «побічним продуктом» людської пожадливості… Не забуваймо, що мир є плодом дії Святого Духа в нашому житті. Без нашої доброї волі та співпраці з Богом, без виконання Його Заповідей не осягнемо миру», – ідеться у зверненні.

Представники Комісії у справах душпастирства охорони здоров’я УГКЦ закликають нас не бути байдужими, а працювати, щоб забезпечити законодавчий та фактичний захист життя кожної людини від зачаття до природної смерті і молитися, щоб Господь допоміг нам подолати споживацьку культуру смерті, бачити цінність і красу людини й шанувати її гідність як особи.

У програмі мовиться, що, за офіційною статистикою, щороку в Україні здійснюється понад 200 тисяч абортів. Що таке аборт? «Аборт, із точки зору медицини, – це штучне переривання вагітності. Але в плані моральної оцінки цього явища, аборт – навмисне вбивство невинної людської особи», – каже Глава Церкви.

За його словами, люди часто навіть не замислюються, яке значення має такого типу злочин не тільки для новонародженої дитини, яку вбивають, а й для жінки, для родини, для самого лікаря і загалом для всього суспільства. «Тому, – відзначає Блаженніший Святослав, – Церква вважає аборт тяжким гріхом, який глибоко ранить людину. Я ще не зустрічав жодного серйозного лікаря, який би сказав, що аборт – це щось добре. Бо коли чиниться аборт, страждає тіло, душа і, очевидно, страждає людський дух».

Предстоятель висловив позицію, що Церква підтримує заборону абортів в Україні на законодавчому рівні, оскільки фундаментом, основою будь-якого демократичного суспільства є захист життя його членів. «Право на життя, – просить задуматися Глава УГКЦ, – є первинним фундаментальним правом будь-якого цивілізованого суспільства. І коли в державі заперечують право на життя за віковим принципом, значить ідеться про заперечення фундаментального права людини».

«Звичайно, – продовжив Предстоятель, – сама заборона нічого не вирішує. Хто хоче, може обійти будь-які заборони. Наприклад, сьогодні в Україні спостерігаємо таке явище як «абортний туризм». До України приїжджають робити аборти жінки з країн, де штучне переривання вагітності заборонене законом. Тому, гадаю, найважливіше є усвідомити усім нам, а не тільки жінкам, як це часто думають, те, у чому полягає моральне зло такого вчинку і які він має наслідки для всього суспільства».

В Україні є відповідні рухи, які пропагують аборт як право жінки. «З такою аргументацією важко погодитися. Бо сучасна медицина, сучасна наука нам чітко каже, що людський зародок, ембріон – це не є істота на нижчих стадіях еволюції, як вчили в радянських медичних інститутах, це не частина, клітина, орган тіла матері, а окремий організм, окрема особа – людина. Тому, коли роблять аборт, то вбивають людину на ранніх стадіях її життя. Тут ми мусимо себе запитати: чи ми можемо стверджувати право кого-небудь на вбивство іншої людини?!» – переконує Глава УГКЦ.

https://www.facebook.com/253773041718188/videos/2380668518711076/

Наша Українська Держава повинна не забувати та зробити все, щоб пенсіонери та старенькі люди були забезпечені усім, бо вони заслуговують на все це!!! Давши Життя та проживши його! Вміймо побачити навколо себе потребуючих, адже наша допомога їм дуже необхідна. Не встидаймося підійти та поговорити. Знайти дві хвилі часу. Та вислухати таких людей. Старість чи самотність. Не вердикт. Кожен з нас може пожертвувати свій обід. Зробити покупку. Їжі. Подарувати просто так іншим потребуючим. Сказати дякуємо що ви є. Це для Вас. Обійняти зі словами все буде Добре! Нічого не потрібно в замін. Хіба що - одне Отче Наш чи Богородице Діво! Це всього лишень 100-200 гривень. Дл якогось це 2-5 днів Життя!!! Пам'ятаймо - головне бути ЛЮДИНОЮ!

– Скажіть, бабусю, а що Ви хочете купити?
На бабу Дуню уважно дивилася дівчинка років восьми.
– Навіщо тобі, дитино?
– Ми з татом Вам купимо.
– Що купите? – розгубилася баба Дуня.
– Будь ласка, скажіть, що Ви хочете?..
– Так я той... Просто за хлібом зайшла.
– Отже, купимо Вам хліба. Тату, йди сюди!
Підійшов чоловік.
– Ви не соромтеся, – сказав він бабі Дуні. – Ми з донькою іноді приходимо в цей магазин, і вона вибирає к о г о с ь, кому хоче допомогти. Що Ви хотіли купити?
– Не треба, діточки, – ще більше розгубилася бабуся. – Я і пенсію отримую, і город у мене є, і п'ять курочок... Це ви в місті за все платите, а ми в селі... Хіба нам багато треба? Спасибі вам, дітки... Дай Бог вам здоров'я!
– Ні! – не відступала дівчинка. – Я знаю, що Вам важко... Це ж видно! Ми обов'язково Вам допоможемо. Що Вам іще, крім хліба?
Баба Дуня не знала, що сказати.
– Ну, я іноді ще беру сто грамів ковбаси. Прямо тут, біля магазину, з хлібом її і з'їдаю. Сто грамів... Найдешевшої.
– Показуйте, – сміливо сказала дівчинка, – повертаючись до прилавка з ковбасами.
Бабуся довго розглядала вітрину.
– Так тут зараз і немає такої... Я беру ту, що гривень за 60, за 70... А тут дивіться, які ціни! Ні, не треба, діточки. Спасибі вам...
– Зрозуміло, – знову заговорив тато. – Ви, бабусю, постійте тут ось із цим візком, а ми з донькою зараз швидко візьмемо все, що Вам потрібно. Доню, обирай.
– Не треба, діточки! – почала було знову баба Дуня, але ніхто її вже не слухав.

...Коли я під'їхав до магазину, побачив на розі стареньку бабусю. Біля її ніг стояла торба. У руках вона тримала хліб і шматок вареної ковбаси. Підійшов до неї, бо помітив, що бабуся плаче.
– Що трапилося? – питаю.
Бабуся мовчала, а потім каже:
– У тебе, дитино, немає в машині ножа? Мені б відрізати ковбаски, а то бачиш... Це дуже багато.
Приніс ніж. Відрізали і хліба, і ковбаси. Решту бабуся акуратно поклала в пакет до круп, макаронів і мандаринів.
– Так чого Ви плачете? – знову питаю я.
– Не знаю, дитино, – відповіла баба Дуня і розповіла мені історію, яку ви тільки що прочитали вище.
Вона відкушувала маленькими шматочками то хліб, то ковбасу... А на щоках сльози...
Це сталося у місті Світловодську. Дівчинку, як каже баба Дуня, звуть Віта. Тато у неї Олег. Ще й мама в магазині була, теж із покупками допомагала. Не сумніваюся, що і Господь там був. Стояв на розі магазину, обійнявши стару бабусю. Доки вона їла і ... тихо плакала.

Сергій МИРНИЙ

У ніч з 22 на 23 листопада, у стінах Львівської Духовної Семінарії Святого Духа, відбулися молодіжні нічні чування на тему – “Стосунки з Богом в XXI столітті”. Традиційно чування були організовані братами Пасторального Центру “Еклезія”. Чування розпочались із розважання над уривком із послання до євреїв, яке провадив духівник “Еклезії” о. д-р Михайло Плоцідем.Дякуємо молодим мандрівницям за участь в духовній віднові

Що таке чування, чувати? Чіткого пояснення цього слова не можна знайти.

Для пояснення можна застосувати гарні слова, які сказав Христос до своїх учнів: "Чувайте і моліться, щоб не впасти у спокусу".

Отже, чувати - це бути чуйним, розважати, роздумувати над важливістю життя з Богом, над своїм спасінням, над важливістю святості життя; молитися і просити допомоги Божої про витривалість у цих чеснотах.

У даному випадку будемо розважати над життям Св. Миколая із постановою його наслідувати і просити його допомоги у наших потребах.

Багато разів Ісус закликає учнів (а отже, нас усіх) бути чуйними. З одного боку - це пересторога перед небезпекою: "Якби господар знав, у яку сторожу прийде злодій, пильнував би він і не дав би підкопати свого дому" (Мт 25,43) – тобто, щоб ми не давали злому заскочити себе зненацька. Таким же чином Ісус каже до Петра в Гетсиманському саду: "Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти у спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе!" (Мк 14,38). Це заклик до чуйності в молитві, щоб нас не захопила неочікувана спокуса: пам’ятаємо, що коли приходить Юда з вояками, учні Ісуса не знають, як їм поводитися, і, зрештою, втікають, залишаючи Його в руках солдатів (пор. Мк 14,50).

Ісус вимагає також готовності на Його прихід; чувати, бути підготовленими; вимагає готовності прийняти благо, яке Він приносить. Так само і св. Павло наполягає: "Моліться завжди в Дусі всякою молитвою і благанням. І для того, чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх святих і за мене, щоб Бог, коли уста мої відкрию, дав мені сміливо звістувати тайну Євангелії, якої я посланець у кайданах, щоб я говорив сміливо про неї, як мені належить" (Еф 6,18-20).

Проголошення чуйності відповідає старозавітнім закликам мати в собі страх Божий. Книга Сираха каже: "Початок мудрості – боятися Господа, і створено її в лоні з вірними разом" (Сир 1,14). Це дуже цікавий текст, бо він показує страх Божий як величезний Божий дар, що готує людину до вірності Господу. Цей страх не є боязню Бога – це чуйне життя в Його присутності, це життя віри в Божу опіку, віри в Його допомогу. А водночас це й усвідомлення відповідальності перед Ним за кожну нашу думку, за кожне слово, за кожний вчинок, навіть якнайкраще прихований від людей.

Цей страх справді є початком мудрості: не зарозумілого знання, що віддаляє від Бога та від людей, а мудрості, яка є даром Святого Духа; є мудрістю життя з Богом і для Бога; є вмінням оцінювати події з Божої перспективи.

"Глядіть, чувайте і моліться".

Спаситель велів нам, як вірним слугам, чувати і завжди чекати на Його пришестя, а не сподіватися, що нас додатково попередять. цитований рядок вказує нам одразу на багато речей. Перша з них – "глядіть".

"Хто має очі, нехай побачить" – вислів, парний до знаного "хто має вуха, нехай слухає" (пор. Іс 6,10; Мт 13,14-17; Мт 11,15; 13,43.). Ці слова наче підтверджують: Бог – повсюди, Він звертається до нас усім своїм творінням, і щоб Його побачити – нам достатньо (а також необхідно) дивитися.

Після цього Ісус каже: "Чувайте". Частенько в повсякденному житті можна почути: "Проспав!" – у сенсі "запізнився, не був готовий, нічого не зробив". Коли душа, розслаблена і впевнена в своїй безкарності (нехай і тимчасовій), коли людина чекає, якщо навіть не Страшного Суду, а тільки великих свят, щоб згадати про Бога, – видається імовірним, що й у ці дні вона не зуміє миттєво переналаштуватися зі звичайного способу життя і не покаже себе з кращого боку.

Так, постійне чування – не найпростіший спосіб існування. Щоб витримати це напружене очікування Бога, необхідна постійна, щоденна практика послуху та дисципліни. Отже, ми маємо бути готові не тільки сприймати, "дивитися", а й відповідати дією на заклик Бога.

І, нарешті, Господь каже: "Моліться". Ці Його слова свідчать про те, що замало просто бачити в усьому Бога й очікувати на Його заклик – належить і самим невпинно закликати Його до себе, щоб, хоча б коли Він з’явився, Його зустріли як довгожданого гостя, з радістю, а не зі страхом і в метушні. Жодне ворожіння ані розрахунки не можуть підказати нам, коли Господь прийде і зажадає наших дій.

Підготуватися до приходу Бога, неможливо, якщо ти не готуєшся до цього ціле своє життя. Саме про це нам нагадують Апостоли, цитуючи слова Христа: немає "відповідного часу" для приходу Бога в наше життя: Він може прийти будь-коли, а ми повинні чекати на Нього, бути готовими побачити Його і піти за Ним тоді, коли Він покличе.

Важливості цих чувань у тому, що ми можемо випросити собі у Бога ласки, за заступництвом св. Миколая, через присутність його реліквій, присутність самого святого Миколая між нами.

Одразу по завершенні розважань розпочалась вечірня, яку супроводжував своїм неймовірним співом семінарійний октет “Теофорос”. По завершенні цього богослужіння до учасників чувань звернувся зі своїм словом салезіянин — отець Петро Майба, який зокрема наголосив на молитві (розмові), як основі стосунків між Ним та людиною. Відтак відбулась перша праця в групах, знайомство і спільні роздуми над темами які запропонував отець.

Опісля усі мали можливість приготувати своє серце і душу до найважливішої частини чувань – Божественної Літургії, молячись та роздумуючи над Божим Словом, яке звучало у вигляді розважань та Ісусової молитви. Одразу після Святої Трапези учасники мали нагоду послухати слова с. Наталії Мельник, яка звернулась до спільноти з темою гріха та його впливом на наше життя і звісно була можливість обдумати та поділитись своїми думками щодо почутого на праці в групах.

Духовно підкріпившись, молодь мала нагоду також підкріпитись фізічно. Наступним етапом чувань був чудовий виступ гурту “PopryVse” і також декілька бансів. Відтак відбувся спільний перегляд фільму та обговорення.

Фінальним етапом чувань були молитви Taize, подячне слово бр. Ярослава Домерецького та о. Михайла Плоцідема, який благословив усіх присутніх на щасливе повернення додому.

Дякуємо кожному, за присутність та творення спільноти!

Діти чекають на Святого Миколая. Вони пишуть листи і дивляться у вікно, сповнені надії, що є хтось, хто може здійснити їхні дитячі мрії. На жаль, деякі батьки вважають, що це нагода подбати про дисципліну. Якщо дитина буде неслухняна, то вони можуть “скасувати” візит Миколая. Досить буде сказати, що він не прийде.

Шантаж

Це жахливе (і теж інфантильне) твердження: той, кого так з нетерпінням чекають, пройде мимо або подарує подарунок комусь іншому. Шкода, що батьки використовують постать святого в своїх цілях – там, де вони не в змозі налагодити контакт з дитиною або коли хочуть легко досягти ефекту послуху. Погроза, що найочікуваніший святий дитинства не прийде з подарунком – потужний шантаж.

На жаль, у передріздвяний сезон залишаються ще інші інструменти такого типу. “Ангел (Дитятко, Звіздарик- тут багато варіантів, залежно від регіону та традицій власного будинку) не принесе тобі нічого під ялинку”. І нарешті найгірше: «Ісус до тебе не прийде». Тому що ти був грубим. Бо ти сперечався з братом. Тому що ти не прибрав іграшок. Тому що ти був неслухняний у магазині.


Приховане насильство

Стає не по собі, коли думаю про насильство, приховане в таких словах. Сумно думати про образ Бога та святості, який формується у маленької тендітної людини, яка чує брехню від батьків, а заслуговує на те, щоб почути правду. “Бог завжди любить тебе”. “Він ніколи не перестане любити тебе, і радий, що прийде до тебе”.

Використовуючи такі погрози, ми знижуємо освіту до рівня «поведінки дитини», і зовсім нівелюємо набагато глибші сфери: переживання, потреби, цінності.

На жаль, моделі батьківства, засновані на негативі, на відміні любові та прийняття, добре зарекомендували себе і поза святами. Не треба святих, достатньо батькам сказати, що вони самі перестануть їх любити і підуть від них.

Скасування любові

Варіантів багато: “Залишу тебе тут і ніколи не повернусь”, “Віддам тебе цьому дядечкові”, “Продам тебе в магазині”, “Віддам тебе в дитячий будинок”, “Знайду собі іншу чемну дитину”.

Такі повідомлення є надзвичайно руйнівними та шокуючими для дитини – тим більше, коли вона сердиться, плаче чи відчуває інші важкі для неї самої емоції, з якими не може впоратися (і їй потрібен дорослий, який допоможе своїм спокоєм).

Для дитини зв’язок з батьками є найпервиннішим і найважливішим у світі – життєдайним у всіх сенсах. Доросла людина – це людина, від якої залежить її життя. Починаючи з фізичного виживання, закінчуючи безпечними обіймами, які захистять від загроз цього світу. Бути залишеним – це кінець життя.

Не лякаймо дітей!

Погрожуючи відмовитись або позбавити любові, вчимо дитину, що вона мусить якось заслуговувати на любов, а її право на існування не зовсім очевидне. Дитина вчиться, що не має права помилятись чи навіть отримувати підтримку, коли ще не може з чимось справитися. У такій системі батьки стають тими, хто лише нав’язує бажану поведінку, а не тими, хто допомагає дитині розвивати здібності, щоби вона могла краще справлятися в різних повсякденних ситуаціях.

І нарешті – погрози з відмовою любити дають лише короткочасний ефект. Насправді дитина, батьки якої кажуть “я завжди буду тебе любити”, отримує зовсім іншу мотивацію для свого розвитку. Завдяки любові та присутності батьків вона може навчитися боротися буквально з усім. З гнівом, безладом, ревнощами.

Завдяки любові мами і тата, яка не зникне (і вони не підуть!), дитина будує з ними міцний зв’язок, на якому можна будувати чудову і плідну співпрацю обох.

Не лякаємо дітей! Миколаєм, Богом і тим, що підемо самі. Ніколи.

Адаптація Тетяни Трачук

Добре проставлені пріоритети важливі не лише у професійній роботі, але і сприяють успіху в побудові подружніх відносин. Коли у чоловіка і дружини немає ієрархії цінностей, тоді і виникають проблеми у відносинах. Ось хороші та практичні способи побудувати подружжя за Божими принципами.

Бог на першому місці

Якщо Бог на першому місці, тоді наше подружжя має фундамент, завдяки якому є сильним і значно краще справляється з поточними проблемами

Ось декілька способів, щоби Бог “утримував позицію лідера” у нашому житті:

Часте читання Святого Письма разом

Подружжя – це спільнота, а тому обоє мають можливість втамовувати спрагу слова Божого.

Щодня спільна подружня молитва

У нас це виглядає так, що ми намагаємось молитися разом вранці та ввечері – своїми словами – дякуючи Богові за все, що він робить у нашому житті, і просячи прихильності для нашої родини, коханих та друзів.

Проведення часу з подружжями-однодумцями

Це не означає, що ми не проводимо часу з невіруючими. Навпаки, у нас є багато друзів поза Церквою, яких ми зустрічаємо часто та охоче.

Однак у кризові моменти для подружжя варто мати навколо себе людей, які мають подібні цінності, допоможуть та заохочують працювати і боротися за шлюб у християнському дусі. Ми маємо спільноту, у якій багато подруж, і вона дуже допомагає.

Будь найкращим другом своєму чоловіку чи дружині

Подружжя подібне до саду – як доглядатимемо, такі плоди і отримаємо.

Дбати про дружні стосунки у парі – одне із головних, а водночас і найскладніших завдань.

Планування побачень, часу, проведеного разом (без телефону та комп’ютера), приємні записки – сюрпризи та навіть купівля незапланованих подарунків – лише деякі із способів підтримувати та будувати стосунки у шлюбі.

Ми практикуємо час “для двох”, коли випадає нагода. Наприклад, коли вкладаємо спати нашу доньку, то залишаємось наодинці без жодних гаджетів, п’ємо смачну каву і багато говоримо. Це дуже важливо.

Не забувай про своїх дітей та родину

Маємо дбати також про добрі стосунки з родичами та дітьми.

Особливо з дітьми, бо проведений разом у забаві та іграх час – чудова можливість розповісти дітям про Ісуса і дати їм приклад справжньої любові.

Бо взємна любові матері та батька – найдосконаліша школа любові для дитини.

Не забувати про свідчення для інших людей

Коли зустрічаєш Ісуса у своєму житті – переповнюєшся радістю і тобі хочеться нею ділитися.

Жодні слова, які заохочують пізнавати Бога, не здатні зрівнятися зі свідченням нашого життя.

Коли хтось, познайомившись з нами, скаже: “які вони щасливі, живучи з Богом” і “ми хочемо так” – то місія виконана!

Щодня тому ми стараємось іти в цьому напрямі – до святості. Навіть якщо не вдається сьогодні, завтра – це завжди новий шанс.

Ці поради діють! Допомагають зберегти і розвивати найважливіше – дар подружжя. І ніколи не запізно скористатися ними.

Батьки вкладають дуже багато в своїх дітей, сподіваючись, що можуть допомогти їм досягти успіху в житті.

Вони хочуть бачити, як їхні діти досягають успіху в навчанні, соціально, фінансово, в спорті… Все це добре, та найголовніше, що батьки можуть допомогти своїй дитині ― процвітати духовно.

Батьки мають найбільший вплив на духовне життя своєї дитини.

Розгляньмо десять способів, якими батьки можуть допомогти своїм дітям досягти духовного успіху.

1. Батьки можуть привести своїх дітей до Ісуса.

Ось де все починається: допомогти дітям зрозуміти, що означає слідувати за Ісусом. Найважливіше, що батьки можуть зробити для своїх дітей ― поділитися з ними Євангелієм. Я вірю, що саме батьки повинні привести свою дитину до Ісуса.

Роль батьків полягає не в тому, щоб підштовхнути своїх дітей до прийняття рішення. І не в тому, щоб стримувати їх. Роль батьків полягає в тому, щоб бути поруч зі своєю дитиною і вести духовні бесіди про те, що означає слідувати за Ісусом. Якщо вони будуть робити це, Дух Божий приверне дитину до спасіння в потрібний час.

2. Зробіть церкву пріоритетом.

Ми живемо в той час, коли бути частиною помісного Тіла віруючих не є пріоритетом для багатьох сімей. Вони відвідують церкву, коли це зручно, але це не входить в список їх пріоритетів.

Вкрай важливо, щоб батьки приводили своїх дітей до церкви. І не раз на місяць. Якщо батьки дійсно хочуть мати великий духовний вплив, тоді церква повинна бути щотижневим пріоритетом. Пріоритетнішою від інших справ ― спорту, поїздки на озеро, недільного ранкового сну.

3. Підтверджуйте слова діями.

Діти знають, коли батьки не живуть відповідно до того, що вони чують щонеділі. Діти можуть сперечатися з тим, що ви їм говорите, але вони не можуть сперечатися з тим, як ви живете. Будьте справжніми. Діти не завжди роблять те, що ми їм говоримо, але вони ніколи не перестають нас наслідувати.

Це не означає, що батьки повинні бути досконалими. Ніхто не є досконалим. Але це означає, що батьки гаряче слідують за Ісусом і, коли вони помиляються, смиренно просять вибачення.

4. Читайте Боже Слово.

Проводьте спільний час за читанням Біблії. Батьки повинні ділитися зі своїми дітьми тим, що Бог вчить їх через Своє Слово. Це дуже важливо. Запорошена Біблія не допоможе дітям досягти успіху духовно. Боже Слово має силу допомогти дітям процвітати духовно. Але вони повинні впустити Слово в своє життя.

5. Молитва.

Батьки повинні молитися за своїх дітей. Батьки повинні молитися зі своїми дітьми. Батьки повинні вчити своїх дітей тому, як молитися.

Дітям потрібно молитися, щоб процвітати духовно. Молитва поглибить їх стосунки з Богом і допоможе підтримувати їх духовний шлях.

6. Допоможіть дитині знайти наставника в церкві.

Я переконався, що зазвичай Бог дає дитині турботливого наставника в церкві. Я озираюся назад на життя своїх дітей, і обом моїм синам Бог дав наставника, який зміцнив те, що ми хотіли затвердити в їх духовний шлях.

Це може бути керівник малої групи, або інша молода людина, або диякон, або молодіжний капелан, якого Бог послав допомогти вашій дитині стати духовно успішним.

7. Зосередьтеся на стосунках більше, ніж на правилах.

Ви вже чули цю заяву раніше: «Дітям байдуже як багато ви знаєте, поки вони не зрозуміють, наскільки сильно ви про них дбаєте».

Це дуже правильно. Правила ― важливі. Та стсоунки повинні бути на першому місці, якщо ви хочете, щоб діти слухали і слухали вас, коли ви просите їх що-небудь зробити.

Коли ви зосереджуєтесь на взаєминах, це відкриває серце дитини для прийняття того, що ви намагаєтеся до нього донести.

8. Придивіться уважніше.

Закликайте батьків сісти і скласти список того, ким вони хочуть, щоб їх дитина стала після закінчення школи, коледжу, університету. Який характер вони хочуть бачити в своєї дитини? У що вони хочуть, щоб їх дитина вірив? Які стсоунки вони хочуть бачити між їхньою дитиною і Богом? Що вони хочуть, щоб їх дитина знала про Бога і Біблію?

Тоді батьки можуть взяти цей список, який самі склали, і сфокусуватися на тому, щоб впроваджувати це в життя своєї дитину в міру її дорослішання.

9. Навчайте їх самих ходити з Богом.

У міру дорослішання дітей, батьки повинні заохочувати їх розвивати власну духовну дисципліну. Можете собі уявити 12-річного підлітка, який все ще сидить на дитячому стільчику для годування і їсть дитяче харчування? Це якось дивно, правда? Мета кожного з батьків повинна полягати в тому, щоб навчити свою дитину самостійно харчуватися.

У духовному плані повинно бути так само. Батьки повинні допомогти своїм дітям налагодити самостійне ходіння з Богом. Що старші вони стають, то самостійніше вони повинні йти з Богом. Це зовсім не означає, що ви повинні перестати молитися за свою дитину, коли вона дорослішає; просто це означає, що ви вчите дитину ставати основним джерелом свого власного духовного зростання.

10. Відзначайте їх духовні віхи.

Віхи ― це маркери на духовному шляху дитини. Це важливі рішення, які приймає дитина. Ось кілька прикладів:

– Хрещення.

– Знайомство з Біблією.

– Усвідомлення своєї віри.

– Сповідь і Євхаристія та багато інших важливих етапів у духовному зростанні.

Коли ви відзначаєте ці етапи, це має великий вплив на духовне життя дитини. Ви можете вважати це великими перемогами. Це може вплинути на духовний шлях вашої дитини.

Адаптація Наталії ПАВЛИШИН

Духовна мандрівка фігурки Фатімської Богородиці триває від сім'ї до сім'ї: дякуємо яворівським скаутам, що передали фігурку в осередок СЄ.У Янів. Приймає родина Васьків - кошові осередку!
Пресвята Богородице Фатімська заступайся у Бога за Україну!
Даруй нам справедливий мир! Далі фігурка помандрує скаутськими родинами у Яневі на Яворівщині                                   
Молитва до Матері Божої на честь Її об'явлення у Фатімі

 
0, Пресвята Діво Маріє! Оце ми, Твої діти, в нашій скорботі до Тебе прибігаємо. Сповни на нас свої Фатімськї обітниці.
Ти сказала у своєму посланні до світу, що Ісус хоче рятувати світ через Твоє Непорочне Серце, й Ти зажадала нашого співдіяння, щоб ми своєю любов'ю, покаянням, своїми добрими вчинками, терпінням і молитвами допомогли Тобі рятувати світ. І Ти обіцяла, що світ буде врятовано!
О, Мати найдорожча! Сповни на нас свої Фатімські обітниці. Дивись скільки молитов, скільки жертв та зітхань лине із землі до Тебе. Поглянь, як страшно гріх спустошив світ! Він, мов широке море, розлився по землі. Жахливі війни, безвір'я, забобони, і ворожбитство, чари, магія, гіпнози, спіритизм, страшна ненависть, злочини дітовбивства, зруйновані родини, діточки без Божої любові! Матінко Божа! Рятуй світ від гріха, вчини, щоб Царство Боже наблизилось до нас, щоб невіруючі навернулись, а грішники каялися, щоб швидко сповнилися Христові слова: "Буде один пастир і одне стадо". Щоб усі християни з'єдналися в одній святій соборній апостольській Церкві. Заопікуйся нами і нашою Церквою й прослав славою всіх її святих, а між ними й митрополита Андрея Шептицького та всіх тих єпископів і священиків, які віддали життя в тюрмах і на засланнях за святу католицьку віру.
Прийми, о найдорожча Мати, покірні наші молитви і вчини так, щоб ми колись щасливо з Тобою могли повторювати біля Твого трону, який підноситься біля Твоїх престолів: Ти — хвала! Ти - радість! Ти - слава нашої Церкви й нашого українського народу!
Амінь

Набожество п'яти перших субот


Із об’явленнями Діви Марії у Фатімі тісно пов’язане Набожество п'яти перших субот кожного місяця підряд.
Під час третього об’явлення 13 липня 1917 р. Б. Діва Марія показала трьом дітям жахи пекла, смутно при цьому додавши: «Ви бачили пекло. До нього йдуть бідні грішники. Господь хоче запровадити Набожество до Мого Непорочного Серця, щоб їх рятувати. Багато душ врятується, коли будуть чинити те, що вам говорю…».
10 грудня 1925 р. Луція одержала нове сповіщення неба щодо Набожества п'яти перших субот: «Ось з’явилася   їй на ясній хмарі Пречиста Діва з Дитятком Ісусом. Мати Божа показала Своє Непорочне Серце, пронизане колючим терням; Дитя вказало на Нього і промовило: «Спів страждай разом із тим найліпшим Серцем, що Його безнастанно мучать людська невдячність і гріх». А  Марія додала: «Моя доню, поглянь на Моє Серце, пронизане терням, що ним постійно невдячні люди пробивають Його через свої гріхи, прокльони та невдячність. Бодай ти старайся  Мене потішити. Я ж від Себе прирікаю стояти в годині смерти з потрібними до спасіння ласками при всіх тих, що у першу суботу в місяці, п’ять місяців по черзі, висповідаються, запричащаються, помоляться вервицю та протягом 15 хвилин у Моїй присутності разом зі мною будуть розважати про таємниці Св. Вервиці: тобто Радісні, Страсні і Славні таїнства в намір енні винагородити Моєму Непорочному Серцю за зневаги».

Свята Сповідь

Потрібно її виконати в першу суботу місяця в намір енні винагородження Непорочному Серцю Марії за зневаги. У кого б виникли труднощі зі сповіддю в першу суботу, то це можна зробити в одному з семи днів до першої суботи, але Св. Причастя приймати в ласці, тобто без тяжкого гріха.

 

Святе Причастя

Святе Причастя потрібно приймати в першу суботу місяця в намір енні винагородження за зневаги Непорочному Серцю Діви Марії.

 

Молитва на Св. Вервиці

Під час останнього об'явлення 13 жовтня 1917 р. Б. Пречиста Діва Марія сказала: «Я – Цариця Св. Вервиці». До цього Набожества п'яти перших субот входить і вервиця. Вервицю потрібно молитися також у намір енні винагородження за зневаги Непорочному Серцю Марії.

 

П'ятнадцять хвилин роздумування (розважання) про таємниці Св. Вервиці разом із Пречистою Дівою Марією.

Мати Божа просить, щоби ми з Нею, в Її присутності роздумували 15 хв. Про таїнства Св. Вервиці, тобто: Радісні, Страсні і Славні. Це добре пояснила Луція в листі до своєї мами 24 липня 1927 р., в якому закликає виконувати Набожество перших субот. «Думаю, що найбільшою проблемою буде для тебе витримати тих 15 хвилин», - пише сестра Луція. Але це дуже легко. Хто б не знав розважати про тайни Св. Вервиці: про Благовіщення, про Страсті Ісуса Христа, про Його Воскресіння. Це розважання також потрібно жертвувати в намір енні винагородження Непорочному Серцю Марії.

Задум винагородити за зневаги, заподіяні Непорочному Серцю Діви Марії

Цей задум є ніби духовною атмосферою, яка має пронизувати всі інші складові частини Набожества п’ятьох перших субот: тобто Св. Сповідь, Св. Причастя, молитву на вервиці та 15 хв. Розважання таїнств Св. Вервиці. Усе це слід робити в одному намір енні – винагородження за зневаги Непорочному Серцю Діви Марії.

 

П’ять перших субот

Це означає п’ять, які йдуть одна за одною, тобто без перерви (подібно як перші п’ятниці місяця). Це означає, що умови цього набожества потрібно виконати у першу суботу місяця п’ять місяців підряд. Очевидно, що ця умова для багатьох буде тяжкою до виконання. Приклад: хтось у суботу працює на державній роботі і не може звільнитися і т.д. Про такі випадки Луція почула внутрішній голос Ісуса Христа:  «Так само це набожество буде прийняте у неділю після першої суботи, коли це мої священики у важливих випадках дозволять».

 

Джерело матеріалу - "Молитовник до Матері Божої Фатімської" (СБССЙ)

Чому власне п’ять перших субот місяця? Мати Божа у Фатімі показувала трьом дітям Своє Непорочне Серце, обвите терновим вінком. А тим колючим терням є зневаги і блюзнірства, які люди завдають Непорочному Серцю Пречистої Діви Марії. Їх є 5 видів, через які Господь Бог не приймає грішників до Неба, бо вони ображають Його Улюблену Матір. Уявімо собі, якщо би хтось плюнув нашій мамі в обличчя, ми б справедливо обурилися. Так само Син Божий, який найбільше любить свою Матір, не може терпіти такі зневаги.

5 способів зневаги і блюзнірства на Непорочне Серце Марії:

1) проти Непорочного Зачаття Марії. Ніхто, крім Католицької Церкви, не визнає Непорочне Зачаття Богородиці;
2) проти Її Дівицтва. Протестантські секти кажуть, що Марія після народження Сина Божого стала жінкою, а не залишилась Дівою;
3) проти Її Божого Материнства. Люди не визнають Марію за Матір всіх людей;
4) блюзнірства тих, які вкладають у серця дітей зневагу, погорду і навіть ненависть до Непорочної Діви Марії;
5) зневага Марії безпосередньо в Її святих образах (наприклад, виготовлення і використання носових хустинок чи килимів з зображенням Матері Божої).

Зауважмо, під ці зневаги підпадають усі люди, які не є в Католицькій Церкві – від православних до протестантських сект, євреїв, мусульманів, буддистів. Але навіть серед католицького духовенства є байдужість до об’явлень Матері Божої у Фатімі. Майже ніхто зі священиків нині не говорить про ці об’явлення, про набоженство перших субот місяця, про молитву на вервиці і т. д. І це є також зневажання Матері Божої.
Серце Марії затріумфує

Святі говорили, що особливо наприкінці світу Бог покаже велич Марії. Невірні будуть навертатися через Матір Божу, хоч один день, але Марія буде тріумфувати в Росії. Багато хто каже, що це навернення вже відбулося, коли розпався Радянський Союз. Але навернення повинно бути духовним, а не політичним, і воно відбудеться тоді, коли православні зрозуміють свій блуд і навернуться в лоно Св. Католицької Церкви.
Рятуймо грішні душі разом з Марією
Навернення людей має статися через винагородження за зневаги Непорочному Серцю Матері Божої. Тій людині, яка винагороджує Марії через Сповідь та Святе Причастя, Бог дає ласку навернення, не гнівається на неї через її упадки. Через Набоженство ми співпрацюємо з Марією у справі спасіння грішних душ. Можемо сказати, чого варта наша молитва в цьому світі, адже нас є мало, а потребуючих душ так багато, але коли ми вкладаємо нашу малу нужденну молитву у руки Богородиці, то вона стає великою. І через ту горстку людей, які відмовляють Набоженство перших п’яти субот місяця, Мати Божа рятує тисячі людей.
Непорочне Серце Марії – це найцінніший та останній дар Бога для людини. І якщо ми відкинемо його, то наш Отець Небесний прийде вкінці світу як Справедливий Суддя судити живих і мертвих.
Мати Божа обіцяла, що ті, хто виконує і поширює це набоженство, будуть, як квіти у небі, яких Марія принесе до Божого престолу. Для нас є незрозумілим, як за практикування та поширення набоженства ми можемо стати понад святими у Небі і бути близько біля Престолу самого Творця. Багато людей кажуть: неможливо стати святим, але Мати Божа дає ласку стати більшими від святих, практикуючи це набоженство і ревно заохочуючи до нього інших. Скористаймося з цієї ласки доброї нашої Небесної Неньки…

         

 

АКТ ВИНАГОРОДЖЕННЯ НЕПОРОЧНОМУ СЕРЦЮ МАРІЇ
На першу Суботу місяця

Непорочна Владичице, на всі часи і навіки Преблагословенна Діво Маріє! Оце ми, Твої діти, стаємо перед Тобою, щоб Тебе славити, величати і шанувати, а особливо, щоб Тобі надолужити і Тебе перепросити за зневаги і богохульства, що ними безбожники зневажають Твоє Найсвятіше ім'я та Твої незрівнянні при­вілеї і ще інших до нього приводять. Тому запевняємо Тебе і урочисто обіцяємо, що:
- чим більше безбожники заперечу­ють Твоє Непорочне Зачаття і хочуть вирвати цю найкращу перлину з Твоєї корони, тим сильніше ми віримо і урочис­то визнаємо, що Ти, Пресвята Діво, від першої хвилі Свого Зачаття, за особли­вішою ласкою і привілеєм Всемогутнього Бога, була вільна від усякого пороку первородного гріха. І якраз тому Ти така мо­гутня і непереможна.
Ти -жінка, що стерла голову пекельно­го зміія; чим більше Твої вороги хочуть зрів­няти Тебе з немічними та грішними людь­ми, тим радісніше вітаємо Тебе, обдаро­вану між жінками, і віримо, що Ти впро­довж: цілого свого життя не зробила на­віть найменшого гріха. І тому Ти - найдос­коналіший взірець християнського життя;
- чим більше невірні нападають на Твоє дитинство, тим гарячіше величаємо Тебе, гарну, без пороку, Діву, і визнаємо зі святою Католицькою Церквою: "Вища Ти понад усі природні закони, Діво чистая! Бо дівичим стало рождество, і життя перемогло смерть. Ти після рождества - Діва, і по смерті жива, рятуєш усіх Своїх дітей;
-  чим більше фальшива наука ста­вить Тебе на рівні з усіма невістами і за­перечує Твою чудесну плідність, тим більше ми віримо і визнаємо, що Ти, Пре­свята і Пречиста, Діво Маріє, силою Св. Духа зачала Єдинородного Божого Сина і породила нашого Господа і Царя всього світу, не стративши нічого з блиску Свого дівицтва. І тому Ти дійсно - Божа Мати, "Богородиця".
І справедливо Тебе так величаємо;
-  чим більше грішників Тебе знева­жають і не хочуть Тебе знати, з тим біль­шим запалом долучаємо наш голос до слави та честі, що несеться до Тебе з усіх кінців землі, і тим гарячіше бажаємо Тобі служити.
Наймилостивіша наша Владичице, Ти з тілом і душею взята до Неба і возве­личена понад усіх Ангелів і людей. Ти - Цариця Неба!;
- чим більше пекельний змій нападає на Тебе і на Твоїх дітей, тим більше ми, впевнені в перемозі, стаємо під Твій прапор, щоб мужньо боротися за Твоїх приятелів і вірно стояти при Тобі, Все­сильна Переможнице всякої пекельної ненависті та злоби;
- чим більше грішники насміхаються з довір'я, любові і честі, які Ти маєш від своїх дітей, з тим більшим довір'ям бу­демо прибігати до Тебе у всіх наших по­требах та бідах наших. І тим більше бу­демо Тебе любити та славити, бо Ти - найліпша наша Мати і Заступниця. Ти - наша допомога на всякий час. Ти - найпевніше наше прибіжище у житті і смерті.

 

Непорочна Діво Маріє,
Пресвята Богородице,
Царице Неба і землі!
Поглянь ласкаво на нас і поспіши нам на допомогу у боротьбі зі силами тьми, щоб ми, Твої діти, завжди вистерігалися гріха, Твої чесноти наслідували, до Тебе і Твого Небесного Царя поспішали. Амінь.
Найсвятіше Серце Ісуса, нехай прий­де Твоє Царство через Непорочне Сер­це Марії! (5 р.).
Непорочне Серце Марії, подай укра­їнському народові міцну Віру і святу Єдність!
Непорочне Серце Марії, подай Єд­ність Церквам і всім християнам!
О Маріє, Непорочно Зачата! Молися за тих, що до Тебе прибігають, і за тих, що до Тебе не прибігають, і за ворогів Католицької Церкви, і за душі, посвячені Тобі (Зр.).
(Цілуй медалик Матері Божої, Не­порочно Зачатої).

 

ВИНАГОРОДЖУВАЛЬНІ МОЛИТВИ НЕПОРОЧНОМУ СЕРЦЮ МАРІЇ НА 5 ПЕРШИХ СУБОТ МІСЯЦЯ


Небесна Мати і Володарко! Прибігаємо до Твого Материнського і Непорочного Серця, оживлені дитячим довір'ям і поривом любови, щоб Його величати і хвалити, щоб взивати до Його могутнього заступництва.
Ту честь, яку з покорою Тобі віддаємо, лучимо з досконалим величанням, яке неустанно з невичерпною ревністю складають Тобі благословенні Ангельські хори, Святі в небі, всі Твої слуги на землі. Особливо лучимо те величання з повсякчасною хвалою, якою огортає Тебе Пресвята Тройця — Тебе, котру вибрала собі за улюблену Дочку і Матір. Згадай, о Маріє, про нас, котрі зітхаємо на цій долині сліз, благаючи у Тебе помочі. Поможи нам виблагати у Бога ласк, яких просимо через ці молитви. Амінь.

Перша субота першого місяця

О Непорочне Серце Марії, сяюче чистотою! Ти — найпрекрасніша квітка Божого саду. Ти — той чудовий рай, що не заплямований жодним гріхом. Подай нам ласку, щоб за Твоїм прикладом служити Богові серцем чистим і непорочним і щоб усіма нашими силами ми намагалися не завдати Богові навіть найменших терпінь.
Благословенна Діво і Мати Божа, зверни з високих небес Свій ласкавий погляд на мене, бідного грішника і слугу Твого. Хоч я свідомий своєї негідности, однак бажаю винагородити за всі зневаги і кривди, які завдають безбожні душі Тобі і Твоєму Синові.
Богородице Діво...

Літанія до Непорочного Серця Марії

Киріє елейсон!
Христе елейсон!
Киріє елейсон!
Христе, послухай нас!
Христе, вислухай нас!
Отче з неба, Боже, помилуй нас.
Сину, Відкупителю світу, Боже, помилуй нас.
Духу Святий Боже, помилуй нас.
Свята Тройце, єдиний Боже, помилуй нас.
Серце Марії, Непорочне, молися за нами.
Серце Марії, повне ласки, молися за нами.
Серце Марії, найблагословенніше, молися за нами.
Серце Марії, найчистіше, молися за нами.
Серце Марії, найпокірніше, молися за нами.
Серце Марії, помешкання Предвічного Слова в часі Воплочення, молися за нами.
Серце Марії, наповнене новими ласками в часі відвідин святої Єлисавети, молися за нами.
Серце Марії, сповнене радістю в часі народження Христа-Спасителя, молися за нами.
Серце Марії, мечем болю пробите в часі жертвування Ісуса в Єрусалимській Святині, молися за нами.
Серце Марії, засмучене, коли 12-літній Ісус загубився в Єрусалимській Святині, молися за нами.
Серце Марії, наповнене радістю при віднайденні Ісуса, молися за нами.
Серце Марії, безмірно пригнічене в часі двигання Ісусом Хреста, молися за нами.
Серце Марії, в море болю занурене в часі конання Ісуса на Хресті, молися за нами.
Серце Марії, конаюче у жалобі за померлим Ісусом, молися за нами.
Серце Марії, радістю наповнене в часі Воскресіння Ісуса, молися за нами.
Серце Марії, повне безмірної втіхи при Вознесінні Господньому, молися за нами.
Серце Марії, обдароване новою повнотою ласк при Зісланні Святого Духа, молися за нами.
Серце Марії, оздоровлення хворих, молися за нами.
Серце Марії, потіхо пригнічених, молися за нами.
Серце Марії, прибіжище грішників, молися за нами.
Серце Марії, надіє вмираючих, молися за нами.
Агнче Божий, що береш на себе гріхи світу, — вислухай нас, Господи.
Агнче Божий, що береш на себе гріхи світу, — прости нам, Господи.
Агнче Божий, що береш на себе гріхи світу, — помилуй нас, Господи.

 

Перша субота другого місяця

О Непорочне Серце Марії, котре довірило своє дівицтво найвищому Маєстатові Бога! Ти — Непорочна лілея, зелений і квітучий оазис у пустелі світу. Ти є Тією, котра привабила погляд Бога. За прикладом Твого дівицтва якнайбільше душ, противлячись земним спокусам, усім своїм єством віддалися Богові.
Тому з глибини свого серця віддаю хвалу і прославляю Тебе як найчистішу, найпрекраснішу серед усіх створінь. Славлю Твоє святе Ім'я, славлю Твої возвеличені привілеї як правдивої Божої Матері, Непорочної Діви, зачатої без плями гріха, Співвідкупительки людського роду .
Богородице Діво...
Літанія до Непорочного Серця Марії...

Перша субота третього місяця

О Непорочне Серце Марії, пломеніюче Божою любов'ю! Ти є полум'ям, яке розпалене самим Святим Духом і живлене оливою Його Любови. У Твоєму Серці це святе полум'я ніколи не погасає. Випроси нам ласку любови до Бога з цілого серця і всієї душі, а до ближніх такої, якою їх любить сам Бог і Твоє Непорочне Материнське Серце.
Дякую Предвічному Отцеві, що в особливий спосіб вибрав Тебе за дочку. Дякую Втіленому Слову, що прибравши людську природу в Пречистім Твоїм Лоні, вчинило Тебе Своєю Матір'ю. Дякую Божому Духові, що вибрав Тебе Своєю Улюбленицею. Благословляю і величаю всехвальну Тройцю і заношу їй подяки, що Тебе вибрала, великою любов'ю обдарувала і піднесла понад усі створіння до найвищої гідности.
Богородице Діво...
Літанія до Непорочного Серця Марії...

Перша субота четвертого місяця

О Непорочне Серце Марії, заглиблене у побожне розважання! Твої думки і все Твоє єство назавжди поєднані з Богом. В тиші Твоєї святости Ти розважала слова Твого Сина і таємниці Відкуплення. Допоможи нам позбутися розсіянь, які не дають нам зосередитись, і скеруй наші думки до Бога.
О Свята і Милостива Діво, випроси ласку опам'ятання тим, що Тебе зневажають, а від мене, Твого слуги, прийми в Своїй доброті цей, хоч і малий доказ вірности і виєднай також для мене у Свого Божественного Сина відпущення всіх моїх гріхів.
Богородице Діво...
Літанія до  Непорочного   Серця Марії...

Перша субота п'ятого місяця   

О Непорочне Серце Марії, що є взірцем покори! Багатство Твоїх ласк і чеснот, Твій дух скромности і покори виєднав у Бога ласку і зробив можливим, щоб Син Твій замешкав у    Твоєму Серці. Навчи і нас такої покори, яка дасть нам у всьому покластися на Божу волю.
Маріє! Прошу Тебе: зложи наші серця в дар Твоєму Синові, щоб Він зміг їх перемінити і ушляхетнити, бо ми самі з собою не здатні нічого вчинити.   
Богородице Діво...   
Літанія до  Непорочного   Серця Марії...

 

Зітхання до Непорочного Серця Матері Божої

Серце Марії, Доньки Отця Небесного, — до Отця заведи нас.
Серце Марії, Матері Сина Божого, — з Сином поєднай нас.
Серце Марії, Обручниці Святого Духа, — повноти Святого Духа випроси нам.
Серце Марії, Непорочної Діви, — чистотою обдаруй нас.
Серце Марії, Вчительки нашої, — навчи нас.
Серце Марії, Провідниці нашої, — веди нас.
Серце Марії, Цариці нашої, — наказуй нам.
Серце Марії, Зорі нашої, — світи нам.
Серце Марії, Надії нашої, — рятуй нас.
Серце Марії, Заступниці нашої, — спаси нас.
Серце Марії, Матері нашої, — Тобі всім серцем віддаємося.
Серце Марії, любов'ю до Бога, — запали нас, щоб ми у небі любили Тебе.
Непорочне Серце Марії, молися за нами тепер і в годині нашої смерті.
Амінь
Солодке Серце Марії, будь нашим спасінням!

 

Святкування 13 числа місяця

Пречиста Діва Марія появлялася у Фатімі кожного 13-го дня в місяці від травня до жовтня. Звідки таке вподобання цього числа? Доктор Фішер віднайшов у португальських бібліотеках і архівах матеріали, які підтверджували, що в Португалії протягом століть відзначалося свято доброї смерти Діви Марії саме 13 серпня. Цей звичай привезли францисканці зі Святої Землі. Коли ж цей звичай походить зі Святої Землі, то за тамтешнім усним переказом, Пречиста Діва Марія уснула (померла) справді 13 серпня. 15-ий день серпня – це імовірно, день Її величавого прийняття до Неба. У Святій Землі донині 13 серпня відзначають як день смерти Марії. Приватні об'явлення багато спричиняться до кращого пізнання Божих тайн.
Преподобна сестра Марія з Агреди, що мала влите Богом знання, пише у своєму «Містичному Місті Божому»: «Цей славний відхід великої Цариці світу відбувся у п’ятницю о тій же самій годині, коли помер Її Найсвятіший Син, наш Господь Ісус Христос».
Тому Пречиста Діва Марія, що є Престолом Премудрості, мала особливу причину з’являтися у Фатімі постійно тринадцятого дня місяця. Почитаймо ж цього дня особливо гаряче Пречисту Діву Марію! Візьмімо собі до серця це Її послання до світу і до нас зокрема: молитися і приносити багато жертв за навернення грішників та як винагородження за зневаги Непорочному Серцю Марії, кожного дня побожно молитися на вервиці, почитати Її Непорочне Серце, перепрошувати Господа Бога за гріхи свої і цілого світу та більше Його не ображати. Відновімо цього дня посвяту Її Непорочному Серцю. Зі щирою любов’ю та побожністю роздумуймо 13-го числа про Її святе Успення (блаженну смерть).
Коли будемо призивати Її серед таких думок, то Вона обдарує нас великими ласками та допоможе жити в більшій чистоті. Це прирекла Вона в одному з об’явлень сестрі Марії від Ісуса з Агреди.
Тоді і для нас тринадцятий день стане днем великих ласк та доброго приготування до щасливої смерті. У кожній парафії могла б організовуватися група почитателів Пречистої Діви з Фатіми та кожного 13-го числа практикувати спільні набожества перед образом чи фігурою Марії або в церкві.
В католицьких родинах цей день потрібно вирізнити спільним проказуванням вервиці.

(Молитовник до Матері Божої Фатімської, СБССЙ)
Молитва до Матері Божої Фатімської (на 13-те число)

0, Непорочне Серце Марії! Оце ми, Твої діти, в нашій скорботі до Тебе прибігаємо. Сповни на нас свої Фатімськї обітниці. Ти сказала у своїй відозві до світу, що Ісус хоче рятувати світ через Твоє Непорочне Серце, й Ти зажадала нашого співдіяння, шоби ми своєю любов'ю, покаянням, своїми добри­ми вчинками, терпінням і молитвами допо­могли Тобі рятувати світ. І Ти обіцяла, що світ буде врятовано!
О, Мати найдорожча! Сповни на нас свої Фатімські обітниці. Дивись скільки моли­тов, скільки жертв та зітхань лине із землі до Тебе. Поглянь, як страшно гріх спусто­шив світ! Він, мов широке море, розлився по землі. Жахливі війни, безвір'я, забобони, і ворожбитство, чари, магія, гіпнози, спіритизм, страшна ненависть, злочини дітовбивства, зруйновані родини, діточки без Божої любові!
Матінко Божа! Рятуй світ від гріха, вчи­ни, щоб Царство Боже наблизилось до нас, щоб невіруючі навернулись, а грішники ка­ялися, щоб швидко сповнилися Христові слова: "Буде один пастир і одне стадо". Щоб усі християни з'єдналися в одній святій со­борній апостольській Церкві. Заопікуйся нами і нашою Церквою й прослав славою всіх її святих, а між ними й митрополита Андрея Шептицького та всіх тих єпископів і священиків, які віддали життя в тюрмах і на засланнях за святу католицьку віру. При­йми, о найдорожча Мати, покірні наші мо­литви і вчини так, щоб ми колись щасливо з Тобою могли повторювати біля Твого тро­ну, який підноситься біля Твоїх престолів: Ти — хвала! Ти - радість! Ти - слава нашої Церкви й нашого українського народу!
Амінь

         

Кожен скаут та скаутка мають випробування. Одне із них - третій ступінь. Який містить підрозділи - життя в природі, повсякденне життя, християнське і т.д. Одним із завдань в ньому є: вміти охрестити дитину в крайній потребі. Коли близько не має священника і є надзвичайний стан. Дитина вмирає... Лікарі безсилі. Констатують що це станеться ось ось. Часто скаути нас запитують про це: чи можна так? і для чого це знати?

Реальна життєва історія - яка буде найкращою відповіддю на це запитання!

24 жовтня у місті Сьюдад-дель-Есте, Парагвай, у пожежну частину поступив виклик. Бригада швидко знайшла місячне немовля та її 13-річну мати, що жебракували на вулиці. Немовля не подавало жодних ознак життя.

«Маленька дитина була у стані між життям і смертю. Ми помістили її у машину швидкої допомоги і відвезли до міського травматологічного центру. По дорозі ми безуспішно намагалися реанімувати немовля», – пояснив Корвалан, член рятувальної групи, колишній семінарист католицької семінарії.

Коли вони прибули до лікарні, пожежний попросив медсестру принести йому воду, щоб він зміг охрестити дитину.

«У разі надзвичайної ситуації кожен може хрестити. Я вважав, що настав час віддати дитину в руки Бога, так я і зробив », – сказав Корвалан.

Після слів таїнства «Я хрещу тебе в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа», немовля відреагувало. Пізніше Корвалан ділився з Aletia: “Коли я повернув її на носилки, вона заплакала. Це дуже обнадійливий знак у цих випадках”. Її негайно прийняли до відділення невідкладної допомоги педіатричного відділення лікарні.

Корвалан повернувся до дитячого крила лікарні через кілька годин, і лікарі сказали йому, що здоров’я дитини покращується. 

У публікації на сторінці пожежника у Facebook зроблено висновок: «Можливо, у це дуже важко повірити, або це був просто шанс, але те, в чому ми впевнені і раді, це те, що сьогодні маленька дитина з нашого міста є частиною однієї з найбільш зворушливих і емоційних історій нашого закладу!”

Завдяки людям, котрим не байдуже виховання духовно-патріотичної свідомості учнів, аби стати гідними громадянами України та добрими християнами, наші скаути взяли безпосередню участь у заході: курси орієнтування та виживання від офіцерів Збройних Сил України!
Найдорожчий скарб у кожного народу – його діти, молодь та сім'я. Те, якими вони виростуть, у що віритимуть, залежить від нас сьогодні. Щиро вдячні Вам, людям, які сповнені щирої батьківської любові та ніжності, які не шкодують ні сил, ні часу, роблять все можливе аби кращим було майбутнє дітей🤗Цей день видався повним емоцій та веселих вражень💪👍Чекаємо не менш яскравих вражень від наступних наших виїздів!

Коротко про орієнтування та вивчене на практиці:

При відсутності компасу можна орієнтуватися за небесними світилами, за деякими місцевими предметами, за природними прикметами.

Рис. 2.4. Визначення сторін горизонту за зірками

За зірками. Орієнтування за зірками зводиться до вміння знайти на небозводі Полярну зірку, яка завжди показує напрямок півночі. її можна знайти за сузір’ям Великої Ведмедиці або за сузір’ям Кассіопеї (Рис. 2.4). Полярна зірка — найяскравіша зірка в сузір’ї Малої Ведмедиці, яке має вигляд повернутого ковша.

За Місяцем. Якщо при сильній хмарності Полярної зірки не буде видно, але видно Місяць, то права половина диска Місяця о 19 год вказує нам напрямок на південь, о першій годині ночі — на захід. Повний Місяць о 19 год знаходиться на сході, о першій годині ночі — на півдні, о 7 год ранку — на заході. Коли ж видно ліву половину диска Місяця, то о першій годині ночі Місяць буде знаходитись на сході, а о 7 год ранку — на півдні.

У період першої та останньої чвертей Місяця, коли ясно видно ріжки півмісяця, напрямок, що показує положення Сонця в даний момент, можна взнати таким способом.

Між ріжками півмісяця в думці натягається тятива. Наклавши на і по тятиву (на її середину) стрілу, треба простежити її напрямок. Стрілка буде спрямована в центр Сонця

За сонцем. За сонцем можна визначити сторони горизонту пам’ятаючи, що в нашій півкулі воно приблизно знаходиться: О 7 годині — на сході; 0 13 годині — на півдні; 0 19 годині на заході; О 1 годині — на півночі (спостерігається влітку за полярним кругом).

В лісі. Кора хвойних і листяних дерев звичайно значно темніша й більше вкрита мохом та лишайниками з північного боку.

У хвойних дерев з боку півдня добре помітно окремі краплі й цілі нальоти смоли, що показують напрямок найбільшого обігрівання сонячними променями, тобто південь.

На окремо розташованих деревах гілки та листя густіші з південного боку. З північного боку кора грубіла та на стовбурі більше тріщин, лишайників. Особливо ці ознаки добре помітні на березі, в якої з південного боку кора біліша та гладша, ніж із північного.

На пеньках шари щорічних приростів з північного боку тонші та щільніші, ніж з південного.

Не менш точну інформацію по визначенню сторін горизонту дають гриби. Необхідно пам’ятати, що вони ростуть з північної сторони дерев, пеньків, кущів. На східній і західній стороні дерев, каменів, кущів їх значно менше, а на південній стороні, особливо в суху погоду, їх майже не буває.

Під час дозрівання ягід слід пам’ятати, що вони скоріше забарвлюються в колір з південної сторони.

Трава навесні вища і густіша з південної сторони, а влітку залишається зеленішою з північної сторони дерев.

У всіх лісових масивах просіки прорубують в залежності від напрямку сторін горизонту: основні просіки з півночі на південь, поперечні із сходу на захід.

На туристичних маршрутах Криму, Закавказзя туристи зустрічають рідкісне дерево-компас. Це алепська сосна. Свою назву вона дістала від сирійського міста Халеб (Алепно), на окраїнах якого вона особливо розповсюджена. Висота цієї сосни 10-15 м. Вона дуже любить сонце, і її характерною особливістю є те, що кінчик постійно дещо нахилений в сторону сонця.

За тваринами, птахами, комахами. Допоможуть орієнтуватися в лісі і його мешканці. Мурашники розташовуються, як правило, з південного та південно-західного боку дерев, пнів, причому, північний бік мурашника крутіший, ніж південний. В туристичних походах може виникнути необхідність орієнтування в часі. Найкраще орієнтуватися по птахах. Слід пам’ятати, що зяблик прокидається біля 1-ї години -1 год 30 хв ночі, перепел — біля 3-ї години ранку; дрізд — біля 4-ї години ранку; горобець — біля 5-6 — ї години ранку.

За місцевими предметами. Вхід до православних церков розташований завжди на захід, а косе перехрестя хреста верхньою своєю частиною показує на північ. Дзвіниці церков звернуті на захід.

Рис. 2.5. Визначення сторін горизонту за допомогою годинника

За годинником. Сторони горизонту в сонячний день можна визначити за допомогою годинника (рис. 2.5). Годинник кладуть на долоню та направляють годинникову стрілку на Сонце. Не змінюючи положення годинника, поділяють кут між годинниковою стрілкою та цифрою 1 на циферблаті навпіл. Лінія, яка ділить цей кут, і буде вказувати напрямок на південь. Знаючи напрямок на південь, легко визначити напрямок на північ, захід, схід. До полудня треба ділити навпіл кут між годинниковою стрілкою та цифрою 1 на циферблаті по ходу стрілки (з лівої сторони циферблата), а після полудня — за ходом стрілки, тобто, з правої сторони.

Визначення відстані.

Існують різні найпростіші способи та прилади для визначення відстаней на місцевості.

Вимір відстані на око-найбільш простий та розповсюджений спосіб визначення відстаней. Він базується на таких двох положеннях:

— чим ближче предмет, тим ясніше та різкіше ми його бачимо та тим виразніше розрізняємо на ньому дрібні деталі;
— чим ближче предмет, тим він здається більшим та, навпаки, чим далі, тим він здається меншим.

Точність визначення відстані на око залежить від багатьох умов: освітлення, характеру місцевості, стану погоди, пори року та доби, кольору предмета тощо.

Відстань можна визначити за допомогою сірника або міліметрової лінійки. Наприклад: для визначення відстані до телеграфного стовпа, висота якого 6 м.

Для цього:

  1. витягнути руку (0,6 метри від очей) і сполучити сірник зі стовпом;
  2. відзначити нігтем великого пальця частину сірника, що закриває стовп (допустимо, це буде 12 мм);
  3. знаючи висоту стовпа (6 метрів) підрахуємо значення відстані за формулою:

L = 0,6M * 6M/0,012м = 300 м

Замість сірника краще користуватися лінійкою з міліметровими діленнями.

Як бачимо, при користуванні далекомірами треба знати зразкові розміри того предмета, до якого визначається відстань. От середні розміри деяких з них:

Таблиця 2.1.
Середні розміри предметів

Предмети Розміри, м
висота ширина довжина
Дерев’яний стовп лінії зв’язку 5-7
Відстань між стовпами лінії зв’язку 50-60
Ліс 18-20
Залізничні вагони:
пасажирські 4,3 3,2 20
товарні 4 2,7 13
Автомобіль вантажний 2 2-3,5 5-6
Людина середнього зросту 1,65

Вимір відстані кроками є найбільш простим способом. Так, рухаючись від одного орієнтиру до іншого, рахують пройдені кроки. Після кожної сотні пар кроків починають знову, а щоб не збитись, кожну пройдену сотню записують на папері або згинають послідовно пальці руки.

Для переведення кроків в метри необхідно знати довжину кроку в сантиметрах. Приймаючи в середньому довжину кроку за 0,5 м, а пару кроків за 1 м, можна приблизно визначити відстань до предмета. Приблизно довжину свого кроку можна визначити за наступною формулою:

L = P/4 + 37,

 де L — довжина кроку в см; Р — зріст людини в см; 4 та 37 — постійні числа.

Для точніших підрахунків треба знати дійсну довжину свого кроку, яку можна обчислити за формулою:

L = D/n ,

де L — довжина кроку в м; D — подолана відстань в м; n — кількість кроків.

При обмеженій видимості, відхилившись трохи від правильного напрямку, можна легко втратити орієнтування. Наприклад, помилка в визначенні напрямку в 6° дасть відхилення в сторону на 1/10 частину пройденого шляху, а помилка в 12° дає відхилення до 1/5. Ось чому дуже важливо навчитись здійснювати пересування за допомогою компасу, тобто за азимутом.



Недавнє дослідження, проведене в Гарвардському університеті, показало, що діти, у яких було релігійне виховання, ймовірно, будуть здоровими і будуть мати більш високий рівень щастя в ранньому дорослому віці, ніж ті, хто цього не робив.

Дослідники виявили, що люди, які щотижня відвідували релігійні служби або щодня займалися молитвою або медитацією в юності, повідомили про більш високе задоволення життям у віці 20 років.

Було виявлено, що такі люди рідше курять, рідше страждають від депресії, рідше вживають заборонені наркотики або мають інфекції, що передаються статевим шляхом, ніж люди, які займаються менш регулярними духовними практиками.

«Ці висновки важливі як для нашого розуміння здоров’я, так і для розуміння практики виховання дітей», — сказав перший автор дослідження Чен Ин. Багато дітей виховані релігійно, і наше дослідження показує, що це може сильно вплинути на їх поведінку щодо здоров’я, психічне здоров’я і загальне щастя і благополуччя».

Дослідники спостерігали за 5000 молодих людей протягом від 8 до 14 років, контролюючи такі змінні, як здоров’я матері, соціально-економічний статус і історію зловживання психоактивними речовинами або симптоми депресії.

Результати показують, що ті, хто ходив на релігійні служби принаймні один раз в тиждень в дитинстві, на 18 відсотків частіше повідомляли про більш високий рівень щастя у віці від 23 до 30 років, ніж ті, хто цього не робив. Також було показано, що у них на 29 відсотків більше шансів стати волонтерами у своїх місцевих громадах і на 33 відсотки менша ймовірність вживання заборонених наркотиків.

Ті, хто молився або медитував, принаймні, один раз в день в молодості, з більшою ймовірністю повідомляли про більш високий рівень щастя, ніж молоді люди, на 30 відсотків рідше ставали сексуально активними в підлітковому віці. Ці люди також на 40 відсотків рідше захворіли на інфекцію, що передається статевим шляхом, ніж ті, хто ніколи не молився і не медитував.

Емілі Као, директор Центру релігії та громадського суспільства в Девосі, сказала, що вона не здивована результатами досліджень, зазначивши, що дослідження Гарварду об’єднує довгий список досліджень, що показують позитивний зв’язок між релігією і добробутом буття.

«Я думаю, що вони узгоджуються з іншими дослідженнями, які показують, що релігійні вірування дають людям духовні сили, які призводять до здорових звичок і формують їх соціальні мережі, дають їм можливість долати перешкоди у житті», — сказав Као.

Хоча позитивні наслідки дорослішання в релігійній сім’ї очевидні, релігійність в Америці знижується. Дані Геллапа показують, що число американців, які вважають релігію «дуже важливою» у своєму житті, досягло 51%.

Крім того, дані Центру досліджень П’ю показують, що релігійність серед американців постійно знижувалася протягом останніх п’яти поколінь, причому 36 відсотків мілленіалів народилися в період з 1990 по 1996 рік, не пов’язані з будь-якою релігією. На відміну від цього, згідно П’ю, тільки 11 відсотків з «Тихого покоління», які народилися між 1928 і 1945 роками, не були пов’язані з релігією.

Джон Кадл, старший науковець з Міннесоти в Університеті Джорджа Вашингтона, сказав, що молоді люди сьогодні дуже зайняті, і він звинувачує в цьому технології.

«Якщо раніше це був сімейний захід щонеділі, то тепер це футбол і «Фортнайт», — сказав Кадл, маючи на увазі популярну онлайн-відеогру для дітей і підлітків, в якій батьки навіть почали наймати репетиторів для своїх дітей. — У нашій культурі сьогодні набагато більше відволікаючих чинників, ніж у минулих поколіннях».

Хантер Вілсон, студент Університету Джорджа Вашингтона, згоден з тим, що зниження значення релігії серед молоді є результатом зміни цінностей між поколіннями.

Як правильно сваритися? Більше того – як сваритися з любов’ю?
Здавалося б, дивне питання. Проте це не зовсім так.

Конфлікт як такий присутній у житті людей – у сім'ї, колективі, спільноті, його не уникнути у повсякденному житті. При цьому він може мати й позитивні результати і наслідки. Сварка чи різке зауваження мають бути проявом любові, а не гордині.

«Справді, конфліктів і суперечок уникнути майже неможливо: навіть із найближчими людьми ми можемо мати різні погляди на певні речі. І це нормально – бути різними і по-різному ставитися до життєвих ситуацій. Тому – перше: не потрібно боятися чи уникати конфліктів.

Уникання конфлікту – це втеча від проблем

Уникання – це втеча від проблем, які нікуди не подінуться. Більше того, конфлікт, як такий, неминучий у будь-якому спілкуванні. Це – зустріч різних думок і поглядів, людей, які стають одне для одного дзеркалом. Хіба погано подивитися на себе збоку? Ні, непогано, а інколи й необхідно.

Сам факт конфлікту означає лише те, що ми взаємодіємо з іншими людьми, відмінними від нас. Тому уникання конфлікту – це страх побачити у цьому дзеркалі не те, що хочеш чи очікуєш…»

Інше питання – що робити з конфліктом, який виник? Адже його результат залежатиме від того, як ми його переживаємо і сприймаємо.

Конфлікти у сім'ї, між чоловіком і жінкою, неминучі, тому що ми є різними за природою, Ми формувалися і виховувалися з різними акцентами, наші ігри/компанії/життєві сценарії відрізняються. Тому у перші роки подружжя відбувається вирівнювання ціннісних орієнтирів – фундаменту, на який опираються обоє.

Хоча пізнавати цінності одне одного після одруження буває запізно. Адже найчастіше подружжя розпадаються не через сварки – це лише прояв того, що цінності одне одного не співпадають…

Власне, є суттєва різниця між конфліктом – розбіжностями у поглядах чи оцінках, і сваркою – досить різкою реакцією, яка, проте може перейти межі. Що ж це за межі?

Сварка – як вияв Любові

Так, є ситуації, коли сварка чи різке зауваження може бути виявом любові. Простий приклад: дитина перебігає дорогу на червоне світло, ризикуючи потрапити під колеса. Проблема у тому, що ця «сварка» і реакція повинні бути адекватними ситуації.

І, що найважливіше, наші слова і зауваження мають бути проявом любові, а не нашої гордині. Бо може виявитися, що у своїх найкращих побажаннях і намірах щодо іншої людини ми керуємося виключно гординею…

Часто сварка і розмова на підвищених тонах є свідченням того, що ми не до кінця використали такий інструмент, як мова і спілкування. Так, слово – не єдиний засіб передачі інформації, особливо між близькими людьми. Окрім того, слід розуміти просту річ: не так важливо, що ти сказав, як те, що інша людина почула.

Інколи це – далеко не одне й те саме. Якісь речі чи слова краще взагалі не говорити. З цього приводу є хороша вправа: говорити із дзеркалом – до тієї особи, яку там бачимо. І виявиться, що не все, що хотілося сказати, варто говорити – принаймні, такими словами і таким тоном.

«Мистецтво сваритися»

Від того, як і наскільки ми вміємо вирішувати конфлікти, правильно реагувати на ті чи інші ситуації – від «мистецтва сваритися», залежить міцність сім'ї. Парадоксальна річ: сварка має бути проявом любові, як от з дитиною на дорозі зі жвавим рухом, коли ми адекватно оцінюємо ситуацію і тому діємо рішуче.

Але у більшості випадків сварка проявом любові не є. Часто грунтом для неї є брак спілкування, а, отже, нерозуміння одне одного чи непорозуміння, оте «ти мене неправильно зрозумів/зрозуміла»…

Ще один момент – підвищення голосу. Це – вияв того, що нас не слухають чи нам здається, що не слухають. Проте розмова на підвищених тонах – не найкращий спосіб порозумітися: коли обоє кричать, ніхто нікого не чує. Тому якщо співрозмовник перейшов на крик, найкраще – утриматися, як би складно це не було.

Потреба підвищити голос часто є спробою переконати іншого, що рацію маємо саме ми, взяти верх, перемогти. Але треба завжди знати і розуміти: у сім'ї – між чоловіком і дружиною, батьками й дітьми, змагатися немає за що, немає сенсу воювати і нічого ділити.

Сварку завжди провокує якась незначна деталь, подія, в певний момент сказане слово, які можуть бути сприйняті як образа чи нехтування. Але коли люди люблять одне одного, такі ситуації виникають зовсім не з бажання поранити чи принизити іншого, а, швидше, через непорозуміння, недоговореність, в тому тощо. У таких моментах слід пам’ятати: переді мною – не агресор і навіть не опонент, тому я не мушу захищатися й, тим більше, завдавати цій людині болю у відповідь…



Навчитися розпізнавати один одного

Найголовніше у таких випадках – навчитися розпізнавати знаки, слова й емоції, які виходять від іншої людини. Часто ці слова означають зовсім не те, що нам здається, знаки не відчитуються, а емоції є проявом зовсім інших потреб і бажань. Тому – важливо зупинитися і, як кажуть, видихнути.

Мені потрібно три хвилини, щоб осягнути свою емоційну реакцію і ситуацію. Комусь, можливо, достатньо 30 секунд, а комусь потрібно погуляти на вулиці із півгодини-годину – все дуже індивідуально. Потрібно дати емоції повернутися у звиклий стан і тоді поговорити спокійно, з’ясувати – чому ти так сказав/сказала чи зробив/зробила? Інакше – починається боротьба з тінню…

Взаємне пробачення

Наступний необхідний крок – взаємне вибачення. Адже, як правило, обидві сторони у чомусь праві, а у чомусь – ні. Вміти визнавати, що щось зроблено чи сказано не так, – важливе вміння і ознака зрілості. «Навіть якщо наша гординя говоритиме – «а за що вибачатися? нас скривдили, не віддали належне, принизили…». Але потрібно вміти розпізнавати цю гординю і необхідність відстояти свою гідність. Між людьми, які люблять одне одного, хоча й сваряться, такої необхідності немає – як і потреби захищатися…»

Якщо нами керує любов –, і тоді навіть слова, сказані різко і гостро, можуть бути корисними.

Він став першим в історії Папою слов'янського походження.
Понтифікат Івана Павла II тривав 27 років, ставши одним з найтриваліших в історії Католицької Церкви. Він здійснив 104 закордонні поїздки і відвідав усі континенти. А у 2001 році Іван Павло ІІ відвідав і Україну. До сьогодні увесь Львів та Україна з теплом згадує цей візит. Від нині Винники запрошують усіх , хто бажає прийти і прикластися до мощей святого.
 

У неділю, до Санктуарію Матері Божої Винниківської передали мощі св. Папи Івана Павла ІІ, а також освятили  площу та пам’ятник на його честь.У відкритті пам’ятника першому папі-слов’янину взяли участь міський голова Винник Володимир Квурт,  фундатори, гості.Чин освячення звершив Архієпископ Львівський РКЦ Мечислав Мокшицький.

У світлий історичний день наймолодші маленькі винниківчани запустили в небо вервичку з жовтих повітряних кульок, що неймовірно урочисто виглядала в блакитному небі.

«Місто Винники захотіло мати мощі святого Івана Павла ІІ в своєму храмі, – промовив Архієпископ Львівський РКЦ Мечислав Мокшицький. – Їхня присутність у цій святині буде печаткою, яка підкреслює єдність церкви. Отче-настоятелю, прийміть ці реліквії і разом із вірними оточуйте їх шаною і повагою. Святий Павле Іване ІІ, молись за нас».

Численним вірним, які були на площі, розповіли, чого навчає Христовий учень ХХІ століття, в чому його сила, а також про етапи життя, основні цінності святого, який цінував рівність, своїм прикладом змінив багатьох і навернув тисячі людей.

Тепер мешканці Винник матимуть можливість пересвідчитись, що молитва до святого Івана Павла ІІ має особливу силу, а недільний день - 27 жовтня 2019 року увійде в історію міста.

Приходячи до храму чи монументу, присвяченому святому можна промовити молитви:

O Пресвятий у Трійці Єдиний Боже, дякуємо Тобі за те, що Ти дарував Церкві блаж. Йоана Павла II, Папу, в якому засяяла Твоя батьківська доброта, слава Господнього Хреста і сяйво Духа любові. Він, повністю покладаючись на Твоє безмежне милосердя та на материнське заступництво Пресвятої Діви Марії, дав нам живий приклад Ісуса, Доброго Пастиря.

Він показав нам святість як високу якість християнського щоденного життя і як дорогу до вічної єдності з Тобою. Господи, даруй нам, за його заступництвом та згідно з Твоєю святою волею, благодать, про яку ми Тебе благаємо, з надією, що він незабаром увійде до спільноти Твоїх Святих. Амінь. Молитва до блаж. Йоана Павла ІІ Йоане Павле ІІ, наш святий заступнику, допомого у важких справах, ти, який власним життям виявляв велику любов до Бога і людей, ведучи нас шляхом Ісуса і Марії у любові до Них і прагнучи допомагати іншим.

Ти через любов і велике страждання, жертвуване за ближніх, щодня наближався до святості. Прагну просити тебе про заступництво у моїй справі (…), вірячи, що завдяки своїй вірі, молитві та любові ти допоможеш занести її до Бога.

З упованням на Боже Милосердя та міць твоєї папської молитви прагну через Ісуса і Марію за Твоїм прикладом наближатися до Бога.

Найсильніший зв’язок у сім’ї – у матері з дочкою. До таких висновків дійшли американські вчені, досліджуючи, в який спосіб можуть передаватись спадкові хвороби.

Психологія дорослого і дитини надає особливого значення стосункам людини з її сім’єю. Група американських вчених вивчила це питання, проаналізувавши кожен тип стосунків окремо. Метою цього дослідження, опублікованого в The Journal of Neuroscience, було з’ясувати, чому і як передаються певні патології всередині сім’ї. Було встановлено, що найсильніша передача відбувається між матір’ю та донькою, і це говорить про велику силу стосунків. Цей взаємозв’язок може пояснити багато питань.

Каліфорнійські дослідники заздалегідь відібрали 35 сімей із добрим здоров’ям: а це відсутність неврологічних чи психіатричних розладів, відсутність попереднього досвіду прийому сильнодіючих ліків чи препаратів, а також протипоказань магнітно-резонансної томографії (МРТ). Завдяки дослідженню кожного учасника було створено “карту мозку”.

Результати аналізу віддалених зон мозку та тестів поведінки були сенсаційними. Проаналізовано рівну кількість стосунків батько-дочка, батько-син, мати-дочка та мати-син. Основною метою дослідження було з’ясувати, чому і як депресія та розлади настрою переходять від одного члена сім’ї до іншого, особливо між матір’ю та донькою.

Цікаві результати

Дослідження дало такі результати: матері і дочки мають однакову анатомію тієї частини мозку, яка відповідає за емоції. Звичайно, така схожість існує і між мамою та сином, батьком і дочкою, батьком і сином. Однак це набагато істотніше проявляється між матерями та дочками. Тому передача емоційних схем між ними дуже сильна, настільки, що вони можуть відчувати себе однаково і страждати від однакових патологій.

Взаєморозуміння

Хороша новина полягає в тому, що в світі є одна людина, яка може вас зрозуміти ідеально. Така схожість сірої речовини матері і дочки сприяє взаємному розумінню. Мамам простіше визначити і сприйняти емоції своїх дочок і навпаки. Також з цієї причини відносини мати-дочка не найпростіші, оскільки вони емоційно занадто близькі один одному.

Звичайно, це дослідження відкриває простір для багатьох подальших пошуків, наприклад, для вивчення людей з різними дисфункціями, вивчення більшої групи сімей тощо.

Однак уже зроблені відкриття пояснюють, чому навіть у дорослому віці матері залишаються улюбленими та надійними довіреними особами.

Адаптація Тетяни Трачук

Отець Піо обіцяв, «Коли мільйон дітей молитимуться Вервицю, тоді світ зміниться». 18 – жовтня запрошуємо підтримати грандіозну світову молитовну акцію – «1 мільйон дітей молитимуться разом Розарій».

Сьогодні католики з різних частин земної кулі об’єднали свої молитви на вервиці за мир та єдність. Захід відбувся з ініціативи Папи Франциска, який проголосив місяць жовтень 2019 року надзвичайним місійним місяцем та бажає спрямувати цьогорічну молитовну ініціативу у цьому руслі, де діти будуть молитися за всіх місіонарів і численні покликання до цього стану, а також за мир і єдність у світі.

Сотні храмів Української Греко-Католицької Церкви також долучилися до цієї прекрасної ініціативи. В нашій Архієпархії та зокрема обласному центрі до святинь прийшли тисячі дітей, щоби в спільній молитві своїми невинними серцями випросити у Всевишнього миру та єдності.

Львівський кіш св. Юрія Змієборця також взяв участь у молитві. В центрі Львова біля фігурки Матері Божої лунала молитва дітей-скаутів

ЯК МОЛИТИСЯ НА ВЕРВИЦІ
Перехрестися тричі і відмов, держачи хрестик, “Царю небесний”.
На першому великому зернятку”Вірую в Єдиного Бога”
На першому малому: “Слава Отцю, що нас сотворив і нині і повсякчас і на віки віків” і “Богородице Діво”.
На другому малому:“Слава і Сину, що нас відкупив і нині і повсякчас і на віки віків”  і “Богородице Діво”.
На третьому малому:“Слава і Святому Духу, що нас просвітив і в святій католицькій вірі утвердив, і нині і повсякчас і на віки віків”, “Богородице Діво”, і на великому зерні: “Слава Отцю і Сину і Святому Духу і нині і повсякчас і на віки віків” і “Отче Наш”…

Це лише вступ.
Тепер наступає сама вервиця з роздумом.
На кожному з десяти малих зернин відмовляється “Богородице Діво”, роздумуючи, маючи перед очима душі, в пам’яті картину таїнства на означений день. Опісля “Слава
Отцю і Сину і Святому Духу і нині і повсякчас і на віки віків”, “Отче Наш” і знову прочитай і держи в пам’яті наступне таїнство впродовж десяти “Богородице Діво”.

ТАЇНСТВА ВЕРВИЦІ
І. Радісні таїнства(понеділок, вівторок)
1. Пречиста Діва Марія Господа Нашого Ісуса Христа від Святого Духа зачала
2. Пречиста Діва Марія, відвідуючи святу Єлисавету, Господа Нашого Ісуса Христа носила
3. Пречиста Діва Марія Господа Нашого Ісуса Христа породила
4. Пречиста Діва Марія Господа Нашого Ісуса Христа в святині жертвувала
5. Пречиста Діва Марія Господа Нашого Ісуса Христа в святині знайшла

ІІ. Страсні таїнства(в середу і п’ятницю)
1. Господь Наш Ісус Христос на Оливній горі кривавим потом заливається
2. Господь Наш Ісус Христос бичований
3. Господь Наш Ісус Христос вінчаний терням
4. Господь Наш Ісус Христос під хрестом падає
5. Господь Наш Ісус Христос розп’ятий на хресті

ІІІ. Світлі таїнства(четвер)
1. Богоявлення
2. Чудо в Кані Галилейській
3. Господь Наш Ісус Христос проповідує Царство Боже
4. Преображення Господа Нашого Ісуса Христа
5. Установлення Євхаристії

IV. Славні таїнства(в суботу і неділю)
1. Господь Наш Ісус Христос воскрес з мертвих
2. Господь Наш Ісус Христос вознісся на небо
3. Господь Наш Ісус Христос зіслав Святого Духа апостолам
4. Господь Наш Ісус Христос взяв свою Матір до неба
5. Господь Наш Ісус Христос вінчає свою Матір на Царицю неба і землі
Після закінчення святої вервиці можна відмовити молитву “Під твою милість”, або “Радуйся Царице”.

Мій активний життєрадісний малюк обирає чорний. Часто з веселим сміхом: "Мама, дай цьойненьку файбоцьку!". Всі інші кольори у нього просто фарби, а чорний "файбоцька".
І ще є кілька цікавих історій про те, що він не відчуває ні страху, ні пригнічення від темряви чи темних кольорів, навпаки, він від них в щирому захваті)

Те, що для малюка важливо, він малює великим. Незначиме - маленьким.

У правій частині малюнку дитина частіше зображає того, хто має на неї сильний вплив.

Персонаж, який розміщений вище за усіх, на думку дитини, має найбільшу владу у сім’ї.

Найбільш близьких людей дитина малює поруч біля себе.

Широко розкриті очі свідчать про тривогу, потребу в допомозі. Очі-крапочки означають, що дитина забороняє собі сльози і прохання.

Великий, заштрихований рот - ознака агресії, небезпеки. Якщо рот відсутній або у вигляді крапки - відсутність права висловити власну думку і впливати на інших.

Відсутні чи недомальовані руки свідчать про труднощі у взаємодії з оточуючим світом і у спілкуванні.

Якщо стопи намальовані у профіль - це ознака стійкості, впевненості в собі.

Багато затемнених, чи, навпаки, прозорих ділянок свідчать про невпевненість дитини в собі.

Найбільш розумним у сім’ї дитина вважає того, кому намалювала найбільшу голову.

Найважливіше при інтерпретації малюнку - загальне враження від нього.

Для того, щоб отримати об’єктивну картину стану юного художника - слід порівнювати кілька малюнків, зроблених впродовж місяця-двох.

Якщо тривожні знаки і депресивні кольори повторююються постійно - зверніться до дитячого християнського психолога.

Чувайте! Цими днями, мандрівниця Ірина Герик та намісник вовченят Петро Дітчук мали нагоду відвідати "Форум молодіжних лідерів та душпастирів" у Львові. Це другий Форум - спільно проведений двома церквами. Тут ми знайомились із молодими людьми з інших міст та навіть завели друзів у сусідній Польщі.

Ми по справжньому здружились та вже ввечері показували гостям наше чудове місто. Спільна молитва, трапеза, біблійні театральні постановки, ігри - це все тут. Чудова атмосфера, хороші люди, усе сприяло до дружнього обговорення, а подекуди і дискусії на тему:

"Соціально - психологічний образ молодої людини : бізнес, громадський сектор, влада, церква". Після цих двох днів, можу із впевненістю сказати, про Скаутський рух дізналось ще більше молоді, а ми для себе почерпнуть ще більше нового та цікавого.

 

 

Львів – колиска та духовний центр Української Греко-Католицької Церкви. Цього року відзначається 30-річчя виходу Церкви з підпілля. З цієї нагоди у львівській міській раді сьогодні відбулося офіційне представлення святкових заходів по вшануванню пам’яті митрополита Андрея Шептицького та 30-ліття виходу УГКЦ з підпілля. Наша спільнота також взяла участь в цьому дійстві.

Представники церкви та місто спільно напрацювали ряд освітніх, культурних, духовних, спортивних, екскурсійних заходів, які будуть присвячені цій тематиці. Ці заходи проведуть упродовж двох місяців – жовтень-листопад.

В офіційному брифінгу взяли участь: Євген Бойко - директор департаменту «Адміністрація міського голови» ЛМР, Преосвященний владика Володимир, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ, отець Павло Дроздяк, капелан Львівської міської ради, керівник прес-служби Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ, сотрудник Архикатедрального Собору Святого Юра, Валерій Калинюк, голова громадської ради «Святий Юр».

В особливий спосіб церковне духовенство запрошує усіх здійснити прощу до Гробу Праведного Митрополита (перший ступінь святості у            Католицькій Церкві наданий Папою Франциском) і стати живою частинкою його прослави в спільнотній молитві.

Якщо я вдома, то стараюся щонайменше раз на день піти до крипти — до Праведного Митрополита Андрея, до Патріарха Йосифа, до Митрополита Сильвестра Сембратовича, до Митрополита Володимира Стернюка, і там завжди себе відчуваю як вдома — захищеним. Ми маємо цих чудових наших старців, які вже не говорять своїми фізіологічними устами, але вони надихають. Вони є нашими покровителями в небі, нашими заступниками. Ми маємо кожного дня о другій годині молитву біля гробу Праведного Митрополита Андрея, де молимося особливо за онкохворих чи взагалі за всіх хворих людей. Молитва зцілює тіло і приготовляє його до зустрічі з Богом. Тому хочу заохотити всіх щонайменше 1 листопада прийти на цю нашу прощу”, — сказав Преосвященний владика Володимир, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ.

Як розповів директор департаменту «Адміністрація міського голови» ЛМР Євген Бойко, місто спільно з Церквою напрацювало чимало ініціатив, які відбудуться на загальноміському рівні.

«Митрополит Андрей є не лише духовним лідером нашої громади, а є її будівничим. Тому в межах цих заходів ми намагатимемося показати Митрополита як одного із тих, який був будівничим нашої держави, людиною освіченою, людиною мистецтва, людиною-меценатом, людиною, який у своєму житті свідчив про Бога і церкву. Тому для нас надзвичайно важливо проводити ці події на загальноміському рівні. Міський голова підписав відповідне розпорядження, де в межах наступних 2−3 місяців всі заходи в міських установах проходитимуть під покровом Митрополита. В цей час ми будемо відзначати ще одну важливу подію для Львова і всієї України — 30-ліття виходу Греко-Католицької Церкви з підпілля, тому для нас важливо, щоб ці події були проведені на високому рівні.

Місто спільно з церквою напрацювало низку ініціатив, до яких були долучені різні структурні підрозділи мерії. Це і освітні заходи — в жовтні-листопаді буде проведено серію тематичних уроків, бесід, круглих столів у наших навчальних закладах, відкриття різних виставок, конкурсів. Також активно залучені до заходів наші культурні установи — бібліотеки, Центр Довженка, палац Хоткевича. Крім того, колеги з відділу промоції розробили тематичну візуалізацію проведення цих заходів, буде розповсюджена інформація про ці події у громадському транспорті, на сітілайтах і бордах. Також колеги з управління внутрішньої політики спільно з вищими навчальними закладами організують перші академічні читання про Митрополита Андрея Шептицького у бібліотеці Франкового вишу, до якого залучимо усі виші. Також у вишах буде і низка інших ініціатив, присвячених митрополиту. Крім того, колегами з управління спорту проведуть у жовтні-листопаді низку спортивних заходів, і одним із центральних буде футбольний турнір — кубок Шептицького серед духовенства, і ми передбачаємо там хороший призовий фонд”, — розповів Євген Бойко, директор департаменту «Адміністрація міського голови» ЛМР.

Особливі урочистості відбудуться 1 листопада в Архикатедральному Соборі Святого Юра. На цьому акцентував отець Павло Дроздяк, капелан Львівської міської ради, керівник прес-служби Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ, сотрудник Архикатедрального Собору Святого Юра.

«Ми не можемо говорити про 30-ліття легалізації української греко-католицької церкви, не перебуваючи в контексті праведного митрополита Андрея — адже вони абсолютно взаємопов’язані. Це вперше, коли за 30 років легалізації нашої церкви, митрополит Львівський в особливий спосіб закликає 1 листопада звершити прощу до місця поховання праведного Митрополита Андрея. Адже без сумніву, що 30 років Церква відбулася не лише інституційно, розбудувавши свої церковні одиниці, але Церква вийшла вже далеко за межі храмів — це і військове капеланство, студентське капеланство, медичне капеланство, пенетенціарне служіння і багато інших речей, де Церква надає духовну опіку для усіх потребуючих. І тому ми вертаємося до першоджерела — хто був тим, хто дав нового духа розвитку Церкві? Це брати Шептицькі — Праведний Митрополит Андрей та Блаженний Климентій. Ми знаємо про їхню надактивну участь в житті і діяльності не лише нашого міста, а всієї України і світу, де були українські поселення.

Саме тому ключовий меседж — що Він є зовсім поруч. Це не абстрактна особа, яка колись була в нашому місті, зробила надзвичайно багато і відійшла до вічності. Ні, він є присутній серед нас зокрема своїми останками, які спочивають у крипті собору. Тому 1 листопада буде чудова нагода прийти до гробу Праведного Митрополита і подякувати за те, що ми сьогодні можемо бути в нашому місті, яке дало потужний поштовх і національній свідомості, і духовно-патріотичному налаштуванні. Це буде День прослави і День подяки за його особисту участь у нашому житті”, — розповів отець Павло Дроздяк.

З його слів, 1 листопада з 07.00 до 22.00 год. Собор Святого Юра буде відкритий для усіх прочан, які бажатимуть звершити прощу до гробу Праведного Митрополита Андрея. Також у цей час буде розміщена експозиція особистих речей Митрополита. Відтак, у цей день передбачена така програма:

10.00 — Архиєрейська Божественна Літургія

07.00−22.00 — експозиція особистих речей Митрополита Андрея

13.00 — 18.00 — музичний голос прослави у виконанні хорів та оркестрів Львова

15.00 — пам’ятний передзвін у всіх храмах Львова і Львівської Архиєпархії

19.00 — свічка пам’яті на площі Святого Юра — перед пам’ятником Митрополитові.

«Святіший Вселенський Архиєрей папа Франциск вже проголосив геройські чесноти Праведного Митрополита — це означає, що це останній щабель до того, щоб Митрополит був проголошений блаженним. Митрополит уже для нас є святим, і щоб ми цю святість показали, потрібно справді бути активними 1 листопада і кожного дня у нашому житті», — додав отець Павло Дроздяк.

«Ми себе відчуємо єдиною місцевою громадою, українцями, які підтримують моральні авторитети. Тому я всіх закликаю відвідати гріб Митрополита Андрея і віддати йому шану 1 листопада цього року, і завжди пам’ятати про нього. Бо інформаційний прорив про нього в Україні відбувся після того, як у Львові спорудили пам’яник митрополиту Андрею», — акцентував Валерій Калинюк, голова громадської ради «Святий Юр».

ДЕНЬ ПРОСЛАВИ ПРАВЕДНОГО МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ

ПРОГРАМА ЗАХОДІВ 

з відзначення 75-річчя відходу до вічности Праведного Митрополита Андрея та 30-річчя виходу УГКЦ з підпілля

16.10.2019 –12.11.2019

ДАТА ТА ЧАС ПРОВЕДЕННЯ 

МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ 

НАЗВА ЗАХОДУ

16.10.2019, 12:00 

Митрополичі сади 

Екскурсії для екскурсоводів та представників турфірм Святоюрським комплексом

27.10.2019, 10:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Архиєрейська Божественна Літургія

27.10.2019, 12:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Посвячення Меморіальної таблиці, присвяченої 30-ій річниці 

27.10.2019, 17:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Урочисте внесення мощей Блаженного мученика Миколая Чарнецького на постійне поклоніння вірних у Храмі Преображення ГНІХ

27.10.2019, 18:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Святкова Літургія 

28.10.2019, 09:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Заупокійна Божественна Літургія за всіх спочилих християн, що стояли в обороні нашої святині в ті буремні часи

28.10.2019, 18:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Божественна Літургія

28.10.2019, 19:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Молебень до свмч. Миколая

28.10 – 4.11.2019* 

Бібліотека-філія №34 

Книжкова виставка «На скелі Віри»

29.10.2019, 14:00 

Бібліотека-філія №23 

Година духовності «Український Мойсей» 

29.10.2019, 18:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Соборна Божественна Літургія

29.10.2019, 19:00 

Храм Преображення ГНІХ 

Молебень до свмч. Миколая

01.11.2019, 07:00-22:00 

Архикатедральний Собор Св. Юра 

Проща до гробу Праведного Андрея у крипті Собору 

01.11.2019, 07:00-22:00 

Архикатедральний Собор Св. Юра 

Експозиція особистих речей Митрополита 

01.11.2019, 10:00 

Архикатедральний Собор Св. Юра 

Архиєрейська Божественна Літургія

01.11.2019, 12:00 

Бібліотека-філія №23 

Година духовності «Український Мойсей» 

01.11.2019, 13:00-18:00 

Архикатедральний Собор Св. Юра 

Музичний голос прослави у виконанні хорів та оркестрів Львова 

01.11.2019, 15:00 

Архикатедральний Собор Св. Юра 

Пам’ятний передзвін 

01.11.2019, 19:00 

Архикатедральний Собор Св. Юра 

Свічка пам’яти на площі Святого Юра

01.11.2019* 

Архикатедральний Собор Св. Юра 

Концерт муніципального хору «Гомін»

03.11.2019* 

Lviv Dovzhenko Centre 

Концерт за участі церковного хору зі струнним квартетом

04.11.2019, 15:00 

Бібліотека-філія №17 

Перегляд художнього фільму «Владика Андрей» українського режисера Олеся Янчука 

04.11.2019, 18:30 

Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької 

Духовно-мистецька програма «Божий Агнець», присвячена 30-літтю виходу УГКЦ із підпілля та Блаженному священномученику Омеляну Ковчу. 

Автори програми – Сестри Тельнюк

05.11.2019* 

Міський палац культури ім. Гната Хоткевича 

Музичний вечір

05.11.2019* 

Бібліотека-філія №6 

Година історії «Аристократизм духу Андрея Шептицького»

05.11.2019* 

ЦМБ імені Лесі Українки 

Година пам’яті «Святоюрський Владика»

06.11.2019, 15:00 

Бібліотека-філія №28 

Зустріч-бесіда з о. Романом Соколенком із Церкви Різдва Пресвятої Богородиці

09.11.2019* 

Львівський органний зал 

Концерт «Шептицький. Музично-мистецький контекст»

12.11.2019, 16:00 

Бібліотека-філія №41 

Вечір-шана «Добрі пастирі» до Року Блаженного Священомученика Климентія Казимира Шептицького та річниці смерті Митрополита Андрея Шептицького 

жовтень – листопад 2019* 

Вищі навчальні заклади Львова 

Проведення конференцій та тематичних круглих столів, присвячених постаті Андрея Шептицького

жовтень – листопад 2019* 

Заклади загальної середньої освіти Львова 

Проведення серії уроків та тематичних бесід, присвячених постаті Андрея Шептицького 

жовтень – листопад 2019* 

Заклади загальної середньої освіти Львова 

Відвідування учнями закладів загальної середньої освіти Львова Національного музею ім. Андрея Шептицького (пр. Свободи, 20) 

жовтень – листопад 2019* 

Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка

Перші академічні міські читання, присвячені 75-річчю відходу до вічности Праведного Митрополита Андрея 

жовтень – листопад 2019*

Місце проведення уточнюється*

Футбольний міні-чемпіонат серед духовенства «Кубок Митрополита Андрея» 

жовтень – листопад 2019* 

Львівська міська рада, 

пл. Ринок, 1; 2-й поверх* 

Конкурс малюнка серед школярів, присвячений пам’яті Митрополита Андрея

 

Ласкаво запрошуємо усіх завітати на ці урочисті заходи до міста Лева. Та спільно вшанувати загальноукраїнську історію Церкви.

Мт. 15, 21-28.
Змилуйся наді мною, Господи, …Біс тяжко мучить мою дочку

В другу неділю традиційно відбулася Служба Божа для скаутів у Львові у храмі воїнів-афганців. Вже 17-ий рік поспіль існує така добра традиція спільної молитовної практики.

Євангельське слово 17 неділі по Зісланні Святого Духа розповідає нам про зустріч жінки хананейки з Ісусом Христом. Звернення цієї жінки до Ісуса має одну особливість. Мати просить наполегливо Спасителя не за себе, а про оздоровлення своєї дочки від злого духа. Проблема дочки стала її особистою проблемою, болем її душі. Вона старається з усіх сил допомогти їй, тому наполегливо просить Ісуса Христа про поміч, доки не отримає від Нього конкретної допомоги. Мати властиво нічого не просить для себе, тільки представляє свій біль з твердою вірою і повною надією, покладаючись на доброту і владу Ісуса. Її прохання було настільки сильне, що й самі апостоли почали заступатися за неї в Ісуса.

Ісус, слухаючи наполегливе прохання матері, діє в протилежний спосіб. Він найперше звертає свою увагу на матір, старається допомогти їй, зміцнюючи спочатку її віру, надію і довір’я Богові, а бачачи витривалу і повну віри молитву жінки, Він вкінці оздоровляє її дочку. Таким чином Христос допоміг матері отримати подвійну нагороду: зміцнення віри і оздоровлення дочки.

Історія хананейки зустрічається і в нашому житті. Коли ми молимося за навернення наших ближніх чи вирішення їхніх справ з Божою допомогою, бачимо, що Господь не завжди зразу відповідає на наші звернення, ситуація не змінюється зразу, але це не означає, що Бог нас не чує. Певне мовчання Бога на нашу молитву, як подібно в ситуації хананейки, насправді несе для нас велике добро. Перш ніж допомогти нашим ближнім, Господь хоче зміцнити духовно нас самих, загартовуючи нашу віру і надію на Божу всемогутність і доброту, щоб таким чином нам було легше нести тягар проблем наших ближніх. Щоб ми могли когось навернути, привести до Бога, Бог хоче найперше зблизити до себе нас самих, зміцнити наш зв’язок віри і надії з Ним.

Один батько прийшов до священика за порадою і відразу почав жалітись на свого підростаючого сина, що він неслухняний, не хоче вчитися. Священик запитав цього батька: „А скажіть мені, яких способів ви вживали, щоб наклонити його до виправлення?” Зажурений батько відповів: „Та що я тільки не робив: замикав його у підвалі, не давав їсти, бив його без рахунку, і нічого не допомагало”. Тоді священик ще запитав: „А скажіть мені, як ви старалися приклонити його до молитви і чи ви разом із ним молитесь?” Батько розвів руками і тим дав знак, що ні, тоді священик відповів йому: „Чоловіче добрий, із того виходить, що ви до цього часу працювали над його шкірою, а не над його душею, тому від сьогоднішнього дня я раджу вам молитися разом із ним”. Незабаром стало відомо, що порада священика була дуже корисною, бо цей син невдовзі виправився і виріс достойним чоловіком.

Історія оздоровлення Ісусом дочки жінки хананейки пригадує нам Божу правду, щоб Бог є щедрий у своїх дарах і завжди дає нам більше, ніж ми просимо у Нього, якщо ми всю нашу надію покладаємо лише на Нього і беззастережно довіряємо його волі. Потрійне звернення жінки до Ісуса, це шлях її потрійного духовного зросту: зміцнення віри, утвердження надії, розпалення любові до Бога. Цей духовний зріст не стається в один момент, а Ісус провадить людину до нього поступово, в міру її відкритості на Бога.

А незамінним середником у цьому зрості є наша молитва. Наполегливе звернення матері до Ісуса про оздоровлення її дочки є чудовим прикладом правдивої християнської молитви. Ісус вислухав її звернення, бо прохання, молитва жінки була щира і витривала, наповнена духом твердої віри. Бо хто справді вірить у всемогутність і доброту Бога до людей, той буде витривало просити Бога про поміч і з непохитною надією очікувати тої допомоги, знаючи, що кращої допомоги, крім Господа Бога, ніхто їй не надасть.

Зустріч жінки хананейки з Ісусом показує також, як молитва може змінювати людину і її життя, коли вона щира і витривала, повна віри, як казав Христос: „По вашій вірі нехай буде вам” (Мт. 9, 29). Іншими словами Христос запевняє нас, що наша молитва завжди буде вислухана: „І все, чого проситимете в молитві з вірою, отримаєте” (Мт. 21,22). Молитовна праця не завжди є легкою. Перше ніж прийде успіх, людині доводиться перебороти багато різних спокус, людських немочей, сумнівів. Але хто всю надію покладає на Бога, того Бог чинить кращим, міцнішим особисто, захищає від знеохоти, а також помагає у земних потребах.

Сьогодні ми є свідками того, як Господь нагороджує жінку хананейку за її щиру, покірну, витривалу молитву. Нехай і наша молитва буде подібною до її. У всьому покладаючи надію на волю Божу, вірмо, що Господь робить все для нашого добра тут, на землі, і особливо бажає нашого духовного добра, спасіння також у вічності. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Скаутство Європи в Україні - кіш із Сихова Йоана Павла II та центру Львова - кіш св. Юрія Змієборця взяли участь у молитовній ході містом Лева - молитва на Вервиці 6 жовтня 2019 року

Цього року величне моління було присвячене постаті преподобної матері Йосафати, співзасновниці і першої черниці Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії. Її пам’ять в особливий спосіб вшановували з нагоди 150-літнього ювілею від дня народження блаженної, який святкуємо 2019 року.

Хода Вервиці пройшла звичним маршрутом від храму Святого Архистратига Михаїла до площі святого Юра. У ній взяли участь Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, Преосвященний владика Володимир, єпископ-помічник Львівської Архиєпархії, численне духовенство, монашество, студенти Львівської духовної семінарії Святого Духа, вірні Львівської Архиєпархії, представники влади, гості міста Львова. У поході урочисто несли мощі преподобної Йосафати.

У молитовній ході розважали над сподвижницьким життєвим шляхом блаженної, для якої це місто було рідним і саме з нього почалася Велика справа заснування Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, що зараз охоплює діяльність у цілому світі.

«Преподобна Йосафата завжди з любов’ю опікувалася тими, хто потребував її допомоги. Єдиним бажанням її серця було цілковите єднання є Богом та святість життя. Про це вона неодноразово говорила своїм сестрам». Блаженна Йосафата стає нам великим прикладом довіри до Бога і служіння ближніх задля Його слави.

Особливо знаковою була ця молитовна хода через вшанування 30-ліття виходу із підпілля УГКЦ, адже велелюдний маніфест, що спричинився до визволення нашої Церкви, і нині став свідченням її незламності і численних Божих благодатей.

Завершилася молитва Вервиці на площі святого Юра перед пам’ятником Праведному Митрополиту Андрею. Тут вірні спільно звершили молитву до Пресвятої Богородиці. Відтак до присутніх звернувся Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський. У слові до вірних він представив постать Богородиці як найбільшої заступниці перед Господом. «Це мати, що навчає нас ніколи не сумніватися у довірі до Бога». У неспокійний час труднощів та випробувань Вона є тією, яка випрошує у свого Сина Милосердя і миру. «Поручаю усіх Вас Покрову Пресвятої Богородиці… Нехай ім’я Боже буде благословенне».

Архиєрей подякував організаторам Вервиці та вірним, що долучилися до спільної молитви. Також владика закликав вірних у 1 листопада у день 75-ліття відходу до вічності Праведного Митрополита Андрея відвідати його гріб у крипті Архикатедрального Собору святого Юра.

На завершення Митрополит уділив вірним Архиєрейське благословення, а опісля було звершено молитву «Боже великий, єдиний».

Те, що вихованням дітей має займатися тільки жінка, — стереотип. Для повноцінного розвитку дитині потрібні обоє — і мама, і тато, пише у межах проєкту «Час жінок» батько трьох дітей отець Ростислав Пендюк та ділиться власним досвідом і висновками батьківства.

Я мав на меті спробувати написати якийсь мудрий текст, поділитись своїми знаннями та тими десятками прочитаних на тему книжок і прослуханих лекцій. Але не буду цього робити. Лише спробую коротко розповісти про власний досвід батьківства, свої роздуми на цю тему та висновки, які зробив впродовж майже 18 років батьківського досвіду.

Перший мій такий досвід пов’язаний із народженням першої дитини. Звісно, я не мав найменшого уявлення, з якого боку до тієї малечі підійти, як поводитись і як допомогти дружині. Наші жінки ніби мають від народження інстальовану програму материнства і якось дуже швидко та якісно дають собі раду з цим новим завданням. А я почувався як Колумб, який відкриває Америку. Єдине, що відбулось дуже швидко, — різка зміна ставлення до світу. В одну мить прийшло усвідомлення, що тепер є хтось, хто повністю залежить від мене, якась така людська істотка, яка не має шансів сперечатись, щось доводити, але яка повністю мені довіряє і на мене покладається. Оте відчуття, мабуть, і було першим досвідом дорослості, бо вона, дорослість, дуже чітко пов’язана із відповідальністю. Якщо хтось хоче мати сім’ю, народити дітей і нічого не змінити у своєму ставленні до життя — краще не починайте.

А тепер розповім про два висновки, які для мене є доволі болючими, бо не можу похвалитись, що їх виконав у своєму батьківстві так, як би хотів. Перший: якість батьківства можна поміряти, і одним з найбільш певних мірил є час, проведений зі своєю сім’єю, зокрема дітьми. Так-так, я вже чую ваші думки: «Але я дуже зайнятий, я мушу заробляти гроші, вирішувати справи, трошки затриматись, без мене на роботі нічого не відбудеться». Ваше право так думати — якийсь час я також так думав. Коли за вікном світить сонце, спробуйте зарядити від нього телефон. Не заряджається? Звісно, адже телефон потрібно підключити до електромережі, і лише так ви зможете його зарядити, щоб він міг виконувати свої функції належно. То хто ж нам у голови вклав нісенітницю, що наших дітей можна «зарядити» — виховати і підготувати до життя, — застосовуючи якісь замінники: іграшки, планшети, телевізори, гуртки, родичів? Певна річ, що не йдеться про те, щоб покинути роботу і займатись виключно дітьми. Але ваш робочий день точно може закінчитись о 18:00. Ви можете не попрацювати в суботу і погуляти зі своїми дітьми. Можна запланувати цікавий вікенд з рідними. Загалом можна робити тисячі маленьких жестів, які означатимуть, що діти для вас важливі. Єдине прохання: не намагайтесь купити ваших дітей, замінивши себе чимось або кимось.

А другим мій досвід, який зрозумів не так швидко, як би хотілось, — питання дисципліни. Ви щось говорите дитині — а вона не слухає, і робить по-своєму. Що робити в такій ситуації? У мене є товариш, який каже: «На кожне складне запитання є принаймні одна зрозуміла, проста і неправильна відповідь». В описаній вище ситуації такою відповіддю є показати свою силу і владу. Оце так потужний супермен — зумів перевершити потугою голосу свого чотирирічного сина, та ще й помахав своїм великим пальцем із суворим виразом обличчя. Панове, силу треба показувати в інших місцях і ситуаціях! А тут справді сильний чоловік зуміє перемогти свій гнів і спробує зрозуміти, чому дитина поводиться неналежно і як можна їй допомогти змінити свою поведінку. Жодним чином не хочу сказати, що дисципліна не важлива чи що не варто карати дітей за неналежну поведінку. Єдине про що тут йдеться, що батьківство має бути дуже мудрим і творчим — без цього ніяк. Навчитись похилятись до своєї малечі чи старших дітей, пробувати розпитати їх про їхні відчуття, а якщо карати, то без застосування переваги фізичної чи психологічної. Добрий Батько в Євангелії навіть дозволяє помилитись своєму синові, але ніколи не перестає йому довіряти і його любити.

Добрий батько — це також чоловік, який у першу чергу любить свою дружину. І ця любов, хай як дивно би це не звучало, є тим, чого найбільше потребують наші діти. Адже їх виховують не наші палкі промови, не найкращі і найдорожчі школи чи гуртки, а та атмосфера, яка панує вдома. Хочете виховати мудрих, врівноважених, люблячих дітей — подбайте про належні стосунки у вашому подружжі. А ця любов також повинна бути пов’язана із зусиллям і бажанням добра.

Якщо ваша дружина піклується вдома про дітей, а ви заробляєте гроші, то ніколи не наважтесь навіть подумати, що ви робите щось важливіше і складніше. Така думка є найбільшою у світі нісенітницею. Більше того, виходьте кудись іноді вдвох, залишивши дітей із близькими чи нянею, а також знаходьте можливості відпустити дружину, щоб вона могла займатись тим, чим хоче, чи просто відпочити, поки ви будете з дітьми. Коли наші діти були ще маленькі, мені доводилось декілька разів з ними залишатись на кілька днів. І це був той час, коли я особливо відчув смак батьківства, який досі пам’ятаю і яким пишаюсь. Для повноцінного розвитку кожна дитина потребує і маму, і тата, хай хто б і що не говорив.

Бути добрим батьком — найскладніша у світі місія, яка вимагає багато зусиль, спроб і помилок, терпеливості і молитви. Водночас, ця місія є найважливішою у житті будь-якого чоловіка. Якщо ви заснували велику компанію, збудували неймовірний будинок, створили громадську організацію, стояли біля витоків телевізійного каналу чи стали мером великого міста — усе це нічого, порівняно з тим, що ви стали справді добрим і люблячим батьком для своїх чудових (вони справді всі чудові) дітей.

o. Ростислав Пендюк

Сьогодні до Монастирецької школи приїжджав президент скаутства Європи в Україні пан Юрій Зошій та Крайовий пан Nazar Yeremenko.
Ознайомили дітей із скаутським рухом - методикою та педагогікою. Цікаво та повчально провели час! Діти натхнені та задоволені!
Провели цікаві ігри, продемонстрували пізнавальні фільми, презентації. Дякуємо Богові - що повстає новий скаутський осередок. Діти дізналися хто такі скаути, чим вони займаються, яка їхня мета! З нетерпінням чекають зустрічей із скаутами зі Львова та Львівщини і всієї України на спільних заходах!
Щиро ДЯКУЄМО!!! Скауство Європи!
Це було ЦІКАВО!!!👍 ФАНТАСТИЧНО!!!БОМБЕЗНО!!!🙋‍♂️🙋‍♀️

 

Мандрівниця - Оксана Кормило-Байцар




– Денні! Припини штурхати сестру, – Марлен зиркнула в дзеркало заднього огляду і міцніше схопилася за кермо.
– Це вона почала.
Чотирирічний Денні обернувся і висолопив язика на Дженніфер, свою восьмирічну сестру.
– Неправда! – насупилася Дженніфер. – Він завжди каже, що я винна.
Марлен глибоко зітхнула. Чому їй здалося, що непогано би з собою взяти дітей до гастроному? Усі ці сварки і гнівання по дорозі от-от зведуть її з розуму. І коли вони під’їхали до свого будинку, це врешті-решт сталося.

Відстебнувши ремінь безпеки, вона заявила:
– Ви обоє беріть по сумці.
– Але ж мамо, – застогнала Дженніфер, – я хочу в туалет.
Денні вистрибнув з машини:
– А ось і Зак на новому велосипеді!
– Нумо, діти! Несіть додому продукти. Вам вистачить хвилини, щоби допомогти.
Але Денні вже помчав до будинку Зака, а Дженніфер поспішила в туалет.

Марлен хряснула дверцятами автомобіля.
– Денні, повернися-но сюди!
Він далі біг по хіднику.
Вони мене так дратують. Вони ніколи мене не чують! Завжди одне і те саме. Вони навіть не думають слухатися, і я мало не божеволію. Тепер вони побігли веселитися, добряче мене розсердивши.
Вона поволокла по сходах дві торби з продуктами. Вони просто на мене не зважають. Жити справді було би легше, якби ці дітлахи навчилися думати не лише про себе. Потрібно щось змінювати.

Наступного ранку Марлен зайшла до вітальні.
– Денні, час у садок. Поклади іграшки й одягайся.
Денні перехилився над краєм ліжка, держачи по трансформеру в кожній руці й удаючи, що не чує.
Ну от, знову те саме. Щоранку одне і те саме. Мені треба підвезти Денні і встигнути в офіс до дев’ятої, але щоби вибратися із цієї оселі, треба бути вправним продавцем, військовим інструктором і носієм водночас.
– Ходи-но, Денні! Відклади ті іграшки і бери ранець! – Вона помітила його невзуті ноги. – Де твої черевики?
Денні поглянув на ноги так, немовби дивуючись, що вони без черевиків.
– Не знаю.
– Я ж тобі тричі наказувала взути черевики. Постій під дверима. Не рухайся… Я піду пошукаю їх.
Марлен кинулася через передпокій до його спальні. Тоді вона зазирнула у ванну кімнату. Так! Один є. Другий, мабуть, недалеко. Ах, он він. У ванній? Чому він просто відразу не вдягнув їх, коли я сказала?
Марлен вже розуміла, що аж ніяк не зможе встигнути на роботу, а спізнюватися вона страх як не любила. Її завжди дратували люди, які щоразу виправдовувалися за спізнення. Тепер у неї було лише одне виправдання.

– Денні, ти де?
– Тут, – Денні кинув свої машинки на підлогу у вітальні.
– Що ж ти робиш? Я сказала тобі чекати під дверима. – Вона піднесла голос, відчувши, як їй стискає живіт. – Сядь. – Вона натягла черевики синові на ноги. – А тепер марш у машину.
Кінець кінцем Марлен привезла Денні до садка і поїхала на роботу, рада, що може відпочити від дітей.

Згодом Марлен під’їхала до дитячого садка, щоб забрати Денні, і кілька хвилин спостерігала за групою. Діти виглядали щасливими й задоволеними, і місіс Фітіян спокійно бесідувала з ними, поки вони прибирали в групі.

Місіс Фітіян попросила Денні зібрати зі столу головоломку. Без метушні й нарікань він позбирав усі пазли, кинув їх у коробку і засунув її на полицю.

Марлен розкрила від здивування рота. Денні послухався – і напевне далеко швидше, ніж удома. Ба більше, місіс Фітіян дала йому та іншим дітям ще кілька вказівок, і вони відразу послухалися. Як вона може бути такою веселою і водночас змушувати всіх цих дітей їй допомагати?
Марлен відчинила двері.
– Добридень, місіс Фітіян.
– Добрий день. Як у вас справи?
– Мені дуже подобається, як ви спілкуєтеся з дітьми, – заговорила Марлен. – Денні вельми добре відгукується на ваші слова. Вас діти завжди так слухають?
Пані Фатіян усміхнулася.
– О ні, спочатку було трохи не так. Знадобилося кілька тижнів, перш ніж вони зрозуміли, що я не кидаю слів на вітер. Тепер вони знають, що я кажу лише раз, і коли вони не послухаються, то будуть наслідки. Мені довелося добряче попрацювати перших кілька тижнів, але, як бачите, діти щасливі, коли розуміють правила нашої групи і знають, що Час дій не забариться.
– Час дій? Що це таке?
– Час дій – це момент, коли я перестаю говорити і беруся до діла. – Місіс Фітіян узяла пачку паперу для малювання і стала розкладати його на дитячих поличках. – Чимало батьків розчаровані, що діти не слухаються, але насправді вони просто не привчили їх, що потрібно слухатися швидко.
Швидкий Час дій – це знаряддя, яке я застосовую, щоби навчати послуху.

– Мабуть, я не зовсім вас розумію.
– Дозвольте мені вас запитати. Коли ви кажете Денні застелити своє ліжко, а він цього не робить, що відбувається далі?
– Я кажу йому ще раз.
– А тоді що?
– Зазвичай, мені треба говорити йому три-чотири рази.
– І тоді він слухається?
– Ні. Зазвичай, я мушу далі підвищувати голос. Мені не хочеться, однак так виглядає, що я мушу розсердитися і кричати на нього, перед тим як він почне на мене зважати.
– Повторюючи Денні кілька разів, ви привчили його, що перший раз слухатися не треба. – Пані Фітіян взяла ще один стос паперу. – А наші слова не повинні потребувати додаткового підтвердження. Ми мусимо мати на увазі те, що кажемо. Гадаю, ми можемо застосувати цей принцип у взаєминах із дітьми. Денні мусить знати, що ви не пускаєте слів на вітер, навіть коли не кричите і не повторюєте вдруге.
– Але ж я кажу йому, що він мусить слухатися мене відразу.
– Так, батьки це часто кажуть, але чи маєте ви саме це на увазі?
– Авжеж.
– Тоді навіщо ви постійно попереджаєте його і стільки разів повторюєте? Чому наслідки не настають негайно?
– Я ніколи про це не думала, – Марлен замовкла. Здавалося, тут криється саме те, що їй потрібно, однак вона не була ще цілком певна, що саме. – Ви кажете, що я привчила Денні до того, що він не мусить слухатися мене відразу?
– Саме так, – посміхнулася місіс Фітіян. – Швидкий Час дій привчає дітей слухатися першої вказівки.

Зиркнувши на годинника, Марлен усвідомила, що ледве встигає зустріти автобус Дженніфер. – Місіс Фітіян, ви дали мені поживу для роздумів. Дякую, що поділилися цією ідеєю щодо Часу Дій.

– Швидкий Час дій не вирішить усіх проблем, але часто таки допомагає. Я багато навчилася, працюючи тут і виховуючи своїх дітей. Якщо ви хочете поговорити докладніше, заходьте і ми домовимося про час.
– Чудово! Я була би дуже рада. Ще раз дякую, – Марлен узяла Денні за руку, і вони пішли.

Це добра ідея, – думала Марлен, їдучи додому. – Денні не хоче слухати мене, поки я не скажу йому три чи чотири рази, однак він відразу відгукується до місіс Фітіян.
Згодом того самого дня Марлен стояла на кухні, ріжучи перець і моркву на салат. Вона повернулася подумки до виховательки Денні і швидкого Часу дій.
Помітивши на підлозі куртку Денні, вона покликала:
– Денні, будь ласка, візьми свою куртку і повісь її на гачок.
Відповіді не було.
Марлен бачила, як діти граються на підлозі у вітальні. Вона знала, що син чує її, але він навіть не поворухнувся. Ручаюся, що він хутенько би побіг, якби це сказала місіс Фітіян.
Марлен знову замислилася щодо Часу дій. Ще вчора Крейґ попросив дітей допомогти йому прибрати в оселі після обіду. І вони це зробили, без нарікань і суперечок.
Минулого тижня, пригадала вона, її брат Патрик повів дітей у парк неподалік. Коли настав час іти, вона підійшла до них. Патрик покликав дітей і, хоча й дещо неохоче, вони таки побігли до нього. Вона здивувалася, усвідомивши, що якби покликала їх сама, то була би зовсім інша картина. Патрик мав чудові стосунки з дітьми, і коли він говорив, вони слухали. А якщо ні, то він був досить суворий з ними.

Однак Карла, їхня нянька, часто мала клопоти з Денні. Щосереди увечері Марлен і Крейґ ходили на зустріч своєї малої групи в церкві. Цієї середи, коли вони збиралися вже йти, Карла кілька разів сказала Денні перестати стрибати і дуріти. Але він просто не зважав на неї. Крейґ мусив утрутитися і заговорити до Денні.
Марлен опам’яталася, почувши, як Дженніфер кричить із сусідньої кімнати:
– Вже йду казати мамі!
– Ти зводиш мене з розуму! – заволав Денні.

Марлен вимкнула плитку, повторюючи подумки слова Денні. Ти зводиш мене з розуму! Це ті самі слова, які говорила вона, коли сердилася на них. Невже я виглядаю так само?
Після того як Марлен утрутилася, Дженніфер пішла гратися надвір.
Я мушу щось змінити, перед тим як вони вивчать всі мої погані звички. Чи можу я навчити їх слухатися, ще до того як почну сердитися? Що станеться, коли я прискорю Час дій?
Вона вирішила вдатися до невеличкого експерименту. Вона повернулася до вітальні, де сидів Денні, граючись із «Леґо».
– Ану, друже, ходи-но повісь свою куртку, – тихо сказала вона.
Тоді вона вишмигнула з кімнати і зазирнула з-за порога. Денні грався далі, наче нічого не чув.
– Денні, – спокійно покликала вона, – якщо ти негайно не повісиш куртки, то підеш до своєї кімнати.
Денні причепив ще одну секцію до своєї вежі, нехтуючи попередженням. Тож вона спокійно повернулася до вітальні.
– А тепер іди у свою кімнату, тому що ти не послухався.
Денні здивовано підніс очі.
– Але ж, мамо!
– Ні, ти не послухався. Негайно йди в свою кімнату.
Денні перекинув вежу і потупцяв через передпокій.
Коли за кілька хвилин Марлен зайшла до кімнати Денні, він лежав там на ліжку. Вона сіла поряд.
– Чому ти не послухав мене відразу, коли я сказала тобі повісити куртку?
– Не знаю.
Він не підносив очей.
– А я знаю, чому. Я завжди кажу тобі робити щось, повторюючи це знову і знову. Але це недобре. Ти не хочеш слухатися мене відразу. Віднині я говоритиму тобі лише раз, і хочу, щоби ти слухався негайно. Зрозумів? – Марлен поклала руку Денні на спину.
– Мабуть.
Він перекотився на ліжку і сів.
– Я хочу дізнатися, як правильно виконувати свої материнські обов’язки, і хочу, щоби ти навчився правильно себе поводити. Ми мусимо працювати спільно, щоби стати справжньою сім’єю. Правда, так має бути?
Денні кивнув, і Марлен обійняла його.
– Спробуймо ще раз. Я хочу, щоб ти мене послухався і повісив свою куртку.
– Гаразд.
Він усміхнувся і попрямував до дверей.
Овва! Подумала Марлен. За весь цей час я жодного разу навіть не розсердилася. Мені подобається цей новий спосіб працювати з Денні. Прискоривши Час дій, я привчаю його слухатися швидше й обходжуся без гніву.

Швидкий Час дій привчає до негайного послуху.
Швидкий Час дій привчає цінувати послух. Ви дієте швидко не для того, щоби заправляти своїми дітьми. Тут ідеться про щось більше, що пов’язане з характером. Навчившись послуху, ваші діти вироблять у собі вагомі якості, які допоможуть їм у дорослому віці стати успішними. До переліку обов’язків дитини належить уміння слухатися. Як підлеглі отримують від успішного керівника перелік цілей та завдань, так і діти також мусять вивчати й робити певні речі.

Консультуючи дітей у нашому офісі, ми часто запитуємо: «Чи хотів би ти, аби листоноша виносив сміття в цілій околиці?»
«О, це було би чудово», – зазвичай кажуть діти.
«Але ж він тоді не приносив би пошту…»
«Тоді би його вигнали з роботи».
«Правильно, – кажемо ми, – він має свою роботу: розносити пошту. Саме про це йому треба думати. Чи ти знаєш, що в тебе також є робота? Ти мусиш зосередитися на своїй роботі, на послухові».

Діти мають свій перелік обов’язків, і навчання послуху – один із головних. Навчаючись послуху, діти вчаться відмовлятися від своїх планів заради когось іншого. Вони звикають виконувати роботу без нагадувань. Діти розуміють, навіщо треба приходити й повідомляти, що вони з нею вже впоралися. Одне слово, послух навчає відповідальности, чуйности до інших, а також співпраці – трьох рис характеру, які зміцнюють дітей і готують їх до дорослого життя. Батьки можуть навчати послуху багатьма способами, і одним із найкращих є швидкий Час дій.

Як часто ви казали своїй дитині застелити за собою ліжко, а тоді мусили повторювати знову і знову, перш ніж вона поворухнеться? Або казали позбирати іграшки, а за десять хвилин знову знаходили їх розкиданими повсюди? Скільки часу треба вашій дитині-підлітку, щоби покласти слухавку чи підстригти газон?
Вельми легко звикнути до способів, які ви застосовуєте в спілкуванні з дітьми, навіть тоді, коли саме вони спричиняються до проблем. Часто годі сподіватися на позитивні зрушення в дитячому послуху, не скоригувавши власної поведінки.

Крок 1. Визначте знаки, які повідомляють ваших дітей, що пора слухатися
Спосіб взаємодії з дитиною часто такий самий важливий, як і те, що ви кажете. Можна поміняти пелюшку лагідно або суворо. Можна покласти дитину спати, наче це повсякденність, або зі сповненою любови турботою. Коли підлітку час виносити сміття, ви можете попросити лагідно або строго. І різниця полягає не лише в словах. Ваші дії та інтонація голосу також говорять багато про що.

Ці знаки повідомляють ваших дітей про Час дій – про той момент, коли ви перестаєте говорити і починаєте діяти, про час, коли діти знають, що ваші слова матимуть наслідки. Я завжди маю на увазі те, що кажу, можете подумати ви. Але діти відчувають різницю між першим разом, коли ви це кажете, і останнім – коли ви почнете протидіяти їхньому непослуху. Швидкий Час дій дає вам змогу діяти після першої вказівки, привчаючи дітей до розуміння, що коли ви кажете щось, то справді маєте це на увазі. Звідки вони знають? Ви даєте їм вербальні й невербальні підказки, які демонструють, що ви насправді думаєте і маєте на увазі.
Можливо, ви встаєте з крісла і прямуєте до кухні, де у вас лежить той особливий інструмент. Можливо, ваш голос стає вищим або гучнішим, або ви називаєте дитину на друге її ім’я.
Якщо ви не знаєте, що саме підказує вашим дітям, коли настав час слухатися, запитайте їх. «Я зауважив, – могли би ви сказати, – що мушу повторювати кілька разів, перед тим як ти відгукнешся і почнеш робити те, що я тебе прошу. Як ти знаєш, що жарти закінчилися?» Просто дивовижно, наскільки здогадливими є діти.
Один тато сказав: «Тепер я знаю, що мій Час дій був пов’язаний із силою мого голосу. Якимось чином мої діти довідалися, що коли мій голос гучнішає, то їм варто поспішати. Я навіть цього не усвідомлював, поки не почав стежити, коли мої діти реагують насправді. Я почав експериментувати і переконався, що коли збільшую силу голосу з першого разу, вони слухаються. Я був просто приголомшений. Я не певен, чи хочу, щоби сила мого голосу слугувала сигналом, але тепер розумію те, що мої діти знали завжди: я підказую їм, коли вони мають знати, що далі не жарти».
Важливо зрозуміти, що Час дій допомагає дітям зрозуміти, коли потрібно слухатися, і вони знають, що доти слухатися не повинні. Ба більше, кожна людина, яка дисциплінує дітей, має різний Час дій. Наприклад, у класі правила дещо інші, ніж на ігровому майданчику чи вдома. Саме тому, коли каже тато, дитина може відразу братися до діла, а коли каже мама, то та сама дитина реагує не надто хутко. Діти часто користаються тим, що їхні няньки діють аж надто поволі.
Поміркуйте, як було у вашій сім’ї, коли ви виростали. Якими знаками батько чи матір повідомляли вас, що варто послухатися? «Вона називали мене на повне ім’я». «Мій тато підступав до мене». «Мама просто дивилася на мене тим поглядом, і я знав, що маю це зробити». Це саме ті різновиди знаків, про які йдеться.

Як виглядає спілкування у вашій сім’ї? Якби ви могли дослідити схеми взаємодії, які виробили ви і ваші діти, то що ви побачили би?

Крок 2. Позбудьтеся негативних натяків
У багатьох батьків гнів обумовлює Час дій. Тато або мама сердиться, і діти приходять до розуму. Підвищений голос або сердитий погляд повідомляє, що наслідки не забаряться. Однак гнів може виявитися деструктивним почуттям, що завдає стосункам більше лиха, ніж користи. Шкідливі наслідки нівелюють будь-які переваги. Можливо, ви зможете негайно домогтися послуху, кричачи на дітей, однак втратите через це близькість у сім’ї.
Інколи матір каже нам: «Ви не розумієте дітей. Вони не слухатимуться, поки я не розсерджуся». Ми знаємо, що це правда, але діти реагують так, тому що вона привчила їх до цього. Діти чекають на її гнів, перед тим як відреагувати.
Дозволити гніву мотивувати ваш Час дій – це короткотермінове рішення. Воно немовби каже: «Я хочу вирішити проблему тепер, але мені байдуже, як це вплине на стосунки». Але так чинити зовсім нерозумно. Потрібні свідомі зусилля, щоби замінити гнів на продуктивніші натяки, однак тоді ви досягнете кращих результатів, ваші діти будуть щасливіші, і ви збережете свої стосунки.
Однак із гніву може бути й користь. Якщо дитячий непослух спонукає вас до гніву, ми пропонуємо використовувати це як свідчення того, що ваш Час дій не досить швидкий. Через вашу недбалість ситуація зайшла аж надто далеко, і гнів кінець кінцем спонукав вас до дій. Наступного разу, коли ви розсердитеся на дитину, відступіть крок назад і запитайте себе: «Чи це не один із тих випадків, коли я мав би діяти швидше?» Гнів допоможе вам виявити проблему, але не здатен розв’язати її.
Усвідомивши, що гнівлива реакція вам більше не потрібна, ви можете вибрати нові мотиваційні натяки. Подумайте про наслідки, які могли би забезпечити мотивацію і не потребують осуду чи підвищеного голосу. Ви можете сказати п’ятирічній дитині: «Я вже сказав тобі один раз одягнути піжаму. Якщо ти не послухаєшся, то я підніму тебе й одягну сама». Або сказати десятирічному Джиммі: «Якщо ти не прийдеш зараз, то підеш нині спати на пів години раніше».

Крок 3. Поясніть свій новий Час дій дітям
Далі потрібно пояснити свій новий план дітям. Ви не хотіли би дивувати й спантеличувати їх; потрібно їх навчати. Час дій визначає правила гри для тата-мами й дитини. Якщо ви спробуєте змінити Час дій без пояснення, ваші діти можуть почуватися покривдженими й ображеними. Хоча раніше ви про це не говорили, ваші діти саме від вас навчилися поводитися так, як вони поводяться. Якщо ви хочете змінити правила, поговоріть з дітьми про те, що ви робите. Вони навчаться реагувати на ваш Час дій, а також на Час дій інших людей.
Одна самотня мама мала розмову зі своїми двома синами, віком дев’ять та одинадцять років. «Хлопці, – сказала вона, – у наших з вами взаєминах потрібно дещо змінити. Гадаю, я привчила вас поволі відгукуватися на мої вказівки. Віднині я буду вас просити лише один раз. Якщо ви не послухаєтеся, то на вас чекатимуть певні наслідки. Можливо, наші взаємини нелегко буде змінити, однак дуже важливо, щоб ви виробили таку важливу рису характеру, як послух».
Вам належить зробити те саме, що зробила Марлен, коли пояснила Денні свій новий Час дій. Якщо ви одружені, це потрібно зробити і вам, і вашій коханій людині. Якщо мама докладає зусиль, щоби навчити дітей слухатися, це мало вплине на їхній послух перед татом. Він мусить також потрудитися, розповівши дітям про ознаки свого Часу дій і реакцію, на яку очікує.

Крок 4. Навчіться реагувати на непослух скоріше
Швидкий Час дій означає, що ви даєте вказівку і згодом дієте – негайно або інколи після попередження. Не допускайте, щоби після вказівки лунало попередження, попередження, попередження, попередження, попередження, попередження і потім вибух гніву. Дітям знайомі такі моделі стосунків. Це наче гра, і вони обізнані з нею краще, ніж ми.
А тому, коли ви почнете прискорювати свій Час дій, не давайте вказівок, за десять хвилин до їди. Дитину можна попередити, що вечеря буде за кілька хвилин, однак не кажіть мити руки, поки дійсно не настане час робити це.
Навчіться реагувати на непослух швидше, використовуючи натяки, які свідчать, що ви зараз візьметеся до дій. Це вимагатиме від вас деякої розважливости та самодисципліни, однак робота, яку ви виконаєте, буде варта того. Якщо ви хочете, щоби ваші діти були дисципліновані і відгукувалися на ваші вказівки відразу, вам потрібна самодисципліна і прискорення вашого Часу дій.
Ця порада особливо корисна для самотніх батьків. Ми знаємо, що самотні батьки мають зазвичай ще менше часу й енергії на повторення наказів і на намагання змусити своїх дітей слухатися. Деякі батьки вже такі втомлені наприкінці дня, що вони просто потрапляють у пастку непослідовности. На жаль, діти тоді вчаться, що їм не треба слухати маминих чи татових слів і просто нехтують настановами.
Один тато кілька разів просив свою дванадцятирічну дочку Деніз вийти з кімнати і прибрати внутрішній дворик. Він підвищував голос і прохав кілька разів, але вона далі дивилася телевізор і, не відриваючи очей від екрану, повторювала: «Одну хвилину» і «Я вже йду».
Врешті-решт він зайшов до її кімнати і вимкнув телевізор.
«Так нечесно», – сердито закричала Деніз.
«Чому нечесно? Я просив тебе шість разів».
Вона подивилася на нього: «Добре, але як мені знати, що ти дійсно хочеш це сказати?»
Діти рідко бувають настільки чесні, але саме це і відбувається в їхніх головах. Вони просто міркують: гадаю, тато хоче, щоби я невдовзі зійшла вниз. Я знаю, тому що він вже повторив це кілька разів. І тепер мені треба пильнувати, щоби не прогаяти того моменту, коли він дійсно матиме це на увазі.
Аби швидко реагувати на непослух, потрібно практикуватися – вам і дитині. Практикуватися важливо. Давайте дітям чимало нагод слухатися, коли вони привчатимуться до нового Часу дій. Практикуйтеся в тому місці і в той час, коли зможете опрацювати цей процес. Під час семінарів ми часто ставимо «питання про гастроном». Воно звучить приблизно так: «Що потрібно робити, коли дитина погано поводиться в гастрономі?» Належне використання Часу дій – це навичка, яка потребує практики, однак найкраще практикуватися там, де все перебуває під контролем. Гастроном – це не те місце, де варто практикуватися. Це останній іспит. Коли ви добре потренуєтеся в парку та вдома, ваші діти належно реагуватимуть і в таких непростих місцях. Дитина повинна побачити, які зміни відбулися, і що вони насправді тривкі.

Крок 5. Користуйтеся своїм Часом дій регулярно і послідовно
Інколи діти випробовуватимуть ваш Час дій, переконуючись, чи він іще діє. Не розчаровуйте їх. Усталені межі гарантують безпеку. Подеколи буває, що діти швидко слухаються вдома, але не слухаються на людях. Вони деколи вірять, що правила гри перестають діяти за межами оселі. Вони спостережливі і добре знають, що їхні батьки з тієї чи іншої причини не вживатимуть негайних заходів. При людях батьки звертаються до них ласкавим, а не твердим голосом, як удома, або попереджають кілька разів, замість того щоб відразу взятися до дисципліни.
Нехай факт перебування в публічному місці не перешкоджає вам суворо додержуватися Часу дій. Забудьте про свої справи і навчайте послуху. Можливо, буде неприємно чи навіть трішки ніяково, однак вам і вашим дітям важливо знати, як поводитися в будь-якому середовищі.
Телефон також може вказувати дитині, що правила гри тимчасово зупинено. Одна мама сказала: «Коли я розмовляю по телефону, мої діти чубляться або дуріють. Син починає скаржитися і нити, хоча зазвичай ніколи цього не робить». Дивовижно, які розумні наші діти. Вони знають, що батьки, коли розмовляють по телефону, відреагують набагато пізніше. Це чудова нагода випробувати межі батьківського впливу й подивитися, що зробить мама і тато.
У такі моменти рішення, звісно, полягає в тому, щоби діти знали: навчати послуху важливіше, ніж добре виглядати перед людьми, і цінніше, ніж закінчити телефонну розмову. Поки ваші діти не навчаться послуху, будьте готові відкласти свої справи і переконати їх, що ваш Час дій ніяк не залежить від обставин. Якщо послух важливий вам, він буде важливий і вашим дітям. А тому, використовуючи Час дій, будьте послідовні у своїх взаєминах із ними. Так, це важка праця, однак в підсумку ваша сім’я пожне щедрі плоди.

Крок 6. Не шкодуйте заслуженої похвали

Працюючи над Часом дій, пам’ятайте також, що позитивне заохочення також діє ефективно. Негайна похвала за добре виконану працю чудово мотивує. Добре хваліть дитину, яка швидко слухається. Вкрай важливо помічати правильні вчинки. Ви не тільки прагнете заохотити добру поведінку, а й сприяєте розвиткові характеру. Використовуйте фрази на взір: «Ти стаєш дуже слухняним» і «Мені подобається, як ти вчишся слухатися». Похвала має неабиякий вплив на формування добрих звичок.
У деяких сім’ях діти привчаються, що треба довго зволікати з послухом, бо тоді мама чи тато підсолодять угоду якимось дарунком. Повторивши настанову кілька разів, мама може сказати: «Якщо ти швидко сядеш в авто, ми виберемо музику, яку ти слухаєш». Або: «Якщо ти вже підеш вечеряти, то потім зможеш подивитися фільм». Або: «Якщо ми підемо з парку вже зараз, то купимо собі морозива». Навіщо дітям слухатися першого разу, якщо вони знають, що зволікання принесе їм якусь винагороду?

Немає нічого лихого в тому, коли діти зволікають з виконанням ваших вказівок, очікуючи певних переваг, але якщо це єдиний спосіб, яким можете мотивувати дітей діяти, то ви не навчаєте їх послуху. Ви просто заохочуєте їхній егоїзм, обіцяючи ще одну перевагу, якщо вони виконають те, чого ви хочете від них.


Застосування Часу дій у конкретних ситуаціях



Підлітки

Концепція Часу дій важлива також і для підлітків. Коли діти дорослішають, дисципліна змінюється. Підлітки перебувають на стадії, коли обирають цінності та застосовують їх у житті. З цієї причини вони часто потребують більше діялогів і менше вимог. Чи значить це, що прискорений Час дій потрібен лише малим дітям? Ні. Швидкий Час дій стане в пригоді підліткові, який не може дотримати слова, лінивий чи безвідповідальний.
Прискорений Час дій – це один зі способів засвоїти важкі уроки життя, що виховують характер у підлітковому віці. Наприклад, якщо ваша дочка нехтує своїми обов’язками або неласкава в спілкуванні з іншими членами сім’ї, їй потрібно пережити наслідки своїх дій. Кінець кінцем, керівник не терпітиме грубости й неповаги. Якщо ми готуємо дітей до життя, то чому маємо в себе вдома терпіти? Швидкий Час дій допомагає підліткам дорослішати швидше і позбуватися слабостей, які перешкоджатимуть успіхові.

Розділені сім’ї
Самотніх батьків часто непокоїть те, що інший із колишнього подружжя має інакші вимоги до дисципліни. «Мій син їде на вихідні, а коли повертається, то очунює лише за кілька днів». (По суті, це не лише проблема самотніх батьків. Інколи батьки у звичайних сім’ях кажуть те саме: «Ми добре ладнаємо з дочкою протягом дня, але коли додому повертається тато, з нею невідь-що робиться»). Чимало факторів призводить до цієї дилеми, і швидкий Час дій може посприяти її вирішенню. Позаяк діти вчаться відзиватися до кожного дорослого, ви можете незалежно вибудовувати здорові стосунки зі своїми дітьми.
Ідеально, коли тато і мама дисциплінують своїх дітей подібним способом. Але коли це неможливо, додаткові зусилля, які ви докладете, формуючи правильні моделі стосунків, будуть марними. Однак у цих ситуаціях особливо корисно пояснювати, чому ви реагуєте так, а не інакше. Стикнувшись зі звинуваченнями в підступі чи суворості, ви можете сказати: «Я додержуюся таких принципів у стосунках з тобою, тому що знаю, що так ти станеш успішним у житті. Я прагну навчити тебе слухатися, бо, навчившись послуху, ти засвоїш чимало інших навичок, які допоможуть тобі стати успішною людиною. Я дисципліную тебе не лише тому, щоби ти не нервував мене або виконав роботу, як належить, – я дисципліную тебе, щоби ти виробив характер, якого потребуватимеш у дорослому віці».

Як допомогти дітям слухатися інших


Після того як діти навчаться слухатися вас, знайдіть час, щоби навчити їх слухатися інших. Ваші настанови ясно свідчать, що ви не жартуєте, і ваші діти це знають. Як не прикро, інші дорослі не завжди знають, як давати настанови. Наприклад, намагаючись бути добрими й ласкавими, вони можуть давати настанови, які діти сприйматимуть як поради. Одна мама сказала: «Учителька недільної школи поскаржилася мені, що мій син не слухається, коли настає час прибирати чи шикуватися. Наступного тижня я стояла коло дверей, стежачи за ними, і зрозуміла, чому так є. Учителька казала: “Джеррі, ти міг би зараз прибрати?” Або: “Джеррі, чи міг би ти стати в ряд біля дверей, будь ласка?” Я усвідомила, що Джеррі розглядає це як вибір, а не настанову».
У цьому випадку мама пояснила Джеррі побачене. «Джеррі, пані Мейтерз каже, нібито ти не слухаєшся її в недільній школі. Я помітила, що вона трохи інакше вказує тобі, що належить робити. Але я хочу, щоби ти робив ось що. Коли пані Мейтерз спитає: “Чи не хотів би ти стати в коло?” ти маєш чути ось це: “Джеррі, ставай у коло негайно”. Ти мусиш навчитися слухатися місіс Мейтерз, хоча вона дає тобі настанови інакше, ніж я».
Мама могла би спробувати вплинути на пані Мейтерз, однак їй трапилася чудова нагода навчити Джеррі більшого. Він повинен зрозуміти, що різні люди чинять по-різному, він повинен навчитися розпізнавати вказівку, навіть якщо вона криється за питанням, пропозицією чи судженням. Коли ви попрацюєте над прискоренням Часу дій у своїй оселі, ваші діти зможуть використати здобуті знання і в інших місцях.

Це робити варто!
Вчитися послуху – один із обов’язків дитини. Навчати послуху – це ваша батьківська робота. Вона потребує часу й зусиль, однак ця жертва не буде даремна. Працюючи над прискоренням свого Часу дій, ви вбачатимете в актах непослуху чудову нагоду навчити своїх дітей самодисципліни й уваги до старших. Навчати послуху важливо, і прискорення Часу дій – це чудовий початок.

Ось короткі підсумки того, що ми дізналися про Час дій:


Час дій навчає дітей, що вони мають слухатися.
Час дій буває різний у кожного вихователя.
Діти вчаться відгукуватися на Час дій кожної людини.
Послідовно додержуватися Часу дій – це важка робота, але вона відплатиться сторицею.
Щоби виробити ефективний Час дій, знадобиться шість кроків:

З’ясуйте, які знаки ви використовуєте, даючи дітям знати, що пора вже слухатися.
Позбудьтеся негативних знаків.
Поясніть дітям свій новий Час дій.
Вчіться реагувати на непослух швидше.
Застосовуйте свій Час дій регулярно і послідовно.
Не шкодуйте заслуженої похвали.

Більше 45 000 дітей, 5 000 дорослих, 125 країн-учасниць, 10 днів нових вражень, знайомств, мотивації, спорту і знань. У Західній Вірджинії (США) завершилося 24-те Всесвітнє Скаутське Джемборі – традиційний скаутський з’їзд в таборових умовах. Захід проходить раз на чотири роки за ініціативи Всесвітньої організації Скаутського руху. 

Головна тема 2019 року – «Відкрий новий світ». Діти вже встигли попірнати з аквалангом, зануритись із головою у віртуальну реальність, помандрувати і відвідати нові місця. Втім, попереду на них чекає ще тиждень не менш насиченої програми. Така всесвітня зустріч скаутів має на меті міжкультурну взаємодію, розвиток діалогу між активною молоддю із різних країн, які керуються скаутськими принципами і цінностями, що роблять наш світ кращим.

Неформальні підходи до освіти, створення цікавого молодіжного простору, залучення юнаків та дівчат до активного суспільного життя – це ті напрямки роботи скаутського руху на Світовому Джемборі

Вперше цей захід організовували три країни: Мексика, США та Канада, тож Джемборі було дуже цікавим, яскравим, наповненим різноманітними активностями з використанням найсучасніших технологій.

Переконана, що кожному із вас доводилося чути скарги від ваших знайомих, про те, що їхні чоловіки не розвиваються у своїй вірі, не ведуть духовне життя на тому рівні, який би відповідав вимогам дружин, недостатньо моляться.

Жінки, не змушуйте чоловіків молитися!

Також переконана, що й серед нас є невтомні місіонерки, які приводять своїх чоловіків на чергові реколекції, семінари та молитовні зібрання, сподіваючись духовно їх пробудити. Та часто це дає протилежним ефект. Бо, як знаєте, примус не допомагає пізнавати щось нове.

Найперше про що варто пам’ятати: шлюб не має бути спрямований на управління духовним розвитком іншого. Так, це дійсно спільна дорога, на якій супроводжуємо. Та якщо ми не приймемо іншість один одного — як те, що хтось любить пити каву, а хтось — чай, то немає сенсу намагатися говорити про духовність. Бо тоді точно нашкодимо один одному, намагаючись трансформувати свої звички та способи жити вірою на свою другу половинку. Також варто пам’ятати, що ця сфера, настільки особиста, що, зачепивши один одного своїми коментарями та судженнями, ми не зможемо повернутися до цієї розмови знову.

Духовність різна для чоловіків і жінок

Друга думка полягає в тому, що духовність має стать: чоловічу і жіночу. Для жінок це більше пов’язано з емоційним досвідом і потребою переживати ці відносини постійно. Для чоловіків, яким складно визнати свої почуття або виразити їх, віра — це дуже приватна сфера. Крім того, вони сприймають більшість завдань як діалог, у якому приймають основні рішення або шукають конкретні відповіді.

Чоловік, зранений первородним гріхом, прагне до незалежності. Жінка — до стосунків, при чому проблема полягає в тому, що у відносинах вона шукає підтвердження своєї ідентичності :

„А жінці сказав:“Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою“ (Буття 3: 16).

Для жінки, яка має взаємини з Богом, з’являється повідомлення: „Ти — кохана“, що звільняє її від необхідності постійно шукати докази від свого чоловіка. Чоловік у відносинах із Богом відкриває для себе свободу, яка парадоксально випливає із залежності, і витягує його з болю самодостатності і необхідності постійно самостверджуватися.

Молитва чоловіка

Оскільки дороги віри у чоловіків і жінок настільки різні — навіть не дивлячись на зовнішні форми живої віри та молитви — те, що відбувається в серці кожного —глибоко особисте й індивідуальне. Так, він не повинен бути таким, як ти.

І нарешті третя думка. Замість того, щоб ганьбити чоловіка чи приганяти його молитві — сядьте ввечері з Біблією або розарієм. Нехай твоє стишення посеред життєвої бурі принесе мир до вашого дому. А потім нехай цей молитовний спокій виражається добром словом і спокоєм, коли у вашому сімейному житті з’являються проблеми.

Така поведінка продемонструє вашому чоловікові, що молитва збагачує, а віра приносить щось важливе у ваше життя. І це стане сильнішим і важливішим свідченням, аніж листівки про реколекції чи молитовні зібрання.

І якщо він все ще хоче зустріти Бога в гаражі над відкритою кришкою авто — не втручайтеся. Це сформує у вашій сім’ї чудовий простір взаємної поваги і свободи. Бог знає всі перешкоди та рани, які стоять перед вірою вашого чоловіка. Замість того, щоб казати йому про те, що думаєте щодо його слабкої віри (хоча в цьому не можете бути впевнені), можете заохочувати і надихати його, зауважуючи все добре, що цей чоловік приносить у ваше життя. Розкажіть про це дітям, покажіть, який їх батько чудовий. Саме так ви покажете свою віру на практиці.

Переклад Наталії ПАВЛИШИН

Ми всі сподіваємося, що діти — це «наші» діти, а отже, вони нам простять що завгодно, бо вони діти, а ми батьки, нас треба поважати, слухатися, а на наші помилки вони не повинні реагувати. Практика показує, що це далеко не так, а помилки батьків на дітях сильно даються взнаки. Дитина може не усвідомлювати, що вона глибоко ображена, але це не означає, що вона не несе завданих їй ран.

Отже, як не можна поводитися з дітьми, і що їм може не сподобатися, — добірка від сайту Наша мама.  

Крик. По суті, кричати на дитину — це розписуватися у власній безпорадності. Батьки, які підвищують голос на дитину, сприймаються нею як не впевнені у собі, позбавлені терпеливості. І дитині стає страшно. А ще крик вибудовує в дітях демонстративний характер: вони звикають до емоційних реакцій. Отож — вчіться стримуватися.

Глузування. Ніколи, ні за яких обставин не висміюйте своїх дітей! Запам’ятайте це як аксіому. Тим більше при чужих людях. Незначну деталь, яка вам здається жартом, дитина може сприйняти як навмисне завдану образу.

Відсутність підтримки. Завжди підтримуйте своїх дітей, мотивуйте їх. Навіть проста фраза: «Я вірю, тобі все вдасться» часом може допомогти дитині перевернути гори на шляху до результату.

Порівняння з іншими дітьми. Це те, що дуже тисне на дитячу психіку, підриваючи її. Наводячи когось у приклад дитині, ми змушуємо її думати, ніби вона гірша. Ми гадаємо, що таким чином стимулюємо дітей ставати кращими, а насправді відбувається все з точністю до навпаки. І зрештою такі діти виростають невпевненими, не зможуть досягти успіху. 

Контроль в особистому житті. Батькам складно приймати дорослішання своєї дитини. Вчорашній малюк говорить про симпатії, закохується… Спочатку це мило; потім починають виникати побоювання, а слідом — бажання знати все про особисте життя дитини. А підлітків це бісить. Якщо дитина не ділиться з вами переживаннями — можливо, ви самі винні, набридаючи своїми розпитуваннями?

Високі вимоги. Батькам хочеться, щоб їхня дитина була найкращою. Завжди і в усьому. Амбіції батьків, постійний тиск можуть призвести до того, що з сина або дочки виросте людина, якій всі мають підкорятися, або дитина почне бунтувати.

Ігнорування. Це те, що може призвести до втрати зв’язку між батьками та дітьми. Дитина, яка не відчуває підтримки від мами і тата, починає шукати її поза домом. Закінчується це зазвичай сумно: стаючи дорослими, діти майже не спілкуються з батьками.   

 

Літо не тільки період канікул і відпочинку ай змагань, мандрівок, знайомств і пригод. Саме так пройшов табір «Великі лови» у Сколе з 20 по 23 червня. Не зважаючи на похмуру погоду, вовченята як дорослі вовки, з’їхалися в Сколе, щоб прийняти участь в таборі.

Серед гір і туману, які парували, лунали окрики сміх і радість дітей. На таборі зграї були поділені на групи, які мали свої назви, окрики і лідерів. Було чотири групи, які носили назви «Славні леви», «Чорні вовки», «Чорна пантера» і «Вовченята»

В них на шляху були нові знайомства, нові перешкоди, які вони долали разом, було дуже приємно дивитися, - як вони підтримували не тільки своїх з групи, але своїх суперників-конкурентів, що приємно дивувало і вражало: як може переплітатися здорова конкуренція зі справжньою дружбою.

А вечірні ватри це геть інша історія яка давала ізюминку табору, сценки ставали кращими креативнішими а радість і сміх дітей не забутніми. Багато приємних моментів відбулися на цьому таборі, - і гра в футбол з акелами, і змагання, і співи під дощем, і ця історія буде жити в наших серцях.

Це не кінець історії, а початок нової, - яка будується ще з дитинства.

Дякуємо усім за спільну пригоду та нові знайомства та бомбезний досвід життя в природі.

Чуваймо!

З усіх сил!!!

Намісник вовченят - Петро Дітчук

Батьки витрачають масу сил і енергії на те, щоб дати своїм дітям все найкраще. На жаль, надмірна любов і турбота про дітей часто заважають розвинути в них такі якості, як самостійність, відповідальність та лідерство.

Цю проблему детально вивчив Тім Елмор, фахівець з лідерства та автор численних бестселерів про виховання. Він виявив типові помилки батьків, які заважають дітям досягти успіху в дорослому житті.

Ми рекомендуємо всім теперішнім і майбутнім батькам ознайомитися зі статтею Елмора, щоб не робити подібних помилок.

1. Ми не дозволяємо дітям відчувати ризик

Ми живемо в світі, в якому загрози оточують нас на кожному кроці. Розуміючи це, ми робимо все, щоб захистити наших дітей. Але психологи з Європи впевнені: якщо дитина не грається на вулиці, якщо їй жодного разу не довелося впасти і обдерти коліно, то в дорослому житті вона часто страждає від різноманітних фобій і комплексів.

Дітям потрібно кілька разів впасти, щоб зрозуміти, що в цьому немає нічого страшного. Підлітку треба посваритися і пережити гіркоту втрати першого кохання, щоб стати емоційно зрілим – без цього неможливі тривалі стосунки. Якщо батьки виключають всі ризики з життя дітей, є висока ймовірність того, що дитина в майбутньому стане зарозумілою, пихатою і з низькою самооцінкою.

2. Ми кидаємося на допомогу надто швидко

Сучасне покоління молоді не розвиває в собі безліч вмінь, які ще 30 років тому були властиві кожній дитині. Ми прагнемо в усьому «допомогти» дитині і оточуємо надмірною турботою, в результаті чого позбавляємо її необхідності самій вирішувати проблеми і шукати вихід зі складних ситуацій.

Рано чи пізно дитина звикає до того, що хтось «прийде на допомогу». У реальному світі такого не буде, тому дитина виявиться непристосованою до дорослого життя.

3. Ми захоплюємося ними занадто легко

Питанням про підвищення самооцінки дітей в школі задалися в 1980-і роки. На більшості змагань почало діяти правило «кожен – переможець», «медаль – кожному учаснику». Такий підхід дозволяє дитині відчувати себе особливою, але дослідження показують, що у цього методу є непередбачені наслідки.

Згодом дитина починає помічати, що мама і тато – єдині, хто вважає, що вона чудова, в той час як ніхто інший навіть не згадує про це. Діти починають сумніватися в точці зору своїх батьків. Їм, звичайно, приємно, що їх хвалять, але вони розуміють, що ніякої їхньої заслуги в цьому немає. І якщо ми захоплюємося ними занадто легко, діти починають шахраювати, перебільшувати і обманювати, щоб уникати складних ситуацій. А коли виростають, то не здатні протистояти негараздам та справлятися з ними.

4. Ми дозволяємо почуттю провини стати на шляху успіху

Ваша дитина не повинна любити вас кожну хвилину. Дитина зможе оговтатися від розчарування, але вона навряд чи оговтається від розбещеності. Не бійтеся говорити дітям «ні» і «не зараз» і дозвольте їм боротися за те, що вони дійсно цінують.

Часто ми даємо дітям те, що вони просять в якості заохочення. А якщо в сім’ї кілька дітей, то ми вважаємо несправедливим обділяти інших. Таким чином за заслуги однієї дитини заохочуються всі – так діти звикають до незаслужених винагород. У житті такого не буде. А якщо відносини в родині будуються тільки на матеріальній винагороді, діти не будуть відчувати ні внутрішньої мотивації, ні любові.

5. Ми не ділимося власними помилками з минулого

Настане день, і підліток захоче «розправити крила» і набратися власного досвіду. Як дорослі, ми повинні дозволити їм зробити це, але це не означає, що ми не можемо допомогти їм трохи розібратися в життєвих реаліях.

Поділіться з ними помилками, які ви зробили в їхньому віці, але не зловживайте моралями – такий урок відразу ж буде відкинутий підлітком. Діти повинні бути готові до зустрічі з реальністю і повинні навчитися відповідати за наслідки своїх рішень. Поділіться, що ви відчували в схожих ситуаціях, як їх вирішили і що засвоїли з них.

6. Ми помилково вважаємо, що інтелект або обдарованість – це зрілість

Інтелект часто сприймається як рівень зрілості дитини, в результаті чого батьки вважають, що розумна дитина готова до зустрічі з реальним світом. Але це, на жаль, не так.

Тільки тому, що дитина обдарована в одній сфері, не означає, що вона легко впорається з усіма. Немає ніякого чарівного «віку відповідальності» або точного моменту, коли дитині час давати певний рівень свободи. Але є перевірене правило – спостерігайте за іншими дітьми того ж віку. І якщо ви помічаєте, що вони вже більш вільні у своєму виборі і більш самостійні, ймовірно, ви самі стримуєте рівень незалежності своєї дитини.

7. Ми самі не робимо того, чому вчимо дітей

Відповідальність кожного з батьків – допомогти створити модель життя для дитини. Життя, в якому вона буде грати головну роль і буде брати відповідальність за свої слова і дії. Дивлячись правді в очі, для початку потрібно бути таким самому. Тому що дитина буде вчитися не на ваших словах, а на ваших вчинках. Англійське прислів’я говорить: «Не виховуй дітей, вони все одно будуть схожі на тебе. Виховуй себе».

1) Пошана до чоловіка. Багато жінок хочуть бути першими в сім'ї, проте Богом закладена інша ієрархія. Основна відповідальність за сім'ю покладена на мужа. Тому дружина повинна поважати його думку і прислухатися до неї. Але і чоловік повинен дбати за родину, у любові зміцнюючи її кордони.

2) У житті потрібно вчитися поступатися один одному, адже хто уступає, той більше набуває. Уміння знайти в собі помилку при конфлікті в сім'ї — це безпрограшний варіант.

 

3) Доброта. Уміння дякувати за те добро, що роблять тобі твої близькі люди: спочатку мама, бабуся, інші родичі, а потім — твій чоловік або дружина. Потрібно зрозуміти, що любов — це не борг, а жертва.

4) Довготерпіння. І на це потрібно налаштуватися заздалегідь, якщо хочете, щоб в сім'ї були мир і щастя. Готового супруга не буває, такими стають в процесі спільного життя.

 

5) Довіра та вірність. Ці дві характеристики надзвичайно важливі у сім'ї. Саме на них будуються відносини та єдність у любові чоловіка та дружини.

6) Вміти слухати одне одного. Будь-який конфлікт тягне за собою ряд випливаючих наслідків. Доволі часто першопричиною стає банальне невміння слухати одне одного. Цьому потрібно вчитися разом.

 

Цьогоріч гарячий сезон скаутських таборів та епіцентр подій триває у США - 24-те Світове Джемборі у штаті Вірджинія. Яке зібрало понад 43 тисячі дітей-скаутів з усього світу. Та понад 12 тисяч провідників і волонтерів. Джемборі - таборування, яке започаткував засновник скаутингу світу, - лорд Бейден Пауелл. Відбувається один раз в 10-ть чи 5-років. Нашу організацію представляють наша діаспора - 2 делегати. Хлопці вихованці куреня св. Йосафата із Львова з гуртка "Ягуар" (скаутували 2001-06 рр.) 

Світове Джемборі триває повним ходом. йде до завершення. є час на молитву та майстер-класи. А їх понад 58. Від метання та стрільби з лука. Та різні навчальні техніки, - аерозйомка, повітряні кулі, в'язання плотів, скелелазання та альпінізм.

Конкурс національного танцю. Дійства представляє кожна країна. Традиційно лідирують бразилійці

Джемборі: триває спортивна олімпіада - смуга перешкод на довгу дистанцію в європейському секторі. Першенство у цій номінації здобула Мальта

 

На Джемборі тривають вечірні ватри - на головній сцені кожен день виступають різні країни. Представляють театралізовані дійства

День Рафтингу та сплаву з перешкодами. Триває світове Джемборі у штаті Вірджинія.

День альпінізму: досвідчені та альпіністи новачки мають дві смуги - аби спробувати свої фізичні та професійні здібності у цій майстерності. Кожен сектор має свою особливість. Робототехніка. Нанотехнології. Театр. Смуга перешкод. Лісовий шлях. Все це на світовому Джемборі у США

На Всесвітньому З'їзді-саміті скаутів у Штаті Вірджинія триває конкурс індивідуального, командного, масового танців. Поки лідирує Індія у командному та синхронному виконанні

Музичний фестиваль - оркестри різних країн виступають на сцені. Кожна країна з різних континентів представляє свою програму в рамках 20 хвилин на світовому на світовому Джемборі у США

Приготування солодких млинців, піцци, - сектор А двіжує. Все це на час та оцінку журі.

Спеціально для ГО "Скаутство Європи в Україні" та сайту fse.in.ua - Андрій Каплинський 

Церемонія відкриття:

 

 

 

 

«І коли сім разів на день він згрішить проти тебе й сім разів повернеться до тебе та й скаже: «Каюсь», – прости йому»
(Лк. 17,4)

Під час подорожі літаком у розмові зі стюардесою я проговорився, що пишу книжку про подружжя. Я розповів їй, що в одному з розділів йтиметься про те, як чоловік може вразити свою дружину, навіть не підозрюючи цього. Я не встиг навіть оком змигнути, як мене оточили ще три стюардеси і, перебиваючи одна одну, почали розповідати про своїх колишніх чоловіків і їхнє вміння «ранити». Всі вони були дуже здивовані: адже сторонній чоловік розумів той біль, який їм завдавали їхні чоловіки своїми, здавалось би, невинними словами і вчинками.

У більшості подружніх пар, які звертаються до мене за консультацією, не минає і тижня, щоб чоловік не зробив чи не сказав (звичайно, не навмисно) чогось такого, що могло б вразити його дружину. Подані тут життєві випадки показують, як чоловіки іноді приголомшують своїх дружин, навіть не підозрюючи цього.

Але мені доводилося також спостерігати, як чоловіки змінюються і перестають завдавати болю своїм дружинам, якщо ті застосують подані нижче принципи.

Він часто критикує

Джим завжди знаходив привід, щоб покритикувати Сару

Сара саме вдягнула свій новий купальний костюм і збиралася йти на пляж. Це був перший день її відпустки. Але до кімнати увійшов Джим, він ущипнув її в бік і ніби між іншим сказав: «Ми повинні стежити, щоб не зловживати їжею під час цієї відпустки». Для Джима це було невинне зауваження, а для Сари ці слова означали: «Ти товста і неприваблива». Ця рана настільки глибока, що навіть сьогодні, коли минуло вже п’ять років і вони з Джимом розлучилися, вона почуває себе незатишно в купальнику (і це при тому, що Сара приваблива жінка з гарною фігурою).

Через кілька тижнів після цього випадку Сара вирішила відреагувати на зауваження чоловіка і приділити деяку увагу своїй фігурі. Вона вирішила зайнятись катанням на ковзанах. Коли вона розповіла про це Джимові, він саркастично запитав: «Ти що хочеш стати олімпійською чемпіонкою?» А для неї це означало: «Які лише дурниці не спадуть тобі на думку! Витрачати на це гроші – просто марнотратство!»

Джим покритикував дружину не лише за вагу, але й за намір зменшити її. Хоч він і не усвідомлював цього, але у всьому, що б не робила чи не говорила Сара, він бачив привід для критики. Він вважав, що за допомогою саркастичних зауважень змінить її. Але оскільки жінка від природи є м’якою і чутливою, то критика дуже рідко може бути стимулом для змін.

Зазвичай, вона лише розчаровує жінку і призводить до того, що жінка втрачає бажання подобатися своєму чоловікові. Розділи 10 і 12 показують, як ви можете відучити свого чоловіка від критики і заохотити його виявляти вам своє кохання і вдячність.

Він не цікавиться її словами і думками

Щоб звернути на себе увагу чоловіка, Сюзанна була змушена конкурувати з телевізійними програмами

Об 11 годині ночі Сюзанну розбудив телефонний дзвінок. У слухавці вона почула схлипування своєї матері, яка жила за тисячі кілометрів від неї.

«Що сталося, мамо?»

Мати відповіла: «Я мушу купити твоєму батькові новий телевізор».

Ці слова змусили Сюзанну остаточно прокинутися, і вона запитала: «Що ж сталося?»

«Я вже кілька тижнів докладаю всіх зусиль, щоб твій батько вислухав мене. Це триває відтоді, як я намагаюся пояснити йому, що у твоєї молодшої сестри виникли певні проблеми. Врешті-решт мені вже це набридло. Я взяла молоток і одним ударом розбила телевізор!» «Але ж, мамо, телевізор міг вибухнути!» «Я знаю, але мені було байдуже. Я лише хотіла, щоб твій батько вислухав мене. І знаєш, що він зробив?»

«Що ж?»

«Ти не повіриш. Він спокійно встав, пішов до спальні, увімкнув малий телевізор і продовжив дивитися ту ж саму передачу. Він просто знехтував мною».

Цей приклад може видатися перебільшенням, але саме брак уваги з боку чоловіка і вражає жінку. Коли жінка хоче завести з ним розмову, то в його мозку наче спрацьовує якийсь захисний механізм: «Ти мусиш почитати зараз газету, увімкнути телевізор або взятися за вирішення професійних справ». Неуважність чоловіка виявляється також у тому, що його погляд спрямований чомусь в іншому напрямку (наприклад, він розглядає пляму на столі) – він робить вигляд, що слухає дружину, а насправді його думки деінде.

Коли ж чоловік хоче поговорити з жінкою, він вимагає від неї абсолютної уваги і зосередженості на всіх дрібничках, наче ця розмова мусить назавжди залишитися в її пам’яті.

Неуважність чоловіка може глибоко поранити жінку, адже своєю поведінкою він дає їй зрозуміти, що її справи для нього незначні, другорядні.

Та не розчаровуйтеся. У восьмому розділі ви прочитаєте, як можна здобути його постійну, абсолютну увагу.

Він не бере участі в домашніх справах

Мік вважав, що єдиний його обов’язок – приносити додому гроші

Мік прокинувся в п’ятницю о 6.45. Почувши дитячі голоси, він помітив, що дружина не зачинила дверей до спальні.

«Я думав, що хоч іноді можу поспати до сьомої», – невдоволено сказав він. «Якщо ти не зачиняєш двері, то потурбуйся, щоб діти не шуміли і я міг трохи довше поспати!»

Йому навіть не спало на думку, що Беті вже годину на ногах: зібрала дітей до школи, приготувала їм сніданок і канапки на обід. А він ще посмів їй сказати, що незадоволений нею, бо вона не зачинила дверей і перервала його сон. «Чому він не встане і не допоможе мені? Чому мій сон має бути коротший за його? Чому я сама повинна піклуватися про дітей?» – думала вона.

Якби Мік наважився цього ранку ще й запитати, чому вона не приготувала йому гарячого сніданку, вона б, напевно, відповіла: «Якщо ти хочеш гарячий сніданок, то приготуй його сам!»

Як і багато інших чоловіків, Мік вважав, що його відповідальність за сім’ю закінчується за дверима офісу.

У Тома були такі самі переконання. Дженні, яка працювала стюардесою, поверталася після чотириденних польотів цілком виснаженою. Він «зустрічав» її, як завжди. Гора немитого посуду чотириденної давності, попільнички, з яких чотири дні не вичищували попіл, і повний безлад у цілому будинку, створюваний упродовж цих чотирьох днів. Коли вона увійшла до кімнати, чоловік дивився «Новини». Не відводячи погляду від екрана, він сказав: «Я радий, що ти знову вдома. Бо наша квартира вже нагадує сміттєзвалище».

Не думайте, що лише ваш чоловік не бере участі в домашніх справах. Можливо, ви навіть не наважуєтеся поговорити з ним про це, бо він може сприйняти це як ваші присікування. Тоді він ще й поспішить нагадати вам, як важко він працює, яка в нього стресова ситуація на роботі, і ви, мабуть, почнете вважати себе бездарою, яка сама не здатна дати лад домашнім справам.

13 розділ допоможе вам «перекласти» половину домашніх проблем на чоловіка. І це навіть не буде виглядати як присікування до нього.

Його справи для нього важливіші, ніж ваші потреби і бажання

Фред завжди був чимось заклопотаний, коли його потребувала дружина. Але він завжди знаходив час, щоб подивитися телевізор, почитати газету, зустрітися з друзями

Фред був знаним архітектором і часто зауважував своїй дружині, щоб вона йому не заважала, коли він працює над проектом. Але він без проблем знаходив час, щоб подивитися телевізор, зіграти партію в гольф чи піти з друзями до ресторану.

Навіть коли він не працював над проектами, він займався іншими справами, замість того, щоб проводити час разом зі своєю дружиною. Вона змушена була дійти висновку, що він ігнорує її, бо вона для нього не цікава.

Є щонайменше шість можливостей викликати інтерес у чоловіка до ваших потреб. Ви їх знайдете в сьомому розділі.

Він повчає замість того, щоб виявити розуміння і співчуття

Коли Сінді пошкодила новий автомобіль Марка, вона потребувала його розради, а не повчань

Сінді дуже старалася створити затишок в сім’ї. Коли вона після обіду ставила авто в гараж, то заїхала в стовп. Вона знала, що це роздратує Марка, тому коли він вийшов з дому, вона вся була у сльозах. Якби Марк був благородним лицарем, він би обійняв її і сказав: «Все добре, кохана. Я знаю, як ти почуваєшся. Заспокойся, я сам про все потурбуюся. Що я можу зробити, щоб підбадьорити тебе?»

Замість цього Марк одразу побіг розглядати вм’ятину, потім поглянув на Сінді і сказав: «Ти що, виграла свої права в лотерею? Давай я сам припаркую!» А згодом він довго і нудно пояснював їй, як треба було об’їхати стовп і правильно поставити машину в гараж.

Чоловіки завжди схильні повчати – незалежно, чи мова йде про дієту для схуднення, чи про ведення домашнього господарства. Як вам «спустити свого чоловіка з небес на землю» і навчити бути ніжним і уважним, коли ви потребуєте спертися на його плече? Десятий розділ вкаже вам три можливості, які спонукатимуть вашого чоловіка розрадити вас у критичній ситуації, а не ігнорувати і повчати.

Він чинить так, наче розумніший за вас

Леон завжди поводиться так, наче він розумніший, а його ідеї кращі, ніж думки Йоанни

Леон і Йоанна склали всі іспити на відмінно. Він вчився на інженера, а вона – на економіста. З часом Леон почав поводитися так, що в Йоанни у власному шлюбі склався комплекс інтелектуальної меншовартості. Він ніколи не радився з нею, завжди вмів швидко «розправитися» з її думкою, навіть якщо це рішення було в її компетенції. Від приготування їжі до інтер’єру їхньої квартири – про все він міг зауважити, що те чи інше зробив би краще. Він також любив порівнювати свою професію з її, свою важку роботу і її легку… Він відкрито демонстрував, що не визнає її здібностей і не цінує її таланту. Загалом, він ставився до неї, як до підошви.

Але Бог створив жінку не як підошву. Вона повинна бути рушійною силою шлюбу і сім’ї. Жінки, на відміну від чоловіків, всебічно обдаровані. 11-й і 12-й розділи розповідають, як чоловіки можуть навчитися шанувати неповторність своєї дружини.

Він надає перевагу іншим людям

Для Бориса було цілком нормальним, що він захищає Джона. Зрештою, Джон був його найкращим другом

Карен і Борис були ще не так давно у шлюбі, але вона вже звикла, що ніколи не повинна погано висловлюватися про його друзів чи знайомих. Одного разу Борис трохи швидше прийшов з роботи; Карен якраз збиралася ставити пекти курку. Він зрадів, бо це означало, що у нього ще є час, щоб трохи пограти з Джоном у футбол. Виходячи, він сказав Карен, що йде до Джона. Вона відповіла на це: «Я ненавиджу його. Ти завжди йдеш до нього, замість того, щоб побути зі мною». Борис став наче вкопаний. Врешті він опанував себе і сказав, що їй має бути соромно за ці слова, адже Джон так багато зробив для неї. Завдяки його підтримці вони зуміли вберегти свої стосунки. Його поради допомагали їм у перші місяці подружнього життя. Вона поводиться нерозумно, нападаючи на людину, яка для них обох означає більше, ніж брат.

Коли вона почала плакати, Борис подумав, що вона зрозуміла свою помилку і щиро розкаюється в ній. Але його слова дали їй зрозуміти, що він надає перевагу Джонові як людині і другові. Його слова, вчинки і вся його поведінка зрештою показали, що він ставив вище за неї багато людей: секретарок, колег по роботі, родичів, друзів і навіть випадкових знайомих. Він ніколи не захищав її погляд, а коли вона когось критикувала, він завжди обстоював протилежну сторону.

Минуло багато років, і сьогодні Борис віддає перевагу Карен над іншими людьми. Завжди, коли між нею і кимось третім (навіть його мамою) виникає розбіжність думок, він обстоює її сторону і намагається довести правоту дружини. Дехто з його друзів і досі не може зрозуміти, чому він з таким задоволенням проводить час з дружиною, а не з ними.

16-й розділ дає кілька практичних порад, щоб ви завжди були на першому місці для свого чоловіка.

Він не прагне зробити ваші стосунки романтичними

День, про який Френк давно забув, Маріанна не може забути й досі

Френк був у відрядженні, але Маріанна була певна, що він зателефонує, надішле листівку, телеграму чи букет квітів, щоб привітати її з уродинами. В обід, коли принесли пошту, вона побігла до поштової скриньки, але не знайшла там листівки від Френка. Спочатку вона була розчарована, а потім подумала, що він, напевно, вигадав щось оригінальніше. Адже всі колеги вважали його дуже творчою натурою. О 6 годині вона втратила надію отримати букет квітів чи телеграму, бо робочий день закінчився. «Він обов’язково зателефонує», – думала вона. Десь опівночі Маріанна врешті-решт заснула – так нічого і не дочекавшись.

Наступного дня вона була дуже пригніченою, але все ще вірила, що, повернувшись, він зробить їй сюрприз.

Але він повернувся з порожніми руками. Він просто забув про її уродини. Вона ніколи й словом не обмовилась про це, але й досі, хоч минуло вже 16 років, вона не може забути цього. Колись він був таким романтичним. Але сьогодні вже нічого не залишилося від романтики, від маленьких несподіванок.

Чи не виглядає це дивним, що багато чоловіків після весілля забувають про романтичність. Здається, що в ту мить, коли вони промовляють «так», відмирає якась частина їхнього мозку. Вони просто не можуть пригадати, що таке романтика. Якщо їх прямо запитати про це, то вони відповідають запитанням: «Що ти хочеш від мене? Я повинен дарувати тобі квіти, чи що?» Так, наче від них вимагають чогось надзвичайного. Смішно, але до весілля їм не треба навіть порад щодо романтичності, а після весілля – хоч цілі лекції читай.

Деякі вчинки і слова можуть дуже поранити, викликати депресію і глибоке розчарування. Найважче, коли критикують за поведінку, яка є реакцією на негативні вчинки іншого. Я довго вважав, що дружина мого найкращого друга постійно до нього присікується. А потім я зрозумів, що її чіпляння є результатом його безвідповідальності і лінивства у багатьох аспектах.

Інша моя знайома понад усе прагнула пояснити своєму чоловікові, що це він «спонукає» її до сварок. Це єдина можливість заволодіти його увагою, нехай навіть і на короткий час. Я з радістю можу сказати, що вона навчилася завойовувати його увагу, але зовсім іншим чином, приємним для них обох.

Мета цієї книжки показати вам, як у шлюбі може запанувати любов і мир. Не думайте, що вже надто пізно. Мені самому доводилося бути свідком «метаморфоз» у таких безнадійних парах, де не наважилася б передбачити зміни і наймрійливіша натура. Ваш шлюб також не буде винятком!

Для кращого розуміння описаних нами принципів треба звернути увагу на відмінності між чоловіком і жінкою, про які досить часто забувають.

Для роздумів

Прощення, за Біблією, має подвійну силу:

1) воно звільняє людину від якоїсь провини і нашого упередження щодо неї;

2) воно звільняє від причин тої чи іншої поведінки.

Чи ви думали над тим, що ви маєте обов’язок перед своїм чоловіком, – а саме, обов’язок допомогти йому зрозуміти, яким чином він ранить вас, і допомогти йому позбутися такої поведінки?
Прощення – це процес всього життя (Мт. 18, 21-22). Як часто ви прощаєте одне одному?

 

10 причин, чому потрібно поїхати у батьківський скаутський табір

 1.Поїдьте у табір заради своєї дитини. Ви не уявляєте, наскільки нашим скаутам це важливо. Вони горді за своїх батьків, які можуть розділити з ними свій скаутський спосіб життя.

2.Ви маєте можливість на власному практичному досвіді відчути усі переваги скаутингу й отримати незабутні враження.

3.Всі ми потребуємо відпочинку, а цих декілька днів Ви відпочинете від щоденних сімейних клопотів, професійних обов’язків, інших дуже важливих справ і турбот.

4.Табір – це своєрідна маленька подорож. Ви пізнаєте світ навколо, змінюєте середовище, дізнаєтесь багато нового і цікавого.

5.Перебування у таборі – це також  час зближення з Богом (спільна молитва, реколекції, сповідь).

6.Під час табору Ви маєте нагоду у  змаганнях та іграх виявити в собі чимало нових здібностей і талантів.

7.Табір – це можливість зблизитись з природою і пізнати самих себе, на що у сучасному темпі життя завжди не вистачає часу.

8.Тут Ви обов’язково знайдете нових приятелів.

9.Це найкращий спосіб отримати багато позитивних емоцій.

10. Досвід перебування у таборі на тривалий час буде для Вас і

 Ваших дітей спільною темою для розмов і доброю згадкою на все життя.

Ласкаво запрошуємо Вас на щорічний відпочинковий реколекційний напівскаутський табір Спільноти Батьків "Татусю йду за Тобою" - який пройде в с. Боянець Жовківського району Львівської області.02-04 серпня 2019 року.
Виїзд на місце таборування у четвер ввечері 01 серпня. Відкриття табору 2 серпня (пятниця) 08-00 ранку - Літургія та 09-00 ранку - урочистий аппель)))
Як завжди вже 14-ий рік поспіль духівник та реколектант табору - скаутський капелан о. Корнилій Яремак.
Просимо про зголошення та реєстрацію на участь від усіх скаутських осередків

 

як це було минулі роки:

Табір скаутської спільноти батьків у Гошеві (1–3 липня 2011 року)

Ось і дочекалися – табір для батьків. 1 липня, у п’ятницю, зранку від церкви Святого Онуфрія «рушив автобус в далеку дорогу», а саме – до святих місць села Гошева Долинського району Івано-Франківської області. Наші провідники Назар Єременко, дві Марічки – Косминка і Яхницька – та Богдан Мацех повезли батьків дітей-скаутів різних осередків та ланок зі Львова, Брюхович, Жовкви, Городка, Бібрки та ін. до монастиря Сестер Пресвятої Родини мальовничого Прикарпатського краю.

Сестри гостинно прийняли нас. Особливо ми заприятелювали із сестрою Соломією, яка дозволяла нам розташувати табір навіть під самими вікнами монастиря. Ми ж, як батьки справжніх скаутів, які не прагнули тепличних умов, знайшли галявину неподалік – із маленьким ліском, високими та запашними травами. Родзинкою табору батьків були двоє діток: трирічна Марічка і семирічна Наталочка, які зі своїми мамами та декількома іншими батьками поселилися недалеко від нас – у Реколекційному Центрі монастиря. Тішило, що серед нас були батьки, які таборували у першому (с. Підгірці, 2009 р.) та другому (с. Дережичі, 2010 р.) таборах, а також ті, які приїхали на такий захід уперше. Захоплювало, що активну участь у всіх заходах брали батьки як вовченят та скаутів, так і провідників-мандрівників.

На галявині зустрів нас розумний і симпатичний песик, якого ми назвали Тузіком. Він був улюбленцем усіх, оскільки таборував з нами. Навіть під час відкриття табору співав (чесно-пречесно!) Гімн України. Як же було потішно, коли нас провідники поділили на три гуртки: «Лама», «Ніф-Ніф, Наф-Наф, Нуф-Нуф» та «Бадяки-Маняки». Коли збирався якийсь гурток у коло для вирішення будь-якого завдання, Тузік пробирався завжди усередину, щоби бути, як ми жартували, гуртковим.

Намети ми розклали досить швидко. На загальну радість – до нас прийшов отець Корнилій, який вже третій рік поспіль дає нам духовні науки, сіючи зерна Божого Слова. Багато хто з батьків робили записи, оскільки у часи їхнього дитинства та юності Греко-Католицька Церква була у підпіллі і вони не мали змоги розвиватися у такій духовній розкоші, як виховуються їхні діти у скаутських осередках при церквах. Після смачної кухні з димком провідники навчали нас експресії, премудростям вечірньої ватри, влаштовували веселі ігри.

Пізно увечері приїхав у гості окружний скаутів Варшави Францішек Подляха, якому засмакувала наша печена картопля з цибулькою у фользі. Гість пообіцяв порекомендувати це блюдо до меню польських скаутів. А який запашний був лимонний напій із м’ятою, що росла біля наших наметів! Ми старалися жити як скаути – просто, використовуючи дари природи.

У суботу, 2 липня, після ранкового апелю та Святої Літургії разом з отцем Корнилієм усі вирушили до Святої Гори, де на території Гошівського монастиря отців Василіян у церкві Преображення Господнього зберігається чудотворна ікона Матінки Божої. Біля неї були розміщені багато знаків чудотворних зцілень. Відслуживши молебень до Матері Божої, о. Корнилій наступну науку провів у спеціальному приміщенні цієї ж церкви. Це було досить незвично і символічно, бо говорилося як Господь Бог і Матір Божа допомагають людям долати різні життєві труднощі та завжди є з нами.

Зацікавила усіх конференція, проведена гостем. Францішек Подляха розповідав нам про скаутінг у Польщі, розвиток руху батьків, благотворний вплив скаутства на дітей та родини загалом. Наприкінці попросили навчити ігор та пісень польських скаутів.

Під час вечірньої духовної науки отець Корнилій щиро признався, що навіть сестри монастиря не задають йому стільки запитань, як ми. Він відчував, що ми спраглі Божого Слова, і щедро ділився своїм розумінням Святого Письма. Цінним було те, що священик давав багато прикладів із життя, у яких кожен слухач бачив десь себе або обдумував обставини, у які потрапляв.

В останній день таборування, неділю 3 липня, ми дружньо приступили до Сповіді, Святого Причастя, Мирування і дістали повний відпуст. Захопила усіх велика гра, яку організували провідники. Зворушливо було бачити, як наш крайовий Назар Єременко пильнував трирічну Марічку, поки її батьки бігали і бавилися. Із задоволенням ми співали релігійні, скаутські та народні пісні під мелодійний супровід гітари Богдана Мацеха. Постійно відчувалася підтримка Марічки Косминки і Марічки Яхницької.

А якою вийшла вечірня ватра! Це було щось з чимось – пантоміма, ляльки, сценічна гра. Ми так сміялися, аж присідали.

Надовго запам’ятаються теплі слова батьків та провідників під час закриття табору. Шкода, що все гарне так швидко закінчується.

Щиро дякуємо отцям, сестрам, провідникам та всім батькам, які добрими справами долучилися до таборування скаутської спільноти батьків. Нехай Божа ласка завжди буде з вами.

                                    

                                     З повагою та молитвою, Зеновія Жмуркевич

 

Якщо відповідь на друге питання у заголовку позитивна: так, спізнюватись на Службу Божу – це гріх, то, очевидно, перше питання набирає іншого сенсу, чи не так?

Скільки разів я чув запитання: “Спізнитись на Літургію – це гріх? Так, це гріх, відповідь незмінна. “Але як то, насправді? Я спізнилась лише на 3 хвилини!” Чудово. Спізнись на три хвилини на літак чи потяг. Найбільш імовірно – вони вирушать без тебе.

“Але ж на Службі я є! Лише частинку мене не було!” Це правда, Літургія – не літак. Проблема не в тому, чи спізнилась ти на п’ять, десять чи двадцять хвилин. Проблема у тому, що спізнилась і у тому, на що ти спізнилась.

Літургія не є спектаклем, театральною виставою, концертом, на які можна тихенько зайти опісля початку. Це зустріч з Особою. Це не родинне свято, на яке з’їжджаються усі родичі  і на початку можуть не помітити твоєї відсутності. Бог чекає конкретно на тебе. Саме тебе запрошує до Євхаристії, в якій помирає і воскресає у літургійних символах.

Спізнення на Літургію більше можна порівняти не зі спізненням на автобус, а із спізненням до ліжка близької хворої людини, яка помирає. На скільки можеш запізнитись у такій ситуації? 

Звісно, трапляються ситуації, яких ми не могли передбачити: корки на дорогах через автопригоду, дитину в останню хвилю слід було переодягнути… Кожному може шось таке трапитись – у цьому випадку гріха немає.

Бо щоби це був гріх має бути вияв нашої волі, а не щось, на що ми впливу не мали. Але будьмо чесні: більшість наших запізнень трапляються якраз через легковажність. А ігнорування – це брак поваги.

Брак поваги до кого-небудь є гріхом. Більше того, брак поваги до Бога. І це правда. Якщо бути відвертим і проаналізувати причини своїх спізнень – виявимо, що першопричина – у нашій легковажності.

Легковажити – це також і недостатньо про щось дбати: наче і є важлива для мене Літургія, але ще хвилька за комп’ютером, хвилька дрімоти, зайти в магазин – також важливо! Але чи не важливіше те, що спізнюємось на зустріч із померлим заради нас і воскреслим для нас Ісусом? 

Зрештою, йдеться про те, чим для нас є Євхаристія. Чи до кінця усвідомлюємо її зміст? Бо якщо усвідомлюємо, що відбувається, що Євхаристія мені дає, то не виникає питання “на скільки можна спізнитись”. Навпаки старатимемось прийти заздалегідь. В той час, коли я лише на хвильку спізнююсь на Літургію, тисячі християн по всьому світу ризикують життям, щоби брати у ній участь.

То ж чи можна іти до Причастя?

Нема доброї відповіді на запитання ” На скільки можна спізнитись, щоб могти ще приймати Євхаристію”. Бо саме питання не є добре.

Якщо у своєму житті духовному, релігійному ставлю запитання “А скільки можна, щоб не було гріха”, то це значить, що ми ще далеко від особистих стосунків з Ісусом.

Ніхто, коли любить, не питає: “скільки разів можу злегковажити, вчинити недобре тобі”. Так і ти не питай, а вийди на декілька хвилин швидше здому, прийди і чекаючи початку Служби скажи: Я тут! Бо Ти на це заслуговуєш. Для мене.

Адаптація Тетяни Трачук

Кажуть, любов живе три роки. Батько десятьох дітей Сергій Мотуз не згоден з цим твердженням. Отцовский клуб продовжує публікацію історій про відповідальних батьків, які записують і фотографують журналіст Ольга Лаптєва і фотограф Надія Овчініна.

Сергій Мотуз, 44 роки, генеральний директор компанії DUSО, батько 10 дітей:

За 20 років спільного життя у нас з Діаною народилося десятеро дітей: Марійка, Толік, Вова, Оля, Саша, Ваня, Міша, Христина, Ганна, Антон. Можна сказати, що ці роки були схожими на зебру зі світлими і чорними смугами. Світлі смуги – це ті радісні моменти з дітьми і сім’єю. А чорні – відразу після пологів – у нас з дружиною резус-конфлікт групи крові, і, починаючи з Саші, шестеро дітей після народження лежали в реанімації. Тоді я просто брав всі обов’язки дружини на себе. Робив те, що потрібно було робити: піклувався про дітей, які залишилися вдома, вирішував побутові питання, купував ліки, їздив в лікарню до дружини, підтримував Діану і молився, щоб все було добре. 

Зазвичай, в ці періоди виникали супутні проблеми. Перед народженням Саші, я як раз залишився без роботи. Будинок недобудований, дружина в лікарні, грошей особливо немає і немає впевненості в завтрашньому дні … Після народження Михайла у Діани були ускладнення після пологів, і вона теж потрапила в лікарню з тромбом в нозі. Коли дружина лежала в реанімації з Антоном, Аня, якій не було і року, захворіла найсильнішим ротавірусом. Часом здавалося, що все, дах їде, немає сил терпіти. Але проходило два-три місяці, і все поступово налагоджувалося. Незважаючи ні на що, я завжди був радий, що у нас з’явився ще один малюк. Зараз мені навіть важко уявити, щоб когось із них не було.

Діти допомогли нам з дружиною пережити складний період наших відносин. Після народження Толіка все разом наклалося: недосипання, втома, одноманітність побуту, дефіцит спілкування один з одним. І мені, і дружині було дуже важко, ми стали віддалятися один від одного. Саме тоді ми вирішили, що вона займається будинком і дітьми, а я – заробляю на життя. Саме тоді ми вирішили, що дітей буде стільки, скільки Бог пошле.

Кажуть, що любов живе три роки. Але, напевно, Господь не даремно так влаштував, що діти можуть народжуватися кожні два роки, і любов не встигає затухати, а продовжується. З кожною дитиною поліпшуються і зміцнюються наші з Діаною відносини. Часто можна чути про те, що спочатку відносин була любов, але з роками згасла, перетворилася на рутину. У мене ж все навпаки: мої почуття до дружини сильніші, ніж 20 років тому. І багато в чому це завдяки дітям.

Коли я повертаюся з роботи додому, всі діти зустрічають мене, обіймають, цілують, розповідають про те, що у них сталося за день, показують малюнки, вироби і хороші оцінки. Ми розбираємо, хто що зробив і чого не зробив. Цей щоденний ритуал дуже дорогий мені. Ми з дружиною виховуємо їх своїм прикладом. Просто живемо, а діти дивляться на нас, на наші взаємини. Сказати, що я хороший вихователь – не можу. Буває, що і кричу на дітей, і караю, коли хтось ухиляється від своїх обов’язків: прибрати іграшки, свій одяг, підмести, помити посуд. Я – за підтримання порядку, інакше при такій кількості дітей в будинку швидко настане хаос. Старші – Марійка і Толік – вже навчаються у ВНЗ і приїжджають додому на вихідних. Мені подобається, коли вся родина збирається за одним столом. Час мине, і будуть приїжджати з онуками … Дай Бог дожити до цього моменту. Діти – це стимул жити».

Кожен день в статтях, обговореннях, розмовах бачу і чую - дитина перевіряє межі! Потрібно виставити їй кордони! Просто встанови їй кордони! І так до нескінченності.

Тема кордонів актуальна і для дітей і для дорослих. Є тільки одне Але. Їх не можна нікому виставити. Тільки сама собі людина може виставити кордони Все інше - це тимчасові загородження. Ситуаційні паркани і перепони. Вони не пересуваються разом з людиною. Вони відокремлюють його від чогось.

Якщо ви зібралися встановити межі між собою і дитиною - це означає, що меж немає ні у вас, ні у дитини. Нерозуміння і невідчування кордонів - це біда практично всіх дорослих з пострадянських країн. Гіперцінність суспільного життя дуже сильно вплинула на нас на всіх. Тому зараз так важливо зрозуміти для себе, ЯК саме формуються кордони людини. У яких процесах і взаєминах.

І зрозуміти, що заборони, покарання, відчуження, ігнорування, підкріплення або непідкріплення поведінкових реакцій - це не має відношення до кордонів.
Дитина формує свої кордони у СТОСУНКАХ. У стосунках з близькими дорослими.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t50/1/16/2757.png?_nc_eui2=AeHRN0XW7huA8mWHxGQg5Yy6x3LeVHfCIOJ75OvpFIQOaRyiAjOcxl7kvIG2Zzd8pUQ13upJN1WWB9AlzZFjngCn1Yjb5G_Rzf2WPa_4znFxaw");">❗️Ми допомагаємо дитині усвідомлювати власні кордони, коли:

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t1b/1/16/1f53a.png?_nc_eui2=AeHKx5jm1HvmYBlOKr5qLmUl27GD_OZekmNQcTbVl93SkXYMhDYthhdwWmwZ144Qu-_THjqA8fFmkyY2KGoYnW6t0mOkQNi1tKkZ9FO-Irz37w");">🔺Реагуємо на її НІ. 
Можна тебе поцілувати? Запитує бабуся, дитина говорить НІ! і отримує найсолодший з бабусиних поцілунків. Ну що такого, це ж бабуся і це ж поцілунок. НІ - це НІ. Це зачинені двері і це однаково для всіх. Хочемо поваги своїх ні - даємо дитині зрозуміти на власному досвіді силу чарівного слова НІ. А воно, мабуть, найголовніше серед перших слів і знань дитини. Поважати "ні" дитини - одне з головних викликів для батьків. Але його варто подолати. Тому що немає важливішого кордону, і немає важливішої інвестиції в майбутнє дитини та її взаємин. Безумовно, багатьох ситуацій дитина в силу віку не може зрозуміти, і ми змушені робити щось, на що вона не згодна зараз. Але це зовсім інша розмова і стосується не такої великої кількості ситуацій. Супроводжуємо це щирим співчуттям, жалем і подальшим розрадою.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t1b/1/16/1f53a.png?_nc_eui2=AeHKx5jm1HvmYBlOKr5qLmUl27GD_OZekmNQcTbVl93SkXYMhDYthhdwWmwZ144Qu-_THjqA8fFmkyY2KGoYnW6t0mOkQNi1tKkZ9FO-Irz37w");">🔺Уважно ставимося до скарг і невдоволення дитини. Оскільки, це не дрібниці, не вигадки і не фантазії. Як би дріб'язково це не звучало. Для дитини це важливо. І зараз вона вибудовує своє розуміння, як з нею можна, а як не можна. А це і є межа.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t50/1/16/2757.png?_nc_eui2=AeHRN0XW7huA8mWHxGQg5Yy6x3LeVHfCIOJ75OvpFIQOaRyiAjOcxl7kvIG2Zzd8pUQ13upJN1WWB9AlzZFjngCn1Yjb5G_Rzf2WPa_4znFxaw");">❗️Кожного разу, коли ми порушуємо кордони дитини, ми віддаляємо її від розуміння своїх і чужих кордонів, ми вчимо її ставитися до кордонів, як до чогось такого, що диктують зовнішні обставини. Це відбувається, коли:

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t1b/1/16/1f53a.png?_nc_eui2=AeHKx5jm1HvmYBlOKr5qLmUl27GD_OZekmNQcTbVl93SkXYMhDYthhdwWmwZ144Qu-_THjqA8fFmkyY2KGoYnW6t0mOkQNi1tKkZ9FO-Irz37w");">🔺 У відносинах з дитиною використовується іронія, сарказм, "гумор", незрозумілий дитині. Це все форми пасивної агресії, як би безневинно вони не звучали для нас. У цьому завжди є сміх тільки однієї сторони і багато хворобливого осаду, який дитина усвідомити не в силах. І так, цей осад, отриманий від близьких людей буде робити дірки в тих самих кордонах. Не потрібно думати, що це ніяк не пов'язано з подальшим використанням різноманітних форм агресії дитиною в її житті. Агресія, навіть така весела і цевсьоголишежарт - це завжди агресія. І вона пробиває кордони або взагалі не дає їх встановити.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t1b/1/16/1f53a.png?_nc_eui2=AeHKx5jm1HvmYBlOKr5qLmUl27GD_OZekmNQcTbVl93SkXYMhDYthhdwWmwZ144Qu-_THjqA8fFmkyY2KGoYnW6t0mOkQNi1tKkZ9FO-Irz37w");">🔺 Заклики дитини до терпіння чогось неприємного. Мовляв, нічого ж з тобою не станеться, якщо трохи потерпиш.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t1b/1/16/1f53a.png?_nc_eui2=AeHKx5jm1HvmYBlOKr5qLmUl27GD_OZekmNQcTbVl93SkXYMhDYthhdwWmwZ144Qu-_THjqA8fFmkyY2KGoYnW6t0mOkQNi1tKkZ9FO-Irz37w");">🔺Насильницьке годування. Нескінченно величезна та жива тема, яка ніколи не втрачає своєї актуальності. Відбувається часто, активно, вважається нанесенням добра і "я ж краще знаю". Насильство - це насильство. А в такій важливій темі як їжа - дуже болісно відбивається на дитині будь-якого віку. Ось коли формуються кордони, а не тоді,коли ми забороняємо дитині проявляти своє невдоволення.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t1b/1/16/1f53a.png?_nc_eui2=AeHKx5jm1HvmYBlOKr5qLmUl27GD_OZekmNQcTbVl93SkXYMhDYthhdwWmwZ144Qu-_THjqA8fFmkyY2KGoYnW6t0mOkQNi1tKkZ9FO-Irz37w");">🔺Пояснення чиєїсь агресії симпатією. "А це він тебе зараз лопаткою по голові, тому що ти йому подобаєшся". Знову ж таки, агресія - це агресія. Дитині важливо це розуміти. Там де мені починає бути боляче - там починається межа мене.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t1b/1/16/1f53a.png?_nc_eui2=AeHKx5jm1HvmYBlOKr5qLmUl27GD_OZekmNQcTbVl93SkXYMhDYthhdwWmwZ144Qu-_THjqA8fFmkyY2KGoYnW6t0mOkQNi1tKkZ9FO-Irz37w");">🔺Нав'язування сорому і провини. Особливо за почуття дорослого. "Мені соромно за тебе! Бабуся готувала, намагалася - вона образиться, якщо ти не з'їси млинець." Так. І це теж кордони. Кордони реальності:). Як дитина може впливати на настрій бабусі або сором мами.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t1b/1/16/1f53a.png?_nc_eui2=AeHKx5jm1HvmYBlOKr5qLmUl27GD_OZekmNQcTbVl93SkXYMhDYthhdwWmwZ144Qu-_THjqA8fFmkyY2KGoYnW6t0mOkQNi1tKkZ9FO-Irz37w");">🔺Відповідь на агресивну поведінку дитини власною агресією. "Я теж тебе вкушу. Зрозумів тепер як це боляче?" Зрозумів звичайно. Не тільки це зрозумів. Ще зрозумів, що навіть найважливіша людина може зробити в мені дірку.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t1b/1/16/1f53a.png?_nc_eui2=AeHKx5jm1HvmYBlOKr5qLmUl27GD_OZekmNQcTbVl93SkXYMhDYthhdwWmwZ144Qu-_THjqA8fFmkyY2KGoYnW6t0mOkQNi1tKkZ9FO-Irz37w");">🔺Обговорення дитини і її поведінки, особистих якостей, здібностей в присутності дитини в третій особі.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t1b/1/16/1f53a.png?_nc_eui2=AeHKx5jm1HvmYBlOKr5qLmUl27GD_OZekmNQcTbVl93SkXYMhDYthhdwWmwZ144Qu-_THjqA8fFmkyY2KGoYnW6t0mOkQNi1tKkZ9FO-Irz37w");">🔺Недотримання прав власності та особистого простору дитини. Так, навіть дворічної. Подарували іграшку - вона її, і тільки вона вирішує, що з нею робити (зрозуміло, що можна домовитися, але не особисто вирішувати що з нею робити). Не віддаємо речі та іграшки дитини без її дозволу (поки не бачить), не ділимося її солодощами з іншими дітьми.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t1b/1/16/1f53a.png?_nc_eui2=AeHKx5jm1HvmYBlOKr5qLmUl27GD_OZekmNQcTbVl93SkXYMhDYthhdwWmwZ144Qu-_THjqA8fFmkyY2KGoYnW6t0mOkQNi1tKkZ9FO-Irz37w");">🔺 Наполягання на необхідності бути хорошою дитиною - ділитися, віддавати своє, допомагати без бажання, вітатися, посміхатися, цілуватися і гратися, з ким дитина не готова ось це все. Навіть якщо це родичі або дуже важливі перехожі.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t1b/1/16/1f53a.png?_nc_eui2=AeHKx5jm1HvmYBlOKr5qLmUl27GD_OZekmNQcTbVl93SkXYMhDYthhdwWmwZ144Qu-_THjqA8fFmkyY2KGoYnW6t0mOkQNi1tKkZ9FO-Irz37w");">🔺Забороняти відчувати негативні емоції. Плакати можна, злитися можна, відчувати те, що дитина відчуває - можна. Навчити, що з цим робити - ось завдання батьків. Навчити дитину, а не заборонити.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t1b/1/16/1f53a.png?_nc_eui2=AeHKx5jm1HvmYBlOKr5qLmUl27GD_OZekmNQcTbVl93SkXYMhDYthhdwWmwZ144Qu-_THjqA8fFmkyY2KGoYnW6t0mOkQNi1tKkZ9FO-Irz37w");">🔺Перенесення відповідальності за чиєсь насильство над дитиною на саму дитину. Особливо, коли скарги про насильство надійшли від дитини. "Вихователька накричала на тебе? Напевно було за що. А ти що робив в цей час" НІХТО не може застосовувати насильство до дитини у відповідь на її поведінку і бути виправданий. Це помилка дорослого. Це ЙОГО агресія. І дитина не керує і не несе відповідальності за неї. Насильник - завжди насильник.

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t50/1/16/2757.png?_nc_eui2=AeHRN0XW7huA8mWHxGQg5Yy6x3LeVHfCIOJ75OvpFIQOaRyiAjOcxl7kvIG2Zzd8pUQ13upJN1WWB9AlzZFjngCn1Yjb5G_Rzf2WPa_4znFxaw");">❗️Це все зовсім не означає, що ми дозволяємо дитині все, що їй раптом спало на думку. Але ми проявляємо до цього повагу. Надаємо цьому значимість. І... Реагуємо з позиції - Ми з тобою на одній стороні. Кордон - не між нами. Кордон - це як можна чинити з людиною і як не можна. А все інше - це ситуації, в яких дитина формує свої способи поведінки і свої реакції. Зведення кордонів з позиції батьківського засудження, відчуження, ізоляції, люті чи потурання і недопущення природних проявів дитини - це побудова стіни між дитиною та її дорослим і порушення їх природної зв'язку. А побудова меж - воно про інше. Воно про те, щоб поважали твої кордони, щоб надавали значення тобі.

Текст: Анна Чирва, консультант з дитячого розвитку.
Джерело: Белый кролик
Фото: pinterest.com

 

Близько трьох тисяч піших паломників прибули цього року на урочистості до Всеукраїнського санктуарія Матері Божої Святого Скапулярія у Бердичеві. З Довбиша до Бердичева разом з парафіянами Санктуарію Матері Божої Фатімської мандрували скаути. Усіх прочан у бердичівському санктуарії вітали його настоятель отець Рафаїл Мишковський OCD і єпископ Віталій Кривицький, ординарій Київсько-Житомирської дієцезії.

Цього року у  перший день урочистостей до Бердичева прибули дванадцять паломницьких груп. Крім вірян з України, у них є паломники з багатьох країни Європи та світу. Найбільша група – близько 700 учасників – прийшла на чолі з єпископом Станіславом Широкорадюком: це Францисканське паломництво Шепетівка-Полонне. Дуже чисельними були також дві групи з Житомира, а також Подільське паломництво. Крім традиційних велосипедних паломництв з Харкова та Коростишева, вперше прибули до Бердичева, як велосипедне паломництво з Хмільника.

Урочисту Службу Божу на площі святого Йоана Павла ІІ очолив Голова Конференції Римсько-Католицьких єпископів в Україні, ординарій Одесько-Сімферопольської дієцезії Броніслав Бернацьки. Йому співслужили єпископ Віталій Кривицький, єпископ Леон Дубравський, єпископ Станіслав Широкорадюк, єпископ Радослав Змітрович та понад 100 священиків. Проповідь виголосив єпископ Віталій Кривицький.

Також взяли участь у літургії отець Кшиштоф Гурський  OCD, представник Краківської провінції Ордену Босих Кармелітів, а також босі кармеліти з Хорватії: провінціал Хорватської провінції отець Сречко Рімац OCD  та отець Златко Плетикосич OCD.  Також взяли участь у Службі Божої – Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Хорватія Аніца Джамич  та Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Іспанія Сильвія Хосефіна Кортес Мартін.

 

На завершення Служби Божої до паломників із подячним словом звернулися отець Рафаїл Мишковський OCD, єпископи Віталій Кривицький та Леон Дубравський. Після Меси паломники розійшлися на нічліг.

Цілу ніч під покровом Богородиці Бердичівської тривало чування в намірах сімей України. Літургію опівночі очолив єпископ  Віталій Скомаровський

Максим Железницький

 

Скаутські курені цілий рік готуються до літнього табору. Це вершина та водночас десерт у діяльності скаутських гуртків. Фініш у заврешенні скаутського року праці. Здача ступенів. Вступ у груток. Саутська Присяга. Визначення кращих гуртків за підсумком року та самого літнього таборування.

Нещодавно, 29 червня - 10 липня, відбувся літній табір скаутів в селі Крушельниця, Сколівського району. На ньому були присутні 28 скаутів зі Львова, Яворова та Довбиша(Житомирщина).Це таборування було подібне і до попередніх літніх скаутських таборів: хлопці приїжджають на 2 тижні до лісу, розбивають намети , змагаються у різних конкурсах та здобувають перемоги.

Але все ж була нотка незвичайності - це те, що разом з хлопцями , паралельно, в заповіднику "Сколівські Бескиди", таборували і дівчата-скаутки. Це був спільний табір хлопців і дівчат скаутів. Спільний, у плані того , що скаути і скаутки мали спільні ватри, літургії , відкриття та закриття табору. Відстань між таборами була солідна: тільки пішки потрібно було йти 15-20 хв.

Як було згадано вище табір тривав 12 днів. За цей час хлопці встигли позмагатися та показати свої вміння у таких номінаціях як: вечірня ватра, піонірка(в'язання споруд з дерева), кулінарія, чистота, дружність, спортивна олімпіада, креативність і інших. Всі змагалися з великим ентузіазмом та запалом, за що на закритті табору отримали переможні стрічки та призи, які пригодяться їм в подальших мандрах.

Також варто не оминути увагою похід хлопців на гору Парашка, що була поблизу місця таборування, бо це була надзвичайна пригода як для хлопців так і для провідників. Дорога до неї була не проста, та навіть дуже складна, але в кінцевому результаті важких зусиль скаути були нагороджені прекрасними краєвидами, бо потрапили саме на захід сонця. Багато фото , відео було там зроблено хлопцями.

Але цей похід на гору був не просто забаганкою - на вершині хлопці мали різного роду урочистості: присягу скаута склав скаут з гуртка "Сокіл" Андрій Костів, присягу вірності склав скаут з гуртка "Мустанг", а також мандрівничий галстук отримав отець Михайло, який разом з нами підіймався на Парашку. Хоч фото і відео з урочистостей не збереглось , бо посередині церемонії розрядився телефон, хлопці назавжди будуть пам'ятати цей момент свого життя.

Звісно, можна ще довго розповідати про цю цікаву двотижневу пригоду, але текст буде ну дуже довгий, тому краще самому взяти участь у ній.

Дякуємо комендантам таборів у хлопців Миколі Кунтому. У дівчат - Роксолані Грем. За жертвенність та ревність у приготуванні та проведенні та Любов до служіння скаутятам.

До нових зустрічей на таборах та в ефірі)))

Курені св. Йосафата Кунцевича та св. Хосе Санчеса дель Ріо

https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t7f/1/16/1f60a.png");">😊https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t7f/1/16/1f60a.png");">😊https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t7f/1/16/1f60a.png");">😊

Чуваймо!

Якщо ви безтямно кохаєте одне одного, але не готові до народження дітей, якщо стоїте перед вибором, то послухайте.

Серед мільярдів людей на землі ви знаходите людину, до якої серце сповнюється шалених почуттів. Бог дарує вам це взаємне почуття. І коли ви вирішуєте, ставлячи свої долоні на Біблію, бути разом до останнього подиху – пам’ятайте про плинність часу і про те, що Бог хоче вкласти до ваших рук щось особливе – місію бути сім’єю.

Бути взаємним подарунком, щоранку, дивлячись у вічі, сповнюватись натхненням і сенсом, пройти свій особливий шлях разом.

Кажуть, що треба бути молодим і не дуже розважливим, коли вирішуєш одружитись. Ніхто не говорить, що подружжя – це легко.

Але чи легко підійматись на вершини гір? Однак тих, хто прагне насолодитись відчуттям ейфорії, це аж ніяк не стримує, правда?

Подружжя – це потік клопотів, яких до того не було, це наче щодня здавати іспит без підготовки. І батьківство – один із найбільш грандіозних.

Так багато людей сьогодні відмовляються ставати батьками, вважаючи, що “ці малі істоти” обмежать їхню свободу і зруйнують нормальне життя, обирають бути вільними від дітей.

Та навряд чи вони усвідомлюють, від чого відмовляються.

Моїй крихточці 3 місяці і буду відверта – це обмеження моєї свободи, за яке б я віддала усе. Так, мені не вдається бути настільки мобільною у подорожах і контактах, але скільки любові і сенсу я бачу у своїх буднях.

Бути батьком і матір’ю – це найбільша пригода нашого життя. Коли бачиш вперше своє маля – це, мабуть, крутіше, ніж стрибнути з парашутом.

Коли вперше міняєш підгузки і переодягаєш крихту і її голос розноситься до кінця коридору, то розумієш, що всі іспити і захисти порівняно з цим – ніщо.

Бути вільним від дітей – це позбавити себе особливого завдання на цьому світі. Бо тут, як ніде, відчуваєш, як Бог творить разом з Тобою, як довіряє Тобі чиєсь життя, як дає зрозуміти, наскільки любить сам, нас, людей.

Не бійтесь ставати батьками, особливо, якщо зараз стоїте перед вибором – бережіть життя. Життя не буває випадковим. Ми приймаємо Нових Людей і невідомо, яким буде їх шлях, але саме вони змінюють наш шлях, приходять, щоби вчитись у нас і навчати водночас.

Насолоджуватись одне одним, даруючи життя – це найбільше диво, яке створив Бог. Не треба позбавляти себе чудес. Не варто боятись ставати батьками – недоспаних ночей і часу, який не належатиме вам. Лише діти навчають по-справжньому цінувати миті і насолоджуватись тут і зараз.

Не біймось довіряти Богові своє життя, коли Він вповні довіряє нам життя інших.

Автор: Тетяна Трачук

Коли людина слухає Бога, то впускає силу Творця у своє життя. На цьому наголосив Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав у неділю, 14 липня 2019 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії, яка відбулася в рамках цьогорічної Загальнонаціональної прощі до відпустового місця «Зарваниця».

У богослужінні взяли участь вірні з різних куточків України та з-за кордону. Прибули чисельні паломницькі групи з Італії, Франції, Данії, Чехії, Словаччини, Польщі, Росії та Казахстану, Східної України та Криму, близько 200 священників та представники влади. Значна частина вірних ішла до Зарваниці пішки. Традиційно у перший день прощі відбулася зустріч з молоддю і багатотисячний похід зі свічками від парафіяльної церкви до чудотворного місця.

«Сьогодні Євангеліє благовістує нам про присутнього між нами Ісуса Христа, нашого Спасителя і Цілителя», - зауважив Предстоятель і додав, що людина зараз неймовірно потребує Бога, бо важливо жити у цілісності та єдності із собою та Всевишнім.

Глава Церкви акцентував свою проповідь на епізоді зі Святого Писання про діалог Ісуса і римського сотника. Він звернувся до Ісуса по допомогу, але не для себе, а для свого стражденного слуги.

«Бог каже всім нам: мало слухати, потрібно слухатися. Треба почуте Слово перетворити на мірило й правило свого життя. Ба більше, варто підкорити свої життєві рішення і вчинки животворній силі так, як у війську солдат виконує накази свого воєначальника, а слуга - накази господаря», - вважає проповідник.

Віра приходить від слухання. Ми повинні поставити собі запитання: чи ми чуємо те, що слухаємо? І кого ми слухаємо? Адже сучасній людині дедалі важче зрозуміти, кого ж слухати в такому інтенсивному інформаційному вимірі.

«Сьогодні Христос нам промовляє: слухайте того, хто вас сотворив; хто є господарем вашого життя; хто приходить до вас, щоб відновити всі ваші сили. Він є джерелом вашого життя і відродження», - переконаний архиєрей.

За словами проповідника, прекрасним прикладом слухання і послуху є постать Діви Марії, яка є нашою учителькою віри. Варто зазначити, що духовний лідер греко-католиків подякував Богородиці за 30 років свободи Церкви і народу.

«Люди слухалися Бога, жили за своєю вірою навіть тоді, коли за це потрібно було терпіти. І диво сталося. Можливо, вони тоді не знали, як саме, але це сталося: ми отримали визволення, - промовив Глава УГКЦ. - Ті люди, які тепер хочуть відбудувати імперію зла (СРСР), і зараз не можуть цього нам забути. Ми дякуємо Богородиці та всім нашим вчителям християнської віри за те, що навчили нас слухати Бога і слухатися Його Заповідей, бо тоді чудо стає можливим».

Блаженніший Святослав говорив також і про дострокові парламентські вибори, які заплановані на 21 липня 2019 року, оскільки «це ще одна важлива битва за свободу України та її незалежність». «Готуючись до неї, звертайте увагу на те, кого ви слухаєте», - запросив Блаженніший Святослав.

«Лінія фронту боротьби між добром і злом пролягає не десь на Сході України, а через моє серце. Я повинен буду захистити ту свободу, яку 30 років тому через віру і як чудо для України дав нам Господь. Хтось захищає із зброєю в руках, а ми з вами - мусимо захистити, беручи участь у дострокових парламентських виборах. Слухайтеся голосу власного сумління, коли будете робити свій вибір», - наголосив Глава УГКЦ.

Наприкінці Богослужіння Блаженніший Святослав та архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василь Семенюк подякували всім за присутність на цій визначній події у Зарваниці.

 

"Жінок, задоволених своїми чоловіками, в світі не так вже й багато. Так само як і чоловіків, задоволених дружинами своїми, теж не так вже й багато. Але це не тому, що дружини і чоловіки огидні, а тому що люди в більшості своїй невдячні, заздрісні і мрійливі. Плюс зухвалі, роздратовані, вимогливі з приводу і без приводу, і їм вічно чогось не вистачає. Вони не вміють зрозуміти, що моя чаша, моя міра, мій хрест, моє життя, моє місце під сонцем, визначені мені з точковою вірністю, як ключ у замку. Здається, що ось у тієї красивіший чоловік, у тієї багатший, у тих машина краще, а у цих квартира краще, а ті, здається, що живуть душа в душу, а ми ось собачимся з ранку до вечора. Це все залежить від людини, і насправді, чоловіки такі, якими їх роблять дружини. І дружини, до речі, такі, якими їх роблять чоловіки.

Немає щастя людині, у якої серце грішне. Шлях до щастя-це шлях терплячої праці і подяки. Тому повірте, що той чоловік, який здається вам огидним, насправді може бути вашим скарбом, просто ви в бінокль не з тієї сторони дивитеся. Ви знаєте, в біноклі є збільшувальні стекла і зменшувальні, і ось можна дивитися на чоловіка в зменшувальні скла і бачити його маленьким. Ви переверніть бінокль, гляньте на нього зі збільшенням, може бути, розглянете щось дуже важливе і хороше. Тому що заміж-то виходили по любові: зітхання на лавці, гуляння при місяці, квіти, захоплення і радісно билось сердечко. Куди потім все попропадало? Горде, зле, заздрісне серце не може бути щасливим.Ні з ким".

Ось і пройшов скаутський літній табір. У вправності та вміннях змагалися та дарували час один одному гуртки: Львова, Яворова, Довбиша
Дякую всім хто був присутній! Цей літній табір мені запам*ятається на все життя: перший алярм, неймовірний кулінарний конкурс на якому всі гуртки дуже старалися, ви молодці! Спортивна олімпіада та велика гра🙂
Вітаю моїх скауток Уляну та Христину із здачою третього ступеня та скаутською присягою, ви в мене найкращі😘
Спільні ватри з хлопцями та ці сценки. Тепер ви готові до всіх погодніх умов і знаєте що не потрібно сидіти в наметі коли мокро😉
дякую за цю пригоду! ваші приколи я ніколи не забуду =) Дякуємо курінним - Наталії Кушик та Світлані Синельниковій, Наталії Васьків.
Курінна - Роксолана Грем

Не хочу писати багато тексту, але скажу тільки таке: неймовірне місце, нереально чудові і добрі люди, бомбезна атмосфера.
Чи варто йти стільки в спеку?
Так!!! Кожен рік з наступного в наступний)))

Гурт «Слава Ісусу Христу» веде запальний вечір українських вечорниць на Францисканській Зустрічі Молоді.

Сьогодні у Більшівцях на зустрічі молоді відбувалося стільки всього, що й встигати за всім важко!  Боже, дякуємо за день! Маріє, Ти чудова!

па ще: МАРІЄ, ЦАРИЦЕ МИРУ, МОЛИСЬ ЗА НАС!
Введення в храм Копії Образу Матері Божої Більшівцівської

Пройдеш 100-150 км пішки за кілька днів, а потім всі ці емоції збираються в одному моменті - коли входиш до місця призначення, стаєш на коліна перед Ісусом у храмі, іконою Богородиці, кажеш, з якими намірами йшлов, за кого молився, про що хочеш попросити ... Дуже гарний момент.
Ще роздивляєшся, як підготовлений храм, вітаєшся із друзями, знайомими, які теж ішли у паломництві до того самого місця, але з іншою групою...

До зустрічі в наступному році! Дякуємо скаутам Червонограду - Андрію Магері та Богдану Лобасу! Вже зараз запрошуємо всі осередки на наступний рік!)))

 

Чи знаєте ви про страхи, переживання та болісні рани своїх коханих? Чи знають вони про ваш гіркий досвід? Якщо так, то як ви послуговуєтесь цими знаннями?

Усі ми хочемо, щоб нас любили та розуміли ті труднощі, які нам довелось досвідчити в минулому. Як вони впливають на нас сьогодні. Більш глибокі та щирі стосунки утворюються тоді, коли ви максимально відверті одне з одним, знаєте як підтримати та полегшити біль і переживання.

Щоб досягти такого рівня взаємин, вам потрібно навчитися створювати комфорт у стосунках та ставитися з розумінням до болів коханих. Або ж вам доведеться навчитися сприймати дії подругів, які намагаються покращити ваші стосунки. Це постійний взаємозв'язок від дружини до чоловіка і, навпаки. Адже комфорт у стосунках залежить від обох подругів.

Мілан Єркович виявив чотири кроки кола комфорту, які допоможуть вирватися з руйнівного циклу, який ви і ваш чоловік повторюєте знову і знову, коли виникає конфлікт або проблема.

Чому комфорт в стосунках настільки вжливий?

Безпечний шлюб розпочинається з фізичної безпеки чоловіка та дружини, але не має цим обмежуватись. Для того, щоб перейти на наступний рівень стосунків у подружжі, важлива й емоційна безпека подругів.

Венді Кітліц ідентифікує безпечний шлюб як відзначений відкритістю та щирістю союз. Подруги не повинні боятись, що їхнє минуле  може нашкодити чи зруйнувати стосунки. "Безпека приводить до відкритості, а відкритість приводить до близькості. Саме того, що більшість шукає та потребує у шлюбі. Люди не будуть відкритими, якщо не відчуватимуть себе в безпеці".

Найчастіше хтось один або обоє подругів намагаються уникати емоційної близькості. Але чому так відбувається?

Пані Кітліц каже, що ця нерішучість переважно викликана страхом. "Якщо ви можете визначити, чого боїтеся, тоді ви можете визначити, чи має цей страх підставу або коріння в попередньому життєвому досвіді. Якщо ваші почуття були проігноровані, принижені або висміяні,  в минулому, саме тому ви й боїтесь ділитись ними зараз".

Перехід від точки страху до емоційної безпеки і вразливості не відбувається швидко та легко. Мілан Єркович нагадує: "Ви можете працювати над вашими стосунками зараз або платити за недбалість пізніше". Оскільки з часом емоції загострюються і зрозуміти одне одного стає щоразу важче.

Рекомендуємо вам ознайомитись із чотирма кроками кола комфорту та налагодити взаємини у подружжі.

Крок 1: Усвідомлення

Передовсім вам потрібно переосмислити весь попередній досвід. Виявити події, ситуації, які викликають у вас повторне переживання психологічної травми, та емоції, які ви в цей час відчуваєте.

Для того, щоб дізнатись як пережитий в дитинстві досвід впливає на ваше ставлення до подруга, рекомендуємо ознайомитись з книгою «Як дитинство впливає на ваш шлюб». На цьому етапі розпочніть самостійно аналізувати минулий досвід. Окрім цього, попросіть батьків, друзів, братів та сестер поділитись спогадами про ваше дитинство. Ідеально було б дізнатись також й про минуле чоловіка чи дружини.

Майже кожна людинарано чи пізно визнає, що бувають випадки, коли впоратись з емоціями надзвичайно складно. Але Єрковичі нагадують, що "Господь створив нас такими. Щоб ми відчували різні емоції, а не позбавлялися від них". Нам потрібно навчитися чітко визначати, що ми відчуваємо в тому чи іншому випадку. Складіть список душевних слів або слів, які характеризують почуття. Це допоможе визначити ваше ставлення до подій та пережитих ситуацій.

Приміром, замість того, щоб сказати: «Я божеволію», ви могли б сказати: «Я відчуваю невдоволення / роздратування / лють".

Для практики маркуванняемоцій оберіть легку тему, яка не стосується вашого подружжя.Приміром, ви можете говорити про фільми, музику,подорожі, хобі. Потім виберіть зі списку слова, які якнайкраще ілюструють ставлення до  певного фільму , мандрівки в гори чи пригоди за кордоном.

Крок 2: Залучення

Впродовж цього етапу хтось із подругів вирішує розпочати розмову про комфортне середовище в сім’ї.  Він вже виявив певні спостереження і хоче поділитись ними із вами.

Це може відбутись як реакція на певну одиничну ситуацію в сім’ї чи, навпаки, типовий випадок для вашого шлюбу.Намагайтеся бути уважними до вчасності такої розмови. Найкраще, бесідувати на такі теми, коли ви обоє вільні, нікуди не поспішаєте. Окрім того, важливо бути спокійними, в доброму настрої. Можна навіть наперед запланувати час.

Деякі подруги намагаються самостійно впоратись із болісними переживаннями. Вони не хочуть ділитись неприємними спогадами із чоловіком чи дружиною. Тому можуть приховувати такі історії від вас. Та Єрковичі нагадують, що «по-справжньому прив'язана та щира в стосунках людина дозволить болісним відчуттям вийти назовні.

Вона поділиться ними, а не ізолює від них свого подруга. Це допоможе краще зрозуміти одне одного, частково звільнить від болісного тягаря та дозволить впевненіше рухатись вперед». Зрештою, «негативні або болісні почуття не зменшуються, коли ми тримаємо їх у темних куточках нашої душі».

Ще однією важливою частиною цього етапу є ділення таємницями. "Секрет можна виявити двома способами",- наголошують Єрковичі. Піймати на гарячому або ж зізнатися. Другий спосіб допоможе налагодити довіру в стосунках, перший, -  зруйнує її".

Крок 3: Дослідження

На цьому етапі один з подружжя ділиться, а інший активно слухає та задає запитання для роз'яснення. Пара повинна визначити, хто є слухачем і хто є спікером для цієї конкретної розмови з цього питання.

В основному розмову веде спікер. Але це не означає, весь негатив потрібно виливати на подруга. Ретельно добирайте слова, старайтесь бути поміркованими та добрими в своїх висловлюваннях. Часто говоріть «я»,  щоб зорієнтуватись на власних відчуттях та емоціях, а не звинувачувати подруга.

Завдання слухача полягає в тому, щоб швидко чути, повільно говорити і сповільнити. За словами Мілана Єрковича, роль слухача зводиться до того, щоб "спробувати зрозуміти розум, серце і емоції вашого подруга, а не виправляти, вирішувати проблему або якимось чином  реагувати".

Зараз, замість того, щоб думати про вирішення проблеми, витрачайте свою енергію на запитанняпро свого подруга, його досвід та почуття. Це допоможе краще зрозуміти та по-новому переосмислити переживання коханих. Те, наскільки добре ви їх зрозумієте на цьому етапі, допоможе досягти крищих результатів на наступному.

Ось кілька запитань, які допоможуть поглибити розмову: 

  • Як переважно ти висловлюєш емоції, про які щойно згадував?
  • Чи відчувала ти це раніше, можливо, у дитинстві? За яких умов?
  • Чи можеш навести приклад того, що ти конкретно маєш на увазі?

Слухач повинен просто сприймати розповідь про переживання подруга. Єрковичі нагадують: "Потрібно говорити, що ми розуміємо почуття коханих. Тим не менше, ви не обов'язково маєте погоджуватись з всіма їхніми думками".

Оскільки пара готова довести цей крок до кінця, слухач повинен усвідомити, чи він, насправді, зрозумів, які переживання турбують подруга. А не сприйняв розповідь дружини чи чоловіка як лише набір фактів з дитинства.   

Зрештою, слухач  повинен запитати запитав: «Чого найдужче ти зараз потребуєш?»

Крок 4: Вирішення

Останній крок звільняє подружжя від первісної напруженості в стосунках. У цей час спікер пропонує вирішення проблеми, відповідаючи на запитання: "Що мені зараз потрібно?"

Ось кілька варіантів:

  • Володіння ситуацією: "Мені потрібно, щоб ти визнала/в, що образила/в мене ".
  • Вибачення: "Мені потрібно, щоб ти сказала/в, що дізналась/вся про мої почуття та переживання, і попросила/в вибачення".
  • Переговори:"Ми повинні спробувати дійти згоди з цього приводу".
  • Вирішення проблеми: "Будь ласка, допоможи мені проаналізувати проблему та прийняти рішення".
  • Комфорт і виховання: "Просто побудь зі мною зараз, тримаючи за руку і втішаючи, коли я засмучена/ий".
  • Погодьтеся не погодитися: "Я розумію, що ми досі не погоджуємося з цим, але принаймні ми розуміємо один одного і наші відмінності".
  • Запевнення: "Скажи, будь ласка, що все буде добре і що ти мене любиш".
  • Мало або зовсім нічого: "Я відчуваю полегшення від того, що поділилась/вся своїми переживаннями та ти нарешті мене зрозуміла/в".

Далі Єрковічі пропонують слухачеві підсумувати зібрану інформацію та подати її ось так:  "Я розумію, як  ти почуваєшся.... що відчуваєш... та потребуєш.... Ось, що я можу зробити... "

 

Уляна Іванишин 

Four steps to giving and receiving comfort in marriage by Cara Plett

Дякую батькам, за підтримку і кінцевий результат 
Від вас залежало дуже багато, і всі активно сприяли та допомогли

До нас сьогодні завітали представники "Скаутство Європи в Україні".
Серед них, і президент цього Всеукраїнського Об'єднання- Юрій Зошій
Вони ознайомили наш табір із своєю специфікою роботи, розказали та представили ролики про їх життя та роль у соціумі.
Також, була маса цікавих конкурсів та бансів
На зустрічі також був присутнім директор БФ КАРІТАС РАДЕХІВ о. Володимир Царик.

Пишаємось, що президент Скаутського руху запропонував нам свою співпрацю і надалі 

Хлопці й дівчата у #ГШЛ вже готуються до презентування своїх креативних проектівhttps://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t83/1/16/1f60e.png");">😎
А тим часом у них і кіно просто неба, і зустрічі та робота на студії звукозапису для учасників, і смачні перекуси та лекціїhttps://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t51/1/16/2714.png");">✔️
Уявіть собі, що Ваша дитина на літніх канікулах здобуває навики пошуку, вирішення та креативного оформлення для проблем міста й власного маленького проекту https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t33/1/16/2705.png");">✅
І все це у товаристві інших мотивованих хлопців та дівчат й під керівництвом ініціативних координаторівhttps://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t77/1/16/203c.png");">‼️

#ГШЛ - це не про дорослих, це не про те, що може певне село чи районhttps://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/tdd/1/16/274c.png");">❌ 
Це про дітей, про маленькі проекти і великі досягнення, про мотивацію і віру у себе, про свій особистий брендhttps://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/tf1/1/16/1f4af.png");">💯

Цікаво, що побачимо по-закінченнюhttps://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t93/1/16/1f506.png");">🔆
А в нас ще кілька таборів на горизонтіhttps://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/t7f/1/16/1f60a.png");">😊

://.xxfbcdn.net/images/emoji.php/v9/tfb/1/16/263a.png?_nc_eui2=AeEWRBP6St5XnqOX2wCcU3cLAdQzOV5jG03cPnq-m1k6_oY-cSNhkxMcITLyYNf7nmrEO760x89vDWimZSi1dRWmJ7JaXGu9M_jGPTpKi2KNVA");">☺️https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/tfb/1/16/263a.png?_nc_eui2=AeEWRBP6St5XnqOX2wCcU3cLAdQzOV5jG03cPnq-m1k6_oY-cSNhkxMcITLyYNf7nmrEO760x89vDWimZSi1dRWmJ7JaXGu9M_jGPTpKi2KNVA");">☺️https://static.xx.fbcdn.net/images/emoji.php/v9/tfb/1/16/263a.png?_nc_eui2=AeEWRBP6St5XnqOX2wCcU3cLAdQzOV5jG03cPnq-m1k6_oY-cSNhkxMcITLyYNf7nmrEO760x89vDWimZSi1dRWmJ7JaXGu9M_jGPTpKi2KNVA");">☺️

Доктор Ніколас Кардарас – виконавчий директор The Dunes East Hampton, одного з найбільших центрів реабілітації США і колишній клінічний професор Stony Brook Medicine, написав книгу «Сяючі діти: як залежність від екранів викрадає наших дітей – і як подолати транс».

Це «цифровий героїн»: як екрани перетворюють дітей у психопатів-наркоманів

Сьюзен купила своєму 6-річному сину Джону IPad коли він пішов у перший клас.

«Я подумала: чому б йому не почати освоювати подібні речі?», – розповідала вона мені в ході сеансу терапії. У школі Джона починають використовувати різні девайси з усе більш молодших класів – і їх вчитель технології великий шанувальник тієї користі, яку вони дають освітою – так що Сьюзен хотіла найкращого для свого хлопчика з волоссям пісочного кольору, який любив читання і гру в бейсбол.

Вона почала дозволяти Джону грати в різні навчальні ігри на його планшеті. Врешті-решт він відкрив для себе Minecraft, який його вчитель технології відрекомендував як «щось на кшталт електронного Lego». Згадуючи, як багато веселощів у неї було під час гри з цими пластиковими блоками, Сьюзен дозволила синові проводити за Minecraft вільний час.

Спочатку жінка в цілому була задоволена. Джон, здавалося, був занурений в креативну гру в той час як він досліджував кубічний світ Minecraft. Вона зауважила, що програма не надто схожа на Lego, яке вона пам’ятала – в кінці кінців, в її улюбленій грі не доводилося вбивати тварин і шукати рідкісні мінерали для того щоб вижити і досягти нового рівня. Але Джону реально подобалося грати і в школі навіть був клуб Minecraft, тому що в ньому може бути поганого?

Сьюзен не заперечує, що бачила зміни в Джоні. Він став все більше і більше фокусуватися на цій грі, втратив інтерес до бейсболу і читання, а також відмовлявся виконувати свої домашні обов’язки. Іноді вранці він міг встати і розповісти їй, що бачив кубічні форми в своїх снах.

Незважаючи на те, що це насторожило її, вона думала, що її син просто має багату уяву. Коли його поведінка почала погіршуватися, вона намагалася забрати у нього гру, але Джон у відповідь закочував істерики. Вони були настільки серйозні, що вона здавалася, знову і знову пояснюючи собі, що це «навчальна гра». 

А потім, однієї ночі, вона виявила, що дещо всерйоз йде не так.

«Я прийшла в його кімнату щоб перевірити як він там. Він повинен був вже спати – і я по-справжньому злякалася … »

Вона виявила його в ліжку з відкритими і налитими кров’ю очима, якими він дивився на яскравий екран IPad, який перебував поруч з ним. Він виглядав так, як ніби-то був у трансі.

Впавши в паніку, Сьюзен стала трясти його, намагаючись вивести з цього стану. Збожеволівши, вона не могла зрозуміти як її колись здоровий і щасливий маленький син став настільки залежний від гри, від якої впав в кататонічний ступор.

Сьогодні ми знаємо, що планшети, смартфони і приставки – форма цифрового наркотика.

Подібні випадки – причина занепокоєння для батьків, що цікавляться технікою, технічних дизайнерів та інженерів.

Загальновідомо, що Стів Джобс не дозволяв своїм дітям користуватися подібною технікою. Керівники компаній і інженери Силіконової Долини відправляють своїх дітей вчитися в школи Уолдорф, де немає техніки. Засновники Google Сергій Брін і Ларрі Пейдж обрали школи без техніки Монтессорі, так само як творець Amazon Джефф Безос і засновник Вікіпедії Джиммі Уеллс.

Багато батьків інтуїтивно розуміють, що ці всюдисущі мерехтливі екрани погано впливають на дітей. Ми можемо спостерігати агресивні істерики в ті моменти коли девайси вилучаються, блукаючу увагу, коли діти не відчувають стимуляції від їх гіперзбуджуючих  девайсів.

Що ще гірше, ми бачимо дітей, які нудьгують, апатичні і нічим не цікавляться коли вони «не підключені».

Але справи ще гірше, ніж ми думаємо.

Сьогодні ми знаємо, що планшети, смартфони і приставки – форма цифрового наркотика. Недавнє дослідження виявило, що вони також впливають на кору головного мозку, що відповідає за виконавче функціонування, в тому числі і за імпульсний контроль – так само, як і кокаїн.

Технології надають настільки збудливу дію, що підвищують рівень дофаміну – нейромедіатора, який забезпечує відчуття задоволення і найбільш залучений в динаміку аддиктивності – також як і секс.

Це адиктивний ефект – причина, по якій доктор Пітер Уайброу, директор факультету нейробіології Каліфорнійського університету, назвав екрани «електронним кокаїном», а китайські дослідники – «цифровим героїном».

Фактично, Доктор Ендрю Доан, керівник відділу досліджень залежностей Пентагону і ВМС США, який досліджує залежність від відеоігор, назвав гри і екранні технології «цифрового фармацефтикою» (грецька назва наркотиків – прим. Автора).

Це так – мозок вашої дитини, що грає в Minecraft виглядає таким чином, ніби знаходиться під дією наркотиків.

Не дивно, що нам так складно відірвати дітей від екранів і пояснити їм, що час користування гаджетами закінчився. На додаток до цього, сотні клінічних досліджень демонструють, що екрани збільшують депресію, неспокій і агресію і навіть можуть призвести до психотичних наслідків, при яких відеогеймер втрачає зв’язок з реальністю.

В ході моєї клінічної роботи з більш ніж 1000 підлітків за останні 15 років, я виявив, що стара аксіома «крапля профілактики варта фунта ліків», особливо вірна, коли мова йде про техноаддикціі.

Коли дитина перетинає межу справжньої залежності, лікування може бути дуже складним. Справді, я виявив, що легше лікувати героїнових і метамфетамінових наркоманів, ніж втрачених в матриці відеогеймерів або залежних від Фейсбуку та інших соціальних медіа.

Згідно з даними 2013 Американської Академії Педіатрії, діти 8-10 років витрачають 8 годин на день на взаємодію з різними цифровими медіа, в той час як тінейджери проводять 11 годин до екранами.

Один з трьох дітей починає використовувати планшети або смартфони до того, як починає говорити. Тим часом, довідник «Інтернет-залежність» доктора Кімберлі Янг стверджує, що 18% інтернет-користувачів віку коледжу в США страждають від технозалежності.

Коли людина перетинає межу повної залежності – від наркотиків, техніки або чогось іншого – її необхідно очистити, щоб будь-який інший вид терапії міг бути ефективний.

У разі техніки це означає повне цифрове очищення – немає комп’ютерів, смартфонів, планшетів.

Екстремальне цифрове очищення навіть виключає можливості користування телевізором. Необхідний час – від 4 до 6 тижнів, саме стільки зазвичай потрібно, щоб перезбуджена нервова система перезапустила себе.

Але це непросте завдання в нашому поточному технологічному суспільстві, в якому екрани зустрічаються всюди. Персона може жити без наркотиків або алкоголю, проте в разі технозалежності цифрові спокуси знаходяться всюди навколо нас.

Так як же нам уберегти дітей від перетину цієї межі? Це не просто.

Ключ у тому, щоб не допустити божевілля ваших 4-, 5- або 8-річних дітей на екранах.

Це означає Lego замість Minecraft, книги замість IPad, природа і спорт замість ТВ. Якщо потрібно, то вимагайте, щоб у школі вашій дитині не давали планшет або Chromebook до тих пір, поки він не досягне віку хоча б 10 років (інші рекомендують 12).

Чесно розмовляйте зі своєю дитиною про те чому ви обмежуєте їй доступ до екранів. Їжте зі своїми дітьми без всяких електронних пристроїв на столі – також, як Стів Джобс влаштовував вільні від техніки обіди зі своїми дітьми. Не ставайте жертвами «синдрому засмученого батька» – як ми знаємо з Теорії соціального навчання, «Мавпа бачить, мавпа робить».

Коли я розмовляв з моїми 9-річними синами-близнюками, я чесно пояснив їм, чому ми не дозволяємо їм мати планшети або грати у відеоігри. Я розповів, що деякі діти люблять грати зі своїми девайсами так сильно, що їм складно зупинитися або контролювати те як багато вони грають.

Я допоміг їм зрозуміти, що якщо вони потраплять в пастку екранів і Minecraft, як деякі їхні друзі, інші частини їхнього життя можуть постраждати: вони можуть не захотіти грати в бейсбол, читати книги, будуть менше цікавитися наукою і природними проектами, менше спілкуватися з друзями в реальному світі.

Дивно, однак, їх не довелося дуже багато переконувати, так як вони самі бачили ті зміни, які відбуваються з деякими з їх маленьких друзів через надмір часу, проведеного за екраном.

Психологи, що займаються розвитком, розуміють, що здоров’я дітей включає в себе соціальні зв’язки, творчі ігри, що розвивають уяву і взаємодію з реальним світом природи. На жаль, захоплюючий і збуджуючий уяву світ екранів розхолоджує і гальмує ці процеси розвитку.

Ми також знаємо, що діти більше схильні до адиктивного ескапізму, якщо відчувають себе самотніми, чужими, непотрібними і нудьгуючими. Таким чином, краще рішення цієї проблеми – допомога дітям в отриманні змістовного досвіду в реальному житті і живих відносин.

Дитина, захоплена креативними активностями і прив’язана до своєї сім’ї, має меншу ймовірність втекти в світ цифрових фантазій. Навіть якщо у неї найкраща і велелюбна підтримка, дитина може потрапити в “матрицю”, коли взаємодіє з гіпнотичними екранами і відчуває адиктивний ефект. Зрештою, приблизно один з 10 людей схильний до тієї чи іншої форми залежності. 

Зрештою, моя клієнт Сьюзен видалила з життя Джона планшет, але його відновлення було нелегкою боротьбою з великою кількістю невдач і складнощів на шляху.

Чотирма роками пізніше, за допомогою великої підтримки і відновлення, Джон відчуває себе сьогодні набагато краще. Він навчився використовувати настільний комп’ютер здоровим способом і повернув деяке почуття рівноваги в своє життя: він грає в бейсбольній команді та має кілька близьких друзів в середній школі.

Але його мати і досі пильна і залишається позитивною стримуючою силою щодо використання гаджетів, тому що, як і з будь-якою залежністю, рецидив може підкрастися в моменти слабкості. Переконаність у розвитку його здорових інтересів, відсутність комп’ютера в спальні і вечеря без техніки на столі – частина рішення.

Автор: Ніколас Кардарас 

 

Боже вічний і Царю всякого створіння, що сподобив мене до цього часу дожити, прости мені гріхи, які заподіяв я в цей день ділом, словом і думкою; і очисти, Господи, грішну мою душу від усякої скверни душевної і тілесної, і дай мені, Господи, в цю ніч спокійний сон, щоб, уставши з мого смиренного ложа, я догоджав Пресвятому імені Твоєму в усі дні життя мого і переміг всіх ворогів – і тілесних, і безтілесних, – що повстають на мене; і охорони мене, Господи, від пустих думок і недобрих бажань, що оскверняють мене. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Господи Вседержителю, Боже Небесних Сил і всього тілесного, що на небі живеш і нас, убогих, доглядаєш, серця і думки випробовуєш, і те, що є таємне в людині, добре бачиш, Безпочаткове і Вічне Світло, в якому нема ані тіні зміни або перетворення. Сам Безсмертний Царю, прийми молитви наші, які ми тепер грішними устами нашими творимо, на безмежність милості Твоєї надіючись, і прости нам гріхи наші, що заподіяли ми чи то ділом, чи то словом, чи то думкою, свідомо чи несвідомо. І очисти нас від усякої скверни, душевної і тілесної, і дай, щоб ми в бадьорості серця і тверезості розуму прожили всю ніч цього життя, сподіваючись світлого дня, що його обітував нам Єдинородний Син Твій, Господь Бог і Спаситель наш, Ісус Христос, коли Він, Суддя всіх, прийде зі славою відплатити кожному по його ділах. Нехай не в сні та лінощах, а в бадьорості та щирій праці ми з'явимось готовими і ввійдемо з Ним у Божественне Царство Його слави і радощів, туди, де вічне Світло і невимовна утіха всім, що бачать неосяжну красу Твого Лиця.

Бо Ти єси Істинний Світ, що освітлюєш і освячуєш усе, і Тебе славить всяке створіння на віки віків. Амінь.

Літній табір у Івано-Франківську - духовними стежками: вчимося та відпочиваємо!

Основна тема табору "Святий Дух та Його плоди". На протязі дня пізнали багато цікавих речей та навчилися нових велелих ігор-забав.

Другий день табору. Роздумували про дари Святого Духа: віра і лагідність. Цікавий і веселий день із морем позитиву та емоцій.

Третій день табору звикло розпочався з молитви. Тема дня: "Здержливість і милосердя. Прогулянка міста, похід в кіно.

Четвертий день табору. Тема дня: " Доброта і терпеливість". Завдання для ерудитів- складали кросворд. У такий жаркий день вирішили трішки освіжитися - водні естафети.

Останній день табору. Похід у Вовчинецькій гори. Пікнік. Дякую всім дітям з яким я весело провів час.

Пресвята Вседіво, Мати Христа Бога нашого, принеси нашу молитву Синові Твоєму і Богу нашому, щоб Він спас через Тебе душі наші. Благого Царя Благая Мати, Пречиста і Благословенна Богородице Маріє! Милість Сина Твого і Бога нашого вилий на мою грішну душу і Твоїми молитвами настав мене на діяння благі, щоб останок мого життя я прожив без гріха і через Тебе рай знайшов, Богородице Діво, єдина Чиста і Благословенна. Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво, молитов наших в час журби не відкинь, але з біди визволяй нас, Єдина Чиста і Благословенна.

Пресвята Богородице, спаси нас.

о. Назар Касій

Впродовж шести днів, з 11 по 16 червня 2019 року, діти та скаути з нашої парафії Зіслання Святого Духа, мали чудову нагоду не тільки весело провести час, але й ближче пізнати Бога. Протягом цих днів спілкувалися, краще пізнавали один одного, вчилися працювати в групі і прислуховуватися до думки іншої особи, веселилися, пізнавали нашу чудову Країну і духовно зростали.

Ці прекрасні «Канікули з Богом» ми провели в с. Язловець на Тернопільщині, де нас гостинно прийняли Сестри і мешканці. День розпочинався і завершувався молитвою, а товаришувало нам Боже Слово, яке щодня допомагало згуртувати дітей та налаштувати на щиру спільну працю, щоб виконати усі завдання, а їх було чимало. Групи: «Божі Виноградинки» та «Паломники Святого Духа» не боялися жодної праці, навіть коли мали завдання до вибору, то не задумуючись завжди виконували усі, жодного не пропускаючи, щоб прикрасити свою «Виноградну лозу».

Що за канікул без Служби Божої? Євхаристія – це можливість дуже близько і особисто зустрітися з Господом. Зазвичай дітям нудно, але не нашим дітлахам - вони з РАДІСТЮ, щодня приготовлялися до цієї важливої зустрічі. Ще раз хочу підкреслити з РАДІСТЮ і цю радість не можливо було не помітити. Готували Читання, Псалми, Молитву Вірних, підбирали пісні, якими хотіли прославляти Бога, переживали, щоб гарно прочитати, заспівати. А про зовнішній вигляд, то взагалі бракує слів… Милувалася ними, коли вибирали найкраще вбрання, дівчатка – сукні, спіднички, а хлопчаки – штани, хоча і було спекотно та робили гарні зачіски. Душа радіє, що вже з малечку розуміють з Ким зустрінуться на Євхаристії.

Звичайно крім молитви, ми мали веселі вечори, танці, забави, сценки та неперевершені подорожі до м. Тернопіль, в урочище Червоне – водоспади, Чортків, Білобожниця і Зарваниця.

Свою подяку керую до настоятеля, о. Миколи Леськів та до наших «Паломників Святого Духа» і «Божих Виноградинок», тішуся і дякую, що була разом з Вами!!! Ви неперевершені!!!

Богу подяка за веселі канікули!!!

С. М. Оксана Понідзельська

Спільна молитва з дитиною — це життєво необхідний елемент на шляху віри. Якщо ви (батьки чи хресні), готуючи ваших дітей до життя, навчите їх молитви, то дасте їм, безперечно, найбільший подарунок, позаяк навчите спілкуватися з Творцем. Це велика відповідальність — адже можна й позбавити їх бажання молитися назавжди! Ось кілька корисних порад, що допоможуть нам розпочати.
1. Запровадьте простий розпорядок дня і намагайтесь його дотримуватися.
Ми завжди намагатимемося пропустити те, що стає нудним, — молитву також. Це нормальне явище. Саме тому справді важливо впровадити час на молитву у звичайний план дня вашої дитини — зранку та перед сном, у той самий час, щодня. Порада: попросіть дитину висловити три речі — за щось подякувати, за щось перепросити, а також попросити благословення у Господа на якусь конкретну справу. Можна закінчити молитвою «Отче наш», «Радуйся, Маріє» і «Слава Отцю». Діти легко звикнуть до такого розкладу та, дорослішаючи, матимуть опору у боротьбі за віру.
2. Допоможіть дитині познайомитися з Біблією.
Візьміть кольорову, красиву Біблію для дітей, ілюстровану, та оберіть одну історію в день для спільного читання. Ставте дитині запитання щодо прочитаного відповідно до її віку. Запитайте, приміром, що могли відчували люди, про яких ідеться в оповіданні? Що це означає для нас сьогодні та як нам слід поводитися?
3. Пам’ятайте: йдеться про взаємини з Христом.
Безперечно, важливо для дітей розуміти, що є добре і що зле, та скартати їх, коли вони бувають нечемними. Однак пам’ятаймо: наша віра — це не перелік дозволених і заборонених учинків. Це відносини з Христом. Молячись разом із дітьми, ви допомагаєте їм заприятелювати з Ісусом. Справжня приязнь є життєдайною; це місце, де кожен може довіритися, відпочити, бути собою і бути щасливим. Варто допомогти дитині зрозуміти, ким є Ісус та як Він любить нас — попри все.
4. «Вбудуйте» молитву у власний день. Покажіть приклад!
План — це важливо; однак допоможіть дитині зрозуміти, що ми можемо молитися скрізь і будь-коли. Іншими словами, покажіть, що молитися — це цілком природно. Помоліться («своїми» словами) перед їдою, приміром. Дитина таким чином почне сприймати молитву як сімейну традицію. Заодно ми так покажемо, що споживання їжі — це щось більше, ніж заспокоєння голоду. Не бійтеся молитися при гостях, на пікніку чи в ресторані, наприклад. Вам може бути незручно, незвично та ніяково, але так ми показуємо, що віра не лише для нас — ми «віримо» не лише вдома чи у храмі. Немає нічого більш промовистого, аніж те, коли ваша дитина бачить, що ви молитеся — коли все добре та коли, здається, усе йде шкереберть. Наші вчинки навчають набагато краще, аніж наші слова. Ще одна проста порада: скажіть коротку молитву, якщо ваша дитина вдариться: «Ісусе, допоможи їй (йому) почуватися краще. Відправ своїх ангелів, щоби принесли нам мир». Це вчить дитину звертатися до Ісуса, коли їй боляче. До того ж — повірте — плач припиняється одразу!
5. Діти мають знати, що Боже Милосердя… солодке!
Якщо ваша дитина уже приступила до Першої Сповіді, нехай це не буде одноразовою подією. Створіть їй «умови» сповідатися щомісяця, та й самі не занедбуйте цього таїнства. Після сповіді підіть разом на морозиво чи тістечко, адже Боже Милосердя — солодке, і сповідь потрібно відсвяткувати!
6. Навчіть дітей молитися Розарій.
Розарій — найпростіша та найсильніша молитва, тому пречудово пасує дітям. Він познайомить їх із Марією та допоможе вивчити та пам’ятати таємниці життя Ісуса. Допоможіть дитині виготовити або придбати власну вервичку, подаруйте розарій на день народження або з нагоди Першого Св. Причастя.
7. Поважайте свою дитину і не вимагайте досконалості.
Це ваші діти, ви про них піклуєтеся; однак їхня душа — священне місце, що відрізнятиметься від вашої. Їхня молитва — це розмова лише між ними та Господом. Не треба намагатися силоміць входити до цієї святині. Дозвольте дитині наодинці з собою пережити ці важливі речі. Не впадайте у розпач, якщо ваша дитина не здається вам достатньо «святою». Будьте вразливими до емоцій дітей і не порівнюйтеся з якимось ідеалом спільної сімейної молитви. Згадайте молитву учнів у Гетсиманському саду: Ісус просив їх молитисяіз Ним, та вони усі поснули!
8. Навчіть дитину молитися за своїх ворогів.
Ми всі постійно цього вчимося. Отже, допоможіть своїй дитині молитися за ворогів або тих, хто її ображає. Моліться разом за дітей, що «тероризують» інших. Це також міцне свідчення того, що немає такої проблеми, якої б не вирішив Бог, особливо коли тебе переслідують. 9. Співайте!
Адже це приємно та просто. Співай зі своєю дитиною! Не переймайтеся, навіть якщо вважаєте, що не вмієте співати. Богові байдуже, що ви не потрапляєте в ноти! Діти обожнюють музику, це дає нам безліч можливостей: Ви могли би співати пісні подяки та поклоніння разом в авто; можна використовувати молитву як колискову. Пам’ятайте: традиційні пісні проголошують великі істини нашої віри, це прекрасний спосіб познайомити з ними вашу дитину. Спів допоможе швидше запам’ятати молитви. Це може стати, тим що вони пронесуть крізь усе своє життя як заспокоєння та згадку про Божу підтримку та силу.
10. Відзначайте свята та переживайте літургійний рік удома.
Святкуйте церковні свята, наскільки це можливо. Навіть якщо це буде лише незначний елемент — нехай вирізняється з‑поміж інших; таким чином допоможемо дитині втілювати віру в життя. До прикладу, можна виготовити адвентовий вінок і запланувати особливий час для молитви за вечірнім столом під час Адвенту; створити програму простих читань зі Святого Письма протягом Великого Посту, продовжувати святкувати всі сім тижнів Великоднього періоду, аж по П’ятдесятницю включно.

Коли я стала мамою, всі навколо роздавали мені мільйони порад про те, як я повинна любити своїх дітей. Але я ніколи їх не слухала, бо мало хто насправді знає, як виховати не тільки слухняних, але і успішних, щасливих дітей. Ваше завдання – не стільки вихована, скільки впевнена у собі  дитина, яка вміє жити.

Я закликаю вас взяти відповідальність у цьому питанні на себе. І не слухати нікого з тих, хто вважає, що знає, як правильно ростити дітей.

Вашим головним пріоритетом повинні стати щасливі, а не слухняні діти. Дослідження показують, що від того, чи щаслива була дитина в свої 10-15 років, залежить, чи буде вона щаслива в 25-, 30- і 40-річному віці.

У той же час соціологи зауважують, що у нас дуже швидко зростає кількість нещасних 20-річних молодих людей. Більшість з них зізнається, що в них було щасливе і безтурботне дитинство. Їх батьки – кращі друзі. Вони ніколи не переживали трагедію або щось подібне. І все ж вони нещасні.

Одна з причин такого невтішного стану справ – виховання. Справа в тому, що більшість батьків так сильно піклуються про своїх дітей, що в буквальному сенсі не дозволяють їм падати і набивати власні шишки.

Замість того, щоб дати своїм дітям можливість з дитинства приймати власні рішення і визнати власні помилки, батьки втручаються в їхнє життя, надмірно активно намагаються захистити їх від можливих неприємностей навколишнього світу.

Але негаразди – це невід’ємна частина життя. І буде набагато краще, якщо ваші діти будуть вчитися вирішувати свої проблеми самостійно вже в школі. Навички подолання труднощів дуже важливі. Тому ви не повинні обмежувати життєвий досвід дитини своїми заборонами і своєю надмірною опікою. Не сповільнюйте їх психологічне та емоційне зростання.

Чому я кажу вам про все це? Тому що я хочу, щоб ви не робили тих помилок, які допускають більшість інших людей.

Моє улюблене правило виховання говорить: “Підготуйте дитину до дороги, але не забирайте у неї можливість йти по ній самостійно”.

Ось 10 найбільш поширених помилок, які роблять майже всі сучасні молоді батьки.

Помилка №10: Ви поклоняєтеся своїм дітям

 

Більшість з нас намагається бути ідеальними батьками. Наші діти живуть у набагато кращих умовах, ніж жили в їхньому віці ми. Ми виконуємо всі забаганки своєї дитини: хоче нову іграшку – будь ласка!, чергову шоколадку – тримай!

 

Проблема, мабуть, у тому, що діти починають думати, ніби весь світ обертається навколо них. І коли наступного разу ваша дитина не отримає бажаного, то дуже засмутиться. Набагато сильніше, ніж сусідський хлопчисько, з яким так не “сюсюкаются”.

 

Ми не повинні поклонятися своїм дітьми. Ми повинні любити їх. Вони для нас – центр Всесвіту, але самі себе вони так сприймати не повинні . Інакше виростуть егоїстами, які забудуть про вас відразу після того, як поїдуть вчитися в інше місто.

 

Всім буде краще, якщо періодично ви не станете виконувати забаганки своєї дитини. Не отримати бажаного тут і зараз – це нормально.

Помилка №9: Ви вважаєте, що ваші діти прекрасні

Від фахівців, які працюють з дітьми, я дуже часто чую, що багато батьків сьогодні абсолютно не готові сприймати негативні відгуки щодо вчинків своїх нащадків. Як тільки хтось їх критикує, одразу ж наступає  на хвилю неприйняття або навіть агресію з боку батьків.

Але ми повинні навчитися сприймати критику з відкритим серцем. Заради дітей. Іноді нам потрібно втрутитися якомога швидше, щоб ситуація не вийшла з-під контролю. Якщо шкільні вчителі кажуть вам, що ваша дитина погано себе веде і ображає однокласників, висновки треба зробити щодо дитини, а не вчителів.

Один дитячий психолог з Алабами нещодавно говорив мені, що небажання батьків адекватно сприймати реальність – найпоширеніша причина підліткової депресії. Коли вона тільки починається, батьки можуть допомогти, але, як правило, не звертають уваги.

А вже коли діти стають дорослими, батьки починають їх пиляти: “Тобі вже 20 років, а ти не хочеш ні вчитися, ні працювати!”. Ваше втручання було б набагато  ефективнішим, якщо б ви зробили його до того, як лінь стане частиною ідентичності вашої дитини.

Помилка №8: Все ваше життя – це ваші діти.

Ми пишаємося нашими дітьми. Коли у них виходить щось важливе, ми щасливі сильніше, ніж якби це були наші власні успіхи.

Але в усьому має бути міра. У вас повинно бути своє власне життя і свої власні успіхи. Дітям потрібен правильний приклад для наслідування. Станьте ним!

А ще у вас повинні бути не тільки робота і сім’я. Дитина повинна знати: у дорослих – свої розваги і задоволення. І це треба враховувати! Якщо ви хочете, щоб ваша дитина прожила повноцінне життя, проживіть його самі!

Помилка №7: Ви приймаєте рішення за них самі

Один священик якось сказав мені, що найбільша проблема сучасних дітей – в тому, що їх батьки не дають їм можливості самостійно приймати рішення. Батьки вибирають за самих дітей, їх кар’єру, їх друзів, їх одяг і т. д.

Звичайно, ми всі хочемо, щоб наша дитина не потрапила у якусь погану історію. Звичайно, ми хочемо, щоб вона співала нам дифірамби і поважала нас за те, що ми хочемо забезпечити їй краще життя.

Проблема у тому, що така дитина не вміє мислити самостійно. І впадає в одну з двох крайнощів: або вона не здатна без вашої участі навіть на дріб’язкове рішення, або починає забувати про те, що вседозволеність – це ненормально.

Не вирішуйте за вашу дитину, ким вона повинна бути. Це не той вияв любові з вашого боку, що необхідний.

Помилка №6: Конкурсне виховання

 

Всі батьки хочуть, щоб їх дитина була кращою за інших. Краще вчилася, показувала кращі спортивні результати. Багато захоплюються цим так сильно, що їх дитя починає розглядати все життя, як одне нескінченне змагання. Результат – часті депресії і зломана психіка.

 

Найбільше на світі ми боїмося, що наші діти будуть відставати від тих, які оточують. Ми боїмося, якщо вони будуть не дуже добре вчитися, то залишаться в посередності, коли виростуть.

 

Але ваші діти повинні також розуміти, що життя – це не тільки піт і боротьба. Життя – це ще й радість від усвідомлення цієї миті.

 

Краще постарайтеся прищепити дитині думку, що “перемога за всяку ціну” – це не єдине, що має значення. Людину визначають не її перемоги, а її характер. І стійкість.

Помилка №5: Ви позбавляєте їх дитинства

Чим щасливіше буде дитинство вашої дитини, тим більш щасливою людиною вона виросте. Це імператив, доведений вченими.

Найвірніший спосіб позбавити дитя дитинства – завантажити його шкільними уроками, заняттями в музичній школі, вивченням іноземної, спортом і т. д. А ще ми хочемо, щоб наші діти допомагали нам виконувати роботу по дому. Але при цьому ви не повинні забувати, що у кожного має бути право на дитинство.

Ваша дитина не обов’язково повинна досягти тих успіхів, яких досягли Пікассо або Тейлор Свіфт. Вона повинна вирости сильною особистістю, здатною прожити щасливе життя. Ось це головне.

Помилка №4: Ви хочете мати “правильну”, а не “справжню” дитину

Ми починаємо будувати плани для своїх дітей вже тоді, коли вони ще в нашій утробі. Ми мріємо, що вони виростуть і досягнуть більшого, ніж ми.

Але іронія в тому, що ви не можете отримати ту ідеальну дитину, про яку мрієте. Ви отримаєте ту єдино можливу людину, яка могла народитися саме у вас. Не намагайтеся змінити в ній те, що вам не подобається. Не примушуйте її ставати тим, ким вона нібито повинна бути в ваших мріях. Нехай вона стане тим, ким сам захоче стати.

Помилка №3: Ви забуваєте про те, що вчинки важливіші слів

Ми всі хочемо здаватися своїм дітям ідеальними. Ми всі знаємо, що для того, щоб дитина виросла розумною і доброю, ми повинні показувати їй приклад. Але більшість з нас також забуває про те, що моральні настанови працюють тільки в одному єдиному випадку: якщо ви самі їх виконуємо.

Повірте, ваші діти завжди знають, що вони можуть собі дозволити, а що – ні. Вони спостерігають за вами уважніше, ніж ви самі за собою.

Тому наступного разу, коли будете сварити дитину за те, що вона нешанобливо ставиться до однолітків, запитайте себе: а може, вона побачила негативний приклад у вас? Чому вам можна обкладати матами тих, які оточують вас, а їй – ні?

Помилка №2: Ви судите про батьків за поведінкою їхніх дітей

Коли ви зустрічаєте, де б то не було невиховану дитину, то автоматично починаєте думати, ніби у неї погані батьки. Але це не завжди так. Не буває “ідеальних” дорослих і “пластилінових” дітей. В світі немає нічого ідеального” – так само як і нічого “безнадійного”.

Ми ніколи не знаємо, наскільки сильно інші батьки переживають за своїх дітей. Тому і не повинні судити про них.

Помилка №1: Недооцінка характеру

У кожної дитини є свій характер і свій внутрішній моральний компас. Ці речі означають набагато більше, ніж ваші спроби перетворити своє дитя – в “ідеальну” людину.

Не намагайтеся вчити її за написами в книгах, за шаблонами. Кожному потрібен свій підхід. А часто, ще важливіше свобода: якщо ви чекаєте від своєї дитини самостійності й усвідомленого підходу до життя, дайте їй можливість рости і розвиватися без надмірного втручання.

Головне, про що варто подбати, – це характер. Він повинен бути. Єдина можливість дати дитині його загартувати – дати їй більше свободи. Не замикайте дітей у своїх квартирах. Не радійте тому, що комп’ютер може замінити їй ігри у дворі. Не ховайте свою дитину від реального світу. Нехай ваша любов не стає для нього в’язницею!

 

 

 

 
Ось приходжу на кухню, а там діти поїли, тарілки не прибрали, посуд не помили і взагалі вся підлога в липкому чаї ... 
І у мене є варіанти рішень: розсердитися, образитися, прибрати самій, покликати і накричати і змусити прибрати, покликати і ласкаво попросити, догану всім зробити, сісти поплакати і т.п.
 
Їх нескінченно багато ... і вирішую Я ... 
Ось вирішую не кричати, не прибирати і взагалі піти дочитувати книгу, або вирішую скинути пар і кричу на кухні, мовляв які усі негідники і взагалі свині ... або настрій такий, що візьму і сама все приберу, не відчувши ні тіні роздратування ... а буває й розчулюся - еееее ... діііііти моїіііі ...