В Україні традиційними атрибутами Різдва є кутя, узвар і хліб на столі, Дідух - на покуті й колядники у хату.

Колядування - це урочисті обходи сусідів, родичів і приятелів із ритуальними пісенними величаннями і зиченнями гараздів усім членам родини. За виконання колядок годиться пригостити колядників й наділити їх подарунками.

В основі звичаю колядування лежить прадавня віра в силу побажання й магію словом творити те, що воно описує.

На думку дослідників, обряд колядування дійшов до нашого часу із язичницьких часів. У давнину був приурочений до дня зимового сонцевороту. Колядники - "рокові гості" - уособлювали душі померлих предків, які зʼявлялися у той чарівний час, коли межа між світом живих і мертвих зникала.

 

З прийняттям християнства старовинні обряди церква поступово поєднала із умовною датою народження Ісуса Христа. Тому в текстах багатьох українських колядок Ісус допомагає господарю виорати ниву, святі Петро й Павло поганяють йому волів, а Божа Мати носить на поле обід.

У ХVIII столітті почали виходити "Богогласники" - збірники християнських колядок на євангельські сюжети. Фольклоризувавшись, церковні твори ввійшли до народного колядкового репертуару українців. Такою є найпоширеніша колядка - "Нова радість стала, яка не бувала, над вертепом звізда ясна весь світ осіяла…".

Колядки виконують гурти хлопців й молодих чоловіків, які збираються у "дружини" під головуванням досвідченого ватага "берези". Розучують колядки "дружинники"-новачки протягом всього пилипівського посту.

Навіщо ми колядуємо

Репертуар вправних колядників нараховує до вісімдесяти текстів, оскільки в Україні побутує традиція виконувати колядки окремо для кожного члена сім'ї: господарю, господині, парубку, дівчині, малим дітям, діду й бабі.

Також є тексти колядок для священника, вчителя, пасічника, вдови. Якщо в сім'ї протягом року був небіжчик, у пам'ять про нього виконується спеціальна колядка померлому.

Гурт колядників складається із десяти-двадцяти учасників. У селі Криворівня Богородчансього району й Космач Верховинського району на Івано-Франківщині щороку збираються п'ять-шість а то й більше колядницьких дружин.

Тут до гурту колядників обов'язково входять музиканти з трембітою, скрипкою, бубном і дзвониками. Також є плясачі, що виконують ритуальні танці, "кінь" - міхоноша, що збирає почастунки, якими обдаровують колядників. Один із учасників, перебраний на "козу" розважає господарів жартами і витівками.

Колядники в руках тримають топірці, прикрашені різьбленням й обкуті бляхою. До топірців і до правої руки прив'язують дзвіночки. Обов'язковим вбрання колядників є вишита сорочка, баранкова чорна шапка, широкий шкіряний пояс, сардак або кожух, штани-гачі червоного або чорного сукна.

Навіщо ми колядуємо

З собою колядники носять "зірку". Роблять її із решета або луб'яного ободу, обтягнутого кольоровим папером, прикрашеного позлітками. З паперу також роблять до "зірки" вісім-дев'ять рогів. Колись всередину "зірки" ставили іконку або свічку, сьогодні підсвічують електронним ліхтариком.

З першого дня Різдва по всій Україні починається урочисте колядування. Гурти колядників заходять на подвір'я кожної хати, щоб величально-поздоровчими піснями прославити господарів, їхніх дітей, побажати всім щедрого врожаю, достатку, здоров'я й щастя.

Чи дома, дома, пан господар?

Ой радуйся земле, син Божий народився!

Ой знаємо ж ми, що він дома,

Ой сидить собі по конець стола.

Та ньому шуба люба,

На поясі калиточка повна злота,

На столі калачі з ярої пшениці…

Навіщо ми колядуємо

У колядках зображується щасливе й заможне життя всієї родини. Господиня ідеалізовано описується як вірна дружина, щаслива мати, вправна хазяйка:

По двору ходить, як сонце сходить,

А в хату ввійде - як зоря зійде,

А заговорить, як дзвін задзвонить,

Як засміється - сад-виноград вʼється…

Найкраще традиція колядування збереглася на Гуцульщині. Розпочинається тут обряд колядування біля церкви після Божої служби й благословення панотця. Як правило, співають церковних колядок про "Боже нарождення". Виконують також стародавній танець "плєс" навколо церкви, супроводжуваний бадьорою мелодією:

Але ми, браття, раз обернім си,

Церкві Христовій всі поклонім си,

Шапочки здоймім

Богу си клонім.

Навіщо ми колядуємо

Опісля гурти розходяться в різні боки, наперед визначивши кутки, де збираються колядувати. Трапляється, що гурт заходить на "чужу територію" і може виникнути конфлікт. Тому намагаються не перетинатися й не створювати один одному конкуренції.

Дорогою до обійстя господаря колядники голосно співають колядки з міфологічним сюжетом про створення світу, утворення землі з піску, який голуб дістає з дна моря, про суперечку сонця, місяця й дощу, хто з них є наймогутнішим і найважливішим. Урочистий похід супроводжується голосом трембіти, дзвониками й ритуальним танком.

Підійшовши до хати господаря, береза кланяється хазяйці й хазяїну, пританцьовує й співає "підстінну" колядку :

Ми до вас, до вас, до вашої хати,

Чи дозволити нам тут плєсати?

Навіщо ми колядуємо

Отримавши згоду господарів, "плєсаки" танцюючи заходять до хати під маршову мелодію у супроводі музикантів. Після приспівування щастя-долі кожному члену сімʼї, колядників запрошують за стіл. Закінчивши гостину, весь гурт виконує колядку "подяку столові" й віншівки - спеціальні пісні, присвячені величанню кожного, хто є в хаті. Так дівчині бажають:

Бувай здоровенька, Богу миленька,

Здорова рости, на весілля проси.

Якщо в господаря є бджоли, то на пасіці плєсаки виконують ритуальний танець навколо вуликів - "круглик". Склавши до середини кола шапки й наставивши туди топірці, вони приспівують, наслідуючи дзижчання бджіл: "Ми тут їли, ми тут пили, жеби бджоли вам роїли".

Навіщо ми колядуємо

На Рівненському Поліссі на запит колядників: "Кому співати?" - колись відповідали "Волам!" Тоді виконувалась спеціальна колядка, присвячена худобі: "Воли рогаті пішли ораті, свого хазяїна розвеселяті…"

На Подніпрянщині хлопчики-підлітки починають колядувати різдвяної ночі 6 січня на Святвечір під вікнами односельців. Їхні колядки мають гумористичний характер й складаються із коротеньких віршиків-побажань і проханок почастунків:

Колєд-колєдниця,

На покуті кутиця.

Прийшли колядники,

Зостали господаря

З челядкою коло стола.

Поздоровляєм до ста літ!

Дайте нам коляду,

Бо далі іду.

Дайте нам пироги,

Бо ми змерзли в ноги.

До хати їх, як правило, не запрошують, а обдаровують пирогами, печивом у вигляді коників, зірок, панянок, горішків. Сьогодні також дають гроші. Не обдарувати колядників вважається поганою прикметою, протягом року не щаститиме всьому сімейству. Скупих хазяїв нещадно висміють:

Як не дасте книш,

Впустимо в хату миш.

Як не дасте доходу,

Перевернем хату на воду.

На більшості території України колядування триває до Водохреща 19 січня. Проте на Київщині до середини минулого століття колядники ходили від хати до хати аж до свята Стрітення Господнього 15 лютого.

Попри всю обрядовість та звичаї. Памятаймо! Що в центрі уваги: завжди був і є і буде Ісус Христос. Наші живі відносини з ним. У молитві. В літургійному житті! Сповідь. Євхаристія. Також кожен звичай має свою історію походження. Не завжди вона була правильною. Часто вони є забобонними. Тому не біймося питатися своїх священників на парафії про це!

Гарної Коляди! Нехай в цей Різдвяний час нікому не буде сумно! Кожен відчуватиме себе потрібним! У житті! Не покинутим!

Христос Раждається!

Славімо Його!

Останні новини

Тебе зацікавило? Приєднуйся до нас! Приєднатись!

 

увійти | додати новину | контакти осередків