П’ята заповідь блаженств: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть». Роздумуємо про те, що обіцяє Господь за блаженство милостині.

Про милостиню у Святому Письмі

Ніщо так не умилостивлює Бога, як милостиня, як мило­сердя.

Піклуватися про бідних — є обов’язком вірних: «Не забу­вайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові» (Євр. 13, 16). «А хто має достаток на світі, й бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від ньо­го, то як Божа любов перебуває в такому?» (1 Ів. З, 17).

Подавайте бідним, не жалкуючи: «Конче дай йому, і не­хай не жаліє твоє серце, коли ти даватимеш йому, бо за ту річ поблагословить тебе Господь, Бог твій у кожнім чині тво­їм, і в усьому, до чого доторкнеться рука твоя» (5 М. 15, 10). «Нехай кожен дає, як серце йому велить, — не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!» (2 Кор. 9,7)

…з щедрістю: «Бо не переведеться убогий із землі твоєї, тому Я наказую тобі: “Щиро відкривай руку свою для брата свого, і вбогого свого, і для незаможного свого на землі тво­їй”» (5 М. 15, 11);

..з радістю: «Радість людині – то милість її» (Пр. 19, 22). «Хто милосердствує — то з радістю» (Рим. 12, 8);

…без гонору: «Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете наго­роди від Отця вашого, що на небі» (Мф. 6, 1).

Той, хто дає милостиню бідним, поважає Бога: «Хто тис­не нужденного, той ображає свого Творця, а хто милостивий до вбогого, той поважає Його» (Пр. 14, 31);

…позичає для Господа: «Хто милостивий до вбогого, той позичає для Господа, і Він відплатить йому за благодіяння його» (Пр. 19, 17);

…отримає нагороду і тут, на землі: «Блаженний, хто дбає про вбогих і бідних, у день скорботи спасає його Господь. Господь збереже його й охоронить життя його. Блаженним він буде на землі, і Ти, Господи, не віддаси його в руки во­рогів його. Господь допоможе йому в час хвороби його, усе ложе його Ти оздоровиш у болісті його» (Пс. 40, 1~4);

…на Страшному Суді він буде помилуваний: «Блаженні ми­лостиві, бо вони помилувані будуть» (Мф. 5, 7). «Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: “Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був — і ви нагодували Мене, прагнув — і ви на­поїли Мене, мандрівником Я був — і Мене прийняли ви. Був нагий — і Мене зодягли ви, слабував — і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був — і прийшли ви до Мене”» (Мф. 25, 34-36);

…буде багатим: «Дехто щедро дає, та ще додається йому, а дехто ховає надміру, та тільки бідніє. Душа, яка благослов­ляє, насичена буде, а хто поїть інших, — напоєний буде і він» (Пр. 11, 24-25);

…буде благословенний Богом: «Він щодня дає милостиню, позичає, і рід його в благословенні перебуває» (Пс. 36, 26). «…розділи з голодним хліб твій; бідного блукача в дім свій введи. А коли побачиш нагого, — щоб вкрити його, не хо­вайся від нього. Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходи­тиме перед тобою, і слава Господня буде супроводжувати тебе» (Іс. 58, 7-8);

…буде блаженним: «Хто зневажає ближнього свого, той грішить, а милосердний до вбогих — блаженний» (Пр. 14, 21).

Хто зневажає бідних, той не має віри: «Коли брат чи сес­тра будуть нагі й не будуть мати їжі на день, а хто-небудь з вас до них скаже: “Ідіть з миром, грійтесь та їжте”, та не дасть їм потрібного тілу, — що ж то поможе? Так само й ві­ра, коли діл немає, — мертва в собі!» (Як. 2, 15-17);

…той не поважає Бога: «Хто сміється з убогого, той обра­жає свого Творця, хто радіє з нещастя, — не буде такий без вини» (Пр. 17, 5);

…того Бог не почує: «Хто вухо своє затикає від зойку убогого, то й він буде кликати, та не отримає відповіді» (Пр. 21, 13);

…проти нього вознесеться плач бідних, який буде почутий: «Стережися, щоб не було… зле твоє око на убогого брата тво­го, і не даси ти йому, то він буде кликати на тебе до Госпо­да, і буде на тобі гріх» (5 М. 15, 9). «Щоб зойк бідолахи спровадити до Нього, бо Він чує благання пригнічених» (Иов. 34, 28).

«Милості хочу, а не жертви», — сказав Господь через про­рока (Ос. 6, 6). Те ж саме повторив Христос.

Зображуючи Свій останній Суд, Господь скаже до правед­них: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, унаслідуйте Царство, приготоване вам від початку світу. Я голодний був — ви нагодували Мене; хотів пити — ви напоїли Мене; роздягнений був — ви зодягнули Мене; подорожнім був — ви прийняли Мене; хворий був — ви відвідали Мене; у в’язни­ці був — ви прийшли до Мене» (Мф. 25, 34-36). «Милосердя перевищує суд» (Як. 2, 13).

Протягом усієї історії людства милостиня високо оціню­ється в очах Божих. Так Авраам, бувши милостивим, під виг­лядом подорожніх прийняв Бога у Святій Трійці.

Праведний Йов так каже до друзів: «Я спас страждальця, що плакав, і сироту безпорадного. Я був очима сліпому і но­гами кривому. Я був батьком для убогого» (Йов 29, 12, 15-16).

Особливою силою милостиню похваляє Христос: «Всяко­му, хто просив у тебе, дай, і від того, що хоче позичити в те­бе, не відвертайся» (Мф. 5, 42).

За милість до убогих одержите милість від Бога; за милість тимчасову — милість вічну, за милість малу — милість дуже велику, бо не тільки будеш помилуваний від вічного за гріхи присуду на Суді Божім, а й отримаєш вічне блаженство.

Милість до ближнього може творити кожен: тому, що ми­лість буває різна, як різні потреби людини — духовні й ті­лесні, як різне становище людей в суспільстві, їхній стан і звання. Отже, можна стверджувати, що милість буває тілес­на й духовна.

Види милості

Милість тілесна. Милостиню можна чинити на кожному місці, де ти повернешся: допоможи немічному й старому, по­можи підняти, уступи місце старшому, покажи дорогу тому, хто не знає куди йти, порадь людині у скрутному становищі, допоможи нещасному матеріально, скільки можеш.

Цих образів милування безліч, розглянемо найголовніші.

Діла милості для тіла людини:

1. Нагодуй голодного;

2. Напій спраглого;

3. Зодягни нагого або такого, що не має пристойного одягу;

4. Відвідай того, хто знаходиться у в’язниці;

5. Провідай хворого, розваж, порадь, допоможи одужати. Прохай за нього лікарів. А якщо має вмерти, то постарайся зменшити йому страждання їжею, ліками, розвагою;

6. Прийми подорожнього в хату, нагодуй і дай йому від­почити;

7. Поховай або допоможи поховати померлого достойно. Про всі ці діла, крім останнього, говорить Господь Ісус

Христос (Мф. 25, 31-36, згадуване вище). Із зазначеного ми бачимо, що для нас необхідне і дуже важливе християнське милосердя. Необхідне тому, що без милостині нам не світить уготоване Господом Царство Небесне. Діла милості для душі:

1. Уговори грішника й поверни його з погибельної доро­ги на добру;

2. Навчи віри та добра того, хто не знає;

3. Подай ближньому добру вчасну пораду під час його ускладнень або тоді, коли він не помічає небезпеки;

4. Молись за нього Богу, щоб допоміг йому;

5. Утіш і розваж засмученого;

6. Не відповідай злом тим, хто спричинив тобі прикрість;

7. Від серця прощай тим, хто тебе образив;

8. Допоможи й порадь хворому поговіти, щоб не вмер без причастя.

Повчальні приклади милосердя

1. Монах Мартирій, який любив убогих, направлявся в ін­ший монастир до свого духовного наставника. По дорозі до монастиря він побачив каліку, який лежав біля дороги. Тіло каліки було вкрите струпами. Він ішов до того ж монастиря, що й Мартирій, але через хворобу впав і не міг рухатись. Зворушений співчуттям до хворого, Мартирій, загорнувшії його в мантію, взяв на плечі й поніс. Коли він наближався до монастиря, то його духовний отець, маючи дар прозорли­вості, зібравши монахів, сказав: «Швидше відкривайте воро­та, бо брат Мартирій несе нам Бога». Коли Мартирій набли­зився до воріт, то хворий раптом піднявся з плеча і явився йому в образі Ісуса Христа, такого, яким часто його бачать зображеним на іконах. Вознісся на небо і сказав: «Ти не покинув Мене хворого і лежачого на землі, ти проявив до Мене милосердя і Я тебе навіки поблаженствую», — і став невидимим. «Де Той, Якого ти ніс?» — запитав Мартирія ду­ховний отець його, зустрівши у воротах. «Якби я знав, отче мій, Кого мені довелось нести, то б до самого серця пригор­нув би Його», — відповів Мартирій. «Чи важко тобі було нести Його?» — запитав знову старець. «Ні, отче, — відповів Мартирій, — тягар, який мені довелось нести не мав ніякої ваги, тому що я ніс того, Хто мене та весь світ носить і словом Своїм усе тримає».

2. Один багатий чоловік любив у своєму домі приймати прочан. Він і його сім’я зустрічали їх з любов’ю, услуговува­ли їм, годували, залишали на ніч як шанованих гостей. Од-. ного разу до нього зайшов незнайомий, який привів із собою багато прочан. Господар з любов’ю прийняв усіх і організу­вав спільну трапезу. У той час, коли господар пішов взяти посудину з водою, щоб помити всім ноги, прочанин, який всіх привів, раптом зник. Господар здивувався. Але вже наступної ночі Сам Ісус Христос, з’явившись йому вві сні, сказав: «Раніше, — сказав Він, – ти приймав менших Моїх братів, а вчора прийняв Мене Самого».

3. Святий Мартин ще зовсім молодіш і нехрещеним уже був милостивим до убогих. Він роздав їм усе своє майно і маєток, собі залишивши ножа й переміну одягу. Одного ра­зу взимку він вирушив у місто і біля воріт міста зустрів убо­гого, який просив милостині у людей, які проходили повз

нього. Ніхто йому нічого не давав. Побачивши це, святий Мартин не знав, чим убогому допомогти, бо і сам нічого не мав. Він взяв ножа і розрізав свій єдиний підрясник на дві частини. Однією частиною обгорнув убогого, а другою — се­бе. І так ліг спати. Уві сні з’явився йому Сам Ісус Хрнстос у тому одязі, який святий дав убогому, і сказав: «Мартине, ти ще до прийняття Мого хрещення обгорнув Мене своїм плащем; за це Я тебе обгорну великою всесвітньою славою, а потім дам тобі Царство Небесне» («Пролог»).

4. Святий Філарет походив із шляхетного й заможного сі­мейства. Батьки з ранніх літ виховували його в любові до Бога і він жив у добрі й щасті, що рідко випадають на долю людини. Але скоро він змінив свій образ життя. «Не для то­го Бог дав мені багатство, — говорив він, — щоб я користу­вався ним один, а для того, щоб ділився з бідними». І дій­сно, Філарет ділився останнім з бідними не лише коли був багатим, а й тоді, коли став бідним. Допомагаючи бідним, Філарет дійшов до такої бідності, що не мав змоги прогоду­вати себе й свою сім’ю. Іноді сусіди із співчуття до нього по­силали йому хліб, борошно, але й тут він розділяв з бідними все, що отримував. Богу було вгодно наділити Філарета ба­гатством. Його внучка стала дружиною самого царя. Філаре-ту був даний маєток. Але він і тоді продовжував ділитись із бідними, радіючи з того, що Бог допоміг йому в цьому.

Коли Філарет помер, то одному з його родичів уві сні було видіння раю, в якому Філарет сидів біля золотого престолу, а навколо було багато бідних і убогих. Так, Гос­подь уготував для Філарета небесний рай за його милостиві діла на землі.

5. Одного разу в Олександрії преподобний Серапіон зустрів убогого, який був нагий і трусився від холоду. Пре­подобний подумав: «Я віруючий чоловік, держу піст, одягну­тий, а цей бідолаха дрижить від холоду, то що я не поспів­чуваю йому?» Знявши з себе плащ, преподобний віддав йо­го бідоласі, а сам залишився нагим, тримаючи при собі свя­те Євангеліє, яке завжди носив.

Потім він зустрів чоловіка, якого вели до в’язниці за не-повернутий борг. Змилосердився над ним. Але так як він не мав, що йому дати, то продав Євангеліє і повернув борг за ув’язненого. Прийшовши до келії нагим, преподобний мусив відповідати учням на їхні здивовані запитання:

— Де риза нова?

— Я віддав її! – відповів Серапіон.

— А де ж Євангеліє?

— Я продав його, а гроші дав тому, кому вони були пот­рібні, — відповів знову.

6. «У в’язниці був — не прийшли до Мене» — ці слова глибоко проникли в душу святої Анастасії. Бадьора, світла, весела, рада, що дарує радість іншим, вона кожного дня об­ходила в’язниці, де її зустрічали, наче ангела Божого.

Але недовго була з нею та благодать утіхи; чоловік її, боячись, що вона роздасть усе багатство, закрив її вдома під замок і поставив варту. Вона доходила до відчаю і пи­сала своєму духовному наставникові: «Моли за мене Бога, за любов до Якого я тепер страждаю…» Старець їй відпо­відав на те: «Не забувай, що в кожному домі присутній Христос, Який сильний і може зупинити всяку бурю: “Він же встав, наказав бурі й хвилям, — і вони вщухнули, і ти­ша настала” (Лк. 8, 24). Ти тепер стоїш начебто серед хвиль морських, з терпінням чекай Христа — Він прийде до тебе… Світу завжди передує темрява; після смерті обі­цяне життя; земним скорботам настає кінець, як і земним радощам. Благословенний в Бога той, хто надіється на Нього».

З часом свята Анастасія стала вдовою і отримала волю віддати своє життя для служіння, яке так полюбила. Тепер вона не обмежувалась тільки в’язницями одного Риму, вона переходила від міста до міста, з країни в країну і постачала в’язням їжу, одяг, обмивала їхні рани, за великі гроші під­купляла тюремних лікарів, щоб вони звільнили в’язнів від залізних кайданів, які натирали їм рани. Багатьом її любов принесла втіху, дуже багатьом вона дала силу перетерпіти все до кінця.

Слугуючи день і ніч, вона навіть забувала, що її саму мо­жуть переслідувати: одного разу вона прийшла до в’язниці й не застала там в’язнів. їх уночі стратили, щоб звільнити міс­це для інших заарештованих християн. Вона голосно запла­кала і розпитувала всіх крізь сльози: «Де мої друзі-в’язні?» Охорона зробила з цього висновок, що вона християнка, віддала її під суд. Жінку засудили до страти: розіп’яли між чотирма стовпами, розклали вогнище, але перш ніж розгорі­лось полум’я, вона померла в муках.

7. У Кесарії жив один римський сотник на ймення Корнилій. Він хоч і був язичником, але в той же час був благо­честивим і милостивим. Одного разу йому явився ангел Бо­жий і сказав: «Корнилію! Молитви твої і милостині прийшлися до вподоби Господу. Тож посилай людей в Іоппію і приклич Симона, названого Петром, який живе в домі шкір­ника Симона, близько біля моря. Від нього почуєш слова, якими ти врятуєшся і врятуєш весь твій дім». Корнилій від­разу ж послав двох слуг і одного воїна, щоб запросили до нього апостола Петра. На їхнє запрошення апостол прибув у Кесарію і відвідав Корнилія. І сказав апостол, що єдине спасіння у вірі в Ісуса Христа. Корнилій прийняв до серця слова апостола, скоро охрестився сам і охрестив усю свою родину. Як бачите, навіть язичникові Бог відкрив двері царства Свого за його милосердя.

8. Іоанн Золотоуст говорив, що хто роздає багатство бідним, той споживає його на користь душі своєї.

Жила в Олександрії дівиця Мононія. Хоч вона й була мо­нахинею, але любила гроші, збирала золото та була вельми скупа. І хоча була багатою, ніколи нічого не давала ні бід­ним, ні вбогим, ні вдовам, ні монастирям. Пресвітер Макарій вирішив Мононію провчити. Одного разу він прийшов до неї і сказав: «Мені принесли два коштовні камені, щоб я їх купив. Назвали ціну невелику, а я знаю, що вони коштують набагато більше». Грошолюбива Мононія впала до ніг Макарія і стала просити, щоб він купив їй ці камені. І дала йому п’ятсот золотих.

Макарій ці гроші розподілив Між бідними. Через деякий час Мононія попросила Макарія, щоб він приніс їй покупку. Пресвітер запропонував їй, щоб вона сама прийшла і поди­вилась, перш ніж забрати камені. Вона з радістю йшла за старцем. Він привів її у притулок для бідних і запитав: «Який хочеш побачити камінь спочатку — перший чи другий?»

«Будь-який», — відповіла Мононія. Тоді Макарій завів її в приміщення, де жили криві, сліпі й розслаблені чоловіки. «Оце, – показавши на хворих, сказав Макарій, — перший ка­мінь». Потім відвів її у кімнату, де були жінки, і сказав: «А оце — другий камінь; і от що: якщо тобі не угодна моя справа, то забери від мене свої гроші назад». Сильно забо­ліло серце в грошолюбки, і хоч вона нічого не сказала старцеві, але зажурилась так, що, прийшовшії додому, зляг­ла у ліжко і дуже захворіла. Тут Сам Господь урозумив її. Їй з’явився муж у білому одязі й показав місця мук грішників. Мононія жахнулась, побачивши таке. Тоді гість сказав їй: «Не бійся, від усіх цих мук визволив тебе преподобний Макарій, купивши тобі два дорогоцінних камені, які ти бачила». Після цього Мононія одужала і стала надзвичайно милости­вою до бідних.

9. Синесій, єпископ киринейський, навернув до Христа язичника Євгарія, охрестив його і всю його сім’ю. Через рік після хрещення Євгарій, очевидно, все ще сумнівався в окре­мих християнських істинах. Він прийшов до Синесія і дав йому дуже велику кількість золотих з тим, щоб той роздав їх бідним, і попросив у нього розписку про те, що Господь по­верне йому роздане в майбутньому житті. Єпископ дав Євга­рію розписку, а золото роздав бідним. Через декілька років Євгарій помер. Перед смертю він попросив дітей, щоб вони поклали розписку в його труну.

Діти виконали прохання батька. На 3 день після смерті Євгарій явився у сні єпископу і сказав: «Прийди на цвинтар і в моїй домовині забери свою розписку. Борг свій, як ти обі­цяв, я отримав, а тепер я даю тобі розписку, в якій свідчу, що все мною отримано». Прокинувшись, Синесій покликав дітей покійного, щоб довідатись, чи ті поклали в домовину розписку. Діти підтвердили. Тоді єпископ розповів їм про свій сон, запросив їх і церковний клір піти на цвинтар. Розкривши домовину, всі побачили в руках Євгарія роз­писку, де було написане таке: «Я, Євгарій, філософ, тебе, преподобного єпископа Синесія, вітаю. Отримав я борг, який через тебе дав Христу Богу Спасителю і тепер більше не буду вимагати від тебе звіту за золото, яке я дав тобі та через тебе Христу Богу, Спасителю нашому».

Не бійтесь, дорогі мої, за Богом ваше не пропаде. Він, що дає зерна сіячеві та хліб для їжі, звичайно, з надлишком поверне посіяне вами і примножить плоди правди вашої.

10. Як уже було сказано, милостиня ціниться, якщо її тво­рять із любов’ю в серці. У дні святого Іоанна Милостивого, патріарха олександрійського, жив один скупий єпископ Тро-іл. Одного разу патріарх запросив його відвідати лікарню, де були бідняки, і сказав: «Це тобі, отче, прекрасна нагода вті­шити бідних: подай їм милостиню». Троілові соромно стало не виконати прохання патріарха, і він дав кожному хворому по одному золотому. А коли прийшов додому, то так зажу­ривсь з того, що віддав гроші, що зліг у ліжко і захворів. Іоанн, дізнавшись про причину хвороби Троіла, прийшов до нього додому і сказав: «Отче, я поверну тобі гроші, які ти роздав бідним у лікарні. Тільки напиши, що нагорода за них від Бога буде не тобі, а мені». Скупий єпископ погодився і написав те, що від нього вимагали. Господь одразу ж напоу­мив його. Другої ночі Троіл побачив уві сні прекрасний дім, на якому був напис: «Обитель і спокій вічний Троіла-єпис­копа». Дуже зрадів єпископ, проте не надовго — явивсь якийсь муж і сказав слугам, які тут були: «Господь звелів змінити напис на будинку, і замість Троіла написати ім’я Іоанна, патріарха олександрійського, який купив цей дім за тридцять золотих». І написали. Можна уявити собі, як після цього каявся скупий Троіл.

Інший приклад. Один мешканець Константинополя був тяжко хворий і роздав, як Троіл, тридцять золотих бідним. Після того як одужав, він почав шкодувати, що роздав гроші й розповів про своє горе одному знайомому. Той умовляв йо­го і лякав гнівом Божим, але так і не переконав. Чоловік й далі шкодував, що роздав гроші.

Тоді знайомий говорить йому: «Якщо не хочеш слухати мене, то підемо до церкви, а там тільки скажеш: «Господи, не я давав милостиню, а цей чоловік», — і я тут же віддам тобі твої гроші. Нещасний грошолюб охоче погодився. І як тіль­ки він узяв у руки гроші та сказав, що це не він давав гроші бідним, як тут же, у церкві, впав і помер.

11. Дати бідному — це те саме, що дати Господу кусу Христу. Один монах мав дві ряси: нову та стару. Якось узим­ку до нього прийшов жебрак і попросив, щоб той дав яку-не-будь одежину, аби прикритись від холоду. Монах сказав, що в нього немає, що давати. Але жебрак продовжував просити, крізь сльози кажучи: «Помилуй мене, бо я зовсім не маю, що одягнути». Монах пожалів його. Пішов у келію, зняв стару рясу, одягнув нову, а стару віддав жебракові. Віддавши ста­ру рясу, монах подумав: «Я ж не створив досконалої любові, віддавши бідному стару рясу, а собі залишивши нову. Хрис­та ради він просив у мене. Так чому я дав гірше? Христос же найкращий від усіх!» Подумавши так, він повернув жебрака, забрав в нього стару рясу і дав йому нову. Бідняк взяв ту одежину і потім продав її у місті. Її перепродували декілька разів, аж поки не купила одна жінка.

Минув якийсь час. Монах пішов до міста продати свої ви­роби і побачив, що в його рясу була зодягнена жінка. Він так від того зажурився, що коли повернувся у келію, почав пла­кати, приказуючи: «Не добру справу я зробив, віддавши но­ву рясу, краще б я її не давав». Коли нарешті він засмучений заснув, то побачив уві сні Господа в рясі, яку він подарував жебракові. Господь доторкнувся до нього і сказав: «Брате, брате!» Монах від цього прокинувся і запитав: «Хто Ти, Господи?» Господь відповів: «Я — Ісус, поглянь на Мене». Монах подивився і побачив Господа в рясі, яку він подару­вав жебракові. І стало світло в келії, і сказав йому Господь: «Впізнаєш ти цю одежину?» Він відповів: «Так, Господи, вона моя». І сказав йому Христос: «Не журися й не плач; коли ти віддав її бідному, Я прийняв її». І зрадів монах милосердю Божому.

12. У Єрусалимі жив чоловік на ім’я Созомон. Одного разу, йдучи містом, він зустрів убогого у розірваному одязі. Созомон пожалів бідняка, зняв із себе одяг і віддав йому. Скоро після того, під час жнив, ввечері, коли стомлений Созомон дрімав, то вві сні він побачив себе у чудовому до­мі, де було дуже світло, а навколо росли сади з різних дерев, у яких гілки нахилялися до землі під вагою плодів. На вер­хівках дерев сиділи різноманітні птахи, наповнюючи повітря своїм голосним співом, який було чути від землі до неба. Легкий вітерець похитував дерева в цих садах. Коли Созо­мон спостерігав за цим, до нього хтось підійшов і сказав: «Йди за мною». Созомон пішов і вони прийшли до вкрито­го золотом стовпа, а від нього побачили двері, що вели в ін­ші прекрасні палати, прикрашені коштовним камінням. З цих палат вийшли чотири ангели, всі в світлому, і кожен з них тримав скриню. Ангели підійшли до Созомона і поста­вили перед ним ті скрині. І муж прекрасний вийшов із палат і сказав ангелам: «Покажіть цьому чоловікові, що приніс йо­му той одяг, який він віддав бідному». Коли розкрили скрині, то Созомон дуже здивувався. Він ніколи в житті не бачив такої кількості розкішного одягу, числом до тисячі. І сказав йому чоловік: «От скільки, Созомоне, я приготував тобі благ за одну-єдину одежину, яку ти віддав Мені, поба­чивши Мене нагим! Іди і далі поступай так і віддасться тобі сторицею». Созомон зі страхом і радістю викликнув: «Невже, Господи мій, така велика відплата чекає тих, які творять милостиню?» Той муж сказав: «Так, всякий, хто подає ми­лостиню, сторицею отримає й життя вічне наслідує. І ще ка­жу я тобі: не кайся про те, що роздав милостиню, і не кори убогого, щоб не залишився без нагороди». Созомон про­кинувся і поклявся, що іі надалі буде творити милостиню. Коли таке видіння йому повторилось і наступної ночі, то після нього Созомон віддав свій маєток бідним, постригся в монахи і залишив світ цей «бідним монахом».

13. Святий рівноапостольний князь Володимир був взір­цем християнського милосердя на Русі. Даючи десятину на утримання храму, він разом з тим заповідав, щоб при церквах утримували калік, бідних, щоб були при церквах притулки, лікарні. У своєму домі у святкові дні він організо­вував обіди як для багатих, так і для бідних. Наприклад, при освяченні храмів роздавав біднякам гроші, бідні та убогі могли заходити в княжий двір вільно і там брати для себе все, що їм потрібно: їжу, питво. Крім того, для немічних і хворих він організував доставку продуктів харчування додо­му. Так він благотворив не лише в Києві, а й в інших містах Київської Русі.

Ще одна справа милосердя Володимира: за язичництва тримали рабів. Тоді насильно забирали людей на війну, силь­ні й багаті віддавали слабих у рабство, продавали їх за гро­ші. Володимир не тільки не допускав цього, а й сам вишуку­вав полонених і відпускав їх на волю.

Останні новини

Тебе зацікавило? Приєднуйся до нас! Приєднатись!

 

увійти | додати новину | контакти осередків