Чоловік одружився на красивій дівчині. Його любов до неї була безмірною. Одного разу у неї виявили шкірне захворювання і краса стала її залишати. Чоловік відправився в подорож і на зворотному шляху він втратив зір. Але незважаючи ні на що, вони жили так, як і раніше.

Згодом вся її краса вичерпалася, але сліпий чоловік не помічав цього і продовжував любити свою дружину, так само сильно, як і вона любила його. В один з наступних днів вона померла. Її смерть занурила його в печаль і страждання. Провівши всі необхідні ритуали, він вирішив покинути місто.

– Як ти зможеш ходити без сторонньої допомоги? Адже весь цей час ти справлявся завдяки своїй дружині, – пролунав голос перехожого.

– Я не сліпий, – відповів чоловік. Я лише прикидався. Якби вона знала, що я можу споглядати її потворність, це ранило б її куди більше, ніж хвороба. Вона була хорошою дружиною. Я лише хотів зберегти її щастя.


Мораль:

Іноді нам краще прикинутися сліпими і не помічати недоліки інших.

Скільки б зуби не прикушували язик, вони все одно залишаються разом у роті. Це і є дух прощення.

Навіть якщо очам не судилося бачити один одного, вони дивляться на світ разом, плачуть разом, моргають одночасно. Це і є єднання.

Це і є краса людських стосунків!!

Ми ніщо один без одного!

У кожного в цьому світі своя унікальна мета, яка робить його важливим.

Ніколи не дивіться на кого-небудь зверхньо!

Останні новини

Тебе зацікавило? Приєднуйся до нас! Приєднатись!

 

увійти | додати новину | контакти осередків